Постанова

від 17.12.2024 по справі 910/1383/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"17" грудня 2024 р. Справа№ 910/1383/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 17.12.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 (повний текст рішення складено 02.09.2024)

у справі №910/1383/24 (суддя Щербаков С.О.)

за позовом Військової частини НОМЕР_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дарекс-Енерго»

про визнання недійсним пункту договору та стягнення 140 662, 04 грн,

ВСТАНОВИВ:

Військова частина НОМЕР_1 (далі за текстом - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дарекс-Енерго» (далі за текстом - відповідач) про визнання недійсним пункт 3.2 Договору № 257-22 від 05.08.2022 в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 121 493,83 грн, що укладений між позивачем та відповідачем (далі за текстом - Договір); стягнення з відповідача на користь позивача 121 493, 83 грн сплаченого ПДВ, 14 265, 19 грн інфляційних втрат та 4 903, 02 грн 3 % річних та 5 368,00 грн судового збору. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на укладення пункту 3.2 Договору з порушенням пункту 197.23 статті 197 розділу V Податкового кодексу України (далі за текстом - ПК України, пункту 8 статті 287 Митного кодексу України (далі за текстом - МК України), в частині включення до ціни правочину податку на додану вартість, оскільки позивач є замовником у сфері оборони та здійснює придбання товарів, які можуть бути використанні у виробництві продукції оборонного призначення, а тому такий пункт Договору має бути визнано судом недійсним на підставі статей 203, 215, 217 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України). Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 121 493,83 грн суми ПДВ на підставі статті 1212 ЦК України, 14 265, 19 грн інфляційних втрат та 4 903, 02 грн 3 % річних, нарахованих на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.

Господарський суд міста Києва рішенням від 08.08.2024 у справі №910/1383/24 у задоволенні позовних вимог відмовив повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем було на законних підставах включено у вартість дизель-генератора 20% ПДВ на суму 121 493,83 грн, сплачений при ввезені товару на митну територію України, до укладення Договору. Придбаний товар не є товаром оборонного призначення у розумінні Закону, незалежно від подальшого його використання позивачем, а тому відповідач не мав правових підстав для звільнення від оподаткування ПДВ операції із ввезення дизель-генератора на митну територію України у митному режимі імпорту. Щодо інших позовних вимог, то суд першої інстанції відмовив у їх задоволенні, оскільки такі позовні вимоги мають похідних характер, задоволення яких залежить від задоволення основної позовної вимоги (частина 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України).

Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі №910/1383/24 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції положень пункту 192.1 статті 192, пункту 197.23 статті 197 ПК України та частини 8 статті 287 МК України, оскільки операції із ввезення на митну територію України у митному режимі імпорту товарів, визначених частиною 8 статті 287 МК України, та з першого постачання цих товарів на митній території України для їх використання у виробництві продукції оборонного призначення, визначеної згідно із Законом України «Про оборонні закупівлі» від 17.07.2020 № 808-IX (далі за текстом - Закон), та якщо замовником такої продукції є державний замовник, звільняються від оподаткування.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2024 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі №910/1383/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 25.09.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/1383/24; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі №910/1383/24.

Матеріали справи №910/1383/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 24.10.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 29.10.2024 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі №910/1383/24 залишив без руху.

Після усунення позивачем недоліків апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 14.11.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі №910/1383/24; розгляд апеляційної скарги призначив на 17.12.2024 о 12 год. 15 хв.

Відповідач заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача, посилаючись на те, що законодавчо закріплено дві умови для звільнення від оподаткування за спірним Договором: ввезення такого товару на територію України у спеціальному митному режимі (частина 8 статті 287 МК України) та його подальше перше постачання державному замовнику у виробництві продукції оборонного замовлення. Згідно митної декларації UA100330/2022/437317 від 13.06.2022 (форма МД-2) митне оформлення дизель-генератора DE170RS 120 кВт здійснено відповідачем без застосування пільги в обкладенні його податком на додану вартість, тобто у митному режимі імпорту (випуск для вільного обігу), без застосування положень частини 8 статті 287 МК України, а тому відсутня одна із обов`язкових умов застосування пункту 197.23 статті 197 розділу V ПК України - ввезення на митну територію України у митному режимі імпорту товарів, визначених частиною 8 статті 287 МК України.

16.12.2024 позивач через систему «Електронний суд» подав до Північного апеляційного господарського суду заяву про проведення судового засідання без участі представника.

Відповідно до частини 3 статті 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. У судовому засіданні 17.12.2024 представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі №910/1383/24 залишити без змін.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

05.08.2022 між позивачем (далі - Покупець) та відповідачем (далі - Продавець) укладено Договір (а.с. 19-23), за умовами якого Продавець зобов`язався поставити у 2022 році Покупцю товари ДК 021:2015 Єдиного закупівельного словника - товарно-матеріальні цінності (далі - товари), зазначені в Специфікації (додаток 1), а Покупець - прийняти і оплатити такі товари.

Найменування та кількість (номенклатура, асортимент) товарів зазначені в Специфікації Договору (Додаток 1) (пункт 1.2 Договору).

Ціна товарів, що передається за даним Договором, встановлюється в національній валюті України - гривнях та враховує усі податки та збори, що сплачуються або мають бути сплачені стосовно запроваджених Товарів, усі витрати на транспортування, страхування, навантаження, розвантаження та зберігання (пункт 3.1 Договору).

Відповідно до пункту 3.2 Договору загальна ціна Договору складається із загальної вартості товарів, поставлених згідно з Додатком № 1 (специфікацією) і становить 728 963, 00 грн, в тому числі ПДВ 20 % у сумі 121 493, 83 грн за весь період дії Договору.

Ціна цього Договору може бути зменшена за взаємним узгодженням Сторін (пункт 3.3 Договору).

Оплата за цим Договором здійснюється у національній валюті України в безготівковій формі шляхом перерахування Покупцем відповідних грошових сум (коштів) на розрахунковий рахунок Продавця (пункт 4.1 Договору).

Обов`язки Покупця щодо оплати товарів вважаються виконаними з моменту зарахування грошових коштів на рахунок Продавця при здійсненні оплати відповідно до реквізитів, зазначених у цьому Договорі (пункт 4.2 Договору).

Згідно із пунктом 4.3 Договору розрахунки проводяться шляхом оплати Покупцем протягом 7 робочих днів після поставки товарів та пред`явлення Продавцем рахунка на оплату за фактично поставлені товари та підписання сторонами видаткової накладної (акта приймання-передачі товарів).

Даний договір діє з дати його укладення і до завершення воєнного стану, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», але не пізніше ніж до 31.12.2022, а в частині оплати за поставлений товар - до повного виконання сторонами узятих на себе зобов`язань (пункт 10.1 Договору).

Відповідно до Специфікації, що є Додатком № 1 до Договору, сторони погодили товар, що поставляється: Дизель-генератор DE-170RS 120 кВт, у кількості - 1 шт., ціна - 607 469, 17 грн, ПДВ 20% - 121 493, 83 грн, всього 728 963, 00 грн (а.с. 24).

Відповідач на виконання умов Договору поставив позивачу товар - Дизель-генератор DE-170RS 120 кВт на загальну суму 728 963,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №536 від 09.08.2022 (а.с. 25).

Позивач за поставлений товар розрахувався у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 1930 від 11.08.2022 на суму 728 963, 00 грн (а.с. 26).

Як зазначає позивач у позові, Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області згідно з пунктом 8.6 Плану проведення заходів державного Фінансового контролю Державної аудиторської служби України на ІІ квартал 2023 проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_1 за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, за результатами якої складено акт ревізії від 10.08.2023 № 13-07-08/7, в якому зроблено висновок: «Внаслідок придбання товарно-матеріальних цінностей «Дизель-генератор DE-170RS 120 кВт» з вартістю ПДВ військовою частиною НОМЕР_1 у 2022 році було здійснено зайвих витрат бюджетних коштів у сумі 121 493,83 гривень. Військовою частиною НОМЕР_1 укладено Договір про закупівлю товару за державні кошти від 05.08.2022 № 257-22 щодо придбання товарно-матеріальних цінностей «Дизель-генератор DE-170RS 120 кВт» згідно із Специфікацією на суму 728 963,00 грн, в тому числі ПДВ 20% у сумі 121 493,83 грн на порушення пункту 197.23 статті 197 розділу V ПК України, пункту 8 статті 287 МК України. Внаслідок допущеного порушення військовій частині НОМЕР_1 завдано матеріальної шкоди (збитків) в сумі 121 493,83 гривень.».

Позивач звернувся до відповідача із листом №11/9963-23-Вих від 20.09.2023, в якому просив відповідача відшкодувати зайво витрачені кошти внаслідок сплати ПДВ в сумі 121 493,83 грн (а.с. 27-37).

Листом від 16.10.2023 № 391 відповідач надав відповідь на вищезазначений лист позивача, в якому зазначив, що дизель-генераторна установка, що є предметом поставки за спірним договором, не проходила процедуру підтвердження відповідності вимогам статті 287 МК України для використання у виробництві продукції оборонного призначення, як того вимагає законодавство. Товар розмитнювався в режимі імпорту, на загальних підставах та міг бути реалізований, зокрема на комерційному ринку, а тому у відповідача відсутні правові підстави для застосування норми про звільнення від оподаткування поставки позивачу (а.с. 38-39).

Спір виник через те, що на думку позивача, пункт 3.2 Договору не відповідає пункту 197.23 статті 197 розділу V ПК України, пункту 8 статті 287 МК України, в частині включення до ціни правочину ПДВ, що є підставою для визнання такого пункту недійсним, та стягнення з відповідача на користь позивача суму ПДВ у розмірі 121 493,83 грн як безпідставно набуту (стаття 1212 ЦК України), на яку позивачем нараховані інфляційні втрати у розмірі 14 265,19 грн та 3% річних у розмір 4 903,02 грн згідно частини 2 статті 625 ЦК України.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У статті 16 ЦК України унормовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання правочину недійсним.

Правочином за частиною 1 статті 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частинами 1-5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина 1 названої статті).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України).

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно із статтею 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частини 1, 6 вказаної норми).

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до частини 3 статті 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем товару (замовником послуг).

Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

За змістом пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

За умовами оспорюваного пункту Договору сторони погодили ціну Договору, яка складається із загальної вартості товарів, поставлених згідно з Додатком № 1 (специфікацією) і становить 728 963, 00 грн, у тому числі ПДВ 20 % у сумі 121 493, 83 грн за весь період дії Договору.

Пунктом 197.23 статті 197 розділу V ПК України передбачено, що звільняються від оподаткування операції із ввезення на митну територію України у митному режимі імпорту товарів, визначених частиною восьмою статті 287 Митного кодексу України, та з першого постачання цих товарів на митній території України для їх використання у виробництві товарів оборонного призначення, визначених згідно із законом, та якщо замовником таких товарів є державний замовник у сфері оборони, визначений Кабінетом Міністрів України.

Порядок ввезення, постачання та цільового використання товарів, визначених частиною восьмою статті 287 Митного кодексу України, що ввозяться на митну територію України у митному режимі імпорту та постачаються на митній території України, визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 8 статті 287 МК України визначено, що звільняються від оподаткування ввізним митом складові (матеріали, вузли, агрегати, устаткування та комплектувальні вироби) (далі - товари), що ввозяться на митну територію України в митному режимі імпорту для використання у виробництві товарів оборонного призначення, визначених такими згідно з пунктом 29 частини першої статті 1 Закону України «Про оборонні закупівлі», якщо замовником такої продукції є державний замовник у сфері оборони, визначений Кабінетом Міністрів України, за кодами товарів згідно з УКТ ЗЕД, перелік яких міститься у вказаному пункті статті 287 МК України.

Порядок ввезення, постачання та цільового використання товарів, визначених частиною восьмою статті 287 Митного кодексу України, що ввозяться на митну територію України у митному режимі імпорту та постачаються на митній території України, визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок ввезення, першого постачання та цільового використання товарів, визначених частиною восьмою статті 287 Митного кодексу України, для використання у виробництві продукції оборонного призначення, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 170 (далі за текстом - Порядок № 170).

Відповідно до пунктів 3 і 4 Порядку №170, для підтвердження відповідності товарів вимогам, визначеним частиною восьмою статті 287 Митного кодексу України, виконавець державного контракту (договору) з оборонних закупівель подає митниці, що здійснює митне оформлення товарів, заяву із зазначенням найменування товарів, їх кодів згідно з УКТЗЕД, кількості, вартості та призначення, країни походження товарів, найменування державного замовника у сфері оборони (далі - державний замовник) та виконавця державного контракту (договору) з оборонних закупівель, до якої додаються: засвідчені в установленому порядку копії: зовнішньоекономічного договору (контракту) на постачання товару або іншого документа, який є підставою для ввезення товарів на митну територію України; державного контракту (договору), укладеного з державним замовником; електронного повідомлення про внесення його до електронного реєстру учасників відбору та виконавців державних контрактів (договорів); технічного паспорта або іншого документа заводу-виробника на кожний товар, який ввозиться на митну територію України; документ, який підтверджує зобов`язання виконавця державного контракту (договору) з оборонних закупівель щодо використання ввезених товарів виключно у власному виробництві товарів оборонного призначення на виконання державного контракту (договору), укладеного з державним замовником.

Документи, зазначені у пункті 3 цього Порядку, виконавець (співвиконавець/субпідрядник) державного контракту (договору) з оборонних закупівель надсилає з дотриманням вимог режиму секретності митниці, що здійснює митне оформлення товарів, не пізніше ніж за три дні до здійснення митного оформлення.

Таким чином, режим звільнення від оподаткування ПДВ, визначений пунктом 197.23 статті 197 ПК України поширюється, зокрема, на операції з першого постачання на митній території України товарів, визначених частиною 8 статті 287 МК України за умови, що такі товари: ввезені на митну територію України у митному режимі імпорту та призначені для використання у виробництві продукції оборонного призначення, визначеної згідно із Законом та якщо замовником такої продукції є державний замовник; класифікуються за відповідними кодами товарних позицій згідно з УКТЗЕД, зазначеними у частині 8 статті 287 МК України.

Товари групи 85 розділу XVI (84-85) УКТ ЗЕД відносяться до таких, які звільняються від оподаткування ввізним митом складові (матеріали, вузли, агрегати, устаткування та комплектувальні вироби) (далі - товари), що ввозяться на митну територію України в митному режимі імпорту для використання у виробництві продукції оборонного призначення, якщо замовником такої продукції є державний замовник, визначений Кабінетом Міністрів України, за такими кодами товарів згідно з УКТ ЗЕД.

Відповідно до групи 85 розділу XVI (84-85) код 8501 УКТ ЗЕД включає: машини, обладнання та механізми; електротехнічне обладнання; їх частини звукозаписувальна та звуковідтворювальна апаратура, апаратура для запису або відтворення телевізійного зображення і звуку, їх частини та приладдя.

Пунктом 4 статті 1 Закону гарантоване забезпечення потреб безпеки і оборони - забезпечення суб`єктів, визначених пунктом 10 частини першої цієї статті, товарами, роботами і послугами, необхідними для виконання завдань з відсічі збройній агресії та відвернення загроз національній безпеці, незалежності України, її територіальній цілісності і недоторканності, щодо боротьби з тероризмом, усунення обставин, що зумовили необхідність введення надзвичайного стану.

Державні замовники у сфері оборони (далі - державні замовники) - визначені Кабінетом Міністрів України центральні органи виконавчої влади, інші державні органи, військові формування, утворені відповідно до законів України (пункт 10 статті 1 Закону).

Згідно з пунктом 29 статті 1 Закону товари оборонного призначення - озброєння, військова та спеціальна техніка, зброя і боєприпаси, спеціальні комплектувальні вироби для їх виготовлення та експлуатації, матеріали та обладнання, спеціально призначені для їх розроблення, виготовлення або використання, спеціальні технічні засоби, технічні засоби розвідки, засоби технічного та криптографічного захисту інформації, засоби спеціального зв`язку, космічна техніка військового та подвійного призначення, засоби індивідуального захисту (бронежилети всіх класів захисту, протиударні, кулезахисні шоломи, комплекти протиударного захисту тощо), спеціальні засоби (кайданки, кийки, засоби, споряджені речовинами сльозогінної, світлошумової дії тощо), спеціальні (спеціалізовані) транспортні засоби; комп`ютерна, оптична, вимірювальна та інша техніка; спеціальний формений одяг, необхідний для виконання завдань правоохоронними органами, структурними підрозділами органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, військовими формуваннями з правоохоронними функціями, товари подвійного використання для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони, розвитку обороноздатності держави та системи національної стійкості, а також будь-які інші товари, які закуповуються державними замовниками, визначеними згідно з пунктом 10 частини першої цієї статті, для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони.

Позивач - Військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) є державним замовником у сфері оборони у розумінні Закону та здійснює придбання товарів для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони, розвитку обороноздатності держави та системи національної стійкості, а також інших товарів, які закуповуються державними замовниками у сфері оборони, визначеними Законом, для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони.

Згідно митної декларації UA100330/2022/437317 від 13.06.2022 (форма МД-2) митне оформлення дизель-генератора DE170RS 120 кВт, здійснено Чернівецькою митницею Державної митної служби України, у рядку 36 «Преференції», вказано код 223000000 (а.с. 139-143).

Згідно підрозділу 2 розділу ІІ Порядку заповнення митних декларацій за формою єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 651, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 серпня 2012 р. за № 1372/21684, в редакції, чинній станом на дату оформлення митної декларації, у графі 36 «Преференції» зазначаються цифрові коди податкових пільг відповідно до класифікатора звільнень від сплати митних платежів при ввезенні товарів на митну територію України, передбачених законодавством щодо товару, описаного в графі 31 МД та класифікованого в графі 33 МД.

Коди формуються за такою схемою: МММАААППП, де: МММ - код пільги в обкладенні товару ввізним митом; ААА - код пільги в обкладенні товару акцизним податком;

ППП - код пільги в обкладенні товару податком на додану вартість.

В інших випадках у графі проставляється « 000000000».

Три останні цифри коду, вказаного у графі 36 митної декларації UA100330/2022/437317 (форма МД-2) - 000, що свідчить про те, що при розмитненні товару - дизель-генератора DE170RS 120 кВт до відповідача не застосовувалися пільги в обкладенні товару податком на додану вартість.

Зі змісту декларації вбачається, що 13.06.2022 відповідачем здійснено розмитнення готового товару - дизель-генераторної установки, який в подальшому був предметом поставки позивачу за Договором, який було продано позивачу за Договором 05.08.2022, тобто Договір укладено вже після розмитнення дизель-генератора DE170RS 120 кВт, за умовами Договору передбачена поставка готового товару та відсутні умови щодо його ввезення на митну територію України та звільнення від оподаткування на підставі пункту 197.23 статті 197 ПК України.

Таким чином, відсутні підстави для визнання недійсним пункту 3.2 Договору, оскільки відповідач на законних підставах включив ПДВ до ціни Договору та сплатив ПДВ при розмитненні товару, ввезеного на територію України майже за два місяці до укладення Договору.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми ПДВ у розмірі 121 493,83 грн як безпідставно набуті на підставі положень статті 1212 ЦК України, та нараховані 14 265, 19 грн інфляційних втрат та 4 903, 02 грн 3 % річних на підставі частини 2 статті 625 ЦК України такою задоволенню не підлягають, оскільки в силу частини 1 статті 173 ГПК України похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Посилання апелянта на правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 01.06.2021 у справі №916/2478/20 не заслуговують на увагу, оскільки справи є не релевантними.

Верховний Суд у постановах від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц виснував, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів Отже, висновок щодо застосування норми права здійснений Верховним Судом - це висновок сформульований Верховним Судом (Верховним Судом України) внаслідок казуального тлумачення норми права при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду (Верховного Суду України), прийнятої за наслідками такого розгляду, який обов`язковий для суду та інших суб`єктів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини). У справі №916/2478/20 вирішувалось питання про визнання договорів недійсними в частині включення ПДВ з урахуванням обставин, що пов`язані з наданням пільг з ПДВ при закупівлі медичних масок у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) на підставі положень Закону України від 30.03.2020 № 540 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).

Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі №910/1383/24 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Згідно із статтею 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (позивача).

Керуючись статями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі №910/1383/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі №910/1383/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Військову частину НОМЕР_1 .

4. Матеріали справи №910/1383/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано суддями 20.12.2024.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова