Ухвала

від 19.12.2024 по справі 5019/592/12

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 5019/592/12(918/717/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Васьковський О.В., Погребняк В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

позивача: Ніколаєв Д.Б. (особисто), Зражевська Я.О., Шендера О.М.,

відповідача-1: Янчук В.В.,

відповідача-2: не з`явився,

відповідача-3: Мороз В.В.,

третьої особи-1: не з`явився,

третьої особи-2: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Радивилівмолоко"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 (колегія суддів у складі: головуючий - Коломис В.В., Крейбух О.Г., Саврій В.А.)

у справі №5019/592/12(918/717/23)

за позовом фізичної особи-підприємця Ніколаєва Давида Борисовича

до 1) Приватного підприємства "Кольортех"; 2) Приватного підприємства "Даві Буд"; 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Радивилівмолоко"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Головного управління Державної податкової служби України в Рівненській області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача-1: ліквідатора у справі про банкрутство Приватного підприємства "Кольортех" арбітражного керуючого Михайловського Сергія Володимировича

про визнання права власності на 62,23% цілісного майнового комплексу

у межах справи №5019/592/12

про банкрутство Приватного підприємства "Кольортех",

ВСТАНОВИВ:

Хід розгляду справи та стислий зміст заяви

1. Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 17.04.2012 порушено провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства "Кольортех" (далі - Боржник) за його заявою.

2. Постановою Господарського суду Рівненської області від 05.02.2014 Боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.

3. У межах зазначеної справи 18.07.2023 фізична особа - підприємець Ніколаєв Давид Борисович (далі - Позивач) звернувся до господарського суду з позовом до Боржника, Приватного підприємства "Даві Буд" (далі - Відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Радивилівмолоко" (далі - Відповідач-3) про визнання права власності на частку 62,23% цілісного майнового комплексу, що складається з: контори літ. "А-2" загальною площею 393 м2, матеріального складу літ. "Б-1" загальною площею 498,1 м2, навісу для с/г машин літ. "В-1" загальною площею 166,7 м2, матеріального складу №3 літ. "Г-1" загальною площею 269,3 м2, матеріального складу №1 літ. "Д-1" загальною площею 367,5 м2, прохідної літ. "З" загальною площею 21,6 м2, огорожі 30 секцій з металевої сітки, 27 секцій з бетону, навісу - опори металеві, покриття шифер, стелаж залізний, та розташований за адресою: 33016, Рівненська область, м. Рівне, вул. М. Старицького, 21 (далі - Комплекс).

4. Позов мотивовано тим, що Позивач як покупець уклав з Боржником попередній договір купівлі-продажу Комплексу, однак Комплекс відчужено в межах справи про банкрутство Боржника Відповідачу-2, який у подальшому відчужив Комплекс на користь Відповідача-3. Позивач послався на постанову Верховного Суду від 04.05.2023 у справі №5019/592/12 (918/735/21) та вважає, що згідно з судовими рішеннями йому належить майнове право на 62,23% Комплексу, яке не визнається відповідачами, адже спірне майно зареєстроване за Відповідачем-3.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

5. 12.06.2012 Боржник у особі директора Соколовського С.М. (продавець), Позивач (покупець) та ОСОБА_1 (поручитель зі сторони продавця) уклали попередній договір купівлі-продажу №6 (далі - Попередній договір), за умовами якого продавець та покупець зобов`язались у майбутньому в строк до 31.12.2012 року укласти договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу (основний договір) у нотаріальній формі на умовах, визначених цим договором.

6. Сторони визначили істотні умови основного договору, а саме: продавець - Боржник; покупець - Позивач; об`єкт - Комплекс, що належить Боржнику на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Онофрійчук С.Й. 29.06.2005 за реєстром №4511, та зареєстрованого бюро технічної інвентаризації в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за номером 1952466, записаного в реєстрову книгу №103-1189 під №10; ціна визначається сторонами у розмірі 200000,00 доларів США. Інші умови основного договору, які не встановлені цим договором, погоджуються сторонами у основному договорі.

7. У Попередньому договорі зазначено, що відповідний об`єкт нікому не проданий, не подарований, не заставлений, в спорі та під забороною, в тому числі податковій заставі, не перебуває, прав на нього у третіх осіб, в тому числі права привілейованої купівлі, немає. На підтвердження дійсних намірів про наступне укладення договору купівлі-продажу покупець передає продавцеві гроші в сумі 265000,00 грн, факт передачі яких підтверджується підписанням Попереднього договору та розпискою поручителя про отримання вищезазначеної суми.

8. 17.08.2012 сторони уклали додаток до Попереднього договору, в якому встановили вартість Комплексу в сумі 1257772,00 грн та графік погашення зазначеної вартості.

9. 18.06.2015 проведено другий повторний аукціон з реалізації майна Боржника - Комплексу, за результатами якого складено протокол №01-06/15/К від 18.06.2015. Згідно з розміщеним на сайті Вищого господарського суду України повідомленням №45/15 від 19.06.2015 аукціон визнано таким, що відбувся. Переможцем аукціону визнано Відповідача-2, який запропонував найвищу ціну за вказаний лот - 334814,60 грн.

10. На підставі протоколу проведення другого повторного аукціону з реалізації майна банкрута №01-06/15/К від 18.06.2015 між Боржником і Відповідачем-2 укладено договір №19/06/15/Л купівлі-продажу майна банкрута на других повторних відкритих торгах (другому повторному аукціоні) від 19.06.2015.

11. 14.07.2015 Відповідач-2 (продавець) і Відповідач-3 (покупець) уклали договір купівлі-продажу Комплексу. У договорі зазначено, що Комплекс належить продавцеві на праві власності на підставі свідоцтва про придбання майна з аукціону, виданого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Філюк В.М. 22.06.2015 №2401.

12. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно право власності на Комплекс зареєстровано 14.07.2015 за Відповідачем-3. Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, серія та номер 724, виданий 14.07.2015.

13. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 у справі №5019/592/12, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 15.11.2016, задоволено заяву ДПІ у м. Рівному ГУ ДФС у Рівненській області про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна Боржника, визнано недійсними результати аукціону з продажу майна Боржника від 18.06.2015, оформлені протоколом №01-06/15/К від 18.06.2015, визнано недійсним договір №19/06/15/К купівлі-продажу майна банкрута на других повторних відкритих торгах (другому повторному аукціоні) від 19.06.2015, укладений між Боржником і Відповідачем-2.

14. У серпні 2016 року Позивач звернувся до Господарського суду Рівненської області в межах справи про банкрутство Боржника з позовом про визнання зміни правовідносин та набуття прав покупця за договором купівлі-продажу, відповідно до якої, посилаючись на положення статті 16 Цивільного кодексу України, просив: змінити правовідносини між Боржником і Позивачем за Попереднім договором на правовідносини цих самих сторін за основним договором купівлі-продажу цього ж комплексу - з 12.06.2012; визнати права Позивача як покупця за основним договором купівлі-продажу Комплексу з 12.06.2012 у частині 62,23% від його вартості.

15. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 14.08.2018 у справі №5019/592/12, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 та постановою Верховного Суду від 18.04.2019, позов задоволено, змінено правовідносини між Боржником і Позивачем за Попереднім договором на правовідносини цих самих сторін за основним договором купівлі-продажу Комплексу - з 12.06.2012; визнано права Позивача як покупця за основним договором купівлі-продажу Комплексу в частині 62,23% від його вартості.

16. Після набрання зазначеними рішеннями господарського суду законної сили 22.07.2019 Позивач звернувся із заявою до Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради щодо реєстрації за ним права власності на Комплекс, однак рішенням №47975980 від 26.07.2019 йому відмовлено у державній реєстрації права власності.

17. У зв`язку з відмовою Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради в реєстрації права власності на Комплекс Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання за ним права власності на 2/3 частки (що є еквівалентом 62,23%) Комплексу.

18. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 18.03.2021 у справі №5019/592/12 відмовлено у задоволенні позову Позивача до Боржника, Відповідача-3 про визнання права власності на частку Комплексу у межах справи №5019/592/12 за заявою Боржника про банкрутство.

19. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 у справі №5019/592/12 змінено мотивувальну частину рішення Господарського суду Рівненської області від 18.03.2021, викладено її в редакції зазначеної постанови, а в решті рішення залишено без змін.

20. Постановою Верховного Суду від 12.08.2021 зазначені судові рішення у справі № 5019/592/12 залишено без змін.

21. 27.08.2021 Позивач звернувся до Господарського суду Рівненської області в межах справи №5019/592/12 про банкрутство Боржника з позовом до Відповідача-2 і Відповідача-3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 14.07.2015 №724.

22. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 03.10.2022 у справі №5019/592/12(918/735/21), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 та постановою Верховного Суду від 04.05.2023, у задоволенні позову Позивача до Відповідача-2 і Відповідача-3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 14.07.2015 відмовлено.

Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

23. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 12.02.2024 у задоволенні позову відмовлено.

24. Рішення мотивовано тим, що Позивач після укладення Попереднього договору не вчинив комплексу всіх необхідних дій задля оформлення у встановленому законом порядку за собою права власності на спірне майно, адже згідно з положеннями статей 620, 665 Цивільного кодексу України реалізувати права покупця можна було до здійснення відчуження майна іншій особі. Місцевий господарський суд виходив з відсутності документів, які б засвідчували факт прийому-передачі спірного майна Боржником Позивачу, та документів щодо реєстрації за Позивачем такого майна, втрати ним документа, який засвідчує відповідне право власності.

25. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 рішення господарського суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позову.

26. Постанову мотивовано тим, що задоволення позову про визнання права власності у цій справі не породжує, а підтверджує наявне у Позивача право власності на 62,23% Комплексу, набуте ним на підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу з 12.06.2012 згідно з рішенням Господарського суду Рівненської області від 14.08.2018 у справі №5019/592/12 та оспорюване відповідачами. Апеляційний господарський суд виходив із того, що Позивач прагне здійснення державної реєстрації права власності на своє майно, яке він набув на законних підставах, і визнання права власності є належним способом захисту, враховуючи, зокрема, що з 12.06.2012 і на момент вирішення спору Комплекс перебуває в розпорядженні Позивача.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

27. Відповідач-3 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та залишити в силі рішення господарського суду першої інстанції.

28. Касаційну скаргу подано з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

29. Відповідач-3 вважає, що господарський суд апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12.08.2021 у справі №5019/592/12, від 25.10.2022 у справі №914/2804/20 щодо застосування положень статей 16, 328, 392 Цивільного кодексу України.

30. Відповідач-3 заперечує проти висновку апеляційного господарського суду про наявність у Позивача права власності на частку Комплексу, оскільки з огляду на правовідносини сторін у даному конкретному випадку Позивач лише набув прав покупця за Основним договором, а не став покупцем Комплексу за Основним договором.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

31. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить закрити касаційне провадження на підставі частини 5 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

32. Позивач вважає, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається Відповідач-3 у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до цієї справи.

33. Водночас Позивач переконаний, що апеляційний господарський суд у цій справі дійшов правильного висновку про задоволення його позовних вимог з урахуванням усіх судових рішень у справі №5019/592/12, тоді як доводи Відповідача-3 зводяться до незгоди з ухваленим судовим рішенням та з встановленими господарським судом апеляційної інстанції обставинами щодо надання оцінки набуття права власності Позивачем на спірне майно.

Позиція Верховного Суду

34. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.

35. Предметом касаційного перегляду в цій справі є постанова апеляційного господарського суду, ухвалена за наслідком вирішення спору про визнання права власності на нерухоме майно - частку цілісного майнового комплексу, покупцем якого є позивач.

36. Верховний Суд не приймає до уваги аргументи скаржника, які зводяться виключно до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій і не стосуються неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зокрема пунктом 1 наведеної норми, на який посилається Відповідач-3 при зверненні з касаційною скаргою.

37. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

38. Отже, для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

39. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Тобто на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом.

40. Врахувавши викладене та проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень і постанов, на які посилається Відповідач-3 у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає безпідставними його доводи про наявність передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстави касаційного оскарження, оскільки висновки, викладені у наведених Відповідачем-3 постановах є нерелевантними до цієї справи, адже вони ухвалені щодо правовідносин, які не є подібними.

41. Так, постановою від 25.10.2022 у справі №914/2804/20 Верховний Суд скасував рішення і постанову господарських судів першої та апеляційної інстанцій, якими було визнано недійсним договори купівлі-продажу, відповідно, 5/6 і 1/6 часток об`єкту нерухомого майна, застосовано наслідки недійсності зазначених договорів шляхом скасування записів про право власності, визнано право власності позивача на об`єкт нерухомого майна. Відмовляючи у позові, Верховний Суд щодо позовної вимоги про визнання права власності дійшов висновку, що позивач за відповідним договором купівлі-продажу, на який він посилався, не набув право власності на об`єкт нерухомого майна у встановленому законом порядку, а набув лише майнові права на них, відмінні від права власності, тому звернення з позовом про визнання за позивачем права власності на спірний об`єкт нерухомого майна є передчасним. При цьому Верховний Суд зауважив, що під видом відчуження майнових прав щодо нерухомого майна фактично відбувся продаж права на звернення до суду з відповідними позовом або права на застосування способів захисту цивільних прав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 16 і статтями 387, 392 Цивільного кодексу, які не можуть бути предметом договору купівлі-продажу майнових прав.

42. На відміну від зазначеної справи, апеляційний господарський суд у цій справі встановив (з урахуванням вимог частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України), що дії сторін Попереднього договору з додатком від 17.08.2012 були спрямовані на реальне відчуження Позивачу спірного майна шляхом купівлі-продажу, відповідно, у Позивача виникли права покупця на 62,23% Комплексу. Обставини відчуження за умовами Попереднього договору певних майнових прав на Комплекс, відмінних від права власності, зокрема задля переходу прав на застосування певних способів захисту цивільних прав у непередбачених законодавством спосіб, господарські суди в цій справі не встановили.

43. Постановою від 12.08.2021 у справі №5019/592/12 Верховний Суд залишив без змін рішення та постанову господарських судів першої та апеляційної інстанцій, якими відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на частку цілісного майнового комплексу у межах справи про банкрутство. Верховний Суд у зазначеній постанові дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту про визнання права власності на 2/3 частки в цілісному майновому комплексі не здатен забезпечити реальне поновлення порушеного права та спричинить виникнення інших спорів щодо спірного майна. Верховний Суд погодився з висновками господарських судів попередніх інстанцій, що обґрунтування позовних вимог позивача не відповідає критеріям статті 392 Цивільного кодексу України, оскільки він не навів та не обґрунтував належними та допустимими доказами, яким саме чином відповідачі станом на час звернення з позовом не визнають, заперечують або оспорюють наявне у позивача право на спірний об`єкт.

44. При цьому Верховний Суд виходив з того, зокрема, що заявляючи вимогу про визнання права власності на 2/3 частики майнового комплексу, тобто на нерухоме майно площею 1067,99 м2 (еквівалентно 62,23% від загальної площі комплексу), позивач не визначив, яке саме майно входить у 2/3 частики, на яку претендує позивач, не вказав жодних індивідуальних характеристик, за якими суд може ідентифікувати таке майно із загального переліку об`єктів, які включає в себе цілісний майновий комплекс. До того ж позивач помилково стверджував, що еквівалент 62,23% від загальної вартості майнового комплексу становить 2/3 частки у праві спільної часткової власності; а також не навів жодних обґрунтувань щодо підстав визначення розміру частки, вимоги на яку він заявив.

45. На відміну від зазначеної постанови у справі №5019/592/12, на яку посилається Відповідач-3, у цій справі Позивач звернувся з позовом про визнання права власності на частку Комплексу, що складається з конкретного індивідуально визначеного майна, переліченого в позовній заяві. І таке майно згідно з встановленими апеляційним господарським судом обставинами з 12.06.2012 і на момент вирішення спору перебуває у розпорядженні покупця - Позивача, який здійснює там свою підприємницьку діяльність шляхом розміщення столярного цеху. Водночас, дослідивши надані учасниками докази, господарський суд апеляційної інстанції встановив обставини, які свідчать про набуття Позивачем з 12.06.2012 прав покупця на Комплекс у розмірі 62,23% від його вартості; порушення прав Позивача у зв`язку зі зміною особи власника майна до визнання прав Позивача як покупця за основним договором купівлі-продажу. Апеляційний господарський суд констатував відсутність іншого, крім обраного Позивачем, способу для відновлення порушеного права; задоволення позову про визнання права власності у цій справі не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте на підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 12.06.2012, яке оспорюється відповідачами.

46. З викладеного вбачається, що в постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі №5019/592/12, від 25.10.2022 у справі №914/2804/20 викладено висновки про застосування, зокрема, положень статей 16, 328, 392 Цивільного кодексу України щодо оцінки в межах дискреційних повноважень заявлених у вказаних справах позовних вимог та фактичних обставин, які формують зміст спірних правовідносин, які не можна визнати подібними до цієї справи.

47. Водночас вказані постанови не містять висновків щодо застосування норм права саме в подібних до цієї справи правовідносинах з урахуванням тих обставин, які визнані доведеними апеляційним господарським судом за результатом дослідження наданих учасниками справи доказів.

48. Викладені у касаційній скарзі доводи, окрім цитування зазначених постанов Верховного Суду від 12.08.2021 у справі №5019/592/12, від 25.10.2022 у справі №914/2804/20, по суті зводяться до незгоди з висновками апеляційного господарського суду щодо оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів, встановлення інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про відсутність підстав для задоволення позову. Такі доводи скаржника не підлягають прийняттю до уваги Верховним Судом, оскільки переоцінка доказів, вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими не входять до меж розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.

49. Отже, доводи Відповідача про те, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у перелічених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження, адже вони стосуються правовідносин, які не є подібними, що є підставою для закриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Радивилівмолоко" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 у справі №5019/592/12 (918/717/23).

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді О. Васьковський

В. Погребняк