Постанова

від 17.12.2024 по справі 331/2185/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 17.12.2024 Справа № 331/2185/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 331/2185/24 Головуючий у І інстанції: Жукова О.Є.

Провадження №22-ц/807/2030/24 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кочеткової І.В.,

Кухаря С.В.,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Мазура Сергія Васильовича на рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 03 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Мазура Сергія Васильовича до Комунального закладу «Єлисеївська гімназія» Софіївської сільської ради Бердянського району Запорізької області про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Мазура С.В. звернулася до суду з позовом до КЗ «Єлисеївська гімназія» Софіївської сільської ради Бердянського району Запорізької області про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідно до наказу КЗ «Навчально-виховний комплекс «Єлисеївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дошкільний навчальний заклад» Софіївської сільської ради Бердянського району Запорізької області від 22 липня 2016 року № 22 к-тр ОСОБА_1 працює на посаді бухгалтера.

13 лютого 2024 року їй у месенджер Telegram надійшов наказ Комунального закладу «Навчально-виховний комплекс «Єлисеївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад» Софіівської сільської ради Бердянського району Запорізької області від 13 лютого 2024 року № 12-к «Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 ».

Змістом зазначеного наказу відображено відомості про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 з 13 лютого 2024 року до відновлення виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану.

Передувала цьому телефонна розмова особисто між ОСОБА_1 та директором зазначеного навчального закладу ОСОБА_2 . За твердженням позивача, під час розмови директор чинила на неї тиск для примушування до написання нею заяви про звільнення за власним бажанням чи за інших визначених законодавством підстав. Після того, як позивач відмовилася виконувати вимогу уповноваженого представника відповідача, було видано оскаржуваний наказ про призупинення трудових відносин.

На думку позивача, вказаний наказ має дискримінаційний характер та порушує її право на працю в супереч положенням статті 43 Конституції України, статті 21 Кодексу Законів про працю України, а також статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ОСОБА_1 , працюючи на посаді бухгалтера Комунального закладу «Навчально-виховний комплекс «Єлисеївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад» Софіївської сільської ради Бердянського району Запорізької області виконувала роботу, яка передбачена її посадовою інструкцією та яка одночасно є необхідною для функціонування освітнього закладу. По суті призупинення дії трудового договору позивача зі сторони працедавця є фактично відстороненням працівника від роботи без збереження заробітної плати, оскільки виходячи зі змісту оспорюваного наказу працівник не допускається до роботи і відповідно оплата праці не здійснюється, що, як наслідок, перебуває у вимушеному прогулі, який підлягає оплаті.

За твердженням позивача, оскаржуваний наказ від 13 лютого 2024 року № 12-к про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Адже інформація про конкретизовані причини призупинення дії трудового договору, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки, про спосіб обміну інформацією, а також реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта в оскаржуваному наказі відсутня. При цьому, відомості про причини призупинення дії трудового договору та строк його призупинення носять узагальнений характер. Таким чином, відповідач проігнорував визначені законодавством обов`язкові вимоги до наказу про призупинення дії трудового договору, у тому числі щодо відображення об`єктивних причин, які слугували для його видання. Також відповідач не відобразив у наказі про призупинення дії трудового договору обставин, за яких існує одночасна абсолютна неможливість надання ним роботи та працівником її виконувати (знищення виробничої, організаційної, технічної можливості, засобів виробництва або майно роботодавця в результаті бойових дій; їх функціонування є неможливим; переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливе).

У той же час, відображені у наказі від 13 лютого 2024 року № 12-к посилання у вигляді відсутності організаційних та технічних можливостей щодо фінансової діяльності закладу в умовах воєнного стану, на думку ОСОБА_1 , нічим не підтверджене та спростовується роботою інших працівників у цьому навчальному закладі.

Окрім того, позивач також виконувала роботу не тільки бухгалтера, а також працювала як вчитель географії за внутрішнім сумісництвом.

Викладені обставини через порушення порядку відсторонення від виконання посадових обов`язків, свідчать про порушення прав ОСОБА_1 на працю, приватне життя, оскільки вона не отримує заробітної плати, чим позбавлена засобів забезпечення життя у воєнний стан, що ставить її у скрутне матеріальне становище та вимагає докладання з цього приводу додаткових зусиль.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просила суд:

визнати протиправним та скасувати наказ Комунального закладу «Навчально- виховний комплекс «Єлисеївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад» Софіївської сільської ради Бердянського району Запорізької області від 13 лютого 2024 року № 12-к «Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 »;

зобов`язати Комунальний заклад «Навчально-виховний комплекс «Єлисеївська загальноосвітня школаІ-ІІІступенів - дошкільний навчальний заклад» Софіївської сільської ради Бердянського району Запорізької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за період з 13 лютого 2024 року по день фактичного допуску до роботи, як оплату за час вимушеного прогулу;

стягнути з Комунального закладу «Навчально-виховний комплекс «Єлисеївська загальноосвітня школаІ-ІІІступенів - дошкільний навчальний заклад» Софіївської сільської ради Бердянського району Запорізької області витрати, які понесені ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 03 вересня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особіпредставника адвоката МазураС.В. подалаапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 03 вересня 2024 року та прийняти нову постанову про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги, повторюючи доводи позовної заяви, ОСОБА_1 в особіпредставника адвоката МазураС.В. зазначає, що відомості про призупинення дії трудового договору містять узагальнений характер. Призупинення трудового договору є незаконним, оскільки обставин абсолютної неможливості відповідача у зв`язку з військовою агресією проти України надати їй роботу, а у ОСОБА_1 її виконувати не встановлено.

При цьому, на час видачі оскаржуваного наказу відповідач не був позбавлений можливості надати позивачу роботу, що додатково підтверджується роботою іншої особи на посаді бухгалтера.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу КЗ «Єлисеївська гімназія» Софіївської сільської ради Бердянського району Запорізької області в особі представника адвоката Рошияна І.В. заперечує проти її доводів, зазначає, що ОСОБА_1 замовчує,що окрімпосади бухгалтера,вона доцього часупрацює узакладі освіти,за внутрішнімсумісництвом,на посадівчителя географії.Будь-якихзмін цітрудові відносинине зазнали.Будь-якіпретензії до ОСОБА_1 ,як працівника,як вчителягеографії,з бокуадміністрації закладуосвіти відсутні. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник адвокат Мазур С.В. наполягали на задоволені апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваного рішення та задоволенні позову.

Представники відповідача ОСОБА_3 та адвокат Рошиян І.В. заперечували проти задоволення апеляційної скарги, рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 03 вересня 2024 року просили залишити без змін.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи сторін та їх представників, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що в ході розгляду справи встановлено обставини неможливості надання відповідачем Комунальним закладом «Єлисеївська гімназія» Софіївської сільської ради Бердянського району Запорізької області роботи позивачу у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а позивачу - її виконувати, а тому суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, приходить до висновку про те, що призупинення дії трудового договору з позивачем є таким, що відповідає вимогамстатті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Суд першоїінстанції встановив,підтверджено матеріаламисправи тане заперечувалисторони,що Комунальний заклад «Єлисеївська гімназія» Софіївської сільської ради Бердянського району Запорізької області (стара назва - Комунальний заклад «Навчально-виховний комплекс «Єлисеївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дошкільний навчальний заклад» Софіївської сільської ради Бердянського району Запорізької області відповідно до п.1 Статуту має статус комунального навчального закладу, заснованого на спільній власності територіальних громад сіл, селищ Софіївської сільської ради Бердянського району Запорізької області, від імені яких виступає Софіївська сільська рада Бердянського району Запорізької області.

Відповідно до п. 4.3. Статуту керівництво навчальним закладом здійснює його директор.

ОСОБА_1 працює на посаді бухгалтера Комунального закладу «Єлисеївська гімназія» Софіївської сільської ради Бердянського району Запорізької області ( стара назва Комунальний заклад «Навчально-виховний комплекс «Єлисеївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дошкільний навчальний заклад» Софіївської сільської ради Бердянського району Запорізької області, що підтверджено, зокрема довідкою про доходи ОСОБА_1 . Зазначена посада є її основним місцем роботи.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, територія Софіївської сільської ради Бердянського району Запорізької області, є такою, що перебуває у тимчасовій окупації, у зв`язку з чим на вказаній території органи державної влади та органи місцевого самоврядування не здійснюють свою діяльність.

Позивач ОСОБА_1 наразі перебуває на тимчасово окупованій території України, про що зазначив її представник ОСОБА_4 в судовому засіданні.

На теперішній час навчальний заклад працює дистанційно, що не оспорювалося учасниками справи.

Зі змісту текстового повідомлення, яке направлене позивачкою на адресу директора відповідача із використанням месседжера Telegram вбачається, що вона повідомляє про те, що до неї «Приїжджали з фсб, військової поліції, проводили обшук, попередили під підпис, якщо буду працювати на Україну, посадять в тюрму. Відправляйте з 1 лютого у простій. По роботі не дзвоніть. Телефон забирали, можливо щось поставили. Кому комп`ютер передати, забирайте. Якщо ні, то я його заховаю. Користуватися не можу.».

Згідно з Витягом з наказу Комунального закладу «Єлисеївська гімназія» Софіївської сільської ради Бердянського району Запорізької області ( стара назва Комунальний заклад «Навчально-виховний комплекс «Єлисеївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дошкільний навчальний заклад» Софіївської сільської ради Бердянського району Запорізької області № 12-к від 13 лютого 2024 року «Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 » призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 , бухгалтером, з 13 лютого 2024 року до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат позивачці за час призупинення трудового договору здійснюється на підставі Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Також, наказ передбачає ознайомлення з ним позивачки у будь-який доступний спосіб.

Підставою для прийняття оскаржуваного наказу зазначено ст. ст. 13, 15 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», віднесення території Софіївської сільської ради до переліку тимчасово окупованих територій, неможливістю виконання обов`язків, передбачених трудовим договором та відсутністю організаційних та технічних можливостей щодо фінансової діяльності закладу в умовах воєнного стану.

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбаченістаттями 24,25,27,28,29,40,47,51,52,55,56,57,58,59,60,61,62,63цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022«Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності ігалузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами другою та третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень ЦПК України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до частин першої та четвертої статті 13 Закону № 2136-ІХ, призупинення дії трудового договору це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днівдо відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням іне застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повномуобсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості узв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

У цій справі суд першої інстанції встановив, що у зв`язку з перебуванням позивача на тимчасово окупованій території та не проходження нею ідентифікації, ОСОБА_1 було заблоковано доступ до системи, яка є безпосереднім інструментом роботи бухгалтера, що підтверджено показаннями свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , допитаних в судовому засіданні.

Також, показаннями зазначених свідків та змістом текстового повідомлення, яке направлене позивачкою на адресу директора відповідача із використанням месседжера Telegram, підтверджено, що позивач відмовилася виконувати трудові обов`язки у зв`язку з загрозою її життю та здоров`ю.

Судом першої інстанції у якості свідка була допитана начальник фінансового відділу ОСОБА_6 , яка повідомила, що заклад освіти фінансується через органи казначейства. В грудні 2023 року позивачу було запропоновано пройти ідентифікацію, про що ОСОБА_1 була повідомлена. Однак, у визначений термін - до 30.01.2024, ОСОБА_1 не пройшла ідентифікацію, у зв`язку з чим доступ до системи казначейського обслуговування їй було заблоковано. 13.02.2024 між нею, спільно із директором закладу освіти ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 відбулись телефонні переговори, в ході яких апелянту запропонували пройти таку ідентифікацію. ОСОБА_1 відмовилась та повідомила, що працювати не буде.

Причини категоричної відмови виконання роботи бухгалтера були повідомлені особисто ОСОБА_1 у смс-повідомленні: «Приїжджали з фсб, військової поліції, проводили обшук, попередили під підпис, якщо буду працювати на Україну, посадять в тюрму. Відправляйте з 1 лютого у простій. По роботі не дзвоніть. Телефон забирали, можливо щось поставили. Кому комп`ютер передати, забирайте. Якщо ні, то я його заховаю. Користуватися не можу.».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Колегія суддів зазначає, що факт призначення на посаду бухгалтера закладу освіти за строковим трудовим договором іншої особи, яка верифікована для роботи у системі казначейського обслуговування, не є визначальним фактором на підтвердження дискримінаційного ставлення до ОСОБА_1 , адже згідно з витягом з наказу відповідача № 14-к від 14.02.2024, наданим на вимогу апеляційного суду, ОСОБА_7 прийнято на посаду бухгалтера КЗ «Навчально-виховний комплекс «Єлисеївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дошкільний навчальний заклад» Софіївської сільської ради Бердянського району Запорізької області строком на час призупинення трудових відносин з основним працівником закладу освіти до його повернення для продовження трудових відносин або до прийняття рішення про звільнення з посади.

Отже, за відсутності у ОСОБА_1 доступу до системи казначейського обслуговування у зв`язку з нездійсненням нею верифікації для доступу до системи казначейського обслуговування «Казна», що є визначальною умовою для виконання обов`язків бухгалтера, а також її особистого повідомлення про неможливість виконувати роботу у зв`язку з небезпекою її життю та здоров`ю, колегія суддів вважає доведеним той факт, що відповідач не може надати їй роботу, а ОСОБА_1 не може її виконати.

Доводи апеляційної скарги про те, що роботодавцем було порушено вимогистатті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки у сторін була відсутня абсолютна неможливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, відхиляються колегією суддів, оскільки матеріали справи не містять доказів, що під час призупинення дії трудового договору ОСОБА_1 зверталася до роботодавця із заявою про готовність приступити до роботи.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для скасування наказу про призупинення трудових відносин.

Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст.12та ч. 1 ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, яким було надано вичерпну правову оцінку під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Аналізуючи питанняобсягу дослідженнядоводів скаржниката їхвідображення воскаржуваному судовомурішенні,питання обґрунтованостівисновків судупершої інстанції,колегія суддіввиходить зтого,що усправі,яка переглядається,було надановичерпну відповідьна всіістотні питання,що виникаютьпри кваліфікаціїспірних відносин,як уматеріально-правовому,так іу процесуальномусенсах,а доводи,викладені вапеляційній скарзі,не спростовуютьвисновків судупершої інстанції.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Мазура Сергія Васильовича слід залишити без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 03 вересня 2024 року без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Мазура Сергія Васильовича залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 03 вересня 2024 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 20 грудня 2024 року.

Головуючий:

Судді: