Рішення

від 16.12.2024 по справі 357/6084/24

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/6084/24

Провадження № 2/357/3031/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді - Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання - Каплічної Ж.А., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Білоцерківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ), про визнання батьківства,

В С Т А Н О В И В :

15.04.2024 ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, шляхом направлення засобами поштового зв`язку, який зареєстрований судом 25.04.2024, мотивуючи тим, що в період з 2005 по 2010 роки вона зустрічалася та перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2 , та у даний період у них народилася дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після народження дитини, через 6 місяців, вона з відповідачем припинила відносини. При реєстрації народження дитини запис про батька був здійснений з її слів, згідно ч.1 ст. 135 СК України. Відповідач ставився до дитини, як до рідної, забирав її з дитиною з пологового будинку, разом зі своїми батьками. Відповідач ніколи не спростовував факт, що він являється біологічним батьком дитини, а не зареєстрували його батьківство в органах державної реєстрації актів цивільного стану, оскільки на той час перебували у скрутному матеріальному становищі, тому вирішили, щоб вона отримала статус одинокої матері. З моменту припинення відносин із відповідачем, останній приходив до дитини, інколи допомагав, однак останнім часом не надає матеріальної допомоги на дитину та відмовляється у добровільному порядку подавати заяву про реєстрацію його як батька. Тому, просила у судовому порядку визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та внести відповіді зміни до актового запису № 1542 від 07 вересня 2010 року, складений відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області, про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначивши батьком дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України.

29.04.2024 судом постановлено ухвалу, якою прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 20.06.2024 - 09:30 год.

20.06.2024 судом постановлено ухвалу, про виклик та допит свідків: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

20.06.2024 судом постановлено ухвалу, про призначення у справі судової молекулярно-генетичної експертизи на предмет встановлення біологічного батьківства ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проведення якої було доручено експертам Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи, та зупинення провадження у справі на час проведення експертизи.

15.10.2024 на адресу суду надійшло повідомлення про неможливість проведення судової молекулярно - генетичної експертизи, проведення якої доручено експертам Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи, у зв`язку з неприбуттям ОСОБА_2 на відбір зразків крові.

16.10.2024 судом постановлено ухвалу, про поновлення провадження у справі та продовження підготовчого засідання, яке призначено на 13.11.2024 - 14:00 год.

13.11.2024 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення судового засідання для розгляду справи по суті на 16.12.2024- 14:00 год.

16.12.2024 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про зняття з допиту у судовому засіданні свідка ОСОБА_4 , за клопотанням позивачки.

Позивачка - ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримала у повному обсязі, просила визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внести зміни в актовий запис № 1542 від 07 вересня 2010 року, складений відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області, про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначивши батьком дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України та змінити прізвище дитини з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 », інші відомості залишити без змін. Також зазначила, що в період з 2005 по 2010 роки вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем та у даний період у них народилася дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спочатку вони проживали у батьків відповідача по АДРЕСА_1 , а потім переїхали на орендовану квартиру по АДРЕСА_2 , а коли дитині виповнився один рік, вона з дочкою переїхала проживати по АДРЕСА_3 . Після народження дитини, відповідач не захотів подавати спільну заяву до відділу ДРАЦС, метою оформлення нею статусу одинокої матері. Спочатку відповідач по можливості допомагав їй із дитиною, одна вже близько року він матеріальної допомоги на дитину не надає, тому, після встановлення батьківства вона має намір стягнути з відповідача аліменти.

Відповідач - ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнав та зазначив, що він отримав позовну заяву, йому відомо було про призначену судом експертизу та виклик до експертів, однак він був за містом та відмовився від участі в експертизі. Також, пояснив, що позивачку знає з 2008 року, вони зустрічалися, періодично разом проживали по АДРЕСА_2 . ОСОБА_3 не являється його дочкою та хто є її батьком йому невідомо.

Третя особа - Білоцерківський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у судове засідання свого представника не направив, подав до суду заяву, про розгляд справи за відсутності представника відділу, а також, повідомив, що реєстрація народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проведена відповідно до ч.1 ст. 135 СК України.

Суд, заслухавши учасників справи, показання свідків, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Так, ч.1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Власник порушеного права може скористатися не будь - яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79, ч. ст. 78 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_4 , являється матір`ю малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована та проживає разом із матір`ю за однією адресою та перебуває на її утриманні, що підтверджено матеріалами справи (а.с.12-14).

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_5 (а.с.22).

Згідно свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 , 07 вересня 2010 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області у Книхі реєстрації народжень зроблено відповідний актовий запис № 1542, про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якої зазначений - ОСОБА_10 , запис про якого проведений відповідно до ч.1 ст. 135 СК України, що узгоджується з листом Білоцерківського міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 25.05.2024 за № 30.1-28/1038 (а.с.32).

Свідок ОСОБА_6 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_6 , у судовому засіданні дала показання, що вона познайомилася зі сторонами близько трьох з половиною років тому, відповідач завжди визнавав, що ОСОБА_11 його дитина. Від спілкувався із дитиною, допомагав позивачці, забирав дитину до себе на вихідні дні, купував їй одяг, а рік тому перестав допомагати. ОСОБА_11 дуже схожа на відповідача.

Свідок ОСОБА_7 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_7 , у судовому засіданні дала показання, що являється двоюрідною сестрою відповідача, який чомусь не бажає визнавати своє батьківство по відношенню до дочки. Сторони проживали разом по АДРЕСА_1 , вона приїздила до них на день народження. Коли позивачка була вагітною, їй запропонували бути хрещеною матір`ю дитини. Після народження дитини, відповідач разом із нею купував речі для виписки дитини з пологового будинку і забирав позивачку із дитиною з пологового будинку. Пізніше сторони розійшлися, ще ОСОБА_11 була маленькою, однак відповідач визнав дитину і називав її «доця». Коли дитину привезли до бабусі, то вона сказала, що ніби маленького ОСОБА_12 їй привезли, адже ОСОБА_11 дуже схожа на відповідача. Після розлучення сторін, відповідач підтримував відносини із дитиною, а потім перестав. ОСОБА_11 їй плакалася, що відповідач відвернувся від неї при зустрічі на вулиці.

Свідок ОСОБА_5 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_8 , у судовому засіданні дала показання, що вона познайомилася зі сторонами близько двох років тому, адже її дочка товаришує з дочкою позивачки та відповідача. ОСОБА_12 являється батьком ОСОБА_13 , він заводив її на тренування, у них були добрі відносини, він називав дівчинку «доця», казав, що це його дитина.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

Відповідно до ч.1 ст.135 СК України, при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Відповідно до ст. 128 СК України, за відсутності заяви, право на подання якої встановлено ст.126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Судом встановлено, що реєстрація народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проведена відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Даючи оцінку поданим позивачкою доказів, у їх сукупності, суд дійшов висновку, що батьківство ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є доведеним та не спростоване відповідачем, адже останнім не надано до суду достатніх доказів, які б дали змогу суду дійти висновку, про відсутність обставин, які зазначені позивачкою.

Подані позивачкою письмові докази, які зазначені вище у рішенні, а також, спільні фотознімки, які не заперечуються відповідачем, узгоджуються з показаннями свідків, що дає змогу суду встановити обставини справи, які входять до предмету доказування.

Європейський суд з прав людини зауважив, що ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (справа № 3451/05 «Калачова проти Російської Федерації», § 34, від 7 травня 2009 року).

20.06.2024 судом була постановлено ухвала, про призначення у справі судової молекулярно-генетичної експертизи, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України на предмет встановлення біологічного батьківства відповідача відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та 15.10.2024 на адресу суду надійшло повідомлення про неможливість проведення судової експертизи, у зв`яку із неявкою ОСОБА_2 для відбору зразків крові, який був призначений на 06.09.2024- 12:00 год та 27.09.2024 - 11:30 год (а.с.54,57,58-63,76).

Як вбачається з матеріалів справи та визнається відповідачем, ОСОБА_2 був повідомлений про призначену судом експертизу, про дату, час та місце відбору зразків для проведення експертизи, однак не прибув до експертної установи для відбору зразків задля проведення експертизи без поважних причин.

Вказані обставини, щодо цінності як доказу у справах про батьківство висновку судово-генетичної експертизи, є загальновідомими та очевидно були зрозумілі відповідачу, який є повнолітньою та дієздатною особою.

Чинне цивільне процесуальне законодавство України не передбачає можливості відібрання в примусовому порядку біологічних зразків, натомість законодавством передбачені наслідки ухилення від участі у експертизі.

Відповідно до ст. 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Доказів, які б свідчили про об`єктивну неможливість ОСОБА_2 взяти участь у проведенні судової експертизи, суду не надано.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України, - кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням викладених обставин, а саме ухилення ОСОБА_2 від участі у призначеній судом експертизі, яку без його участі провести виявилося неможливим, доказової цінності висновку судової експертизи у даній справі; не надання суду доказів існування об`єктивних перешкод в участі у призначеній судом експертизі; відсутності у суду при розгляді цивільної справи повноважень на примусове залучення відповідача до участі в експертизі, суд, визнає факт, для з`ясування якого була призначена експертиза.

Таким чином, враховуючи вищезазначене та те, що відповідач не надав до суду жодних належних, допустимих та достатніх доказів на спростування доводів позивачки, суд дійшов висновку, про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За положеннями ст. 134 СК України, на підставі заяви осіб, зазначених у статтях 126 СК України або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до Книги реєстрації народжень та видає нове свідоцтво про народження.

Відповідно до п. п. 20 п. 1 Розділу ІІІ Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/2 з відповідними змінами, при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.

Відповідно до п.2.13.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, які затверджено наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 96/5 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 року за N 55/18793, рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану, є підставою для внесення відповідних змін до актового запису.

Відповідно до п.2.16.4. Розділу II Правил, на підставі рішення суду про визнання батьківства (материнства) в актовому записі про народження змінюються відомості про батька та вносяться пов`язані з цим інші зміни згідно із зазначеними в рішенні суду.

Наказом Мінюсту України від 12.01.2011 року № 96/5, який зареєстровано в Мінюсті України 14.01.2011 року за № 55/18793, затверджено Правила внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, згідно з п.1.7 яких зміни до актового запису цивільного стану вносяться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання відповідного актового запису.

Враховуючи, що судом встановлено батьківство ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позовні вимоги щодо внесення змін до актового запису про народження дитини підлягають до задоволення.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви у повному обсязі.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно із ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачка при поданні позову до суду сплатила судовий збір у розмірі 1211,20 грн (а.с.6), однак відповідач являється інвалідом другої групи, тому відповідно до п.9 ч 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Згідно із п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову на відповідача.

Згідно із ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Позивачка просила стягнути з відповідача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу, у підтвердження чого надала докази (а.с. 7-11), а саме: Договір про надання правової допомоги № 1004/24 від 10.04.2024, укладений між Адвокатським бюро «Лесь і Партнери», в особі управляючого партнера Лесь Ірини Олександрівни, та ОСОБА_1 , акт виконаних робіт по договору № 1004/24 від 10.04.2024, платіжну інструкцію про сплату позивачкою коштів у розмірі 3500,00 грн за вказаним договором, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю на ім`я Лесь Ірини Олександрівни та копію ордера на надання правничої (правової) допомоги від 10.04.2024.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

П. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру та погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

При обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») (правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц).

Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання, однак, від відповідача в порядку ч. 5 ст. 137 ЦПК України не надійшла заява про необґрунтованість витрат на правову допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд враховує правову позицію Верховного суду викладену у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 24.01.2022 у справі № 757/36628/16-ц, від 26.07.2022 у справі № 910/1209/21, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 у постанові Верховного суду від 28.06.2023 року у справі № 463/2001/19, в яких зазначено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Встановлено, що сторони Договору про надання правової допомоги № 1004/24 від 10.04.2024 належним чином узгодили порядок та умови надання правової допомоги з питання захисту прав та законних інтересів у справі, визначили деталізацію видів правової допомоги, розмір оплати праці адвоката при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків клієнта з адвокатом.

Враховуючи вищезазначене, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, суд дійшов висновку, що обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартість підтверджені та підлягає розподілу за результатами розгляду справи.

Таким чином, суд дійшов висновку, про стягнення з відповідача на користь позивачки судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн.

Керуючись ст. 125, 128, 134, 135 СК України, ст. 4, 12, 76-82, 103, 109, 141, 223, 258, 259, 264-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_9 ) до ОСОБА_2 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_10 ), третя особа: Білоцерківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) (ЄДРПОУ: 33341882, місцезнаходження: вулиця Ярослава Мудрого, будинок 22, місто Біла Церква, Київська область, 09117), про визнання батьківства, задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Внести зміни в актовий запис № 1542 від 07 вересня 2010 року, складений відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області, про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначивши батьком дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України та змінити прізвище дитини з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 », інші відомості залишити без змін.

Зобов`язати органи державної реєстрації актів цивільного стану внести відповідні зміни в актовий запис про народження та видати нове свідоцтво про народження дитини з урахуванням зазначених змін та анулювати свідоцтво про народження, видане раніше.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн (три тисячі п`ятсот гривень 00 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 20.12.2024.

Суддя: О. В. Бондаренко