Постанова

від 18.12.2024 по справі 810/107/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 810/107/16

адміністративне провадження № К/9901/35463/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Бившевої Л.І., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аніка»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 13.04.2016 (судді: Басай О.В., Волков А.С., Харченко С.В.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2016 (судді: Карпушова О.В., Епель О.В., Кобаль М.І.)

у справі № 810/107/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аніка»

до Державної фіскальної служби України,

Головного управління ДФС у Київській області,

Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області

про визнання незаконними та скасування рішень та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У січня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Аніка» (далі - позивач, ТОВ «Аніка») звернулося до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач 1, ДФС), Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач 2, ГУ ДФС у Київській області) та Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач 3, ДПІ у Києво-Святошинському районі), в якому просило суд:

1) визнати незаконним та скасувати рішення ДПІ від 10.06.2015 № 7109/10/10-13-11-02-10 про відмову у прийнятті податкової звітності;

2) визнати незаконним та скасувати рішення ГУ ДФС від 27.07.2015 № 2021/10/10-36-11-01-10 про результати розгляду скарги;

3) визнати незаконним та скасувати рішення ДФС від 19.10.2015 № 21983/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги;

4) зобов`язати ДПІ включити відомості з поданої ТОВ «Аніка» податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період календарний місяць - травень 2015 року, доповнення та додатків до цієї декларації, до облікових даних щодо цього товариства у інформаційних базах даних Державної фіскальної служби України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що подав до ДПІ у Києво-Святошинському районі податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2015 року у паперовій формі, однак, податковий орган неправомірно відмовив йому у прийнятті податкової звітності.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 13.04.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2016 у задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що позивач податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2015 року в електронній формі до контролюючого органу не подавав, договір про визнання електронних документів на момент подання податкової звітності був чинним, будь-які обставини, які б унеможливлювали виконання позивачем податкового обов`язку з подання податкової звітності з ПДВ в електронній формі, позивач суду не повідомив і не доказав. Податкова декларація з ПДВ, складена позивачем у паперовій формі, за формою не відповідає встановленому формату (стандарту) податкового документа в електронному вигляді, не містить обов`язкового реквізиту - електронного цифрового підпису, за відсутності якого цей документ втрачає передбачений статтею 48 ПК України статус податкової декларації із настанням передбачених законом юридичних наслідків, у зв`язку з чим ДПІ у Києво-Святошинському районі при прийнятті рішення щодо відмови у прийнятті податкової звітності позивача діяла правомірно, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Що стосується позовних вимог про визнання протиправними та скасування рішень ГУ ДФС та ДФС, то суди зазначили, що прийняті за результатом оскарження в адміністративному порядку дій (рішення) ДПІ у Києво-Святошинському районі, а також про зобов`язання ДПІ у Києво-Святошинському районі вчинити певні дій, то ці вимоги також задоволенню не підлягають, адже є похідними від висновку суду щодо правомірності рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі про відмову у прийнятті податкової звітності позивача.

Не погоджуючись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В доводах касаційної скарги скаржник зазначив, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права та порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

Додає, що оригіналом податкової декларації, форма якої затверджена у письмовій формі і є офіційно опублікована (ст. 57 Конституції України) у письмовій формі у офіційному друкованому виданні, є лише податкова декларація у письмовій формі, адже відповідно до пункту 46.5 статті 46 Податкового кодексу України форма такої податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну і митну політику.

Зауважує, що позивач реалізував своє право, передбачене пунктом 46.4 статті 46 Податкового кодексу України, подавши доповнення до податкової декларації, оскільки форма податкової декларації з ПДВ, затверджена Міністерством фінансів України, не є визначеною центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, і до того ж унеможливлює зазначення у ній сум податкового кредиту з ПДВ за результатами діяльності у попередньому звітному періоді (зокрема, додаток 2 до податкової декларації «заморожував» зазначення сум від`ємного значення з ПДВ станом на 01.02.2015.

На думку скаржника, договором між платником податків та ДПІ не може встановлюватися положення про те, шо електронний документ є оригіналом, якщо Законом прямо передбачено, що оригіналом такого документу є лише його письмова форма.

Позивач додає, що нав`язування через ЗМІ ідеї «електронізації», «електроннокабінетизації» тощо адміністрування ПДВ є результатом «мізкомпромивання», різноманітних маніпуляцій, тиражування «листів-роз`яснень ДФС» тощо. «Електронні» форми всіх податкових декларацій, які фіскали хочуть (а насправді зобов`язані) приймати від платників податків, запроваджені юридичною особою приватної форми власності, яка володіє брендом «MeDoc», тому перешкоджання платнику податків подати податкову звітність у іншій, відмінний від розробленої цим підприємством формі, є результатом корупції в органах ДФС та Мінфіні України.

Скаржник стверджує, що прийняття податкової звітності від платника податків є передбаченим законом обов`язком, закріпленим у пункті 49.8 статті 49 Податкового кодексу України, від виконання якого ДПІ може бути звільнена лише шляхом виконання обов`язку надання повідомлення платнику податків про відмову у її прийнятті в порядку пункту 49.11 статті 49 Податкового кодексу України, тому ухилення від виконання цього обов`язку під іншим приводом та у інший спосіб є протиправним використанням наданих службових повноважень.

Заперечення або відзиви на касаційну скаргу від відповідачів до Суду не надходили, що не є перешкодою для розгляду касаційної скарги по суті.

У зв`язку з набранням 15.12.2017 чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України згідно з Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» та початком роботи Верховного Суду касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вказана касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.06.2015 позивач подав до ДПІ у Києво-Святошинському районі податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2015 року з додатками 2, 3, 4, 5, доповненням до цієї податкової декларації у формі листа від 10.06.2015 № 70/06-15 у паперовому вигляді разом із супровідним листом № 71/06-15. До вказаного супровідного листа позивач також додав флеш-носій з копіями записів реєстрів виданих та отриманих податкових накладних в електронній формі (т. 1 а.с. 103-118).

Рішенням ДПІ у Києво-Святошинському районі від 10.06.2015 № 7/09/10/10-13-11-02-10 «Про відмову у прийнятті податкової звітності», викладеним у формі листа, ДПІ повідомила позивача, що податкова декларація з податку на додану вартість ТОВ «Аніка» за травень 2015 року від 10.06.2015 з реєстраційним номером № 1500027872 вважається не визнаною як податкова звітність, в зв`язку з тим, що вона подана з порушенням пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, з огляду на що позивачу запропоновано подати податкову декларацію з податку на додану вартість за відповідний звітний період у спосіб, передбачений законодавством (т. 1 а.с. 119).

Вважаючи вказане рішення незаконним, позивач оскаржив його в адміністративному порядку до вищих податкових органів (том 1, а.с. 120-124, 127-134, 135-142, 145).

За наслідками адміністративного оскарження рішеннями ГУ ДФС у Київській області від 27.07.2015 № 2021/10/10-36-11-01-10 (т. 1 а.с. 125-126) та ДФС України від 19.10,2015 № 2/983/6/99-99-11-02-02-15 (т. 1 а.с. 145), скарги позивача залишено без задоволення, а рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі, викладене в листі від 10.06.2015 № 7/09/10/10-13-11-02-10, - без змін.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковим кодексом України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Пунктом 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) визначені як документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Згідно з пунктом 48.1 статті 48 ПК України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Відповідно до пункту 49.1 статті 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Пунктом 49.2 статті 49 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

Згідно з пунктом 49.3 статті 49 ПК України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

З 01.01.2015 набув чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», згідно з яким запроваджено систему електронного адміністрування податку на додану вартість та передбачено подання податкової звітності з податку на додану вартість в електронній формі та яким пункт 49.4 Податкового кодексу України доповнено абзацом другим такого змісту:

«Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством».

Відтак, наведений імперативний припис передбачає обов`язок платника податку на додану вартість подавати звітність з цього податку лише в електронній формі.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, у постанові Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 810/2278/16, у постанові від 16.06.2020 у справі № 810/1652/16 та у постанові від 23.10.2020 у справі № 810/5264/15.

При цьому, статтею 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

В силу положень пункту 49.4-1 статті 49 ПК України акредитований центр сертифікації ключів центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, безоплатно надає особам, які мають намір подавати податкову декларацію в електронній формі, послуги у сфері електронного цифрового підпису.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документообіг (обіг електронних документів) - сукупність процесів створення, оброблення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів, які виконуються із застосуванням перевірки цілісності та у разі необхідності з підтвердженням факту одержання таких документів.

Згідно із статтею 10 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» відправлення та передавання електронних документів здійснюються автором або посередником в електронній формі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем або шляхом відправлення електронних носіїв, на яких записано цей документ.

Загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису визначаються Інструкцією з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв`язку, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 № 233, зареєстрованим Міністерстві юстиції України 16.04.2008 за № 320/15011 (далі - Інструкція).

Згідно з пунктами 2, 3 розділу ІІ вказаної Інструкції, для подання податкових документів до органів ДПС в електронному вигляді платник податків повинен мати: спеціалізоване програмне забезпечення для формування податкових документів в електронному вигляді у затвердженому форматі (стандарті); доступ до мережі Інтернет та можливість відправлення/приймання електронних повідомлень по електронній пошті; засіб КЗІ (сумісний за форматами даних із засобами КЗІ, що використовуються в органах ДПС); чинні посилені сертифікати відкритих ключів, сформованих акредитованим центром сертифікації ключів для платника податків та уповноважених посадових осіб платника податків, підписи яких є обов`язковими для податкової звітності у паперовій формі.

Формат (стандарт) податкового документа в електронному вигляді на основі специфікації eXtensible Markup Language (XML), електронні форми податкових документів та інша інформація про порядок подання податкових документів в електронному вигляді оприлюднюються на WEB-сайті ДПА.

Пунктом 7 розділу ІІ Інструкції визначено, що підставою для прийняття податкового документа в електронному вигляді є: його відповідність затвердженому формату (стандарту); підтвердження ЕЦП платника податків та його посадових осіб, підписи яких є обов`язковими для звітів в паперовій формі за умов, встановлених в статтею 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис»; чинність відповідного посиленого сертифіката ключа під час накладання ЕЦП (підтверджується за допомогою позначки часу, отриманої від акредитованого центру сертифікації ключів, або якщо до моменту одержання електронного документа строк дії відповідного сертифіката не був закінчений або відповідний сертифікат не був скасований/ блокований).

Згідно з пунктом 7 розділу ІІІ Інструкції, при поданні податкових документів в електронній формі телекомунікаційними каналами зв`язку платник податків та органи ДПС повинні додержуватися такого порядку:

платник податків створює податковий документ в електронному вигляді відповідно до затвердженого формату (стандарту) за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення;

після підготовки платником податків податкового документа в електронному вигляді на нього накладаються ЕЦП посадових осіб платника податків;

після накладання ЕЦП платник податків здійснює шифрування податкового документа в електронному вигляді та направляє його до органів ДПС через телекомунікаційні канали зв`язку; Другий примірник податкового документа в електронному вигляді зберігається у платника податків;

після одержання від платника податків податкового документа в електронному вигляді органи ДПС проводять його розшифрування, перевірку ЕЦП, перевірку відповідності електронного документа затвердженому формату (стандарту);

перша квитанція є підтвердженням платнику податків передачі його податкових документів в електронному вигляді до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв`язку. Ця квитанція надсилається органами ДПС на електронну адресу платника податків, з якої було надіслано податкову звітність;

підтвердженням платнику податків прийняття його податкових документів до бази даних ДПС є друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, в якій визначаються реквізити прийнятого податкового документа в електронній формі, відповідність податкового документа в електронній формі затвердженому формату (стандарту) електронного документа, результати перевірки ЕЦП, інформація про платника податків, дата та час приймання, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова звітність, та дані про відправника квитанції;

якщо надіслані податкові документи сформовано з помилкою, то платнику податків надсилається друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття податкових документів в електронному вигляді із зазначенням причин.

Положеннями пункту 49.8 статті 49 ПК України передбачено, що прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу.

В контексті наведеного суди встановили, що податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2015 року в електронній формі позивач до контролюючого органу не подавав.

Тоді як 12.04.2015 між ТОВ «Аніка» та ДПІ у Києво-Святошинському районі було укладено договір про визнання електронних документів № 1 (т. 1 а.с. 76-77), який на момент подання декларації 10.06.2015 був чинним, що не заперечується позивачем та свідчить про відсутність у позивача право подачі декларації з податку на додану вартість у паперовому вигляді.

