Рішення

від 19.12.2024 по справі 158/3770/24

КІВЕРЦІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 158/3770/24

Провадження № 2-а/0158/144/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2024 року м. Ківерці

Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді - Сіліч Ю.Л.,

за участю секретаря - Оніщук Н.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці, справу за адміністративним позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, -

В С Т А Н О В И В

Позивач Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області звернулось до суду з адміністративним позовом до громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.05.2024 року співробітниками ДСР НП України було виявлено громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 23.05.2024 року, відповідача було затримано з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України. На підставі даного рішення відповідача поміщено до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України.

Вказують, що для забезпечення виконання рішення суду про примусове видворення були вжиті усі передбачені заходи для примусового видворення відповідача, однак, останній не співпрацює з державними органами та не виявив бажання покидати територію України.

З врахуванням наведеного, у зв`язку із неможливістю забезпечити примусове видворення за межі території України відповідача, просять продовжити строк затримання громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства строком на 6 місяців, з метою вжиття заходів щодо його ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.

Ухвалою судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 17.12.2024 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за окремою категорією термінових справ.

19.12.2024 року представник відповідача Житкова А.С. подала до суду відзив на позовну заяву в обґрунтування якого зазначає, що відповідач по справі - громадянин Республіки Вірменія ОСОБА_1 з 2017 року перебуває на території України, має міцні соціальні зв`язки та постійне місце проживання, перебуває у цивільному шлюбі з громадянкою України, з якою мають спільну дитину дочку ОСОБА_2 2018 року народження.

Крім того зазначає, що особу відповідача - громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифіковано, останній має дійсне посвідчення водія, оригінал якого було вилучено в останнього працівниками поліції під час його затримання.

Зазначає, що позивачем, протягом тривалого часу не вжито достатніх заходів для проведення якнайшвидшої ідентифікації особи іноземця та забезпечення його примусового видворення.

Посилаючись на відсутність ризиків, які могли б вказувати на те, що відповідач по справі ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, просить в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача Штоюнда Ж.М. в судове засідання не з`явилась. До суду надіслала заяву про розгляд справи у її відсутності. Позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Представник відповідача Житкова А.С. в судове засідання не з`явилася. До суду подала заяву про розгляд справи без її участі за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Судом встановлено, що рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 23.05.2024 року ухвалено затримати громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою ідентифікації та забезпечення виконання рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 21.05.2024 року про його примусове видворення на строк 3 (три) місяці, починаючи з часу фактичного затримання 12 год. 15 хв. 21.05.2024 року з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України. (а.с. 5 зворотня сторона -8).

В подальшому рішеннями Ківерцівського районного суду Волинської області від 22.08.2024 року та 17.10.2024 року продовжено строк затримати громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8 зворотня сторона -10, 10-зворотня сторона -13).

Судом також встановлено, що у громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_3 наявне посвідчення водія НОМЕР_1 , термін дії якого з 30.12.2014 року по 30.12.2024 року.

Таким чином, з вищеперелічених доказів встановлено, що іноземець був учасником неодноразових судових процесів, має дійсне посвідчення водія, що свідчить про його ідентифікацію.

Позивачем до матеріалів справи не долучено жодних письмових доказів, які б свідчили про відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації.

Також з матеріалів вбачається, що відповідач - громадянин Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має міцні соціальні зв`язки та постійне місце проживання; перебуває у цивільному шлюбі, від якого має малолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Відповідно до частини одинадцятої статті 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.

Частина тринадцята статті 289 КАС України встановлює, що умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:

1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації;

2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи; наявність хоча б однієї з яких надає підстави для прийняття адміністративним судом рішення про продовження затримання такої особи в межах максимально можливого строку (18 місяців).

Зазначений перелік умов є вичерпним, що також зазначено у постанові Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 743/1046/20).

В судовому засіданні не встановлено підстав, передбачених ч. 13 ст. 289 КАС України, за наявності яких неможливо виконати судове рішення про примусове видворення іноземця, особу якого ідентифіковано.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства від 22.09.2011 № 3773-VI (надалі - Закон № 3773).

Так, згідно ч. 4 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більше як на 18 місяців.

Відповідно до п. 30 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Зокрема, відповідно до п. «f» ч.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

У п. 103 Рішенні Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року «Справа «Анатолій Руденко проти України» стало остаточним 17 липня 2014 року (№ 50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту «e» п.1 ст.5 Конвенції рішення у справах «Вітольд Літва проти Польщі», заява N 26629/95, п. 78, ЄСПЛ 2000-III, та «Станєв проти Болгарії» [ВП], заява N 36760/06, п. 143, ЄСПЛ 2012).

Суд наголошує, що п.1 ст.5 Конвенції має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує п.1 ст.5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ливада проти України» (від 26 червня 2014 року) зазначено, що проголошуючи право на свободу, пункт ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків із права на свободу, яке гарантує п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті положення п.1 ст.5 про захист прав людини і основоположних свобод. Застосування адміністративного затримання для забезпечення доступності особи для подальшого кримінального провадження становить свавільне позбавлення свободи.

Європейський суд з прав людини у справі «Амюр проти Франції» (рішення від 25 червня 1996 року) та у справі «Дугуз проти Греції» (рішення від 6 березня 2001 року) вказав, що у разі, якщо національне законодавство передбачає можливість позбавлення волі - особливо стосовно іноземного громадянина - шукача притулку - таке законодавство повинно бути максимально чітким і доступним для того, щоб уникнути ризику свавілля.

Отже, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України затримання треба розуміти і як тимчасовий запобіжний кримінально-процесуальний, і як адміністративно-процесуальний заходи, застосування яких обмежує право на свободу та особисту недоторканність людини (абзац п`ятий пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26.06.2003р. №12-рп/2003).

Таким чином, затримання відповідача на новий строк буде суперечити п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судом також встановлено, що відповідач по справі виявив своє бажання співпрацювати з органами міграційної служби. За таких умов, судом не встановлено наявність обставин передбачених п. п. 1, 2 ч. 13 ст. 289 КАС України для можливості продовження строку затримання іноземця, відповідно до положень закону.

Також, суд зауважує, що відсутність можливості виконання судового рішення про примусове видворення відповідача за межі території України з незалежних від сторін причин протягом тривалого часу не може бути підставою для продовження строку затримання відповідача.

Враховуючи вищевказане та встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до задоволення не підлягає.

Керуючись статтями 9, 72-77, 241, 244, 246, 268-272, 288, 289 КАС України, суд -

У Х В А Л И В

В задоволенні адміністративного позову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

На виконання п. 4 ч. 5 ст. 246 КАС України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4А; код ЄДРПОУ 42552598);

Представник позивача Штоюнда Жанна Максимівна, діє на підставі довіреності №8010/13-24 від 12.01.2024 року;

Відповідач: громадянин Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце перебування: АДРЕСА_1 ;

Представник відповідача Житкова Алевтина Сергіївна, адреса: вул. Ніла Хасевича, 7, м. Луцьк, Волинської області.

Текст судового рішення складено 20 грудня 2024 року.

Суддя Ківерцівського районного суду Ю.Л. Сіліч