Постанова

від 04.12.2024 по справі 911/3323/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2024 р. Справа№ 911/3323/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Козир Т.П.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Линник А.М.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 04.12.2024.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілстон"

на рішення Господарського суду Київської області від 10.04.2024

у справі № 911/3323/23 (суддя Л.Я. Мальована)

за позовом Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Білоцерківської міської територіальної громади

до Білоцерківської міської ради (відповідач - 1)

Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілстон" (відповідач - 2)

про визнання недійсними рішення та договору оренди земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Білоцерківської міської територіальної громади (далі - позивач) до Білоцерківської міської ради (далі також - Рада, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Сілстон» (далі також - ТОВ «Сілстон», відповідач-2) про визнання недійсними рішення Білоцерківської міської ради № 1329-16-VІІІ від 02.09.2021 «Про передачу земельної ділянки в оренду ТОВ «Сілстон» та договору оренди земельної ділянки №10-06128 від 21.12.2021, укладеного між Білоцерківською міською радою та ТОВ «Сілстон».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Білоцерківської міської ради № 1563-79-VІ від 24.09.2015 «Про передачу земельних ділянок в оренду» передано в оренду строком на 5 років ТОВ «Сілстон» земельну ділянку комунальної власності з кадастровим номером 3210300000:04:035:0011, площею 0,1409 га для розміщення станції технічного обслуговування зі стоянкою, а в подальшому рішенням № 1329-16-VІІІ від 02.09.2021 дану земельну ділянку передано відповідачеві в оренду строком на 10 років всупереч вимог ч. 2 ст. 134 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) без проведення аукціону.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.04.2024 у справі №911/3323/23 позов задоволено повністю. Визнано недійсним рішення Білоцерківської міської ради № 1329-16-VІІІ від 02.09.2021 «Про передачу земельної ділянки в оренду ТОВ «Сілстон», а також визнано недійсним укладений відповідачами, на підставі вищевказаного рішення громади, договір оренди землі № 10-06128 від 21.12.2021. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сілстон» на користь Київської обласної прокуратури 5 368,00 грн судового збору.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності прокурором обставин по-перше, реалізації Білоцерківською міською радою права власності, зокрема, щодо розпорядження земельною ділянкою поза межами повноважень, передбачених законом з огляду на відсутність волі на це її дійсного власника - Білоцерківської міської територіальної громади, а також визнання відповідачем-1 позову, а по-друге, наявності підстав для скасування рішення Білоцерківської міської ради від 02.09.2021 як правового акту індивідуальної дії, оскільки таке рішення прийняте всупереч інтересів позивача як територіальної громади. Враховуючи, що оспорюваний договір був укладений відповідачами на виконання вищевказаного рішення, без проведення земельних торгів, тобто всупереч вимог п. 2 ст. 134 Земельного Кодексу України, такий правочин підлягає визнанню недійсним.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сілстон» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

До апеляційної скарги скаржником додано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване отриманням оскаржуваного рішення лише 31.05.2024.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, у зв`язку з чим рішення є незаконним та необґрунтованим.

Скаржник вважає, що позов прокурора є надуманим та таким, що спрямований на втручання у діяльність відповідача-2, яким належно виконуються зобов`язання за договором оренди землі, а сам договір укладений на підставі переважного права останнього на укладення (поновлення) договору оренди, у зв`язку з чим відсутнє порушення прав держави та суспільного інтересу територіальної громади. Судом першої інстанції не було надано оцінки заявам відповідача -2, наданим Раді щодо наміру на поновлення договору оренди земельної ділянки. Відкриваючи провадження у справі, суд першої інстанції визнав обов`язковою явку представників сторін, втім, у подальшому, розглядаючи спір по суті, обмежився обставиною визнання відповідачем-1 позову, не намагаючись з`ясувати у представника Білоцерківської міської ради спірні обставини справи, і причини визнання позову.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сілстон» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/3323/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сілстон» на рішення Господарського суду Київської області від 10.04.2024 у справі № 911/3323/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Київської області.

31.07.2024 матеріали справи № 911/3323/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Враховуючи, що головуюча суддя перебувала у відпустці з 15.07.2024 по 23.08.2024, вирішення питання щодо подальшого руху вищевказаної апеляційної скарги здійснювалося після виходу головуючої судді з відпустки.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сілстон» на рішення Господарського суду Київської області від 10.04.2024 у справі № 911/3323/23 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

02.10.2024 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сілстон» на рішення Господарського суду Київської області від 10.04.2024 у справі № 911/3323/23. Розгляд апеляційної скарги призначено на 30.10.2024.

16.10.2024 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Білоцерківської окружної прокуратури Київської області надійшов відзив на апеляційну скаргу.

16.10.2024 Білоцерківська окружна прокуратура Київської області скористалася правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та подала до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просила суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, прокурор зазначає, що строк дії договору оренди земельної ділянки від 21.12.2015, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.02.2016, закінчився 21.12.2020, таким чином на підставі рішення Білоцерківської міської ради № 1329-16-VІІІ від 02.09.2021 «Про передачу земельної ділянки в оренду ТОВ «Сілстон», за заявою останнього відбулося фактично нове відведення земельної ділянки. Відповідач-2 в апеляційній скарзі ніяким чином не спростовує незаконність відведення йому спірної земельної ділянки в оренду із порушенням вимог ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України у 2021 році, а тому рішення Господарського суду Київської області від 10.04.2024 є законним та обґрунтованим.

30.10.2024 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Білоцерківської міської ради надійшла заява про розгляд справи без її участі. Рада не скористалася правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, однак подала заяву, у якій просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сілстон» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 10.04.2024 - без змін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 оголошено у розгляді справи № 911/3323/23 перерву до 06.11.2024.

06.11.2024 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 відкладено розгляд справи №911/3323/23 на 04.12.2024.

04.12.2024 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 04.12.2024 Білоцерківська міська рада та Товариство з обмеженою відповідальністю «Сілстон» явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином.

При цьому, судом апеляційної інстанції враховано, що Білоцерківська міська рада просила суд проводити розгляд апеляційної скарги без участі її повноважного представника.

За приписами частини 1, пункту 2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Водночас, колегія суддів враховує приписи пункту 2 частини 3 статті 202 ГПК України, відповідно до якої суд розглядає справу за відсутності учасника справи, за умови належного повідомлення про судове засідання учасника справи або його представника, у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Крім того, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників відповідачів, явка яких у судове засідання апеляційним судом обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що відповідачем-2 у судовому засіданні 06.11.2024 надавалися пояснення з стосовно доводів та вимог поданої апеляційної скарги, і зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування додаткових пояснень учасників справи, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без участі представників відповідачів.

У судовому засіданні 04.12.2024 прокурор заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив суд відмовити в її задоволенні, а судове рішення залишити без змін.

04.12.2024 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із нижчезазначеного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, Рішенням Білоцерківської міської ради № 1563-79-VІ від 24.09.2015 «Про передачу земельних ділянок в оренду» було передано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Сілстон» земельну ділянку під розміщення станції технічного обслуговування з автостоянкою (код згідно класифікатора видів цільового призначення земель 03.07: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) в місті Біла Церква по вулиці Привокзальна, 1, загальною площею 0,1409 га, строком на 5 років, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква (кадастровий номер: 3210300000:04:035:0011).

На виконання даного рішення 21.12.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сілстон» та Білоцерківською міською радою було укладено договір оренди землі № 59,відповідно до п. 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку під розміщення станції технічного обслуговування з автостоянкою.

Відповідно до п. 2. Договору в оренду надається земельна ділянка загальною площею 0,1409 га, кадастровий номер: 3210300000:04:035:0011.

Згідно з п. 8 Договору, даний договір укладається строком на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Після закінчення дії договору оренди № 59, рішенням Білоцерківської міської ради № 1329-16-VІІІ від 02.09.2021 «Про передачу земельних ділянок в оренду» вирішено передати земельну ділянку в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Сілстон» під розміщення станції технічного обслуговування строком на 10 років (кадастровий номер: 3210300000:04:035:0011).

На підставі даного рішення, 21.12.2021 між Білоцерківською міською радою та ТОВ «Сілстон» укладено договір оренди землі № 10-06128, яким передано орендареві земельну ділянку комунальної власності з кадастровим номером 3210300000:04:035:0011, площею 0,1409 га для розміщення станції технічного обслуговування з автостоянкою на 10 років.

Оскільки у рішенні Білоцерківської міської ради № 1329-16-VІІІ від 02.09.2021 «Про передачу земельної ділянки в оренду ТОВ «Сілстон» не наведено підстав, передбачених ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, які б надавали право Раді передавати ТОВ «Сілстон» в оренду спірну земельну ділянку комунальної власності без проведення торгів, тобто всупереч інтересів громади - Білоцерківської міської територіальної громади, з порушенням вимог законодавства, прокурор стверджує, що вказане рішення та укладений на його виконання договір оренди спірної земельної ділянки підлягають визнанню недійсними.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову, а доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, зважаючи на таке.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 16, ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до Закону здійснюють правомочність щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

З огляду на положення ч. 1 ст. 83 та ч. 84 Земельного кодексу України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Статтею 122 Земельного кодексу України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної або комунальної власності.

Таким чином, земля, як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Згідно зі статтею 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Частиною 2 статті 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу.

Нормами ч.ч. 2, 3 ст. 134 Земельного кодексу України передбачено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі:

- розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб;

- використання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих дозволів;

- використання релігійними організаціями, які легалізовані в Україні, земельних ділянок під культовими будівлями;

- будівництва об`єктів, що в повному обсязі здійснюється за кошти державного та місцевих бюджетів;

- надання земельних ділянок підприємствам, установам і громадським організаціям у сфері культури і мистецтв (у тому числі національним творчим спілкам та їх членам) під творчі майстерні;

- надання земельних ділянок в оренду для реконструкції кварталів застарілої забудови, для будівництва соціального та доступного житла, якщо конкурс на його будівництво вже проведено;

- розміщення іноземних дипломатичних представництв та консульських установ, представництв міжнародних організацій згідно з міжнародними договорами України;

- надання земельної ділянки, викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності для забезпечення таких потреб;

- надання земельних ділянок державної або комунальної власності для потреб приватного партнера в рамках державно-приватного партнерства відповідно до закону;

- надання земельної ділянки замість викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності та повернення такої земельної ділянки колишньому власнику чи його спадкоємцю (правонаступнику), у разі якщо така потреба відпала;

- будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу);

- будівництва об`єктів забезпечення життєдіяльності населених пунктів (сміттєпереробних об`єктів, очисних споруд, котелень, кладовищ, протиерозійних, протизсувних і протиселевих споруд);

- передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва;

- надання земельних ділянок суб`єктам господарювання, що реалізують відповідно до Закону України «Про особливості провадження інвестиційної діяльності на території Автономної Республіки Крим» зареєстровані в установленому порядку інвестиційні проекти. Надання такої земельної ділянки у власність здійснюється згідно із законодавством після завершення строку реалізації інвестиційного проекту за умови виконання суб`єктом господарювання договору про умови реалізації цього інвестиційного проекту на території Автономної Республіки Крим;

- поновлення договорів оренди землі, укладення договорів оренди землі на новий строк з використанням переважного права орендаря;

- передачі в оренду, концесію майнових комплексів або нерухомого майна, розташованого на земельних ділянках державної, комунальної власності;

- надання в оренду земельних ділянок індустріальних парків керуючим компаніям цих індустріальних парків;

- надання земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

- надання в оренду земельних ділянок під польовими дорогами, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення (крім доріг, що обмежують масив), відповідно до статті 371 цього Кодексу;

- надання в оренду земельних ділянок під полезахисними лісовими смугами, що обслуговують масив земель сільськогосподарського призначення;

- надання земельної ділянки державної або комунальної власності в користування (оренду) інвестору із значними інвестиціями для реалізації інвестиційного проекту із значними інвестиціями.

Згідно з частиною 3 статті 134 ЗК України земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу. Земельні торги не проводяться при безоплатній передачі земельних ділянок особам, статус учасника бойових дій яким надано відповідно до пунктів 19 - 21 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Таким чином, частинами 2 та 3 ст. 134 Земельного кодексу України встановлений вичерпний перелік випадків, коли земельні ділянки та права на них не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

З огляду на те, що в оскаржуваному рішенні Білоцерківської міської ради № 1329-16-VІІІ від 02.09.2021 не наведено підстав, передбачених ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, які надають право передавати в оренду ТОВ «Сілстон» спірну земельну ділянку комунальної власності без проведення торгів, дане рішення за твердженням прокурора є незаконним та підлягає визнанню недійсним.

Відповідач-2, заперечуючи проти доводів прокурора зазначає, що умови договору оренди від 21.12.2015 передбачали переважне право орендаря на поновлення такого договору на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Оскільки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно договір оренди земельної ділянки, укладений 21.12.2015 фактично був зареєстрований 12.02.2016, що не заперечується позивачем, а тому строк дії договору оренди закінчився 12.02.2021, і в межах цього строку, за 60 днів до його закінчення відповідачем-2 була подана заява про продовження строку дії договору на новий строк. Отже, спірна земельна ділянка не підлягала продажу на конкурентних засадах, відповідно рішення Білоцерківською міською радою було прийнято у законний спосіб, за результатами розгляду заяви ТОВ «Сілстон».

Колегія суддів з такими твердженнями скаржника не погоджується та зазначає наступне.

У відповідності до ч.1 статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом (ст.17 Закону України «Про оренду землі»).

В силу приписів статті 19 цього ж Закону строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

З огляду на наведені положення, законодавець передбачив виникнення у орендаря права на користування орендованою земельною ділянкою як об`єктом речового права лише з моменту державної реєстрації такого права, яке у даному випадку виникло 12.02.2016.

Водночас, колегія суддів зауважує, що відповідач-2 помилково ототожнює початок строку дії договору з виникненням у нього права оренди земельної ділянки, які є відмінними між собою, адже, строк дії договору обчислюється від дати його укладення, а не від дати реєстрації речового права.

