Ухвала
від 19.12.2024 по справі 911/882/24
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/882/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульський Г. М. - головуючий, Краснов Є. В., Могил С. К.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства ?Міжнародний аеропорт ?Бориспіль?

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 та рішення Господарського суду Київської області від 05.08.2024

за позовом Державного підприємства ?Міжнародний аеропорт ?Бориспіль?

до Товариства з обмеженою відповідальністю ?Аеро Ресторантс?

про стягнення 236 606,80 грн,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство ?Міжнародний аеропорт ?Бориспіль? (далі - Підприємство, позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ?Аеро Ресторантс? (далі - Товариство, відповідач) (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) про стягнення заборгованості в розмірі 236 606,80 грн за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №02.5-14/1-36 від 07.05.2015 (далі - Договір), з яких: 160 508,46 грн основний борг за сукупний період наданих послуг березень 2022 - лютий 2024 року; 62 308,84 грн пені за сукупний період 21.05.2022 - 11.04.2024; 4 620,26 грн три відсотка річних за сукупний період 21.05.2022 - 11.04.2024; 9 169,24 грн інфляційних втрат за сукупний період 21.05.2022 - 11.04.2024.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що у відповідача наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 192 565,87 грн внаслідок невиконання своїх зобов`язань щодо оплати послуг за Договором, оскільки позивач як балансоутримувач на виконання взятих на себе на умовах договору зобов`язань у період березень 2022 року - лютий 2024 року надав відповідачу як орендарю послуги визначені умовами договору, проте відповідач відмовився від писання актів та оплати вартості наданих/отриманих послуг.

Рішенням Господарського суду Київської області від 05.08.2024 позов задоволено в частині стягнення 148 112,08 грн основного боргу, 6 909,20 грн інфляційних втрат, 3 910,80 грн процентів річних, 25 996,02 грн пені, 2 531,09 грн судового збору; у решті позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позивач, не отримуючи частину орендної плати, продовжує утримувати надані в оренду приміщення аеропорту та продовжує нести витрати на таке утримання, які відповідач має обов`язок відшкодовувати у розмірі та на умовах чинного Договору за період з травня 2022 року по лютий 2024 року; протягом березня та квітня 2022 року у відповідача дійсно був відсутній доступ до орендованого приміщення, працівники орендаря у ньому не знаходились та не споживали послуги із забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці та використання води для прибирання орендованого майна самостійно орендарем, відповідно балансоутримувач не ніс витрат на надання таких послуг, у зв`язку з чим відмова орендаря від підписання актів приймання-передачі послуг за березень та квітень 2022 року судом визнана обґрунтованою, а вимоги про стягнення вартості таких послуг за період березень-квітень 2022 року не задоволені. Суд першої інстанції встановив, що вірно розрахований розмір належної до стягнення з відповідача на користь позивача пені становить 51 992,03 грн, 3% річних - 3 910,80 грн, інфляційних втрат - 6 909,20 грн, а відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3 % річних задовольнив частково. Ураховуючи правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, а також враховуючи викладені обставини, суд скористався правом, наданим статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, та виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, зменшив розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача до її розумного розміру, а саме до 25 996,02 грн (на 50%).

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 рішення Господарського суду Київської області від 05.08.2024 скасовано в частині стягнення 148 112,08 грн основного боргу, 6 909,20 грн інфляційних втрат, 3 910,80 грн 3% річних, 25 996,02 грн пені та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з Товариства на користь Підприємства 9 836,25 грн основного боргу, 171,46 грн пені та 17,74 грн 3% річних.

