Постанова

від 17.12.2024 по справі 915/1565/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 915/1565/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.06.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»

до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз»

про стягнення заборгованості у розмірі 8 949 310,73 грн.

У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Горбач А. М., відповідача - Приходько С. В.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У жовтні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі - позивач та/або ТОВ «Оператор ГТС України») звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просило стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» (далі - відповідач та/або АТ «Оператор ГТС «Миколаївгаз») заборгованості у розмірі 8 949 310,73 грн, з яких: 8 110 923,76 грн - основний борг за Договором транспортування природного газу від 04.02.2020 № 2002000111 за перевищення договірної потужності в період січень-березень 2021 року, 533 924,69 грн - пеня, 195 889,88 грн - інфляційні втрати, 108 572,40 грн - 3 % річних.

1.2. Позовні вимоги ТОВ «Оператор ГТС України» обґрунтовані неналежним виконанням договору транспортування природного газу від 04.02.2020 № 2002000111, зокрема в частині оплати відповідачем вартості плати за перевищення замовленої потужності за період січень-березень 2021 року.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, керуючись Законом України «Про ринок природного газу» та Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2493 (далі - Кодекс ГТС), 04.02.2020 між ТОВ «ОГС України» як оператором, та АТ «Оператор ГТС «Миколаївгаз» як замовником, було укладено договір транспортування природного газу № 2002000111 (далі - Договір), за умовами якого оператор надає замовнику послугу транспортування природного газу (далі - послуга) на умовах, визначених у цьому договорі, а замовник сплачує оператору встановлені в цьому договорі вартість такої послуги та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні (пункт 2.1 Договору).

Позивач стверджує, а відповідач не спростовує, що такий договір відповідає умовам типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 № 2497.

Згідно з пунктом 2.2 Договору послуги надаються на умовах, визначених у Кодексі, з урахуванням особливостей, передбачених цим Договором.

У пункті 2.5 Договору, зокрема, встановлено, що замовник має оплачувати послуги на умовах, зазначених у договорі.

Відповідно до пункту 2.8 Договору взаємовідносини між замовником та оператором при забезпеченні (замовленні, наданні, супроводженні) послуг транспортування за цим договором здійснюються сторонами через інформаційну платформу оператора відповідно до вимог Кодексу. Замовник набуває права доступу до інформаційної платформи з моменту підписання цього договору, а його уповноважені особи - з моменту їх авторизації, що оформлюється наданим замовником повідомленням на створення облікового запису уповноважених осіб користувача платформи за формою, визначеною Кодексом. Після набуття права доступу до інформаційної платформи замовник зобов`язується дотримуватися порядку взаємодії з інформаційною платформою, визначеного Кодексом.

Згідно з пунктом 4.1 Договору замовник, зокрема, зобов`язаний не перевищувати замовлені потужності, визначені в цьому договорі; здійснити своєчасну та повну оплату додаткової плати оператору у разі перевищення розміру замовленої потужності та/або плати за зміну умов (обмежень) користування потужністю.

Відповідно до пункту 3.2 Договору оператор, зокрема, має право стягувати із замовника додаткову плату у разі перевищення розміру договірної потужності.

Вартість перевищення замовленої потужності за кожний день газового місяця розраховується для кожного дня перевищення за формулою наведеною в пункту 8.4 Договору.

Згідно з умовами Договору позивач, як оператор, за результатами остаточної алокації відборів та подач відповідача, як замовника, здійснив розрахунок вартості плати за перевищення потужності у відповідних розрахункових місяцях, зокрема:

- за січень 2021 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 12493,72676 тис.куб.м всього на загальну суму 1 861 465,33 грн;

- за лютий 2021 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 16071,74394 тис.куб.м всього на загальну суму 2 394 561,28 грн;

- за березень 2021 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 27215,53610 тис.куб.м всього на загальну суму 4 054 897,15 грн.

Згідно з пунктом 8.4 Договору замовник, який є оператором газорозподільної системи, здійснює остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг.

Відповідно до умов Договору у випадку, якщо розрахунковий обсяг використання потужності замовником (оператором газорозподільної системи), визначений оператором газотранспортної системи на підставі остаточної алокації, перевищує обсяг договірної потужності, замовник послуг транспортування зобов`язаний здійснити оплату вартості перевищення договірної потужності за кожен день такого перевищення до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до звіту використання договірної потужності та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Звіт оператора про використання замовленої потужності замовником, який надається до чотирнадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, на його електронну адресу, містить розрахунок перевищення розміру договірних потужностей та рахунок на оплату або повідомлення про зарахування надмірно сплачених коштів у рахунок плати за використання договірної потужності на наступні періоди.

Відповідно до приписів пункту 8.4 Договору позивачем було направлено в інформаційній платформі відповідачу звіти про використання замовленої потужності відповідачем за газові місяці січень - березень 2021 року та рахунки на оплату за перевищення замовленої (договірної) потужності від 31.01.2021 № 01-2021-2002000111/1000121 за січень 2021 року на суму 1 861 465,33 грн, від 28.02.2021 № 02-2021-2002000111/1000221 за лютий 2021 року на суму 2 394 561,28 грн, від 31.03.2021№ 03-2021-2002000111/1000321 за березень 2021 року на суму 4 054 897,15 грн.

Також позивачем направлено відповідачу акти наданих послуг (перевищення замовленої (договірної) потужності) від 31.01.2021 № 01-2021-2002000111/1000121 за січень 2021 року на суму 1 861 465,33 грн, від 28.02.2021 № 02-2021-2002000111/1000221 за лютий 2021 року на суму 2 394 561,28 грн, від 31.03.2021 № 03-2021-2002000111/1000321 за березень 2021 року на суму 4 054 897,15 грн, які підписані відповідачем без зауважень.

З матеріалів справи вбачається, що у встановлені пунктом 8.4 Договору строки відповідач у повному обсязі не сплатив на користь позивача вартість перевищення договірної потужності за січень - березень 2021 року в загальній сумі 8 310 923,76 грн, та поза межами строків оплати визначених умовами Договору відповідачем було проведено оплату за перевищення договірної потужності за січень 2021 року лише в загальній сумі 200 000 грн, що підтверджується реєстром платежів АБ «Укргазбанк».

Відповідачем не здійснено оплати своїх зобов`язань за перевищення замовленої потужності за період січень-березень 2021 року на загальну суму 8 110 923,76 грн, що стало підставою для звернення з позовом у цій справі.

3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 06.06.2024 (суддя Мавродієва М. В.) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з АТ «Оператор ГТС «Миколаївгаз» на користь ТОВ «Оператор ГТС України» 8 110 923,76 грн основного боргу за перевищення розміру договірної потужності, 266 962,35 грн пені, 108 572,40 грн - 3 % річних, 195 889,88 грн інфляційних втрат; стягнуто з АТ «Оператор ГТС «Миколаївгаз» на користь ТОВ «Оператор ГТС України» 134 239,66 грн судового збору; в решті позовних вимог відмовлено.

3.2. У своєму рішенні суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 8 110 923,76 грн - основного боргу за Договором за перевищення договірної потужності в період січень-березень 2021 року, 533 924,69 грн - пені, 195889,88 грн - інфляційних втрат та 108 572,40 грн - 3 % річних є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Разом з тим, місцевим господарським судом було прийнято до уваги клопотання відповідача від 27.03.2024 про зменшення розміру заявленої до стягнення пені.

Дослідивши надані сторонами докази, проаналізувавши правові позиції сторін, врахувавши збалансованість інтересів сторін, причини прострочки здійснення платежів, необхідність судового захисту майнових прав позивача, відсутність доказів на підтвердження завдання збитків позивачу, а також враховуючи, що застосування штрафних санкцій спрямоване на стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, місцевий господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.

За таких обставин, місцевим господарським судом було присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача пені у сумі 266 962,35 грн (50 % від 533 924,69 грн).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що нарахування та стягнення з відповідача на користь позивача 3 108 572,40 грн - 3 % річних, 195 889,88 грн інфляційних втрат та 266 962,35 грн пені у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки пов`язані з порушенням відповідачем умов спірного Договору. Стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі, на думку суду, не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення останнім зобов`язання.

3.3. Південно-західний апеляційний господарський суд переглянувши рішення місцевого господарського суду лише в частині зменшення пені постановою від 16.09.2024 (Принцевська Н. М. - головуючий, судді: Колоколов С. І., Савицький Я. Ф.) рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.06.2024 у справі № 915/1565/21 залишив без змін.

3.4. Постанова мотивована тим, що визначення розміру, на який зменшуються нараховані штрафні санкції, є суб`єктивним правом суду, і в даному випадку ним було дотримано принцип розумного балансу між інтересами сторін, враховані обставини справи та матеріальний стан як відповідача, так і позивача у даній справі. Апеляційний господарський суд зауважив, що висновок місцевого господарського суду щодо зменшення заявленої до стягнення пені ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України, зокрема, статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та відповідає сформованій та сталій судової практиці, у тому числі суду касаційної інстанції, щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Отже, враховуючи відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок прострочення сплати суми заборгованості, апеляційний господарський суд зазначив про правильність висновків суду першої інстанції щодо можливості зменшення у цьому випадку пені до 266 962,35 грн (із заявлених до стягнення 533 924,69 грн).

При цьому суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що такий висновок суду не порушує балансу інтересів сторін та не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність).

4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

4.1. Не погоджуючись із рішенням та постановою, ТОВ «Оператор ГТС України» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.06.2024 грн по справі № 915/1565/21 в частині відмовлених позовних вимог про стягнення пені у розмірі 266 962,34 грн та ухвалити в цій частині нове рішення щодо задоволення позовних вимог про стягнення пені у повному обсязі.

4.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.3. Обґрунтовуючи наведену підставу касаційного оскарження, ТОВ «Оператор ГТС України» посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували положення статті 233 ГК України, статей 551, 624 ЦК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 12.02.2020 у справі № 924/414/19, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 21.01.2021 у справі № 927/704/19, від 15.11.2023 у справі № 910/1266/23.

4.4. АТ «Оператор ГРС «Миколаївгаз» у відзиві на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані постанову та рішення - без змін. При цьому відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду, та правильно застосували положення статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України.

4.5. У судовому засіданні 17.12.2024 представник відповідача усно заявив клопотання про відвід судді Случа О. В., у зв`язку з чим було оголошено перерву для надання письмової заяви про відвід. Проте, 17.12.2024 до суду через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему (далі - «Електроний суд» та/або ЄСІТС) представником відповідача подано клопотання про залишення без розгляду заяви про відвід судді Случа О. В. З огляду на викладене, у суду касаційної інстанції відсутні правові підстави для розгляду клопотання представника відповідача про відвід судді Случа О. В.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.3. Як зазначалося предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги ТОВ «Оператор ГТС України» про стягнення з АТ «Оператор ГРС «Миколаївгаз» заборгованості у загальній сумі 8 949 310,73 грн, з яких: 8 110 923,76 грн - основна заборгованість за Договором, 533 924,69 грн - пеня, 195 889,88 грн - інфляційні втрати, 108 572,40 грн - 3 % річних.

Предметом касаційного перегляду є судові рішення у справі № 915/1565/21 в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «Оператор ГТС України» до АТ «Оператор ГРС «Миколаївгаз» про стягнення пені у сумі 266 962,34 грн.

Отже, відповідно до вимог статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції переглядає оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

5.4. Колегія суддів зазначає, що порядок стягнення неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, правила застосування та умови зменшення її розміру врегульовані положеннями ГК України та ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 29.08.2024 у справі № 910/14265/23, від 29.08.2024 у справі № 910/14264/23, неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов`язання та заходом відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та заходу відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Згідно із частиною 1 статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно із частиною 2 статті 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Подібні правила також містить частина 3 статті 551 ЦК України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення частини 3 статті 551 ЦК України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина 3 статті 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (подібна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20)).

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків від порушення зобов`язання, невідповідності між розміром стягуваної неустойки (штрафу, пені) та такими наслідками, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів для виконання зобов`язання, негайного добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 910/15705/21).

При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті насамперед стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд також повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.08.2024 у справі № 910/14265/23, від 29.08.2024 у справі № 910/14264/23 та від 24.09.2024 у справі № 915/1037/23 у подібних правовідносинах.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Тому таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Розглядаючи клопотання відповідача про зменшення розміру пені, суд першої інстанції, керуючись положеннями статті 233 ГК України, дослідивши подані суду докази, проаналізувавши правові позиції сторін, врахувавши збалансованість інтересів сторін, причини прострочки здійснення платежів, необхідність судового захисту майнових прав позивача, відсутність доказів на підтвердження завдання збитків позивачу, а також врахувавши, що застосування штрафних санкцій спрямоване на стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, дійшов висновку про часткове задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 50 %.

Суд першої інстанції встановив розмір належної до стягнення пені - 266 962,35 грн (50 % від заявленого до стягнення розміру пені).

Суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення статті 269 ГПК України, а також враховуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, переглянув рішення місцевого господарського суду лише в частині зменшення заявленої до стягнення пені на 50 % (з 533 924,69 грн до 266 962,35 грн).

Суд апеляційної інстанції зазначив, що враховує доводи відповідача, викладені у клопотанні про зменшення пені, зокрема про:

- відсутність господарської діяльності;

- скрутне становище підприємства у зв`язку з тим, що постановою НКРЕКП від 29.09.2023 № 1773 зупинено дію ліцензії на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, виданої відповідно до постанови НКРЕКП від 29.06.2017 № 853;

- нездійснення відповідачем розподілу природного газу на території Миколаївської області, оскільки з 01.10.2023 відповідач не є Оператором газорозподільної системи, відповідно не отримує жодних надходжень від основної діяльності;

- незазначення позивачем, які збитки та яку шкоду йому було завдано через затримку у виконанні зобов`язання за договором з боку відповідача.

Суд апеляційної інстанції також взяв до уваги, що даному спорі судом першої інстанції також стягнуто з відповідача на користь позивача заявлені до стягнення 3 % річних та інфляційні втрати у розмірі, що був заявлений позивачем, а тому негативні для позивача наслідки, у вигляді несвоєчасного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати поставленого газу, були компенсовані, у тому числі за рахунок таких грошових коштів. При цьому, суд зауважив, що у даному випадку місцевий господарський суд не скористався своїм правом на зменшення заявлених позивачем до стягнення 3 % річних, а стягнув їх з відповідача у повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції також урахував, що присудження до стягнення із відповідача всього розміру пені матиме наслідком покладення на відповідача невиправданого тягаря, оскільки порушення відповідачем грошових зобов`язань за договором є безпосереднім наслідком неможливості відповідача виконувати власні зобов`язання у зв`язку із певними обставинами.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції відхиляє аргументи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Варто при цьому також зазначити, що стаття 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 ГПК України).

Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Виходячи з встановлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи вбачається, що така оцінка була проведена судами попередніх інстанцій, а відповідна мотивація викладена в оскаржуваних судових рішеннях. Ця мотивація співпадає із усталеними підходами, які склалися в судовій практиці при вирішенні питання про зменшення розміру пені і протилежні доводи касаційної скарги у цій частині є необґрунтованими.

Разом з цим, щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, варто звернути увагу на те, розглянувши доводи скаржника, колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 924/414/19, на яку посилається скаржник, Верховний Суд дійшов такого висновку: «… Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків».

У пункті 8.15 постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, на яку посилається скаржник, Верховний Суд виклав такий висновок: «… зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін».

Колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 927/704/19, на яку також посилається скаржник, Верховний Суд, зокрема, звернув увагу на необхідність подання доказів, що підтверджують об`єктивну неможливість своєчасного здійснення розрахунків, зокрема відсутність коштів на інших (поточних) рахунках підприємства, в тому числі неможливість залучення кредитних коштів; ведення належної претензійно-позовної діяльності щодо стягнення дебіторської заборгованості в примусовому порядку.

У постанові Верховного Суду від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, на яку посилається скаржник, Верховний Суд виснував про таке: «8.4. Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

…8.7. Поряд з цим у вирішенні судом про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання».

Скаржник зазначає, що у постанові Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 910/1266/23 Верховний Суд сформулював, зокрема, такий висновок: «…При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки».

З урахуванням наведених доводів скаржника Верховний Суд зазначає, що в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 сформульовано висновок про те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, що водночас мають узгоджуватись із ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом відповідно до статей 86, 210, 237 ГПК України.

У пункті 7.42 постанови від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду виснувала, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою для зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин 1, 2 статей 233 ГК України та частини 3 статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Наведені висновки узгоджуються з нормами закону, які регулюють можливість зменшення розміру штрафних санкцій та є засобом недопущення їх використання ані як засобу для отримання необґрунтованих доходів, ані як способу уникнути відповідальності. У питанні про зменшення розміру неустойки, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, суд щоразу виходить з конкретних обставин.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема практиці Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

Відтак колегія суддів зазначає, що оскаржувані рішення у справі № 915/1565/21, що розглядається, в частині зменшення розміру пені на 50 % не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених скаржником постановах. Питання про зменшення розміру штрафних санкцій в кожному конкретному випадку віднесено на розсуд суду і його вирішення залежить від обставин кожної справи, а також наданих сторонами доказів і наведених ними аргументів. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 916/2779/23.

Застосоване у статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Водночас вирішення цих питань не належить до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судами першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18, від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19, від 04.10.2021 у справі № 922/3436/20, від 10.11.2022 у справі № 910/15705/21, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21).

За результатами розгляду цієї справи суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, відмовив скаржнику у задоволенні позову в частині стягнення пені в повному обсязі та з урахуванням обставин справи зменшив розмір пені на 50 %. При цьому суд першої інстанції реалізував свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України.

За таких обставин не можуть бути враховані доводи скаржника про те, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи судові рішення в оскаржуваній частині, неправильно застосували положення статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, не врахували висновки щодо їх застосування, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 12.02.2020 у справі № 924/414/19, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 21.01.2021 у справі № 927/704/19, від 15.11.2023 у справі № 910/1266/23, на які посилається скаржник, а також не дослідили та не оцінили обставини відповідно до статей 86, 210, 237 ГПК України.

Таким чином, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування судових рішень господарських судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині з цих підстав.

Верховний Суд також зазначає, що інші доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 ГПК України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. За змістом частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. З урахуванням меж перегляду справи в суді касаційної інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для зменшення розміру пені, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.06.2024 в оскаржуваній частині та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 у справі № 915/1565/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