Рішення

від 12.12.2024 по справі 910/7102/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.12.2024Справа № 910/7102/24Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Трейдінг" про стягнення 36 059 189,63 грн,

за участю представників:

позивача: Сокуренка А.Ю.;

відповідача: Сазонова Є.В.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У червні 2024 року Підприємство з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" (далі - Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Трейдінг" (далі - Товариство) 36 059 189,63 грн, з яких: 32 773 266,70 грн - попередня оплата, 1 769 756,40 грн - пеня, 1 450 620,00 грн - 30 % річних, 65 546,53 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за укладеним між сторонами договором поставки від 2 квітня 2021 року № 20/387 у частині своєчасної поставки обумовленого вказаним правочином товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11 червня 2024 року відкрито провадження у справі № 910/7102/24, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 18 липня 2024 року.

24 червня 2024 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшов відзив на позовну заяву від цієї ж дати, а також зустрічна позовна заява до Підприємства. У зустрічній позовній заяві Товариство просило внести зміни в пункти 2 та 3 специфікації від 2 квітня 2021 року № 1 до договору поставки від 2 квітня 2021 року № 20/387, виклавши їх у наступній редакції: "Умови поставки: DAP Підприємство з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат", 04116, місто Київ, вулиця Старо-Київська, будинок 10-Г, корпус С"; "Строк поставки: протягом 5-ти місяців з дати набрання законної сили рішення Господарського суду міста Києва про задоволення зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Трейдінг" до Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат". У свою чергу, у відзиві на позовну заяву Товариство проти задоволення позову Підприємства заперечувало, вказувавши, що укладений між ними договір є дійсним і не був розірваний, оскільки правові підстави для його одностороннього розірвання позивачем на підставі пункту 10.3. вказаного правочину (тривалість форс-мажорних обставин понад шістдесят календарних днів) відсутні. При цьому, відповідач позбавлений можливості виконати свої зобов`язання за договором внаслідок істотної зміни обставин, якими сторони керувалися під час його укладання (окупація російською федерацією місця поставки товару). Також відповідач вказував на безпідставність нарахованих позивачем штрафних санкцій та компенсаційних виплат, оскільки Товариство не є виробником спірного товару, а відтак і боржником у спірних правовідносинах, оскільки не користувався сумою попередньої оплати. Разом із цим, порушення строків виготовлення та поставки обумовленого договором товару зумовлене простроченням самого кредитора (позивача), оскільки останній не в повній мірі перерахував суму визначеної договором попередньої оплати.

Під час вирішення питання про прийняття зустрічної позовної заяви Товариства до спільного розгляду з первісним позовом судом було встановлено, що вказаний заявник всупереч вимогам пункту 2 частини 1 статті 164, частини 1 статті 172 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та підпункту 2 пункту 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" не надав доказів сплати судового збору за подачу зустрічного позову.

У зв`язку з цим ухвалою Господарського суду міста Києва від 25 червня 2024 року зустрічну позовну заяву Товариства на підставі статті 174 ГПК України було залишено без руху. Цією ж ухвалою Товариству надано п`ятиденний строк для усунення вказаних недоліків з дня вручення вказаної ухвали, а також роз`яснено спосіб їх усунення - шляхом надання належних доказів сплати судового збору в розмірі 6 056,00 грн.

У період з 26 червня 2024 року по 14 липня 2024 року суддя Павленко Є.В. перебував у відпустці.

1 липня 2024 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив від 30 червня 2024 року, у якій останній вказав, що в даному випадку він скористався своїм правом, передбаченим частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), та довів у встановленому законом порядку до відома відповідача своє волевиявлення щодо необхідності повернення попередньої оплати в розмірі 32 773 266,70 грн. Оскільки саме відповідач у визначений договором строк не повернув вказану суму, останній є боржником, який не виконав належним чином свого грошового зобов`язання. При цьому, прийняття Підприємством рішення про повернення попередньої оплати зумовлене неможливістю подальшого виконання договору, на що посилався сам відповідач у своєму відзиві.

12 липня 2024 року через систему "Електронний суд" від Підприємства надійшла заява від цієї ж дати про проведення засідання, призначеного на 18 липня 2024 року, а також усіх наступних засідань по справі, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яку ухвалою суду від 15 липня 2024 року задоволено.

Оскільки будь-яких заяв чи клопотань, направлених на усунення вищенаведених недоліків зустрічної позовної заяви Товариства, до суду в установлений строк не надходило, ухвалою Господарського суду міста Києва від 15 липня 2024 року вказану зустрічну позовну заяву було повернуто заявнику.

У підготовчому засіданні судом оголошено перерву до 8 серпня 2024 року.

Однак 5 серпня 2024 року на електронну адресу суду від Північного апеляційного господарського суду надійшла копія ухвали від 5 серпня 2024 року про витребування з Господарського суду міста Києва матеріалів справи № 910/7102/24 у зв`язку з відкриттям апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15 липня 2024 року.

6 вересня 2024 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення по справі від цієї ж дати, у яких останній навів свої аргументи на спростування доводів позивача, викладених у відповіді на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 6 серпня 2024 року зупинено провадження у справі № 910/7102/24 до розгляду апеляційної скарги Товариства на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15 липня 2024 року.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16 вересня 2024 року апеляційну скаргу Товариства залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 15 липня 2024 року - без змін.

23 вересня 2024 року матеріали справи № 910/7102/24 повернулися до Господарського суду міста Києва.

У зв`язку з цим ухвалою Господарського суду міста Києва від 24 вересня 2024 року провадження у даній справі поновлено та призначено підготовче засідання на 3 жовтня 2024 року.

3 жовтня 2024 року (до початку призначеного засідання) через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання від цієї ж дати про зупинення провадження у даній справі до вирішення Господарським судом міста Києва справи № 910/11919/24 за позовом Товариства до Підприємства про внесення змін до договору поставки від 2 квітня 2021 року № 20/387.

У підготовчому засіданні 3 жовтня 2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольні ухвали: про продовження з власної ініціативи суду строку підготовчого провадження на 30 днів; про відмову в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі (у зв`язку з відсутністю правових підстав для зупинення справи до розгляду іншої справи, провадження в якій на час подання вказаного клопотання не відкрито); про відмову в задоволенні усного клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи у зв`язку з його необґрунтованістю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 3 жовтня 2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її розгляд по суті на 24 жовтня 2024 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23 жовтня 2024 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Дружківський машинобудівний завод" до Підприємства та Товариства про зобов`язання вчинити дії з доданими до неї документами повернуто заявнику.

22 жовтня 2024 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшло клопотання від цієї ж дати про долучення доказів.

23 жовтня 2024 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення Господарським судом міста Києва справи № 910/11919/24 за позовом Товариства до Підприємства про внесення змін до договору. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23 жовтня 2024 року в задоволенні вказаного клопотання Товариства відмовлено.

24 жовтня 2024 року (до початку призначеного засідання) через систему "Електронний суд" від Підприємства надійшла заява від 23 жовтня 2024 року з додатковими поясненнями по справі.

Цього ж дня (до початку призначеного засідання) через систему "Електронний суд" від Товариства надійшло клопотання від цієї ж дати про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. У цьому клопотанні відповідач просив суд: повернути розгляд справи № 910/7102/24 в попереднє засідання; продовжити строк підготовчого провадження до 4 листопада 2024 року; залучити ТОВ "Корум Дружківський машинобудівний завод" до участі в даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, та витребувати у вказаної юридичної особи докази.

У судовому засіданні 24 жовтня 2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволенні клопотань Товариства: про повернення на стадію підготовчого провадження та про долучення доказів до матеріалів справи; про залишення без розгляду клопотання Товариства про залучення до участі у справі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору; про відмову в задоволенні клопотання Товариства про витребування доказів; про оголошення перерви в судовому засіданні до 21 листопада 2024 року.

12 листопада 2024 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшли додаткові пояснення по справі від цієї ж дати.

Однак 14 листопада 2024 року на електронну адресу суду надійшла копія ухвали Північного апеляційного господарського суду від 6 листопада 2024 року про витребування з Господарського суду міста Києва матеріалів справи № 910/7102/24 в зв`язку з відкриттям апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Корум Дружківський машинобудівний завод" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23 жовтня 2024 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14 листопада 2024 року зупинено провадження у справі № 910/7102/24 до розгляду апеляційної скарги ТОВ "Корум Дружківський машинобудівний завод" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23 жовтня 2024 року.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26 листопада 2024 року апеляційну скаргу ТОВ "Корум Дружківський машинобудівний завод" залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 23 жовтня 2024 року - без змін.

3 грудня 2024 року матеріали справи № 910/7102/24 повернулися до Господарського суду міста Києва.

У зв`язку з цим ухвалою Господарського суду міста Києва від 4 грудня 2024 року провадження у даній справі поновлено та призначено судове засідання на 12 грудня 2024 року.

12 грудня 2024 року (до початку призначеного засідання) через систему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення по справі від 11 грудня 2024 року, у яких останнє зазначило про помилковість тверджень Товариства про порушення Підприємством умов договору в частині повного перерахування суми попередньої оплати, оскільки передбачений пунктом 4.1.3. вказаного правочину платіж було розраховано та сплачено позивачем на підставі положень пункту 2.3. договору, що передбачає можливість перерахунку відповідної суми платежу внаслідок зміни офіційного курсу гривні по відношенню до курсу іноземної валюти (євро).

У судовому засіданні цього ж дня представник позивача підтримав позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

2 квітня 2021 року між Підприємством та Товариством укладено договір поставки № 20/387, за умовами якого останнє зобов`язалось поставити машину підйомну шахтну Ц-3х1,9, здійснити шеф-монтажні, шеф-налагоджувальні та інші роботи, а Підприємство - прийняти й оплатити поставлене обладнання, а також виконані відповідачем роботи.

Цей правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками.

Найменування, технічні характеристики, ціна, кількість, код УКТЗЕД поставки обладнання вказується у специфікації до договору, яка є невід`ємною його частиною (пункт 1.1. зазначеного правочину).

У специфікації № 1 до договору сторони погодили вартість, асортимент, характеристику обладнання, його комплектність, умови та строки поставки, а саме: машина підйомна шахтна Ц-3х1,9, вартістю 73 677 600,00 грн з ПДВ; умови поставки: DAP Підприємство (71674, Україна, Запорізька область, Василівський район, село Мала Білозерка, Веселівське шосе, 7 км) відповідно до правил Інкотермс-2010; строк поставки: 12 місяців з дати підписання сторонами договору та здійснення передплати у порядку, передбаченому пунктом 4 договору.

Згідно з пунктами 2.1.- 2.3. вказаного правочину ціна останнього складає 73 677 600,00 грн з ПДВ та включає в себе: вартість обладнання, що поставляється; вартість тари, упаковки, маркування обладнання; всі витрати постачальника, пов`язані з перевезенням обладнання до місця призначення, у тому числі витрати з навантаження розвантаження, транспортування, а також всі витрати з митних процедур, сплату податків та інших зборів, що підлягають сплаті в залежності від умов поставки, і будь-які інші витрати, пов`язані з виконанням постачальником своїх зобов`язань з поставки обладнання; вартість шеф-монтажних, шеф-налагоджувальних та інших робіт, передбачених договором. Сторони дійшли згоди про те, що ціна та загальна вартість обладнання встановлені в гривні по відношенню до євро та визначені виходячи з офіційного курсу гривні щодо іноземних валют на 9 березня 2021 року, де 1 євро дорівнює 33,075 грн. У разі зміни офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого НБУ на дату оплати по пунктам 4.1.2., 4.1.3., 4.1.4., 4.1.5., 4.1.6. договору більше, ніж на 3% у порівнянні з вказаним курсом, ціна і загальна вартість обладнання підлягає пропорційному перерахунку відповідно за формулою: S2 = S1 х k1/k2, де S2 - сума обладнання в гривнях, що підлягає оплаті після коригування; S1 - сума обладнання за ціною саном на 9 березня 2021 року, яка вказана в пункті 2.1. цієї угоди; k1 - офіційний курс євро за даними НБУ на день оплати обладнання; к2 - офіційний курс євро за даними НБУ станом на 9 березня 2021 року. Постачальник протягом 5 календарних днів зобов`язаний надати Підприємству корегувальні документи до рахунків, видаткових накладних, податкових накладних, які супроводжують поставку обладнання, з урахуванням перерахунку ціни і вартості останнього. Товариство є стороною, відповідальною за коректність оформлення документів. Таке коригування ціни і вартості обладнання не потребує додаткового узгодження і підписання додаткових угод між сторонами цього договору.

За пунктами 3.1.- 3.3. договору умови поставки обладнання вказуються в специфікації. Право власності на обладнання переходить до покупця з дати його поставки. Постачальник зобов`язаний надати покупцеві до початку приймання обладнання оригінали таких документів: видаткову накладну; рахунок-фактуру; товарно-транспортну накладну; пакувальні документи; дозвіл на застосування (експлуатацію) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки та сертифікати санітарно-гігієнічного висновку та радіологічної безпеки (у передбачених законодавством випадках); документ, що підтверджує якість обладнання (сертифікат відповідності, сертифікат якості, ДСТУ, ТУ, ISO); паспорт виробника; технічний опис обладнання; габаритні креслення; відомість запасних частин; інструкція з монтажу, пуску, регулювання і обкатки обладнання; інструкцію з експлуатації; технічну документацію. Зобов`язання постачальника по поставці обладнання не вважаються виконаними до надання документів, зазначених у пункті 3.2. даного договору.

Відповідно до умов пунктів 4.1.- 4.3. вказаного правочину оплата Підприємством обладнання здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Товариства, зазначений у цій угоді, в наступному порядку: попередня оплата в розмірі 20% вартості обладнання (14 735 520,00 грн з ПДВ) протягом 10 календарних днів з дати підписання сторонами договору на підставі виставленого Товариством рахунку; попередня оплата в розмірі 15% вартості обладнання (11 051 640,00 грн з ПДВ), протягом 90 календарних днів з дати отримання Товариством першого траншу з оплати на підставі виставленого ним рахунку; попередня оплата в розмірі 10% вартості обладнання (7 367 760,00 грн з ПДВ) протягом 120 календарних днів з дати отримання Товариством першого траншу з оплати на підставі виставленого ним рахунку; попередня оплата в розмірі 20% вартості обладнання (14 735 520,00 грн з ПДВ), протягом 3-х календарних днів з дати отримання письмового повідомлення від Товариства про готовність обладнання до відвантаження на підставі виставленого останнім рахунку; оплата в розмірі 22,5% вартості обладнання (16 577 460,00 грн з ПДВ) протягом 30 календарних днів з дати його поставки на підставі виставленого постачальником рахунку; оплата в розмірі 12,5% вартості обладнання (9 209 700,00 грн з ПДВ) протягом 10 календарних днів з дати підписання сторонами акта комплексного випробовування обладнання протягом 72 годин. Датою оплати обладнання вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку Підприємства.

Відповідно до пункту 9.5. договору в разі здійснення покупцем передоплати і, якщо постачальник порушив термін поставки більш ніж на 10 календарних днів, Підприємство має право відмовитися від подальшого приймання обладнання та вимагати повернення раніше сплачених сум, які постачальник зобов`язаний повернути протягом 3-х банківських днів з моменту отримання повідомлення покупця. Отриманим постачальником повідомлення вважається після закінчення трьох робочих днів з моменту його відправлення покупцем за адресою, зазначеною в цьому договорі.

Сторони приймають документи, передані факсимільним зв`язком або засобами електронного зв`язку (електронною поштою), при підтвердженні їх оригіналами протягом 20-ти робочих днів. До отримання оригіналів факсимільні і електронні копії є такими, що мають юридичну силу, крім первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій і є засобами для підтвердження операцій в бухгалтерському обліку (пункт 13.8. вказаного правочину).

Відповідно до пункту 13.12. договору жодна зі сторін не має права передавати третім особам повністю або частково свої права та обов`язки за цим правочином без попередньої письмової згоди іншої сторони.

Пунктом 13.1. договору передбачено, що останній набуває чинності з моменту підписання його повноважними представниками сторін і діє до 31 березня 2022 року, але в будь-якому випадку - до повного виконання сторонами зобов`язань за цим правочином.

Судом встановлено, що на виконання умов вказаного правочину Підприємство перерахувало на рахунок Товариства, зазначений в пункті 14 спірного правочину, попередню оплату за товар у загальному розмірі 32 773 266,70 грн, а саме: 7 квітня 2021 року - 14 735 520,00 грн, відповідно до підпункту 4.1.1. договору; 7 липня 2021 року - 11 051 640,00 грн, відповідно до підпункту 4.1.2. договору; 11 серпня 2021 року - 6 986 106,69 грн, відповідно до підпункту 4.1.3. договору. Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи належними копіями платіжних інструкцій: від 7 квітня 2021 року № 485732 на суму 14 735 520,00 грн, від 7 липня 2021 року № 493118 на суму 11 051 640,00 грн, від 11 серпня 2021 року № 497024 на суму 6 986 106,69 грн.

Однак, відповідач у визначені договором та специфікацією строки поставку товару не здійснив.

У зв`язку з цим Підприємство звернулося до Товариства з вимогою від 1 квітня 2024 року № 20/29 про розірвання спірного правочину на підставі пунктів 9.5., 10.3. договору та повернення суми попередньої оплати в розмірі 32 773 266,70 грн, а також з претензією від 16 квітня 2024 року № 20/37 про повернення вказаної суми грошових коштів. Належні докази направлення зазначених документів засобами поштового зв`язку на адресу відповідача наявні в матеріалах справи. Однак, вимога та претензія залишені Товариством без задоволення, сума попередньої оплати повернута не була.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Разом із цим, суд зазначає про помилковість доводів позивача про факт розірвання ним спірного договору в односторонньому порядку на підставі пункту 10.3. цього правочину з огляду на таке.

Згідно з частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарський договір укладається в порядку, встановленому ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 4 статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно зі статтею 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 16 березня 2021 року в справі № 910/10233/20, від 1 квітня 2021 року в справі № 910/5206/20, від 13 грудня 2021 року в справі № 904/2780/19.

Відповідно до статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Волевиявлення сторін щодо розірвання договору за погодженням сторін має бути вчинено ними в активній однозначній формі, має бути зрозумілим для обох сторін та має бути доведеним до сторін.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 22 червня 2023 року в справі № 925/1238/22.

У свою чергу, право сторін на одностороннє розірвання спірного правочину жодним його пунктом не передбачено.

Зокрема, у пункті 10.3. вказаного правочину, на який позивач посилався у своєму позові, передбачено лише право сторони, для якої настали обставини непереборної сили, виступити з ініціативою про розірвання договору, що не є тотожним праву на одностороннє розірвання договору однією із сторін.

Так само не надають позивачу право на одностороннє розірвання договору положення пункту 9.5. договору. Вказаний пункт передбачає виключно право покупця на відмову від приймання обумовленої договором продукції (що не є тотожним у даному випадку відмови від договору) та отримання штрафних санкцій за порушення умов цього правочину.

Відтак, відмова покупця від отримання (приймання) товару у спірних правовідносинах не зумовлює наслідку у вигляді відмови від договору вцілому та правового наслідку у вигляді розірвання договору.

При цьому, частиною 3 статті 651 ЦК України передбачено, що у разі односторонньої відмови від договору, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За частиною 1 статті 665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Однак, як вбачається з наявних у матеріалах справи копій листів відповідача від 22 квітня 2024 року та від 26 квітня 2024 року вих. № 26/2КТ, наданих Товариством у відповідь на вимогу та претензію Підприємства про розірвання договору, останнє не висловило згоди на розірвання спірного правочину та не відмовлялося від свого обов`язку передати обумовлений товар. Заперечення відповідача проти розірвання укладеного між сторонами договору та про готовність передати спірне обладнання також висловлювалися останнім у його завах по суті справи.

Приписи частини 2 статті 693 ЦК України, на які позивач посилався у своєму позові та додаткових поясненнях, також не встановлюють право покупця на розірвання договору чи на відмову від останнього, а лише передбачають право покупця: вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 15 лютого 2024 року в справі № 910/3611/23, від 9 лютого 2023 року в справі № 910/5041/22.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що оскільки ні умовами договору, ні положеннями чинного законодавства не встановлено право Підприємства на одностороннє розірвання спірного договору і таке розірвання не було погоджено між сторонами, зазначений правочин на час розгляду даної справи є дійсним.

При цьому, відповідач також посилався на факт настання форс-мажорних обставин як підставу для звільнення його від відповідальності за невиконання своїх зобов`язань за вказаними договором.

Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За змістом частини 2 статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19.

Судом враховано, що відповідно до пунктів 10.1.-10.2. вказаного правочину при настанні виняткових погодних умов або стихійних явищ природного характеру (землетруси, повені, урагани, торнадо, буреломи, снігові замети, ожеледь, град, руйнування в результаті блискавки, заморозки, замерзання моря, протоків, портів перевалів, пожежі, посухи, просідання або зсув ґрунту), лих техногенного та антропогенного походження (аварії, вибухи, пожежі, хімічне або радіаційне забруднення територій), обставин соціального, політичного і міжнародного походження (загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, ворожі атаки, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратство, заворушення, вторгнення, революції, повстання, обмеження комендантської години, експропріації, примусові вилучення, захоплення підприємств, реквізиції, громадські демонстрації або хвилювання, протиправні дії третіх осіб, тривалі перерви в роботі транспорту, оголошення карантину, епідемії, страйки, бойкоти, блокади, ембарго, закриття морських протоків, заборони (обмеження) експорту/імпорту, інші, у тому числі міжнародні, санкції, рішення, акти або дії органів державної влади або місцевого самоврядування), які є надзвичайними, непередбачуваними, якщо це спричинено невідворотними і непереборними обставинами, наслідком яких є неможливість протягом певного часу частково або в повній мірі виконання зобов`язань за цим договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання тих своїх зобов`язань, виконання яких стало неможливим внаслідок дії форс-мажорних обставин (за винятком зобов`язань, термін виконання яких настав до дати виникнення таких обставин), відповідно до часу дії форс-мажорних обставин. При цьому, термін виконання всіх зобов`язань за цим договором збільшується пропорційно часу, протягом якого будуть діяти такі обставини. Після припинення дії форс-мажорних обставин, всі перенесені зобов`язання підлягають виконанню в порядку, передбаченому цим договором, з урахуванням пропорційності продовження моменту їх виконання на період дії форс-мажорних обставин. Сторона, для якої наступили форс-мажорні обставини, зобов`язана протягом 3-х робочих днів з дня настання форс-мажорних обставин повідомити у письмовій формі іншу сторону про їх настання або припинення. Факти, викладені в повідомленні про настання форс-мажорних обставин, підлягають підтвердженню довідкою Торгово-промислової палати України за місцем знаходження сторони, у якої наступили форс-мажорні обставини. Після її отримання, але не пізніше 20-ти календарних днів з дати отримання відповідного повідомлення про настання форс-мажорних обставин, вона направляється іншій стороні.

Проте частиною 1 статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Отже, тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.

У порушення приписів чинного законодавства та умов спірного договору на підтвердження настання форс-мажорних обставин ні позивач, ні відповідач не надали належних документів.

У свою чергу, повідомлення Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 не є належним та допустимим доказом, що підтверджує наявність обставин непереборної сили в розумінні вищевказаних приписів чинного законодавства.

Крім того, судом встановлено, що всупереч вищезазначених пунктів договору у матеріалах даної справи відсутні будь-які докази повідомлення відповідача у визначеному цим правочином порядку про настання форс-мажорних обставин, на які посилався позивач у своєму позові як на підставу для розірвання договору.

У свою чергу, у матеріалах справи відсутні докази направлення позивачу в передбачені пунктом 13.8. договору порядку та пунктом 10.2. строк листа відповідача про настання форс-мажорних обставин від 21 квітня 2022 року вих. № 1-0321.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина 2 статті 693 ЦК України).

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджується і відповідачем не спростовано факт порушення ним строку поставки обумовленого договором обладнання.

При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на відсутність його вини в порушенні обумовлених договором та специфікацією строків поставки товару в зв`язку з порушенням самим позивачем умов цього правочину в частині здійснення попередньої оплати за пунктом 4.1.3. договору в розмірі 7 367 760,00 грн, з огляду на таке.

За приписами частини 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Аналогічні положення містить стаття 221 ГК України, згідно з якою кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов`язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов`язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов`язання перед кредитором. У разі якщо кредитор не виконав дій, зазначених у частині першій цієї статті, за погодженням сторін допускається відстрочення виконання на строк прострочення кредитора.

Згідно з частиною 3 статті 220 ГК України боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.

Судом встановлено, що на виконання пункту 4.1.3. договору позивач 11 серпня 2021 року перерахував на рахунок відповідача попередню оплату в загальному розмірі 6 986 106,99 грн на підставі платіжної інструкції від 11 серпня 2021 року № 497024.

Разом із цим, судом враховано, що вказаними пунктом договору обов`язку позивача зі здійснення передплати за обумовлений товар передує обов`язок Товариства - виставлення відповідного рахунку, у якому мала бути зазначена сума, яка підлягає оплаті. Проте копію такого рахунку не було надано ні позивачем, ні відповідачем.

При цьому, строк оплати встановленого пунктом 4.1.3. платежу визначається саме датою отримання Товариством попереднього платежу. Однак, доказів на підтвердження дати отримання відповідачем від позивача попереднього платежу (за пунктом 4.1.2. договору) матеріали справи не містять і Товариством надані не були.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що посилання відповідача на порушення Підприємством встановленого договором строку та розміру здійснення попередньої оплати є необґрунтованими.

Крім того, як вже зазначалось судом, згідно з пунктом 2.3. договору ціна товару встановлена у гривні по відношенню до євро. Якщо курс євро по відношенню до гривні змінюється на понад 3% відносно погодженого курсу, визначеного станом на 9 березня 2021 року, сума платежів за договором коригується на наведеною у цьому пункті формулою.

Тобто, у пункті 2.3. договору сторони чітко визначили, що ціна спірного правочину не є сталою і може змінитись в залежності від офіційного курсу гривні до курсу євро. Обов`язок з коригування належних до сплати позивачем платежів (у тому числі в порядку пункту 4.1.3. правочину) належить відповідачу.

Судом встановлено, що на час здійснення позивачем спірного платежу (11 серпня 2021 року) офіційний курс євро до гривні становив 31,3617 грн, тобто останній змінився більше ніж на 3% в порівнянні з курсом на 9 березня 2021 року (33,075 грн).

Однак, у порушення умов спірного правочину, відповідач не сформував та не виставив для оплати позивачу відповідний рахунок та не здійснив коригування суми такого платежу у порядку, визначеного пунктом 2.3. договору. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Разом із цим, оскільки умовами спірного правочину не встановлено обов`язку двостороннього погодження сторонами суми платежів внаслідок їх коригування, позивач правомірно здійснив самостійний розрахунок розміру платежу за пунктом 4.1.3. договору.

Оскільки сплачена Підприємством сума передбаченого пунктом 4.1.3. договору платежу, з урахуванням її коригування за пунктом 2.3. цього правочину, є арифметично вірною та відповідає положенням договору, суд дійшов висновку про належне виконання позивачем його обов`язку зі здійснення попередньої оплати обладнання.

Про належне виконання позивачем умов договору свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення Підприємством своїх зобов`язань за цим правочином у частині здійснення попередньої оплати, зокрема, щодо суми та строків її перерахування.

Відтак, порушення Підприємством покладених на нього договором зобов`язань судом не встановлено. Проте відповідач у визначений договором та специфікацією строк спірне обладнання не поставив.

Враховуючи те, що сума боргу відповідача, яка складає 32 773 266,70 грн, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем чи про поставку спірної продукції, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги Підприємства до Товариства про стягнення вказаної суми боргу. Відтак, позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, у зв`язку з несвоєчасним поверненням попередньої оплати, позивач просив суд стягнути з Товариства 1 769 756,40 грн пені, нарахованої на вказану суму основної заборгованості за період з 12 квітня 2024 року по 4 червня 2024 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частинами 2, 3 вищезазначеної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За частиною 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 ГК України).

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" (далі - Закон № 543/96-ВР) передбачено, що цей закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно з статтями 1, 3 цього Закону № 543/96-ВР платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 9.5. договору в разі несвоєчасного повернення передоплати постачальник сплачує покупцеві пеню в розмірі 0,1% від суми, що підлягає поверненню, за кожен день прострочення, незалежно від відшкодування ним збитків.

З матеріалів справи вбачається, що відповідне повідомлення про повернення спірної суми попередньої оплати було направлене Підприємством на адресу відповідача засобами поштового зв`язку 3 квітня 2024 року.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відтак, з урахуванням приписів статті 253 ЦК України та положень пункту 9.5. договору, Товариство мало було повернути позивачу спірні грошові кошти до 12 квітня 2024 року включно.

Враховуючи те, що Підприємство невірно визначило початкову дату спірного періоду прострочення під час розрахунку пені за вказаною угодою, а також те, що погоджений сторонами в пункті 9.5. договору розмір пені перевищує встановлений законом граничний розмір вказаної штрафної санкції (подвійна облікова ставка НБУ), судом здійснено перерахунок заявленої до стягнення неустойки за належний період прострочення (з 13 квітня 2024 року), яка (за розрахунком суду) становить 1 304 662,56 грн. Відтак, вимога позивача про стягнення пені за вказаним договором підлягає частковому задоволенню в зазначеному розмірі. Вимога про стягнення 465 093,84 грн пені є необґрунтованою, у зв`язку з чим задоволенню не підлягає.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо своєчасного повернення Підприємству грошових коштів попередньої оплати, останній просив суд стягнути з Товариства 30% річних в розмірі 1 450 620,00 грн, а також 65 546,53 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму основної заборгованості відповідно до наданого позивачем розрахунку.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 9.5. договору, у разі несвоєчасного повернення передоплати, постачальник сплачує покупцеві 30% річних від несвоєчасно повернутої суми, відповідно до статті 625 ЦК України.

Тобто, вказаним пунктом договору сторони погодили застосування до спірних правовідносин іншого розміру процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання (повернення попередньої оплати), а ніж встановлений вказаною нормою ЦК України, а саме - 30% річних.

Однак, як вже зазначалося судом, Підприємство неправильно визначило початкову дату періоду прострочення грошового зобов`язання відповідача, у зв`язку з чим судом здійснено власний розрахунком вказаної компенсаційної виплати.

За розрахунком суду, обґрунтований розмір 30% річних, який підлягає стягненню з відповідача, становить 1 423 756,67 грн. Відтак, вказана позовна вимога підлягає задоволенню у зазначеному судом розмірі. У задоволенні вимог Товариства про стягнення з відповідача 30% річних у розмірі 26 863,33 грн слід відмовити в зв`язку з їх необґрунтованістю.

Оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір інфляційних втрат в сумі 65 546,53 грн не перевищує розраховану судом суму вказаної компенсаційної виплати, позовна вимога про стягнення з відповідача вказаної суми підлягає задоволенню в повному обсязі.

Суд також відхиляє як необґрунтовані посилання відповідача на відсутність у нього грошового зобов`язання перед позивачем, оскільки пунктом 9.5. спірного договору сторони прямо передбачили обов`язок Товариства повернути суму попередньої оплати, а також можливість застосування до відповідача штрафних санкцій та положень статті 625 ЦК України у разі порушення встановлених строків повернення таких коштів позивачу.

При цьому, суд звертає увагу на те, що кошти попередньої оплати були перераховані позивачем саме на рахунок Товариства, а не виробника спірного обладнання, як помилково зазначав відповідач.

У свою чергу, неможливість виконання умов договору щодо поставки спірного товару не звільняє Товариство від виконання передбаченого пунктом 9.5. договору обов`язку щодо повернення попередньої оплати.

Разом із цим, відповідно до частини 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Однак, судом встановлено, що як до моменту настання строку виконання зобов`язання з поставки спірного обладнання, так і після початку перебігу прострочення виконання такого зобов`язання, відповідач не звертався до позивача з пропозиціями про внесення змін до умов договору щодо продовження строку поставки та зміни місця постачання, з метою належного виконання своїх договірних зобов`язань. Лише після пред`явлення позивачем відповідних вимог і претензії про розірвання спірного правочину та повернення йому суми попередньої оплати відповідач запропонував внести відповідні зміни до умов спірного правочину.

Крім того, відповідно до статті 42 ГК України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків.

Відтак, ризик понесення відповідачем (або виробником товару) витрат на виготовлення спірного обладнання не є підставою для відмови в поверненні позивачу його коштів попередньої оплати за товар, який не був своєчасно переданий Підприємству. Проте відповідач не позбавлений права звернутися з окремим позовом до позивача про стягнення з останнього таких збитків.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову.

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, позов Підприємства підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, згідно з підпунктом 1 пункту 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (далі - Закон) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3 028,00 грн.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 4 Закону при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, за чинним законодавством позивач мав сплатити за подання через систему "Електронний суд" до суду цієї позовної заяви судовий збір у розмірі 432 710,28 грн (36 059 189,63 х 1,5% х 0,8).

Судом встановлено, що при зверненні з даним позовом Підприємство сплатило 540 888,00 грн судового збору, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції від 4 червня 2024 року № 1301 на вищевказану суму.

Частиною 2 статті 7 Закону передбачено, що у випадках, установлених, зокрема, пунктами 1 та 5 частини 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми, а також у випадку закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Разом із тим, за приписами частини 1 статті 7 наведеного Закону сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду лише за клопотанням особи, яка його сплатила.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи клопотання позивача про повернення йому переплаченої суми судового збору, суд позбавлений можливості вирішити вказане питання по суті.

Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 426 806,79 грн судового збору

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Корум Трейдінг"(01033, місто Київ, вулиця Антоновича, будинок 29; ідентифікаційний код 32131733) на користь Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства "Запорізький залізорудний комбінат" (04116, місто Київ, вулиця Старо-Київська, будинок 10-Г, корпус С; ідентифікаційний код 00191218) 32 773 266 (тридцять два мільйони сімсот сімдесят три тисячі двісті шістдесят шість) грн 70 коп. попередньої оплати, 65 546 (шістдесят п`ять тисяч п`ятсот сорок шість) грн 53 коп. інфляційних втрат, 1 423 756 (один мільйон чотириста двадцять три тисячі сімсот п`ятдесят шість) грн 67 коп. тридцяти процентів річних, 1 304 662 (один мільйон триста чотири тисячі шістсот шістдесят дві) грн 56 коп. пені та 426 806 (чотириста двадцять шість тисяч вісімсот шість) грн 79 коп. судового збору

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного тексту рішення: 19 грудня 2024 року.

Суддя Є.В. Павленко