Ухвала

від 20.12.2024 по справі 489/8598/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

20.12.24

22-ц/812/1921/24

Провадження №22-ц/812/1918/24

Провадження №22-ц/812/1921/24

У Х В А Л А

Іменем України

20 грудня 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Носіковим І.М.,

за участі представників: позивача адвоката Левченка Ю.В., відповідача: ОСОБА_1 адвоката Ільїна О.В., відповідача ОСОБА_2 , його представника адвоката Луконіної Н.В., відповідачки ОСОБА_3 , її представника адвоката Табакар Ю.О.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції заяву Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про затвердження мирової угоди у цивільній справі №489/8598/23 за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними, припинення права власності, відновлення становища, яке існувало до порушення,

у с т а н о в и в :

У грудні 2023 року Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» (далі АТ «Банк Кредит Дніпро», Банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними, припинення права власності, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Позов мотивований тим, що 31 травня 2018 року ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та Фермерське господарство «Колос» (далі ФГ «Колос») уклали кредитний договір №310518-А/Ф, відповідно до якого Банк відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію з лімітом кредитування 2000000 грн. на строк до 01 листопада 2018 року. З метою належного виконання позичальником обов`язків за кредитним договором між Банком та директором позичальника - ФГ «Колос» ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 310518-П/2 від 31 травня 2018 року, згідно з яким на останнього покладено солідарну відповідальність перед кредитором за виконання боржником у повному обсязі своїх зобов`язань за кредитним договором. У зв`язку із порушенням умов договору Банк направляв до позичальника та ОСОБА_1 вимоги про погашення заборгованості від 08 січня 2019 року. Зазначені вимоги були проігноровані, відповідно, станом на 31 січня 2019 року існує заборгованість за кредитним договором в розмірі 2357600 грн. 92 коп., у зв`язку з чим 14 лютого 2019 року Банк звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про стягнення з ФГ «Колос» вказаного розміру заборгованості. До відкриття провадження у справі Банк звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, проте ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19 лютого 2019 року у справі №915/240/19 суд відмовив у задоволенні такої заяви. 02 травня 2019 року Банк звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про солідарне стягнення заборгованості з поручителів, в тому числі з ОСОБА_1 . В забезпечення даного позову Банк звернувся до суду із заявою про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 . Ухвалою суду від 06 травня 2019 року у справі № 915/1287/19 у задоволенні заяви Банку про забезпечення позову було відмовлено. Ухвалою цього ж суду від 21 травня 2019 року відкрито провадження у справі № 915/1287/19 за позовом Банку до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 2257600 грн 92 коп. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 17 вересня 2019 року позовні вимоги Банку задоволено повністю.

17 грудня 2019 року приватний виконавець Довгань В.В. відкрив виконавче провадження №60901037 з примусового виконання зазначеного судового рішення щодо ОСОБА_1 . Станом на час подання позову рішення суду виконано частково, заборгованість становить 2104640 грн 11 коп.

Як згодом стало відомо позивачу, під час розгляду справи Господарським судом Миколаївської області за позовом Банку про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 останній уклав правочин, спрямований на відчуження квартири АДРЕСА_1 .

Так, 05 червня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Гавелею О.О. Банк вважає, що сторони спірного договору фактично не здійснювали розрахунки з його виконання, а уклали договір з метою уникнення звернення стягнення на спірну квартиру. Згідно умов договору вартість квартири сторонами була визначена в розмірі 516600 грн, які продавець начебто отримав від покупця до підписання цього договору. Однак вказане положення договору не відповідає вимогам законодавства, оскільки розрахунки між фізичними особами на подібну суму повинні виконуватись виключно в безготівковій формі. На переконання Банку, вказана обставина підтверджує, що фактично передачі грошових коштів не відбулось, договір спрямований на уникнення відповідачем ОСОБА_1 від виконання своїх зобов`язань перед АТ «Банк Кредит Дніпро».

