Постанова

від 16.12.2024 по справі 910/3707/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2024 р. Справа№ 910/3707/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Алданової С.О.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Лабушний А.Г., Засульська М.О.

від третьої особи-1: Мартинюк К.Е.

від третьої особи-2: Курган Т.В.

від третьої особи-3: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Всеукраїнської громадської організації "Український союз промисловців і підприємців"

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2024, повний текст якого складено та підписано 13.08.2024

у справі № 910/3707/24 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Всеукраїнської громадської організації "Український союз промисловців і підприємців"

до Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1. Кабінету Міністрів України

2. Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету України

3. Міністерства енергетики України

4. Державного концерну "Ядерне паливо"

про визнання укладеною додаткової угоди до договору

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2024 року Всеукраїнська громадська організація "Український союз промисловців і підприємців" звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України про визнання укладеною додаткової угоди до договору наступного змісту:

« ДОДАТКОВА УГОДА ДО ДОГОВОРУ № 8

на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання

нерухомого майна та надання комунальних послуг в

адміністративному будинку за адресою м. Київ, вул Хрещатик 34

від 31.05.2019 року

Місто Київ

---

року

адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, код ЄДРПОУ: 03539024, з місцезнаходженням за адресою: 01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 12/2 (надалі - Балансоутримувач), в особі

---

, який(-а) діє на підставі

---

, з однієї сторони, та Всеукраїнська громадська організація «Український союз промисловців і підприємців», код ЄДРПОУ: 00036897, місцезнаходження за адресою: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 34 (надалі - Користувач та/або УСПП) в особі Президента Кінаха Анатолія Кириловича, який діє на підставі Статуту, з другої сторони (разом у подальшому іменуються Сторонами), уклали цей Договір про нижчезазначене:

1. Предмет Додаткової угоди

1.1. Сторони домовились внести зміни до Договору №8 на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг в адміністративному будинку за адресою м. Київ, вул Хрещатик 34 від 31.05.2019 року в частині зміни відомостей про Балансоутримувача, який забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт державного нерухомого майна - адміністративного будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 34, загальною площею 4966,10 кв. м. та перебуває на балансі Балансоутримувача (надалі - Будівля), а також утримання прибудинкової території та місць спільного користування, виклавши наступні умові в новій редакції, а саме:

1.2. викласти преамбулу договору в частині Балансоутримувача в наступній редакції: «Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, код ЄДРПОУ: 03539024, з місцезнаходженням за адресою: 01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 12/2 (надалі - Балансоутримувач), в особі

---

, який(-а) діє на підставі

---

, з одного боку, та»

1.3. Пункт 4.3. Договору викласти у новій редакції:

«Відповідальними особами, що уповноважуються врегульовувати всі питання, що виникають в ході виконання договору, є:

- від Балансоутримувача -

---

- від УСПП - Перший віце-президент УСПП Сергій Мефодійович, тел. 278-12-05»

1.4. Розділ 9 Договору «Місцезнаходження та реквізити Сторін викласти у новій редакції».

9. Місцезнаходження та реквізити Сторін Балансоутримувач Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України

Код ЄДРПОУ: 03539024,

Місцезнаходження: 01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 12/2

Реквізити банківського рахунку

УСПП

Всеукраїнська громадська організація «Український союз промисловців і

підприємців»

Код ЄДРПОУ: 00036897,

Місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 34

IBAN НОМЕР_1

в АТ «Укрексімбанк»,

МФО 322313

є неприбутковою організацією, код 0032

М.П.

Президент

---

А.К. Кінах

М.П.

1.5. Всі інші умови Договору №8 на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг в адміністративному будинку за адресою м. Київ, вул. Хрещатик 34 від 31.05.2019 року залишити без змін. ».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України №581-р від 16.10.1997 та укладеного із ДК "Ядерне паливо" (балансоутримувачем) Договору №8 на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна, що надається у користування, та надання комунальних послуг користувачеві адміністративного будинку за адресою м. Київ, вул. Хрещатик, 34 від 31.05.2019, позивач користується приміщеннями загальною площею 870,80 кв.м., розташованими на 3 і 7 поверхах будівлі.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №2-р від 03.01.2024 визнано таким, що втратив чинність пункт 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1997 №581-р, яким передбачалось передання Міністерством енергетики у користування Українській спілці промисловців та підприємців приміщень третього і сьомого поверхів у будинку по вул. Хрещатик, 34 у м. Києві на умовах оплати фактичних витрат, пов`язаних з утриманням займаних приміщень будинку.

Враховуючи передачу розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31.10.2023 №994-р спірних приміщень до сфери управління Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України із закріпленням їх на праві господарського відання за Управлінням адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України та з метою подальшого виконання умов користування, позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти зміни до Договору №8 від 31.05.2019 та внести зміни щодо сторони балансоутримувача, проте, як стверджує позивач, Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України протиправно відмовило Всеукраїнській громадській організації "Український союз промисловців і підприємців" в укладенні додаткової угоди до діючого Договору №8 від 31.05.2019 та вимагає у останньої звільнити приміщення.

Доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач з позовом не погодився, посилаючись на те, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.01.2024 №2-р ''Про внесення зміни до пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2023 р. №1055 та визнання такими, що втратили чинність, розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. №137 та пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 1997 р. №581'' скасовано правову підставу для спрощеного порядку подальшого користування позивачем приміщеннями третього та сьомого поверхів по вул. Хрещатик, 34 у м. Києві. Також відповідач стверджує, що не отримував від позивача листи з додатковими угодами в період з 31.10.2023 по 02.01.2024. Щодо оферти позивача, вказаної у листі вих. №010-юр-1-77 (яка була направлена після отримання позивачем відмови Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву продовжувати розгляд заяви щодо укладення договору оренди спірного майна), то відповідач листом вих. №135 від 04.03.2024 повідомив Всеукраїнську громадську організацію "Український союз промисловців і підприємців" про відсутність підстав для укладення з договору про відшкодування витрат балансоутримувача та утримання нерухомого майна і надання комунальних послуг. Відтак, на думку відповідача, позивач може отримати в користування приміщення через загальну процедуру, яка регламентується положеннями Закону України ''Про оренду державного та комунального майна'' від 03.10.2019 №157-ІХ із змінами.

Кабінет Міністрів України у письмових поясненнях зазначив, що Уряд реалізував свої повноваження, що стосуються прав держави, як власника, щодо державного майна, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій з питань пов`язаних з володінням, користуванням ним з метою задоволення державних та суспільних потреб. Третя особа-1 вказує, що контроль за діяльністю Державного концерну "Ядерне паливо" здійснювало Міністерство енергетики та вугільної промисловості України відповідно до Статуту ДК "Ядерне паливо", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2008 №841. В подальшому після прийняття Урядом розпоряджень, якими спірне майно передано новому балансоутримувачу та скасовано норми, які передбачали перебування позивача у спірних приміщеннях, позивач звернувся до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву з листом щодо вирішення питання про оренду спірних приміщень. Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України у своїй відповіді від 13.02.2024 №97 на лист Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву зазначило про відмову уповноваженим органом управління спірним майном на включення спірного майна до переліку майна першого типу (майна, що передається в оренду), оскільки спірні приміщення будуть використані для власних потреб для розміщення апарату державного органу Господарсько-фінансового управління Секретаріату Кабінету Міністрів України. Представник Уряду також посилається на те, що для ініціювання питання укладення будь-якого договору необхідним є наявність прямої імперативної норми законодавства, яка вказує на обов`язок сторони такого договору його укласти. Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 19.03.2019 у справі №910/8622/16 КМУ вважає недоречними, оскільки на момент розгляду даної справи розпорядження Уряду від 16.10.1997 №581-р містило норму, яка надавала позивачу право користуватися спірним майном, на відміну від обставин даної справи, а отже висновки, викладені у вказаній справі не є релевантними обставинам даної справи. Також Кабінет Міністрів України звертає увагу суду, що стаття 9 Закону від 03.10.2019 №157-ІХ, що регулює спірні правовідносин, містить пряму заборону щодо безоплатного користування державним майном.

Господарсько-фінансовий департамент Секретаріату Кабінету України у письмових поясненнях зазначив, що ст. 9 Закону України ''Про оренду державного та комунального майна'' встановлена заборона передачі державного майна в безоплатне користування або позичку. Отримання в оренду державного майна відбувається відповідно до зазначеного Закону та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483. У зв`язку із необхідністю приведення актів Уряду у відповідність з вимогами вказаного Закону розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.01.2024 №2-р визнано таким, що втратив чинність пункт 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1997 №581-р, згідно з яким передбачалася можливість користування Всеукраїнською громадською організацією "Український союз промисловців і підприємців" приміщеннями третього і сьомого поверхів у будинку по вул. Хрещатик, 34 на умовах оплати фактичних витрат, пов`язаних з утриманням займаних приміщень будинку. На думку третьої особи-2, позивач, звернувшись до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву щодо оренди державного нерухомого майна загальною площею 742,4 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 34, визнав відсутність правових підстав для подальшого перебування в приміщеннях за адресою: Хрещатик, 34 в м. Києві та скористався правом отримати в користування приміщення на загальних підставах, передбачених Законом України ''Про оренду державного та комунального майна''. Після отриманої відмови в передачі в оренду приміщення та не бажаючи звільняти займані приміщення, позивач звернувся до відповідача з офертою щодо укладення договору на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг, на що отримав відмову Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України. Третя особа-2 вважає, що позивач, не надаючи жодних належних і допустимих доказів, вважає можливим перекласти обов`язки сторони договору №8 на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна, що надається у користування, та надання комунальних послуг користувачеві адміністративного будинку за адресою м. Київ, вул. Хрещатик, 34 від 31.05.2019, укладеного між позивачем та ДК "Ядерне паливо", на іншу юридичну особу, яка не має жодного стосунку до ДК "Ядерне паливо" та жодних зобов`язань по вказаному договору, про що відповідач повідомив позивача листом від 18.03.2024 №155.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2024 у задоволенні позову відмовлено повністю. Судові витрати позивача, пов`язані із розглядом даної справи, покладено на Всеукраїнську громадську організацію "Український союз промисловців і підприємців".

Рішення мотивоване тим, що з 04.04.2024 позивач немає прав на користування нерухомим майном, що зумовлює припинення в т.ч. договору на відшкодування (Договору №8). Отже, з огляду на припинення права позивача користуватись спірним майном та Договору №8 (на відшкодування витрат, пов`язаних з користуванням нерухомим майном), відсутні підстави для внесення змін до останнього, в тому числі щодо зміни балансоутримувача спірного майна.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись цим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить:

- рішення Господарського суду міста Києва від 26 липня 2024 року у справі № 910/3707/24 - скасувати;

- ухвалити нове рішення, яким позовну заяву Всеукраїнської громадської організації «Український союз промисловців і підприємців» до Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України задовольнити;

- визнати укладеною додаткову угоду до Договору №8 на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг в адміністративному будинку за адресою м. Київ, вул. Хрещатик 34 від 31.05.2019 року в наступній редакцій в редакції, викладеній в прохальній частині апеляційної скарги;

- долучити подані ним разом з апеляційною скаргою докази здійснення витрат на утримання приміщення третього та сьомого поверхів будинку за адресою вул. Хрещатик 24 у м. Києві, визнати причини не подання цих доказів до суду першої інстанції поважними, та здійснювати розгляд справи № 910/3707/24 з урахуванням цих доказів.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалене з порушенням вимог матеріального та процесуального права, Судом надана неналежна оцінка обставинам справи.

А саме апелянт посилається на те, що:

- суд в межах справи, предметом якої було визнання додаткової угоди до договору укладеною, вийшов за межі підстав та предмету позову, та встановив відсутність у Позивача права користування приміщеннями третього та сьомого поверху у будівлі по вул. Хрещатик 34, м. Київ;

- встановлені судом обставини порушують права Позивача, адже представниками Позивача неодноразово наголошувалось, що в рамках справи №910/3707/24 він не має на меті захищати право користування;

- з рішення Господарського суду міста Києва від 26 липня 2024 року у справі № 910/3707/24 випливає, що Суд самостійно розширив підстави позову і вбачав необхідність захисту Позивачем свого права користування Приміщеннями;

- надавши оцінку правомірності Розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.01.2024 №2-р, Суд фактично порушив ст. 20 ГПК України, вийшов за межі предметної юрисдикції господарських судів, вийшов за межі предмета і підстав позову та неправильно застосував норми матеріального права;

- Кабінет Міністрів України не може визнавати такими, що втратили чинність, свої попередні розпорядження, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між суб`єктом владних повноважень і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення;

- 3-й абзац пункту 2 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.01.2024 року № 2-р є протиправним, оскільки не узгоджується з вищевикладеними положеннями чинного законодавства України, рішеннями Конституційного Суду України;

- позивач вражає висновки Господарського суду міста Києва щодо припинення права користування Позивача є неправомірними, не відповідають чинним нормам матеріального та процесуального права;

- суд не виконав свій обов`язок та не зупинив провадження у справі № 910/3707/24 до набрання законної сили рішення у справі № 320/11298/24, що перебуває в провадженні Київського окружного адміністративного суду. Внаслідок таких обставин Судом невірно оцінено доказ, порушено принцип диспозитивності, невірно встановлені обставини справи щодо припинення права Позивача на користування приміщенням. Окрім того, Господарський суд міста Києва вийшов за межі господарської юрисдикції, що відповідно до п. 1 ч. 3 статті 277 ГПК України є обов`язковою підставою для скасування рішення;

- внаслідок того, що судом порушено принцип юридичної визначеності, Позивачем не подавалися докази на підтвердження наявності права користування або іншого речового права щодо приміщення, а відтак, Судом не в повній мірі з`ясовано обставини справи;

- у розпорядженні КМУ N 581-р від 16.10.97 "Про передачу будинку в оперативне управління Міністерству енергетики" відсутні будь-які застереження щодо такого характеру правовідносин як «позичка»;

- не досліджувалося, які саме витрати протягом тривалих правовідносин здійснював Позивач, як змінилося приміщення, а відтак встановлення правовідносин позички є передчасним;

- Господарським судом міста Києва невірно застосовано ст. 827 ЦК України, правовідносини позички щодо майна спростовуються фактом здійснення витрат Позивачем на майно, його поліпшення та відповідну зміну;

- оскільки приміщення позивачем отримано у володіння за наявності достатніх правових підстав, стаття 1212 ЦК України застосована Судом неправомірно;

- Суд, взагалі не досліджував порядок припинення (розірвання) Договору № 8 від 31.05.2019 що визначений самим договором, в Договорі № 8 від 31.05.2019 підстави його припинення (розірвання) взагалі не мають прив`язки до набуття, зміни чи втрати права користування приміщення.

Доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач у своєму відзиві на апеляційну скаргу з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін посилаючись на те, що:

- суд повністю та всебічно розглянув справу, оскарження нормативно-правових актів не належить до предмету оскаржуваного рішення, отже відсутнє порушення судом першої інстанції ч. 2 ст. 237 ГПК України;

- законодавством не передбачено взаємозв`язок між договором з правовою природою позички та здійснення витрат, які змінювали приміщення, відтак посилання скаржника щодо неврахування судом зазначених витрат, як наслідок передчасне встановлення правовідносин є надуманим і безпідставним;

- судом вірно застосовано подібну судову справу №910/12224/14 при наданні оцінки правовідносинам щодо передачі майна міськрадою прокуратурі у безоплатне користування на невизначений термін;

- суд не застосовує статтю 1212 ЦК України до спірних правовідносин, а зазначає про те, що договір на відшкодування, який був укладений з Міністерством енергетики містить обов`язки скаржника на відшкодування витрат на утримання майна;

- суд всебічно з`ясував обставини, що мали значення для справи та дійшов висновку про відсутність правових підстав про визнання укладеної додаткової угоди до договору №8.

Третя особа-1 - Кабінет міністрів України у відзиві на апеляційну скаргу також просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на те, що жодних договорів оренди приміщення у встановленому законом порядку між сторонами укладено не було, акт прийому-передачі у користування цих приміщень не підписувався, у зв`язку з чим відсутні будь-які правові підстави щодо користування позивачем спірним приміщенням.

Третя особа-2 - Господарсько-фінансовий департамент Секретаріату Кабінету України у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити її без задоволення. А саме, зазначає про те, що:

- позивач не надав жодних доказів ані державного замовлення ані прямої вказівки закону щодо обов`язковості укладення такого договору, а навпаки підтвердив відсутність державного замовлення та прямої вказівки закону щодо обов`язковості укладення такого договору;

- у суді першої інстанції позивач на запитання суду повідомив, що саме на підставі договору №8 на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг в адміністративному будинку користується займаним приміщенням;

- ст. 9 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» встановлено заборону передачі державного майна у безоплатне користування або позичку;

- єдиний документ, на який послався позивач є розпорядження Кабінету Міністрі України від 16.10.1997 №581, яке на момент прийняття рішення у цій втратило чинність, а також цей;

- позивач користується державним майном безоплатно, плата за користування позивачем ніколи не вносилась, позивачем лише відшкодовувались комунальні послуги та експлуатаційні витрати;

- судом вірно визначено вид відносин позичка (ст. 827 ЦК України), яка передбачає безкоштовне користування майном на невизначений період, поки воно не знадобиться власнику;

- посилання позивача на те, що відсутність правовідносин позички між власником майна та позивачем спростовуються фактом здійснення регулярних платежів, що іменовані як відшкодування витрат на утримання майна свідчать лише про виконання умов договорів, укладених в різні періоди з уповноваженими власниками державного майна або балансоутримувачами, та не є свідченням оплати за користування майном;

- посилання позивача на невиконання судом обов`язку щодо зупинення провадження у справі є безпідставним та необґрунтованим, оскільки за весь період розгляду справи судом першої інстанції позивачем не заявлялось клопотання про зупинення провадження у справі.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 02.09.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Алданова С.О., Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2024 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/3707/24. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду першої інстанції.

12.09.2024 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Всеукраїнської громадської організації "Український союз промисловців і підприємців" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2024 у справі №910/3707/24. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 23.10.2024. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі не пізніше ніж 16.10.2024. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі не пізніше ніж 16.10.2024. Явка учасників справи не визнано обов`язковою.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 розгляд справи відкладено до 11.11.2024.

11.11.2024 у зв`язку із повітряною тривогою у місті Києві судове засідання у цій справі не відбулось.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2024 розгляд справи відкладено до 16.12.2024.

Явка представників учасників справи

Представник позивача в судовому засіданні 16.12.2024 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 16.12.2024 заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розгляд клопотань та заяв учасників справи

До апеляційної скарги позивачем долучено додаткові докази щодо здійснення витрат на приміщення, що зазначені у пункті 6 додатку до апеляційної скарги.

Дослідивши означені документи, суд апеляційної інстанції вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - відповідача).

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Відповідно до вимог ч. 1, 4 ст. 80, п. 8 ч. 3 ст. 162 ГПК України вказані докази позивач мав би надати суду, ще під час подання позовної заяви та/або повинен був повідомити суд та зазначити, що вказаний доказ, ним не може бути подано, причини цього, а також навести докази, які підтверджують, що позивач здійснив всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У прохальній частині апеляційної скарги позивач просить визнати причини неподання усіх, доданих до апеляційної скарги, доказів щодо здійснення витрат на спірне приміщення поважними.

З цього приводу колегія суддів зауважує, що подаючи відповідні докази суду апеляційної інстанції, позивач не обґрунтовував наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів у встановлений процесуальним законом строк та порядок, як і не довів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від позивача.

Отже, у задоволені клопотання позивача про долучення додаткових доказів, колегія відмовляє на підстав ч. 4 ст. 269 ГПК України. Перелічені усі додаткові докази відповідно до додатку №6 апеляційної скарги під час апеляційного перегляду справи судом апеляційної інстанції не розглядаються та не враховуються. (а.с. 24-214, том 5 та а.с. 1-140, том 6).

23.10.2024 позивачем подано клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішення у справі №320/11298/24, що перебуває у провадженні Київського окружного адміністративного суду.

В обґрунтування цього клопотання позивач посилається на те, що у провадженні Київського окружного адміністративного суду наразі перебуває справа №320/11298/24 вирішення якої може вплинути на хід, оцінку доказів та результат справи №910/3707/24. Обґрунтовуючи свої позиції сторони у поточній справі неодноразово посилаються на спірне Розпорядженням КМУ № 2-р, зокрема сторона Відповідача та Третьої особи на стороні Відповідача використовує Розпорядженням КМУ № 2-р як довід обґрунтування припинення Договору №8 від 31.05.2019, додаткова угода до якого є предметом спору у справі №910/3707/24, Господарський суд міста Києва в оскаржуваному рішенні також посилався на спірне розпорядження. Своєю чергою, Апелянт вмотивовував апеляційну скаргу у тому числі тим, що суд першої інстанції неправомірно не зупинив провадження у справі.

05.12.2024 (06.12.2024 повторно) відповідачем подано заперечення щодо заяви позивача про зупинення провадження. Відповідач зазначив, що наявність спору стосовно правомірності розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.01.2024 №2 не свідчить про об`єктивну неможливість здійснення розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції, відповідно не може бути підставою для зупинення провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини першої ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, який, зокрема, містить виключення щодо обов`язку суду зупиняти провадження у справі, у зв`язку з об`єктивною неможливістю розгляду справи, а саме у випадку коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Колегія суддів в судовому засіданні 16.12.2024, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, обговоривши доводи заявленого клопотання та заперечень відповідача, протокольною ухвалою відмовила в його задоволенні, оскільки заявником не наведено достатньо обґрунтованих мотивів доцільності зупинення провадження у даній справі, як щодо об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення справи №320/11298/24, так і стосовно того, що зібрані по справі докази дійсно не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Суд першої інстанції, на підставі сукупності належних та допустимих доказів встановив такі обставини.

16.10.1997 Кабінет Міністрів України згідно з розпорядженням №581-р "Про передачу будинку в оперативне управління Міністерству енергетики" вирішив розмістити Міністерство енергетики у будинку по вул. Хрещатик, 34 у м. Києві, передати цей будинок в оперативне управління Міністерства, а також вирішено взяти до відома, що Міністерство надасть у користування Українській спілці промисловців та підприємців приміщення 3 і 7 поверхів у будинку по вул. Хрещатик, 34 на умовах оплати фактичних витрат, пов`язаних з утриманням займаних приміщень будинку.

01.01.1998 між Міністерством енергетики України і Всеукраїнською громадською організацією "Український союз промисловців і підприємців" відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1997 №581-р укладено договір, за умовами якого Міністерство передає, а Всеукраїнська громадська організація "Український союз промисловців і підприємців" приймає у користування приміщення, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 34, загальною площею 1 361,7 кв.м. на умовах оплати фактичних витрат, пов`язаних з утриманням займаних приміщень. Строк дії договору - до 31.12.1998.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.04.2000 №174-р Міністерству палива та енергетики України передано в оперативне управління будинок по вул. Хрещатик, 34 у м. Києві.

14.04.2000 між Міністерством палива та енергетики України і Всеукраїнською громадською організацією "Український союз промисловців і підприємців" укладено договір про користування приміщенням відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1997 №581-р, за умовами якого Міністерство передає, а Всеукраїнська громадська організація "Український союз промисловців і підприємців" приймає у користування приміщення, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 34, загальною площею 1 361,7 кв.м. на умовах оплати фактичних витрат, пов`язаних з утриманням займаних приміщень.

Відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 22.06.2004 №794 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Енергетична компанія України" адміністративний будинок по вул. Хрещатик, 34 у м. Києві закріплено за компанією на праві господарського відання для забезпечення її діяльності.

За змістом додаткової угоди до договору від 14.04.2000 про користування приміщеннями, укладеного Всеукраїнською громадською організацією "Український союз промисловців і підприємців" з Міністерством палива та енергетики України, 27.09.2004 його розірвано у зв`язку із передачею адміністративного будинку, розташованого за адресою: вул. Хрещатик, 34, на баланс НАК "Енергетична компанія України".

15.12.2004 між НАК "Енергетична компанія України" і Всеукраїнською громадською організацією "Український союз промисловців і підприємців" відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1997 №581-р укладено договір про користування приміщеннями №45/11 (строк дії договору - до 31.12.2005 з автоматичною пролонгацією за відсутності заперечень сторін), за умовами якого Всеукраїнській громадській організації "Український союз промисловців і підприємців" передано у користування приміщення загальною площею 1 298,2 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 34, на умовах оплати фактичних витрат, пов`язаних з утриманням займаних приміщень.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 №398 "Про ліквідацію Національної акціонерної компанії "Енергетична компанія України" адміністративну будівлю по вул. Хрещатик, 34, у м. Києві закріплено на праві господарського відання за ДК "Ядерне паливо".

Дію договору від 15.12.2004 №45/11, укладеного між Всеукраїнською громадською організацією "Український союз промисловців і підприємців" і НАК "Енергетична компанія України", припинено згідно з додатковою угодою від 25.12.2014.

15.12.2014 між ДК "Ядерне паливо" (балансоутримувач) і Всеукраїнською громадською організацією "Український союз промисловців і підприємців" (користувач) відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1997 №581-р укладено договір №07 на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна, що надається у користування, та надання комунальних послуг користувачеві адміністративного будинку за адресою м. Київ, вул. Хрещатик, 34, за умовами якого користувач користується приміщеннями загальною площею 1 298,2 кв.м., розміщеними на 3 і 7 поверхах будівлі. Майно передається у користування відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1998 №581-р за актом приймання-передачі службових приміщень. Строк дії договору визначено до 31.12.2014 (пункт 7.1 договору № 07).

01.01.2015 між ДК "Ядерне паливо" (балансоутримувач) і Всеукраїнською громадською організацією "Український союз промисловців і підприємців" (користувач) відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1997 №581-р укладено договір №02/15 на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна, що надається у користування, та надання комунальних послуг користувачеві адміністративного будинку, за умовами якого користувач користується приміщеннями загальною площею 1 298,2 кв.м., розташованими на 3, 7 поверхах будівлі, майно передається у користування відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1998 №581-р. Строк дії договору - до 31.12.2015.

01.01.2016 між ДК "Ядерне паливо" (балансоутримувач) і Всеукраїнською громадською організацією "Український союз промисловців і підприємців" (користувач) відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1997 №581-р укладено договір №1 на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна, що надається у користування, та надання комунальних послуг користувачеві адміністративного будинку за адресою м. Київ, вул. Хрещатик, 34, за умовами якого користувач користується приміщенням загальною площею 870,80 кв.м., розташованими на 3 і 7 поверхах будівлі, майно передається у користування відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1998 №581-р. Строк дії договору визначено до 31.12.2016 (пункт 7.1 договору №1).

У травні 2016 року заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Державного концерну "Ядерне паливо" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Всеукраїнської громадської організації "Український союз промисловців і підприємців" про усунення перешкод у користуванні майном. Позовну заяву з посиланням на положення статей 316-321, 326, 391 Цивільного кодексу України обґрунтовано тим, що у 2014-2016 роках Всеукраїнська громадська організація "Український союз промисловців і підприємців" укладала із ДК "Ядерне паливо" договори про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна розташованого на 3, 7 поверхах адміністративної будівлі за адресою: вул. Хрещатик, 34, м. Київ, на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1997 №581-р, яке, на думку прокурора, не може скасовувати або підміняти закон чи його окрему норму і не може бути застосовано у частині, що суперечить закону, а отже Всеукраїнська громадська організація "Український союз промисловців і підприємців" відповідно до Закону України "Про оренду державного і комунального майна" повинна бути укласти договір оренди майна та сплачувати орендну плату за користування приміщеннями.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2016 у справі №910/8622/16 у задоволенні позовних вимог заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Державного концерну "Ядерне паливо" відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 у справі №910/8622/16 рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2016 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.03.2017 у справі №910/8622/16 судові рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.05.2017 позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Державного концерну "Ядерне паливо" задоволено, зобов`язано Всеукраїнську громадську організацію "Український союз промисловців і підприємців" усунути перешкоди у користуванні об`єктами нерухомого майна, розташованими на 3, 7 поверхах адміністративної будівлі за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 34, шляхом їх звільнення.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2017 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 19.03.2019 касаційні скарги заступника Генерального прокурора України, Державного концерну "Ядерне паливо" і Міністерства енергетики та вугільної промисловості України залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2018 у справі №910/8622/16 - залишено без змін.

Вказана постанова касаційного суду мотивована тим, що зі змісту договорів, укладених Всеукраїнською громадською організацією "Український союз промисловців і підприємців" з Міністерством енергетики України від 01.01.1998, із Міністерством палива та енергетики України від 14.04.2000, з НАК "Енергетична компанія України" від 15.12.2004, а також договорів, укладених з ДК "Ядерне паливо" від 15.12.2014, від 01.01.2015 і від 01.01.2016, вбачається, що ці договори укладено саме відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1997 №581-р, яке не скасовано і не визнано нечинним. Оскільки у розпорядженні Кабінету Міністрів України від 16.10.1997 №581-р визначено саме порядок управління і користування майном, а прийнятими у подальшому розпорядженням Кабінету Міністрів від 12.04.2000 і постановою від 22.06.2004 такий порядок управління та користування майном не змінено, а лише змінено особу, якій в оперативне управління передавалася адміністративна будівля по вул. Хрещатик, 34, колегія суддів касаційного суду погодилась із висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову про усунення перешкод шляхом виселення відповідача з приміщень, наданих йому у користування на умовах оплати фактичних витрат, пов`язаних з утриманням займаних приміщень будинку.

31.05.2019 між ДК "Ядерне паливо" (балансоутримувач) і Всеукраїнською громадською організацією "Український союз промисловців і підприємців" (користувач) відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1997 №581-р укладено договір №8 на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна, що надається у користування, та надання комунальних послуг користувачеві адміністративного будинку за адресою м. Київ, вул. Хрещатик, 34 (надалі - Договір №8), за умовами якого користувач користується приміщенням загальною площею 870,80 кв.м., розташованими на 3 і 7 поверхах будівлі, майно передається у користування відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.10.1998 №581-р.

Пунктом 6.1 Договору №8 вказано, що цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2019, а в частині розрахунків - до повного виконання зобов`язань. Сторони погоджуються, що дія цього договору продовжується на кожний наступний рік, якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії, однією із сторін не буде письмово заявлене про припинення дії цього договору.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31.10.2023 №994-р передано нежитлові приміщення першого, другого, третього, четвертого, шостого поверхів та підвалу загальною площею 3 214,5 кв. метра (інвентарний номер 00236), п`ятого поверху загальною площею 120,6 кв. метра та 746,5 кв. метра (інвентарні номери 00236/1/505-506 та 00236/1), сьомого поверху загальною площею 884,5 кв. метра (інвентарний номер 00236/2) в будівлі по вул. Хрещатик, 34, у м. Києві із сфери управління Міністерства енергетики до сфери управління Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України із закріпленням їх на праві господарського відання за Управлінням адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.01.2024 №2-р внесено зміну до пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2023 р. №1055 "Про розміщення Міністерства у справах ветеранів і Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження", виключивши в абзаці третьому слова "на умовах оренди", та визнано такими, що втратили чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. №137 та пункт 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 1997 р. №581.

Листом вих. №010юр-1-77 від 23.02.2024 Всеукраїнська громадська організація "Український союз промисловців і підприємців" звернулась до Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України із офертою, в якій пропонувало укласти договір на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна, що надається у користування, та надання комунальних послуг у запропонованій позивачем редакції.

Листом вих. №135 від 04.03.2024 Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України вказало, що оскільки розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.01.2024 №2-р визнано такими, що втратив чинність пункт 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 1997 р. №581, то Всеукраїнська громадська організація "Український союз промисловців і підприємців" втратила право на користування приміщеннями в будівлі за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 34, та просило позивача звільнити зайняті приміщення у зв`язку з відсутністю законних підстав для розміщення.

Листом вих. №010юр-1-104 від 12.03.2024 Всеукраїнська громадська організація "Український союз промисловців і підприємців" звернулась до Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України із пропозицією щодо внесення змін до Договору №8 щодо відомостей про балансоутримувача для належної організації подальшої оплати за послуги. До вказаного листа позивачем було долучено проекти додаткової угоди до Договору №8.

Листом вих. №155 від 18.03.2024 Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України вказало, що є окремою юридичною особою, не є правонаступником ДК "Ядерне паливо" та не відповідає за його зобов`язаннями. Також відповідач вказав, що не укладав з позивачем договору на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна щодо спірних приміщень чи будь-якого іншого договору, тому жодних зобов`язань перед Всеукраїнською громадською організацією "Український союз промисловців і підприємців" не існує, та звернув увагу позивача на необхідність вивільнення незаконно зайнятих Всеукраїнською громадською організацією "Український союз промисловців і підприємців" приміщень.

Спір у справі виник у зв`язку з твердженнями позивача про протиправність відмови Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України Всеукраїнській громадській організації "Український союз промисловців і підприємців" в укладенні додаткової угоди до діючого Договору №8 від 31.05.2019 та вимог звільнити приміщення, у зв`язку з чим Всеукраїнська громадська організація "Український союз промисловців і підприємців" просить суд визнати укладеною додаткову угоду до Договору №8.

Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення

За результатами апеляційного перегляду справи колегія дійшла висновку, що усі доводи апеляційної скарги позивача не спростовують правильних висновків суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Порядок зміни та розірвання господарських договорів врегульований ст.188 Господарського кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2, 3, 4 ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Отже, частинами 2, 3 ст.188 Господарського кодексу України встановлений порядок проведення сторонами договору переговорів щодо добровільної зміни чи розірвання договору, а частиною 4 цієї статті визначено, що заінтересована сторона може звернутися до суду, якщо виник спір.

За загальним правилом відповідно до частин 1-2 ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 654 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Суд апеляційної інстанції констатує, що жодних звичаїв ділового обороту, які б передбачали іншу форму внесення змін до договору сторонами суду не повідомлено.

Частиною 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається (ч.3 ст.632 Цивільного кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач просить внести зміни до договору на відшкодування комунальних витрат (Договору №8) шляхом зміни балансоутримувача майна. Така вимога мотивована тим, що в нього є інтерес щодо особи, перед якою в нього є обов`язок по відшкодуванню витрат (в т.ч. комунальних) на утримання нерухомого майна. Однак, суд першої інстанції цілком обгрунтовано дійшов висновку, по суті між сторонами виник спір щодо наявності / відсутності у позивача права користування належним державі майном.

Суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що по суті між сторонами виник спір щодо наявності/відсутності у позивача права користування належним державі майном. Це зумовлене як доводами учасників справи у заявах по суті спору, так і усними поясненнями їх представників у засіданнях, а також і тим, що доступ позивача до приміщення було припинено/обмежено через позицію відповідача щодо відсутності у Всеукраїнської громадської організації "Український союз промисловців і підприємців" права користування нерухомим майном - приміщеннями у адміністративній будівлі за адресою м. Київ, вул. Хрещатик, 34, загальною площею 870,80 кв.м., розташованими на 3 і 7 поверхах будівлі.

Колегією суддів встановлено, що спірне майно належить державі Україна, та в різний час було закріплено за різними управителями / балансодержателями. Сторонами цей факт не заперечується.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 Цивільного кодексу України), які він може реалізовувати на власний розсуд. Звідси власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також вилучення цього майна у відповідних суб`єктів.

Примусовий порядок укладення господарських договорів за рішенням суду регулюється положеннями статті 187 Господарського кодексу країни (далі ГК України) та статті 649 Цивільного кодексу України, виходячи зі змісту яких і принципу свободи договору, переддоговірні спори поділяються на спори про спонукання до укладення договору, якщо одна зі сторін ухиляється від його укладення, та на спори з умов договору, коли сторони не врегулювали розбіжності щодо його умов.

За приписами частини третьої статті 179 Господарського кодексу України, укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

За наведених положень чинного законодавства слідує, що спонукання до укладання договору можливе тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов`язкового для виконання акта планування (у тому числі державного замовлення) який видано компетентним органом. У разі ухилення суб`єкта господарювання від оформлення договору, що ґрунтується на державному замовленні або укладення якого є для нього обов`язковим через пряму вказівку закону, господарський суд за позовом іншої сторони виносить рішення про спонукання до укладення договору чи про його укладення на певних умовах.

В тому випадку, коли договір, що укладається, не ґрунтується на обов`язковому для суб`єктів господарювання державному замовленні або не є обов`язковим для укладення через пряму вказівку закону, спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв`язані зобов`язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору.

Отже спонукання до укладення договору можливе тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною укласти договір через пряму вказівку закону або на підставі обов`язкового для виконання акта планування. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, що викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від ЗО. 05.2018 у справі № 911/1520/17.

З аналізу наведених норм вбачається, що для ініціювання питання щодо укладення будь якого договору необхідним є наявність прямої імперативної норми законодавства, яка вказує на обов`язок сторони такого договору його укласти.

Водночас жодних належних і допустимих доказів із відповідним нормативним обґрунтуванням наявності у Відповідача такого обов`язку перед Позивачем не надано, що є безумовною підставою для відмови Позивачу у позові.

Щодо доводів апелянта

Колегія вважає безпідставними та відхиляє доводи апелянта про те, що:

- суд вийшов за межі підстав та предмету позову, встановивши відсутність у Позивача права користування приміщеннями третього та сьомого поверху у будівлі по вул. Хрещатик 34, м. Київ;

- суд самостійно, з порушенням вимог процесуального права, розширив підстави позову і вбачав необхідність захисту Позивачем свого права користування Приміщеннями;

- надавши оцінку правомірності Розпорядженню Кабінету Міністрів України від 03.01.2024 №2-р № 2-р, Суд фактично порушив ст. 20 ГПК України, вийшов за межі предметної юрисдикції господарських судів, вийшов за межі предмета і підстав позову та неправильно застосував норми матеріального права.

З цього приводу Колегія зазначає таке.

Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Обставини наявності, або відсутності у Позивача права користування приміщеннями третього та сьомого поверху у будівлі по вул. Хрещатик 34, м. Київ, входять до предмету доказування у справі що розглядається, оскільки ці обставини нерозривно пов`язані із питанням про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг в адміністративному будинку, що в свою чергу є предметом додаткової угоди, яку вимагає визнати укладеною позивач, адже цей договір є складовою оформлення правовідносин позички (в частині обов`язків наймача), та діє допоки існують такі правовідносини позички.

Колегія констатує, що суд, вирішуючи спір повинен встановити наявність або відсутність зазначених обставин, дослідити характер та правову природу спірних відносин, встановити та застосувати всі норма права, які фактично регулюють спірні правовідносини навіть у тому випадку, коли сторони не посилається на ці норми.

У господарському процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus ). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При вирішенні спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, а ніж закон. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.

Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу novit curia.

Отже, згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зроблено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

В контексті викладеного колегія вважає, що суд першої інстанції цілком обґрунтовано зазначив, що для правильного вирішення даного спору суду необхідно відповісти на такі питання:

- Яка правова природа відносин позивача із власником нерухомого майна?;

- Яка правова природа договору на відшкодування?;

- Чи призводить зміна державою балансоутримувача нерухомого майна до обов`язкового внесення змін до договору на відшкодування?

- Чи існує право користування майном та правовідносини за договором відшкодування?

За результатами розгляду справи суд першої інстанції надав обґрунтовану відповідь на усі зазначені питання, та у повному обсязі встановив обставини справи, що підлягають доведенню для повного та об`єктивного розгляду справи, а також надав належну правову оцінку сукупності наданих сторонами доказів та правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Отже колегія вважає, що у цьому випадку відсутні підстави вважати, що суд першої інстанції «безпідставно» розширив підстави позову та вийшов за межі підстав та предмету позову.

Додатково, надаючи правову оцінку цим обставинам, Колегія враховує, що принцип jura novit curia, з одного боку, підлягає безумовному застосуванню, адже суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, незалежно від посилань позивача. З іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін.

Дослідивши матеріали справи Колегія не встановила обставин, що свідчили б про порушення судом першої інстанції принципу змагальності та рівності сторін. Позивачем не доведено, що він був позбавлений права на аргументування своєї позиції щодо кваліфікації фактичних правовідносин сторін у судовому спорі, а отже відсутні підстави вважати порушеним принцип змагальності та рівності сторін.

Щодо доводів апелянта про правовідносини позички, надання судом правової оцінки правомірності Розпорядженню Кабінету Міністрів України № 2-р та діям Кабінету Міністрів України щодо припинення права користування Позивача

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 Цивільного кодексу України), які він може реалізовувати на власний розсуд. Звідси власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також вилучення цього майна у відповідних суб`єктів.

Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що до встановлення правової природи правовідносин користування майном, що виникли між сторонами, як позичка.

Відповідно до матеріалів справи, держава в особі Кабінету Міністрів України своїм рішенням надавала позивачу право користування нерухомим майном без визначення строку користування та за умови оплати фактичних витрат, пов`язаних з утриманням займаних приміщень будинку. Передача приміщень "за умови оплати фактичних витрат, пов`язаних з утриманням займаних приміщень будинку" не свідчить про платність користування, а є умовою про відшкодування витрат власника майна на утримання майна, яким користується позивач. Отже користувач здійснює оплату не права користування, а набутих послуг (витрат на утримання майна), які є похідними від права користування (електроенергія, вода, податок на землю тощо). Виходячи з викладеного, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини щодо передачі майна у безоплатне користування на невизначений період - доки воно не знадобиться власнику, тобто між державою та ВГО "Український союз промисловців і підприємців" виникли правовідносини позички.

Відповідно до частини першої статті 827 Цивільного кодексу України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом установленого строку. Водночас стаття 831 цього Кодексу регламентує, що якщо сторони не встановили строку користування річчю, він визначається відповідно до мети користування нею; відповідно до частини третьої статті 834 Цивільного кодексу України особа, яка стала власником речі, переданої у користування, має право вимагати розірвання договору, який укладено без визначення строку.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, що викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22.01.2019 у справі №910/12224/17 при наданні оцінки правовідносинам щодо передачі майна міськрадою прокуратурі у безоплатне користування на невизначений період.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.01.2024 №2-р внесено зміну до пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2023 р. №1055 "Про розміщення Міністерства у справах ветеранів і Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження", виключивши в абзаці третьому слова "на умовах оренди", та визнано такими, що втратили чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. №137 та пункт 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 1997 р. №581.

Отже держава в особі Кабінету Міністрів України скористалася своїм правом на відмову від договору позички та вирішила припинити право позивача на безоплатне користування державним нерухомим майном.

Вимоги зазначеного розпорядження, яке є чинним, регулюють спірні правовідносини, адже відповідно до статті 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Згідно зі статтею 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання. Наведені приписи не виключають право Кабінету Міністрів України вносити зміни чи скасовувати свої розпорядження, а визнання актів такими, що втратили чинність, є поширеною практикою діловодства Уряду України.

Суд першої інстанції цілком обґрунтовано зазначив, що строк користування не є істотною умовою договору позички, а річ за таким договором може передаватися в користування без визначення строку. У такому разі якщо строк користування річчю не може бути визначений відповідно до мети користування нею, за аналогією закону має застосовуватися частина друга статті 763 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо строк найму не встановлений, то договір найму вважається укладеним на невизначений строк; кожна зі сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а в разі найму нерухомого майна - за три місяці.

Враховуючи викладене, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з 04.04.2024 позивач, який належним чином був повідомлений про припинення позички, не довів наявність у нього права користування нерухомим майном, що зумовлює припинення в т.ч. договору на відшкодування балансоутримувачу.

В контексті доводів апелянта про те, що Кабінет Міністрів України має право визнавати такими, що втратили чинність, свої попередні розпорядження, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини колегія звертає увагу на таке.

На момент виникнення спірних правовідносин порядок оренди державного і комунального майна врегульовувався положеннями Закону України «Про оренду державного і комунального майна» від 10.04.1992 № 2269-ХІІ, (втратив чинність на підставі Закону № від 03.10.2019 № 157-ІХ) який не містив приписів стосовно заборони безоплатного користування державним майном.

Натомість стаття 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ, містить пряму заборону передавати державне або комунальне майно в безоплатне користування або позичку. Ця норма регулює спірні правовідносини, як на час припинення права Позивача на безоплатне користування приміщенням Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.01.2024 №2-р, так і після внесення змін до цієї норми, згідно із Законом № 3894-IX від 20.08.2024. Отже позивач не належить до переліку юридичних осіб, які має право на безоплатне користування державним майном (нежитловим приміщенням).

Колегія відхиляє за безпідставністю доводи відповідача про те, що суд першої інстанції не виконав свій обов`язок та не зупинив провадження у справі № 910/3707/24 до набрання законної сили рішення у справі № 320/11298/24, що перебуває в провадженні Київського окружного адміністративного суду за позовом Всеукраїнської громадської організації "Український союз промисловців і підприємців" з позовом до Кабінету Міністрів України, про визнання протиправним та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України №2-р "Про внесення змін до пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2023 року №1055 та визнання такими, що втратили чинність, розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року №137 та пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 1997 року №581".

З цього приводу колегія констатує, що метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення судом обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте мають значення для розгляду справи, провадження у якій зупиняється.

Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Колегія вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи справу, не був позбавлений права дослідити та встановити усі обставини справи, наявність або відсутність порушеного права, визначити та застосувати норми права, які регулюють спірні правовідносини без зупинення провадження у справі до розгляду зазначеної позивачем адміністративної справи. Отже у цьому випадку Колегія не вбачає передбаченої статуєю 227 ГПК України об`єктивної неможливості розгляду справи № 910/3707/24 до розгляду адміністративної справи, на яку посилається апелянт.

Застосовування господарським судом при розгляді справи чинного розпорядження Кабінету Міністрів України не може вважатися виходом за межі господарської юрисдикції. Отже у цьому випадку відсутні підстави вважати, що справа розглянута неповноважним судом. Враховуючи викладене відсутні підстави для скасування судового рішення на підставі п. 1 ч. 3 статті 277 ГПК України, на яку посилається апелянт.

Враховуючи викладене колегія констатує, що позивачем ані в суді першої інстанції, а ні під час апеляційного перегляду справи не доведено підстав для задоволення позову. Усі доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про безпідставність позову.

В контексті викладено колегія враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Європейський суд з прав людини також зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Отже, у справі що переглядається, суд першої інстанції належним чином суду зазначив підстави, на яких воно ґрунтуються.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Судові витрати

Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2024 у справі №910/3707/24 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано, - 20.12.2024.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.О. Алданова

І.П. Ходаківська