Рішення

від 03.10.2024 по справі 910/16097/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.10.2024Справа № 910/16097/23

Господарський суд міста Києва у складі:

судді - Бондаренко-Легких Г. П.

за участю секретаря судового засідання - Боровик В. В.

розглянувши у відкритому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали господарської справи №910/16097/23

За позовом Національного агентства з питань запобігання корупції (01103, м. Київ, вул. Миколи Міхновського, 28)

До 1) Головного управління Національної поліції у м. Київ (01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15)

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоекспо» (02105, м. Київ, вул. Павла Усенка, буд. 8)

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Київська міська рада (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36)

про визнання договорів недійсними

За участі представників учасників справи:

Представник позивача: Дубаневич О. З. (в залі суду) - самопредставництво, витяг з ЄДРПОУ;

Представник відповідача-1: Лисенко В. О. (в залі суду) - самопредставництво, витяг з ЄДРПОУ;

Представник відповідача-2: не прибув;

Третя особа на стороні позивача: не прибув.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Національне агентство з питань запобігання корупції (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління Національної поліції у м. Київ (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоекспо» (відповідач-2) про визнання недійсними Договорів №6 ВПЗ від 25.01.2022 та №37 ВПЗ від 26.01.2023 на закупівлю послуг з оренди нерухомого майна за державні кошти.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху, про що постановив ухвалу від 30.10.2023 року, якою встановив заявнику строк на усунення недоліків позовної заяви - п`ять днів з дня вручення цієї ухвали.

02.11.2023 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, якою позивач усунув недоліки, встановлені ухвалою від 30.10.2023. У заяві про усунення недоліків позову позивач просив залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Київська міська рада, як власника та орендодавця нерухомого майна.

29.12.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати у порядку загального позовного провадження, та підготовче засідання у справі призначив на 30.01.2024. Даною ухвалою суд задовольнив клопотання позивача, що викладене у заяві про усунення недоліків позову про залучення третьої особи та залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Київську міську раду.

08.01.2024 до суду від відповідача-1 надійшов відзив.

12.01.2024 до суду від Київської міської ради надійшли пояснення третьої особи.

16.01.2024 до суду від відповідача-2 надійшов відзив.

26.01.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-1.

29.01.2024 до суду від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення у справі.

У судовому засіданні 30.01.2024 суд на місці ухвалив оголосити перерву в підготовчому судовому засіданні до 09.04.2024.

02.02.2024 до суду від позивача найшла відповідь на відзив відповідача-2.

08.02.2024 до суду від відповідача-1 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

04.04.2024 до суду від відповідача-2 надійшло клопотання про залишення позову без розгляду.

У судовому засіданні 09.04.2024 відповідач-1 подав клопотання про зупинення провадження у справі.

У судовому засіданні 09.04.2024 суд на місці ухвалив: (1) відмовити в задоволенні клопотання відповідача-2 про залишення позову без розгляду; (2) відмовити в задоволенні клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі; 3) закрити підготовче провадження та розпочати розгляд справи по суті; 4) відкласти судове засідання по суті на 21.05.2024.

12.04.2024 до суду від Київської міської ради надійшла заява про розгляд справи без участі представника.

У судовому засіданні 21.05.2024 суд на місці ухвалив: (1) зобов`язати відповідача-2 подати пояснення щодо процедури закупівлі, а також додатково повідомити суд щодо продовження дії умов договору; (2) зобов`язати третю особу подати пояснення щодо розгляду проекту земле відведення відповідачеві-1 (3) оголосити перерву в судовому засіданні по суті справи на 09.07.2024.

28.06.2024 та 08.07.2024 від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення щодо позову.

08.07.2024 від позивача надійшли додаткові пояснення.

У судовому засіданні 09.07.2024 відповідач-1 подав клопотання про долучення до матеріалів справи документів.

У судовому засіданні 09.07.2024 суд на місці ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні по суті на 05.09.2024.

15.07.2024 до суду від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення.

05.09.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

У судовому засіданні 05.09.2024 суд на місці ухвалив оголосити перерву у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 03.10.2024.

У судове засіданні 03.10.2024 прибули представники позивача та відповідача-1, а також третьої особи. Відповідач-2 або його уповноважений представник не прибув, про причини неявки суд не повідомляв.

Заслухавши виступ у судових дебетах представників учасників справи, які підтримали власні правові позиції, що викладені у заявах по суті справи, Суд -

ВСТАНОВИВ:

1. Фактичні обставини, що стали підставою спору (підстави позову).

Згідно рішення Київської міської ради (надалі також - третя особа) від 24.09.2015 №52/1955 передано ТОВ «Автоекспо» (надалі також - відповідач-2) земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:66:041:0001, загальною площею 6,2618 га для експлуатації та обслуговування частини майнового комплексу та відкритої автостоянки для вантажного транспорту по вул. Павла Усенка, 8 у Дніпровському районі міста Києва.

На підставі рішення Київської міської ради від 24.09.2015 №52/1955, між ТОВ «Автоекспо» (орендар) та Київською міською радою (орендодавець) укладено Договір оренди земельної ділянки від 18.11.2015 (надалі також - Договір оренди землі).

У подальшому, між ТОВ «Автоекспо» (надалі також - орендодавець, відповідач-2) та ГУ НП у місті Києві (надалі також - орендар, відповідач-1) укладено Договір на закупівлю послуг з оренди нерухомого майна за державні кошти №6ВПЗ від 25.01.2022 (надалі також -Договір-1) строк дії якого закінчився 31.12.2022 (п. 2.1. Договору-2).

У зв`язку із закінченням строку дії Договору-2 між відповідачами укладено Договір на закупівлю послуг з оренди нерухомого майна за державні кошти №37ВПЗ від 26.01.2023 (надалі також - Договір-2).

Пунктом 1.1. Договорів-1,2 визначено, що предметом договорів є послуги з оренди спеціального майданчика для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.

Згідно пункту 2.1. Договору-2 - відповідно до частини 3 статті 631 ЦК України цей Договір набирає чинності з 01.01.2023 і діє до завершення воєнного стану, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 №573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану», а в частині оплати за надані послуги - до повного виконання сторонами узятих на себе зобов`язань. Строк дії Договору може бути продовжений за згодою сторін у разі продовження строку дії воєнного стану в Україні, понад період, визначений Указом Президента України від 17.08.2022 №573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», але не довше ніж до 31.12.2023.

Згідно пункту 1.2. Договорів-1,2 - в порядку та на умовах визначених цим Договором, орендодавець зобов`язується передати, а орендар зобов`язується прийняти в тимчасове, платне користування з метою розміщення персоналу та зберігання автомобілів: відкритий огороджений майданчик загальною площею 28 000 м2 та нежитлові будівлі автостоянки: Літера « 5» (цифра) площею 42, 3 м2, Літера « 6» площею 50, 1 м2, що становить загальну площу 92, 4 м2.

Додатковою угодою №226ВПЗ від 20.03.2023 до Договору-2 сторони виклали пункт 1.2. Договору-3 в новій редакції якою погодили - у порядку та на умовах визначених цим Договором, орендодавець зобов`язується передати, а орендар зобов`язується прийняти в тимчасове платне користування з метою розміщення персоналу та зберігання автомобілів:

відкритий огороджений майданчик загальною площею 37 200 м2 (кадастровий номер 8000000000:66:041:0001);

нежитлові будівлі автостоянки: Літера « 5» (цифра) площею 42, 3 м2, Літера « 6» площею 50, 1 м2;

офісні приміщення, Літера «Ц», приміщення площею 101, 7 м2;

офісні приміщення, Літера «Ч», 1 поверх, приміщення площею 32, 4 м2;

офісні приміщення, Літера «Ч», підвал, приміщення площею 33, 5 м2;

складське приміщення, Літера «Т», приміщення площею 94, 1 м2;

складське приміщення, Цифра « 13», приміщення площею 354, 3 м2;

складське приміщення, Цифра « 14», приміщення площею 248, 1 м2;

офісне приміщення, Літера «П», приміщення площею 9, 9 м2

Загальна площа приміщень, що надаються орендарю в користування становить 966, 4 м2.

Пунктом 1.3. Договорів-1,2 визначено, що об`єкт оренди знаходиться за адресою: 02105, м. Київ, вул. Павла Усенка, 8 та забезпечений системою тепло-, водо-, електропостачання.

Згідно пункту 1.4. Договорів-1,2 - об`єкт оренди належить орендодавцю на праві власності відповідно до Договору поділу нерухомого майна від 19.06.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А. С. та зареєстрованого в реєстрі за №2437 та договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:66:041:0001) між Київської міською радою та ТОВ «Автоекспо» від 18.11.2015 на підстав рішення Київської міської ради від 24.09.2015 №52/1955, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А. С. та зареєстрованого в реєстрі за №5304.

Згідно пункту 3.1. Договору-1 - загальний розмір орендної плати по цьому Договору складає 1 848 000, 00 грн, в т.ч. ПДВ по ставці 20 %, що складає 308 000, 00 грн.

Згідно пункту 3.1. Договору-2 - загальний розмір орендної плати по цьому Договору складає 2 217 600, 00 грн, в т.ч. ПДВ (на період воєнного стану - платник єдиного податку (ІІІ група) без ПДВ).

На думку Національного агентства з питань запобігання корупції (надалі також - НАЗК), Договір-2 та Договір-3 є удаваними правочинами, які відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України є такими, що вчинені сторонами для приховання іншого правочину ніж той, який вони насправді вчинили (договору суборенди землі).

Укладення вказаних договорів стало наслідком порушення вимог частини 6 статті 93 Земельного кодексу України (укладення договорів суборенди без згоди орендодавця), статті 8 Закону України «Про оренду землі» (відсутність державної реєстрації ГУ НП у м. Києві права користування земельною ділянкою), та пункту 286.6. статті 286 Податкового кодексу України (плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати оренду плату), що призвело до розтрати коштів державного бюджету.

НАЗК у межах повноважень визначених статтею 12 Закону України «Про запобігання корупції» склало обґрунтований висновок про виявлення ознак кримінального корупційного правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України, що затверджений заступником Голови НАЗК від 10.08.2023 (надалі - Висновок НАЗК від 10.08.2023) та направило його до Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Києві (надалі - ТУ ДБР у м. Києві) для подальшого розгляду.

За результатами розгляду Висновку НАЗК від 10.08.2023, ТУ ДБР у м. Києві повідомило, що 28.08.2023 у порядку статті 214 Кримінального процесуального кодексу України було зареєстровано кримінальне провадження №62023100110000132 за фактом вчинення ймовірних протиправних дій службовими особами ГУ НП у м. Києві, які діючи умисно, зловживаючи своїм службовим становищем, здійснили розтрату майна в особливо великих розмірах, що кваліфіковано за частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України.

Звертаючись до суду з даним позовом НАЗК визначає декілька правових підстав для визнання Договорів-2, 3 недійсними:

- керуючись частиною 2 статті 235 Цивільного кодексу України (наслідки удаваного правочину) та на підставі частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, оскільки, удавані Договори-1,2 (договори суборенди землі) (на думку позивача) є такими, що не відповідають положенням Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі» та Податкового кодексу України;

- на підставі пункту 56 частини 1 статті 12 Закону «Про запобігання корупції» та на підставі частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, оскільки Договори-2,3 (на думку позивача) укладено унаслідок вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення, що беззаперечно суперечить інтересам держави;

2. Предмет позову.

Предметом позову є вимоги позивача до відповідачів:

- визнати недійсним Договір на закупівлю послуг з оренди нерухомого майна за державні кошти №6ВПЗ від 25.01.2022, укладений між ТОВ «Автоекспо» та ГУ НП у м. Києві;

- визнати недійсним Договір закупівлю послуг з оренди нерухомого майна за державні кошти №37ВПЗ від 26.01.2023, укладений між ТОВ «Автоекспо» та ГУ НП у м. Києві;

3. Доводи позивача щодо суті позовних вимог та пояснення третьої особи.

Позивач (НАЗК) просить задовольнити позовні вимоги з огляду на наступне:

- відповідачі, маючи злочинний намір вчинити кримінальне правопорушення, передбачене частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України, з метою розтрати та привласнення коштів державного бюджету, уклали удавані правочини оренди нежитлових приміщень, які фактично є договорами суборенди земельної ділянки, яка була передана в оренду відповідачу-2 відповідним рішенням Київської міської ради;

- отже, у даному випадку суду варто застосувати наслідки удаваності правочинів, що передбачені частиною 2 статті 235 Цивільного кодексу України;

- правочини, що насправді, укладені між відповідачами, а саме правочини щодо суборенди землі, суперечать законодавству, а саме частині 6 статті 93 Земельного кодексу України (укладення договорів суборенди без згоди орендодавця), статті 8 Закону України «Про оренду землі» (відсутність державної реєстрації ГУ НП у м. Києві права користування земельною ділянкою), та пункту 286.6. статті 286 Податкового кодексу України (плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати оренду плату), а отже підлягають визнанню недійсними на підставі частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України та частини 1 статі 215 Цивільного кодексу України.

- НАЗК є уповноваженим органом державної влади звертатись до суду з вимогами про визнання недійсними договорів, укладених унаслідок вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення (пункт 56 частини 1 статті 12 Закону України «Про запобігання корупції»);

- факт вчинення корупційного правопорушення безпосередньо підтверджується проведенням досудового розслідування ТУ ДБР у м. Києві; яке розпочато на підставі Висновку НАЗК від 10.08.2023 та підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань;

- крім того, з огляду на доведеність вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення метою якого є розтрата бюджетних коштів, Договори-1,2, що укладені відповідачами також завідомо суперечать інтересам держави та підлягають визнанню недійсними на підставі частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України;

Третя особа (Київська міська рада) у своїх письмових поясненнях навела механізм отримання земельної ділянки комунальної власності в оренду, при цьому не підтримавши та не заперечивши доводи позивача та просила прийняти законне, обґрунтоване рішення у даній справі. Отже, третя особа залишила вирішення спору на розсуд суду.

4. Заперечення відповідачів щодо суті позовних вимог.

Відповідач-1 (ГУ НП у м. Києві) проти задоволення позову заперечує з наступних підстав:

- чинне законодавство України зобов`язує територіальні органи Національної поліції України забезпечити зберігання та схоронність вилучених транспортних засобів лише на спеціальних майданчиках;

- ГУ НП у м. Києві неодноразово зверталось до відповідних органів влади з проханням виділити земельну ділянку у межах міста Києва для створення спеціальних майданчиків і стоянок для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів. Втім, відповідної земельної ділянки відповідачу-1 так і не було виділено;

- ТОВ «Автоекспо» не було зацікавлено у суборенді земельної ділянки по вул. Павла Усенка, 8 у м. Києві, оскільки, на ній вже знаходились об`єкти нерухомого майна, що належать відповідачу-2 на праві власності та вже обладнана автостоянка;

- оспорювані договори за своєю правовою природою є договорами оренди нерухомого майна, а саме: нежитлових приміщень та відкритого огородженого майданчика, а не договором суборенди земельної ділянки. Отже, Договори-1,2 не є удаваними;

- належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності посадової особи є відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили. Втім, позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вказаного та таким доказом не є витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань;

- обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неефективним та неналежним, що є самостійною підставою для відмови у позові;

Відповідач-2 (ТОВ «Автоекспо») проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав правомірності укладення з відповідачем-1 договорів оренди належної відповідачеві-2 частини єдиного майнового комплексу, що використовується відповідачем-1 з метою розміщення та зберігання автотранспорту, а також відсутності повноважень у позивача для звернення з даним позовом.