В подальшому, 30 березня 2020 року відповідач ОСОБА_2 подарував спірну квартиру своїй доньці ОСОБА_3 . При цьому сторони оцінили дарунок у 20000 грн. Однак оскільки ОСОБА_1 не мав права на укладення договору купівлі-продажу спірної квартири, цей правочин було укладено лише з метою уникнення від виконання грошового зобов`язання, ОСОБА_2 у встановленому законом порядку не здійснив оплату за придбання квартири у безготівковій формі, то ОСОБА_1 не перестав бути власником квартири і навіть після її неправомірного відчуження ОСОБА_2 не став власником спірного майна, тому не набув права на розпорядження цим майном в майбутньому.

Тобто відповідач ОСОБА_1 , достовірно знаючи про факт існування невиконаного зобов`язання перед банком та наявність судового спору про стягнення з нього заборгованості, з очевидною метою приховати своє нерухоме майно від звернення на нього стягнення кредитором, а також з метою ухилення від виконання рішення суду, вчинив фраудаторний правочин щодо відчуження своєї квартири.

Посилаючись на викладене, позивач просив:

- визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири від 05 червня 2019 р., реєстровий номер 404, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за яким продано квартири АДРЕСА_1 , що посвідчений ПН ММНО Гавелею О.В.;

- визнати недійсним договір дарування квартири від 30 березня 2020 року, реєстровий номер 180, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за яким подаровано квартиру АДРЕСА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Реуковою Н.А., та припинити право власності ОСОБА_3 на вказану квартиру;

- відновити становище, яке існувало до порушення, а саме шляхом повернення права власності на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , для чого вчинити реєстраційну дію шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду;

- стягнути з відповідачів судовий збір в розмірі 6441 грн 60 коп. за подання позовної заяви, 1073 грн 60 коп. за подання заяви про забезпечення позову.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначили, що позовні вимоги не визнають й просять відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування відзиву посилалися на те, що відповідач ОСОБА_1 є лише керівником ФГ «Колос», фактично найманим працівником, належне йому на праві власності майно не належить до статутного капіталу ФГ «Колос». Згідно ухвали Господарського суду Миколаївської області у задоволенні заяви АТ «Банк Кредит Дніпро» про накладення арешту на належне йому нерухоме майно було відмовлено. На переконання відповідачів, з позовної заяви не вбачається, що ОСОБА_1 на момент укладення договору купівлі-продажу був обізнаний про існування заяви про стягнення боргу у Господарському суді Миколаївської області. Також відповідачі вважали, що безпідставним є посилання позивача в обґрунтування позовних вимог на статтю 234 ЦК України (фіктивний правочин). Вказували, що з урахуванням аргументів позовної заяви суд повинен визначитись з правовими нормами, що підлягають застосуванню у даному випадку, оскільки вважають, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом, не допускається. Щодо договору купівлі-продажу, його укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які не перебувають в родинних відносинах. Відповідачі вважають, що є добросовісними набувачами квартири АДРЕСА_1 . Окремо відповідачі висловлювали сумніви щодо повноважень АТ «Банк Кредит Дніпро» на звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 27 грудня 2023 року задоволено заяву АТ «Банк Кредит Дніпро» про забезпечення позову, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_3 .

Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 25 жовтня 2024 року позовні вимоги АТ «БанкКредит Дніпро» задоволено.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 , відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно, усвідомлював наявність у нього зобов`язань фінансового характеру перед АТ «Банк Кредит Дніпро», та заздалегідь передбачав існування негативних наслідків для нього у випадку примусового виконання судового рішення про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на таке майно, і мав на меті приховування вказаного майна від кредитора, а тому не мав права на його відчуження, тому не перестав бути власником спірної квартири внаслідок протиправного її продажу, а тому ОСОБА_2 не став правомірним власником спірного майна та не набув права на розпорядження ним в майбутньому.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимоги АТ «Банк Кредит Дніпро» в частині визнання оскаржуваних договорів недійсними є обґрунтованими та підлягали задоволенню.

Крім того, суд приймаючи до уваги встановлені ним обставини, з метою повернення майна боржнику задля забезпечення можливості звернення на нього стягнення, для повернення кредитора у становище, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину, вважав за можливе задовольнити вимоги АТ «Банк Кредит Дніпро» в частині відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення права власності на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , для чого необхідно вчинити реєстраційну дію шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Ільїн О.В. вказує, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції проігноровано аргументи відповідача, наведені у поясненнях, а саме, що на момент укладення договору купівлі-продажу квартири (05 червня 2019 року) ОСОБА_1 був власником квартири АДРЕСА_1 , мав право розпоряджатися нею на власний розсуд, спірне нерухоме майно не мало жодних обтяжень права власності, не перебувало ні під арештом, ні під заставою. Оспорюваний договір купівлі-продажу укладено сторонами у належній формі, сторони приступили до їх фактичного виконання, оскільки відповідач ОСОБА_2 здійснив оплату визначеної договором суми коштів, зареєстрував за собою право власності на вказану квартиру та у подальшому ОСОБА_2 та ОСОБА_3 здійснювали дії, направленні на покращення стану спірного майна: ремонтні, оздоблювальні роботи тощо. Крім того, позивач не довів та не встановлено в ході розгляду справи наявність будь-якого зв`язку (родинного чи бізнесового) між контрагентами зазначеного договору купівлі-продажу. Позивач, також, не надав доказів на підтвердження тієї обставини, що ціна, за якою було здійснено продаж нерухомого майна за оспорюваним договором, не відповідає ринковій вартості вказаного майна. З наявних у матеріалах справи відповідей приватного виконавця від 27 вересня 2024 року вбачається, що відповідач не зловживав правами стосовно кредитора та не вчиняв жодних дій задля недопущення звернення стягнення на майно боржника, що свідчить про добросовісність останнього. При цьому суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання позивача на те, що передача грошових коштів ОСОБА_1 від ОСОБА_2 за оскаржуваним договором купівлі-продажу відбулась, оскільки неспростовних доказів на зворотного суду не надано, відповідне застереження підтверджене нотаріально, та діючим законодавством не встановлено імперативну вимогу, що передбачає подання сторонами договору на підтвердження оплати відомостей про внесення грошових коштів на рахунок продавця чи іншого розрахункового документа для нотаріального посвідчення угоди. Відтак, представник ОСОБА_1 вважає очевидним, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є добросовісними набувачами, адже останні не знали і не могли знати, що майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Крім того, суд першої інстанції під час ухвалення оскарженого судового рішення не врахував практику Верховного суду та ЄСПЛ та залишив без належної оцінки сукупність доводів відповідача в обґрунтування своїх вимог та котрі не є очевидно необґрунтованими, що вимагало від суду їх відображення, дослідження та здійснення аналізу у судовому рішенні у контексті їх впливу на правомірність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції та наявності підстав для задоволення позову.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 адвокат Луконіна Н.В. вказує, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, при ухваленні рішення судом порушені норми матеріального та процесуального права, висновки суду ґрунтуються на неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, не відповідають дійсним обставинам справи, суперечать думці Верховного Суду України у справах з аналогічних правовідносин, а тому просить його скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що АТ «Банк Кредит Дніпро» звернулося до Ленінського районного суду м. Миколаєва з позовом 26 грудня 2023 року, тоді як строк, визначений статтями 257, 261 ЦК України мав відлічуватися від моменту, коли позивач міг довідатися про порушення свого права, та почав свій перебіг саме з 27 грудня 2019 року, тобто в останній день, визначений пунктом 8 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» для перевірки майнового стану боржника ОСОБА_1 , і сплив 27 грудня 2022 року. При зверненні до суду питання визнання причин пропущення процесуального строку поважними та його поновлення судом не вирішувалось. Щодо визначення судом першої інстанції спірного правочину як фраудаторного ОСОБА_5 зазначає, що КЦС ВС неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису.

Мета оспорювання фраудаторного правочину - щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником. Якщо кредитор уже звернув стягнення на майно для задоволення свого права вимоги і погашення боргу боржника, то конструкція фраудаторного правочину не може бути застосована. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть того, що знаходиться в інших осіб. На думку заявника, солідарні боржники ОСОБА_4 та ОСОБА_1 мали достатню кількість майна, за рахунок якого могли б бути задоволені вимоги кредитора АТ «Кредит Банк Дніпро» і яке не було обтяжено правами третіх осіб на момент укладення оспорюваного договору купівліпродажу. Матеріали справи не містять доказів того, що позивачем вживалися заходи, спрямовані на задоволення своїх вимог за рахунок іншого, відмінного від спірної квартири, майна боржників протягом майже чотирьох років, які минули з дати ухвалення рішення про стягнення заборгованості до його звернення до суду з позовом про визнання договору купівлі продажу недійсним. Крім того, під час розгляду справи судом першої інстанції поза увагою залишилося те, що спірна квартира не була єдиним майном солідарних боржників, за рахунок якого могли бути задоволені вимоги кредитора, а також що вона не була обтяжена його правами, хоча Банк мав таку процесуальну можливість. За таких умов не можна вважати дії відповідача ОСОБА_1 щодо укладання спірного правочину недобросовісними, нечесними, прихованими чи направленими на завдання шкоди інтересам стягувача. До того ж, при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції припустився ще однієї процесуальної помилки - не врахував, що у спірних правовідносинах та за встановлених обставин справи ефективним способом захисту права/інтересу кредитора за вимогою про повернення сторін в первісний стан, тобто відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), є повернення відповідного майна боржнику і для такого повернення оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається, що узгоджується з правовою позицією КЦС ВС, висловленою у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 643/15604/17.

У відзиві на апеляційні скарги АТ «Банк Кредит Дніпро» просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду залишити без змін, та вважає, що апеляційні скарги є безпідставними та заснованими на викривленні фактичних обставин справи, направленими на уникнення від цивільно-правової відповідальності.

Відзив мотивовано тим, що станом на поточну дату рішення господарського суду про стягнення кредитної заборгованості у повному обсязі не виконано, виконавчі дії тривають, майна боржника, за рахунок якого можливо виконати рішення суду, немає. Отже, вищевказане свідчить про те, що оспорювані договори були укладені вже після настання строку виконання зобов`язання та звернення АТ «Банк Кредит Дніпро» з позовом про стягнення заборгованості, що є суттєвою обставини у цій справі і що не оспорюється представником відповідача у своїх поясненнях. Так, в матеріалах справи наявний витяг з Державного реєстру нерухомого майна (інформаційна довідка №358696979 від 15 грудня 2023 року), відповідно до якого квартира перебувала у приватній власності голови ФГ «Колос» Грабарчука А.М., а наразі перебуває у власності ОСОБА_6 . Особливу увагу заслуговує той факт, що ОСОБА_1 , продавши свою квартиру за договором купівлі-продажу 05 червня 2019 року, достовірно знаючи про свою заборгованість перед АТ «Банк Кредит Дніпро», не направив будь-яких коштів від її продажу на погашення боргу, що також характеризує його як недобросовісну сторону у зобов`язанні, та свідчить про зловживання правами на шкоду кредиторам. Більш того, позивач звертає увагу апеляційного суду на те, що сама ОСОБА_3 як зареєстрований власник квартири не оскаржує рішення суду, а отже визнає його та погоджується з ним. Щодо долучених до апеляційної скарги ОСОБА_2 представником відповідача нових доказів (судове рішення, інформаційні довідки, ухвали суду), про наявність яких раніше не повідомлялося, клопотання про встановлення додаткового строку на їх подання також не подавалося, що свідчить про відсутність підстав для їх залучення до матеріалів справи, тим більше, що вони абсолютно нічого не доводять, крім того, що такими діями відповідач вчергове намагається затягнути розгляд справи та викривити обставини. Також Банк зауважує, що права та інтереси відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не мають жодного пріоритету над правами та інтересами АТ «Банк Кредит Дніпро», відповідач ОСОБА_2 не позбавлена можливості (за наявності підстав) на захист своїх прав відповідно до статей 22, 390, 661 ЦК України, проте таких вимог у цій справі не заявляли. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 03 липня 2024 року у справі № 201/444/21. ОСОБА_1 , відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно, усвідомлював про наявність своїх зобов`язань фінансового характеру перед АТ «Банк КредитДніпро» та заздалегідь передбачав існування негативних наслідків для себе у випадку виконання судового рішення щодо стягнення з нього заборгованості шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно, а також наявність умислу у його діях для досягнення мети, а саме - приховати це майно від звернення стягнення на нього. Отже, вищевказані обставини доводять той факт, що правочини щодо відчуження квартири є фраудаторними, укладеними на шкоду кредитору АТ «Банк Кредит Дніпро», та підлягають визнанню недійсними задля захисту його права.

19 грудня 2024 року до Миколаївського апеляційного суду надійшла заява про затвердження мирової угоди у справі, яка підписана представником Банку адвокатом Кривошеїном П.П., представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Ільїним О.В., відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в якій сторони просять суд затвердити мирову угоду, текст якої додається до заяви, посилаючись на те, що вони досягли згоди щодо мирного врегулювання спору.

Заслухавши думку учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для затвердження запропонованої сторонами мирової угоди у справі із таких підстав.

Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, 31 травня 2018 року між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та ФГ «Колос» було укладено кредитним договір № 310518-А/Ф, відповідно до якого Банк надав позичальнику невідновлювальну кредитну лінію з лімітом кредитування 2000000,00 грн. на строк до 01 листопада 2018 року.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України 21 грудня 2023 року засновником, кінцевим бенефіциарним власником та керівником ФГ «Колос» є ОСОБА_1 (том 1, а.с. 106-109).

31 травня 2018 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 (поручитель) був укладений договір поруки № 310518-П/2, згідно якого на поручителя було покладено солідарну відповідальність перед кредитором за виконання боржником - ФГ «Колос» в повному обсязі його зобов`язань за кредитним договором.

Боржник ФГ «Колос» зобов`язання за кредитним договором порушив, у зв`язку з чим Банк на адресу позичальника та поручителя ОСОБА_1 направив вимоги про погашення заборгованості за вих. № 53/1-18/2 та за вих. № 53/1-18/3 від 08 вересня 2019 року, згідно яких вимагалось погашення заборгованості та повідомлялось, що в разі відмови банк буде змушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав (т. 1, а.с. 110-140). Оскільки вищезазначені вимоги було проігноровано, та внаслідок невиконання боржником умов кредитного договору, станом на 31 січня 2019 року заборгованість за кредитним договором складала 2357600,92 грн.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень (адреса посилання https://reyestr.court.gov.ua/Review/80180442) 14 лютого 2019 року ПАТ «Банк Кредит Дніпро» звернулось до Господарського суду Миколаївської області із позовом до ФГ «Колос» про стягнення вказаної заборгованості за кредитним договором (справа № 915/240/19). Рішенням Господарського суду Миколаївської області у цій справі від 20 червня 2019 року позов задоволено в повному обсязі, стягнути з ФГ «Колос» на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за кредитним договором № 310518-А/Ф від 31 травня 2018 року в сумі 2357600,92 грн, що складається з: несплаченої частки кредиту в розмірі 2000000,00 грн; несплачених відсотків за користування кредитом в розмірі 129643,83 грн; пені за несвоєчасну сплату кредиту в розмірі 179506,85 грн; пені за несвоєчасну сплату відсотків по кредиту в розмірі 4119,72 грн; інфляційних втрат за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 44000,00 грн; інфляційних втрат за несвоєчасне погашення відсотків в розмірі 330,52 грн, а також 35364,02 грн судового збору (адреса посилання https://reyestr.court.gov.ua/Review/82710773).

02 травня 2019 АТ «Банк Кредит Дніпро» звернулось до Господарського суду Миколаївської області із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за вищевказаним кредитним договором, копію позовної заяви було направлено відповідачу ОСОБА_1 у відповідності до положень ГПК України. Згідно ухвали Господарського районного суду Миколаївської області від 21 травня 2019 року відкрито провадження у справі № 915/1287/19 за вказаним позовом (том 1, а.с. 47-53).

Згідно ухвали Господарського суду Миколаївської області від 06 травня 2019 року по справі № 915/1287/19 АТ «Банк Кредит Дніпро» відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову накладення арешту на нерухоме майно відповідачів (том 1, а.с. 42-45).

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 17 вересня 2019 року по справі № 915/1287/19 стягнуто солідарно з відповідачів як з поручителів за договорами поруки № 310518-П/1 від 31 травня 2018 року та № 310518-П/2 від 31 травня 2018 року заборгованості в розмірі 2357600,92 грн. (том 1, а.с. 55-75).

Зі змісту рішень у справах № 915/240/19 та № 915/1287/19 вбачається, що судом встановлено, що, відповідно, відповідач ФГ «Колос», засновником та керівником якого є ОСОБА_1 , та відповідач ОСОБА_1 , який є поручителем у кредитному договору, було достовірно відомо про розгляд вказаних справ щодо стягнення з кредитної заборгованості, зокрема відповідач ОСОБА_1 був належним чином повідомлений судом про розгляд справи, звертався до суду із відзивом на позовну заяву (том 1, а.с. 125-131).

Натомість, після відкриття Господарським судом Миколаївської області провадження у справі № 915/1287/19 та до ухвалення рішення, а саме 05 червня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Гавелею О.О., згідно якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 102-103). Згідно п. 4 договору продаж вчинено за 516660,00 грн., які продавець одержав повністю від покупця до підписання цього договору. Сторони підтверджують факт повного розрахунку за відчужувану квартиру.

30 березня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Вітовського районного нотаріального округу Реуковою Н.А., відповідно до якого ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 104-105).

17 грудня 2019 року приватним виконавцем Довгань В.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 60901037 з примусового виконання наказу № 915/1287/19, виданого 21 жовтня 2019 року Господарським судом Миколаївської області, про стягнення вищезазначеної заборгованості з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» (том 1, а.с. 77-78).

Станом на час розгляду справи судом першої інстанції заборгованість в повному обсязі боржником не погашена.

Задовольняючи позов АТ «Банк Кредит Дніпро», який є кредитором та стягувачем за вимогами про погашення кредитної заборгованості до ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із доведеності недійсності оспорюваних договорів відчуження квартири (купівлі-продажу та дарування), власником якої був ОСОБА_1 , як таких, що мають ознаки фраудаторності, а тому вважав, що є підстави для повернення її у власність останнього.

Згідно змісту запропонованої сторонами мирової угоди, яку сторони просять затвердити апеляційний суд, у зв`язку із наявністю у Банка прав кредитора до ОСОБА_1 та наявністю у ОСОБА_3 майнового інтересу на нерухоме майно у даній справі, сторони у справі домовились про наступні умови: ОСОБА_3 протягом 5-ти днів з дати затвердження судом цієї мирової угоди зобов`язується сплатити на користь позивача 300000 грн., які будуть спрямовані на погашення судових витрат та вимог позивача як кредитора ОСОБА_1 ; позовні вимоги Банку у справі № 489/8598/23 вважаються такими, що не підтримуються позивачем; у разі невиконання умов цієї мирової угоди настають такі наслідки: Банк має право стягнути у судовому порядку з ОСОБА_3 516000 грн., що відповідає вартості, визначений у договорі купівлі-продажу квартири, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 05 червня 2019 року; Банк матиме право ініціювати оскарження укладених між відповідачами правочинів(договору купівлі-продажу, реєстровий номер 404, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Гавеля О.В.; договір дарування квартири від 30 березня 2020 року, реєстровий номер 180, посвідчений приватним нотаріусом Вітовського районного нотаріального округу Реуковою Н.А.).

Згідно із положеннями статті 373 ЦПК України в суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 206, 207 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.

Статтею 207 ЦПК України передбачено, що мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії.

Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

Суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо: 1) умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або 2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Предметом спору у справі, яка переглядається, є визнання правочинів з відчуження квартири недійсними із застосуванням наслідків такої недійсності у вигляді повернення нерухомого майна у власність відповідача ОСОБА_1 .

Відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто визнання угоди недійсною можливо лише за рішенням суду.

Оскільки визнання угоди недійсною в імперативному порядку здійснюється лише судом, то затвердити мирову угоду, запропоновану сторонами у цій справі, є неможливим, вона порушує вимоги закону, що є підставою для відмови у затвердженні мирової угоди і продовження судового розгляду (пункт 1 частини 5 статті 207 ЦПК України). Не впливає на такий висновок і розгляд судом позовних вимог про відновлення становища, що існувало до порушення, оскільки такі вимоги заявлені як наслідок визнання оспорюваних угод недійсними, а такі вимоги також відповідно до статті 216 ЦК України застосовуються судом.

Керуючись статтями 367, 373, 206, 207, 381 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

У затвердженні мирової угоди Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про затвердження мирової угоди у цивільній справі №489/8598/23 за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними, припинення права власності, відновлення становища, яке існувало до порушення відмовити.

Ухвала набирає законної сили з дня прийняття і не підлягає оскарженню у касаційному порядку.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

Повний текст ухвали складений 20 грудня 2024 року