Як свідчать матеріали справи, 30.12.2020 відповідач-2 звертався до Білоцерківської міської ради із заявою про поновлення договору оренди землі під розміщення станції технічного обслуговування з автостоянкою площею 0,1409 га терміном на 10 років (а.с.68).

Виходячи з наведених вище норм законодавства, така заява відповідачем-2 подана в порушення строку, визначеного п.8 договору оренди землі №59 від 21.12.2015, що позбавляє орендаря права набуття переважного права на поновлення договору на новий строк.

Враховуючи вищенаведені обставини, посилання скаржника на наступні заяви, які подавались ним відповідачеві-1 з метою поновлення договору оренди землі як особою, що має переважне право на укладання такого договору, були подані за межами визначеного договором строку.

Таким чином, обставини справи вказують про обґрунтованість та доведеність прокурором тверджень про ухвалення Радою рішення в порушення ч.2 ст.134 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого внесені відповідні повноваження, а також в разі відсутності такого органу.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і змінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Крім цього, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовими для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність її захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з частковою державною власністю у статутному фонді.

Таким чином, поняття «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не підлягають точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що прийняття рішення про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ «Сілстон» із земель комунальної власності без дотримання приписів ст.134 ЗК України позбавляє конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідної державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 172 Цивільного кодексу України, територіальна громада як власник об`єктів права комунальної власності делегує відповідній раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Таким чином, воля територіальної громади, як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Отже, Білоцерківська міська територіальна громада, як власник спірного майна делегувала органу місцевого самоврядування повноваження щодо здійснення права власності від її імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Таким чином, здійснення Білоцерківською міською радою права власності, зокрема розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватись як вираження волі територіальної громади.

Визначальним у правовідносинах з надання земельної ділянки в оренду є волевиявлення власника землі, здійснене в формі відповідного рішення, яке в подальшому реалізується шляхом оформлення договору оренди, укладеного на підставі рішення власника землі (статті 116, 123 Земельного кодексу України). Тому в разі, якщо правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства та порушує цивільні права або інтереси, тобто прийнято всупереч волевиявленню власника землі, то такий акт визнається незаконним та скасовується судом на підставі частини 1 статті 21 ЦК України.

За приписами ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання акту недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і, одночасно, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку, що прийняте Радою рішення суперечить вимогам Земельного кодексу України, а договір оренди укладений всупереч цивільного законодавства, тому позов підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі № 10-06128 від 21.12.2021, укладеного між Білоцерківською міською радою та ТОВ «Сілстон», судом зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів.

При прийнятті рішень про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Так, згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина перша); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина шоста).

Відповідно до ст. 207 ГК України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованою позовну вимогу щодо визнання недійсним договору оренди землі № 10-06128 від 21.12.2021, укладеного між Білоцерківською міською радою та ТОВ «Сілстон», яким передано орендареві земельну ділянку комунальної власності з кадастровим номером 3210300000:04:035:0011, площею 0,1409 га для розміщення станції технічного обслуговування з автостоянкою.

Заперечення скаржника (відповідача-2) по суті спору судовою колегією відхиляються, оскільки як правильно встановлено судом першої інстанції та визнано відповідачем-1, рішення Білоцерківської міської ради прийняте всупереч інтересам Білоцерківської міської територіальної громади, а також з порушенням вимог чинного законодавства, внаслідок чого вказане рішення та укладений на його виконання договір оренди спірної земельної ділянки підлягають визнанню недійсними, адже строк дії договору оренди від 21.12.2015 закінчився, а відповідачем 1 за договором оренди землі від 21.12.2021 була надана в оренду земельна ділянка без проведення земельних торгів.

Доводи скаржника про те, що позов прокурора є надуманим - колегія суддів сприймає критично, оскільки позовні вимоги є обґрунтованими, визнані відповідачем-1 та скаржником не спростовані. Також аргументи про те, що даний позов спрямований на втручання у діяльність скаржника, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на встановлені судом порушення вимог законодавства при прийнятті оскарженого рішення та укладеного на його підставі договору оренди спірної земельної ділянки.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів наголошує, що відповідач-2 в поданій апеляційній скарзі не зазначає обґрунтованих підстав для скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 277 Господарського процесуального кодексу України, при цьому наведені апелянтом доводи, зокрема щодо неповного з`ясування судом обставин справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи відповідача-2, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору в даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 10.04.2024 у справі №911/3323/23 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Сілстон» має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 253-254, 269, 270, 271, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілстон" на рішення Господарського суду Київської області від 10.04.2024 у справі № 911/3323/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 10.04.2024 у справі № 911/3323/23 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/3323/23 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 18.12.2024.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Т.П. Козир

О.В. Агрикова