5. Оцінка доказів судом та висновки суду.

З огляду на предмет спору та предмет доказування у справі, суду необхідно надати відповіді на такі ключові питання:

- чи є оспорювані правочини удаваними, а відтак, чи наявні підстави для визнання їх недійсними на підставі частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України?

- чи доведено факт укладення оспорюваних правочинів внаслідок вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення, що суперечить інтересам держави, а відтак чи наявні підстави для визнання їх недійсними на підставі пункту 56 частини 1 статті 12 Закону «Про запобігання корупції» та частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України;

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків. Відповідність чи не відповідність правочину вимогам закону має оцінюватись господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач визначає декілька правових підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними.

Щодо удаваності правочинів та у зв`язку з цим застосування правових наслідків удаваного правочину (частина 2 статті 235 Цивільного кодексу України) та визнання його недійсним на підставі частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу (частина 1 статті 215 Цивільного кодексу України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України).

НАЗК стверджує, що укладені між відповідачами Договори-1,2 є удаваними, а саме вчинені для приховання іншого правочину ніж той, який вони насправді вчинили - договору суборенди землі.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (частина 2 статті 235 Цивільного кодексу України).

Отже, НАЗК просить суд визнати удавані правочини недійсними з огляду на порушення відповідачами законодавства щодо оренди (суборенди) землі під час їх укладання.

На думку позивача, укладення вказаних договорів стало наслідком порушення вимог частини 6 статті 93 Земельного кодексу України (укладення договорів суборенди без згоди орендодавця), статті 8 Закону України «Про оренду землі» (відсутність державної реєстрації ГУ НП у м. Києві права користування земельною ділянкою), та пункту 286.6. статті 286 Податкового кодексу України (плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати оренду плату), що призвело до розтрати коштів державного бюджету.

Втім, з удаваністю укладених правочинів (Договір-1 та Договір-2) суд погодитись не може, з огляду на наступне.

Як вже зазначалось судом вище, між ТОВ «Автоекспо» (відповідач-2, орендодавець) та ГУ НП у м. Києві (відповідач-1, орендар) укладено Договори на закупівлю послуг з оренди нерухомого майна за державні кошти №6ВПЗ від 25.01.2022 (Договір-2) та №37ВПЗ від 26.01.2023 (Договір-3).

Пунктом 1.1. Договорів-2,3 визначено, що предметом договорів є послуги з оренди спеціального майданчика для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.

Згідно пунктів 1.2. Договорів-1,2 в порядку та на умовах визначених цим Договором, орендодавець зобов`язується передати, а орендар зобов`язується прийняти в тимчасове, платне користування з метою розміщення персоналу та зберігання автомобілів відкритий огороджений майданчик загальною площею 28 000 м2 та нежитлові будівлі автостоянки: Літера «5» площею 42, 3 м2, Літера « 6» площею 50, 1 м2, що становитьзагальну площу 92, 4 м2.

Крім того, додатковою угодою від 20.03.2023 №226ВПЗ до Договору №-3 збільшено площу оренди нерухомого майна з метою розміщення персоналу та зберігання автомобілів:

відкритий огороджений майданчик загальною площею 37 200 м2 (кадастровий номер 8000000000:66:041:0001);

нежитлові будівлі автостоянки: Літера « 5» (цифра) площею 42, 3 м2, Літера « 6» площею 50, 1 м2;

офісні приміщення, Літера «Ц», приміщення площею 101, 7 м2;

офісні приміщення, Літера «Ч», 1 поверх, приміщення площею 32, 4 м2;

офісні приміщення, Літера «Ч», підвал, приміщення площею 33, 5 м2;

складське приміщення, Літера «Т», приміщення площею 94, 1 м2;

складське приміщення, Цифра « 13», приміщення площею 354, 3 м2;

складське приміщення, Цифра « 14», приміщення площею 248, 1 м2;

офісне приміщення, Літера «П», приміщення площею 9, 9 м2

Загальна площа приміщень, що надаються орендарю в користування становить 966, 4 м2.

Вище зазначені нежитлові приміщення, належать на праві власності відповідачу-2 та зареєстровані у встановленому чинним законодавством порядку, що підтверджується Інформаційною довідкою №360696983 від 02.01.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що долучена до відзиву відповідача-1.

При цьому, орендований відкритий огороджений майданчик загальною площею 37 200 м2 (згідно умов додаткової угоди від 20.03.2023 №226ВПЗ до Договору-3) не є у розумінні статті 79 та статті 79-1 Земельного кодексу України земельною ділянкою, як окремим об`єктом цивільних прав, з огляду на наступне.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина 1 статті 79 Земельного кодексу України).

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (частина 1 статті 79-1 Земельного кодексу України).

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (частина 1 статті 181 Цивільного кодексу України).

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк (частина 1 статті 259 Цивільного кодексу України).

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності (частина 1 статті 283 Господарського кодексу України).

За договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ) (частина 2 статті 283 Господарського кодексу України).

Підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності (частина 1 статті 191 Цивільного кодексу України).

До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 2 статті 191 Цивільного кодексу України).

Підприємство або його частина можуть бути об`єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів (частина 4 статті 191 Цивільного кодексу України).

Законом України "Про автомобільні дороги" установлено, що дорожнє покриття - це укріплені верхні шари дороги, що сприймають навантаження від транспортних засобів (стаття 1).

З огляду на наявні в матеріалах справи докази, наявні всі обставини вважати, що відкритий огороджений майданчик облаштований для зберігання транспортних засобів, хоч і пов`язаний із земельною ділянкою, проте не є земельною ділянкою (нерухомим майном) у розумінні статті 79 Земельного кодексу України, а є невід`ємною частиною єдиного майнового комплексу відповідача-2 (елементом благоустрою, що не є нерухомим майном) та призначений для ефективного використання нежитлових приміщень, що є об`єктом оренди за оспорюваними Договорами-1,2.

Більше того, суд враховує, що згідно рішення Київської міської ради від 24.09.2015 №52/1955, та пункту 2.1. Договору оренди земельної ділянки від 18.11.2015 (Договір-1), земельна ділянка площею 6,2618 га (кадастровий номер 8000000000:66:041:0001) по вул. Павла Усенка, 8 у Дніпровському районі м. Києва передана в оренду відповідачу-2 саме для експлуатації та обслуговування частини майнового комплексу та відкритої автостоянки для вантажного автотранспорту.

Суд констатує, що з боку відповідача-1 метою укладення спірних Договорів-1,2 є виконання покладених на ГУ НП у м. Києві завдань Законом України «Про Національну поліцію України», Кримінальним процесуальним кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Порядком зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних із зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2014 №1104 (надалі - Порядок №1104), Порядком тимчасового затримання працівниками уповноважених підрозділів Національної поліції транспортних засобів та їх зберігання, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 №1102 завдань зі зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів, в тому числі в якості речових доказів, що визнані такими у межах кримінального провадження (надалі - Порядок №1102).

Згідно пункту 20 Порядку №1104 - зберігання речових доказів у вигляді автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів Національної поліції для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 №1102 Кабінет Міністрів України постановив Національній поліції забезпечити функціонування спеціальних майданчиків і стоянок для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.

Пунктом постанови Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 №1102 Кабінет Міністрів України постановив рекомендувати органам місцевого самоврядування виділити у межах населених пунктів територіальним органам Національної поліції земельні ділянки для створення спеціальних майданчиків і стоянок для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач-1 неодноразово звертався до голови Київської міської державної адміністрації, директора Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), виконуючого голови Київської обласної ради з проханням виділити у межах міста Києва земельні ділянки для створення спеціальних майданчиків і стоянок для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів, а саме:

- листом від 15.03.2018 №1757/125/05/21-2018 ГУ НП у м. Києві звернулось до голови Київської міської державної адміністрації про виділення земельних ділянок під облаштування спеціальних майданчиків стоянки для транспортних засобів;

- у відповідь Виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрації» листом від 18.04.2018 №001-1171 запропонував розглянути можливість розміщення спеціальних майданчиків і стоянок для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів на територіях промислових районів у комунально-складській зоні за умови вирішення майново-правових питань;

- листом від 22.04.2019 №2776/125/05/21-2019 ГУ НП у м. Києві звернулось до голови Київської міської державної адміністрації з проханням виділити у промисловій зоні «Осокорки» земельну ділянку для створення спеціальних майданчиків і стоянок для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів;

- у відповідь Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрації) листом від 23.05.2019 №05.702202/3-9932 зазначив, що місце розташування земельної ділянки покладено на зацікавлену особу, яка повинна звернутись із відповідним клопотанням про виділення земельної ділянки до Департаменту земельних ресурсів;

- листом від 20.06.2019 №4165/125/05/21-2019 ГУ НП у м. Києві звернулось до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрації) з проханням надати інформацію стосовно вільних земельних ділянок у місті Києві;

- у відповідь Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 10.07.2019 №0570202/3-12850 повідомив про те, що листом від 23.05.2019 №05.702202/3-9932 надано відповідь по суті порушеного питання;

- листом від 29.07.2019 №5011/125/01/21-2019 ГУ НП у м. Києві повторно звернулось до голови Київської міської державної адміністрації про виділення земельних ділянок у м. Києві для створення спеціальних майданчиків і стоянок для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів;

- у відповідь Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 16.08.2019 №0570202/3-15527 повідомив про необхідність отримання згоди землекористувача на припинення користування земельною ділянкою - ТОВ «Мегатранс», що знаходиться на перетині вулиць Вирлицької та Колекторної Дарницького району міста Києва;

- листом від 09.10.2019 №6574/125/05/21-2019 ГУ НП у м. Києві звернулось до директора ТОВ «Мегатранс» з проханням відмовитися від 2,0 га земельної ділянки у Дарницькому районі на користь ГУ НП у м. Києві для створення спеціальних майданчиків і стоянок для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів;

- від ТОВ «Мегатранс» відповідь не надходила, та листами від 07.07.2020 №3381/125/01/21-2020 та №3382/125/01/21-2020 ГУ НП у м. Києві повторно звернулось до голови Київської міської державної адміністрації про виділення земельної ділянки, а також до в. о. голови Київської обласної ради з проханням виділення земельної ділянки у межах 15 км від межі міста Києва;

- у відповідь Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 27.07.2020 №0570202/3-13424 зазначив, що питання, які порушені у листі від 07.07.2020 №3382/125/01/21-2020 потребують додаткового часу для опрацювання, про результати ГУ НП у м. Києві буде повідомлено окремим листом, а Київська обласна рада листом від 31.08.2020 №1902/06-01 повідомила, що остання не наділена повноваженнями для вирішення питань порушених у листі від 07.07.2020 №3381/125/01/21-2020;

- листом від 18.08.2020 №001-2626 Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив ГУ НП у м. Києві про необхідність подання клопотання чи документації із землеустрою щодо виділення земельної ділянки;

У своїх письмових поясненнях третя особа (Київська міська рада) зазначила, що як тільки ГУ НП у м. Києві було подано до Київської міської ради відповідне клопотання щодо відведення земельної ділянки в користування, Київською міською радою було прийнято відповідне рішення.

Зокрема, в матеріалах справи міститься рішення Київської міської ради від 17.10.2022 №5500/5541 про надання ГУ НП у м. Києві дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування для розміщення спеціального майданчика для тимчасового зберігання транспортних засобів по вул. Пухівській, 3 у Деснянському районі міста Києва.

На підставі рішення Київської міської ради від 17.10.2022 №5500/5541 між ГУ НП у м. Києві та ФОП Репецький А. М. було укладено Договір від 07.12.2022 №742ВПЗ на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,6433 га з кадастровим номером 8000000000:62:211:005.

Як вбачається з матеріалів справи та, зокрема, листа Управління логістики та матеріально-технічного забезпечення ГУ НП у м. Києві від 26.01.2024 №228/125/21/01-2024 проектна документація на зазначену земельну ділянку була виготовлена та надіслана до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яким неодноразово надавались зауваження до проекту землеустрою. 24.01.2024 ГУ НП у м. Києві проектну документацію на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:62:211:005 подано до ЦНАП. Однак, проект землеустрою станом на січень 2024 року так і не був затверджений Департаментом земельних ресурсів.

Більше того, суд враховує, що станом на 01.01.2024 на майданчику за адресою вул. Павла Усенка, 8 зберігався 1621 тимчасово затриманий транспортний засіб (лист Центру забезпечення №1 ГУ НП у м. Києві від 04.01.2024 №24/125/21/03-2024).

При цьому, площа земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:211:005 становить 0,6433 га, а площа орендованого у ТОВ «Автоекспо» відкритого огородженого майданчика - 37 200 м2, загальна площа приміщень - 966, 4 м2.

Враховуючи вище викладене, суд вважає, що відповідач-1 вживав необхідних заходів щодо отримання земельних ділянок у площі, яка є необхідною для самостійного створення спеціальних майданчиків і стоянок для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.

Однак, вжиті заходи відповідних результатів не дали, а відтак, на переконання суду, відповідач-1 правомірно звернувся до відповідача-2 з метою оренди частини єдиного майнового комплексу з відповідними об`єктами благоустрою (асфальтобетонним покриттям, огородженням, освітленням тощо), а саме:

- складових частин комплексу зберігання та обслуговування транспорту (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1842957680000);

- складових частин складського автокомплексу (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1842948180000);

- частини вантажного комплексу реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1842941480000);

Вище означені об`єкти нерухомості включно з об`єктами благоустрою формують собою відкриту автостоянку транспортних засобів, що використовується ГУ НП у м. Києві в якості спеціального майданчика для транспортних засобів для цілей та завдань ГУ НП у м. Києві, що на переконання суду відповідає меті укладених між відповідачами правочинів та відповідає їх правовій природі.

Таким чином, дослідивши предмет укладених між відповідачем-1 та відповідачем-2 Договорів-1,2, суд приходить до висновку, що спірні правочини за своєю правовою природою є договорами найму (оренди) нежитлових приміщень (нерухомого майна) включно з об`єктами благоустрою необхідними для їх обслуговування (відкритим майданчиком/автостоянкою), а не земельної ділянки, яка була надана в оренду відповідачу-2 згідно рішення Київської міської ради від 24.09.2015 №52/1955 саме для обслуговування же існуючого цілісного майнового комплексу (його частини).

Зокрема, зміст Договорів-1,2 суперечить вимогами статті 15 Закону України «Про оренду землі», що передбачає істотні умови договору оренди землі, такі як об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки). Крім того, Договори-1,2 не наділяють ГУ НП у м. Києві правами землекористувача та не передбачають умов з використання земельної ділянки, а отже правовідносини, які виникли між сторонами не мають ознак, притаманних відносинам у сфері оренди землі (суборенди), а відповідачу-1 не надавалась у суборенду земельна ділянка, яка перебуває в оренді відповідача-2.

Отже, суд вважає помилковим застосування до оспорюваних Договорів-1,2 положень частини 6 статті 93 Земельного кодексу України (укладення договорів суборенди без згоди орендодавця), статті 8 Закону України «Про оренду землі» (відсутність державної реєстрації ГУ НП у м. Києві права користування земельною ділянкою), та пункту 286.6. статті 286 Податкового кодексу України (плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати оренду плату), що регламентують відносини оренди/суборенди земельної ділянки.

Отже, з огляду на недоведеність удаваності Договорів-1,2, суд вважає безпідставними твердження позивача про недотриманням відповідачами земельного законодавства при переданні землі в суборенду, а відтак наявності підстав визначених частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України та частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України для визнання правочинів недійсними.

Щодо визнання правочинів недійсними на підставі частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України та на підставі пункту 56 частини 1 статті 12 Закону «Про запобігання корупції», як таких, що укладені унаслідок вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Національне агентство з метою виконання покладених на нього повноважень має право звертатися до суду із позовами (заявами) щодо визнання незаконними нормативно-правових актів, індивідуальних рішень, виданих (прийнятих) з порушенням встановлених цим Законом вимог та обмежень, визнання недійсними правочинів, укладених внаслідок вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення (пункт 56 частини 1 статті 12 Закону України «Про запобігання корупції»).

Правочин, укладений внаслідок порушення вимог цього Закону, може бути визнаним недійсним (частина 2 статті 67 Закону України «Про запобігання корупції»).

Тобто, НАЗК є спеціально уповноваженим органом у сфері протидії корупції, до компетенції якого належить звернення до суду із позовами щодо визнання недійсними правочинів, укладених внаслідок вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією, що є самостійною (спеціальною) підставою для визнання правочину недійсним.

Разом з тим, відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України на яку посилається позивач в сукупності з положеннями Закону України «Про запобігання корупції» - у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Наявність передбаченого частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору (договорів) і суперечність його (їх) мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

При цьому, Конституційний Суд України в пунктах 3, 4 свого рішення № 3-рп/99 від 08.04.1999, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», встановив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств із часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. При цьому Конституційний Суд України вказав, що «інтереси держави» є оціночним поняттям. Велика Палата Верховного Суду підтримала ці висновки, зокрема, в пункті 82 постанови від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 та підпункті 7.14 постанови від 28.09.2022 у справі № 483/448/20.

Позивач зазначає, що «інтереси держави» полягають, зокрема, в неухильному дотриманні принципів та механізмів запобігання корупції, забезпечення державою, у тому числі судами, усунення наслідків вчинених правопорушень, пов`язаних з корупцією, а також у забезпеченні належної реалізації своїх повноважень НАЗК, як органом, який протидіє корупції в силу положень Закону України «Про запобігання корупції» та Конвенції ООН проти корупції 2003 року (стаття 5 та стаття 6), яка ратифікована Законом України від 18.10.2006 № 251-V.

Зокрема, НАЗК зазначає, що дії відповідачів надали їм можливість реалізувати злочинний умисел розтрати бюджетних коштів на користь ТОВ «Автоекспо» (відповідача-2).

На думку позивача, факт вчинення корупційного правопорушення безпосередньо підтверджується проведенням досудового розслідування ТУ ДБР у м. Києві в рамках кримінального провадження №62023100110000132 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України, яке розпочате на підставі Висновку НАЗК від 10.08.2023, та підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, з чим суд погодитись не може.

Згідно наявної в матеріалах справи постанови прокурора відділу Київської міської прокуратури від 29.07.2024 було скасовано постанову слідчого другого відділу Управління з досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань від 26.06.2024 про закриття кримінального провадження №62023100110000132 від 28.08.2023.

Станом на дату проголошення судового рішення у даній господарській справі, жодної іншої інформації про результати кримінального провадження суду не надано. Отже, суд приходить до висновку, що наразі (станом на дату проголошення рішення) кримінальне провадження триває.

Стаття 62 Конституції України передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 08.06.2022 № 3-р(ІІ)/2022, Конституційний Суд України зазначив, що презумпція невинуватості діє на усіх стадіях кримінального провадження, й діє доти, доки її не буде спростовано у законному порядку обвинувальним вироком суду. За частиною першою статті 62 Конституції України лише обвинувальний вирок суду є тим судовим актом, у якому повинна бути встановлена винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, тому інші акти публічної влади не можуть містити жодних позицій щодо винуватості особи, навіть у вигляді припущень стосовно такої винуватості.

При цьому, суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 30.06.2020 у справі №333/6816/17, зокрема, про те, що недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза його межами передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим.

Отже, відносини, що виникають з приводу збирання та оцінки доказів у кримінальному провадженні, не можуть бути предметом аналізу в порядку господарського судочинства. Розгляд наведених вимог, як позовних, не може відбуватися за правилами жодного виду судочинства. Доведення неправомірності дій державного органу чи посадової особи повинно здійснюватися у кримінальному провадженні на відповідній стадії кримінального процесу.

Таким чином, зверненню НАЗК з відповідним позовом до суду у порядку пункту 56 частини 1 статті 12 Закону України «Про запобігання корупції» повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників/виконавців) відповідного правочину (правочинів) до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили.

Однак, НАЗК доказів притягнення учасників правочинів та/або їх посадових осіб (Договору-1,2) до кримінальної відповідальності за вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення, суду не надано (обвинувальний вирок суду у кримінальній справі).

З аналізу вище наведеного суд констатує, що позивачем не доведено факту того, що оспорювані правочини були укладені внаслідок вчинення відповідачами корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення, а відтак і того, що такі договори суперечать «інтересам держави».

В будь-якому разі, суд зазначає, що НАЗК звертаючись із даним позовом до суду також мало би просити про застосування наслідків недійсності оспорюваних правочинів (або загальних наслідків, які визначені статтею 216 Цивільного кодексу України та/або спеціальних наслідків, які визначені статтею 228 Цивільного кодексу України), оскільки, такі є обов`язкові та не можуть бути проігноровані судом. При цьому, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом другим частини п`ятої статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (зокрема, постанови: від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 22.06.2021 у справі №334/3161/17).

Відтак, навіть, у випадку доведеності заявлених позовних вимог, обраний позивачем спосіб захисту, на переконання суду, не є належним та ефективним, оскільки за відсутності вимог про застосування наслідків недійсності правочинів жодним чином не відновить економічні інтереси держави.

Таким чином, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд вважає вимоги позивача не обґрунтованими і не доведеними та відповідно такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому, суд зазначає, що науково-правовий висновок, підготовлений к.ю.н., д. кафедри цивільного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Коробцовою Н. В., асистентом кафедри цивільного права Казанцевим С. В., д. ю. н., професором, заслуженим юристом України, в.о. завідувача кафедри криміналістики Шевчуком В. М. від 21.12.2023, що наданий відповідачем-2 у розумінні статтей 98-109 Господарського процесуального кодексу України не є а ні висновком експертів, а ні висновком експертів у галузі права (сформовано з інших, аніж передбачених у частині 1 статті 109 ГПК України питань), а тому оцінюється судом як письмовий доказ за правилами статей 86 та 91 Господарського процесуального кодексу України в сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами. Позаяк, оцінивши наданий письмовий доказ, суд констатує, що такий фактично підміняє повноваження суду щодо оцінки правової природи правочинів та жодним чином не впливає на суть прийнятого судом у даній справі рішення.

Висновок експерта за результатами проведення судової економічної експертизи, що наданий відповідачем-1 на стадії розгляду справи по суті (разом з додатковими поясненнями що надійшли до суду 28.06.2024) судом у розумінні статті 77 Господарського процесуального кодексу України визнається неналежним доказом, а саме таким, що складений судовим експертом для подання у межах кримінального провадження та питання, що поставлені на вирішення експертизи (завдання матеріальної шкоди в межах оцінки діяльності ГУ НП у м. Києві при укладенні договорів з ТОВ «Автоекспо») не входять до предмету доказування у даній господарській справі щодо визнання Договорів-1,2 недійсними.

Суд також зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

6. Розподіл судових витрат.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог суд покладає понесені судові витрати позивача на останнього.

Відповідач-1 про понесення ним судових витрат суду не заявляв.

Відповідач-2 заявив про понесення судових витрат на проведення науково-правового дослідження та надання науково-правового висновку у розмірі 40 000, 00 грн, в підтвердження чого до відзиву долучено платіжну інструкцію №4198 від 27.11.2023 на суму 40 000, 00 грн та науково-правовий висновок, підготовлений к.ю.н., д. кафедри цивільного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Коробцовою Н. В., асистентом кафедри цивільного права Казанцевим С. В., д. ю. н., професором, заслуженим юристом України, в.о. завідувача кафедри криміналістики Шевчуком В. М. від 21.12.2023, що оцінено судом як письмовий доказ.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

У призначенні платежу платіжної інструкції №4198 від 27.11.2023 на суму 40 000, 00 грн зазначено: «оплата за юридичні послуг зг. рах. №27/11 від 27.11.2023…». Однак, відповідного рахунку, з якого можна було встановити зміст наданої послуги (саме у вигляді складання науково-правового висновку від 21.12.2023) - матеріали справи не містять.

Однак, у будь-якому разі суд зазначає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Втім, на переконання суду, витрати понесені відповідачем-2 на підготовку письмового доказу, що оцінюється судом згідно правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто в сукупності з іншими доказами наявними в матеріалах справи та не покладається в основу прийнятого судового рішення, не є у розумінні статті 123 Господарського процесуального кодексу України витратами відповідача-1, що пов`язані із розглядом справи та є необхідними для її розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст. 13, 73-77, 86, 129, 182, 183, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Національного агентства з питань запобігання корупції - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 17.12.2024.

Суддя Г. П. Бондаренко - Легких