Ухвала

від 19.12.2024 по справі 907/1057/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"19" грудня 2024 р. м. УжгородСправа № 907/1057/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши матеріали заяви позивача про забезпечення позову від 16.12.2024 подану до подання позовної заяви

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ФЕРМЕНТ ПЛЮС, м. Херсон

до відповідача фізична особа-підприємець Солонін Ярослав Миколайович, м. Вишневе

про стягнення 1 330 567,81 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ФЕРМЕНТ ПЛЮС подало заяву про забезпечення позову від 16.12.2024 до подання позовної заяви до фізичної особи-підприємця Солонін Ярослава Миколайовича про стягнення 1 330 567,81 грн в якій просить суд:

1)забезпечити позов шляхом: накладення арешту на усе майно, що належить Фізичній особі-підприємцю Солоніну Ярославу Миколайовичу на праві власності, та заборони припиняти підприємницьку діяльність, відчужувати наявне майно та передавати його в заставу до прийняття рішення судом за позовом ТОВ «Фермент Плюс» до Фізичної особи-підприємця Солоніна Ярослава Миколайовича у даній справі.

2)визначити в ухвалі про забезпечення позову Стягувачем ТОВ «Фермент Плюс» (73003, Україна, Херсонська обл., м. Херсон, проспект Незалежності, буд.25, оф.3, ЄДРПОУ 43190969), а Боржником за даною ухвалою ФОП Солоніна Ярослава Миколайовича ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_1 , Реєстраційний номер платника податку НОМЕР_2 ).

Розглянувши подану заяву про забезпечення позову, суд вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом позову у даній справі є стягнення 1 330 567,81 грн. заборгованості за договором поставки, штрафних санкцій та упущеної вигоди.

Необхідність вжиття заходів забезпечення позову обґрунтована тим, що накладення арешту на наявне майно, заборона припиняти підприємницьку діяльність, відчужувати наявне майно або передавати його в заставу дозволить запобігти ускладненню чи неможливості виконання рішення суду, ефективному захисту, поновленню порушених чи оспорюваних прав та інтересів заявника, за захистом яких він має намір звернутися до суду. Адже якщо ФОП Солонін відчужить наявне у нього майно, передасть його у заставу, чи припинить підприємницьку діяльність, рішення суду у разі повного або часткового задоволення позовних вимог не зможе бути виконано. Відповідно Позивач не зможе отримати присудженні судом кошти, відшкодувати понесені судові витрати.

Невжиття заходів забезпечення позову до моменту вирішення спору у даній справі може призвести до суттєвого порушення прав заявника , нанесення збитків його господарської діяльності , оскільки не можливість стягнення коштів негативно вплине на можливість компенсації тих збитків, які були спричинені порушенням господарських зобов`язань зі сторони ФОП Солонін.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При цьому, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні Європейського Суду з прав людини "Продан проти Молдови" Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін. Не може бути й мови, щоб закріплені в пункті 1 статті 6 процесуальні гарантії, що надаються сторонам, - справедливий, відкритий та швидкий судовий розгляд - не передбачали виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно доступу до суду та провадження у справі, скоріш за все призвело б до виникнення ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, який держави зобов`язалися поважати, підписавши Конвенцію. Таким чином, виконання рішення, постановленого судом, має вважатися невіддільним складником "судового розгляду", передбаченого у статті 6.

При цьому, сфера зобов`язань Договірних держав за статтею 13 коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як на практиці, так і за законом (рішення у справі "Кудла проти Польщі"). Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (рішення у справі "Міфсуд проти Франції" та у справі "Пантелеєнко проти України").

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 у справі №1-12/2003).

При цьому, позивач має право на превентивний захист судом свого права у випадку, коли ще немає порушення, однак є підстави передбачити можливість такого порушення. Однією з форм такого превентивного судового захисту, по суті, і є заходи забезпечення ефективності судового рішення.

Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Забезпечення позову може мати місце за наявності хоча б однієї з таких умов: невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду; невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Частинами 1, 3 статті 138 ГПК України встановлено, що заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа. У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред`явити позов протягом десяти днів, а у разі подання заяви про арешт морського судна - тридцяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.

Відповідно до вимог ст. 139 ГПК України заява про забезпечення позову повинна містити обґрунтування необхідності застосування конкретного заходу забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ускладнення виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

За змістом статті 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Тобто, за приписами чинного господарського процесуального законодавства таку процесуальну дію, як забезпечення позову, може бути вчинено як до пред`являння позову так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Наразі, суд зазначає, що у вирішенні питання про забезпечення позову слід здійснювати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. При зверненні до суду з заявою про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача, заявник зобов`язаний надати докази того, що запропонований захід до забезпечення позову дійсно може виключити можливість невиконання або утруднення виконання судового рішення.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову.

Заявник, звертаючись із заявою про забезпечення позову вказує, що існує реальний ризик невиконання рішення суду та вільне розпорядження як майном так і коштами на рахунках, що в подальшому може призвести до невиконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Так, згідно зі статями 73, 74, 77, 79 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 236 ГПК України).

Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника).

Аналогічні висновки наводяться у постановах Верховного Суду від 21.12.2021 у справі № 910/10598/21, від 28.08.2023 у справі № 906/304/23 та інших.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, а особа, яка заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і ускладненням чи унеможливленням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 17.12.2021 у справі № 927/481/21.

Предметом позову є стягнення з фізичної особи-підприємця Солонін Ярослава Миколайовича про стягнення 1 330 567,81 грн, з яких штрафні санкції у вигляді 3% річних у розмірі 260 256,02 грн 02 коп., інфляційних втрат у розмірі 822 224,54 грн 54 коп., та розмір втраченої вигоди 248 087,25 грн 25 коп у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо поставки товару.

Таким чином, виконання судового рішення в цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матиме Скаржник необхідну суму грошових коштів.

Варто зауважити, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість Відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь Позивача. За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права Відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Такого висновку дійшла об`єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023.

Аналогічний за змістом висновок наводиться Верховним Судом (постанови від 06.12.2023 у справі № 917/805/23, від 11.10.2023 у справі № 916/409/21, від 15.09.2023 у справі № 916/2359/23, від 08.08.2023 у справі № 922/1344/23, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22 та інші), що свідчить про усталеність судової практики з цього питання.

Позивач в поданій заяві про забезпечення позову просить суд накласти арешт на все майно, що належить фізичній особі-підприємцю Солоніну Ярославу Миколайовичу.

Судом встановлено, що предметом позовних вимог у справі є стягнення грошових коштів за договором; водночас заявник (позивач) просить забезпечити позов зокрема і шляхом накладення арешту в тому числі на рухоме та нерухоме майно відповідача, яке не є спірним. Тобто в цьому випадку відсутній зв`язок між обраним позивачем заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги у справі, оскільки накладення арешту на майно має стосуватися майна, яке належить до предмета спору.

За таких обставин вимоги заявника, наведені в заяві про забезпечення позову, щодо накладення арешту на рухоме майно відповідача не співвідносяться з предметом позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Як вже зазначалось, предметом позову, що розглядається у даній справі, є стягнення заборгованості за договором, штрафних санкцій та упущеної вигоди.

Отже, у даному випадку відсутній зв`язок між заходом забезпечення позову щодо накладення арешту на все майно, який заявник просить вжити, та предметом позову, оскільки накладення арешту на майно має стосуватись майна, що належить до предмету позову, тоді як позивачем заявлено вимогу про стягнення коштів.

Відповідно до позиції Європейського суду поняття «своє майно», згідно зі статтею 1 Першого Протоколу, під цим терміном зокрема мається на увазі наявне і належне особі майно, а саме грошові кошти, цінні папери, транспортні засоби, жилі приміщення (будинки, квартири), земельні ділянки, будівництва, майнові комплекси (підприємства), засоби індивідуалізації, об`єкти авторського права та інші блага, які мають майнову цінність.

Таким чином суд вбачає можливість часткового задоволення заяви про вжиття заходів до забезпечення позову, в частині накладення арешту на майно, а саме грошові кошти фізичної особи-підприємця Солонін Ярослава Миколайовича ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) в межах ціни позову в сумі 1 330 567,81 грн.

Крім того, у пункті 24 постанови від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду слушно звернула увагу, що в разі задоволення позову про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватися з позивачем за умови наявності в нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

У позовному провадженні, під час накладення арешту на грошові кошти відповідача, слід обмежувати арештовані кошти розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але господарський суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.08.2019 у справі №915/538/19 та від 06.11.2018 у справі №923/560/17.

Можливість обмеження права розпоряджання рахунком установлено статтею 1074 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» арешт на майно банку (крім коштів, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку), арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця, приватного виконавця або за рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця, приватного виконавця або за рішенням суду. Зупинення видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, а також в інших випадках, передбачених договором, Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», іншими законами та/або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку. Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, якщо арешт накладено без встановлення такої суми або якщо інше передбачено договором, законом чи умовами такого обтяження.

При цьому, у випадку подання позову про стягнення грошових коштів, можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном), порушує баланс інтересів сторін. За таких обставин (звернення із позовом про стягнення грошових коштів) саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.08.2023 у справі №910/1756/23, від 14.12.2022 у справі №922/1369/22 та від 06.10.2022 у справі №905/446/22/

Крім того, позивачем не подано доказів на підтвердження відсутності грошових коштів на банківських рахунках відповідача станом на момент звернення із заявою про забезпечення позову.

Суд зазначає, що за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачам, і які знаходяться на всіх їх рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах для задоволення вимог про стягнення1 330 567,81 грн., не можна стверджувати як про доцільність накладення арешту на все майно відповідача, так і про те, що у разі задоволення позову вимоги позивача будуть задовольнятись саме за рахунок вказаного майна відповідача.

З огляду на ціну позову, а також предмет позовних вимог у даній справі, вжиття таких заходів забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти на рахунках відповідача в межах заявлених позовних вимог є співрозмірними та адекватними заявленим вимогам, не утруднює та не призводить до припинення діяльності відповідача, оскільки арешт накладається не на всі грошові кошти, а лише в межах суми позовних вимог в розмірі 1 330 567,81 грн.

Наведене свідчить про наявність зв`язку між визначеними заходами до забезпечення позову та предметом спору у даній справі.

Враховуючи доводи позивача, пред`явлену до стягнення суму, пов`язаність заходів забезпечення з предметом спору, наявність обставин, які свідчать про реальну можливість утруднення або унеможливлення виконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку, про необхідність вжиття заходів до забезпечення позову та часткове задоволення клопотання позивача шляхом накладення арешту на грошові кошти позивача в межах ціни позову в сумі 1 330 567,81 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 136, 137, 140 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ФЕРМЕНТ ПЛЮС про вжиття заходів до забезпечення позову задовольнити частково.

2. До набрання рішенням у даній справі №907/1057/24 законної сили накласти арешт на грошові кошти фізичної особи-підприємця Солонін Ярослава Миколайовича ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ), що наявні на його рахунках як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках в фінансових установах та/або банках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать фізичній особі-підприємцю Солоніну Ярославу Миколайовичу в межах ціни позову в сумі 1 330 567,81 грн.

3. У задоволенні решти вимог заяви відмовити.

4. Стягувачем за даною ухвалою є Товариство з обмеженою відповідальністю ФЕРМЕНТ ПЛЮС (73003, Україна, Херсонська обл., місто Херсон, проспект Незалежності, будинок, 25, офіс, 3 ЄДРПОУ 43190969).

5. Боржником за даною ухвалою є фізична особа-підприємець Солонін Ярослав Миколайович ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ).

6. Дана ухвала є виконавчим документом в розумінні положень Закону України "Про виконавче провадження", може бути оскаржена у встановленому законодавством України порядку, підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому чинним законодавством України для виконання судових рішень, та може бути пред`явлена до виконання в передбаченому чинним законодавством порядку протягом трьох років з дати її прийняття.

Суддя Л.В. Андрейчук