Постанова
від 07.11.2024 по справі 908/1244/22
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2024 року м.Дніпро Справа № 908/1244/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 26.10.2023

та на додаткову ухвалу Господарського суду Запорізької області від 09.11.2023 (суддя Юлдашев О.О.)

у справі № 908/1244/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотес"

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 20.09.2022р., зокрема, відкрито провадження у справі № 908/1244/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Біотес, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, та процедуру розпорядження майном боржника. Розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Литвиненка С.С.

До суду 07.04.2023 надійшла заява фізичної особи-підприємця Кухти Вікторії Василівни про покладення солідарної відповідальності на колишнього керівника боржника ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 26.10.2023 у справі №908/1244/22 заяву кредитора ФОП Кухти Вікторії Василівни про покладення солідарної відповідальності на колишнього керівника боржника ОСОБА_1 - задоволено.

Додатковою ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09.11.2023 у справі № 908/1244/22 заяву про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у справі № 908/1244/22 задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця Кухти Вікторії Василівни, витрати на надання правової допомоги у розмірі 21 730 грн 00 коп.

Не погодившись з вказаною ухвалою Малініцькою Наталією Миколаївною подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу Господарського суду Запорізької області від 26.10.2023 у справі № 908/1244/22 та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви. Також просить скасувати додаткову ухвалу Господарського суду Запорізької області від 09.11.2023 у справі № 908/1244/22 та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що ухвала суду першої інстанції прийнята за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- тарифи, що встановлювались для ТОВ «БІОТЕС» були менше за економічно обґрунтовані тарифи, як правило, втричі, що було від самого початку економічно не вигідно ТОВ «БІОТЕС» та змушувало ТОВ «БІОТЕС» працювати зі збитками. Цей факт прямо зазначається в рішеннях Рахівської міської ради, якими встановлювалися тарифи для населення (споживачів ТОВ «БІОТЕС») протягом 2016-2022 років В силу існуючого законодавства у ТОВ «Біотес» був тільки один вибір - або працювати зі збитками певний час до завершення реконструкції ТЕЦ та виходу на планову виробничу потужність в 6 000 МВт з можливістю перевищення виробництва теплової енергії над обсягами, необхідними для потреб населення, та надлишком обсягів, які б ТОВ «БІОТЕС» мало можливість реалізовувати за ринковими цінами з наступним покриттям збитків за попередні роки, або припинити опалення та теплопостачання населенню м. Рахова. Таким чином, діяльність ТОВ «БІОТЕС» не можна вважати економічно вільною, оскільки вона, фактично, регулювалась державою через законодавчі та виконавчі механізми та органи. Перша можливість у ТОВ «БІОТЕС» отримати відшкодування різниці між встановленими тарифами та фактичними витратами надавачів послуг, безперебійного надання житлово-комунальних послуг належної якості з`явилася після того, як держава запровадила механізм субвенцій, які перераховуються з державного бюджету місцевим бюджетам з подальшим перерозподілом між постачальниками житлово-комунальних послуг;

- в порядку ст. 4 Кодексу з питань банкрутства Малініцькою Наталією Миколаївною неодноразово надсилалися звернення учасникам ТОВ «Біотес», у яких були викладені відомості щодо наявності критичної ситуації щодо заборгованості перед кредиторами. Зокрема, 25 березня 2021 р. на електронні адреси учасників (власників ТОВ «БІОТЕС» ) відправлений Графік фінансування по проекту будівництва ТЕС 6 МВт ТОВ «БІОТЕС» м. Рахів перед постачальниками сировини; 14 грудня 2021 на електронні адреси учасників (власників ТОВ «БІОТЕС») відправлений лист, яким визначені критичні борги ТОВ «БІОТЕС», його майновий стан, 27 січня 2022 р - доповідна записка. Однак, після надсилання доповідної записки, вже 04.02.2022 року, протоколом Загальних зборів учасників ТОВ «Біотес» № 01/2022 прийнято рішення про звільнення з посади директора ТОВ «Біотес» з 07.02.2022;

- В період діяльності (з 2017 р по 2022 р) ОСОБА_1 :

- був реалізований проект реконструкції існуючої на балансі ТОВ «Біотес» котельної з переплануванням, добудовою блоку котельного, турбінного відділення та відділення подачі щепи під теплову електростанцію (ТЕС) на біопаливі з потужністю 6 МВТ.;

- ТЕС введена в експлуатацію в вересні 2020р.;

- отримане право власності на реконструйовану нерухомість в листопаді 2020 р.;

- для подальшого розвитку виробництва та забезпечення прибутковості проведена та завершена робота з встановлення для ТОВ «Біотес» зеленого тарифу, які були отримані для підприємства на період з 2021 р до 01.01.2030 року;

- реалізований механізм відшкодування різниці в тарифах за теплову енергію, що продавалась ТОВ «Біотес» населенню за економічно необґрунтованими тарифами на підставі рішення Рахівської міської ради за період з 2016 р (до мого призначення керівником) по 2022 р.;

- за підсумками останнього звітного періоду станом на 31.12.2021 року прибуток від господарської діяльності становив 6862,50 тис.грн., що давало підстави розраховувати на подальший розвиток;

- забезпечено отримання ТОВ «Біотес» додаткових коштів в 19,8 млн грн, що фактично надійшли на рахунки підприємства в 2022 році, але не відображені в балансах за період до 2022 року, оскільки підлягали врахуванню в розрахунках доходів та витрат ТОВ в період їх надходження.

Всі ці факти та документи, на думку скаржника, є прямими доказами того, що остання, незважаючи на тимчасові фінансові ускладнення, добросовісно розраховувала на їх подолання в розумний строк, доклала всіх можливих та залежних від неї максимальних зусиль для досягнення результату та виведення ТОВ «БІОТЕС» зі стану збитковості;

- судом першої інстанції не надано оцінку ні наданим ОСОБА_1 поясненням, ні доданим доказам у справу;

- саме на етапі попереднього засідання розгляду заяви з грошовими вимогами до боржника, господарський суд має дослідити той самий комплекс доказів вини в діях керівника, наявність причинно-наслідкового зв`язку між його діями й незадоволенням вимог кредиторів, а також завдання останнім збитків у господарських відносинах та встановити конкретні факти, про що зазначити у своїй ухвалі.

Щодо додаткової ухвали, в апеляційній скарзі зазначається, що:

- як вбачається з заяви про покладення солідарної відповідальності на колишнього керівника боржника від 31.03.2023 р. поданою представником - адвокатом Я. Митровкою, та переліком доданих до неї документів, ані в ній, ані в доданих до неї документах взагалі не містіться будь-яких обґрунтувань і посилань на склад судових витрат, а також вимоги заявника стосовно того, який саме розмір цих витрат слід розподілити за результатами розгляду його заяви. Додаткових заяв або документів Малініцька Наталія Миколаївна не отримувала, тому вважає, що неповідомлення заявником її, як іншого учасника справи, на якого покладаються витрати, про попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, а також не направлення на її адресу документів на підтвердження відповідних вимог, позбавило можливості подати до суду клопотання про зменшення розміру таких витрат відповідно до частин 5, 6 статті 126 ГПК України;

- ухвала про покладення на Малініцьку Наталію Миколаївну солідарної відповідальності як на колишнього керівника ТОВ «Біотес» є необґрунтованою та підлягає скасуванню, відповідно підстави для стягнення з неї витрат на правову допомогу відсутні.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

01.02.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від кредитора фізичної особи-підприємця Кухти Вікторії Василівни надійшов відзив на апеляційну скаргу Малініцької Наталії Миколаївни, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані ухвали - без змін.

Інші учасники справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотес" своїм правом на подання відзиву не скористалися.

За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні 07.11.2024 приймали участь представники: Малініцької Наталії Миколаївни (апелянта), кредиторів: фізичної особи-підприємця Кухти Вікторії Василівни, ПАТ АБ "Укргазбанк", ТОВ "Закарпаттяенергозбут", колишнього керівника ТОВ «Біотес» ОСОБА_2 та арбітражний керуючий Бандура Іван Васильович. Інші учасники провадження у справі про банкрутство, будучи належним чином повідомленими про місце, дату та час судового засідання, не з`явилися, явку уповноважених представників не забезпечили, про причини неявки суд не проінформували.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі учасників справи, які не з`явилися.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації учасниками справи принципу змагальності та диспозитивності.

