Постанова

від 17.12.2024 по справі 910/15308/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/15308/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Ємця А. А., Жайворонок Т. Є.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,

представників учасників справи:

позивача - Залізняк І. І. (адвокат)

відповідача - Ковалишкін В.В. (адвокат)

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2023,

додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорноморенергоспецмонтаж"

до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

про стягнення 2 169 360,54 грн.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Чорноморенергоспецмонтаж" (далі - ТОВ "Чорноморенергоспецмонтаж", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - АТ "НЕК "Укренерго", відповідач) про стягнення 2 169 360,54 грн, з яких: 1 608 000,00 грн основного боргу, 82 734,90 грн 3% річних та 478 625,64 грн інфляційних втрат.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно отримав грошові кошти за Банківською гарантією від 29.12.2016 №16-72224, наданою відповідно до Договору підряду від 19.01.2017 №20-4/0045-17 (далі - Договір підряду).

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.11.2023 (суддя Спичак О. М.) позов задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ "НЕК "Укренерго" на користь ТОВ "Чорноморенергоспецмонтаж" суму основного боргу у розмірі 1 608 000 (один мільйон шістсот вісім тисяч) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 82 734 (вісімдесят дві тисячі сімсот тридцять чотири) грн 90 коп., інфляційні втрати у розмірі 478 625 (чотириста сімдесят вісім тисяч шістсот двадцять п`ять) грн 64 коп. та судовий збір у розмірі 32 540 (тридцять дві тисячі п`ятсот сорок) грн 41 коп.

2.2. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 (суддя Спичак О. М.) заяву ТОВ "Чорноморенергоспецмонтаж" задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "НЕК "Укренерго" на користь ТОВ "Чорноморенергоспецмонтаж" витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) грн. В іншій частині заяви відмовлено.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 (колегія суддів: Кравчук Г.А., Коробенко Г.П., Тарасенко К.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 у справі залишено без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі ПАТ "НЕК "Укренерго", з посиланням на неправильне застосування судами першої і апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2023, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 у справі ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України.

4.2. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, адже, на переконання скаржника, судами попередніх інстанцій не дотримані загальні правила тлумачення правочинів (договорів), що визначені статтями 213, 637 ЦК України та містяться в зазначеній вище постанові;

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі 905/1680/20 (щодо оцінки доказів, зокрема врахування судами попередніх інстанцій висновку експерта від 09.11.2022 № 22-3136, підготовленого в межах справи № 916/4111/21, в якій відповідач звертався до позивача із позовом про стягнення штрафних санкцій у зв`язку з неналежним виконанням умов укладеного між сторонами договору підряду).

4.3. Скаржник звертає увагу на те, що сам факт виплати гарантом суми гарантії кредитору свідчить, що у кредитора та гаранта не було ніяких розбіжностей щодо трактування умов наданої гарантії та положень пункту 11.4 Договору підряду.

5. Доводи інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу позивач просив Суд залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на дотримання судами норм матеріального та процесуального права.

5.2. Позивач у своєму відзиві на касаційну скаргу також зазначає про попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, які він очікує понести в суду касаційної інстанції.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Між ТОВ "Чорноморенергоспецмонтаж" (виконавець) та ПАТ "НЕК "Укренерго" 19.01.2017 укладено Договір підряду, відповідно до умов якого підрядник зобов`язується виконати роботи, зазначені у пункті 1.2 договору, а замовник - прийняти і оплатити їх.

6.2. Відповідно до пункту 1.2 Договору підряду підрядник зобов`язується на свій ризик, власними засобами, зі своїх матеріалів й обладнання та обладнання замовника виконати роботи "ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 Реконструкція ВРП-330 кВ з встановлення АТ №1-330 кВ, ЛТ №1-35 кВ, ДК-31 35 кВ на ПС 330 кВ "Дніпро-Донбас" (нові інвентарні номери) (45317000-2 інші електромонтажні роботи) згідно з проектом, розробленим ТОВ "Південна енергетична компанія" м. Одеса та скоригованого ТОВ ПДІ "Енергоінжпроект", під технічним керівництвом шеф-інженера заводу-виробника обладнання.

6.3. Згідно з пунктом 3.1 Договору підряду ціна цього договору становить 32 160 000,00 грн.

6.4. У пункті 5.1 Договору підряду сторонами було погоджено, що строк (виконання) робіт встановлюється не пізніше 25.12.2017.

6.5. В подальшому між сторонами укладено низка додаткових угод до Договору підряду, якими вносились зміни та доповнення до вказаного договору, зокрема, щодо строків виконання робіт.

6.6. Так, відповідно до Додаткової угоди від 29.12.2017 №2 строк виконання робіт встановлено до 25.12.2018, відповідно до Додаткової угоди від 26.12.2018 №4 - до 31.12.2019, відповідно до Додаткової угоди від 28.12.2019 №6 - до 01.11.2020, відповідно до Додаткової угоди від 20.11.2020 №7 - до 28.02.2021.

6.7. Судами встановлено, що відповідно до Банківської гарантії №16-72224, виданої Акціонерним банком "Південний", сума банківської гарантії за Договором підряду становить 1 608 000,00 грн; термін дії гарантії - по 15.03.2021 (з урахуванням змін).

6.8. Суди попередніх інстанцій встановили (що не заперечується відповідачем), що позивач у повному обсязі виконав роботи, обумовлені Договором підряду, однак допустив прострочення з виконання робіт, оскільки частина робіт виконана позивачем у період з 30.04.2021 по 24.12.2021, що підтверджується відповідними підписаними сторонами актами приймання-передачі виконаних робіт та визнається позивачем у позові.

6.9. Судом встановлено, що у зв`язку з простроченням виконання позивачем робіт за Договором підряду, ПАТ "НЕК "Укренерго" звернулось до банку з вимогою сплатити по Банківській гарантії суму у розмірі 1 608 000,00 грн, яка списана з рахунку позивача 25.03.2021, що підтверджується платіжною інструкцією від 25.03.2021 №14823.

6.10. Крім того, у січні 2022 ПАТ "НЕК "Укренерго" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з ТОВ "Чорноморенергоспецмонтаж" штрафних санкцій у розмірі 4 023 290,57 грн (справа № 916/4111/21).

6.11. Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.12.2022 у справі № 916/4111/21 відмовлено у задоволенні позову ПАТ "НЕК "Укренерго".

6.12. Постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 18.05.2023 рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2022 у справі № 916/4111/21 залишене без змін.

6.13. Позивач звертався до відповідача з листами про повернення банківської гарантії у зв`язку з відсутністю підстав для її стягнення. Однак, оскільки відповідач не повернув позивачу грошові кошти у сумі 1 608 000,00 грн, звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 1 608 000,00 грн, а також нараховані 3% річних у розмірі 82 734,90 грн та інфляційні втрати у розмірі 478 625,64 грн.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

7.3. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.10.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "НЕК "Укренерго"; витребувано матеріали справи № 910/15308/23. Згідно з інформацією автоматизованої бази даних "Діловодство спеціалізованого суду" матеріали справи надійшли до Верховного Суду 12.12.2024, у зв`язку з чим справу розглянуто у розумні строки після надходження матеріалів справи на запит до суду касаційної інстанції.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

8.3. Відповідно до частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

8.4. Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

8.5. Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

8.6. Статтею 1 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що публічна закупівля - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.

8.7. Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" замовник має право вимагати від переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі внесення ним не пізніше дати укладення договору про закупівлю забезпечення виконання такого договору, якщо внесення такого забезпечення передбачено тендерною документацією або в оголошенні про проведення спрощеної закупівлі.

8.8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатом проведення публічної закупівлі між позивачем та відповідачем укладено Договір підряду. На виконання вимог Договору підряду позивач надав відповідачу банківську гарантію №16-72224 у розмірі 5% від ціни Договору.

8.9. Правовідносини, які виникли на підставі банківської гарантії підпадають під правове регулювання норм § 4 глави 49 Цивільного кодексу України та глави 22 Господарського кодексу України, а також Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 639 (далі - Положення), Уніфікованих правил міжнародної торгової палати для гарантій за першою вимогою 1992 року.

8.10. Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (стаття 547 Цивільного кодексу України). Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 Цивільного кодексу України). Стаття 560 Цивільного кодексу України визначає, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

8.11. Частиною першою статті 200 Господарського кодексу України визначено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

8.12. Основною із функцій гарантій, зокрема і банківської гарантії, є забезпечувальна функція, яка полягає в тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання зобов`язань принципала перед бенефіціаром.

8.13. Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

8.14. Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

8.15. В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

8.16. Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

8.17. Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

8.18. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили, зокрема з таких міркувань:

- сторонами не заперечується, що позивач у повному обсязі виконав роботи, обумовлені Договором підряду, однак допустив прострочення з виконання робіт, оскільки частина робіт виконана позивачем у період з 30.04.2021 по 24.12.2021, що підтверджується відповідними підписаними сторонами актами приймання-передачі виконаних робіт та визнається позивачем у позові;

- у зв`язку з простроченням виконання позивачем робіт за Договором підряду, ПАТ "НЕК "Укренерго" звернулось до банку з вимогою сплатити по Банківській гарантії суму у розмірі 1 608 000,00 грн, яка списана з рахунку позивача;

- ПАТ "НЕК "Укренерго" зверталось до суду з позовом про стягнення з ТОВ "Чорноморенергоспецмонтаж" штрафних санкцій у розмірі 4 023 290,57 грн (справа №916/4111/21); у зв`язку із неналежним виконанням підрядних робіт відповідно до Договору підрядник зобов`язаний сплатити замовнику штрафні санкції в сумі 4 023 290,57 грн., з яких сума пені становить 3 123 513,13 грн., сума штрафу становить 899 777,44 грн. Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.12.2022 у справі №916/4111/21, яке залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції, відмовлено у задоволенні позову, оскільки вина підрядника в тому, що були виявлені додаткові роботи (обладнання), які не були передбачені основним Договором, те що ці додаткові роботи (обладнання) не могли бути відповідно до чинного законодавства закуплені за цією закупівлею та можливість включення закупівлю шафів зовнішнього устаткування в першочергові роботи - відсутня;

- позивачем як в межах справи № 916/4111/21, так і в межах цієї справи доведено належними та допустимими доказами відсутність вини у простроченні виконання робіт за Договором підряду, що унеможливлює застосування такого виду відповідальності як стягнення по банківській гарантії.

- прострочення виконання позивачем робіт за Договором підряду №20-4/0045-17 від 19.01.2017 відбулось не з вини позивача, підстави для стягнення з позивача грошових коштів за банківською гарантією відсутні;

- Гарантією №16-72224 забезпечено виконання зобов`язань за Договором підряду, а не прострочення їх виконання;

- позивачем виконані роботи за Договором підряду, останній акт приймання-передачі підписаний сторонами 24.12.2021, а тому суд дійшов висновку щодо обґрунтованості доводів позивача про те, що відповідач повинен повернути суму гарантії.

8.19. Отже, суди попередніх інстанцій, здійснивши оцінку змісту укладеного між сторонами Договору підряду, дійшли висновку, що умови пункту Договору (зокрема пункт 11.7), які узгоджуються з положеннями частини другої статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі", передбачають повернення відповідачем забезпечення виконання Договору (після його виконання позивачем у повному обсязі) упродовж п`яти банківських днів з дати підписання останнього акту виконаних робіт, а також те, що підставою для неповернення забезпечення є саме невиконання позивачем умов договору, а не неналежне його виконання.

8.20. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.21. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.22. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1 та частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.23. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.24. Натомість, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.25. Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

8.26. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.27. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.28. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.29. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.30. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.31. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.32. Так, у справі № 917/1338/18, на неврахування якої посилається скаржник, розглядався спір про визнання недійсними рішень загальних зборів, редакцій статуту підприємства та про визнання нікчемним договору купівлі-продажу.

8.33. У справі № 905/1680/20 розглядався спір про стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави. Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо належних доказів на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, визначивши, що для цілей сплати орендної плати чи повернення безпідставно збережених грошових коштів фактичним землекористувачем без оформлення орендного договору належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору.

8.34. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

8.35. Висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

8.36. Проаналізувавши зміст постанов Великої Палати Верховного Суду, на які посилається позивач, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 та міркування, викладені у цій постанові, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається, адже суттєво відрізняється за предметом і підставою позову, за доводами і доказами, наданими сторонами, предметом їх доказування, способом захисту, і тому застосування норм права наведених скаржником за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення не є релевантними до обставин цієї справи.

8.37. З огляду на викладене, посилання скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах, які зазначені в розділі 4 цієї постанови, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, адже судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався позивач у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.38. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.39. Отже, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача у справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

8.40. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, слід зазначити таке.

8.41. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.42. Положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

8.43. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

8.44. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини щодо неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права під час касаційного провадження не підтвердилися, оскільки доводи касаційної скарги стосуються виключно необхідності переоцінки доказів та зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, а також перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі. Скаржник наводить власне викладення обставин, які на його думку мали бути встановлені, що не узгоджується з положеннями статті 300 ГПК України, оскільки, касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8.45. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).

8.46. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

8.47. Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

8.48. Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій досліджували та оцінювали доводи учасників справи через призму предмету, підстав позову та кола доказування, що входять до такої категорії справ.

8.49. Отже, зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, у Верховного Суду відсутні підстави для надання правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у подібних правовідносинах.

8.50. Враховуючи викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування судових рішень попередніх інстанцій з такої підстави.

8.51. Посилання скаржника на те, що сам факт виплати гарантом суми гарантії кредитору свідчить, що у кредитора та гаранта не було ніяких розбіжностей щодо трактування умов наданої гарантії та положень пункту 11.4 Договору підряду, Судом відхиляється з огляду на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20, де Суд виснував, зокрема, про те, що гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов`язку принципала, а зобов`язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії.

8.52. Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин, а також є такими, які не узгоджуються з підставою касаційного оскарження, визначеною самим скаржником.

8.53. З касаційної скарги вбачається, що скаржник оскаржує додаткове рішення суду першої інстанції як невід`ємну частину основного, не посилаючись на порушення судом норм матеріального чи процесуального права, тому враховуючи, що підстави касаційного оскарження рішення та постанови апеляційного господарського суду не знайшли свого підтвердження, то суд залишає без змін і додаткове рішення місцевого суду, яке переглянуте судом апеляційної інстанції.

8.54. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.55. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.56. Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову - відсутні.

8.57. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.58. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою скаржника в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України - необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, - залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2023, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 у справі № 910/15308/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2023, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 у справі № 910/15308/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2023, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 у справі № 910/15308/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Жайворонок