Рішення

від 28.11.2024 по справі 910/11982/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2024Справа № 910/11982/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Дочірнього підприємства "Е-Консалтинг"

до Державного підприємства "Інформаційні судові системи"

про стягнення 3 907 897, 61 грн.

Представники:

від позивача: Печерний С.Л.;

від відповідача: Дзяткевич А.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство "Е-Консалтинг" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Інформаційні судові системи" (далі-відповідач) про стягнення 3 907 897, 61 грн, з яких: 752 040, 16 грн - 3 % річних та 3 155 857, 45 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про закупівлю № 05/02-2019 від 05.03.2019, стягнення заборгованості за який було предметом спору у справі № 910/14467/19.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 31.10.2024.

23.10.2024 до суду надійшов відзив Державного підприємства "Інформаційні судові системи" на позовну заяву, в якому відповідач, зокрема зазначає, що у вересні 2024 року відповідачем на користь позивача було перераховано суму основного боргу у розмірі 5 105 541, 00 грн. Також, відповідач вказує на те, що позивачем було пропущено трьохрічний строк позовної давності на подання позову. Крім того, відповідач просить суд зменшити заявлені позивачем суми стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат.

24.10.2024 до суду надійшла відповідь Дочірнього підприємства "Е-Консалтинг" на відзив, в якій позивач, зокрема зазначає, що строки позовної давності у даній справі не було пропущено, оскільки в період з 02.04.2020 по 17.03.2022 строки були продовжені на час до спливу дії карантину, з 17.03.2022 по 30.01.2024 - на період дії воєнного стану в Україні, а з 30.01.2024 також на час дії воєнного стану в Україні. Також, позивач вказує на те, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання та є мірою відповідальності відповідача за прострочення виконання грошового зобов`язання перед позивачем.

29.10.2024 до суду надійшли уточнення Державного підприємства "Інформаційні судові системи" до клопотання про зменшення інфляційних втрат та 3% річних, в яких відповідач просить суд зменшити нарахування 3% річних та інфляційних втрат на 97%.

30.10.2024 до суду надійшли додаткові пояснення Дочірнього підприємства "Е-Консалтинг", в яких позивач заперечує проти задоволення клопотання відповідача про зменшення інфляційних втрат та 3% річних на 97%, оскільки за час прострочення відповідачем основного зобов`язання позивач зазнав реальних збитків у вигляді інфляційних втрат, які стягуються у даній справі. Також, позивач вказує на те, що відповідачем було відхилено пропозицію укласти мирову угоду у справі № 910/14467/19, в якій стягувалась сума основного боргу, за прострочення сплати якого нараховані у даній справі суми інфляційних втрат та 3% річних, а отже, на думку позивача, така позиція відповідача вказує на небажання здійснювати свої зобов`язання належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/11982/24 призначено на 28.11.2024.

У цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 28.11.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та представника відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

05.03.2019 року між Дочірнім підприємством "Е-Консалтинг" (далі - виконавець) та Державним підприємством "Інформаційні судові системи" (далі - замовник) був укладений договір про закупівлю № 05/02-2019 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого Виконавець зобов`язується протягом дії Договору надати послуги з доопрацювання підсистеми "Підсистема управління єдиним контакт-центром єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" з передачею усіх майнових прав інтелектуальної власності на доопрацьоване програмне забезпечення (2 етап) (код за ДК 021:2015 72230000-6 послуги з розробки програмного забезпечення на замовлення) відповідно до Технічного завдання (додаток № 1 до Договору, що становить його невід`ємну частину) та Календарного плану (додаток № 2 до Договору, що становить його невід`ємну частину), іменовані надалі - "Послуги", а Замовник зобов`язується приймати та оплачувати їх вартість на умовах, визначених Договором.

Згідно з пунктами 2.1.1, 2.1.5, 2.1.6 договору, виконавець зобов`язується: своєчасно та у повному обсязі (належним чином) виконувати свої зобов`язання за Договором; надати Замовнику технічну, експлуатаційну та іншу документацію, яка передбачена чинним законодавством; за результатами наданих Послуг разом з Програмним забезпеченням і комплектом технічної, експлуатаційної та програмної документації до нього передати звіт про випробування Програмного забезпечення.

Пунктом 2.2.2 договору передбачено, що виконавець має право вимагати від Замовника прийняття належним чином Послуг.

Відповідно до пунктів 2.3.1, 2.3.2 договору, замовник зобов`язується: своєчасно та у повному обсязі здійснювати розрахунки за Договором; приймати належним чином надані Послуги за відповідним актом приймання-передачі наданих послуг за відповідним етапом календарного плану та/або за Договором в цілому, іменований надалі - "Акт".

Згідно з пунктами 2.6.1, 2.6.2, 2.6.4, 2.6.5 договору, сторони зобов`язані: призначити фахівця, що буде співпрацювати з іншою стороною під час вирішення технічних, організаційних та будь яких інших питань, що пов`язані з виконанням Договору та повідомляти про зміну відповідального фахівця; забезпечити своєчасну підготовку (передачу) та підписання зі своєї сторони документів, передбачених Договором; не чинити дій, що суперечать умовам Договору і завдають збитків іншій стороні; протягом всього строку дії Договору сприяти іншій стороні у виконанні його зобов`язань за Договором.

Пунктами 4.1-4.3 договору, передбачено, що загальна ціна договору становить 6 600 231,25 грн, в тому числі ПДВ 1 100 038,54 грн. Ціна Договору може бути змінена за взаємною згодою сторін. До ціни Послуг включаються витрати на сплату податків і зборів (обов`язкових платежів).

Відповідно до пункту 4.6 договору, розрахунки за Договором здійснюються Замовником поетапно за фактично надані Послуги відповідно до Календарного плану на підставі Акта, прямим банківським переказом на поточний рахунок Виконавця протягом 10 робочих днів від дати підписання Акта.

Згідно з пунктами 5.1, 5.2 договору, строк надання Послуг - до 31.05.2019. Місце надання Послуг - за адресою Замовника.

Пунктом 5.5 договору, передбачено, що надання Послуг за Договором відбувається поетапно відповідно до Календарного плану обліку заробітної плати Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. У разі дострокового виконання поточного етапу Календарного плану, Виконавець може приступити до виконання наступного етапу Календарного плану.

Згідно пунктом 5.6 договору, перелік документації та результати Послуг, що підлягають оформленню та здачі Виконавцем Замовнику під час та по закінченні дії Договору, визначаються Календарним планом. Приймання результатів наданих послуг здійснюється з урахуванням їх відповідності Технічному завданню.

Відповідно до пункту 5.7 договору, по завершенні кожного з етапів Календарного плану Виконавець подає Замовнику Акт, додавши до нього програмну та експлуатаційну документацію на програмне забезпечення (документи, які визначають правила налаштування та користування програмним забезпеченням керівництво/настанова/інструкція користувача/адміністратора/оператора тощо). По завершенню надання послуг за Договором окрім програмної та експлуатаційної документації Виконавець надає технічний паспорт інформаційної системи та інші документи, які вимагаються Загальними вимогами до програмних продуктів, які закуповуються та створюються на замовлення державних органів, затверджених постановою КМУ від 12.08.2009 № 869.

Замовник впродовж 5 робочих днів з дня отримання Акта та документів, що зазначені у Договорі, зобов`язаний надіслати Виконавцю підписаний Акт або мотивовану відмову від прийняття наданих Послуг (пункт 5.8 договору).

У пункті 5.9 договору сторони погодили, що приймання та оцінка наданих Послуг здійснюється комісією Замовника за участю представників Виконавця відповідно до Технічного завдання та Календарного плану впродовж 4 робочих днів. Робота комісії завершується складанням Протоколу з висновком про відповідність/невідповідність наданих послуг Технічному завданню та Календарному плану, а також переліком необхідних доопрацювань і строками їх виконання, у разі виявлення комісією невідповідностей.

Відповідно до пункту 5.10 договору за наявності зауважень до наданих Послуг, сторони протягом 1 робочого дня зобов`язуються письмово узгодити перелік зауважень, недоліків та/або доробок, які Виконавець зобов`язується виправити за власний рахунок протягом погодженого сторонами строку (терміну). Після усунення зауважень згідно зі складеним переліком, Послуги приймаються відповідно до пунктів 5.7-5.9 Договору.

Згідно з пунктом 5.11 договору після підписання відповідного Акта сторонами зобов`язання Виконавця щодо надання Послуг вважаються виконаними у повному обсязі та належним чином.

Відповідно до пункту 6.1 договору сторони домовились, що всі майнові права інтелектуальної власності на Програмне забезпечення, яке буде створене в процесі надання Послуг за Договором в повному обсязі передаються Замовнику з дати підписання сторонами відповідного Акта, а саме: право на використання Програмного забезпечення; виключне право дозволяти використання Програмного забезпечення; виключне право перешкоджати неправомірному використанню Програмного забезпечення, у тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

У пункті 6.5 договору сторони домовились про те, що для передачі майнових прав інтелектуальної власності на Програмне забезпечення, що створене в процесі надання Послуг за Договором, складання будь-яких додаткових угод не потрібно. Зазначені права вважаються переданими від Виконавця до Замовника з дати підписання відповідного Акта.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що сторони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання умов Договору відповідно до чинного законодавства України.

Згідно з пунктом 7.2 договору у випадку порушення Виконавцем строків виконання своїх зобов`язань, передбачених Договором, Виконавець зобов`язаний сплатити на користь Замовника штраф в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості простроченого зобов`язання, за кожний день затримки виконання зобов`язань.

Відповідно до пункту 10.4 договору Виконавець гарантує, що на дату підписання акта приймання-передачі Програмне забезпечення, що створене під час надання Послуг за Договором відповідає вимогам якості, що викладені в Технічному завданні, стандартам та технічній документації, що застосовуються до надання аналогічних Послуг згідно з чинним законодавством України.

Згідно з пунктами 12.1-12.3 договору він вважається укладеним і набирає чинності з дня підписання його сторонами та діє до 31.12.2019, а в частині виконання зобов`язань - до повного їх виконання. На підставі частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України сторони дійшли згоди, що умови Договору застосовуються до відносин між сторонами, які виникли до його укладення, а саме з 01.02.2019. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору.

На виконання умов договору виконавець надав замовнику послуги кожного з етапів, визначених Календарним планом та Технічним завданням, на загальну суму 6 600 231, 25 грн, про що були оформлені акти надання послуг № № 84, 174-256, разом з доданою до них програмною та експлуатаційною документацією на програмне забезпечення (документи, які визначають правила налаштування та користування програмним забезпеченням керівництво/настанова/інструкція користувача/адміністратора/оператора тощо), чим є відповідні Проектні рішення (копії додавались, оригінали наявні у Замовника), а також Паспортом доопрацьованої підсистеми "Підсистема управління єдиним контакт-центром єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи", Програма та методика випробувань програмного забезпечення доопрацьованої підсистеми "Підсистема управління єдиним контакт-центром єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи", акт приймання-передачі майнових прав до Договору.

Зазначені акти наданих послуг та відповідна документація на виконання пункту 5.7 Договору були надіслані Замовнику поштовим відправленням та були отримані ним 18.06.2019, що підтверджується описом поштового відправлення № 0100107917564 та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0100107917564.

Враховуючи що відповідач не здійснив оплату наданих послуг у визначений договором строк, внаслідок чого за Державним підприємством "Інформаційні судові системи" утворилась заборгованість у розмірі 600 231, 25 грн, Дочірнє підприємство "Е-Консалтинг" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Інформаційні судові системи" про стягнення 6 652 309, 79 грн, з яких: 6 600 231, 25 грн основного боргу та 52 078, 54 грн 3% річних за договором № 05/02-2019 від 05.03.2019.

В свою чергу, Державне підприємство "Інформаційні судові системи" подало до суду зустрічну позовну заяву до Дочірнього підприємства "Е-Консалтинг" про стягнення 1 523 839, 69 грн штрафу за прострочення виконання Дочірнім підприємством "Е-Консалтинг" умов договору про закупівлю № 05/02-2019 від 05.03.19.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.01.2020 первісний позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства "Інформаційні судові системи" на користь Дочірнього підприємства "Е-Консалтинг" 6 600 231, 25 грн (шість мільйонів шістсот тисяч двісті тридцять одну гривню 25 копійок) заборгованості з основного боргу, 52 078, 54 грн (п`ятдесят дві тисячі сімдесят вісім гривень 54 копійки) три проценти річних та 99 784, 65 грн (дев`яносто дев`ять тисяч сімсот вісімдесят чотири гривні 65 копійок) судового збору. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду міста Києва від 11.04.2023 апеляційну скаргу Державного підприємства "Інформаційні судові системи" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2020 у справі №910/14467/19 задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2020 у справі №910/14467/19 скасовано частково в частині задоволення первісного позову. В цій частині прийнято нове рішення, яким у задоволенні первісного позову Дочірнього підприємства "Е-Консалтинг" відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін. Стягнуто з Дочірнього підприємства "Е-Консалтинг" на користь Державного підприємства "Інформаційні судові системи" 149 676 (сто сорок дев`ять тисяч шістсот сімдесят шість) грн 97 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 05.09.2023 касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Е-Консалтинг" задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 у справі № 910/14467/19 скасовано. Справу № 910/14467/19 передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

За результатами нового розгляду справи № 910/14467/19, постановою Північного апеляційного господарського суду міста Києва від 21.03.2024 апеляційну скаргу Державного підприємства "Інформаційні судові системи" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2020 у справі № 910/14467/19 задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2020 у справі № 910/14467/19 частково скасовано та прийнято нове рішення, яким первісний позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Інформаційні судові системи" на користь Дочірнього підприємства "Е-Консалтинг" 5 105 541, 00 грн заборгованості з основного боргу, 40 284, 82 три проценти річних та 77 187, 39 грн судового збору. В решті первісних позовних вимог відмовлено. Зустрічні позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Дочірнього підприємства "Е-Консалтинг" на користь Державного підприємства "Інформаційні судові системи" 83 277, 32 грн пені та 1 249, 16 грн судового збору за подачу зустрічної позовної заяви. В решті зустрічних позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Дочірнього підприємства "Е-Консалтинг" на користь Державного підприємства "Інформаційні судові системи" 35 504, 27 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 22.08.2024 постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 у справі № 910/14467/19 залишено без змін.

Як зазначає позивач, відповідач здійснив фактичну оплату позивачу 5 105 541, 00 грн заборгованості за надані послуги по етапам № 1-73, зазначених у додатку № 2 до договору, згідно з актами надання послуг № № 84, 185-256, наступними двома платежами, а саме:

- 04.09.2024 відповідач перерахував позивачу 105 541, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1055;

- 12.09.202 відповідач перерахував позивачу 5 000 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1130.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що відповідачем було допущено прострочення виконання зобов`язання з оплати наданих послуг у розмірі 5 105 541, 00 грн, а тому просить суд стягнути з відповідача 752 040, 16 грн - 3 % річних за періоди: з 16.10.2019 по 04.09.2024 та з 05.09.2024 по 12.09.2024 та 3 155 857, 45 грн - інфляційні втрати за періоди: з 12.07.2019 по 04.09.2024.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).

За договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх (ст. 875 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Згідно приписів ст. 846 Цивільного кодексу України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як встановлено судом вище, постановою Північного апеляційного господарського суду міста Києва від 21.03.2024 у справі № 910/14467/19 апеляційну скаргу Державного підприємства "Інформаційні судові системи" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2020 у справі № 910/14467/19 задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2020 у справі № 910/14467/19 частково скасовано та прийнято нове рішення, яким первісний позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Інформаційні судові системи" на користь Дочірнього підприємства "Е-Консалтинг" 5 105 541, 00 грн заборгованості з основного боргу, 40 284, 82 три проценти річних та 77 187, 39 грн судового збору. В решті первісних позовних вимог відмовлено. Зустрічні позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Дочірнього підприємства "Е-Консалтинг" на користь Державного підприємства "Інформаційні судові системи" 83 277, 32 грн пені та 1 249, 16 грн судового збору за подачу зустрічної позовної заяви. В решті зустрічних позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Дочірнього підприємства "Е-Консалтинг" на користь Державного підприємства "Інформаційні судові системи" 35 504, 27 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.

Судом у справі № 910/14467/19 встановлено наступне:

- на виконання умов Договору позивач надав відповідачу оформлені акти надання послуг № № 84, 174-256, разом з доданою до них програмною та експлуатаційною документацією на програмне забезпечення (документи, які визначають правила налаштування та користування програмним забезпеченням керівництво/настанова/інструкція користувача/адміністратора/оператора тощо), чим є відповідні проектні рішення (копії додаються, оригінали наявні у Відповідача), а також Паспортом доопрацьованої підсистеми «Підсистема управління єдиним контакт-центром єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи», Програма та методика випробувань програмного забезпечення доопрацьованої підсистеми «Підсистема управління єдиним контакт-центром єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи», акт приймання-передачі майнових прав до Договору про закупівлю №05/02-2019 від 05.03.2019;

- враховуючи положення умов договору та висновок експерта за результатами проведення комп`ютерно-технічної експертизи в розрізі його дослідницької частини, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла до висновку про доведення позивачем належними та допустимими доказами виконання ним робіт по етапам № 1-73, зазначеним у додатку № 2 до договору, на загальну суму 5 105 541,00 грн.;

- розрахунки за договором здійснюються замовником поетапно за фактично надані Послуги відповідно до Календарного плану на підставі Акту, прямим банківським переказом на поточний рахунок Виконавця протягом 10 (десяти) робочих днів від дати підписання Акту (п. 4.6 Договору);

- з огляду на умови договору, враховуючи строк на підписання актів (5 робочих днів з дня отримання акту) та строк їх оплати (10 (десяти) робочих днів від дати підписання акту), відповідач повинен був сплатити заборгованість з 27.06.2019 по 11.07.2019. Однак, доказів оплати встановленої вище заборгованості матеріали справи № 910/14467/19 не містять;

- оскільки відповідач, в порушення норм закону та умов договору, неналежним чином виконав своє зобов`язання з оплати наданих позивачем послуг, з огляду на встановлені обставини та докази, колегія суддів дійшла до висновку про часткове задоволення позовних вимог у сумі 5 105 541,00 грн.;

- здійснивши власний розрахунок 3 % річних, з огляду на встановлену суму заборгованості, колегія суддів дійшла до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 40 284,82 грн - три проценти річних за період з 12.07.2019 по 15.10.2019.

Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).

Отже, обставини, які встановлені у постанові Північного апеляційного господарського суду міста Києва від 21.03.2024 у справі № 910/14467/19, яка набрала законної сили, має преюдиційне значення та повторного доведення не потребує.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Таким чином, судове рішення у справі № 910/14467/19 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань перед позивачем щодо сплати заборгованості за договором про закупівлю № 05/02-2019 від 05.03.2019 у розмірі 5 105 541,00 грн. підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду міста Києва від 21.03.2024 у справі № 910/14467/19, яка набрала законної сили.

При цьому, суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. (п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як зазначено судом вище, відповідач здійснив фактичну оплату заборгованості за надані позивачу послуги у розмірі 5 105 541, 00 грн, згідно з актами надання послуг № № 84, 185-256, наступними двома платежами, а саме:

- 04.09.2024 відповідач перерахував позивачу 105 541, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1055;

- 12.09.202 відповідач перерахував позивачу 5 000 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1130.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Проте, враховуючи умови п. 4.6. договору, приписи ст. 530 Цивільного кодексу України та встановлені апеляційним судом обставини під час розгляду справи № 910/14467/19, суд зазначає, що відповідач зобов`язаний був оплатити надані позивачем послуги у строк до 11.07.2019, тож, починаючи з 12.07.2019 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання.

Тож, оскільки відповідач не здійснив оплату наданих послуг у визначений договором строк, позивач просить суд стягнути з відповідача 752 040, 16 грн - 3 % річних за періоди: з 16.10.2019 по 04.09.2024 та з 05.09.2024 по 12.09.2024 та 3 155 857, 45 грн - інфляційні втрати за періоди: з 12.07.2019 по 04.09.2024.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Як встановлено судом вище, позивачем у справі № 910/14467/19 було заявлено до стягнення 52 078, 54 грн 3% річних за договором № 05/02-2019 від 05.03.2019 та апеляційним судом стягнуто з відповідача на користь позивача 40 284, 82 грн - 3 % річних за період з 12.07.2019 по 15.10.2019.

Наразі позивачем заявлено до стягнення 752 040, 16 грн - 3 % річних за періоди: з 16.10.2019 по 04.09.2024 та з 05.09.2024 по 12.09.2024 та 3 155 857, 45 грн - інфляційні втрати за періоди: з 12.07.2019 по 04.09.2024.

Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3 % річних та інфляційних втрат і встановлено, що позивачем допущено помилку у визначенні періоду та відповідно розміру нарахування 3 % річних, оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3 % річних. В той же час розмір інфляційних втрат вирахувано позивачем вірно.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума 3 % річних у розмірі 751 211, 83 грн яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за періоди з 16.10.2019 по 03.09.2024 нарахована на суму боргу 5 105 541, 00 грн та з 05.09.2024 по 11.09.2024 нарахована на суму боргу 5 000 000, 00 грн, а також сума інфляційних втрат у розмірі 3 155 857, 45 грн за період з 12.07.2019 по 3.09.2024 нарахована на суму боргу 5 105 541, 00 грн, а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Разом з тим, у відзиві на позовну заяву відповідач вказує про сплив строку позовної давності.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до приписів статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками: 1) має юридичний склад; 2) позначає сплив строку; 3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову); 4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи; 5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; 6) застосовується лише за ініціативою сторони спору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з вказаним позовом 30.09.2024.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до положень п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , прийнятої відповідно до ст.29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який у свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239, від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 21.04.2021 №405, від 16.06.2021 №611, тощо неодноразово продовжено.

Тож, постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" було установлено на всій території України карантин з 12.03.2020, який тривав до 01.07.2023 відповідно до постанови КМУ № 651 від 27.06.2023.

Тобто, строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача 3 % річних в силу пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України було продовжено на строк дії карантину.

При цьому, відповідно до п. 19 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, з огляду на приписи статей 256, 257, пункти 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, та встановлені судом обставини, а саме, дату звернення позивача із даним позовом до суду, строк позовної давності щодо вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, у даній справі позивачем не пропущено.

Разом з тим, Державне підприємство "Інформаційні судові системи" у відзиві на позовну заяву, з урахуванням уточнення, просило суд зменшити нарахування 3% річних та інфляційних втрат на 97%.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Проте, суд зазначає, що приписами ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено лише право суд зменшити розмір штрафних санкцій (пені та штрафу), які підлягають стягненню з відповідача. Тож, суд не може не стягувати з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, які в силу закону та встановлених судом вище обставин обгрунтовано нараховані позивачем та за розрахунком, перевіреним судом підлягають стягненню з відповідача.

Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що 3 % річних та інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, 3 % річних виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами позивача, а інфляційні нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, а тому вони не можуть бути зменшені в порядку ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України.

Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Судом враховано, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладена правова позиція, щодо права суду зменшувати розмір процентів річних нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Так, у постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Проте, у вказаній постанові судом було надано оцінку правовідносин, в яких сторонами в договорі було збільшено розмір відсотків річних за ст. 625 ЦК України. В той же час, у даній справі сторонами у договорі не збільшувався розмір відсотків річних, порівняно з визначеним законом у ст. 625 ЦК України.

Застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснено з урахуванням 3% річних, що відповідає чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним.

Таким чином, у даній справі відсутні такі обставини неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних, як у справі № 902/417/18.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі 921/94/21.

Суд зазначає, що розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3 %), а відповідачем, в свою чергу, не наведено будь-яких виключних (надзвичайних) обставин.

Крім того, постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 не містить висновків про можливість зменшення відсотків річних нижче 3%, встановлених чинним законодавством.

Отже, на переконання суду, у даному випадку, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, відсутні підстави для зменшення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не висвітлюються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги Дочірнього підприємства "Е-Консалтинг" обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Дочірнього підприємства "Е-Консалтинг" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Інформаційні судові системи" (вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код - 34614292) на користь Дочірнього підприємства "Е-Консалтинг" (проспект Степана Бандери, буд. 8, м. Київ, 04073, ідентифікаційний код - 31467680) 751 211 (сімсот п`ятдесят одну тисячу двісті одинадцять) грн 83 коп. - 3 % річних, 3 155 857 (три мільйона сто п`ятдесят п`ять тисяч вісімсот п`ятдесят сім) грн 45 коп. - інфляційних втрат та 58 606 (п`ятдесят вісім тисяч шістсот шість) грн 04 коп. - судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено: 18.12.2024.

Суддя Щербаков С.О.