При цьому, суд першої інстанції слушно зауважив, що позивачем не надано доказів наявності будь-яких обставини, які б унеможливлювали виконання позивачем податкового обов`язку з подання податкової звітності з ПДВ саме в електронній формі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ДПІ у Києво-Святошинському районі, при прийнятті рішення щодо відмови у прийнятті податкової звітності позивача, діяло правомірно, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, у зв`язку з чим правомірно відмовили у задоволені позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі від 10.06.2015 № 7109/10/10-13-11-02-10 про відмову у прийнятті податкової звітності та зобов`язання ДПІ у Києво-Святошинському районі включити відомості з поданої ТОВ «Аніка» податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період календарний місяць - травень 2015 року, доповнення та додатків до цієї декларації, до облікових даних щодо цього товариства у інформаційних базах даних Державної фіскальної служби України.

Щодо оскарження позивачем рішення ГУ ДФС у Київській області від 27.07.2015 № 2021/10/10-36-11-01-10 про результати розгляду скарги та рішення ДФС від 19.10.2015 № 21983/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги, то Суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 2 КАС України (у редакції до 15.12.2017) визначено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дії чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Разом з тим, процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору, що свідчить про те, що оскаржувані рішення про результати розгляду скарг прийняті за наслідками вирішення податкового спору в досудовому порядку, не є актами реалізації контролюючими органами повноважень у сфері управлінської діяльності та не породжують для платника жодних правових наслідків, у зв`язку з чим правові підстави для визнання їх незаконними та скасування відсутні, які також є похідними від висновку суду щодо правомірності рішення ДПІ про відмову у прийнятті податкової звітності позивача. що також свідчить про правомірні висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволені позовних вимог в цій частині

Щодо посилання позивача на те, що оригіналом податкової декларації, форма якої затверджена у письмовій формі і є офіційно опублікована у письмовій формі у офіційному друкованому виданні, є лише податкова декларація у письмовій формі, є помилковим, оскільки листом ДФС України від 06.03.2015 № 7796/7/99-99-19-03-02-17 «Про податок на додану вартість» https://www.tax.gov.ua/baneryi/elektronne-administruvannya-pdv/print-63592.html, у зв`язку із набранням чинності наказом Міністерства фінансів України від 23.01.2015 № 13 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства фінансів України», ДФС повідомляє про окремі особливості складання податкової звітності з податку на додану вартість за звітні періоди, починаючи з лютого 2015 року, та наступні звітні періоди з урахуванням змін, внесених до Податкового кодексу України Законом України від 28.12.2014 № 71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи». Подання податкової декларації з за звітні (податкові) періоди лютий 2015 року та наступні звітні періоди (далі - звітні (податкові) періоди) здійснюватиметься за формою і в порядку, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 № 957 у редакції наказу Міністерства фінансів України від 23.01.2015 № 13 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства фінансів України», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 30.01.2015 за № 102/26547, тобто в електронному вигляді.

Щодо посилання заявника на те, що позивач реалізував своє право, передбачене пунктом 46.4 статті 46 Податкового кодексу України, подавши доповнення до податкової декларації, оскільки форма податкової декларації з ПДВ, затверджена Міністерством фінансів України, не є визначеною центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, і до того ж унеможливлює зазначення у ній сум податкового кредиту з ПДВ за результатами діяльності у попередньому звітному періоді (зокрема, додаток 2 до податкової декларації «заморожував» зазначення сум від`ємного значення з ПДВ станом на 01.02.2015), то колегія суддів зауважує, що абзацом 2 пункту 49.4 статті 49 ПК України передбачено подання податкової звітності, у тому числі декларацій з ПДВ саме в електронному вигляді.

При цьому, Суд погоджується з твердженням скаржника про те, що прийняття податковим органом податкової звітності від платника податків є передбаченим законом обов`язком, закріпленим у пункті 49.8 статті 49 ПК України, однак колегія суддів знову ж таки звертає увагу скаржника на те, що така електронна звітність подається в електронному вигляді, обов`язок прийняття якої (саме в електронному вигляді) і закріплений у пункті 49.8 статті 49 ПК України.

Отже, доводи касаційної скарги, не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди допустили неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-ІХ (відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону), та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України.

Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аніка» залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 13.04.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2016 у справі № 810/107/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва

Cудді Л.І. Бившева

В.П. Юрченко