Постанова

від 14.11.2024 по справі 908/1284/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2024 року м.Дніпро Справа № 908/1284/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 03.11.2023 (суддя Азізбекян Т.А.)

у справі № 908/1284/23

за позовом ОСОБА_1

до відповідача ОСОБА_2

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

19 квітня 2023 року від ОСОБА_1 надійшла позовна заява про стягнення з ОСОБА_2 збитків в сумі 891 709,52 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 03.11.2023 у справі №908/1284/23 у позові відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 03.11.2023 у справі № 908/1284/23 та прийняте нове рішення, яким задовольнити позов.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- Суд першої інстанції в своєму Рішенні не врахував обставини, які були встановлені рішеннями Господарського суду Запорізької області, Центрального апеляційного господарського суду та Верховного Суду у справах № 910/23355/17 та № 908/1004/21, в яких сторони були учасниками;

- факт відсутності оплати за Договором та розірвання Договору на цій підставі є преюдиційним, а тому не підлягає доказуванню відповідно до ч. 4. ст. 75 Господарського процесуального кодексу України;

- Господарський суд Запорізької області в ухвалі від 28.08.2023 року визнає факт відсутності повної оплати як преюдиційний факт, проте в Рішенні суд першої інстанції не бере до увагу цю обставину та робить протилежний висновок. Інші обставини, які були досліджені та викладені в Рішенні ґрунтуються виключно на факті повної оплати вартості Частки, а тому є так само встановленими не належним чином та недоведеними;

- оскільки на сьогодні ОСОБА_1 не має змоги повернути Частку, бо Товариства було оголошено банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, а фінансовий стан Товариства характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності, тому єдиним ефективним механізмом захисту прав ОСОБА_1 є стягнення збитків з ОСОБА_2 на суму 891 709 (вісімсот дев`яносто одну тисячу сімсот дев`ять) гривень 52 копійки.

Крім того, зазначив попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, що склав 31 680 (тридцять одну тисячу шістсот вісімдесят) гривень 00 копійок, до яких відносяться підготовка апеляційної скарги та участь в судовому засіданні по справі. Також повідомив, що розмір витрат на професійну правничу допомогу може зрости у випадку підготовки додаткових процесуальних документів, вчиненні інших юридичних дій. Остаточний розмір судових витрат та докази понесення судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи будуть подані ОСОБА_1 протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

19.02.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

15.03.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких він підтримав доводи своєї апеляційної скарги та наполягав на наявності підстав для її задоволення.

В судовому засіданні 14.11.2024 приймали участь представники сторін.

Представник позивача (апелянта) підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Представники відповідача заперечили проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягали на необхідності залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 21.07.2017 року між громадянином України ОСОБА_1 (продавець), який є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Телекомунікаційно інформаційні системи» і володіє часткою його статутного капіталу та ОСОБА_2 (покупець), укладений договір купівлі продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Телекомунікаційно інформаційні системи», відповідно до предмету якого, на умовах передбачених цим договором, продавець передає у власність покупцеві частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Телекомунікаційно інформаційні системи», код ЄДРПОУ 36470860, яка складає 52%, що становить 891 709,52 грн. від загальної суми статутного капіталу товариства, а покупець приймає вказану частку статутного капіталу товариства і зобов`язується оплатити її згідно умов договору.

За даними розділу 1.2 договору : - статутний капітал 1 714 826,00 грн. ; - розмір вкладу до моменту продажу 891 709,52 грн., що становить 52 % статутного капіталу товариства; - розмір частки на момент укладення договору у відповідності до балансу товариства внесений в повному обсязі і становить 891 709,52 грн.

Розділом 2 договору передбачено , що покупець набуває право власності на частку в момент перерозподілу часток загальними зборами засновників.

Сторони за договором домовились ( розділ 3) , що вартість частки статутного капіталу продавця, яка підлягає продажу (відступленню) за цим договором, визначається за погодженням сторін і становить 891 709,52 грн. Оплата вартості частки за цим договором здійснена покупцем продавцю готівкою. Сторони домовились, що оплата вартості частки буде здійснюватися двома платежами однаковими частинами по 50%. Перший платіж вартості частки, який еквівалентний 445 854,76 грн., здійснюється покупцем в момент підписання договору, другий платіж 50% вартості частки, який еквівалентний 445 854,76 грн. повинен бути оплачений покупцем не пізніше 03.09.2017 року.

За наслідками відступлення частки : - всі права і обов`язки продавця в частині проданої частки як учасника товариства переходять до покупця; - продавець втрачає усі права та обов`язки в частини проданої частки, які були обумовлені його статусом як учасника товариства, а покупець набуває відповідних прав та обов`язків.

Пунктом 5.2 договору погоджено, що у випадку невиконання покупцем умов договору щодо оплати вартості частки статутного капіталу продавця у строки, визначені пунктом 3.2 договору, цей договір вважається розірваним.

Із змісту договору слідує, що вказаний правочин за своєю правовою природою є договором купівлі продажу частки у статутному капіталі товариства, який містить усі суттєві умови для договорів даного виду, підписаний уповноваженими представниками сторін.

21 липня 2017 року проведені загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Телекомунікаційно інформаційні системи», які оформлені протоколом №07/17.

За порядком денним вирішувались питання: 1. Про продаж (відступлення) ОСОБА_1 частини своєї частки у статутному капіталі товариства на користь нового учасника товариства ОСОБА_2 . 2. Про продаж (відступлення) ОСОБА_3 частини своєї частки у статутному капіталі товариства на користь нового учасника товариства ОСОБА_2 . 3. Про розподіл часток учасників у статутному капіталі товариства. 4. Про затвердження нової редакції статуту та його державну реєстрацію з огляду на прийняті рішення. 5. Про укладення контракту з директором.

За результатами загальних зборів прийняті наступні рішення: 1. ОСОБА_1 вирішив вийти зі складу учасників ТОВ «ТІС» і продати власну частку в розмірі 52%, що становить 891 709,52 грн. грошового внеску у статутному капіталі ТОВ «ТІС» на користь нового учасника товариства ОСОБА_2 ОСОБА_1 виходить зі складу учасників ТОВ «ТІС». Виключити ОСОБА_1 зі складу бенефіціарних власників товариства. 2. Вирішили по третьому питанню затвердити розподіл часток у статному капіталі товариства ОСОБА_2 з розміром частки 1 714 826,00 грн., що відповідає 100% статутного капіталу товариства. 3. Вирішили по четвертому питанню внести запропоновані зміни до статуту товариства, викласти його у новій редакції та затвердити. Доручити ОСОБА_1 , директору ТОВ «ТІС» провести державну реєстрацію змін до відомостей про ТОВ «ТІС» (самостійно або з залученням третіх осіб), у передбаченому чинним законодавством України порядку.

Згідно додатку № 1 до протоколу № 07/17 від 21.07.2017 року сформований реєстр присутніх на загальних зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Телекомунікаційно інформаційні системи», а саме: - ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

За інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань станом на 14.04.2023 року, в переліку засновників (учасників) юридичної особи вказаний ОСОБА_4 з розміром частки засновника (учасника) 1 714 826,00 грн., при розмірі статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) 1 714 826,00 грн.

Дані про хронологію реєстраційних дій: - державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи 24.07.2017 року, зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи; - державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи 11.12.2017 року. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи; - державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи 13.12.2017 року, зміна місцезнаходження юридичної особи (у разі зазначення його в установчих документах). Зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи; - державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи 30.05.2018 року, зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи; - скасування реєстраційної дії за судовим рішенням № 910/23355/17 від 11.12.2018 року, 11.12.2018 року; - внесення рішення про заборону вчинення реєстраційний дій 30.06.2021 року на підставі судового рішення від 09.06.2021 року № 908/802/21.

Так, 07.06.2018 Господарським судом Запорізької області у справі № 910/23355/17 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телекомунікаційно інформаційні системи» про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю та скасування змін, прийнято рішення (повний текст рішення складений 18.06.2018 року), яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

За результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, Центральним апеляційним господарським судом прийнята 28.11.2018 постанова у справі №910/23355/17, якою рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог: - визнано недійсним рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «Телекомунікаційно інформаційні системи», оформленого протоколом № 07/17 від 21.07.2017 року в частині виходу ОСОБА_1 із складу учасників та виключення його із складу бенефіціарних власників товариства, розподілу часток у статутному капіталі товариства та внесення відповідних змін про це до статуту товариства; - визнано недійсними зміни, внесені до статей 1.2.9 статуту товариства, державна реєстрація яких проведена 24.07.2017 року, щодо частки ОСОБА_1 у статному капіталі.

Центральним апеляційним господарським судом встановлено, що ОСОБА_2 з 24.07.2017 року набув корпоративні права учасника товариства з часткою 100% статутного капіталу товариства, в тому числі на частку 53%, яка належала ОСОБА_1 .

Постановою Верховного Суду від 26.03.2019 у справі № 910/23355/17 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.11.2018 залишено без змін.

Верховним Судом в процесі розгляду справи № 910/23355/17 встановлено, що 27.11.2017 року та повторно 04.12.2017 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з листом, в якому посилаючись на невиконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором купівлі продажу частки від 21.07.2017 року щодо оплати у визначені договором строки вартості частки, повідомив про розірвання договору з дня поштового відправлення цього листа та вимагав повернути право власності на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Телекомунікаційно інформаційні системи» у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій під час прийняття рішення та постанови у цій справі з посиланням на частину 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України не прийняли до розгляду надану третьою особою у справі - ОСОБА_2 розписку ОСОБА_1 з його підписом про отримання ним від ОСОБА_2 повної оплати вартості його частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Телекомунікаційно інформаційні системи», як таку, що була подана після встановленого судом строку на подання пояснень та доказів по справі, без належного обґрунтування та доведення неможливості їх подання у встановлений судом строк.

27.07.2021 року Господарським судом Запорізької області у справі № 908/1004/21, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи : - ТОВ «Телекомунікаційно інформаційні системи»; - ОСОБА_2 ; - ОСОБА_5 , про витребування з володіння частки у статутному капіталі ТОВ «Телекомунікаційно інформаційні системи» у розмірі 52 %, що становить 891 709,52 грн. від загальної суми статутного капіталу, прийнято рішення по суті.

Судом вирішено позовні вимоги задовольнити, а саме: - витребувати з володіння ОСОБА_4 частку у статутному капіталі ТОВ «Телекомунікаційно інформаційні системи» у розмірі 52%, що становить 891 709,52 грн. від загальної суми статутного капіталу, на користь ОСОБА_1 . Рішення суду набрало законної сили - 22.11.2021 року.

В ході судового розгляду справи № 908/1004/21 встановлено, що 11.12.2017 року ОСОБА_2 уступив корпоративні права ОСОБА_5 , а 13.12.2017 року відбулась наступна зміна складу засновників ОСОБА_5 уступив корпоративні права ОСОБА_4 . За висновком суду, відчуження ОСОБА_2 частки ОСОБА_5 відбулось вже після розірвання позивачем договору купівлі продажу частки зі ОСОБА_2 .

За матеріалами позовної заяви встановлено, що 08 грудня 2017 року між громадянином України ОСОБА_2 (продавець) та громадянином України ОСОБА_5 (покупець) підписаний договір купівлі продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Телекомунікаційно інформаційні системи», відповідно до предмету якого продавець продає належну йому частку в статутному капіталі ТОВ «Телекомунікаційно інформаційні системи» в розмірі 1 714 826,00 грн., що становить 100% статутного капіталу товариства (корпоративні права), а покупець виявив намір купити вказані корпоративні права по ціні та на умовах, викладених в договорі.

Протоколом № 12/17 від 08 грудня 2017 року зафіксовані рішення загальних зборів учасників ТОВ «Телекомунікаційно інформаційні системи», а саме: 1. Здійснити продаж учасником товариства ОСОБА_2 власної частки у статному капіталі товариства у розмірі 1 714 826,00 грн., що становить 100% статутного капіталу ТОВ «Телекомунікаційно інформаційні системи», на користь ОСОБА_5 на підставі договору купівлі продажу частки у статутному капіталі від 08 грудня 2017 року. У результаті даного продажу ОСОБА_2 виходить зі складу учасників товариства, а ОСОБА_5 отримує 1 714 826,00 грн. у статутному капіталі товариства, що становить 100 % статутного капіталу від загального розміру статутного капіталу товариства та володіє 100 голосами на загальних зборах учасників товариства. 2. Затвердити нову редакцію статуту товариства.

Постановою Господарського суду Запорізької області у справі № 908/2157/21 від 06.09.2022 року, ТОВ «Телекомунікаційно інформаційні системи» визнано банкрутом та відкрита ліквідаційна процедура.

За висновком позивача, після переходу частки у володіння третім особам, які незаконно заволоділи нею, товариство стало неплатоспроможним та було оголошено банкрутом. У товариства були відсутні активи, які б покривали заборгованість, що і стало причиною виникнення спору та звернення до господарського суду із цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції не знайшов документального підтвердження протиправної поведінки ОСОБА_2 та завдання ОСОБА_1 шкоди у розмірі 891 709,52 грн. Крім того, за висновком суду відсутній причинно наслідковий зв`язок між діями ОСОБА_2 та погіршенням фінансового господарського стану Товариства з обмеженою відповідальністю «Телекомунікаційно інформаційні системи», що могло б призвести до банкрутства юридичної особи. Суд виснував, що станом на день вирішення справи по суті, позивач документально не довів заявлені позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми збитків у розмірі - 891 709,52 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

19 квітня 2023 року від ОСОБА_1 надійшла позовна заява про стягнення з ОСОБА_2 збитків в сумі 891 709,52 грн.

Позивач в позовній заяві зазначив, що 21 липня 2017 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладений договір купівлі продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Телекомунікаційно інформаційні системи» (код юридичної особи: 36470860), відповідно до пункту 1.1 якого продавець передає у власність покупця частку у статутному капіталі товариства, що складає 52 %, що становить 891 709,52 грн. від загальної суми статутного капіталу товариства, а покупець приймає вказану частку статутного капіталу товариства та зобов`язується оплатити її згідно умов договору. Сторони домовились, що оплата вартості частки здійснюється двома платежами однаковими частинами по 50%, перший платіж 50 % вартості частки, що становить 445 854,76 грн., здійснюється покупцем у момент підписання договору; другий платіж 50%, який становить 445 854,76 грн., повинен бути сплачений не пізніше 03.09.2017 року. Відповідно до рішення загальних зборів, оформленого протоколом № 07/17 від 21.07.2017 року, здійснено розподіл часток учасників у статутному капіталі товариства та затверджена нова редакція статуту товариства. Відповідні реєстраційні дії були проведені приватним нотаріусом Бородіною О.В. 24.07.2017 року. За поясненнями позивача, ОСОБА_2 свої зобов`язання щодо оплати вартості частки не виконав та не сплатив другий платіж до 03.09.2017 року. ОСОБА_1 розірвав договір на підставі пункту 5.2 договору, що за поясненнями позивача підтверджується листами від 27.11.2017 року та від 04.12.2017 року, з вимогою про вчинення дій, направлених на поновлення прав позивача. 07.06.2018 року Господарський суд Запорізької області ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . 28.11.2018 року Центральний апеляційний господарський суд скасував рішення Господарського суду Запорізької області від 07.06.2018 року у справі № 910/23355/17 та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив повністю. 27.07.2021 року Господарський суд Запорізької області у справі № 908/1004/21 позовні вимоги задовольнив та витребував з володіння ОСОБА_4 частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Телекомунікаційно інформаційні системи» у розмірі 52%, що становить 891 709,52 грн. Господарський суд Запорізької області 27.07.2021 року відкрив провадження у справі № 908/2157/21 про банкрутство товариства, 06.09.2022 року суд визнав товариство банкрутом та відкрив ліквідаційну процедуру.

Відповідач заперечив проти заявленого позову, вказуючи що позивач визнав, що перший платіж в розмірі 445 854,76 грн. був отриманий продавцем в день підписання договору. Крім того, відповідач звертає увагу суду на те, що в матеріалах справи № 910/23355/17 міститься розписка ОСОБА_1 про отримання ним 21.07.2017 року від ОСОБА_2 оплати за договором від 21.07.2017 року в сумі 891 709,52 грн., яку місцевим господарським судом не прийнято до розгляду з посиланням на частину 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. За висновками відповідача, ухвалення апеляційним судом рішення у справі № 910/23355/17, яке набуло законної сили 28.11.2018 року, призвело до повернення корпоративних прав ОСОБА_1 . Також відповідач вказує, що ОСОБА_2 відступив корпоративні права іншій особі ( ОСОБА_5 ) 08.12.2017 року, і саме з цього часу відповідач не був учасником товариства та не мав жодного впливу на його діяльність. Крім того, відповідач вказує якщо збитки позивача пов`язані з порушенням ОСОБА_2 прийнятого на себе зобов`язання, то перебіг позовної давності почався 04.03.2017 року та відповідно сплив 04.03.2020 року.

Так, предметом заявленого позову є вимоги про стягнення збитків у розмірі 891 709,52 грн.

Позивачем в позовній заяві вказуються наступні підстави відшкодування збитків: - 08.12.2017 року ОСОБА_2 уклав із ОСОБА_5 договір купівлі продажу частки у статутному капіталі товариства у розмірі 1 714 825,00 грн., що становить 100 % статутного капіталу (як було встановлено судами у справах №910/23355/17 та № 908/1004/21 вказаний правочин був вчинений незаконно без волі належного власника частки у розмірі 52 відсотка статутного капіталу товариства ОСОБА_1 ); - ОСОБА_2 отримав кошти в сумі 1 714 826,00 грн., разом з тим, не сплатив ОСОБА_1 під час купівлі частки 445 854,76 грн., здобувши додаткову вигоду у розмірі 445 854,76 грн.; - ОСОБА_1 був позбавлений можливості набути прав учасника товариства та користуватися усіма правами члена органу управління, про що дізнався 06.09.2022 року після оголошення товариства банкрутом, тому саме з цього моменту (за висновками позивача), у нього виникло право звернення до ОСОБА_2 про відшкодування збитків; - факт протиправної поведінки ОСОБА_2 був доведений у справах № 908/1004/21 та № 910/23355/17, та полягає в незаконному відчуженні частки третій особі; - у зв`язку з відчуженням частки ОСОБА_2 , було порушено право ОСОБА_1 користуватись часткою, вартість якої становила 891 709,52 грн.

Позивач у справі № 908/1284/23 вказує, оскільки ОСОБА_1 не отримав належної компенсації, пов`язаної із порушенням його права на частку, у зв`язку з чим зазнав збитків на суму 891 709,52 грн., тому єдиним ефективним механізмом захисту його права є стягнення збитків з ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Як встановлено у ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною 1 статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За приписами ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 1 статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, г) вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду (стаття 22 Цивільного кодексу України).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавала шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами ЦК України відповідальність настає незалежно від вини.

За змістом ст.ст. 224, 225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також неодержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов`язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема, у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника. За відсутності хоча б однієї із названих умов цивільно-правова відповідальність у виді відшкодування майнової шкоди не настає.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 78, ч. 1 ст. 79 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Так, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує, що не отримав належної компенсації, пов`язаної із порушенням його права на частку.

Зазначається, що ОСОБА_2 на виконання умов договору купівлі продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Телекомунікаційно інформаційні системи» від 21.07.2017 року, на користь продавця в момент підписання договору сплачено частина вартості частки 50% - 445 854,76 грн.

Водночас, з оригіналу розписки від 21.07.2017 року, наданої ОСОБА_1 , яка міститься в матеріалах справи, слідує, що ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 891 709 (вісімсот дев`яносто одну тисячу сімсот дев`ять гривень) 52 коп., у рахунок оплати за договором купівлі продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Телекомунікаційно інформаційні системи» від 21.07.2017 року, яка складає 52%.

В розписці вказано: «Оплата за Договором купівлі продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Телекомунікаційно інформаційні системи» від 21.07.2017 року проведена повністю. Я, ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 ніяких фінансових та інших претензій не маю». Дата 21.07.2017, підпис - ОСОБА_1 .

Щодо цього апелянт зазначає, що факт відсутності оплати за Договором та розірвання Договору на цій підставі є преюдиційним, а тому не підлягає доказуванню відповідно до ч. 4. ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Проте погодитися з такими твердженнями неможливо, виходячи з наступного.

Загально прийнято вважати, що преюдиційність (лат. praejudicialis або praejudiciumте, що стосується попереднього судового рішення)це можливість прийняття судом як беззаперечними обставин (юридичних фактів), що були встановленні іншим судом в іншій справі.

В пункті 19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 викладено правові висновки щодо загальних ознак розмежування преюдиційних обставин та правової оцінки судом обставин справи, які є усталеними в судовій практиці Верховного Суду.

Так, за висновками суду касаційної інстанції преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (пункт 32).

Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц

Отже, обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин.

Аналогічну позицію займає Верховний Суд у постановах від 16.12.2020 у справі №914/554/19, від 07.09.2021 у справі № 912/2294/20.

Верховний Суд в постанові від 22.05.2024 у справі № 911/1552/23 відзначив, що обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин. Від встановлення судом обставин справи слід відрізняти правові висновки, які робить суд на підставі таких обставин, у тому числі оціночні (наприклад про дотримання розумного строку; про те, чи мала сторона знати про певні обставини; чи є причина поважною; чи є певне перевищення значним тощо).

Наряду з цим, звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиціальних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиціальних обставин, передбачених статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими Господарського процесуального кодексу України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиціальних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2023 у справі № 902/670/22, від 13.02.2024 у справі № 910/14138/22, від 16.04.2024 у справі № 921/186/23, від 18.06.2024 у справі № 914/585/22.

Проаналізувавши висновки судів у рішеннях у справі № 910/23355/17, апеляційним судом встановлено, що з посиланням на частину 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України суди не прийняли до розгляду надану третьою особою у справі - ОСОБА_2 розписку ОСОБА_1 з його підписом про отримання ним від ОСОБА_2 повної оплати вартості його частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Телекомунікаційно інформаційні системи», як таку, що була подана після встановленого судом строку на подання пояснень та доказів по справі, без належного обґрунтування та доведення неможливості їх подання у встановлений судом строк.

Тобто висновок Центрального апеляційного господарського суду в постанові від 28.11.2018 про те, що ОСОБА_2 свої зобов`язання щодо оплати вартості частки не виконав та не сплатив другий платіж до 03.09.2017 року, зроблений без дослідження доказу оригіналу розписки ОСОБА_1 від 21.07.2017 року.

При цьому судом першої інстанції у даній справі правильно відхилено заперечення позивача стосовно того, що підпис на розписці не належить ОСОБА_1 , оскільки такі документально не доведені, крім того, позивачем не заявлялось клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, тобто ним не підтверджено недостовірність згаданого доказу.

Колегія суддів приймає до уваги, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

ЄСПЛ у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України" зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку, що наданий відповідачем доказ оригінал розписки від 21.07.2017 року ОСОБА_1 радше підтверджує факт повної оплати ОСОБА_2 вартості частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Телекомунікаційно інформаційні системи», яка становила 52% від загальної суми статутного капіталу товариства у розмірі 891 709,52 грн, аніж протилежні твердження, які за всіма обставинами видаються менш вірогідними.

Також, апеляційний суд відхиляє як безпідставні посилання скаржника на те, що «Господарський суд Запорізької області в ухвалі від 28.08.2023 року визнає факт відсутності повної оплати як преюдиційний факт, проте в Рішенні суд першої інстанції не бере до увагу цю обставину та робить протилежний висновок. Інші обставини, які були досліджені та викладені в Рішенні ґрунтуються виключно на факті повної оплати вартості Частки, а тому є так само встановленими не належним чином та недоведеними», адже за приписами ч.ч. 1 та 3 ст. 232 ГПК України судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази. Розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Відповідно до частин 4, 7 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Таким чином, преюдиційними обставинами можуть бути саме юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків, а не правова судом певного факту, які встановлені рішенням суду, а не його ухвалою.

Колегія суддів вважає, що апелянт помилково визначив правову оцінку, засновану лише на змісті пояснень ОСОБА_1 про здійснення платежу лише на суму 445854,76 грн преюдиціальною обставиною, яка звільняє від доказування факту несплати в повному розмірі ОСОБА_2 (покупцем) вартості частки в статутному капіталі ТОВ «Телекомунікаційно інформаційні системи» (код юридичної особи: 36470860) за договором купівлі продажу частки 21.07.2017.

За таких обставин, відповідні аргументи скаржника з посиланням на встановлені судом у справі № 910/23355/17 обставини як преюдиційні, які не потребують доведення, є помилковими.

Крім того, Позивач вказує, що судами у справах № 910/23355/17 та № 908/1004/21 вчинений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 правочин щодо купівлі продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Телекомунікаційно інформаційні системи», був визнаний таким, що вчинений незаконно без волі належного власника частки у розмірі 52% статутного капіталу товариства ОСОБА_1 .

За доводами позивача, ОСОБА_2 порушив права ОСОБА_1 , здійснивши незаконне відчуження частки після розірвання договору, отримав від покупця частки повну її вартість, у зв`язку з чим здобув додаткову вигоду у розмірі 445854,76 грн.

Позивач стверджує, що у зв`язку з відчуженням частки ОСОБА_2 , було порушено право ОСОБА_1 користуватись часткою, вартість якої становить 891 709,52 грн.

Підсумовуючи, позивач вважає, що діями ОСОБА_2 було завдано ОСОБА_1 збитків у розмірі 891 709,52 грн.

Також, позивач зазначає, що оскільки ОСОБА_1 не отримав належної компенсації, пов`язаної із порушенням його права на частку, у зв`язку з чим зазнав збитків на суму 891 709,52 грн.

Натомість в апеляційній скарзі акцентується увага на тому, що оскільки на сьогодні ОСОБА_1 не має змоги повернути Частку, бо Товариства було оголошено банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, а фінансовий стан Товариства характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності, тому єдиним ефективним механізмом захисту прав ОСОБА_1 є стягнення збитків з ОСОБА_2 на суму 891 709 (вісімсот дев`яносто одну тисячу сімсот дев`ять) гривень 52 копійки.

Колегія суддів наголошує, що для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає. Доведення наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає те, що протиправні дії заподіювана є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18, від 01.03.2023 у справі №925/556/21, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17 (п. 14 постанови).

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду в постанові від 07.06.2023 у справі № 916/334/22 дійшов висновків про те, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем.

Заявляючи до стягнення збитки, позивач повинен, окрім наявності всіх чотирьох елементів, чітко визначити у чому вони (збитки) полягають у розмінні статті 22 ЦК України, статей 224 та 225 ГК України (упущена вигода/реальні збитки/моральна шкода).

Ураховуючи положення статті 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Необхідно довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

Необхідно зазначити, що господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке стало підставою для вимог про стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази, зокрема і ті, що вказують на обставини (підстави, причини), за яких позивач саме у спірний період зазнав втрат, що призвели до стверджуваної суми збитків (близький за змістом висновок щодо самостійного встановлення судом складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №927/219/20, від 14.09.2021 у справі № 923/719/17, від 10.06.2021 у справі № 5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16, від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17, від 10.06.2021 у справі № 5023/2837/11, від 04.11.2021 у справі № 910/5723/20.

За результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, Центральним апеляційним господарським судом прийнята 28.11.2018 року постанова у справі №910/23355/17, якою рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог: - визнано недійсним рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «Телекомунікаційно інформаційні системи», оформленого протоколом № 07/17 від 21.07.2017 року в частині виходу ОСОБА_1 із складу учасників та виключення його із складу бенефіціарних власників товариства, розподілу часток у статутному капіталі товариства та внесення відповідних змін про це до статуту товариства; - визнано недійсними зміни, внесені до статей 1.2,9 статуту товариства, державна реєстрація яких проведена 24.07.2017 року, щодо частки ОСОБА_1 у статному капіталі.

В ході судового розгляду справи № 908/1004/21 встановлено, що 11.12.2017 року ОСОБА_2 уступив корпоративні права ОСОБА_5 , а 13.12.2017 року відбулась наступна зміна складу засновників ОСОБА_5 уступив корпоративні права ОСОБА_4 . За висновком суду, відчуження ОСОБА_2 частки ОСОБА_5 відбулось вже після розірвання позивачем договору купівлі продажу частки зі ОСОБА_2 .

Рішення у справі № 910/23355/17 набуло законної сили тільки 28.11.2018 року, тобто після уступлення ОСОБА_2 корпоративних прав на частку в статутному капіталі товариства ОСОБА_5 .

При цьому позивачем не доведено, що наступні події, зокрема, визнання 06.09.2022 р. ТОВ «Телекомунікаційно інформаційні системи» банкрутом, та спричинені цим, за твердженням ОСОБА_1 , йому збитки, були пов`язані саме з діями відповідача, а не іншою особою.

Також, судом відхиляються посилання ОСОБА_1 на те, що він "не зміг поновитись у статусі учасника товариства" через винні дії відповідача, оскільки у справі № 910/23355/17 відповідачем було визначено ТОВ «Телекомунікаційно інформаційні системи» (директором якого був, до грудня 2017 року, сам ОСОБА_1 ), а не ОСОБА_2 (третя особа), якого за рішенням суду по цій справі не було зобов`язано на вчинення будь яких дій.

Таким чином, ОСОБА_1 не зазначено, яким чином дії ОСОБА_6 вплинули на визнання товариства банкрутом та на виникнення у позивача збитків, тобто не доведено причино-наслідковий зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяними збитками.

Крім того, колегія суддів зважає на недоведеність зазначеного позивачем розміру збитків, враховуючи наступне.

Розмір своїх збитків ОСОБА_1 обґрунтовує договірною вартістю своєї частки, яка була визначена угодою між ним та ОСОБА_2 у договорі купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Телекомунікаційно інформаційні системи» від 21.07.2017 р., який був розірваний в односторонньому порядку самим же ОСОБА_1 .

Розірвання договору означає припинення правовідношень купівлі-продажу, суттєвою умовою яких було визначення вартості частки. Тобто, після розірвання цього договору посилання на встановлену цим договором вартість частки є безпідставним.

З огляду на розірвання договору купівлі-продажу частки від 21.07.2017 р., тобто розірвання угоди, укладеної між покупцем та продавцем, ринкова вартість належної ОСОБА_1 частки корпоративних прав вже не визначається угодою сторін та підлягає встановленню, зокрема, шляхом проведення її оцінки відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Слід зазначити, що поняття "вартість", "ринкова вартість" наведено у Національному стандарті №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 р. №1440.

Відповідно до Національного стандарту №1:

об`єкти оцінки - майно та майнові права, які підлягають оцінці. Об`єкти оцінки класифікують за різними ознаками, зокрема, об`єкти оцінки в матеріальній та нематеріальній формі, у формі цілісного майнового комплексу;

об`єкти оцінки у нематеріальній формі - об`єкти оцінки, які не існують у матеріальній формі, але дають змогу отримувати певну економічну вигоду. До об`єктів у нематеріальній формі належать фінансові інтереси (частки (паї, акції), опціони, інші цінні папери та їх похідні, векселі, дебіторська і кредиторська заборгованість тощо), а також інші майнові права;

ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об`єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Обов`язок довести розмір суми збитків, які позивач вважає рівними вартості його частки, покладений саме на позивача. Позивачем доказів вартості його частки та розміру збитків взагалі не надано, в той час, як за Договором від 21.07.2017 ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 891 709,52 грн, які залишись у нього після розірвання Договору.

Таким чином, відсутність вини в діях відповідача, причинно-наслідкового зв`язку, та недоведеність розміру збитків унеможливлює задоволення позовних вимог.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про недоведеність усіх елементів складу цивільного правопорушення в їх сукупності, що є необхідною умовою для притягнення до відповідальності у вигляді стягнення збитків, наслідком чого є відмова у задоволенні позовних вимог.

Необхідно зауважити, що відповідно до приписів ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, та нормами права, які їх регулюють, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.

Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, не встановлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 03.11.2023 у справі № 908/1284/23.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 03.11.2023 у справі № 908/1284/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського Запорізької області від 03.11.2023 у справі № 908/1284/23 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 17.12.2024

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя А.Є. Чередко