Постанова
від 14.11.2024 по справі 908/2128/23
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2024 року м.Дніпро Справа № 908/2128/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича компанія «Вугілля Дон Прайм» на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.11.2023 (суддя Зінченко Н.Г.)

у справі № 908/2128/23

за позовом Заступника керівника Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах:

1. Південного офісу Держаудитслужби

2. Кривоозерської селищної ради

3. Відділу освіти Кривоозерської селищної ради

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича компанія «Вугілля Дон Прайм»

про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

27.06.2023 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № 54-3001вих.-23 від 21.06.2023 (вх. № 2306/08-07/23 від 27.06.2023) Заступника керівника Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Південного офісу Держаудитслужби, м. Одеса в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби у Миколаївській області, м. Миколаїв, Кривоозерської селищної ради, смт. Криве Озеро Первомайського району Миколаївської області та Відділу освіти Кривоозерської селищної ради, смт. Криве Озеро Первомайського району Миколаївської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича компанія «Вугілля Дон Прайм», м. Запоріжжя про:

1. визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 31.08.2022 до договору № 184 від 24.08.2022 про постачання вугілля кам`яного марки ДГ 13-100 № 31/ЕЗ, укладеного між Відділом освіти Кривоозерської селищної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича компанія «Вугілля Дон Прайм»;

2. стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича компанія «Вугілля Дон Прайм» на користь Відділу освіти Кривоозерської селищної ради 172 748,38 грн. надмірно сплачених бюджетних коштів.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.11.2023 у справі №908/2128/23 позов задоволено. Визнано недійсною додаткову угоду № 1 від 31.08.2022 до договору № 184 від 24.08.2022 про постачання вугілля кам`яного марки ДГ 13-100 № 31/ЕЗ, укладеного між Відділом освіти Кривоозерської селищної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича компанія «Вугілля Дон Прайм». Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича компанія «Вугілля Дон Прайм» на користь Кривоозерської селищної ради надмірно сплачені бюджетні кошти в розмірі 172 748 грн 38 коп. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича компанія «Вугілля Дон Прайм» на користь Миколаївської обласної прокуратури 5 368 грн 00 коп. витрат на сплату судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича компанія «Вугілля Дон Прайм» подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 01.11.2023 у справі №908/2128/23 та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- посилання прокурора на порушення норм Закону України «Про публічні закупівлі» є необґрунтованими, тому що договір №184 від 24.08.2022 р., до якого додатковою угодою №1 від 31.08.2022 р. вносились зміни щодо ціни за одиницю товару та кількості, був укладений не згідно із вказаним законом, а - відповідно до норм Постанови Кабінету Міністрів України №169 від 28.02.2022 р. «Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану», та норм Цивільного та Господарського кодексів України;

- висновки про порушення ст. ст. 526, 632, 652 ЦК України, ч. ч. 1,2 ст. 193 ГК України при укладанні додаткової угоди від 31.08.2022 р. № 1, зроблені в акті перевірки закупівель від 24.11.2022 р. № 15-14-1/6, були спростовані листом «Про розгляд звернення» заступника Голови Державної аудиторської служби України О. Шкуропата. Тому обґрунтування позову також спростовується листом «Про розгляд звернення» заступника Голови Державної аудиторської служби України О. Шкуропата;

- проаналізувавши матеріали перевірки закупівлі Державна аудиторська служба України встановила відсутність фактів порушень при укладанні додаткової угоди від 31.08.2022 р. № 1 та відсутність завищення вартості вугілля кам`яного на загальну суму 172748,38 гривні;

- сторони, укладаючи додаткову угоду № 1 від 31.08.2022 р. повністю виконали вимоги вказаних норми права. Так, ТОВ «ТВК «Вугілля Дон Прайм» 30.08.2022 р. надіслала пропозицію Відділу освіти Кривоозерської селищної ради, в якої просило розглянути можливість перегляду умов Договору № 184 від 24.08.2022 щодо поставки вугілля кам`яного в частині можливості збільшення ціни за одиницю товару вугілля кам`яного марки ДГ 13-100 на 9,5 % - до 11 059,50 грн. за 1 тону. Відділ освіти Кривоозерської селищної ради погодився з пропозицією ТОВ «ТВК «Вугілля Дон Прайм» та уклав додаткову угоду № 1 від 31.08.2022 р. Як вбачається з п. 12.3 договору №184 від 24.08.2022 р., зміна умов договору і доповнення до нього відбуваються лише за умови погодження сторін і підписання їх сторонами. Відповідно до умов договору постачальник не зобов`язаний був надавати відділу освіти документальне підтвердження того, шо з 24.08.2022 р. р. по 30.08.2022 р. виникли обставини, які вплинули на зростання ціни вугілля та виконання умов договору;

- фактично постачальник 30.08.2022 р. звернувся до Запорізької торгово-промислової палати за висновком про середньоринкову вартість вугілля за серпень 2022 р. та відповідно в подальшому отримав експертний висновок Запорізької торгово-промислової палати № ОИ-1319 від 23.11.2022. В ньому було вказано, що середньоринкова вартість вугілля за серпень 2022 р. складала 9565 грн., а за вересень - 11 611,11 грн. Відсоток змін середньоринкової вартості вугілля склав +21,39%. При цьому сторони домовились збільшити ціну вугілля лише на 9.5%. В вересні 2022р. було поставлено 180 тон вугілля. Таким чином, і твердження суду про те, що внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди (або отримання пропозиції про її укладання), та про те, що на час звернення Постачальника до Замовника 30.08.2022 р. щодо можливості розгляду питання підняття ціни Договору у зв`язку з коливанням ціни на ринку твердого палива, документально підтверджених підстав для внесення змін до Договору № 184 від 24.08.2022 не існувало, є не обґрунтованими;

- судом не зазначено в чому саме, на його думку, Додаткова угода № 1 від 31.08.2022 р. суперечить положенням зазначеним їм нормам права та України принципам справедливості, добросовісності та розумності, та яких саме вимог (якоюсь однією чи всіх одночасно), встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, не дотримувалися сторони в момент вчинення правочину. Таким чином, суд неправильно дослідів та оцінив докази, та неправильно застосував ст.ст. 526, 632, 652 ЦК України, ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України;

- рішення містить глибоке протиріччя відносно підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича компанія «Вугілля Дон Прайм» на користь Кривоозерської селищної ради, нібито надмірно сплачених бюджетних коштів в розмірі 172 748 (сто сімдесят дві тисячі сімсот сорок вісім) грн. 38 коп., а також застосування норм ЦК України. Згідно ст. 216 ЦК України сторони повертаються в початкове положення шляхом повернення один одному отриманого за угодою, а не шляхом стягнення грошей з однієї сторони, як того хоче прокурор. До того ж, повернення надмірно сплачених коштів регулюється зовсім іншими нормами права - главою 83 ЦК України - НАБУТТЯ, ЗБЕРЕЖЕННЯ МАЙНА БЕЗ ДОСТАТНЬОЇ ПРАВОВОЇ ПІДСТАВИ, а не главою 54 ЦК України, як на те вказав суд;

- суд прийшов до неправильного висновку про наявність підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором;

- ні нормами вказаних законів, ні якими іншими законами прокуратура не наділена правом опрацювання якої-либо інформації, включаючи інформацію щодо укладання договорів про закупівлю товарів, робіт та послуг за кошти державного та місцевого бюджету та порядок їх використання. Це означає, що Первомайська окружна прокуратура незаконно опрацьовувала інформацію щодо укладання додаткової угоди від 31.08.2022 р. № 1 до договору від 24.08.2022 № 184, а також незаконно використала цю інформацію для звернення до суду;

- ні суд, ні прокурор не обґрунтували те, що Відділ освіти Кривоозерської селищної ради та інші позивачі знали про порушення інтересів держави при укладанні угоди від 31.08.2022 р. № 1 до договору від 24.08.2022 № 184. Позивачі не усвідомлювали порушення інтересів держави;

- Відділ освіти Кривоозерської селищної ради, уклавши додаткову угоду від 31.08.2022 р. № 1 до договору від 24.08.2022 № 184, вступив в майново-господарські відносини, тобто у нього виникли лише майново-господарські зобов`язання і тільки перед ТОВ «Вугілля Дон Прайм», а не перед державою;

- суд не виконав вимоги п. 5 ч. 4 ст. 238 ХПК України, та не мотивував оцінку кожного аргументу, наведеного ТОВ ТВК «Вугілля Дон Прайм», щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

24.01.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

29.01.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від Південного офісу Держаудитслужби, м. Одеса в особі Управління Південного офісу Держаудитслужби у Миколаївській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В судовому засіданні 14.11.2024 приймали участь представник відповідача (апелянт) та прокурор. Позивачі, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, уповноважених представників не направили, при причини неявки суд не проінформували.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників позивачів.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

В судовому засіданні 14.11.2024 представник відповідача (апелянта) підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Прокурор заперечив проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягав на необхідності залишення оскаржуваного рішення без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, їх представників, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, Первомайською окружною прокуратурою Миколаївської області під час виконання повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», встановлено, що Відділом освіти Кривоозерської селищної ради (позивачем 3 у справі) проведено закупівлю за предметом «ДК 021:2015:09110000-3: Тверде паливо» (UА-2022-08-24-003594-а) очікуваною вартістю 3 918 800,00 грн. без використання електронної системи та опубліковано в електронній системі «ProZorro» 24.08.2022.

Відповідно до протоколу щодо прийняття рішення уповноваженою особою від 24.08.2022 № 136 закупівля не була включена до річного плану закупівель та її було здійснено керуючись нормою абзацу 3.16 підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану» № 169 від 28.02.2022 (в редакції від 10.08.2022), у відповідності до якого укладено прямий договір без використання електронної системи закупівель, а саме без застосування порядку проведення спрощених закупівель та/або електронного каталогу: - публічні закупівлі товарів, робіт і послуг здійснюються для підготовки до проведення опалювального сезону.

За наслідками проведення закупівлі без використання електронної системи Відділом освіти Кривоозерської селищної ради (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича компанія «Вугілля Дон Прайм» (відповідачем у справі, Постачальник) укладений Договір про постачання вугілля кам`яного марки ДГ 13-100 за кошти Державного бюджету України № 184 від 24.08.2022 (далі за текстом Договір), в преамбулі якого зазначено, що він укладений на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 169 від 28.02.2022, Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Відповідно до п. 1.1 вказаного Договору визначено, що Постачальник зобов`язується у 2022 році поставити Замовникові товари, зазначені в Специфікації, що є невід`ємною додатком до цього Договору і його невід`ємною частиною, а Замовник - прийняти і оплатити такі товари.

В пункті 1.2 Договору визначено: найменування товару: «код ДК 021:2015-09110000-3- «Тверде паливо» (Вугілля кам`яне). Кількість товарів згідно із додатком № 1 (Специфікація).

Згідно зі Специфікацією до Договору Постачальник має передати Замовнику товар вугілля кам`яне ДГ 13-100 у кількості 388 тон загальною вартістю 3 918 800,00 грн. без ПДВ, за ціною 10 100,00 грн. без ПДВ за 1 тону.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що сума цього Договору становить 3 918 800,00 грн., в т.ч. ПДВ 0,00 грн. Ціна включає вартість доставки товару до Замовника.

Розрахунки проводяться шляхом оплати Замовником після пред`явлення Постачальником рахунку на оплату товару, підписання сторонами накладної та акту прийому Замовника по мірі надходження коштів з бюджету на рахунок Замовника, але не пізніше 21.11.2022. Розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 30 банківських днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Замовника за даним кодом видатків) з дати надання Постачальником Замовнику належним чином оформленого рахунку-фактури та накладної на відвантажений товар, підписаний керівником підприємства (п.п. 4.1, 4.3 Договору).

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що строк поставки до 21.11.2022.

За умовами п. 1.3 Договору обсяги закупівлі товарів можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків та/або потреби Замовника.

В свою чергу, відповідно до п. 6.2.3 Договору Замовник має право зменшувати обсяг закупівлі товарів та загальну вартість Договору залежно від реального фінансування видатків. У такому разі сторони вносять відповідні зміни до цього Договору.

Пунктом 10.1 визначено, що Договір набирає чинності з дня його підписання та діє на період дії воєнного стану та впродовж строку необхідного для проведення процедури закупівлі. У разі продовження воєнного стану дія Договору може бути продовжена за згодою сторін на період, на який продовжено воєнний стан, але не пізніше ніж до 31.12.2022. В частині оплати до повного виконання сторонами узятих на себе зобов`язань за цим Договором.

Згідно п. 12.3 Договору всі зміни та доповнення до цього Договору дійсні лише за умови, якщо вони виконані в письмовій формі при взаємному погодженні сторін, підписані їх уповноваженими представниками та скріплені відбитками печаток сторін.

З матеріалів справи вбачається, що 31.08.2022 Відділом освіти Кривоозерської селищної ради та ТОВ «Торгівельно-виробнича компанія «Вугілля Дон Прайм» на підставі письмового звернення Постачальника до Замовника укладено Додаткову угоду № 1 до Договору (надалі Додаткова угода), якою сторони погодили у зв`язку із коливанням ціни на вугілля на ринку, керуючись Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, а також п. 12.3 Договору, збільшити ціну за одиницю товару вугілля кам`яного ДГ 13-100 на 9,5 %.

В матеріалах справи наявний лист ТОВ «Торгівельно-виробнича компанія «Вугілля Дон Прайм» на адресу Відділом освіти Кривоозерської селищної ради вих. № 30 від 30.08.2022, в якому відповідач просить розглянути можливість перегляду умов Договору № 184 від 24.08.2022 щодо поставки вугілля кам`яного в частині можливості збільшення ціни за одиницю товару вугілля кам`яного марки ДГ 13-100 на 9,5 % - до 11 059,50 грн. за 1 тону.

Необхідність внесення таких змін до умов Договору мотивована впровадженням на території України воєнного стану, зменшення обсягів видобутку вугілля кам`яного через припинення діяльності значної кількості виробників, чия діяльність здійснювалася на тимчасово окупованих територіях України, майже щоденне коливання ціни на вугілля кам`яне на ринку в сторону його здорожчання. Також в листі зазначалося, що середньоринкова вартість 1 тони вугілля марки ДГ 13-100 в межах Миколаївської області станом на 30.08.2022 становить 13 500,00 грн.

В пункті 1 Додаткової угоди сторони виклали Специфікацію на товар «код ДК 021:2015-09110000-3- «Тверде паливо» (Вугілля кам`яне), якою передбачено:

- у строк до 31.08.2022 поставка вугілля кам`яного ДГ 13-100 у кількості 190,85 тон, за ціною 10 100,00 грн. без ПДВ за 1 тону, на загальну суму 1 927 585,00 грн. без ПДВ;

- у строк після 31.08.2022 поставка вугілля кам`яного ДГ 13-100 у кількості 180,04 тони, за ціною 11 059,50 грн. без ПДВ за 1 тону, на загальну суму 1 991 152,38 грн. без ПДВ.

Відповідно до п. 3 ця Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками сторін та діє на період дії воєнного стану. У разі продовження воєнного стану дія Договору і цієї Додаткової угоди може бути продовжена за згодою сторін на період, на який продовжено воєнний стан, але не пізніше ніж до 31.12.2022. В частині оплати до повного виконання сторонами узятих на себе зобов`язань за цим Договором.

Як з`ясовано судом з досліджених фактичних обставин справи та не заперечується учасниками справи, Договір про постачання вугілля кам`яного № 184 від 24.08.2022 виконаний обома сторонами в повному обсязі.

Зокрема, 15.09.2022 Відділом освіти Кривоозерської селищної ради на веб-порталі «ProZorro» оприлюднено Звіт про виконання договору про закупівлю UА-2022-08-24-003594-а, яким підтверджено виконання сторонами Договору про постачання вугілля кам`яного № 184 від 24.08.2022.

Крім того, в матеріалах справи наявні видаткові накладні за період з 25.08.2022 по 06.09.2022, які підтверджують факт поставки відповідачем та приймання позивачем 3 вугілля кам`яного ДГ 13-100 загальною кількістю 370,89 тони. Також в матеріалах справи наявні платіжні доручення за період з 25.08.2022 по 06.09.2022, якими підтверджується факт оплати Відділом освіти Кривоозерської селищної ради ТОВ «Торгівельно-виробнича компанія «Вугілля Дон Прайм» 3 918 737,39 грн. за поставлене вугілля кам`яне в рамках Договору №184 від 24.08.2022.

В подальшому, Управлінням південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області проведено перевірку закупівель Відділу освіти Кривоозерської селищної ради за предметом «ДК021:2015:09110000-3: Тверде паливо» (ідентифікатор закупівлі UА-2022-08-24-003594-а). За результатом перевірки закупівель встановлено порушення, що зафіксовано в Акті перевірки від 24.11.2022 № 15-14-13/6. За результатами перевірки закупівель виявлені порушення на загальну суму 172,75 тис. грн., які в ході перевірки не усунуті.

Зокрема, перевіркою встановлено, що внаслідок укладення Додаткової угоди № 1 від 31.08.2022 до Договору про постачання вугілля кам`яного № 184 від 24.08.2022 Відділом освіти Кривоозерської селищної ради здійснено закупівлю твердого палива, яка фактично призвела до зменшення обсягу вугілля на 17,11 тон та додатковій (надмірній) сплаті коштів в сумі 172748,38 грн., чим завдано збитків Відділу освіти на вказану суму.

Відділом освіти Кривоозерської селищної ради Акт перевірки підписаний 12.12.2022 із запереченнями, за результатами розгляду яких Управлінням надано висновок від 29.12.2022 про відповідність результатів перевірки фактичним обставинам.

Зазначені обставини стали підставою для звернення прокурора до суду з позовом у цій справі про визнання недійсною Додаткової угоди № 1 від 31.08.2022 до Договору № 184 від 24.08.2022 про постачання вугілля кам`яного марки ДГ 13-100 та стягнення з ТОВ «Торгівельно-виробнича компанія «Вугілля Дон Прайм» на користь Відділу освіти Кривоозерської селищної ради 172 748,38 грн. надмірно сплачених бюджетних коштів.

Прокурор стверджує, що укладення Відділом освіти Кривоозерської селищної ради Додаткової угоди № 1 від 31.08.2022 та здійснення закупівлі твердого палива за завищеними цінами фактично призвело до зменшення обсягу постачання вугілля на 17,11 тон та додатковій (надмірній) сплаті Постачальнику коштів в сумі 172 748,38 грн. порівняно з ціною за одиницю товару, як було передбачено первинними умовами Договору № 194 від 24.08.2022.

Таким чином, порушення сторонами норм ст.ст. 526, 632, 652 ЦК України, ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України та умов Договору № 184 від 24.08.2022 при укладенні Додаткової угоди № 1 від 31.08.2022 до цього правочину в силу положень ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України є підставою для визнання такої Додаткової годи недійсною. Оскільки Додаткова угода № 1 від 31.08.2022 до Договору № 184 від 24.08.2022 укладена з порушенням умов договору та вимог ст.ст. 526, 632, 652 ЦК України, ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України, то належним способом захисту порушеного права є застосування наслідків недійсності правочину.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виснував, що Додаткова угода № 1 від 31.08.2022 укладена за відсутності належного підтвердження факту коливання ціни на тверде паливо у період дії Договору, суперечить положенням ст.ст. 526, 632, 652 ЦК України, ст. 193 ГК України, закріпленим ст. 3 ЦК України принципам справедливості, добросовісності та розумності, що є підставою для визнання її недійсною. За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення надмірно сплачених коштів в розмірі 172 748,38 грн. також підлягають задоволенню судом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

2. стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича компанія «Вугілля Дон Прайм» на користь Відділу освіти Кривоозерської селищної ради 172748,38 грн. надмірно сплачених бюджетних коштів.

Заявлені прокурором вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на ст., ст. 19, 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст., ст. 15-17, 202, 203, 215, 216, 526, 632, 652 ЦК України, ст., ст. 5, 20, 188, 208 ГК України, приписи Законів України «Про місцеве самоврядування», «Про публічні закупівлі». Мотивуючи позовні вимоги прокурор зазначає, що Первомайською окружною прокуратурою Миколаївської області встановлено, що 24.08.2022 Відділом освіти Кривоозерської селищної ради в електронній системі публічних закупівель «ProZorro» оприлюднений звіт про укладення 24.08.2022 на підставі рішення уповноваженої особи від 24.08.2022 № 136 договору без використання електронної системи закупівель з відміткою «Українська визвольна війна» з ТОВ «Торгівельно-виробнича компанія «Вугілля Дон Прайм» № 184 про постачання вугілля кам`яного марки ДГ 13-100. За умовами укладеного договору № 184 від 24.08.2022 та специфікації до нього (додаток № 1) відповідач зобов`язався поставити в 2022 році Відділу освіти Кривоозерської селищної ради товар ДК 021:2015-09110000-3 «Тверде паливо» (вугілля кам`яне) в кількості 388 тон за ціною 10 100,00 грн. (без ПДВ) за 1 тону, а всього на суму 3 918 800,00 грн. Джерелом фінансування закупівлі за наданою Відділом освіти Кривоозерської селищної ради інформацією № 557-02.03/11-39 від 31.05.2023 є кошти місцевого бюджету. 15.09.2022 позивачем 3 на веб-порталі «ProZorro» оприлюднений звіт про виконання договору № 184 від 24.08.2022 на суму 3 918 800,00 грн. Умовами п. 12.3 договору передбачено, що всі зміни і доповнення до цього договору дійсні лише за умови, якщо вони виконані в письмовій формі при взаємному погодженні сторін, підписані їх уповноваженими представниками та скріплені відбитками печаток сторін. Як з`ясовано прокурором, сторонами до договору № 184 від 24.08.2022 укладена додаткова угода № 1 від 31.08.2022, якою сторони домовилися про збільшення ціни за одиницю товару вугілля кам`яного марки ДГ13-100 на 9,5 % внаслідок коливання ціни вугілля на відповідному ринку та дійшли згоди про поставку до 31.08.2022 вугілля кам`яного в кількості 190,85 тон за ціною 10 100,00 грн. за 1 тону, а всього на загальну суму 1 927 585,00 грн., а також після 31.08.2022 вугілля кам`яного в кількості 180,04 тони за ціною 11 059,50 грн. за 1 тонну, а всього на загальну суму 1 991 152,38 грн. Підставою для укладення додаткової угоди став лист постачальника від 30.08.2022 № 30 щодо перегляду умов договору від 24.08.2022 № 184 в частині збільшення ціни за одиницю товару до 11 059,50 грн. за 1 тонну (на 9,5 %) у зв`язку із впровадженням на території України режиму воєнного стану, зменшення обсягів видобутку вугілля через припинення діяльності значної кількості виробників, діяльність яких здійснюється на тимчасово окупованих територіях України, що призвело до коливання ціни на вугілля кам`яне. Прокурор зазначає, що договір № 184 від 24.08.2022 виконаний обома сторонами, відповідачем до 31.08.2022 поставлено замовнику 190,85 тон вугілля кам`яного на суму 1 927 585,00 грн. та після 31.08.2022 180,04 грн. вугілля кам`яного на загальну суму 1 991 152,38 грн. Приписами ст. 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Як зауважує прокурор, договір № 184 від 24.08.2022 не містить умов, які визначають можливість та порядок зміни ціни договору, зокрема можливість збільшення ціни за одиницю товару у разі коливання ціни такого товару на ринку. Отже, прокурор вважає, що в порушення вимог ст., ст. 526, 632, 625 ЦК України, ч., ч. 1, 2 ст. 193 ГК України в частині неналежного виконання умов договору внаслідок зміни істотних умов договору (ціни) не на умовах, встановлених договором або законом, позивачем 3 укладено додаткову угоду № 1 від 31.08.2022 та здійснено закупівлю твердого палива в період з 31.08.2022 по 15.09.2022 за завищеними цінами, що фактично призвело до зменшення обсягу постачання вугілля на 17,11 тон та додатковій (надмірній) сплаті постачальнику коштів в сумі 172 748,38 грн. порівняно з ціною за одиницю товару, як було передбачено первинними умовами договору. Таким чином, порушення сторонами норм ст., ст. 526, 632, 652 ЦК України, ч., ч. 1, 2 ст. 193 ГК України та умов договору при укладенні додаткової угоди до правочину в силу положень ст., ст. 16, 203, 215 ЦК України є підставою для визнання такої додаткової угоди недійсною. Оскільки додаткова угода № 1 від 31.08.2022 до договору № 184 від 24.08.2022 укладена з порушенням умов договору та вимог ст., ст. 526, 632, 652 ЦК України, ч., ч. 1, 2 ст. 193 ГК України, то належним способом захисту порушеного права є застосування наслідків недійсності правочину. Враховуючи викладене, прокурором заявлена вимога про стягнення з ТОВ «Торгівельно-виробнича компанія «Вугілля Дон Прайм» на користь Відділу освіти Кривоозерської селищної ради 172 748,38 грн. надмірно сплачених бюджетних коштів, одержаних на виконання недійсного правочину (додаткової угоди № 1 від 31.08.2022). З урахуванням наведеного, прокурор вважає наявними підстави для здійснення захисту інтересів держави шляхом звернення до суду з позовом у цій справі в порядку ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». На підставі зазначеного, прокурор просить суд позов задовольнити повністю. Також прокурор просить суд покласти на відповідача судові витрати зі сплати судового збору.

Управління південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області надало письмові пояснення по суті спору вих. № 151425-14/1776-2023 від 31.08.2023 (вх. № 18959/08-08/23 від 05.09.2013), в яких позивач 1 підтримав заявлені прокурором позовні вимоги та просить суд їх задовольнити в повному обсязі. Також Управлінням південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області надані суду пояснення, що Управлінням проведено перевірку закупівель Відділу освіти Кривоозерської селищної ради за предметом «ДК021:2015:09110000-3: Тверде паливо» (ідентифікатор закупівлі UА-2022-08-24-003594-а). За результатом перевірки закупівель встановлено порушення, що зафіксовано в Акті перевірки від 24.11.2022 № 15-14-13/6. За результатами перевірки закупівель виявлені порушення на загальну суму 172,75 тис. грн., які в ході перевірки не усунуті. Зокрема, перевіркою встановлено, що внаслідок укладення додаткової угоди № 1 від 31.08.2022 до договору про постачання вугіллі камінного № 184 від 24.08.2022 Відділом освіти Кривоозерської селищної ради здійснено закупівлю твердого палива, яка фактично призвела до зменшення обсягу вугілля на 17,11 тон та додатковій (надмірній) сплаті коштів в сумі 172 748,38 грн., чим завдано збитків Відділу освіти на вказану суму. Відділом освіти Кривоозерської селищної ради акт перевірки підписаний 12.12.2022 із запереченнями, за результатами розгляду яких Управлінням надано висновок від 29.12.2022 про відповідність результатів перевірки фактичним обставинам.

Кривоозерською селищною радою також надані письмові пояснення по суті спору б/н і б/д (вх. № 22943/08-08/23 від 27.10.2023), в яких позивач 2 зазначає, що договір № 184 від 31.08.2022, до якого укладено оспорювань додаткову угоду № 1 від 31.08.2022, укладений відповідно до норм постанови Кабінету Міністрів України № 169 від 28.02.2022 «Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану» (в редакції, чинній на дату укладення договору). Договір № 184 від 24.08.2022 не містить посилань на Закону України «Про публічні закупівлі» та укладався не за результатами проведення процедури закупівлі (спрощеної закупівлі). Як вбачається з п. 12.3 договору № 184 від 24.08.2022 зміна умов договору і доповнення до нього відбуваються лише за умови погодження сторін і підписання їх сторонами. При цьому, договір не встановлює додаткових вимог до сторін договору при укладенні додаткових угод, зокрема стосовно надання документальних доказів чи підтверджень. Згідно цінової довідки № 26-0046 від 12.10.2023, наданої Регіональною Торгово-промисловою палатою Миколаївської області орієнтовний рівень цін на вугілля кам`яне марки ДГ 13-100 у Миколаївському регіоні станом на кінець липня початок серпня 2022 року складав 12 000,00 грн. 15 000,00 грн. за 1 тону з урахуванням ПДВ. Таким чином, позивач 2 вважає, що стосовно укладення Відділом освіти Кривоозерської селищної ради з відповідачем додаткової угоди від 31.08.2022 № 1 до договору від 24.08.2022 № 184 про постачання вугілля кам`яного марки ДГ 13-100 за ціною 11 059,50 грн. за 1 тону має місце не завдання збитків, а суттєва економія коштів. Також позивач 2 вважає, що прокурор не обґрунтував необхідності здійснення представництва в суді інтересів держави в особі Управлінням південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області.

Від відповідача надійшов Відзив на позовну заяву (вих. № 26/07-1 від 25.07.2023, вх. № 16093/08-08/23 від 26.07.2023), відповідно до якого відповідач проти позову заперечує, заявлені прокурором вимоги вважає безпідставними і необґрунтованими. Мотивуючи свої заперечення на позов відповідач зазначає наступне: в момент укладення додаткової угоди № 1 від 31.08.2022 до договору № 184 від 24.08.2022 вимоги ст., ст. 526, 632, 652 ЦК України, ч., ч. 1, 2 ст. 193 ГК України порушені не були. Відповідач вважає, що прокурор в позовній заяві не довів в чому саме полягало порушення цих норм права і чого саме не дотрималися сторони при укладені оспорюваної додаткової угоди. Посилання прокурора на ст. 652 ЦК України, яка регулює зміну або розірвання договору у зв`язку із істотною зміною обставин, відповідач вважає безпідставним, оскільки при укладенні додаткової угоди № 1 від 31.08.2022 сторони не керувалися цією нормою права. При укладені оспорюваної додаткової угоди сторони виходили з того, що зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Натомість, умовами договору № 184 від 24.08.2022 не було заборонено змінювати його за згодою сторін. В позовній заяві прокурор посилається на те, що підставою для укладення додаткової угоди № 1 від 31.08.2022 став лист постачальника від 30.08.2022 № 30 щодо перегляду умов договору від 24.08.2022 № 184 в частині збільшення ціни за одиницю товару, однак постачальник до вказаного звернення не надав документального підтвердження того, що з 24.08.2022 по 30.08.2022 виникли обставини, які вплинули на зростання ціни вугілля та виконання умов договору стало для нього невигідним. З цього приводу відповідач зазначає, що умовами договору не передбачено надання документального підтвердження виникнення таких обставин. Крім того, 30.08.2022 постачальник звернувся до Запорізької торгово-промислової палати за висновком про середньоринкову вартість вугілля за серпень 2022 року та отримав Експертний висновок Запорізької торгово-промислової палати № ОИ-1319 від 23.11.2022, в якому вказано, що середньоринкова вартість вугілля за серпень 2022 року складала 9 565,00 грн., а за вересень 11 611,11 грн. Відсоток змін середньоринкової вартості вугілля склав +21,39 %. Також відповідач вважає, що до договору № 184 від 24.08.2022 і оспорюваної додаткової угоди № 1 від 31.08.2022 до нього не можуть застосовуватися положення Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки договір укладався не за результатами проведення процедури закупівлі (спрощеної закупівлі). Також відповідач наполягає на тому, що оскільки додаткова угода № 1 від 31.08.2022, на думку прокурора, укладена з порушенням норм права, то і відповідачами у справі мають бути сторони цієї додаткової угоди. На підставі викладеного відповідач просить суд в позові відмовити повністю.

Позивач 3 про відмову від позову прокурора не заявив, письмових пояснень по суті спору суду не надав.

Щодо підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором.

Приписами ч. 3 ст. 4, ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України унормовано, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

З системного аналізу вказаних вище норм слідує, що на відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи, передбачені ст. 53 ГПК України, повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень.

Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» від 31.03.2005).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05.06.2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Південного офісу Державної аудиторської служби України, Кривоозерської селищної ради та Відділу освіти Кривоозерської селищної ради у зв`язку із невиконанням ними своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Так, правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні унормовано положеннями Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 та приписами Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №43 від 03.02.2016.

Здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (ст. 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні»).

Статтею 2 цього Закону визначено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.

Відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України «Про публічні закупівлі» контроль у сфері закупівель здійснює, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю (Державна аудиторська служба України).

Згідно ч. 1 ст. 8 Закону України «Про публічні закупівлі» моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (далі - органи державного фінансового контролю).

Пунктами 8, 10, 11, 12 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» передбачено право Держаудитслужби порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; одержувати від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, інших юридичних осіб та їх посадових осіб, фізичних осіб - підприємців інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань; проводити на підприємствах, в установах та організаціях зустрічні звірки з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку підприємства, установи та організації, що контролюється.

Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 (далі - Положення), визначено що реалізуючи державний фінансовий контроль через здійснення моніторингу закупівель, Державна аудиторська служба України, яка є центральними органами виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, має право звертатися до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Згідно пп. 3, 4, 9 п. 4 цього Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про державні закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

У відповідності до пп. 20 п. 6 зазначеного Положення Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушеннями законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (пункт 7 Положення).

Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 826/9672/17).

З урахуванням наведеного, Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель. (Аналогічний висновок у подібних правовідносинах щодо визначення позивачем у справі офісу Держаудитслужби викладено у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі 911/1497/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18).

Невід`ємною частину підстав для представництва прокурором інтересів держави, є нездійснення чи неналежне здійснення захисту порушених інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень. При цьому «нездійснення або неналежне здійснення суб`єктом владних повноважень своїх функцій» обґрунтовується та доводиться прокурором у кожному конкретному випадку самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

Прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно (правова позиція Верховного Суду у справі № 927/246/18 від 06.02.2019).

У п. 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено висновок щодо застосування ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у спірних правовідносинах, з якого вбачається, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області із запитом вих. № 54-26ВИХ-23 від 18.01.2023 щодо вжиття органом контролю заходів до усунення порушень законодавства, у якому просив повідомити про вжиті заходи щодо визнання спірної Додаткової угоди недійсною та стягнення надлишково сплачених коштів за результатами виявлених порушень законодавства під час здійснення моніторингу, у тому числі шляхом подання відповідного позову до суду.

На вказаний запит Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області повідомило прокурора про відсутність у органу контролю правових підстав для звернення до суду з відповідним позовом.

Як вже зазначалося, п. 8 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» передбачено право стягнення з підконтрольного органу саме отриманих, а не витрачених коштів, і жодним чином не обмежує право у стягненні коштів, отриманих постачальником.

При цьому єдиною ефективною підставою повернення втрачених коштів бюджету є застосування юридичних наслідків недійсності правочину. У свою чергу, належним способом досягнення такої мети є визнання угод недійсними в судовому порядку.

За змістом ст. 215 ЦК України та ст. 202 ГК України виключно до компетенції суду належить питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, зокрема, у сфері публічних закупівель.

Таким чином, Держаудитслужба може не лише ініціювати звернення до суду про визнання недійсними додаткових угод і саме іншими органами, але повинна самостійно порушувати ці питання в судовому порядку (у разі відповідної бездіяльності таких органів).

Відтак, орган Держаудитслужби може і має бути позивачем за відповідним позовом про визнання недійсним договору.

Аналогічні висновки неодноразово висловлювались Верховним Судом, зокрема об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, а також в низці інших судових справ.

Разом з тим, Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області відповідного позову про визнання недійсною спірної додаткової угоди не подало.

Тобто з боку органу, уповноваженого державою на захист її інтересів, допущено бездіяльність щодо здійснення відповідного захисту інтересів держави.

Отже, позивач 1 не вжив належних та ефективних заходів для усунення порушень у сфері публічних закупівель, якими є саме подання позову про визнання спірної додаткової угоди недійсною та застосування відповідних юридичних наслідків, що є підставою для здійснення представництва прокурором.

Окрім того, п. 13 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України визначено, що видатками бюджету є кошти, спрямовані на виконання бюджетних програм, передбачених відповідним бюджетом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 указаного Кодексу визначено, що бюджетна система України функціонує, зокрема, за принципом ефективності та результативності, який означає, що при виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

У свою чергу практична реалізація вказаного принципу бюджетної системи України під час здійснення видатків бюджету досягається завдяки Закону України «Про публічні закупівлі», метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції. Так, відповідно до ст. 3 цього Закону (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) закупівлі здійснюються за принципами добросовісної конкуренції серед учасників і максимальної економії, ефективності та пропорційності.

Проте, порушення учасниками закупівель вимог Закону України «Про захист економічної конкуренції», спрямованого на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин, нівелює можливість втілення вказаних принципів бюджетної системи України та публічних закупівель, призводить до неефективного та неекономного використання бюджетних коштів для придбання товарів, робіт і послуг.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, управляють майном, що є у комунальній власності.

Частиною 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ч.ч. 3, 6 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів.

Статтею 4 цього Закону визначено основні принципи місцевого самоврядування, серед яких, зокрема, поєднання місцевих і державних інтересів.

Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Частиною 8 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Таким чином, органом, уповноваженим державою на виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах є Кривоозерська селищна рада, як орган місцевого самоврядування, якому підпорядковується Відділ освіти Кривоозерської селищної ради (сторона Договору № 184 від 24.08.2022), а також, беручи до уваги здійснення селищною радою виключних повноважень щодо затвердження міського бюджету, внесення змін до нього, затвердження звіту про виконання відповідного бюджету.

Прокурор звертався до Кривоозерської селищної ради із запитами в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» від 31.01.2023 № 54-440ВИХ-23 і від 16.05.2023 № 54-2325ВИХ-23, у яких повідомив про виявлені за результатами фінансового моніторингу порушення законодавства при укладенні між позивачем 3 та відповідачем спірної Додаткової угоди до Договору № 184 від 24.08.2022, а також просив повідомити про вжиті заходи щодо усунення виявлених порушень, у тому числі щодо подання відповідного позову до суду.

Кривоозерська селищна рада у листах від 07.02.2023 вих. № 08-24/338 і від 22.05.2023 вих. № 08-24/1338 повідомила прокурора, що не погоджується із зазначеним у запитах прокурора порушенням законодавства у сфері публічних закупівель та вважає, що у спірних правовідносинах відсутні підстави для представництва інтересів держави у суді.

Отже, Кривоозерською селищною радою підтверджено нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, а тому такі дії позивача 2 свідчать про його бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

Відповідно до п. 1.1, 1.2, 2.2.1, 3.1.1, 3.1.57, 3.1.59 Положення про Відділ освіти Кривоозерської селищної ради, затвердженого рішенням Кривоозерської селищної ради від 28.01.2022 № 12, Відділ освіти є виконавчим органом влади, утворюється Кривоозерською селищною радою, є підзвітним та підконтрольний селищній раді. Відділ є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Казначейства, печатку, власні бланки. Відділ освіти, зокрема, вирішує такі завдання: бере участь у забезпеченні реалізації на території Кривоозерської селищної ради державної політики у сфері освіти, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності; забезпечує ефективне та цільове використання виділених на освітню галузь бюджетних коштів; організовує підготовку закладів освіти до нового навчального року, зокрема до роботи в осінньо-зимовий період проведення поточного та капітального ремонтів приміщень.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, є місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Відділ освіти є виконавчим органом місцевої ради, який у розумінні ст. 22 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів (за рахунок яких здійснювалася закупівля товару за Договором), що уповноважений на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету та зобов`язаний ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері та публічних закупівель.

Прокурор звертався до Відділу освіти Кривоозерської селищної ради із запитами в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» від 12.01.2023 № 54-189ВИХ-23 і від 25.05.2023 № 54-2524ВИХ-23, у яких повідомив про виявлені за результатами фінансового моніторингу порушення законодавства при укладенні між позивачем 3 та відповідачем спірної Додаткової угоди до Договору № 184 від 24.08.2022, а також просив повідомити про вжиті заходи щодо усунення виявлених порушень, у тому числі щодо подання відповідного позову до суду.

Відділ освіти у листах від 23.01.2023 вих. № 63-02.03/11-19 і від 30.05.2023 вих. № 557-02.03/11-39 повідомив прокурора, що не погоджується із зазначеним у запитах прокурора порушенням законодавства у сфері публічних закупівель та вважає, що у спірних правовідносинах відсутні підстави для представництва інтересів держави у суді.

Відтак, Відділом освіти особисто підтверджено нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом.

Суд вважає, що такі дії позивача 3 свідчать про його бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

Враховуючи вищевикладене, прокурор правильно визначив позивачів у цій справі, оскільки Відділ освіти є замовником послуг при здійсненні процедури закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів згідно з законодавством України, Кривовозерська селищна рада є органом місцевого самоврядування, який утворює Відділ освіти та якому Відділ освіти підпорядковується, а Південний офіс Державної аудиторської служби є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель.

Підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача 1 як органу, який здійснює моніторинг закупівлі, і у разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень, у тому числі шляхом подання позову про визнання додаткових угод недійсними, та позивача 3, який є стороною спірного правочину, юридичною особою, що може від свого імені придбати майнові права та нести обов`язки, є розпорядником бюджетних коштів та здійснює процедуру закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок коштів місцевого бюджету згідно з законодавством України і має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів.

Отже, компетентні органи були достеменно обізнані з фактом порушення законодавства у сфері публічних закупівель, а у позивачів було достатньо часу для вжиття будь-яких заходів з метою реагування на порушення інтересів держави, проте вони самостійно не захистили інтереси держави в суді шляхом подання позову про визнання спірних додаткових угод недійсними та стягнення з відповідача зайво сплачених коштів.

З огляду на викладене, суд погоджується з доводами прокурора, що внаслідок нездійснення Південним офісом Державної аудиторської служби України в Миколаївській області, Кривоозерською селищною радою та Відділом освіти Кривоозерської селищної ради належних заходів інтереси держави залишалися незахищеними, а тому у прокурора виникло не тільки право, а й обов`язок відреагувати на їх порушення шляхом пред`явлення до суду позову у цій справі.

Прокурором дотримано вимоги ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та попередньо, до пред`явлення позову, листами від 13.06.2023 № 54-2826ВИХ-23, № 54-2823ВИХ-23, № 54-2821ВИХ-23 і № 54-2820ВИХ-23 повідомлено позивачів 1, 2 і 3 про прийняття рішення щодо представництва інтересів держави шляхом пред`явлення до суду цього позову.

Судом враховано, що можливість використання відповідачем безпідставно набутого майна, яким виступають у даному випадку грошові кошти, становить суспільний інтерес, а їх неповернення не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні. Разом з тим, потенційно факт перерахування на адресу відповідача зайвих бюджетних коштів порушує вимоги чинного законодавства, принципи максимальної економії та ефективності, а тому призводить до протиправного витрачання публічних коштів, унеможливлює раціональне та ефективне їх використання. Зазначене підриває фінансово-економічні основи держави та не сприяє забезпеченню виконання нею основних функцій та завдань. Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

Усім вищенаведеним спростовуються твердження апелянта про те, що суд прийшов до неправильного висновку про наявність підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором.

При цьому доводи відповідача, що оскільки Відділ освіти Кривоозерської селищної ради є стороною Договору № 184 від 24.08.2022 та оспорюваної прокурором Додаткової угоди № 1 від 31.08.2022 до цього Договору, то прокурор неправомірно визначив Відділ освіти як одного з позивачів, оскільки Відділ освіти як сторона оскаржуваного правочину мав би бути у статусі одного з відповідачів, є необґрунтованими, позаяк у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (п. 38) вказано, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу, який є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу має право заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі 917/341/19, від 02.02.2021 у справі №922/1795/19, від 07.04.2021 у справі №917/273/20.

Тому, звернення Прокурора до суду в інтересах позивача 3 - Відділу освіти Кривоозерської селищної ради є обґрунтованим.

При цьому при поданні даного позову Прокурор не замінює позивачів та не є їх альтернативою, а виконує субсидіарну роль, щоб інтереси держави, які в цьому випадку збігаються із публічним інтересом, не були незахищені, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

Щодо посилань скаржника на обставину необізнаності Кривоозерської селищної ради та Відділу освіти Кривоозерської селищної ради про порушення інтересів держави, про що, на думку товариства, вказують відповіді таких органів на адресу прокурора щодо відсутності порушень інтересів держави внаслідок укладення спірної додаткової угоди, то такі спростовуються долученими прокурором до позовної заяви та дослідженими судом першої інстанції під час розгляду справи документами, а саме: актом перевірки закупівель Відділу освіти Кривоозерської селищної ради від 24.11.22 № 15-14-13/6, складеним Управлінням Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області, у якому міститься відмітка про його вручення представникам відділу освіти селищної ради та їх ознайомлення з ним; листами Первомайської окружної прокуратури від 31.01.2023 № 54-440вих-23, від 16.05.2023 № 54-2325вих-23, від 12.01.2023 № 54-189вих-23 та від 25.05.2023 № 54-2524вих-23 на адреси Кривоозерської селищної ради і Відділу освіти Кривоозерської селищної ради, а також відповідями селищної ради від 07.02.2023 № 08-24/338 та від 22.05.2023 № 08-24/1338 і відділу освіти селищної ради від 23.01.2023 № 63-02.03/11-39 і від 30.05.2023 № 557-02.03/11-39.

Додатково на користь обізнаності Відділу освіти про наявні порушення свідчать обставини подання ним заперечення на акт перевірки контролюючого органу (міститься в матеріалах справи).

Також, колегія суддів відхиляє аргументи скаржника про те, що ні нормами вказаних законів, ні якими іншими законами прокуратура не наділена правом опрацювання якої-либо інформації, включаючи інформацію щодо укладання договорів про закупівлю товарів, робіт та послуг за кошти державного та місцевого бюджету та порядок їх використання. Це означає, що Первомайська окружна прокуратура незаконно опрацьовувала інформацію щодо укладання додаткової угоди від 31.08.2022 р. № 1 до договору від 24.08.2022 № 184, а також незаконно використала цю інформацію для звернення до суду, виходячи з наступного.

Дані про закупівлю без використання електронної системи закупівель Відділом освіти Кривоозерської селищної ради товару - вугілля кам`яного марки ДГ 13-100 - шляхом поставки були оприлюднені в електронній системі закупівель 24.08.2022 у відповідності до п. п. З п. 1 Постанови від 28.02.2022 № 169, чинної на час укладення відповідного договору.

Повноваження прокурора із здійснення представництва інтересів держави в суді визначені ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до ч. 1 якої прокурор вправі здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді.

Пунктом 4 наказу Генерального прокурора від 21.08.2020 № 389 «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді» визначено порядок отримання прокурором відомостей з метою встановлення наявності підстав для застосування представницьких повноважень шляхом опрацювання, зокрема, інформації, що надходить до органів прокуратури від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень; публікацій у медіа, у тому числі мережі Інтернет, публічної інформації у формі відкритих даних; інших джерел.

За таких умов, прокуратура наділена правом опрацьовувати та аналізувати інформацію, оприлюднену в електронній системі закупівель, та використовувати її з метою встановлення наявності підстав для застосування представницьких повноважень.

Так, за загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що укладений між Відділом освіти Кривоозерської селищної ради та ТОВ «Торгівельно-виробнича компанія «Вугілля Дон Прайм» Договір про постачання вугілля кам`яного марки ДГ 13-100 за кошти Державного бюджету України № 184 від 24.08.2022, з огляду на встановлений статтею 204 ЦК України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 ЦК України, для виникнення у позивача 3 та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст. 638 ЦК України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 632 ЦК України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

За приписами ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначено Законом України «Про публічні закупівлі».

Цей Закон передбачає, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч. 1 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі»).

Згідно з пунктами 6, 11, 22 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі»: договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару; замовники - суб`єкти, визначені згідно із статтею 2 цього Закону, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону. При цьому предмет закупівлі - товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі або в межах проведення спрощеної закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції/пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі).

Відповідно до ст. 180 ГК України зміст господарського договору (істотні умови господарського договору) становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті. що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як встановив суд, позивач 3 та відповідач уклали Договір № 184 від 24.08.2022 на підставі норм постанови Кабінету Міністрів України № 169 від 28.02.2022 «Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану» (в редакції, чинній на дату укладення Договору), а не за результатами проведення процедури закупівлі (спрощеної закупівлі) в порядку, передбаченому Законом України «Про публічні закупівлі».

При укладені Договору № 184 від 24.08.2022 сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за Договором відповідно до вимог частини третьої статті 180 КГ України.

Так, відповідно до п., п. 1.1, 1.2, 2.1, 3.1 Договору та Специфікації (додаток № 1) до Договору загальний обсяг постачання вугілля кам`яного марки ДГ 13-100 на момент укладання Договору становив 388 тон за ціною 10 100,00 грн. за 1 тону; загальна сума Договору 3918800,00 грн.

Водночас згідно з Додатковою угодою №1 від 31.08.2022 змінено істотні умови Договору, а саме: збільшено ціну за одиницю товару, який буде поставлятися після 31.08.2022, з 10 100,00 грн. за 1 тону до 11 059,50 грн. за 1 тону, а також зменшено загальну кількість товару (порівняно з первісними умовами Договору) до 370,89 тони. Фактично ціна за 1 л (одиницю товару) збільшилася на 9,5 % порівняно з погодженою під час закупівлі.

Необхідність укладення оспорюваної Додаткової угоди № 1 до Договору обґрунтовано відповідачем коливанням ціни на тверде паливо на ринку, у зв`язку із чим відповідач звернувся до Відділу освіти Кривоозерської селищної ради із листом вих. № 30 від 30.08.2022, в якому відповідач просить розглянути можливість перегляду умов Договору № 184 від 24.08.2022 щодо поставки вугілля кам`яного в частині можливості збільшення ціни за одиницю товару вугілля кам`яного марки ДГ 13-100 на 9,5 % - до 11 059,50 грн. за 1 тону.

На підтвердження коливання у Миколаївському регіоні цін на ринку на тверде паливо на час укладення оспорюваної Додаткової угоди відповідачем надано суду Експертний висновок Запорізької торгово-промислової палати № ОИ-1319 від 23.11.2022, в якому вказано, що середньоринкова вартість вугілля за серпень 2022 року складала 9 565,00 грн., а за вересень 11 611,11 грн. Відсоток змін середньоринкової вартості вугілля склав +21,39 %.

Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни природного газу на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договорів і до внесення відповідних змін до нього.

В апеляційній скарзі викладено посилання, що сторони, укладаючи додаткову угоду № 1 від 31.08.2022 р. повністю виконали вимоги вказаних норми права. Так, ТОВ «ТВК «Вугілля Дон Прайм» 30.08.2022 р. надіслала пропозицію Відділу освіти Кривоозерської селищної ради, в якої просило розглянути можливість перегляду умов Договору № 184 від 24.08.2022 щодо поставки вугілля кам`яного в частині можливості збільшення ціни за одиницю товару вугілля кам`яного марки ДГ 13-100 на 9,5 % - до 11 059,50 грн. за 1 тону. Відділ освіти Кривоозерської селищної ради погодився з пропозицією ТОВ «ТВК «Вугілля Дон Прайм» та уклав додаткову угоду № 1 від 31.08.2022 р. Як вбачається з п. 12.3 договору №184 від 24.08.2022 р., зміна умов договору і доповнення до нього відбуваються лише за умови погодження сторін і підписання їх сторонами. Відповідно до умов договору постачальник не зобов`язаний був надавати відділу освіти документальне підтвердження того, шо з 24.08.2022 р. р. по 30.08.2022 р. виникли обставини, які вплинули на зростання ціни вугілля та виконання умов договору;

Проте, відповідно до ч. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це іншій стороні договору. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у 20-денний строк після одержання пропозиції повідомляє іншу сторону про результати такого розгляду.

Згідно ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто Закон дозволяє внести зміни до чинного правочину, зокрема на умовах, визначених ч. 1 ст. 652 ЦК України, а саме у разі «істотної зміни обставин», якими сторони керувались при укладанні договору, саме існування яких і забезпечує правомірність та законність внесення відповідних змін, дає можливим застосувати передбачений такою нормою правовий механізм.

Виходячи із викладеного, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди (або отримання пропозиції про її укладення).

Як зазначалось вище, договір від 24.08.2022 № 184 не містить умов, які визначають можливість та порядок зміни ціни договору, зокрема можливості збільшення ціни за одиницю товару у разі коливання ціни такого товару на ринку.

І хоча апелянт заперечує факт вчинення спірної додаткової угоди на підставах, визначених ч. 1 ст. 652 ЦК України, проте за інформацією, викладеною у листах Відділу освіти Кривоозерської селищної ради від 25.01.2023 № 597-23 та Кривоозерської селищної ради від 07.02.2023 № 08-24/338 (наявні в матеріалах справи) саме істотну зміну обставин вказано як підставу для укладання додаткової угоди між товариством та відділом освіти.

Так, параграфом 1 глави 5 розділу 1 ГПК України унормовані основні положення про докази. При цьому Верховний Суд виходить із того, що спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Чинне законодавство не передбачає, які саме документи мають підтверджувати факт коливання цін. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що частина п`ята статті 41 Закону №922-У1І1 дає можливість змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% та має на меті запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. Разом з тим, ця норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Документи щодо коливання ціни повинні підтверджувати, чому відповідне підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні запропонованій замовнику на тендері та/або чому виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним (подібна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 912/898/18, від 16.04.2019 у справі №915/346/18, від 12.02.2020 у справі № 913/166/19, від 25.06.2019 у справі № 913/308/18, від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18)".

Отже, під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб`єктів надання такої інформації (наприклад, можна віднести, зокрема Державну службу статистики України, на яку постановою КМУ від 10.09.2014 №442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб`єкта господарювання виконує цінові/товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон`юнктурі певного ринку товарів; Торгово-промислову палату України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо) так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 Розділу 1 ГПК України.

Таким чином, довідки, експертні висновки Торгово-промислової палати України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім, судами у порядку статті 86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05.09.2023 у справі № 926/3244/22.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 927/491/19 від 18.06.2021.

Таких доказів матеріали справи не містять.

Однак, апелянт повідомляє, що фактично постачальник 30.08.2022 р. звернувся до Запорізької торгово-промислової палати за висновком про середньоринкову вартість вугілля за серпень 2022 р. та відповідно в подальшому отримав експертний висновок Запорізької торгово-промислової палати № ОИ-1319 від 23.11.2022. В ньому було вказано, що середньоринкова вартість вугілля за серпень 2022 р. складала 9565 грн., а за вересень - 11 611,11 грн. Відсоток змін середньоринкової вартості вугілля склав +21,39%. При цьому сторони домовились збільшити ціну вугілля лише на 9.5%. В вересні 2022р. було поставлено 180 тон вугілля. Таким чином, і твердження суду про те, що внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди (або отримання пропозиції про її укладання), та про те, що на час звернення Постачальника до Замовника 30.08.2022 р. щодо можливості розгляду питання підняття ціни Договору у зв`язку з коливанням ціни на ринку твердого палива, документально підтверджених підстав для внесення змін до Договору № 184 від 24.08.2022 не існувало, є не обґрунтованими.

Проаналізувавши наданий відповідачем Експертний висновок Запорізької торгово-промислової палати № ОИ-1319 апеляційний суд зауважує, що він датований 23.11.2022, а з його змісту вбачається, що підставою для проведення експертного дослідження коливання ціни на ринку стала заява ТОВ «Торгівельно-виробнича компанія «Вугілля Дон Прайм» від 22.11.2022.

Отже, на час звернення Постачальника до Замовника 30.08.2022 щодо можливості розгляду питання підняття ціни Договору у зв`язку з коливанням ціни на ринку твердого палива, документально підтверджених підстав для внесення змін до Договору № 184 від 24.08.2022 не існувало.

Натомість у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження, викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18, від 05.09.2023 у справі № 926/3244/22).

З урахуванням наведених обставин, видається обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що Додаткова угода № 1 від 31.08.2022 укладена за відсутності належного підтвердження факту коливання ціни на тверде паливо у період дії Договору.

Відповідно до ст. 632 ЦК України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Умовами п. 6.2.3 Договору № 184 від 24.08.2022 сторони узгодили, що Замовник має право зменшувати обсяг закупівлі товарів та загальну вартість Договору залежно від реального фінансування видатків. У такому разі сторони вносять відповідні зміни до цього Договору.

При цьому аналіз умов Договору № 184 свідчить, що вказаний Договір не містить умов, які визначають можливість та порядок зміни ціни договору в частині збільшення ціни за одиницю товару у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Приписами ст. 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися на стільки, що якби сторони могли це перебачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявність вищеозначених обставин.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що системний аналіз положень статей 651, 652 ЦК України та положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" дає підстави для висновку про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися (подібний висновок наведений у постановах від 09.06.2022 у справі № 927/636/21, від 07.12.2022 у справі №927/189/22, від 16.02.2023 у справі № 903/383/22).

З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов правильного висновку, що відповідачем не доведено того, що під час дії Договору № 184 від 24.08.2022 існував фактор «істотної зміни обставин», що робить для нього виконання договірних зобов`язань невигідним чи збитковим, а також те, що на момент укладення Договору дані обставини не були йому відомі та не були для нього прогнозованими чи іншим чином передбачуваними.

В апеляційній скарзі вказується про те, що: «посилання прокурора на порушення норм Закону України «Про публічні закупівлі» є необґрунтованими, тому що договір №184 від 24.08.2022 р., до якого додатковою угодою №1 від 31.08.2022 р. вносились зміни щодо ціни за одиницю товару та кількості, був укладений не згідно із вказаним законом, а - відповідно до норм Постанови Кабінету Міністрів України №169 від 28.02.2022 р. «Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану», та норм Цивільного та Господарського кодексів України» та «судом не зазначено в чому саме, на його думку, Додаткова угода № 1 від 31.08.2022 р. суперечить положенням зазначеним їм нормам права та України принципам справедливості, добросовісності та розумності, та яких саме вимог (якоюсь однією чи всіх одночасно), встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, не дотримувалися сторони в момент вчинення правочину. Таким чином, суд неправильно дослідів та оцінив докази, та неправильно застосував ст.ст. 526, 632, 652 ЦК України, ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України».

В свою чергу, на противагу таким твердженням варто наголосити, що кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам (ст. 13 ЦК України).

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 916/3857/21 будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Отже, укладаючи відповідний договір на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики й одразу закладати їх у ціну договору.

Необхідно зауважити, що ТОВ «Торгівельно-виробнича компанія «Вугілля Дон Прайм» є суб`єктом підприємницької діяльності. При цьому у разі здійснення господарської діяльності особа має усвідомлювати, що така діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій.

Ризик є однією із ознак підприємницької діяльності. Принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності. Тому правові підстави перекладати комерційний ризик позивача на відповідача шляхом спонукання до укладення очевидно невигідної для останнього угоди відсутні.

Колегія суддів виходить з того, що, укладаючи договір поставки товару на певний строк, Товариство як продавець фактично гарантує можливість продати товар за узгодженою ціною та несе ризики зміни такої ціни.

Подібної за змістом позиції дотримується й Верховний Суд у постанові від 22.06.2023 у справі № 916/2536/22.

Уклавши Договір на певних умовах, в тому числі погодивши ціну, Товариство діяло самостійно, ініціативно та на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Апеляційний суд також враховує висновок Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати касаційного господарського суду, викладений у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19, що будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки.

Отже, Відділ освіти мав право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна поставки товару вже була визначена в договорі поставки. При цьому така відмова покупця не надає постачальнику права в односторонньому порядку розірвати договір.

Відділ освіти Кривоозерської селищної ради, який мав беззаперечне право на отримання вугілля кам`яного марки ДГ 13-100 по ціні, визначеній в укладеному сторонами Договорі № 184 від 24.08.2022, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо необґрунтованих пропозицій відповідача про збільшення ціни, підписав спірну Додаткову угоду, внаслідок чого ціна 1 тони вугілля кам`яного збільшилась, а обсяг переданого твердого палива за Договором зменшився.

В цьому аспекті варто акцентувати увагу на тому, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених законодавством у сфері закупівель (подібна за змістом правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18).

Так, договір від 24.08.2022 № 184 укладався між Відділом освіти Кривоозерської селищної ради та ТОВ «ТВК «Вугілля Дон Прайм» з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 169 «Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану» (далі - Постанова № 169 в редакції від 10.08.2022).

Згідно п.п 11 п. 1 Постанови від 28.02.2022 № 169 договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України.

Отже, під час укладання договору про закупівлю та внесення змін до такого правочину сторони зобов`язані дотримуватись визначеного чинним законодавством порядку, врегульованого нормами Цивільного та Господарського кодексів України.

Підпунктом 3 п. 1 постанови від 28.02.2022 № 169 визначено, що замовники під час здійснення закупівель, передбачених цією постановою, без використання електронної системи закупівель повинні відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі» дотримуватись таких принципів здійснення публічних закупівель, як максимальна економія, ефективність та запобігання корупційним діям і зловживанням.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Враховуючи вищевикладене, встановивши наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними на момент їх укладення, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, що спірна Додаткова угода № 1 від 31.08.2022 суперечить положенням ст.ст. 526, 632, 652 ЦК України, ст. 193 ГК України, інтересам держави і суспільства, закріпленим ст. 3 ЦК України принципам справедливості, добросовісності та розумності, принципам здійснення публічних закупівель, які передбачені Законом України «Про публічні закупівлі», а, відтак, наявні підстави для визнання Додаткової угоди № 1 від 31.08.2022 недійсною відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України.

При цьому аргументи Товариства про те, що «висновки про порушення ст. ст. 526, 632, 652 ЦК України, ч. ч. 1, 2 ст. 193 ГК України при укладанні додаткової угоди від 31.08.2022 р. № 1, зроблені в акті перевірки закупівель від 24.11.2022 р. № 15-14-1/6, були спростовані листом «Про розгляд звернення» заступника Голови Державної аудиторської служби України О. Шкуропата. Тому обґрунтування позову також спростовується листом «Про розгляд звернення» заступника Голови Державної аудиторської служби України О. Шкуропата», спростовуються наступним.

Відповідно до пп. 1 п. 4 Порядку проведення перевірок закупівель Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2013 № 631, п. 9 Положення Про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 03.02.2016 № 43, Управлінням Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області в період з 21.10.2022 по 17.11.2022 проведено перевірку закупівель Відділом освіти Кривоозерської селищної ради.

За результатами перевірки закупівлі Відділом освіти Кривоозерської селищної ради послуг з постачання вугілля кам`яного марки ДГ 13-100 встановлено порушення вимог ст. ст. 526, 632, 652 ЦК України та ч. ч. 1, 2 ст. 193 ГК України, які відображені в акті перевірки від 24.11.2022 № 15-14-13/6.

Відділом освіти Кривоозерської селищної ради 14.12.2022 № 1054-02.03/11-39 скеровано до Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області заперечення на акт перевірки від 24.11.2022 № 15-14-13/6.

За результатами розгляду заперечень від 14.12.2022 до акту перевірки Управлінням 29.12.2022 складено висновок, відповідно до якого вказані порушення підтверджені.

В подальшому 29.12.2022 Управлінням Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області направлено до відділу освіти лист з вимогою щодо усунення вище вказаних порушень та проінформовано Кривоозерську селищну раду про результати перевірки закупівель.

Втім, відділом освіти та селищною радою 12.01.2023 за № 28-02.03/11-39 і № 08-24/22 надано органу контролю інформації про відмову усунути порушення в добровільному порядку через незгоду із таким порушенням.

Дійсно, Відділом освіти Кривоозерської селищної ради 20.01.2023 за № 51-02.03/11-39 скеровано лист до Держаудитслужби України щодо незгоди з висновками акта перевірки закупівель, який склали працівники Управління Південного офісу Держаудитслужби України в Миколаївській області.

За наслідками такого розгляду Держаудитслужба України доручила керівнику Південного офісу Держаудитслужби розглянути питання щодо проведення дисциплінарного провадження стосовно посадових осіб, які проводили перевірку закупівель та ініціювати перевірку закупівель у відділі освіти селищної ради.

Згідно інформації Південного офісу Держаудитслужби від (відповідь додана до матеріалів справи) в межах компетенції дисциплінарною комісією з розгляду дисциплінарних справ Південного офісу проведено дисциплінарне провадження стосовно посадових осіб, які проводили перевірку закупівель Відділу освіти Кривоозерської селищної ради для перевірки фактів порушення стану виконання посадових обов`язків під час проведення такої перевірки.

Внаслідок дисциплінарного провадження встановлено відсутність дисциплінарного проступку в діях вищезазначених державних службовців. Тобто, працівники Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області діяли в межах компетенції та в межах чинного законодавства під час кваліфікування виявлених порушень.

Південним офісом не проводилась повторна перевірка вказаної закупівлі у зв`язку з відсутності правових підстав для її проведення.

Враховуючи викладене, доводи апелянта про те, що Держаудитслужба України встановила відсутність фактів порушень вимог чинного законодавства під час укладанні додаткової угоди від 31.08.2022 № 1 не знаходять свого підтвердження, оскільки Держаудитслужбою України було лише доручено керівнику Південного офісу Держаудитслужби розглянути питання щодо проведення дисциплінарного провадження стосовно посадових осіб, які проводили перевірку закупівель, проте не було констатовано порушень під час проведення відповідної перевірки.

Так само не відповідають дійсності й судження, що містяться в апеляційній скарзі, про те, що «проаналізувавши матеріали перевірки закупівлі Державна аудиторська служба України встановила відсутність фактів порушень при укладанні додаткової угоди від 31.08.2022 р. № 1 та відсутність завищення вартості вугілля кам`яного на загальну суму 172 748,38 гривні».

Так, лист від 23.02.2023 № 002100-14/2129-2023 «Про розгляд звернення», підписаний заступником Голови Держаудитслужби Шкуропатом О.Г., на який посилається апелянт, не містить такого висновку, натомість Акт перевірки від 24.11.2022 № 15-14-13/6, в якому зафіксовано безпідставне укладання додаткової угоди від 31.08.2022 № 1 та спричинення збитків внаслідок її укладання в сумі 172 748,38 грн, не скасовано ані в адміністративному порядку за скаргою Відділу освіти Кривоозерської селищної ради, ані в судовому порядку.

Статтею 217 ЦК України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Оскільки зменшення об`єму постачання товару згідно з Додатковою угодою № 2 пов`язано зі збільшенням ціни, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що недійсність угод у частині збільшення ціни має наслідком недійсність угод в цілому.

Згідно вимог ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

За ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Статтею 669 ЦК України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється в договорі купівлі-продажу в відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Таким чином, обов`язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений покупцеві, врегульований нормами Глави 54 Цивільного кодексу України "Купівля-продаж".

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 зазначив про необхідність відступлення від висновку, який міститься в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 913/166/19 щодо можливості задоволення вимоги прокурора про стягнення безпідставно отриманих коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України внаслідок недійсності додаткових угод як таких, що укладені всупереч вимогам пункту 2 частини четвертої статті 36 Закону "Про публічні закупівлі". Оскільки між сторонами існують договірні відносини, то правовою підставою для задоволення вимог про стягнення надмірно сплачених коштів (коштів, сплачених за товар, який так і не було поставлено) є частина перша статті 670 Цивільного кодексу України, а стаття 1212 Цивільного кодексу України застосуванню до цих правовідносин не підлягає.

При цьому апеляційний суд виходить з того, що позиція застосування у даній категорії справ саме частини першої статті 670 ЦК України є сталою та послідовною (постанови Верховного Суду від 16.02.2023 у справі № 903/383/22, від 13.04.2023 у справі №908/653/22, від 22.06.2023 у справі № 916/2536/22).

І хоча такі висновки сформовані щодо застосування норм Закону "Про публічні закупівлі", колегія суддів вважає їх правозастосовними і до спірних правовідносин, оскільки пп. 3 п. 1 Постанови від 28.02.2022 № 169 визначено, що замовники під час здійснення закупівель, передбачених цією постановою, без використання електронної системи закупівель повинні відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі» дотримуватись таких принципів здійснення публічних закупівель, як максимальна економія, ефективність та запобігання корупційним діям і зловживанням.

Відтак, судом відхиляються доводи апелянта, що «рішення містить глибоке протиріччя відносно підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича компанія «Вугілля Дон Прайм» на користь Кривоозерської селищної ради, нібито надмірно сплачених бюджетних коштів в розмірі 172 748 (сто сімдесят дві тисячі сімсот сорок вісім) грн. 38 коп., а також застосування норм ЦК України. Згідно ст. 216 ЦК України сторони повертаються в початкове положення шляхом повернення один одному отриманого за угодою, а не шляхом стягнення грошей з однієї сторони, як того хоче прокурор. До того ж, повернення надмірно сплачених коштів регулюється зовсім іншими нормами права - главою 83 ЦК України - НАБУТТЯ, ЗБЕРЕЖЕННЯ МАЙНА БЕЗ ДОСТАТНЬОЇ ПРАВОВОЇ ПІДСТАВИ, а не главою 54 ЦК України, як на те вказав суд».

Недійсність спірної Додаткової угоди № 1 від 31.08.2022 означає, що зобов`язання сторін регулюються виключно Договором (його первісними умовами), тобто і продаж вугілля кам`яного, і його оплата мають здійснюватися сторонами відповідно до умов саме первісної редакції укладеного Договору.

Відповідно до умов Договору відповідач повинен був передати у власність Відділу освіти Кривоозерської селищної ради 388 тон вугілля кам`яного за ціною 10 100,00 грн. (без ПДВ) за 1 тону.

Як встановив суд, відповідач передав позивачу 3 вугілля кам`яне у загальній кількості 370,89 тон, за яке останній сплатив кошти у загальному розмірі 3 918 737,38 грн. При цьому, 180,04 тони вугілля кам`яного на загальну суму 1 991 152,38 грн. поставлено за ціною 11 059,50 грн. (без ПДВ) за 1 тону.

За даними бухгалтерського обліку Відділу освіти постачання вугілля проведено у загальній кількості 370,89 т на загальну суму 3 918 737,39 грн, в тому числі:

- 190,85 т. твердого палива за ціною 10 100,00 грн за 1 т. на загальну суму 1 927,585,00 грн;

- 180,04 т. твердого палива за ціною 11 059,50 грн за 1 т. на суму 1 991 152,39 гривень.

Тобто фактично Відділом освіти внаслідок укладання Додаткової угоди № 1 від 31.08.2022 отримано на 17,11 тон менше вугілля на суму 172 748,38 гривень, ніж попередньо було визначено Договором № 184.

Враховуючи ціну, обумовлену сторонами у п. 3.1 Договору, та вартість за одиницю товару, визначеної умовами Специфікації (додатку № 1) до Договору, позивач 3 внаслідок укладення Додаткової угоди № 1 від 31.08.2022 оплатив за завищеною вартістю придбання вугіллі кам`яного на загальну суму 172 748,38 грн. (11 059,50 грн. х 180,04 тони) (10 100,00 грн. х 180,04 тони) = 172 748,38 грн.). При цьому загальний обсяг поставки зменшився на 17,11 тон (388 тон (190,85 тони +180,04 тони) = 17,11 тон)

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення надмірно сплачених коштів в розмірі 172 748,38 грн правомірно задоволені судом.

Щодо посилань Товариства на обставину існування між Відділом освіти Кривоозерської селищної ради та ТОВ «Торгівельно-виробнича компанія «Вугілля Дон Прайм» під час укладення договору майново-господарських відносин, що призвело до виникнення у відділу освіти зобов`язань тільки перед товариством, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Таким чином, прийняття та дотримання законодавства про боротьбу з недобросовісною конкуренцією, зокрема, у сфері публічних закупівель та закупівель, які прирівнюються до державних, відповідає інтересам держави (суспільства).

Саме держава взяла на себе обов`язок відповідно до ст. 4 Закону України "Про захист економічної конкуренції" здійснювати заходи щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб`єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції.

Держава намагається створити умови для ефективного використання бюджетних коштів при закупівлі товарів, робіт та послуг, створюючи відповідні механізми при проведенні закупівель, які закладені в Законі. Дотримуватись цих правил повинні всі учасники процедур закупівель.

Таким правилом у спірних правовідносинах, зокрема, є дотримання принципів здійснення публічних закупівель, як максимальна економія, ефективність та запобігання корупційним діям і зловживанням (пп. 3 п. 1 Постанови від 28.02.2022 № 169).

Адже як зверталась увага, джерелом фінансування відповідної закупівлі були кошти місцевого бюджету.

Згідно п. 3 ч. 2, ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України за бюджетними призначеннями, визначеними рішеннями про місцеві бюджети, головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно відповідні місцеві ради, які здійснюють управління 'бюджетними коштами, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове їх використання, а також внутрішній контроль за взяттям бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів, витрачанням ними бюджетних коштів.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет).

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, в тому числі і місцевих бюджетів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) угоди, на підставі якої ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України при складанні та виконанні бюджетів має бути дотримано принцип ефективності та результативності, де усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, місцевим самоврядуванням, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Оскільки договірні зобов`язання між сторонами виникли та фінансувались за кошти місцевого бюджету, то розпорядник бюджетних коштів повинен виконувати зобов`язання і перед державою щодо раціонального, правомірного та ефективного їх витрачання, оскільки це не особисті кошти відділу освіти, а кошти територіальної громади, закладені у місцевому бюджеті.

Сутність даного господарського спору за своєю правовою природою випливає із обов`язку головного розпорядника, яким виступає відділ освіти селищної ради, забезпечити раціональне використання відповідних бюджетних коштів, а самі позовні вимоги спрямовані на повернення суми надмірної їх передплати внаслідок незаконного укладення спірної додаткової угоди відповідній територіальній громаді.

Слід наголосити, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізується у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Крім цього, Верховний Суд у постанові від 13.03.2018 у справі №911/620/17 зазначав, що у правовідносинах, що стосуються прав та економічних інтересів територіальної громади, інтереси держави та місцевого самоврядування повністю збігаються.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування" місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, серед інших, поєднання місцевих і державних інтересів; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування. Вказані принципи місцевого самоврядування означають, що в Україні збігаються державні і місцеві інтереси.

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) договору, на підставі якого ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає.

Порушення законодавства про публічні закупівлі при укладенні додаткових угод про збільшення ціни товару після укладення договору про закупівлю, не сприяє раціональному та ефективному використанню бюджетних коштів і створює загрозу порушення інтересів держави.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 21.03.2019 у справі № 912/898/18, проведення процедури державних закупівель та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.

Решта доводів заявника апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою доказів та встановленими обставинами, які не спростовані в апеляційному порядку, відтак відхиляються судом апеляційної інстанції.

За таких умов, правильними видаються висновки місцевого господарського суду про наявність правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 01.11.2023 у справі № 908/2128/23.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275-279, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича компанія «Вугілля Дон Прайм» на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.11.2023 у справі № 908/2128/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського Запорізької області від 01.11.2023 у справі № 908/2128/23 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича компанія «Вугілля Дон Прайм».

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 19.12.2024

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя А.Є. Чередко


Суд	Центральний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	14.11.2024
Оприлюднено	23.12.2024
Номер документу	123914511
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг

Зінченко Н.Г.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 14.11.2024 по справі 908/2128/23ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —908/2128/23

Постанова від 14.11.2024

Постанова
від 14.11.2024 по справі 908/2128/23
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД