Ухвала

від 14.01.2025 по справі 489/8598/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

14.01.25

22-ц/812/99/25

Провадження №22-ц/812/96/25

Провадження №22-ц/812/99/25

У Х В А Л А

Іменем України

14 січня 2025 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Колосовою О.М.,

за участі представника позивача адвоката Левченка Ю.В., відповідачки ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції заяву Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» про відмову від позову у цивільній справі №489/8598/23 за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними, припинення права власності, відновлення становища, яке існувало до порушення,

у с т а н о в и в :

У грудні 2023 року Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» (далі АТ «Банк Кредит Дніпро», Банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними, припинення права власності, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Позов мотивований тим, що 31 травня 2018 року ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та Фермерське господарство «Колос» (далі ФГ «Колос») уклали кредитний договір №310518-А/Ф, відповідно до якого Банк відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію з лімітом кредитування 2000000 грн. на строк до 01 листопада 2018 року. З метою належного виконання позичальником обов`язків за кредитним договором між Банком та директором позичальника - ФГ «Колос» ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 310518-П/2 від 31 травня 2018 року, згідно з яким на останнього покладено солідарну відповідальність перед кредитором за виконання боржником у повному обсязі своїх зобов`язань за кредитним договором. У зв`язку із порушенням умов договору Банк направляв до позичальника та ОСОБА_2 вимоги про погашення заборгованості від 08 січня 2019 року. Зазначені вимоги були проігноровані, відповідно, станом на 31 січня 2019 року існує заборгованість за кредитним договором в розмірі 2357600 грн. 92 коп., у зв`язку з чим 14 лютого 2019 року Банк звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про стягнення з ФГ «Колос» вказаного розміру заборгованості. До відкриття провадження у справі Банк звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, проте ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19 лютого 2019 року у справі №915/240/19 суд відмовив у задоволенні такої заяви. 02 травня 2019 року Банк звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про солідарне стягнення заборгованості з поручителів, в тому числі з ОСОБА_2 . В забезпечення даного позову Банк звернувся до суду із заявою про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 . Ухвалою суду від 06 травня 2019 року у справі № 915/1287/19 у задоволенні заяви Банку про забезпечення позову було відмовлено. Ухвалою цього ж суду від 21 травня 2019 року відкрито провадження у справі № 915/1287/19 за позовом Банку до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в розмірі 2257600 грн 92 коп. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 17 вересня 2019 року позовні вимоги Банку задоволено повністю.

17 грудня 2019 року приватний виконавець Довгань В.В. відкрив виконавче провадження №60901037 з примусового виконання зазначеного судового рішення щодо ОСОБА_2 . Станом на час подання позову рішення суду виконано частково, заборгованість становить 2104640 грн 11 коп.

Як згодом стало відомо позивачу, під час розгляду справи Господарським судом Миколаївської області за позовом Банку про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 останній уклав правочин, спрямований на відчуження квартири АДРЕСА_1 .

Так, 05 червня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Гавелею О.О. Банк вважає, що сторони спірного договору фактично не здійснювали розрахунки з його виконання, а уклали договір з метою уникнення звернення стягнення на спірну квартиру. Згідно умов договору вартість квартири сторонами була визначена в розмірі 516600 грн, які продавець начебто отримав від покупця до підписання цього договору. Однак вказане положення договору не відповідає вимогам законодавства, оскільки розрахунки між фізичними особами на подібну суму повинні виконуватись виключно в безготівковій формі. На переконання Банку, вказана обставина підтверджує, що фактично передачі грошових коштів не відбулось, договір спрямований на уникнення відповідачем ОСОБА_2 від виконання своїх зобов`язань перед АТ «Банк Кредит Дніпро».

В подальшому, 30 березня 2020 року відповідач ОСОБА_3 подарував спірну квартиру своїй доньці ОСОБА_1 . При цьому сторони оцінили дарунок у 20000 грн. Однак оскільки ОСОБА_2 не мав права на укладення договору купівлі-продажу спірної квартири, цей правочин було укладено лише з метою уникнення від виконання грошового зобов`язання, ОСОБА_3 у встановленому законом порядку не здійснив оплату за придбання квартири у безготівковій формі, то ОСОБА_2 не перестав бути власником квартири і навіть після її неправомірного відчуження ОСОБА_3 не став власником спірного майна, тому не набув права на розпорядження цим майном в майбутньому.

Тобто відповідач ОСОБА_2 , достовірно знаючи про факт існування невиконаного зобов`язання перед банком та наявність судового спору про стягнення з нього заборгованості, з очевидною метою приховати своє нерухоме майно від звернення на нього стягнення кредитором, а також з метою ухилення від виконання рішення суду, вчинив фраудаторний правочин щодо відчуження своєї квартири.

Посилаючись на викладене, позивач просив:

- визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири від 05 червня 2019 року, реєстровий номер 404, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за яким продано квартири АДРЕСА_1 , що посвідчений ПН ММНО Гавелею О.В.;

- визнати недійсним договір дарування квартири від 30 березня 2020 року, реєстровий номер 180, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , за яким подаровано квартиру АДРЕСА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Реуковою Н.А., та припинити право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру;

- відновити становище, яке існувало до порушення, а саме шляхом повернення права власності на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , для чого вчинити реєстраційну дію шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду;

- стягнути з відповідачів судовий збір в розмірі 6441 грн 60 коп. за подання позовної заяви, 1073 грн 60 коп. за подання заяви про забезпечення позову.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зазначили, що позовні вимоги не визнають й просять відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування відзиву посилалися на те, що відповідач ОСОБА_2 є лише керівником ФГ «Колос», фактично найманим працівником, належне йому на праві власності майно не належить до статутного капіталу ФГ «Колос». Згідно ухвали Господарського суду Миколаївської області у задоволенні заяви АТ «Банк Кредит Дніпро» про накладення арешту на належне йому нерухоме майно було відмовлено. На переконання відповідачів, з позовної заяви не вбачається, що ОСОБА_2 на момент укладення договору купівлі-продажу був обізнаний про існування заяви про стягнення боргу у Господарському суді Миколаївської області. Також відповідачі вважали, що безпідставним є посилання позивача в обґрунтування позовних вимог на статтю 234 ЦК України (фіктивний правочин). Вказували, що з урахуванням аргументів позовної заяви суд повинен визначитись з правовими нормами, що підлягають застосуванню у даному випадку, оскільки вважають, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом, не допускається. Щодо договору купівлі-продажу, його укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які не перебувають в родинних відносинах. Відповідачі вважають, що є добросовісними набувачами квартири АДРЕСА_1 . Окремо відповідачі висловлювали сумніви щодо повноважень АТ «Банк Кредит Дніпро» на звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 27 грудня 2023 року задоволено заяву АТ «Банк Кредит Дніпро» про забезпечення позову, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 .

Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 25 жовтня 2024 року позовні вимоги АТ «БанкКредит Дніпро» задоволено.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_2 , відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно, усвідомлював наявність у нього зобов`язань фінансового характеру перед АТ «Банк Кредит Дніпро», та заздалегідь передбачав існування негативних наслідків для нього у випадку примусового виконання судового рішення про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на таке майно, і мав на меті приховування вказаного майна від кредитора, а тому не мав права на його відчуження, тому не перестав бути власником спірної квартири внаслідок протиправного її продажу, а тому ОСОБА_3 не став правомірним власником спірного майна та не набув права на розпорядження ним в майбутньому.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимоги АТ «Банк Кредит Дніпро» в частині визнання оскаржуваних договорів недійсними є обґрунтованими та підлягали задоволенню.

Крім того, суд приймаючи до уваги встановлені ним обставини, з метою повернення майна боржнику задля забезпечення можливості звернення на нього стягнення, для повернення кредитора у становище, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину, вважав за можливе задовольнити вимоги АТ «Банк Кредит Дніпро» в частині відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення права власності на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , для чого необхідно вчинити реєстраційну дію шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 адвокат Ільїн О.В. вказує, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції проігноровано аргументи відповідача, наведені у поясненнях, а саме, що на момент укладення договору купівлі-продажу квартири (05 червня 2019 року) ОСОБА_2 був власником квартири АДРЕСА_1 , мав право розпоряджатися нею на власний розсуд, спірне нерухоме майно не мало жодних обтяжень права власності, не перебувало ні під арештом, ні під заставою. Оспорюваний договір купівлі-продажу укладено сторонами у належній формі, сторони приступили до їх фактичного виконання, оскільки відповідач ОСОБА_3 здійснив оплату визначеної договором суми коштів, зареєстрував за собою право власності на вказану квартиру та у подальшому ОСОБА_3 та ОСОБА_1 здійснювали дії, направленні на покращення стану спірного майна: ремонтні, оздоблювальні роботи тощо. Крім того, позивач не довів та не встановлено в ході розгляду справи наявність будь-якого зв`язку (родинного чи бізнесового) між контрагентами зазначеного договору купівлі-продажу. Позивач, також, не надав доказів на підтвердження тієї обставини, що ціна, за якою було здійснено продаж нерухомого майна за оспорюваним договором, не відповідає ринковій вартості вказаного майна. З наявних у матеріалах справи відповідей приватного виконавця від 27 вересня 2024 року вбачається, що відповідач не зловживав правами стосовно кредитора та не вчиняв жодних дій задля недопущення звернення стягнення на майно боржника, що свідчить про добросовісність останнього. При цьому суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання позивача на те, що передача грошових коштів ОСОБА_2 від ОСОБА_3 за оскаржуваним договором купівлі-продажу відбулась, оскільки неспростовних доказів на зворотного суду не надано, відповідне застереження підтверджене нотаріально, та діючим законодавством не встановлено імперативну вимогу, що передбачає подання сторонами договору на підтвердження оплати відомостей про внесення грошових коштів на рахунок продавця чи іншого розрахункового документа для нотаріального посвідчення угоди. Відтак, представник ОСОБА_2 вважає очевидним, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є добросовісними набувачами, адже останні не знали і не могли знати, що майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Крім того, суд першої інстанції під час ухвалення оскарженого судового рішення не врахував практику Верховного суду та ЄСПЛ та залишив без належної оцінки сукупність доводів відповідача в обґрунтування своїх вимог та котрі не є очевидно необґрунтованими, що вимагало від суду їх відображення, дослідження та здійснення аналізу у судовому рішенні у контексті їх впливу на правомірність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції та наявності підстав для задоволення позову.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 адвокат Луконіна Н.В. вказує, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, при ухваленні рішення судом порушені норми матеріального та процесуального права, висновки суду ґрунтуються на неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, не відповідають дійсним обставинам справи, суперечать думці Верховного Суду України у справах з аналогічних правовідносин, а тому просить його скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що АТ «Банк Кредит Дніпро» звернулося до Ленінського районного суду м. Миколаєва з позовом 26 грудня 2023 року, тоді як строк, визначений статтями 257, 261 ЦК України мав відлічуватися від моменту, коли позивач міг довідатися про порушення свого права, та почав свій перебіг саме з 27 грудня 2019 року, тобто в останній день, визначений пунктом 8 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» для перевірки майнового стану боржника ОСОБА_2 , і сплив 27 грудня 2022 року. При зверненні до суду питання визнання причин пропущення процесуального строку поважними та його поновлення судом не вирішувалось. Щодо визначення судом першої інстанції спірного правочину як фраудаторного ОСОБА_5 зазначає, що КЦС ВС неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису.

Мета оспорювання фраудаторного правочину - щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником. Якщо кредитор уже звернув стягнення на майно для задоволення свого права вимоги і погашення боргу боржника, то конструкція фраудаторного правочину не може бути застосована. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть того, що знаходиться в інших осіб. На думку заявника, солідарні боржники ОСОБА_4 та ОСОБА_2 мали достатню кількість майна, за рахунок якого могли б бути задоволені вимоги кредитора АТ «Кредит Банк Дніпро» і яке не було обтяжено правами третіх осіб на момент укладення оспорюваного договору купівліпродажу. Матеріали справи не містять доказів того, що позивачем вживалися заходи, спрямовані на задоволення своїх вимог за рахунок іншого, відмінного від спірної квартири, майна боржників протягом майже чотирьох років, які минули з дати ухвалення рішення про стягнення заборгованості до його звернення до суду з позовом про визнання договору купівлі продажу недійсним. Крім того, під час розгляду справи судом першої інстанції поза увагою залишилося те, що спірна квартира не була єдиним майном солідарних боржників, за рахунок якого могли бути задоволені вимоги кредитора, а також що вона не була обтяжена його правами, хоча Банк мав таку процесуальну можливість. За таких умов не можна вважати дії відповідача ОСОБА_2 щодо укладання спірного правочину недобросовісними, нечесними, прихованими чи направленими на завдання шкоди інтересам стягувача. До того ж, при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції припустився ще однієї процесуальної помилки - не врахував, що у спірних правовідносинах та за встановлених обставин справи ефективним способом захисту права/інтересу кредитора за вимогою про повернення сторін в первісний стан, тобто відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), є повернення відповідного майна боржнику і для такого повернення оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається, що узгоджується з правовою позицією КЦС ВС, висловленою у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 643/15604/17.

У відзиві на апеляційні скарги АТ «Банк Кредит Дніпро» просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду залишити без змін, та вважає, що апеляційні скарги є безпідставними та заснованими на викривленні фактичних обставин справи, направленими на уникнення від цивільно-правової відповідальності.

Відзив мотивовано тим, що станом на поточну дату рішення господарського суду про стягнення кредитної заборгованості у повному обсязі не виконано, виконавчі дії тривають, майна боржника, за рахунок якого можливо виконати рішення суду, немає. Отже, вищевказане свідчить про те, що оспорювані договори були укладені вже після настання строку виконання зобов`язання та звернення АТ «Банк Кредит Дніпро» з позовом про стягнення заборгованості, що є суттєвою обставини у цій справі і що не оспорюється представником відповідача у своїх поясненнях. Так, в матеріалах справи наявний витяг з Державного реєстру нерухомого майна (інформаційна довідка №358696979 від 15 грудня 2023 року), відповідно до якого квартира перебувала у приватній власності голови ФГ «Колос» Грабарчука А.М., а наразі перебуває у власності ОСОБА_6 . Особливу увагу заслуговує той факт, що ОСОБА_2 , продавши свою квартиру за договором купівлі-продажу 05 червня 2019 року, достовірно знаючи про свою заборгованість перед АТ «Банк Кредит Дніпро», не направив будь-яких коштів від її продажу на погашення боргу, що також характеризує його як недобросовісну сторону у зобов`язанні, та свідчить про зловживання правами на шкоду кредиторам. Більш того, позивач звертає увагу апеляційного суду на те, що сама ОСОБА_1 як зареєстрований власник квартири не оскаржує рішення суду, а отже визнає його та погоджується з ним. Щодо долучених до апеляційної скарги ОСОБА_3 представником відповідача нових доказів (судове рішення, інформаційні довідки, ухвали суду), про наявність яких раніше не повідомлялося, клопотання про встановлення додаткового строку на їх подання також не подавалося, що свідчить про відсутність підстав для їх залучення до матеріалів справи, тим більше, що вони абсолютно нічого не доводять, крім того, що такими діями відповідач вчергове намагається затягнути розгляд справи та викривити обставини. Також Банк зауважує, що права та інтереси відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не мають жодного пріоритету над правами та інтересами АТ «Банк Кредит Дніпро», відповідач ОСОБА_3 не позбавлена можливості (за наявності підстав) на захист своїх прав відповідно до статей 22, 390, 661 ЦК України, проте таких вимог у цій справі не заявляли. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 03 липня 2024 року у справі № 201/444/21. ОСОБА_2 , відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно, усвідомлював про наявність своїх зобов`язань фінансового характеру перед АТ «Банк КредитДніпро» та заздалегідь передбачав існування негативних наслідків для себе у випадку виконання судового рішення щодо стягнення з нього заборгованості шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно, а також наявність умислу у його діях для досягнення мети, а саме - приховати це майно від звернення стягнення на нього. Отже, вищевказані обставини доводять той факт, що правочини щодо відчуження квартири є фраудаторними, укладеними на шкоду кредитору АТ «Банк Кредит Дніпро», та підлягають визнанню недійсними задля захисту його права.

13 січня 2025 року до Миколаївського апеляційного суду надійшла заява представника позивача АТ «Банк Кредит Дніпро» адвоката Кривошеїна П.П. про відмову від позову у справі № 489/8598/23, в якій заявник відмовляється від позову, просить визнати рішення суду першої інстанції у цій справі нечинним та закрити провадження у справі, посилаючись на те, що позивач бажає скористатися правами, передбаченими статтями 49, 206, 373 ЦПК України.

Заслухавши думку учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, заява підлягає задоволенню із таких підстав.

Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, 31 травня 2018 року між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та ФГ «Колос» було укладено кредитним договір № 310518-А/Ф, відповідно до якого Банк надав позичальнику невідновлювальну кредитну лінію з лімітом кредитування 2000000,00 грн. на строк до 01 листопада 2018 року.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України 21 грудня 2023 року засновником, кінцевим бенефіциарним власником та керівником ФГ «Колос» є ОСОБА_2 (том 1, а.с. 106-109).

31 травня 2018 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_2 (поручитель) був укладений договір поруки № 310518-П/2, згідно якого на поручителя було покладено солідарну відповідальність перед кредитором за виконання боржником - ФГ «Колос» в повному обсязі його зобов`язань за кредитним договором.

Боржник ФГ «Колос» зобов`язання за кредитним договором порушив, у зв`язку з чим Банк на адресу позичальника та поручителя ОСОБА_2 направив вимоги про погашення заборгованості за вих. № 53/1-18/2 та за вих. № 53/1-18/3 від 08 вересня 2019 року, згідно яких вимагалось погашення заборгованості та повідомлялось, що в разі відмови банк буде змушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав (т. 1, а.с. 110-140). Оскільки вищезазначені вимоги було проігноровано, та внаслідок невиконання боржником умов кредитного договору, станом на 31 січня 2019 року заборгованість за кредитним договором складала 2357600,92 грн.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень (адреса посилання https://reyestr.court.gov.ua/Review/80180442) 14 лютого 2019 року ПАТ «Банк Кредит Дніпро» звернулось до Господарського суду Миколаївської області із позовом до ФГ «Колос» про стягнення вказаної заборгованості за кредитним договором (справа № 915/240/19). Рішенням Господарського суду Миколаївської області у цій справі від 20 червня 2019 року позов задоволено в повному обсязі, стягнути з ФГ «Колос» на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за кредитним договором № 310518-А/Ф від 31 травня 2018 року в сумі 2357600,92 грн, що складається з: несплаченої частки кредиту в розмірі 2000000,00 грн; несплачених відсотків за користування кредитом в розмірі 129643,83 грн; пені за несвоєчасну сплату кредиту в розмірі 179506,85 грн; пені за несвоєчасну сплату відсотків по кредиту в розмірі 4119,72 грн; інфляційних втрат за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 44000,00 грн; інфляційних втрат за несвоєчасне погашення відсотків в розмірі 330,52 грн, а також 35364,02 грн судового збору (адреса посилання https://reyestr.court.gov.ua/Review/82710773).

02 травня 2019 АТ «Банк Кредит Дніпро» звернулось до Господарського суду Миколаївської області із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за вищевказаним кредитним договором, копію позовної заяви було направлено відповідачу ОСОБА_2 у відповідності до положень ГПК України. Згідно ухвали Господарського районного суду Миколаївської області від 21 травня 2019 року відкрито провадження у справі № 915/1287/19 за вказаним позовом (том 1, а.с. 47-53).

Згідно ухвали Господарського суду Миколаївської області від 06 травня 2019 року по справі № 915/1287/19 АТ «Банк Кредит Дніпро» відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову накладення арешту на нерухоме майно відповідачів (том 1, а.с. 42-45).

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 17 вересня 2019 року по справі № 915/1287/19 стягнуто солідарно з відповідачів як з поручителів за договорами поруки № 310518-П/1 від 31 травня 2018 року та № 310518-П/2 від 31 травня 2018 року заборгованості в розмірі 2357600,92 грн. (том 1, а.с. 55-75).

Зі змісту рішень у справах № 915/240/19 та № 915/1287/19 вбачається, що судом встановлено, що, відповідно, відповідач ФГ «Колос», засновником та керівником якого є ОСОБА_2 , та відповідач ОСОБА_2 , який є поручителем у кредитному договору, було достовірно відомо про розгляд вказаних справ щодо стягнення з кредитної заборгованості, зокрема відповідач ОСОБА_2 був належним чином повідомлений судом про розгляд справи, звертався до суду із відзивом на позовну заяву (том 1, а.с. 125-131).

Натомість, після відкриття Господарським судом Миколаївської області провадження у справі № 915/1287/19 та до ухвалення рішення, а саме 05 червня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Гавелею О.О., згідно якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 купив квартиру АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 102-103). Згідно п. 4 договору продаж вчинено за 516660,00 грн., які продавець одержав повністю від покупця до підписання цього договору. Сторони підтверджують факт повного розрахунку за відчужувану квартиру.

30 березня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Вітовського районного нотаріального округу Реуковою Н.А., відповідно до якого ОСОБА_3 подарував ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 104-105).

17 грудня 2019 року приватним виконавцем Довгань В.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 60901037 з примусового виконання наказу № 915/1287/19, виданого 21 жовтня 2019 року Господарським судом Миколаївської області, про стягнення вищезазначеної заборгованості з ОСОБА_2 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» (том 1, а.с. 77-78).

Станом на час розгляду справи судом першої інстанції заборгованість в повному обсязі боржником не погашена.

Задовольняючи позов АТ «Банк Кредит Дніпро», який є кредитором та стягувачем за вимогами про погашення кредитної заборгованості до ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із доведеності недійсності оспорюваних договорів відчуження квартири (купівлі-продажу та дарування), власником якої був ОСОБА_2 , як таких, що мають ознаки фраудаторності, а тому вважав, що є підстави для повернення її у власність останнього.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, що відповідно до частини третьої статті 13 ЦПК України передбачає у тому числі можливість для учасника справи розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Так, частиною 2 статті 49 ЦПК України передбачено право позивача відмовитися від позову.

Відповідно до частини 2, 3 статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (частина 5 статті 206 ЦПК України).

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Згідно із положеннями статті 373 ЦПК України в суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 206, 207 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Оскільки відмова від позову є безумовним правом позивача, представник АТ «Банк Кредит Дніпро» адвокат Кривошеїн П.П. надав суду докази повноважень на вчинення такої процесуальної дії як відмова від позову (довіреність №190 від 29 вересня 2022 року), а також запевнив про обізнаність заявника щодо наслідків подання заяви про відмову у позові, судом не встановлено підстав для не прийняття заяви.

За такого колегія суддів вважає за необхідне задовольнити заяву позивача про відмову від позову, визнати нечинним рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 25 жовтня 2024 року та закрити провадження у справі.

Щодо розподілу судових витрат.

Частинами 2, 3 статті 142 ЦПК України передбачено, що у разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.

У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Ільїна О.В., а також відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до апеляційного суду надійшли аналогічні заяви про відсутність вимог щодо стягнення судових витрат та інших витрат у справі № 489/8698/23, в яких заявники запевняють суд, що будь-які судові витрати, що пов`язані з розглядом цієї справи, ними не заявляються, у зв`язку із повною відсутністю будь-яких вимог чи претензій до АТ«Банк Кредит Дніпро».

За такого з урахуванням принципу диспозитивної колегія суддів не проводить у цій справі розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 367, 373, 206, 256, 381 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Прийняти відмову Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» від позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними, припинення права власності, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Визнати нечинним рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 25 жовтня 2024 року.

Провадження у цивільній справі №489/8598/23 за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними, припинення права власності, відновлення становища, яке існувало до порушення, закрити.

Ухвала набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

Повний текст ухвали складений 14 січня 2025 року