Постанова мотивована тим, що:

- суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спір у справі виник щодо відшкодування витрат балансоутримувача на надання тих послуг орендарю, обсяг та вартість яких обумовлена фактом користування орендованим приміщенням визначеною у договорі кількістю працівників, у зв`язку з чим відсутність доступу працівників до орендованого приміщення має наслідком відсутність витрат балансоутримувача на надання таких послуг (крім спірної суми вартості опалення відповідно до акту за лютий 2024 року, позаяк опалення не може бути ані припинено, ані зменшено у залежності від кількості працівників орендаря);

- позивач надав до суду інформацію з журналу обліку входу-виходу із/в терміналу ?Д? відділом ВОХОР САБ, з якого вбачається, що 16.05.2022 три працівника відповідача входили о 10:44 год. та виходили о 13:11 год. з терміналу, 29.08.2022 чотири працівника відповідача входили з 09:43 год. та виходили о 16:00 год. з терміналу, 25.04.2023 два працівника відповідача входили з 13:00 год. та виходили до 16:40 год. з терміналу, отже, на переконання суду апеляційної інстанції, вищезазначеним підтверджується про неможливість працівниками відповідача вільно відвідувати орендоване відповідачем приміщення та користуватись послугами з забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці за 21 працівника за місяць, а також використовувати воду для самостійного прибирання у період з березня 2022 року по лютий 2024 року в тій кількості, яка вказана в актах приймання-здачі робіт; відтак відмова від підписання актів приймання-здачі робіт з березня 2022 року по лютий 2024 року в цій частині є обґрунтованою;

- оскільки, згідно з пунктом 1.4 Договору передбачено, що розмір плати за послуги залежить від фактичного їх об`єму, тарифів та витрат балансоутримувача, пов`язаних з обсягом послуг в період їх надання, якості послуг та інших випадків, передбачених чинним законодавством України, а з наданих до матеріалів справи доказів вбачається, що працівники відповідача за період з березня 2022 року по лютий 2024 року лише тричі могли дістатися орендованого приміщення через лист прохання про допуск працівників на територію позивача (оскільки позивач є стратегічним охоронюваним об`єктом, роботу якого було призупинено), зазначені обставини в достатній мірі підтверджують, що з 24.02.2022 надання відповідачу послуг, що обліковуються в залежності від кількості працівників або кількості та можливості використання води для самостійного прибирання було неможливим та фактично не здійснювалося, що свідчить про безпідставність позовних вимог в цій частині;

- щодо заявленої суми до стягнення у розмірі 9 836,25 грн за виробництво, транспортування та постачання теплової енергії за лютий 2024 року згідно акту приймання - здачі робіт від 29.02.2024 (за період з листопада 2023 року по січень 2024 року згідно наданого позивачем детального розрахунку боргу, стягнення за виробництво, транспортування та постачання теплової енергії позивачем не заявлено у зв`язку із частковою оплатою відповідачем вказаної послуги) суд апеляційної інстанції зазначає, що така послуга не пов`язана із безпосереднім доступом працівників відповідача до орендованого приміщення та підлягає задоволенню;

- судом апеляційної інстанції здійснено перерахунок пені та 3% річних за заявлений позивачем період з 21.03.2024 по 11.04.2024 на суму 9 836,25 грн та встановлено, що стягненню з відповідача підлягає 171,46 грн пені та 17,74 грн 3% річних;

- ураховуючи недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а саме наявність обов`язку сплати відповідачем заборгованості за послуги, які вказані в актах здачі-приймання робіт та фактично не могли бути надані через встановлені судом апеляційної інстанції обставини, що зумовило неправильність прийнятого рішення в частині стягнення основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат за період з березня 2022 року по лютий 2024 року за послуги забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці двадцять одного працівника за місяць та використання води для самостійного прибирання, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про часткове скасування рішення та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за виробництво, транспортування та постачання теплової енергії за лютий 2024 року у розмірі 9 836,25 грн, 171,46 грн пені та 17,74 грн 3% річних.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, 12.12.2024 (через систему ?Електронний суд?) Підприємство звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 в частині відмови у стягненні 150 672,21 грн основного боргу; 62 137,38 грн пені; 4 602,52 грн 3% річних; 9 169,24 грн інфляційних втрат; 2 718,98 грн витрат по сплаті судового збору за подачу позовної заяви; скасувати рішення Господарського суду Київської області від 05.08.2024 в частині відмови у стягненні 12 396,38 грн основного боргу; 36 312,82 грн пені; 2 260,04 грн інфляційних втрат; 709,46 грн 3% річних; 308,19 грн витрат по сплаті судового збору за подачу позовної заяви; ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 150 672,21 грн основного боргу; 62 137,38 грн пені; 4 602,52 грн 3% річних; 9 169,24 грн інфляційних втрат; 2 718,98 грн витрат по сплаті судового збору за подачу позовної заяви.

Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та зміст судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з такого.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно із частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Пунктом 1 частини 1 статті 163 ГПК України передбачено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Ураховуючи, що положення статті 12 ГПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, Суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом частини 5 статті 12 цього Кодексу справи, на які поширюється дія цих положень, є малозначними в силу наведених положень пункту 1 частини 5 статті 12 цього Кодексу, виходячи із ціни предмету позову без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначених справ до відповідної категорії.

Так, предметом позову у даній справі є стягнення 236 606,80 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024 (3 028,00 грн х 100 = 302 800,00 грн), тому у розумінні положень ГПК України ця справа є малозначною.

В якості обґрунтування наявності підстави для відкриття касаційного провадження, передбаченою підпунктами ?а? і "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, скаржник у поданій касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки господарські суди при ухваленні судових рішень допустили неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права та відсутня єдність судової практики і як наслідок суди приймають протилежні рішення в аналогічних правовідносинах; також зазначає, що справа має для нього виняткове значення (оскільки судами різних інстанцій щорічно розглядаються десятки позовних заяв з аналогічних підстав). Крім того, в якості обґрунтування скаржник зазначив підстави касаційного оскарження щодо неправильного застосування господарськими судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права за виключним випадком, які передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

Розглянувши доводи скаржника у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою принципу правової визначеності.

При цьому фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

З огляду на викладене Суд, оцінивши доводи Підприємства щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми щодо того, що дана справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Щодо "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Водночас, саме власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для скаржника не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини статті 287 ГПК України.

Колегія суддів відзначає, що незгода із судовими рішеннями попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.

Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію ?суду права?, що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є ?судом фактів?.

Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, що наявні підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною 3 статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених господарськими судами обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами ?а - г? пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип ?правової визначеності? буде порушено.

Частиною 4 статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України ?Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини? визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 ?Справа ?Леваж Престасьон Сервіс проти Франції? (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, Європейський Суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 щодо неприйнятності у справі ?Азюковська проти України? (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині 1 статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем ?розумних обмежень? в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа № 914/1570/20, провадження №12-90гс20) зазначила, що встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Запровадження процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що запровадження таких процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Ураховуючи викладене, з огляду на принципи господарського судочинства, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №911/882/24 за касаційною скаргою Підприємства на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №911/882/24 за касаційною скаргою Державного підприємства ?Міжнародний аеропорт ?Бориспіль? на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 та рішення Господарського суду Київської області від 05.08.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Є. В. Краснов

С. К. Могил

СудКасаційний господарський суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення19.12.2024
Оприлюднено23.12.2024
Номер документу123916331
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —911/882/24

Ухвала від 16.01.2025

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Мачульський Г.М.

Ухвала від 19.12.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Мачульський Г.М.

Постанова від 25.11.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Владимиренко С.В.

Ухвала від 30.09.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Владимиренко С.В.

Ухвала від 23.09.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Владимиренко С.В.

Ухвала від 23.09.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Владимиренко С.В.

Ухвала від 04.09.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Владимиренко С.В.

Ухвала від 03.09.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Владимиренко С.В.

Ухвала від 16.08.2024

Господарське

Господарський суд Київської області

Конюх О.В.

Рішення від 05.08.2024

Господарське

Господарський суд Київської області

Конюх О.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні