Постанова

від 28.11.2024 по справі 757/1142/24-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №757/1142/24-ц

Апеляційне провадження №22-ц/824/12675/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2024 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Павлової В.В.,

розглянувши справу за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції, треті особи: Державний реєстратор Виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області Калинченко Вікторія Вікторівна, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу в частині та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування наказу в частині та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що наказ Міністерства юстиції України № 556/5 від 09.02.2023 року є протиправним та не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки, вказаним наказом фактично позбавлено позивача права власності на майно, добросовісним набувачем якого він є. Позивач стверджує, що відповідач вийшов за межі своєї компетенції, фактично оцінивши не тільки законність вчинення реєстраційних дій, але й законність договору-купівлі продажу та нотаріальних дій. Крім того, відповідачем проігноровано порушення, які були допущені скаржником при оформленні скарги, зокрема відомість виконаних реєстраційних дій, з приводу яких подано скаргу, не підписана скаржником, відсутні реквізити оскаржуваних рішень, відсутня прохальна частина, пропущено строк звернення зі скаргою, позивача не було повідомлено про розгляд скарги.

На підставі викладеного, просив суд визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 556/5 від 09.02.2023 року «Про задоволення скарги» в частині: пункту 1 щодо скасування рішення, прийнятого державним реєстратором Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області Калинченко Вікторією Вікторівною від 15.12.2021 року № 62290628 в частині припинення записів про арешт №№ 42286377, 42520163; пункту 5 щодо скасування рішення від 13.09.2022 року № 64787658, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорногуз Ольгою Валеріївною; пункту 6 щодо скасування рішень від 12.08.2022 року №№ 64481546, 64481649, прийняті приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буглак Олесею Гурамівною; зобов`язати Міністерство юстиції України вчинити дії щодо поновлення запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яке було скасоване на підставі наказу Міністерства юстиції № 556/5 від 09.02.2023 "Про задоволення скарги", - а саме: запису, внесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 64481546 від 12.08.2022 року, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буглак Олесею Гурамівною на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1686363880000) щодо права власності на квартиру за ОСОБА_1 .

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 квітня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи: Державний реєстратор Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області Калинченко Вікторія Вікторівна, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу в частині та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Скасовано наказ Міністерства юстиції України № 556/5 від 09.02.2023 року «Про задоволення скарги» в частині: пункту 1 щодо скасування рішення прийнятого державним реєстратором Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області Калинченко Вікторією Вікторівною від 15.12.2021 № 62290628 в частині припинення записів про арешт №№ 42286377, 42520163; пункту 5 щодо скасування рішення від 13.09.2022 № 64787658, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорногуз Ольгою Валеріївною; пункту 6 щодо скасування рішень від 12.08.2022 №№ 64481546, 64481649, прийняті приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буглак-Куцевол Олесею Гурамівною. Зобов`язано Міністерство юстиції України вчинити дії щодо поновлення запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яке було скасоване на підставі наказу Міністерства юстиції № 556/5 від 09.02.2023 "Про задоволення скарги", - а саме: запису, внесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 64481546 від 12.08.2022, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буглак-Куцевол Олесею Гурамівною на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1686363880000) щодо права власності на квартиру за ОСОБА_1 . В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, 29 травня 2024 року відповідач направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

20 серпня 2024 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У судове засідання, призначене на 28 листопада 2024 року, з`явилися представник позивача та представник відповідача.

Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично повторюють позицію відповідача, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.

Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:

«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»

Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Окремо апеляційний суд звертає увагу на те, що зважаючи на предмет позову та характер спірних правовідносин, саме на відповідача покладається обов`язок доведення правомірності свого рішення, чого ним в ході розгляду справи фактично виконано не було.

Зокрема, в відповідач як в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду посилався на відповідну службову записку як на підставу прийняття оскаржуваного наказу. В той же час зазначена службова записка не містить тих відомостей, якими під час розгляду справи відповідач обґрунтовував свої дії, хоча саме вказана записка була передумовою і підставою для вчинення відповідачем оскаржуваних дій.

Також суд зважає на те, що позивач в позовній заяві детально описав ті процедурні порушення, які були допущені відповідачем при прийнятті оскаржуваного наказу. При цьому такі посилання на недотримання процедури, як і неналежність оскаржуваного рішення не тільки не були спростовані відповідачем, але й були підтверджені в ході розгляду.

Окремо також звертає увагу апеляційний суд і на те, що відсутність у відповідача повноважень скасовувати реєстраційні дії, які при цьому взагалі оскаржені не були, вже здобула відповідну судову оцінку, зокрема в рамках справи № 910/7445/23, де предметом оскарження був саме цей же наказ Міністерства юстиції (лише в іншій його частині) і саме з аналогічних підстав.

При вирішенні справи колегія суддів також суд звертає увагу й на те, що фактично оскаржуваним наказом відповідач по суті скасуваі ряд правочинів без їх належного оскарження.

Відповідно до вимог ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зазначена презумпція по своїй суті означає, що існуючих правочин вважається належним та правомірним, тобто таким, що відповідним чином породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки це не буде спростовано на підставі судового рішення. За умови не спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті стороною правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція була викладена у постановах Верховного Суду від 22.07.2021 року у справі № 911/2768/29, та від 30.06.2021 року у справі № 910/3140/19.

Жодних доказів факту оскарження правочинів, які були фактично скасовані відповідачем, матеріали справи не містять. За таких умов оскаржуване рішення відповідача не може вважатися належним та обґрунтованим.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько