Постанова

від 10.12.2024 по справі 910/14918/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2024 р. Справа № 910/14918/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Демидової А.М.

суддів: Владимиренко С.В.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання: Котенка О.О.

за участю представників учасників справи:

від позивача: Муконіна Н.Ю.

від відповідача: Стафійчук В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київський культурний кластер"

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 (повний текст рішення складено 30.07.2024) (суддя Чебикіна С.О.)

у справі № 910/14918/23 Господарського суду міста Києва

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київський культурний кластер"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Обслуговуюча компанія "Нове місто"

про стягнення 649 028,19 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київський культурний кластер" (далі - КП "Київський культурний кластер", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Обслуговуюча компанія "Нове місто" (далі - ТОВ "ОК "Нове місто", відповідач) про стягнення 649 028,19 грн заборгованості за договорами про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг № ДГ-85 від 20.11.2020, № ДГ-195 від 28.09.2021, № ДГ-196 від 28.09.2021.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем господарських зобов`язань за вказаними договорами, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 649 028,19 грн.

12.01.2024 позивач подав до Господарського суду міста Києва заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача 381 595,26 грн заборгованості за договорами про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг № ДГ-85 від 20.11.2020, № ДГ-195 від 28.09.2021 та № ДГ-196 від 28.09.2021, яка прийнята судом до розгляду (29.01.2024).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі № 910/14918/23 у позові відмовлено повністю.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу позовних вимог. Надані позивачем акти надання послуг, рахунки на оплату та акт звірки взаєморозрахунків не є допустимими доказами на підтвердження факту надання відповідачу комунальних послуг у період із жовтня 2021 року по січень 2022 року, оскільки такі документи відповідачем не підписані, і належних та допустимих доказів направлення актів наданих послуг відповідачу позивачем не надано.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі № 910/14918/23, КП "Київський культурний кластер" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення і винести нове рішення, яким задовольнити позов.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, що перші рахунки і акти передавалися відповідачу нарочним та/або відправлялися простими листами. Однак оплати від відповідача не надходило, і тому були направлені численні претензії, в складі яких направлялися рахунки і акти. Позивач не здогадувався і не міг здогадуватись про те, що відповідач, користуючись тим, що немає документального підтвердження направлення рахунків і актів, не буде їх оплачувати. Натомість у відповідача була можливість оплатити рахунки і підписати акти, які направлені в складі претензії (з описами вкладення і повідомленнями про вручення). Така оплата, хоча і з простроченням, була б прийнята позивачем як належне виконання договорів.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 (колегія суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, Владимиренко С.В., Ходаківської І.П.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою КП "Київський культурний кластер" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі № 910/14918/23; призначено розгляд апеляційної скарги на 19.11.2024 о 10:00; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 29.10.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 продовжено строк розгляду апеляційної скарги КП "Київський культурний кластер" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі № 910/14918/23, оголошено перерву в судовому засіданні до 10.12.2024 о 10:10.

Позиції учасників справи

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги заперечує і просить суд залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Явка учасників справи

У судове засідання 10.12.2024 з`явились представники позивача та відповідача.

Представник позивача (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав і просив суд її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував і просив суд залишити її без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкінофільм" (Сторона 1) та ТОВ "ОК "Нове місто" (Сторона 2) було укладено договори про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг № ДГ-85 від 20.11.2020, № ДГ-195 від 28.09.2021 та № ДГ-196 від 28.09.2021 (далі - Договори).

02.03.2023 на пленарному засіданні ІІ сесії Київської міської ради ІХ скликання Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкінофільм" перейменовано у Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київський культурний кластер".

Відповідно до п. 1.1 укладених Договорів Сторона 2, яка виступає як Підрядник та здійснює роботи в будівлях, що закріплені на праві господарського відання за Стороною 1, за договорами підряду, зобов`язується відшкодувати витрати Сторони 2 за фактично спожиті комунальні послуги: із постачання електричної енергії, холодного водопостачання та водовідведення, вивіз сміття, прибирання прилеглої території, інших послуг, необхідних для здійснення робіт та належної експлуатації будівель, в порядку, на умовах та за тарифами, визначеними спеціалізованими установами у відповідності до чинного законодавства України.

За змістом п. 2.1 Договорів Сторона 2 щомісячно до 20 числа місяця, наступного за звітним місяцем, здійснює Стороні 1 оплату вартості фактично спожитих послуг: постачання електричної енергії; холодного водопостачання та водовідведення, вивіз сміття, прибирання прилеглої території, інших послуг, необхідних для належної експлуатації будівель, у порядку, на умовах та за тарифами, визначеними спеціалізованими комунальними підприємствами та обслуговуючими організаціями.

Згідно з п. 2.2 Договорів Сторона 2 здійснює Стороні 1 оплату вартості спожитих послуг на підставі виставлених Стороною 1 рахунків.

Відповідно до п. 2.3 Договорів за фактично спожиті комунальні послуги Сторона 1 виставляє акти наданих послуг та направляє їх Стороні 2. У разі, якщо протягом 5 календарних днів Сторона 2 не направила підписаний акт або мотивовану відмову від його підписання, послуги вважаються прийнятими і підлягають оплаті.

Згідно з п. 2.4 Договорів розрахунки за спожиті послуги, визначені в п. 1.1, 2.1 Договору, здійснюються Стороною 2 на поточний рахунок Сторони 1 в безготівковій формі та національній валюті України - гривні.

За твердженням позивача, відповідачем не сплачено грошові кошти за надані комунальні послуги в період із жовтня 2021 року по січень 2022 року, у зв`язку із чим позивач вказує на наявність заборгованості в розмірі 381 595,26 грн на підставі актів звіряння взаємних розрахунків, рахунків на оплату, актів надання послуг, копії яких містяться в матеріалах справи.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525, 526 ЦК України).

Згідно із ч. 1, 2, 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Законодавцем як одну із засад (принципів) господарського судочинства визначено змагальність сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)). Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення своїх вимог (частина третя статті 13 ГПК України).

При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).

За змістом ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до ст. 79 ГПК України, а саме: змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти, встановлені в експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем як у місцевому господарському суді, так і в суді апеляційної інстанції заперечується щодо підстав і суми позовних вимог, у тому числі зменшених позивачем. При цьому, відповідач наголошує на тому, що позивачем не надано доказів надання відповідачу рахунків на оплату, актів звіряння, актів надання послуг за Договорами. Крім того, додані позивачем до матеріалів справи рахунки-розшифровки та акти прийому-передачі електричної енергії, складені Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергетичне партнерство" як постачальником та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкінофільм" як споживачем, містять інформацію лише щодо загальної кількості електроенергії, спожитої споживачем за відповідними об`єктами (кінотеатрами).

Верховний Суд у постанові від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19 дійшов висновку про те, що, за загальним правилом, фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704.

Так, відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній у спірний період, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку в редакції, чинній у спірний період, встановлені вимоги щодо оформлення первинних документів, згідно з якими первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку).

Як правильно зауважив суд першої інстанції, самого факту наявності первинних документів для підтвердження факту надання послуг не достатньо. Отримання послуг повинно бути підтверджене належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, які б свідчили про реальну зміну майнового стану суб`єкта господарювання (використання результату отриманої послуги у господарській діяльності).

Місцевим господарським судом слушно зауважено, що порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.11.2022 у справі № 910/11870/20.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що надані позивачем акти надання послуг, рахунки на оплату та акт звіряння взаєморозрахунків не є допустимими доказами на підтвердження факту надання відповідачу комунальних послуг у період із жовтня 2021 року по січень 2022 року, оскільки такі документи відповідачем не підписані (на них міститься підпис лише представника позивача).

При цьому місцевим господарським судом обґрунтовано відхилено посилання позивача на положення п. 2.3 Договорів, відповідно до яких "за фактично спожиті комунальні послуги Сторона 1 виставляє акти наданих послуг та направляє їх Стороні 2. У разі, якщо протягом 5 календарних днів Сторона 2 не направила підписаний акт або мотивовану відмову від його підписання, послуги вважаються прийнятими і підлягають оплаті", оскільки належних і допустимих доказів направлення вказаних актів відповідачу позивачем також не надано.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом про те, що позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу позовних вимог.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову КП "Київський культурний кластер" у зв`язку з його необґрунтованістю.

У рішенні у справі "Серявін та інші проти України" ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), де зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

У даній справі скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі № 910/14918/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київський культурний кластер" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі № 910/14918/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

У зв`язку з тривалими повітряними тривогами по місту Києву, повний текст постанови складено та підписано - 18.12.2024.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді С.В. Владимиренко

І.П. Ходаківська