Представник апелянта Малініцької Наталії Миколаївни в судовому засіданні 07.11.2024 просив суд свою апеляційну скаргу задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні заяви щодо покладення на неї солідарної відповідальності.

Представник кредитора фізичної особи-підприємця Кухти Вікторії Василівни просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наголосив на відсутності підстав для скасування ухвали суду першої інстанції.

Представники кредиторів ПАТ АБ "Укргазбанк", ТОВ "Закарпаттяенергозбут" та арбітражний керуючий Бандура Іван Васильович заперечили проти задоволення апеляційної скарги, наполягали на необхідності залишення ухвали суду першої інстанції без змін.

Представник ОСОБА_2 не заперечував проти задоволення апеляційної скарги з заявлених у ній підстав.

Апеляційний господарський суд, заслухавши присутніх учасників справи, їх представників, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 20.09.2022р., зокрема, відкрито провадження у справі № 908/1244/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотес", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, та процедуру розпорядження майном боржника. Розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Литвиненка С.С. Попереднє засідання суду призначено на 01.11.2022 об 11-00.

Постановою суду від 07.03.2023 припинено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотес", код ЄДРПОУ 38533288 (69001, м. Запоріжжя, вул. Тюленіна Сергія, 13); припинено повноваження розпорядника майна боржника Литвиненко С.С.; визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Біотес" банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру; ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотес" призначено арбітражного керуючого Литвиненко Сергія Сергійовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 2055 від 14.01.2022); оприлюднено на офіційному веб-порталі судової влади України повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; скасовано арешти, накладені на майно боржника, визнаного банкрутом, та інші обмеження щодо розпорядження майном боржника; зобов`язано ліквідатора здійснити ліквідаційну процедуру відповідно до вимог Кодексу України з процедур банкрутства у строк до 07.03.2024.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що не звертаючись самостійно до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «БІОТЕС», колишнім керівником боржника ОСОБА_1 порушено строки подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство за наявності ознак неплатоспроможності боржника чим порушено вимоги законодавства про банкрутство, зокрема, вимоги ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства).

Допущення вказаних порушень, згідно з приписами абзацу 2 ч. 6 ст. 34 КУзПБ, має наслідком покладання на колишнього керівника боржника солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів, відповідно ухвалою Господарського суду Запорізької області від 26.10.2023 (оскаржувана ухвала) задоволено заяву кредитора ФОП Кухти Вікторії Василівни про покладення солідарної відповідальності на колишнього керівника боржника ОСОБА_1 - задоволено.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Предметом судового розгляду у цій справі є питання наявності підстав для покладення на колишніх керівників банкрута Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОТЕС" солідарної відповідальності в порядку частини шостої статті 34 КУзПБ.

Відповідно до положень абз. 1 ч. 6 ст. 34 КУзПБ "Заява про відкриття провадження у справі про банкрутство" законодавець встановлює умови, за яких у боржника виникає обов`язок звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі, а саме: боржник зобов`язаний у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності), та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У разі порушення цих вимог, яке допущене керівником боржника, він несе солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів. Питання порушення керівником боржника зазначених вимог підлягає розгляду господарським судом під час здійснення провадження у справі. У разі виявлення такого порушення про це зазначається в ухвалі господарського суду, що є підставою для подальшого звернення кредиторів своїх вимог до зазначеної особи.

Солідарна відповідальність керівника боржника, передбачена в зазначеній нормі ч. 6 ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства - це вид спеціальної цивільно-правової відповідальності, відповідно до якої при здійсненні провадження у справі про банкрутство керівник боржника, який не звернувся до господарського суду у місячний термін у разі наявності загрози неплатоспроможності підлягає притягненню до солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів відповідно до заяви кредитора, після виявлення такого порушення ухвалою господарського суду.

Будь-яких інших підстав притягнення до солідарної відповідальності Кодексом України з процедур банкрутства не передбачено. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 23.03.2021 у справі № 910/3191/20, від 15.06.2021 у справі № 910/2971/20, від 14.09.2021 у справі № 902/1023/19.

У постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі 910/2971/20 розтлумачено підстави застосування ч. 6 ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства та сформовано наступні правові висновки: Отже умовами/складовими для встановлення щодо боржника такого складного за своїм змістом юридичного факту як загроза неплатоспроможності боржника є одночасна (зокрема протягом місячного періоду, визначеного частиною шостою статті 34 КУзПБ) наявність, в свою чергу, таких юридичних фактів: існування у боржника щонайменше перед двома кредиторами зобов`язань, строк виконання яких настав та визначається за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо); розмір всіх активів боржника є меншим, ніж: сумарний розмір зобов`язань перед всіма кредиторами боржника, строк виконання яких настав за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо тобто такий майновий стан боржника за всіма його показниками (основними фондами, дебіторською заборгованістю, строк виконання зобов`язань щодо якої настав, тощо), який за оцінкою сукупної вартості всіх активів Боржника очевидно не здатний забезпечити задоволення вимог виконання зобов`язань перед всіма кредиторами, строк виконання яких настав, ні у добровільному, ні у передбаченому законом примусовому порядку..

Отже, Верховний Суд зазначив, що виключно при наявності двох юридичних фактів можливо стверджувати про наявність підстав для застосування солідарної відповідальності керівника боржника, а саме: наявність простроченої заборгованості перед двома і більше кредиторами; розмір активів є меншим ніж сумарний розмір зобов`язань перед кредитора такий розмір активів боржника повинен бути очевидно не здатним забезпеч задоволення вимог кредиторів з назрілими вимогами.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 13 ГПК України).

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до тієї ж постанови Верховного Суду від 15.06.2021 у справі 910/2971/20 …особа, звертаючись із заявою про солідарну відповідальність керівника боржника через порушення положень абзацу першого частини шостої статті 34 КУзПБ з підстав, наведених в абзаці другому частини першої цієї статті КУзПБ, має довести перебування боржника у стані загрози неплатоспроможності, вказавши на відповідні ознаки загрози платоспроможності, що мають місце, а також пославшись на відповідні докази, зокрема, опираючись на відомості, які містяться у документах за переліком, що мають надаватись боржником при зверненні із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство у разі загрози неплатоспроможності (пункти 7.8, 7.10 - частина четверта статті 34 КУзПБ, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення) (пункт 7.12. постанови).

Таким чином, саме на заявника покладається обов`язок довести наявність підстав для застосування солідарної відповідальності.

При цьому предметом розгляду є саме дослідження можливості покладення солідарної відповідальності на керівника боржника, а не розгляд заяв кредиторів про покладення солідарної відповідальності з конкретними вимогами до зазначеної особи (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 31.03.2021 у справі № 910/3191/20).

Враховуючи, що підставою для вимог Кредитора про солідарну відповідальність керівника Боржника стало порушення, прямо визначене частиною шостою статті 34 КУзПБ, а саме - недотримання боржником вимоги щодо обов`язку у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі загрози неплатоспроможності (якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами), то Верховний Суд щодо порядку доведення заявником, щодо необхідної і достатньої сукупності умов для встановлення судом наведеного порушення як підстави для застосування солідарної відповідальності зазначив про необхідність доведення заявником та встановлення судом двох юридичних фактів:

- порушення визначеного абзацом другим частини шостою статті 34 КУзПБ місячного строку

- та наявності у боржника протягом цього строку та/або більше ознак загрози неплатоспроможності боржника.

Так, щодо правил обчислення визначеного абзацом першим частини шостої статті 34 КУзПБ місячного строку та щодо порядку доведення учасником і встановлення судом ознак загрози неплатоспроможності зазначається про таке.

Загроза неплатоспроможності як підстава для звернення боржника із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутства не є новелою КУзПБ, а є успадкуванням окремих положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

І Закон, і КУзПБ так визначають загрозу неплатоспроможності - якщо задоволення вимог одного бо кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами.

Отже умовами/складовими для встановлення щодо боржника такого складного за своїм змістом юридичного факту як загроза неплатоспроможності боржника є одночасна (зокрема протягом місячного періоду, визначеного частиною шостою статті 34 КУзПБ) наявність, в свою чергу, таких юридичних фактів:

(1) існування у боржника щонайменше перед двома кредиторами зобов`язань, строк виконання яких настав та визначається за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо);

(2) розмір всіх активів боржника є меншим, ніж сумарний розмір зобов`язань перед всіма кредиторами боржника, строк виконання яких настав за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо), тобто такий майновий стан боржника за всіма його показниками (основними фондами, дебіторською заборгованістю, строк виконання зобов`язань щодо якої настав, тощо), який за оцінкою сукупної вартості всіх активів Боржника очевидно не здатний забезпечити задоволення вимог виконання зобов`язань перед всіма кредиторами, строк виконання яких настав, ні у добровільному, ні у передбаченому законом примусовому порядку.

При цьому з огляду на положення частини шостої статті 39 КУзПБ (згідно з якими однією із підстав для відмови господарським судом у відкритті провадження у справі є наявність за вимогами кредитора спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження) для існування загрози неплатоспроможності боржника, за відсутності між ним і кредитором спору про право, цей Закон не вимагає безспірності вимог кредиторів до боржника, тобто не вимагає прийняття судового рішення та/або видачу виконавчого документа щодо вимог кредитора до боржника, які (вимоги) стали підставою для звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Правильність цього висновку підтверджується, якщо звернутись до положень частин другої, третьої та четвертої статті 34 КУзПБ, якими визначені вимоги до документів/доказів, що додаються як до заяви кредитора, так і до заяви боржника про відкриття провадження у справі про банкрутство, серед яких відсутня вимога про додання до відповідної заяви судового рішення та/або видачу виконавчого документа щодо вимог кредитора до боржника.

З викладеного випливає висновок, що обчислення визначеного абзацом першим частини шостої статті 34 КУзПБ місячного строку для обов`язку боржника звернутись із заявою про відкриття провадження у справі у разі загрози неплатоспроможності починається з того моменту, коли за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини між кредитором (кредиторами) та боржником (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо), одночасно має місце факт настання строку виконання боржником зобов`язань щонайменше перед двома його кредиторами (1) разом із фактом перевищення в той самий момент (звітний період) сумарного розміру цих зобов`язань над розміром всіх активів Боржника (2), які в сукупності і свідчать про ознаки загрози неплатоспроможності боржника.

Наведений висновок узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 914/1033/17, від 11.05.2018 у справі № 914/1487/17, від 15.05.2018 у справі № 921/412/17-г/7, від 24.10.2018 у справі № 308/8645/15цс, від 05.12.2018 у справі № 589/2800/15-ц, щодо підстав виникнення зобов`язальних правовідносин, відповідно до яких:

- за своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб; за загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов`язують виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду; рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність;

- за змістом статті 11 Цивільного кодексу України зобов`язальні правовідносини виникають з актів цивільного законодавства, а рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

При цьому зобов`язання боржника перед кредитором не має містити в своїй суті спору про право між кредитором та боржником.

Щодо існування у боржника щонайменше перед двома кредиторами зобов`язань, строк виконання яких настав.

1) Перед ОСОБА_3 . Як вбачається із наявної у матеріалах справи заяви ОСОБА_3 , про грошові вимоги до боржника (з доданими документами), у боржника - ТОВ «БІОТЕС» наявні зобов`язанні за договором поставки № 2 від 02.07.2020 з оплати прийнятого від конкурсного кредитора у цій справі товару.

Строк виконання вказаних зобов`язань визначений безпосередньо договором поставки № 2 від 02.07.2020 (пункт 3.3. договору - Покупець зобов`язаний здійснити оплату за поставлений в попередньому місяці Товар протягом 5-ти (п`яти) банківських днів наступного місяця, в повному обсязі).

Отже, розмір та строк виконання зобов`язань боржника за вищевказаним договором виглядає наступним чином:

- за липень 2020 року на загальну суму 235 950,00 гривень (строк виконання зобов`язання настав 03.08.2020 (перший банківський день наступного місяця);

- за серпень 2020 року на загальну суму 1 544 400,00 гривень (строк виконання зобов`язання настав 01.09.2020);

- за вересень 2020 року на загальну суму 364 650,00 гривень (строк виконання зобов`язання настав 01.10.2020).

Обґрунтованість та законність вказаних грошових зобов`язань боржника підтверджена й ухвалою Господарського суду Запорізької області від 05.01.2023.

2) Перед Товариством з обмеженою відповідальністю «НЕОДІМ ЗАХІД». Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 01.10.2021 у справі № 907/549/21 (реєстраційний номер в ЄДРСР - 100522630) стягнуто з ТОВ «БІОТЕС» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕОДІМ ЗАХІД» (79053, м. Львів, вул. Княгині Ольги, буд. 65, кв. 55, код в ЄДРПОУ - 37612960) суму 182 218,89 грн, у т. ч. 162 000, 00 грн основного боргу, 4 180,89 грн 3% річних, 16 038,00 грн інфляційних збитків, а також у відшкодування витрат по сплаті судового збору 2 270,00 грн (роздруківка копії рішення з ЄДРСР міститься у матеріалах справи).

При цьому вказаним рішенням встановлено, що зобов`язання боржника з оплати отриманих послуг виникло на підставі договору про надання інжинірингових та консультаційних послуг № 27-05/20 від 27.05.2020, а строк виконання зобов`язання визначений підпунктами 1.1. 1,2. 3.1-3.5 вказаного договору (замовник зобов`язався прийняти виконані роботи та оплатити вартість у сумі 324 000,00 грн шляхом банківського переказу на протязі 3-х банківських днів з дня отримання відповідного рахунку в такому порядку й до початку надання послуг відповідно до рахунку-фактури виставленого виконавцем, замовник перераховує аванс у розмірі 162 000,00 грн протягом 3-х банківських днів на розрахунковий рахунок виконавця, а решту суми - зобов`язаний перерахувати виконавцеві на протязі 3-х банківських днів з моменту підписання сторонами акту про надання послуг).

Як встановлено судом у справі № 907/549/21, сторони договору № 27-05/20 від 27.05.2020 підписали акт здачі-приймання робіт (послуг) № 26 від 31.07.2020, а отже строк виконання ТОВ «БІОТЕС» зобов`язання з оплати прийнятих від ТОВ «НЕОДІМ ЗАХІД» послуг (робіт) настав 03.08.2020 (перший банківський день після підписання сторонами акту про надання послуг (робіт)).

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 01.10.2021 у справі №907/549/21 набрало законної сили 11.11.2021.

Вищевказане судове рішення боржником не виконане, а саме виконавче провадження зупинено, у зв`язку із відкриттям провадження у даній справі про банкрутство (роздруківка з Автоматизованої системи виконавчого провадження наявна у матеріалах справи).

Щодо того, що розмір всіх чистих активів боржника є меншим, ніж сумарний розмір зобов`язань перед усіма кредиторами боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова звітність підписується керівником (власником) підприємства або уповноваженою особою у визначеному законодавством порядку та бухгалтером або особою, яка забезпечує ведення бухгалтерського обліку підприємства.

А згідно п. 3 розділу І Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013, № 73 (далі - Положення) баланс (звіт про фінансовий стан) - звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов`язання і власний капітал.

Пунктом 1 розділу ІІ Положення передбачено, що фінансова звітність складається з: балансу (звіту про фінансовий стан) (далі - баланс), звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід) (далі - звіт про фінансові результати), звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до фінансової звітності. Баланс підприємства складається на кінець останнього дня звітного період.

Згідно п. 7 цього розділу Положення у балансі відображаються активи, зобов`язання та власний капітал підприємства.

Отже, баланс є невід`ємною складовою фінансової звітності і на нього поширюються вимоги щодо оформлення, підписання тощо, які встановлені для фінансової звітності.

Частиною 2 цієї статті Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що порядок та строки подання фінансової звітності, консолідованої фінансової звітності, звіту про управління та звіту про платежі на користь держави до органів державної влади, крім суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність у видобувних галузях, визначаються Кабінетом Міністрів України, для банків - Національним банком України.

Порядок і строки подання фінансової звітності конкретизовані в Порядку подання фінансової звітності, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000, № 419 (далі - Порядок), дія якого поширюється на всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми господарювання і форми власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством (пункт 1)

Згідно приписами пункту 2 Порядку фінансова звітність подається органам, до сфери управління яких належать підприємства, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, а також згідно із законодавством - іншим органам та користувачам, зокрема органам державної статистики.

Відповідно до п. 5 Порядку проміжна фінансова звітність (I квартал, перше півріччя, дев`ять місяців), крім консолідованої, подається підприємствами органам, зазначеним у пункті 2 (крім органів Казначейства), не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річна - не пізніше 28 лютого наступного за звітним року.

Проміжна (I квартал, перше півріччя, дев`ять місяців) або річна фінансова звітність подається підприємствами органам доходів і зборів у строки, передбачені для подання декларації з податку на прибуток підприємств.

Водночас, норми ч. 4 ст. 34 КУзПБ встановлюють вимогу щодо додання до заяви боржника про порушення справи про банкрутство бухгалтерського балансу боржника на останню звітну дату, однак без урахування законодавчо встановленої вимоги про строк його подання до відповідних органів (зокрема, контролюючих).

Тобто формування та складення боржником бухгалтерського балансу, що додається ним до заяви про порушення справи про банкрутство, здійснюється виходячи з останнього звітного періоду, що передує та завершився на дату звернення боржника із заявою про порушення справи про банкрутство (I квартал, перше півріччя, дев`ять місяців, або річна).

А тому при визначенні звітного періоду, за який формується та складається боржником бухгалтерський баланс для звернення із заявою про порушення справи про банкрутство, не враховується вимога щодо дати виникнення у боржника обов`язку подати фінансову звітність (баланс) відповідним органам (зокрема, контролюючим) відповідно до Порядку та Податкового кодексу України.

У цьому висновку апеляційний суд звертається до правової позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 22.01.2020 у справі № 910/8992/19.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що особа, звертаючись із заявою про солідарну відповідальність керівника боржника через порушення положень абз. 1 ч. 6 ст. 34 КУзПБ з підстав, наведених в абз. 2 ч. 1 цієї статті Кодексу, має довести перебування боржника у стані загрози неплатоспроможності, вказавши на відповідні ознаки загрози платоспроможності, що мають місце, а також пославшись на відповідні докази, зокрема, опираючись на відомості, які містяться у документах за переліком, що мають надаватись боржником при зверненні із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство у разі загрози неплатоспроможності.

Зважаючи на те, що настання строку виконання зобов`язань перед кредиторами, що зазначені вище, припадає на третій-четвертий квартал 2020 року, при аналізі співвідношення активів і зобов`язань боржника, суд бере до уваги вибіркові фінансові показники діяльності ТОВ «БІОТЕС» за період з 31.12.2019 по 31.12.2021 (останній звітний період, що передує відкриттю провадження у справі про банкрутство № 908/1244/22), які зазначені у додатку № 1 до Звіту за результатами проведення аналізу фінансово-господарського стану ТОВ «БІОТЕС» від 08.11.2022 (далі по тексту - Звіт про фінансовий стан боржника від 08.11.2022), який підготовлений на замовлення арбітражного керуючого Литвиненка С.С.

Такі показники ґрунтуються на фінансовій звітності боржника, а отже є належними доказами у даній справі (постанова Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 910/2971/20).

У контексті доведення того, що розмір всіх активів боржника є меншим, ніж сумарний розмір зобов`язань перед кредиторами боржника, суд наголошує на правовому висновку Верховного Суду, який викладено у постановах від 09.06.2022 у справі № 904/76/21 та від 06.10.2022 у справі № 903/988/20, де в контексті необхідності встановлення добросовісності керівника боржника щодо дотримання вимог абзацу 1 ч. 6 ст. 34 КУзПБ, зазначено:

«стан загрози неплатоспроможності, тобто об`єктивне банкрутство (критичний момент з настанням якого боржник через зниження вартості чистих активів став нездатним у повному обсязі задовольнити вимоги кредиторів, у тому числі і щодо сплати обов`язкових платежів)».

Згідно з абзацом 15 п. 4 П(с)БО 19, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.07.1999 № 163 (зі змінами та доповненнями), чисті активи - активи підприємства за вирахуванням його зобов`язань. Тобто вартість чистих активів визначається як різниця між всіма активами підприємства та його зобов`язаннями, а тому отриманий результат розміру «чистих активів» відповідає показнику рядка 380 розділу 1 «Власний капітал» пасиву балансу боржника.

Власний капітал - різниця між активами і зобов`язаннями підприємства; (п. 3 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності)).

Зі змісту наявних у матеріалах справи фінансових показників діяльності боржника - ТОВ «БІОТЕС» (додаток № 1 до Звіту про фінансовий стан боржника від 08.11.2022) вбачається наступне:

- на кінець звітного року 2019 показник рядка 380 розділу 1 «Власний капітал» пасиву балансу боржника, який по суті є еквівалентом розміру чистого активу, становить (-3 444,60) тис. грн, тоді як розмір поточних зобов`язань на кінець звітного року 2019 становить 109 715,80 тис. грн (код рядка 620);

- на кінець звітного року 2020 показник рядка 380 розділу 1 «Власний капітал» пасиву балансу боржника, який по суті є еквівалентом розміру чистого активу, становить (-34 555,20) тис. грн, тоді як розмір поточних зобов`язань на кінець звітного року 2020 становить 146 111,50 тис. грн (код рядка 620);

- на кінець звітного року 2021 показник рядка 380 розділу 1 «Власний капітал» пасиву балансу боржника, який по суті є еквівалентом розміру чистого активу, становить (-27 692.70) тис. грн, тоді як розмір поточних зобов`язань на кінець звітного року 2021 становить 142 781,90 тис. грн (код рядка 620).

Наведені обставини підтверджені й Звітом про фінансовий стан боржника від 08.11.2022.

Вказані фактичні обставини підтверджують, що як станом на 01.01.2020 року, так і станом на 31.12.2021 року розмір вартості чистих активів був взагалі нездатним задовольнити будь-які вимоги кредиторів ТОВ «БІОТЕС», що, як зазначив Верховний Суд у п. 80 постанови від 09.06.2022 у справі № 904/76/21, свідчить про перебування боржника у «стані загрози неплатоспроможності, тобто об`єктивне банкрутство».

Враховуючи, що починаючи з 01.01.2020 й по 31.12.2021 розмір чистих активів боржника - ТОВ «БІОТЕС» є мінусовим, то очевидним є те, що боржник не в змозі був задовольнити вимоги кредиторів, а саме: ТОВ «НЕОДІМ ЗАХІД», ОСОБА_3 , строк виконання яких настав, та загальний розмір яких станом на 03.08.2020 становив 397 950,00 грн, а станом на 01.10.2020 вже 2 307 000.00 грн.

Зважаючи на те, що Верховний Суд наголошує на тому, що при визначенні ознак загрози неплатоспроможності слід (у тому числі) керуватися показниками фінансової звітності боржника (бухгалтерських балансів), то суд вважає за належне зауважити на тому, що боржник з 01.01.2020 також перебуває у стані поточної неплатоспроможності.

Відповідно до абз. 3 підпункту 3.4 Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 № 14 (далі по тексту - Методичні рекомендації), поточною неплатоспроможністю характеризується фінансовий стан будь-якого підприємства, якщо на конкретний моменту зв`язку з випадковим збігом обставин тимчасово суми наявних у нього коштів і високоліквідних активів недостатньо для погашення поточного боргу, що відповідно до законодавчого визначення розглядається як неспроможність суб`єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого стооку їх стати грошові зобов`язання перед кредиторами, у тому числі із заробітної плати, а також' виконати зобов`язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Вказане положення повністю узгоджується зі змістом абз. 12 ч. 1 ст. 1 КУзПБ, де зазначається, що неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом.

Отже, Кодекс України з процедур банкрутства має своє автономне тлумачення терміну неплатоспроможність, зі змісту поняття якого випливає те, що боржник має грошові зобов`язання та не має іншої можливості їх виконати (добровільно, примусово стягнені не інакше як через банкрутство).

Вищенаведене співвідношення понять «поточна неплатоспроможність» (Методичні рекомендації) та «неплатоспроможність» (КУзПБ) вказує на чіткий взаємозв`язок між ознаками (критеріями) поточної неплатоспроможності та ознаками загрози неплатоспроможності, які обумовлюють обов`язок звернення боржника до господарського суду із заявою про відкриття справи про банкрутство.

Наведене підтверджено й у Звіті про фінансовий стан боржника від 08.11.2022, де у п. 2 висновків зазначено, що ознаки поточної неплатоспроможності відповідають законодавчому визначенню ТОВ «БІОТЕС» як боржника.

Водночас, згідно з вказаними Методичними рекомендаціями визначення поточної неплатоспроможності здійснюється за формулою: ДФІук (довгострокові фінансові інвестиції, які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств) + ДФІін (довгострокові фінансові інвестиції - інші) + ГК (грошові кошти та їх еквіваленти в національні та іноземній валюті, поточні фінансові інвестиції) - ПК (поточні зобов`язання).

Від`ємний результат розрахунків за вказаною формулою свідчить про поточну неплатоспроможність.

Розрахунок показників поточної неплатоспроможності ТОВ «БІОТЕС» наведено у таблиці № 1 до Звіту про фінансовий стан боржника від 08.11.2022. Станом на 31.12.2019 показник поточної неплатоспроможності Товариства становив (- 105 247,30); станом на 31.12.2020 - (- 145 374,00); станом на 31.12.2021 - (- 142 354,80).

Таким чином, стосовно ТОВ «БІОТЕС» протягом періоду з 01.01.2020 по 31.12.2021 мали місце ознаки поточної неплатоспроможності, що відповідає законодавчому визначенню його як боржника (абз. 4 ч. 1 ст. 1 КУзПБ) та співвідноситься з ознаками загрози неплатоспроможності як передумови для виникнення обов`язку керівника боржника звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Як вже зазначалось, наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що починаючи з 03.08.2020 у ТОВ «БІОТЕС» настав строк виконання зобов`язань перед кредиторами, зазначеними вище.

Водночас, зважаючи на те, що боржник, як мінімум, починаючи з 01.01.2020 і по останню звітну дату, яка передувала відкриттю провадження у справі про банкрутство, перебував у стані поточної неспроможності щодо виконання своїх грошових зобов`язань (згідно абз. 3 пп. 3.4 Методичних рекомендацій), то дійсним та доведеним є факт наявності загрози неплатоспроможності ТОВ «БІОТЕС», який обумовлював необхідність звернення керівника боржника до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Трактування ознак загрози неплатоспроможності через призму визначених Методичними рекомендаціями від 19.01.2006 № 14 критеріїв поточної неплатоспроможності, які пов`язують неможливість задоволення вимог кредиторів (строк виконання яких настав) із відсутністю у боржника високоліквідних активів у даній справі є правильним, оскільки такий майновий стан боржника як «поточна неплатоспроможність» є фінансово гіршим у порівняні із майновим станом «загроза неплатоспроможності».

Починаючи з 01.01.2020 боржник - ТОВ «БІОТЕС» також перебував у стані критичної неплатоспроможності.

Відповідно до п. 3.4. Методичних рекомендацій, ознаки критичної неплатоспроможності, що відповідають фінансовому стану потенційного банкрутства, мають місце в разі, коли на початку і наприкінці звітного кварталу присутні ознаки поточної неплатоспроможності, а коефіцієнт покриття і коефіцієнт забезпечення власними засобами наприкінці звітного кварталу менші за їхні нормативні значення -1,0 та 0,1 відповідно.

Зважаючи на наведені ознаки критичної неплатоспроможності у Звіті про фінансовий стан боржника від 08.11.2022 встановлено наявність всіх ознак критичної неплатоспроможності TОB «БІОТЕС», які відповідають Фінансовому стану потенційного банкрутства, тому що за підсумком періоду, що передує прийняттю рішення про подальшу долю ТОВ «БІОТЕС», мали місце ознаки поточної неплатоспроможності, показники коефіцієнтів покриття, забезпечення власними засобами та автономії (фінансової незалежності) були значно менші за їх нормативне значення.

Відтак, за одночасного існування таких фактів як: настання строку виконання зобов`язань перед кредиторами ( ОСОБА_3 та ТОВ «НЕОДІМ ЗАХІД»), перевищення у той самий момент (03.08.2020) сумарного розміру цих зобов`язань (397 950,00 грн) над розміром чистих активів боржника (0,00/відсутні), існування довготривалої поточної неплатоспроможності, а також критичної неплатоспроможності боржника, у своїй сукупності свідчить про ознаки загрози неплатоспроможності боржника.

З огляду на це, обчислення визначеного абз. 1 ч. 6 ст. 34 КУзІІБ місячного строку для обов`язку боржника звернутись з заявою про відкриття провадження у справі у разі загрози неплатоспроможності у цьому випадку слід вираховувати починаючи з 03.08.2020 (настання строку виконання зобов`язань перед ФОП Кухта В.В. та ТОВ «НЕОДІМ ЗАХІД») на загальну суму 397 950,00 грн, що перевищила розмір чистих активів боржника.

Суд звертає увагу також на правовий висновок Верховного Суду, що викладений у постанові від 26.10.2022 у справі № 916/1101/21, згідно з яким «визнаючи боржника банкрутом, суд має встановити його неоплатність, тобто недостатність майна для задоволення вимог кредиторів, у зв`язку з чим з 'ясувати його актив і пасив та співставити дані обох величин. Рішення суду не може ґрунтуватись лише на клопотанні комітету кредиторів. Суд повинен встановити неплатоспроможність боржника шляхом здійснення аналізу повноти проведених розпорядником майна заходів, що передбачені у процедурі розпорядження майном та дослідити надані розпорядником манна належні та допустимі докази на підтвердження повноти проведення процедури розпорядження майном».

Постановою Господарського суду Запорізької області від 07.03.2023 у справі №908/1244/22 ТОВ «БІОТЕС» визнано банкрутом.

Суд, разом із визнанням боржника банкрутом установив: «Підприємство - боржник не має достатньо активів за рахунок яких можливо було б погасити кредиторську заборгованість. Таким чином, у боржника виявлена недостатність майна для задоволення вимог кредиторів».

При цьому підставою для визнання боржника банкрутом був його такий фінансовий стан, який існував починаючи з 01.01.2019 і до моменту визнання його банкрутом. Тобто співвідношення реальних активів і зобов`язань боржника з початку 2019 року і до визнання його банкрутом фактично за основними показниками фінансової звітності стабільно та помірно погіршувалось, що підтверджено Звітом про фінансовий стан боржника від 08.11.2022.

Суд зазначає, що станом на 03.08.2020 задоволення боржником - ТОВ «БІОТЕС» вимог одного кредитора призвело б до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншим кредитором (загроза неплатоспроможності), оскільки станом на 03.08.2020 у боржника - ТОВ «БІОТЕС» були наявні невиконані зобов`язання перед ТОВ «НЕОДІМ ЗАХІД» та ОСОБА_3 на загальну суму 397 950,00 грн, строк виконання яких настав; станом на 03.08.2020 й по 31.12.2021 (аналізований період) розмір чистих активів боржника - ТОВ «БІОТЕС» був мінусовим (чисті активи відсутні взагалі), а отже був меншим за розмір зобов`язань боржника перед ТОВ «НЕОДІМ ЗАХІД» та ОСОБА_3 , строк виконання яких настав 03.08.2020, а загальний розмір яких становив 397 950,00 грн.

Щодо порушення колишнім керівником боржника визначеного абз. 2 ч. 6 ст. 34 КУзПБ місячного строку звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи немає юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Стаття 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає організаційні засади бухгалтерського обліку на підприємстві.

Так, згідно з частинами 1-3, 6 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації

Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів.

Керівник підприємства зобов`язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Як вже неодноразово зазначалося, ч. 6 ст. 34 КУзПБ встановлено місячний строк для звернення керівника боржника до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі виявлення ознак загрози неплатоспроможності.

При цьому, суд зауважує в цьому аспекті на правовому висновку Верховного Суду, який зазначений у постанові від 06.10.2022 у справі № 903/988/20, згідно з яким «тлумачення змісту ч. 6 ст. 34 КУзПБ свідчить, що суб`єктом солідарної відповідальності є виключно керівник боржника, в тому числі колишній керівник, оскільки наведена норма не містить жодних обмежень покладення такої відповідальності на керівника боржника, повноваження якого на час відкриття/здійснення провадження у справі про банкрутство припинились».

Положення та процедури КУзПБ мають на меті насамперед забезпечити права кредиторів боржника щодо задоволення їх вимог, встановлюючи чіткі підстави для покладення солідарної відповідальності на керівника боржника (у т. ч. колишнього) як особу, яка має вичерпну інформацію про Фінансове (майнове) становище юридичної особи та повноваження на вжиття заходів щодо звернення до суду із відповідною заявою.

Істотна та явна диспропорція між зобов`язаннями боржника, строк виконання яких настав, та активами боржника, які здатні забезпечити їх реальне виконання, яка по суті свідчить про неплатоспроможного боржника загалом, та непроінформованість про це кредиторів цілком очевидно порушують права останніх. У зв`язку з цим для захисту майнових інтересів кредиторів боржника запроваджено правове регулювання своєчасного інформування керівником юридичної особи його кредиторів про неплатоспроможність (недостатність майна) боржника.

Верховний Суд у п.п. 67, 75-76 постанови від 09.06.2022 року у справі № 904/76/21 роз`яснив, що: «бездіяльність керівника, який ухиляється від виконання покладеного на нього КУзПБ обов`язку щодо подання заяви боржника про власне банкрутство, є протиправною, спричиняє майнові втрати кредиторів і публічно-правових утворень, порушує як приватні інтереси суб`єктів цивільних правовідносин, так і публічні інтереси держави.

Невиконання керівником вимог абзацу першого частини шостої статті 34 КУзПБ щодо звернення до суду в місячний строк за наявності визначених цією нормою підстав із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника свідчить по суті про недобросовісне приховування ним від кредиторів інформації щодо незадовільного майнового становища боржника.

Така поведінка керівника боржника має наслідком нерозумне та недобросовісне прийняття неплатоспроможним боржником додаткових боргових зобов`язань (у цьому випадку - це укладення великої кількості договорів поворотної фінансової допомоги, зміна строків їх виконання, а також нарахування штрафних санкції за невиконання дійсних зобов`язань) за умов, коли не можуть бути виконані існуючі, свідому неможливість задоволення боржником вимог нових кредиторів від яких були приховані дійсні факти, і як наслідок виникнення збитків в цих кредиторів введених в оману щодо стану платоспроможності боржника».

Судом встановлено, що згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно ТОВ «БІОТЕС» станом на 01.01.2020 директором (керівником) боржника починаючи з 10.05.2017 була Малініцька Наталія Миколаївна.

З Витягу з ЄДРПОУ станом на 09.03.2023 вбачається, що повноваження ОСОБА_1 як директора ТОВ «БІОТЕС» були припинені перед відкриттям провадження у справі про банкрутство ТОВ «БІОТЕС» - 10.02.2022.

Тобто колишній директор ТОВ «БІОТЕС» - Малініцька Наталія Миколаївна, починаючи з 03.08.2020 достеменно знала про наявність заборгованості перед кредиторами ОСОБА_3 та ТОВ «НЕОДІМ ЗАХІД», строк виконання яких настав та про те, що задоволення вимог одного кредитора призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (через відсутність чистих активів).

Однак, ОСОБА_1 у визначений Кодексом місячний строк з моменту його призначення на посаду директора, до суду з відповідною заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство не звернулася, чим порушила вимоги ч. 6 ст. 34 КУзПБ. Допущення вказаних порушень, згідно з приписами абзацу 2 ч. 6 ст. 34 КУзПБ, має наслідком покладання на колишніх керівників боржника солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів.

Отже, не звертаючись самостійно до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «БІОТЕС», колишнім керівником боржника ОСОБА_1 порушено строки подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство за наявності ознак неплатоспроможності боржника чим порушено вимоги законодавства про банкрутство, зокрема, вимоги ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства).

Згідно ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Слід зауважити, що апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильного встановлення судом першої інстанції юридичного факту наявності у ТОВ «БІОТЕС» ознак загрози неплатоспроможності протягом періоду з 01.01.2019 і до моменту визнання його банкрутом та заперечень цих обставин.

Фактично аргументи скаржниці зводиться до заперечень наявності її вини у порушенні місячного строку для подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, який в даному випадку обліковується з 03.08.2020.

Зокрема, в апеляційній скарзі зазначається, що «тарифи, що встановлювались для ТОВ «БІОТЕС» були менше за економічно обґрунтовані тарифи, як правило, втричі, що було від самого початку економічно не вигідно ТОВ «БІОТЕС» та змушувало ТОВ «БІОТЕС» працювати зі збитками. Цей факт прямо зазначається в рішеннях Рахівської міської ради, якими встановлювалися тарифи для населення (споживачів ТОВ «БІОТЕС») протягом 2016-2022 років В силу існуючого законодавства у ТОВ «Біотес» був тільки один вибір - або працювати зі збитками певний час до завершення реконструкції ТЕЦ та виходу на планову виробничу потужність в 6 000 МВт з можливістю перевищення виробництва теплової енергії над обсягами, необхідними для потреб населення, та надлишком обсягів, які б ТОВ «БІОТЕС» мало можливість реалізовувати за ринковими цінами з наступним покриттям збитків за попередні роки, або припинити опалення та теплопостачання населенню м. Рахова. Таким чином, діяльність ТОВ «БІОТЕС» не можна вважати економічно вільною, оскільки вона, фактично, регулювалась державою через законодавчі та виконавчі механізми та органи. Перша можливість у ТОВ «БІОТЕС» отримати відшкодування різниці між встановленими тарифами та фактичними витратами надавачів послуг, безперебійного надання житлово-комунальних послуг належної якості з`явилася після того, як держава запровадила механізм субвенцій, які перераховуються з державного бюджету місцевим бюджетам з подальшим перерозподілом між постачальниками житлово-комунальних послуг».

Щодо оцінки вказаних обставин, то суд вважає, що наведені аргументи однозначно свідчать про збиткову діяльність боржника протягом 2016-2022 рр., яка мала сталий характер та очевидно не підпадало під ознаки «тимчасових ускладнень», які розумно можливо було подолати.

ОСОБА_1 , займаючи посаду директора ТОВ «БІОТЕС» з 17.05.2017 по 07.02.2022 року, була обізнана з майновим станом боржника та за всіма обставинами не могла не усвідомлювати збитковість господарської діяльності в цілому, що власне слідує з наданих нею пояснень.

При цьому не дивлячись на вказане, як директор боржника продовжувала приймати додаткові зобов`язання для товариства перед кредиторами, у тому числі ФОП Кухта В.В.

Колегія суддів вважає, що наведені апелянтом обставини є звичайним та прогнозованим ризиком підприємницької діяльності, які на себе прийняло підприємство.

Як засновники боржника, так і його виконавчий орган, розуміли наслідки планованої діяльності, як і можливі ризики через набуття юридичною особою нових зобов`язань перед контрагентами за таких умов.

Щодо тверджень апелянта про те, що «в порядку ст. 4 Кодексу з питань банкрутства ОСОБА_1 неодноразово надсилалися звернення учасникам ТОВ «Біотес», у яких були викладені відомості щодо наявності критичної ситуації щодо заборгованості перед кредиторами. Зокрема, 25 березня 2021 р. на електронні адреси учасників (власників ТОВ «БІОТЕС» ) відправлений Графік фінансування по проекту будівництва ТЕС 6 МВт ТОВ «БІОТЕС» м. Рахів перед постачальниками сировини; 14 грудня 2021 на електронні адреси учасників (власників ТОВ «БІОТЕС») відправлений лист, яким визначені критичні борги ТОВ «БІОТЕС», його майновий стан, 27 січня 2022 р - доповідна записка. Однак, після надсилання доповідної записки, вже 04.02.2022 року, протоколом Загальних зборів учасників ТОВ «Біотес» № 01/2022 прийнято рішення про звільнення з посади директора ТОВ «Біотес» з 07.02.2022», слід наголосити на такому.

Як вже було зазначено, ОСОБА_1 була керівником боржника протягом більш ніж 4 роки, зокрема, й у період 03.08.2020-10.02.2022, підписувала та подавала фінансову та податкову звітність до контролюючих органів, а отже мала обізнаність щодо неможливості Товариства виконувати свої зобов`язання перед кредиторами.

Не дивлячись на тривалий характер збиткової діяльності ТОВ «Біотес» загалом, а не окремо взятих господарських операцій, останньою не вживалися заходи щодо звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, і така бездіяльність щонайменше становила півтори роки.

Наведене безумовно вказує на те, що ОСОБА_1 як директором не було здійснено всіх можливих та розумних у даній ситуації мір реагування та не докладено залежних від неї зусиль задля уникнення негативних наслідків як для самого боржника так і для його кредиторів.

На це безпосередньо вказує й те, що нею не було також ініційовано перед засновниками боржника питання необхідності застосування процедури відновлення платоспроможності ТОВ «Біотес» через процедури банкрутства, хоч КУзПБ передбачає відповідальність керівника боржника за невиконання обов`язку щодо звернення до суду із заявою про банкрутство у разі загрози неплатоспроможності, і такий обов`язок існує незалежно від наявності відповідного рішення загальних зборів учасників юридичної особи про це.

Верховний Суд у постанові від 06.10.2022 у справі № 903/988/20 звернув увагу на те, що момент виникнення обов`язку звернення боржником до господарського суду в кожному конкретному випадку визначається моментом, коли керівник (член органу управління) мав усвідомити критичність ситуації, що склалася, яка б очевидно свідчила про неможливість продовження нормального режиму господарювання без негативних наслідків для боржника та його кредиторів.

Невиконання керівником вимог абз. 1 ч. 6 ст. 34 КУзПБ щодо звернення до суду в місячний строк із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника за наявності визначених цією нормою підстав означає недобросовісне приховування ним від кредиторів інформації щодо незадовільного майнового стану боржника.

Така поведінка керівника боржника має наслідком нерозумне та недобросовісне прийняття неплатоспроможним боржником додаткових боргових зобов`язань за умов, коли не можуть бути виконані існуючі, свідому неможливість задоволення боржником нових кредиторів, від яких були приховані дійсні факти, і, як наслідок, виникнення збитків у цих кредиторів, які введені в оману щодо стану платоспроможності боржника.

Скаржниця також зазначає, що в період діяльності (з 2017 р по 2022 р) ОСОБА_1 :

- ТЕС введена в експлуатацію в вересні 2020р.;

- отримане право власності на реконструйовану нерухомість в листопаді 2020 р.;

Проте погодитися з такими твердженням колегія суддів не може, позаяк вказані обставини жодним чином «не виправдовують» її не звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Адже як слідує з вказаного: всі звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування, а також учасників боржника, були зроблені у період з 14.12.2021 по 27.01.2022, тобто після спливу більш як одного року з моменту виникнення у боржника ознак загрози неплатоспроможності; зміст долучених копій звернень апелянтки до учасників боржника не свідчать про те, що вони стосувалися повідомлення про наявність ознак банкрутства як того вимагають положення ч. 2 ст. 4 КУзПБ; введення в експлуатацію ТЕС відбулося ще до настання у боржника ознак загрози неплатоспроможності.

В свою чергу, отримання прибутку в останньому звітному році за її каденції як і залучення додаткових джерел фінансування у вигляді поворотної фінансової допомоги не перекрило повністю наявні у боржника зобов`язання, строк виконання яких настав, відповідно не мало позитивного впливу на платоспроможність Товариства.

Таким чином, означені обставини не можуть вважатися належним обґрунтуванням поважності підстав незвернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, адже такі в дійсності не дозволяли розраховувати на усунення ознак загрози неплатоспроможності протягом розумного строку з моменту їх виникнення (з 03.08.2020).

Також, апеляційна скарги мотивована тим, що судом першої інстанції не надано оцінку ні наданим ОСОБА_1 поясненням, ні доданим доказам у справу.

Зокрема, апелянт посилається на заяви свідків (бухгалтера та учасника товариства), в яких останніми повідомляється про добросовісність ОСОБА_1 ; неможливість звернення до суду на виконання вимог ч. 6 ст. 34 КУзПБ через не отримання від вищого органу управління боржника відповідного рішення; відсутність її вини у незадоволенні вимог кредиторів та причинного зв`язку між діями ОСОБА_1 та збитками ФОП ОСОБА_3 .

Водночас, за змістом ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Судом відхиляються надані докази як неналежні та недопустимі, оскільки такі є проявом виключно суб`єктивної оцінки іншими особами дій ОСОБА_1 як керівника боржника у правовій площині та жодним чином не підтверджують обставини неможливості її звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Натомість документів, які б засвідчили вжиття нею всіх можливих заходів щодо ініціювання питання відновлення платоспроможності боржника через визначені Кодексом процедури банкрутства, суду не представлено.

При цьому будучи директором ТОВ «БІОТЕС» ОСОБА_1 не інформувала вищий орган управління боржника про наявність критичної заборгованості а ж до 14.12.2021 ,а як вже було зазначено, обов`язок її звернення до суду з відповідною заявою не ставиться в залежність від прийнятого загальними зборами учасників рішення.

Відтак, приведені ОСОБА_1 на спростування своєї вини обставини жодним чином не обґрунтовують поважність причин її зволікання із зверненням до суду з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Не свідчать такі обставини і про те, що протягом періоду наявності у боржника ознак загрози неплатоспроможності (з 03.08.2020) та перебування апелянтки на посаді директора боржника (до 10.02.2022):

- стан боржника можна було трактувати як «тимчасові фінансові ускладнення»;

- ОСОБА_1 могла добросовісно розраховувати на їх подолання у розумний строк,

- ОСОБА_1 доклала залежних від неї максимальних зусиль для досягнення такого результату.

Щодо посилання скаржниці на те, що саме на етапі попереднього засідання розгляду заяви з грошовими вимогами до боржника, господарський суд має дослідити той самий комплекс доказів вини в діях керівника, наявність причинно-наслідкового зв`язку між його діями й незадоволенням вимог кредиторів, а також завдання останнім збитків у господарських відносинах та встановити конкретні факти, про що зазначити у своїй ухвалі, то такі є безпідставними виходячи з наступного.

Згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 09.06.2022 у справі № 904/76/21: «розгляд господарським судом питання порушення керівником боржника вимог абзацу першого цієї норми, а відтак і з`ясування наявності підстав для покладення солідарної відповідальності на керівника боржника, як свідчить формулювання вжитого законодавцем у реченні другому абзацу другого частини шостої статті 34 КУзПБ словосполучення "під час здійснення провадження у справі", відбувається на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство боржника та може бути ініційованим, з урахуванням відсутності чіткого визначення в цьому реченні суб`єктів, яким надано таке право, не лише виключно кредитором боржника».

При цьому варто зауважити, що жодна норма законодавства, яке регулює провадження у справі про банкрутство, не визначає, що питання покладання солідарної відповідальності на керівника боржника має розглядатися саме у попередньому судовому засіданні господарського суду.

Натомість, як виснував Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 04.09.2024 у справі №908/3236/21: «законодавець не розділяє ні в часі, ні в кількості звернень і судових проваджень вирішення питання про покладення солідарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство, встановлюючи лише процедуру розгляду та вирішення такого спору: 1) встановлення порушення; 2) з подальшим покладенням за таке порушення солідарної відповідальності та стягнення із суб`єкта відповідної суми».

Отже, підсумовуючи, необхідно наголосити, що ОСОБА_1 в ході розгляду цієї справи не навела переконливих аргументів та не надала належних та допустимих доказів, що вказували б на добросовісність та розумність своїх дій у недотримані вимог абз. 1 ч. 6 ст. 34 КУзПБ, а тому апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності, доведеності та обґрунтованості підстав для покладення на неї солідарної відповідальності за зобов`язаннями боржника перед кредиторами.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення заяви.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.

Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ними в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі, у зв`язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування ухвали Господарського суду Запорізької області від 26.10.2023.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Судом також встановлено, що 30.10.2023 до Господарського суду Запорізької області представником кредитора-6 подано заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій заявник просить розглянути питання про відшкодування судових витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 21 730,00 грн.

Заявником зазначається, що доказами, які підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) є: детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 27.10.2023; договором про надання правової допомоги від 29.11.2021 та додатковою угодою до нього; рахунками та актами виконаних робіт від 15.11.2022, 10.02.2023, 10.04.2023, 08.05.2023, 14.06.2023, 17.07.223, 26.10.2023; документами про оплату вартості прийнятих робіт; витягом зі статуту АО «Греца і Партнери».

Натомість в апеляційній скарзі Малініцької Н.М. зазначається, що: «як вбачається з заяви про покладення солідарної відповідальності на колишнього керівника боржника від 31.03.2023 р. поданою представником - адвокатом Я. Митровкою, та переліком доданих до неї документів, ані в ній, ані в доданих до неї документах взагалі не містіться будь-яких обґрунтувань і посилань на склад судових витрат, а також вимоги заявника стосовно того, який саме розмір цих витрат слід розподілити за результатами розгляду його заяви. Додаткових заяв або документів Малініцька Наталія Миколаївна не отримувала, тому вважає, що неповідомлення заявником її, як іншого учасника справи, на якого покладаються витрати, про попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, а також не направлення на її адресу документів на підтвердження відповідних вимог, позбавило можливості подати до суду клопотання про зменшення розміру таких витрат відповідно до частин 5, 6 статті 126 ГПК України».

Так, згідно ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Як передбачено п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як передбачено п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, у заяві про покладення солідарної відповідальності на колишнього керівника боржника було зазначено як про орієнтовний розмір таких витрат, так й про подання доказів їх понесення у строки, які визначені ГПК України.

Матеріалами справи підтверджено, що скаржниці було надіслано копію заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу від 30.10.2023 з доказами таких витрат (поштове відправлення № 88018012416613).

На підтвердження витрат на правову допомогу ФОП Кухта В.В. надано суду: договір про надання правової допомоги від 29.11.2021 та додаткову угоду до нього; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 27.10.2023; рахунки та акти виконаних робіт від 15.11.2022, 10.02.2023, 10.04.2023, 08.05.2023, 14.06.2023, 17.07.223, 26.10.2023; документами про оплату вартості прийнятих робіт на загальну суму 21 730,00 грн.

Статус представника - Митровки Я.В. як адвоката підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №21/718 від 19.12.2011. Вказані відомості також розміщені в Єдиному реєстрі адвокатів України. Обсяг повноважень адвоката визначений Договором та ордером.

Отже, матеріалами справи підтверджується надання адвокатом Митровкою Я.В. послуг з надання правової допомоги на суму 21 730,00 грн та сплату ФОП Кухтою В.В. цих витрат Адвокатському об`єднанню «Греца і Партнери» у розмірі 21 730,00 грн.

Колегія суддів зауважує, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Враховуючи положення ст. 28 Правил адвокатської етики, адвокату необхідно дотримуватись принципу розумного обґрунтування розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

За змістом приписів ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, недотримання на її думку, вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення Європейський суд з прав людини у справі "East/WestAllianceLimited" проти України" від 23.01.2014, "Горковлюк та Кагановський проти України" від 04.10.2018).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, зазначив, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом.

Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але і враховуючи також те, чи були вони розумними (§55).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи вказане питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Дослідивши зміст наданої адвокатами професійної правничої допомоги, про яку зазначено в актах наданих послуг, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що такий зміст наданої правничої допомоги відповідає умовам Договору про надання правової допомоги.

Розмір витрат заявника на правову допомогу адвоката підтверджений належними доказами, співмірний із складністю справи, обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт.

При цьому колегія суддів приймає до уваги, що виходячи із конкретних обставин справи, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану роботу, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Також, судом враховано, що заявлена ФПО Кухта В.В. загальна сума витрат на професійну правничу допомогу не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару з урахуванням таких критеріїв як: справедливість, добросовісність; принципи співмірності та розумності судових витрат, складність справи № 908/1244/22 в частині розгляду Господарським судом Запорізької області заяви про покладення солідарної відповідальності на колишнього керівника боржника за вимогами кредиторів; обсяг наданих адвокатом послуг у даній справі, в тому числі кількість судових засідань, в яких приймав участь адвокат.

Відтак, розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 21 730,00 грн є доведеним належними доказами та документально підтверджений.

Щодо доводів апеляційної скарги слід також наголосити, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу врахував вимоги норм процесуального законодавства, якими передбачено основні критерії визначення та розподілу судових витрат, такі як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

В свою чергу, скаржниці, вказуючи на неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи, значенням справи для сторін та іншими критеріями, не вказує в чому саме полягає така не співмірність.

Остання у своїй скарзі не повідомляє, який розмір витрат на правничу допомогу, на її думку, є співмірним.

Апеляційний суд зауважує, що обсяг наданих адвокатом позивачу послуг був різноманітним та не охоплювався виключно формальним представництвом в суді (участю в судових засіданнях).

Верховним Судом у додатковій постанові від 05.08.2019 у справі № 911/1563/18, зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Отже, в силу приписів ст. 126 ГПК України саме на сторону яка не погоджується з розміром витрат на правничу допомогу та яка заперечує їх розмір покладається обов`язок доведення неспівмірності таких витрат.

Доказів невідповідності таких витрат фактично наданим послугам ОСОБА_1 суду не представлено.

Так само нею не спростовано належними та допустимими доказами, як цього вимагають приписи ч. 6 ст. 126 ГПК України, неспівмірність цих витрат.

При цьому колегія суддів зауважує, що за змістом ч. 3 ст. 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону № 5076-VI).

Як вже було зазначено, Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Аналогічний висновок зроблено в додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2024 у справі № 910/10009/22.

Частинами 1 та 2 ст. 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18).

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

За таких обставин апеляційний суд не вбачає підстав для відступу від загального правила розподілу судових витрат, визначених ч. 4 ст. 129 ГПК України, погоджуючись з висновком господарського суду, що наданими ФОП Кухта В.В. доказами підтверджується факт отримання нею професійної правничої допомоги загальною вартістю на суму 21 730,00 грн.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішенні від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.

Водночас, у рішенні від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

Однак, щодо даної справи, суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що самі лише посилання апелянта на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу без обґрунтованих заперечень не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат.

З огляду на усе вищевказане, колегія суддів відхиляє доводи скаржниці, наведені нею у апеляційній скарзі, як необґрунтовані та такі, що не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання про розподіл судових витрат, апеляційним судом не встановлено.

А з огляду на залишення в силі ухвали Господарського суду Запорізької області від 26.10.2023 відсутні й підстави для скасування додаткової ухвали Господарського суду Запорізької області від 09.11.2023, яка прийнята з дотриманням вимог ст. 236 ГПК України.

Керуючись статтями 123, 124, 126, 129, 244, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 26.10.2023 та на додаткову ухвалу Господарського суду Запорізької області від 09.11.2023 у справі № 908/1244/22 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 26.10.2023 та Додаткову ухвалу Господарського суду Запорізької області від 09.11.2023 у справі № 908/1244/22 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 16.12.2024

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя О.Г. Іванов

Суддя А.Є. Чередко


Суд	Центральний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	07.11.2024
Оприлюднено	23.12.2024
Номер документу	123914352
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи про банкрутство, з них: банкрутство юридичної особи

Мороз Валентин Федорович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 07.11.2024 по справі 908/1244/22ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —908/1244/22

Постанова від 07.11.2024

Постанова
від 07.11.2024 по справі 908/1244/22
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД