Постанова

від 17.12.2024 по справі 337/708/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 17.12.2024 Справа № 337/708/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 337/708/24 Головуючий у І інстанції: Сакоян О.В.

Провадження № 22-ц/807/2148/24 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кочеткової І.В.,

Кухаря С.В.,

секретар: Волчанова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ковтун Олени Олексіївни на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 16 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) - про встановлення факту батьківства,-

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Дніпровський ВДРАЦС у м. Запоріжжі ПМУЮ (м.Одеса) - про встановлення факту батьківства.

В обґрунтування позову зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в зоні військових дій загинув ОСОБА_3 , що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть №6691 від 10.11.2022. У зв`язку зі смертю ОСОБА_3 Олександрівський ВДРАЦС у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) склаввідповідний актовий запис № 2491 від 16.11.2022 та видав свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .

Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому при житті майно, до складу якого входить частка у квартирі АДРЕСА_1 , що належала йому на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_2 , виданого 06.12.2006 Хортицькою районною адміністрацією Запорізької міської ради, що підтверджено Інформацією з Державногореєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

За життя ОСОБА_3 не складав заповіту. Спадкоємцем першої черги після його смерті є його дружина - ОСОБА_4 , мати позивача, та мати померлого - ОСОБА_1 , бабуся позивача.

ОСОБА_2 зазначала, що загиблий ОСОБА_3 фактично є її батьком, але згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження, запис про її батька у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.

Мати позивача - ОСОБА_5 проживала разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 . Від спільного життя ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася позивач - ОСОБА_2 .

13.08.2022 ОСОБА_6 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 .

У зв`язку з тим, що запис про батька в Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України, ОСОБА_2 не може підтвердити факт родинних відносин з ОСОБА_3 та вирішити питання щодо прийняття спадщини після його смерті.

ОСОБА_2 зазначала, що постійно проживала з батьками однією сім`єю за адресою реєстрації батька - у його квартирі АДРЕСА_1 , на підтвердження чого надала інформаційну довідку ТОВ «МІСТО ДЛЯ ЛЮДЕЙ ЗАПОРІЖЖЯ» № 600332 від 23.12.2022. Сім`я вела спільне господарство, батько займався її вихованням, на підтвердження чого надала довідку з місця її навчання - Запорізької гімназії № 24 Запорізької міської ради № 24 від 02.02.2023. На підтвердження цих обставин, позивач надала також сумісні фото. Також звертала увагу суду на те, що свідоцтво про її народження серії НОМЕР_4 містить запис її імені по батькові « ОСОБА_7 ».

Усі родичі, як з боку батька - ОСОБА_3 , так і з боку матері - ОСОБА_4 , знали, що ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_2 , що він визнавав своє батьківство, виховував та утримав дочку.

Але після загибелі ОСОБА_3 , його мати - ОСОБА_1 почала заперечувати кровне споріднення померлого з позивачем.

Крім того, ОСОБА_2 надала суду висновок спеціаліста № 914-МГ КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР», виконаного на її замовлення, відповідно до якого вірогідність того, що загиблий ОСОБА_3 дійсно є біологічним батьком дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 складає не менше 99,999%. Проте, оскільки під час проведення вказаного ДНК-дослідження спеціаліст не був попереджений про кримінальну відповідальність, просила призначити судову молекулярно-генетичну експертизу.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_2 просила суд:

- встановити факт батьківства громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

- внести зміни до актового запису про народження №1067 від 21 грудня 2004 року, складеного відділом реєстрації актів цивільного стану Хортицького районного управління юстиції м. Запоріжжя, Україна, виключивши відомості про батька: « ОСОБА_8 », зазначивши батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який народився в м. Запоріжжі та змінити її прізвище з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_10 », ім`я, по батькові, дату та місце народження залишити без змін.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 16 вересня 2024 року позов задоволено.

Встановлено факт батьківства ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Внесено зміни до актового запису №1067 від 21 грудня 2004 року про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , складеного відділом реєстрації актів цивільного стану Хортицького районного управління юстиції м.Запоріжжя, Україна, а саме: виключити відомості про батька « ОСОБА_8 », зазначити батьком « ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який народився в м. Запоріжжі Запорізької області Україна, громадянина України», та змінено прізвище ОСОБА_2 з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_10 ».

Не погоджуючись із вищезазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ковтун О.О. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 16 вересня 2024 року та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Єдиним доводом на обґрунтування апеляційної скарги є ствердження про те, що суд першої інстанції порушив законну процедуру зміну прізвища, вийшов за межі своїх повноважень, вчинивши дію, що відноситься до компетенції іншого органу державної влади.

Так, посилаючись на ч. 1 ст. 295 ЦК України, ст. 6 ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та п. 2 Порядку розгляду заяв про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) фізичної особи, затверджений Постановою КМ України № 915 від 11.07.2007, яким, зокрема, передбачено, що заяви про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) громадян України, які проживають на території України, приймає, розглядає, а також веде їх облік відділ державної реєстрації актів цивільного стану за місцем їх проживання». За подання такої заяви передбачене стягнення відповідного збору.На думку скаржниці, ОСОБА_2 не оскаржувала відмови органів державної реєстрації про зміну прізвища, а суд під час розгляду справи не з`ясував, чи було кимось порушено її відповідне право.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

15 листопада 2024 року через підсистему «Електронний суд» надійшла заява представника ОСОБА_1 - адвоката Ковтун О.О. про розгляд справи за відсутності скаржниці та її представника.

10 грудня 2024 року надійшла заява начальника Дніпровського ВДРАЦС у м. Запоріжжі ПМУЮ (м.Одеса) з проханням розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника Відділу, у якій також зазначено про відповідність оскаржуваного рішення нормам чинного законодавства в частині доводів апеляційної скарги про незаконність зміни прізвища позивача.

У судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник - адвокат Зємцова В.О. заперечувати проти задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення просили залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 182, 183). Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, тому, врахувавши заяви скаржниці в особі представника та третьої особи, колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явились.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи позивача та її представника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач надала належні та допустимі докази на підтвердження наявності обставин, які свідчать про те, що ОСОБА_3 є її батьком, з огляду на встановлену наявність кровного споріднення та достовірність її біологічного походження від померлого.

Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_6 у м. Запоріжжі народилась ОСОБА_2 , що підтверджується копією паспорту громадянина України ОСОБА_2 та копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , яке видано 21.12.2004 року відділом реєстрації актів цивільного стану Хортицького районного управління юстиції м. Запоріжжя, Україна, актовий запис №1067.

У свідоцтві про народження ОСОБА_2 батьками вказані: батько - ОСОБА_8 , мати - ОСОБА_6 .

Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України за №00038985849 від 23.03.2023 року, батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вказаний ОСОБА_8 , матір`ю - ОСОБА_6 . Відомості про батька записані відповідно до ч.1 ст. 135 СК України.

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 від 13.08.2022 року, ІНФОРМАЦІЯ_7 між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який народився в м. Запоріжжі, та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , яка народилась у м. Запоріжжі, зареєстровано шлюб Хортицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), актовий запис №477. Після державної реєстрації шлюбу, дружина набула прізвище ОСОБА_10 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Авдіївка Донецької області помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , яке видано 16.11.2022 року Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), актовий запис №2491.

Згідно з копією лікарського свідоцтва про смерть №6691 від 10.11.2022 року, складеного КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР», ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який проживав за адресою: АДРЕСА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Авдіївка Донецької області, в зоні військових дій, смерть настала через ушкодження внаслідок військових дій, спричинені іншими видами вибухів та уламків.

Батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який народився в м. Запоріжжі, є ОСОБА_11 та ОСОБА_1 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, який сформовано 20.03.2023 року за №326338907, квартира за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 48,37 кв.м., житловою площею 29,7 кв.м., належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 06.12.2006р., яке видано Хортицькою районною адміністрацією Запорізької міської ради.

Позивачка ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до інформації ТОВ «Місто для людей Запоріжжя», яка міститься у листі №600332 від 23.12.2022 року, ОСОБА_2 , 2004 р.н., проживає за адресою: АДРЕСА_2 з вересня 2005 року.

Відповідно до довідки №24 від 02.02.2023 року, виданої Запорізькою гімназією №24 Запорізької міської ради, ОСОБА_2 , є випускницею вказаного навчального закладу (випуск 2021-2022 н.р.), навчалась з 2011 року. Всі роки навчання ОСОБА_3 приймав активну участь у вихованні ОСОБА_12 . Завжди цікавився навчанням дівчини, систематично відвідував батьківські збори, реагував на поради вчителів щодо навчання ОСОБА_13 , завжди був на зв`язку з класним керівником, хвилювався за її самопочуття та навчання, поводився турботливо та завжди опікувався.

Згідно з висновком спеціаліста №914-МГ від 27.04.2023 року, складеним судово-медичним експертом КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР Гребенниковою Г.О. за результатами проведення судово-медичного дослідження крові загиблого гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , на підставі заяви гр. ОСОБА_2 , встановлено, що загиблий ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , може бути біологічним батьком дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народженою громадянкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 . Вірогідність того, що загиблий ОСОБА_3 дійсно є біологічним батьком дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і це не є наслідком випадкового збігу генетичних ознак у осіб, що не мають родинних зв`язків, за результатами даного дослідження складає не менше 99,999%.

Відповідно до висновку експерта №1265-МГ від 19 червня 2024 року (проведеного за результатами призначеної ухвалою суду від 06 травня 2024 року судової молекулярно-генетичної експертизи), встановлено, що загиблий громадянин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , може бути біологічним батьком дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Вірогідність того, що загиблий громадянин ОСОБА_3 дійсно є біологічним батьком дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , і це не є наслідком випадкового збігу генетичних ознак у осіб, що не мають родинних зв`язків, за результатами даного дослідження складає не менше 99,999%.

Крім того, матеріали справи містять надані позивачкою копії фотознімків, на яких за посиланням позивачки зображені, зокрема, у 2004 році вагітна ОСОБА_14 поруч з ОСОБА_3 , грудень 2004 року - виписка ОСОБА_14 з пологового будинку, спільні фото ОСОБА_3 з позивачем, починаючи з 2004 року, що іншими учасники справи не спростовували.

Відповідно до ч.2 ст. 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

Згідно з ч.1 ст. 126 СК України, походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до ст. 130 СК України, у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу.

За положеннями ст. 128 СК України, за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 134 СК України, на підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження.

Згідно із ч.1 ст. 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

ЄСПЛ у рішенні від 07 травня 2009 року в справі «Калачова проти російської федерації» (заява № 3451/05), зауважував, що на сьогодні ДНК-тест

є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.

У справі «Міфсуд проти Мальти» (Mifsud v. Malta, заява № 62257/15, , рішення набуло статусу остаточного 29 квітня 2019 року) ЄСПЛ повторив, що

ДНК-тест - це науковий метод, наявний (у той час - на початку 2000-х і донині) для точного визначення батьківства дитини, а його доказове значення значно переважає будь-які інші докази, представлені сторонами для підтвердження або спростування біологічного батьківства.

Таким чином, висновок судової молекулярно-генетичної (судово-біологічної, судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте його необхідно оцінювати з урахуванням положень частин другої, третьої статті 89 ЦПК України, згідно з якими жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства (встановлення факту батьківства) мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.

Отже, правильними є висновок суду першої інстанції, за встановлених обставин, щодо доведеності позовної вимоги про встановлення факту батьківства ОСОБА_3 щодо позивача.

Матеріали справи не містять жодного доказу на спростування таких висновків.

Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції правильно застосував наведені вище норми матеріального права, дав належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, відповідно до яких позивач зобов`язаний був довести обставини, на які посилалася на підтвердження позову, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про достатність поданих ним доказів та доведеність факту батьківства ОСОБА_3 щодо дочки ОСОБА_2 , та з цих підстав правильно задовольнив позов.

Відповідно до п. 20 глави 1 Розділу III Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 року №52/5, при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.

Згідно з підпунктом 2.13.1 пункту 2.13 розділу II Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, що затверджені наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2011 № 96/5, підставою для внесення змін в актовий запис цивільного стану є рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану.

На підставі рішення суду про визнання батьківства (материнства) в актовому записі про народження змінюються відомості про батька та вносяться пов`язані з цим інші зміни згідно із зазначеними в рішенні суду (п.п. 2.16.4. п.2.16 Розділу II Правил).

Крім того, тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Колегія суддів вважає необхідним також зазначити, що у п.п. 2.16.6. п.2.16 Розділу II Правил зазначено, що у разі скасування рішення суду про визнання батьківства в актовому записі про народження дитини змінюються прізвище дитини, якщо воно було змінено у зв`язку з визнанням батьківства, а також по батькові дитини і відомості про батька. Тобто, вказаний пункт свідчить про можність зміни прізвища дитини рішенням суду.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає доцільним, правильним і таким, що відповідає належному способу захисту позивача, зазначення в оскаржуваному рішенні про зміну прізвища ОСОБА_2 з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_10 ».

Посилання апеляційної скарги на ч. 1 ст. 295 ЦК України, ст. 6 ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та п. 2 Порядку розгляду заяв про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) фізичної особи, затверджений Постановою КМ України № 915 від 11.07.2007, вказаного не спростовують, оскільки ці норми визначають право фізичної особи, яка досягла шістнадцяти років, на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім`я, та (або) по батькові, компетенцію органів державної реєстрації актів цивільного стану за обставин, що не пов`язуються з необхідністю встановлення юридичного факту, що є виключною компетенцією суду.

Натомість рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права (ст. 213 ЦПК України), а завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Доводи апеляційної скарги відповідача вказаних висновків не спростовують, вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Вони не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, яким було надано вичерпну правову оцінку під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ковтун О.О. слід залишити без задоволення, а рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 16 вересня 2024 року- без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ковтун Олени Олексіївни - залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 16 вересня 2024 року в цій справі - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 20 грудня 2024 року.

Головуючий:

Судді: