Постанова

від 20.12.2024 по справі 916/3377/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/3377/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження, без виклику сторін апеляційну скаргу Заступника Керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 30.09.2024 (складено та підписано 30.09.2024, суддя Д`яченко Т.Г.)

у справі №916/3377/24

за позовом Керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державної аудиторської служби України

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю Ролло Трейдінг

2) Державного підприємства Фінансування інфраструктурних проектів

про визнання недійсним договору та стягнення

ВСТАНОВИВ

Керівник Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державної аудиторської служби України звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Ролло Трейдінг та Державного підприємства Фінансування інфраструктурних проектів в якому просить:

1) визнати недійсним договір з поточного середнього ремонту-облаштування освітленням із використання автономного електрозабезпечення наземних пішохідних переходів, розташованих на автомобільній дорозі загального користування державного значення М-07 Київ Ковель на ділянці км 34+532, км 61+268, км 36+763, км 40+909, км 40+006, км 39+716, км 39+339, Київська область від 30.10.2019р. №БДР-225/10-19, укладениц між Державним підприємством Фінансування інфраструктурних проектів та Товариством з обмеженою відповідальністю Дорстрой Монтаж Київ;

2) стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ролло Трейдінг на користь Державного підприємства Фінансування інфраструктурних проектів 2441264,19 грн, а з Державного підприємства Фінансування інфраструктурних проектів одержані ним за рішенням суду 2441264,19 грн стягнути в дохід держави.

Оскаржуваною ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.09.2024 по справі №916/3377/24 дану справу передано за підсудністю до Господарського суду Київської області.

В мотивах оскаржуваної ухвали суд першої інстанції дійшов висновку, що спір у даній справі виник з приводу утримання автомобільних доріг загального користування державного значення, які розташовані на землях дорожнього господарства на території Київської області та є їх невіддільною частиною, а тому відповідно до правил виключної підсудності, визначених частиною третьою статті 30 Господарського процесуального кодексу України, позов прокурора у даній справі підлягає розгляду Господарським судом Київської області.

Не погодившись із даною ухвалою до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся Заступник Керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області з апеляційною скаргою в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до Господарського суду Одеської області.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Так, за твердженням апелянта:

- місцевим господарським судом не взято до уваги те, що предметом даного спору є саме вчинення антиконкурентних узгоджених дій, якими спотворено результати торгів, а не виконання робіт з ремонту автомобільних доріг. Тобто, вказаний спір не пов`язаний з нерухомим майном, а саме автомобільною дорогою, що знаходиться на території Київської області, чи з майновими правами на вказане майно;

- Господарським судом Одеської області при вирішенні питання про направлення справи за виключною підсудністю до Господарського суду Київської області неправильно визначено предмет спору, яким є не наявність нерухомого майна (автомобільних доріг загального користування державного значення, які розташовані на землях дорожнього господарства на території Київської області та є їх невіддільною складовою), а порушення відповідачем п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України Про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, чим обґрунтовано позовну вимогу про визнання недійсним договору та стягнення грошових коштів в дохід держави за укладеним договором, у зв`язку з чим спір у даній справі виник не з приводу утримання автомобільних доріг загального користування державного значення, які розташовані на землях дорожнього господарства на території Київської області, а з приводу вчинення саме атиконкурентних узгоджених дій Товариством з обмеженою відповідальністю РОЛЛО ТРЕЙДІНГ, що не залежать від предмету оскаржуваного договору;

- суд першої інстанції у даній справі ототожнив предмет договору та предмет позову (спору), що не співпадають та є різними, чим здійснив підміну понять з метою штучного (формального) застосування положень про виключну підсудність, передбачену ст. 30 ГПК України, підстави для застосування якої у даній справі відсутні;

- прокурор звертає увагу, що він просить визнати договір недійсним внаслідок вчинення відповідачем антиконкурентних узгоджених дій та стягнути в дохід держави одержане за оскаржуваним договором. Враховуючи мету подання позову (захист інтересів держави у сфері дотримання законодавства про захист економічної конкуренції під час проведення публічних закупівель) та те, що стягнення безпідставно набутих коштів здійснюється із ТОВ РОЛЛО ТРЕЙДІНГ, яке зареєстроване як суб`єкт господарювання на території м. Херсону, то дана справа територіально не підпадає під юрисдикцію Господарського суду Київської області за місцем знаходження автомобільної дороги, яка є нерухомим майном, проте не відноситься до предмету позову;

- у даній справі спір виник не з приводу нерухомого майна та жодним чином не зумовлений цим нерухомими майном, тобто у цій справі склад майна (рухоме або нерухоме) не має жодного юридичного значення та не є предметом спору. Ключовим у справі є вчинення антиконкурентних узгоджених дій відповідачем та спотворення результатів закупівлі, що зумовило визнання недійсним укладеного договору та стягнення отриманих коштів за ним у дохід держави;

- враховуючи те, що місцезнаходженням одного із відповідачів у справі - ТОВ Ролло Трейдінг (назва під час проведення закупівлі і виконання договору ТОВ Дорстрой Монтаж Київ), з якою у дохід держави за позовною заявою стягуються кошти за недійсним правочином є м. Херсон, вказаний позов, з урахуванням розпорядження Верховного Суду Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Донецької, Харківської та Херсонської областей), підсудний Господарському суду Одеської області;

- при розгляді справи Господарським судом Київської області буде порушено правила територіальної підсудності, що призведе до незаконності прийнятого рішення та слугуватиме підставою для його скасування з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.11.2024 відкрито апеляційне провадження по справі №916/3377/24 за апеляційною скаргою Заступника Керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області на ухвалу Господарського суду Одеської області від 30.09.2024 та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

За приписами ч.2 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Пунктом 8 частини 1 статті 255 ГПК України визначено, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншого суду.

Так, оскаржуваною ухвалою справу №916/3377/24 передано за виключною підсудністю до Господарського суду Київської області.

Виходячи із зазначених правових норм, перегляд оскаржуваної ухвали здійснюється без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду апеляційної інстанції від сторін не надходило.

Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання заперечень на апеляційну скаргу.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, Керівник Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державної аудиторської служби України звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Ролло Трейдінг та Державного підприємства Фінансування інфраструктурних проектів в якому просить 1) визнати недійсним договір з поточного середнього ремонту-облаштування освітленням із використання автономного електрозабезпечення наземних пішохідних переходів, розташованих на автомобільній дорозі загального користування державного значення М-07 Київ Ковель на ділянці км 34+532, км 61+268, км 36+763, км 40+909, км 40+006, км 39+716, км 39+339, Київська область від 30.10.2019р. №БДР-225/10-19, укладений між Державним підприємством Фінансування інфраструктурних проектів та Товариством з обмеженою відповідальністю Дорстрой Монтаж Київ; 2) стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ролло Трейдінг на користь Державного підприємства Фінансування інфраструктурних проектів 2441264,19 грн, а з Державного підприємства Фінансування інфраструктурних проектів одержані ним за рішенням суду 2441264,19 грн стягнути в дохід держави.

В обґрунтування позову прокурор посилається на встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в бюджетній сфері щодо визнання недійсним договору з поточного середнього ремонту-облаштування освітленням із використання автономного електрозабезпечення наземних пішохідних переходів, розташованих на автомобільній дорозі загального користування державного значення М-07 Київ Ковель на ділянці км 34+532, км 61+268, км 36+763, км 40+909, км 40+006, км 39+716, км 39+339, Київська область від 30.10.2019 №БДР-225/10-19, укладений між Державним підприємством Фінансування інфраструктурних проектів та Товариством з обмеженою відповідальністю Дорстрой Монтаж Київ (після перейменування ТОВ Ролло Трейдінг), як виконавцем, як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства з умислу останнього.

За результатами розгляду такої позовної заяви, місцевий господарський суд дійшов висновку, що даний спір підлягає розгляду Господарським судом Київської області, а тому оскаржуваною ухвалою передав позовну заяву за виключною підсудністю.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про передачу справи за виключною підсудністю, з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення господарських справ гарантує безпомилковість діяльності всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань та є однією з юридичних гарантій належного та справедливого здійснення судочинства.

Під територіальною підсудністю розуміється властивість певної справи належати до відання одного з однорідних судів в залежності від просторових меж його юрисдикції, або, простіше, - просторова компетенція однорідних судів.

Отже, територіальна підсудність господарських справ фактично зумовлює відмежування компетенції із розгляду цих справ однорідними судами за просторовою характеристикою, тобто залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Цивільний кодекс України при класифікації речей як об`єктів цивільних прав поділяє речі, зокрема, на рухомі і нерухомі.

Відповідно до частини першої статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, основним критерієм віднесення речей до нерухомих є фізична прив`язка об`єктів, розташованих на земельній ділянці, переміщення яких неможливо без їх знецінення. Вказані ознаки є основними і розглядати їх необхідно у сукупності.

У розумінні Цивільного кодексу України житлові будинки, будівлі, споруди тощо охоплюються поняттям "нерухоме майно". Однак, вказаний перелік об`єктів нерухомого майна не є вичерпним.

Зокрема, відповідно до статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" об`єктами нерухомого майна є житлові будинки; квартири; будівлі, споруди, житлові та нежитлові приміщення.

В силу статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, у тому числі землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Статтею 71 Земельного кодексу України встановлено, що до земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв`язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про джерела фінансування дорожнього господарства України" автомобільні дороги загального користування та сільські дороги України (далі - автомобільні дороги) це дороги державного та місцевого значення, які забезпечують внутрішньодержавні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів із врахуванням адміністративно-територіального поділу держави, з`єднують населені пункти і є складовою частиною єдиної транспортної системи держави. Класифікація та перелік цих доріг затверджуються Кабінетом Міністрів України. Автомобільні дороги є державною власністю, крім сільських доріг, порядок управління якою встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У статті 1 Закону України "Про автомобільні дороги" закріплено, що автомобільна дорога лінійний комплекс інженерних споруд, призначений для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів; проїзна частина частина автомобільної дороги, безпосередньо призначена для руху транспортних засобів.

За умовами статті 5 Закону України "Про автомобільні дороги" автомобільні дороги поділяються на: автомобільні дороги загального користування; вулиці і дороги міст та інших населених пунктів; відомчі (технологічні) автомобільні дороги, автомобільні дороги на приватних територіях.

Відповідно до статей 7, 8 Закону України "Про автомобільні дороги" автомобільні дороги загального користування є складовою Єдиної транспортної системи України і задовольняють потреби суспільства в автомобільних пасажирських і вантажних перевезеннях. Автомобільні дороги загального користування перебувають у державній власності і не підлягають приватизації. Автомобільні дороги загального користування поділяються на автомобільні дороги державного та місцевого значення. Автомобільні дороги місцевого значення поділяються на обласні та районні.

Статтею 9 Закону України "Про автомобільні дороги" унормовано, що складовими автомобільної дороги загального користування у межах смуги відведення є: земляне полотно; проїзна частина; дорожнє покриття; смуга руху; споруди дорожнього водовідводу та водоочисні споруди; споруди шумозахисні; штучні споруди; засоби технологічного зв`язку; інженерне облаштування: спеціальні споруди та засоби, призначені для забезпечення безпечних та зручних умов руху (освітлення, стаціонарні комплекси вимірювання вагових і габаритних параметрів транспортних засобів, примусового зниження швидкості руху); архітектурне облаштування: архітектурні споруди та декоративні насадження, призначені для забезпечення естетичного вигляду автомобільних доріг; технічні засоби організації дорожнього руху, автопавільйони, лінійні споруди і комплекси, що забезпечують функціонування і збереження доріг; елементи санітарного облаштування; зелені насадження; спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів.

До земель автомобільного транспорту належать землі, надані в користування під споруди і устаткування енергетичного, гаражного та паливно-роздавального господарства, автовокзали, автостанції, лінійні виробничі споруди, службово-технічні будівлі, станції технічного обслуговування, автозаправні станції, автотранспортні, транспортно-експедиційні підприємства, авторемонтні заводи, бази, вантажні двори, майданчики контейнерні та для перечеплення, службові та культурно-побутові приміщення й інші об`єкти, що забезпечують роботу автомобільного транспорту. До земель дорожнього господарства належать землі, надані в користування під проїзну частину, узбіччя, земляне полотно, декоративне озеленення, резерви, кювети, мости, тунелі, транспортні розв`язки, водопропускні споруди, підпірні стінки, смуги відведення і розташовані в їх межах інші дорожні споруди та обладнання. До складу земель дорожнього господарства входять також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме: паралельні об`їзні дороги, паромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з`їзди; майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об`єкти служби дорожнього сервісу; будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами; придорожні лісосмуги для захисту доріг і вирощування деревини, в тому числі ділової. Землі, що знаходяться під автомобільними дорогами загального користування та їх спорудами, надаються дорожнім організаціям у користування відповідно до чинного законодавства (стаття 31 Закону України "Про транспорт").

Отже, системний аналіз вищенаведених положень чинного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що автомобільні дороги є лінійним комплексом інженерних споруд, які розташовані на землях автомобільного транспорту та не можуть бути переміщені без їх знецінення та зміни їх призначення, тобто належать до нерухомого майна.

Згідно з частинами першою, другою статті 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Зазначений припис поширює свою дію абсолютно на всі випадках, коли процесуальне законодавство не обумовлює будь-якого відмінного варіанту стосовно конкретного виду справ, а тому іменується загальним, адже діє як загальне правило, на відміну від інших видів підсудності, що застосовуються як спеціальне правило підсудності.

Вищевказане обумовлене тим, що на противагу іншим правовим положенням про підсудність норма статті 27 Господарського процесуального кодексу України не обмежується директивою про певну категорію справ, які необхідно розглядати за цим правилом підсудності, у той час як всі інші правові норми кореспондуються із характеристиками справи за предметною або суб`єктною ознакою, а тому підлягають застосуванню виключно у випадку кореляції конкретної справи з цими ознаками.

Статтею 30 Господарського процесуального кодексу України встановлено правила виключної підсудності господарських справ.

Виключна підсудність означає, що відповідний спір не може бути розглянутий за загальними правилами підсудності або альтернативної підсудності.

Частиною третьою статті 30 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

З аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю вбачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Словосполучення "з приводу нерухомого майна" необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Аналогічні правові висновки щодо застосування правила виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладені в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №910/6644/18, а також в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №910/10647/18 та від 16.02.2021 у справі №911/2390/18.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 Господарського процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Частиною третьою статті 31 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Спори між судами щодо підсудності не допускаються (частина шоста статті 31 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи викладене, передання справи за належною територіальною юрисдикцією не призводить до порушення прав учасників справи, а, навпаки, є гарантією того, що рішення у справі буде ухвалене належним судом і законне та обґрунтоване рішення не буде в подальшому скасоване судом вищої інстанції лише з підстав недотримання процесуальних норм щодо територіальної юрисдикції.

Крім того, апеляційний господарський суд зазначає, що згідно зі статтею 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява №32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 (заяви №29458/04, №29465/04) зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Zand v. Austria" від 12.10.1978 року (заява №7360/76), висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".

Отже, складова верховенства права, закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, передбачає, зокрема, розгляд справи належним судом, а у даному випадку судом, до територіальної юрисдикції якого відноситься поданий позов.

З огляду на викладене, беручи до уваги те, що позов у даній справі місить вимоги про визнання недійсним договору з поточного середнього ремонту-облаштування освітленням із використання автономного електрозабезпечення наземних пішохідних переходів, розташованих на автомобільній дорозі загального користування державного значення М-07 Київ Ковель на ділянці км 34+532, км 61+268, км 36+763, км 40+909, км 40+006, км 39+716, км 39+339, Київська область від 30.10.2019р. № БДР-225/10-19, укладеного між відповідачами та стягнення грошових коштів остаточно в дохід держави за укладеним договором за нормами ст.228 Цивільного кодексу України, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спір у даній виник з приводу визнання недійсним договору щодо утримання автомобільних доріг загального значення, які розташовані на землях дорожнього господарства на території Київської області та є їх невіддільною частиною.

Доводи прокурора щодо неправильного визначення предмету спору судовою колегією не приймаються як такі, що спростовуються вищевикладеним. Окрім того, як зазначалося раніше, словосполучення "з приводу нерухомого майна" необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення, а отже місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що відповідно до правил виключної підсудності, визначених частиною третьою статті 30 Господарського процесуального кодексу України, позов прокурора у даній справі підлягає розгляду Господарським судом Київської області.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду доходить до висновку, що доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, є такими, що спростовуються наявними матеріалами справи та висновками суду, а тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо необхідності передачі цієї справи за підсудністю до Господарського суду Київської області.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційні скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони не спростовують вірних висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для передачі цієї справи за виключною підсудністю до Господарського суду Київської області.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржниками порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування ухвали Господарського суду Одеської області від 30.09.2024 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 30.09.2024 у справі №916/3377/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Датою складення та підписання даної постанови є 20.12.2024.

Головуючий суддяАленін О.Ю.

СуддяПринцевська Н.М.

СуддяФілінюк І.Г.