Постанова

від 17.12.2024 по справі 376/1174/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 376/1174/22 головуючий у суді І інстанції Коваленко О.М.

провадження № 22-ц/824/13490/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сквирського районного суду Київської області від 04 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 , про визнання права власності на спадкове майно,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2022 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Сквирського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 10 березня 2023 року, остаточно просив суд:

визнати за ОСОБА_2 право власності на 5/6 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті матері, ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

визнати за ОСОБА_2 право власності на 5/6 частин земельної ділянки площею 0,1873 га, кадастровий номер 3224081801:01:003:0001 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті матері, ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

визнати за ОСОБА_2 право власності на 5/6 частин земельної ділянки площею 2,0929 га, кадастровий номер 3224081800:05:027:0007 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Сквирської міської ради Білоцерківського району Київської області (бувша територія Домантівської сільської ради Сквирського району Київської області), в порядку спадкування за заповітом після смерті матері, ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову позивач вказав, що 14 травня 2004 року ОСОБА_4 склала заповіт, який посвідчений Секретарем Домантівської сільської ради Котюк Н.В. та зареєстрований в реєстрі за №16, в якому заповіла позивачу, своєму синові, ОСОБА_2 , все своє майно, де б воно не було, з чого б воно не складалося, а також будь-які належні їй речові права на чуже майно та права будь-якої належної їй інтелектуальної власності.

ІНФОРМАЦІЯ_1 мати позивача, ОСОБА_4 померла, внаслідок чого відкрилася спадщина на майно, а саме:

житловий будинок АДРЕСА_1 ;

земельну ділянку площею 0,1873 га, кадастровий номер 3224081801:01:003:0001 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

земельну ділянку площею 2,0929 га, кадастровий номер 3224081800:05:027:0007 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Сквирської міської ради Білоцерківського району Київської області (бувша територія Домантівської сільської ради Сквирського району Київської області).

Спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_4 є позивач по справі, а також відповідач ОСОБА_1 , яка має обов`язкову частку у спадщині, так як на момент смерті спадкодавця вона була непрацездатною.

У шестимісячний строк позивач звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, розпочав оформлення спадщини, проте отримав відмову від нотаріуса у зв`язку з тим, що прізвище спадкодавця у заповіті вказано правильно, а от в Спадковому реєстрі допущена помилка і замість прізвища « ОСОБА_4 » вказано « ОСОБА_4 ». Іншим чином захистити свої права та інтереси, окрім як звернутися до суду з даним позовом позивач не може.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 04 жовтня 2023 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 5/6 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті матері, ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 5/6 частин земельної ділянки площею 0,1873 га, кадастровий номер 3224081801:01:003:0001 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті матері, ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 5/6 частин земельної ділянки площею 2,0929 га, кадастровий номер 3224081800:05:027:0007 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Сквирської міської ради Білоцерківського району Київської області (бувша територія Домантівської сільської ради Сквирського району Київської області), в порядку спадкування за заповітом після смерті матері, ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 13 червня 2024 року подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просила скасувати рішення Сквирського районного суду Київської області від 04 жовтня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апелянт вказала на хибність висновків суду першої інстанції та їх невідповідність фактичним обставинам справи.

Так, у цій справі листом від 21 жовтня 2021 року державний нотаріус Сквирської державної нотаріальної контори повідомила позивача, що видати свідоцтва про право на спадщину за законом неможливо, оскільки складений заповіт незареєстрований належним чином у Спадковому реєстрі.

При розгляді справи суд мав встановити такі факти: смерті спадкодавця, родинних відносин, наявність у спадкодавця майна, наявність заповіту на спадкове майно, звернення спадкоємців до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину та підстави відмови. Встановивши ці обставини, суд може дійти висновку про наявність у позивача права на спадкове майно і встановити чи підлягає захисту це право в обраний ним спосіб.

Заявляючи позовні вимоги до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 не вказує, які саме права та інтереси його, як спадкоємця, порушила відповідачка, що позбавляє можливості нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину і взагалі не ставить вимогу перед уповноваженими посадовими особами про вирішення питання щодо належної реєстрації заповіту в Спадковому реєстрі.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сквирського районного суду Київської області від 04 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа : ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

У судове засідання учасники справи не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Зокрема, судова повістка-повідомлення була надіслана за адресою реєстрації позивача ОСОБА_2 , вказаною нам особисто у процесуальних документах, однак рекомендоване поштове повідомлення повернулося на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до вимог ст. ст. 130, 131 ЦПК України вважається належним повідомленням.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 14 травня 2004 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений секретарем Домантівської сільської ради Котюк Н.В. та зареєстрований в реєстрі за №16, в якому заповіла позивачу, своєму синові, ОСОБА_2 , все своє майно, де б воно не було, з чого б воно не складалося, а також будь-які належні їй речові права на чуже майно та права будь-якої належної їй інтелектуальної власності.

ІНФОРМАЦІЯ_1 мати позивача, ОСОБА_4 померла, що підтверджується копією Свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_1 , актовий запис №277, видано Сквирським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального межрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 07 травня 2021 року.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на майно, а саме:

житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором купівлі - продажу від 19 квітня 1991 року;

земельну ділянку площею 0,1873 га, кадастровий номер 3224081801:01:003:0001 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯИ №455417 від 21 жовтня 2009 року;

земельну ділянку площею 2,0929 га, кадастровий номер 3224081800:05:027:0007 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Сквирської міської ради Білоцерківського району Київської області (бувша територія Домантівської сільської ради Сквирського району Київської області), що підтверджується копією Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯА №497664 від 11 серпня 2006 року.

У шестимісячний строк позивач звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, розпочав оформлення спадщини, проте отримав відмову від нотаріуса №972/02-14 від 21 жовтня 2021 року у зв`язку з тим, що прізвище спадкодавця у заповіті вказано правильно, а от в Спадковому реєстрі допущена помилка і замість прізвища « ОСОБА_4 » вказано « ОСОБА_4 ». Внаслідок того, що при реєстрації заповіту, складеному спадкодавцем була допущена помилка в прізвищі, свідоцтво про право на спадщину за заповітом на майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_4 не можуть бути видані.

Також нотаріус Сквирської районної державної нотаріальної контори Київської області в листі №972/02-14 від 21 жовтня 2021 року зазначила, що п. 5.9 Глави 11 Порядку встановлено, що право на обов`язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкоємця. Спадкоємцем, який має право на обов`язкову частку після смерті ОСОБА_4 є дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Задовольняючи позов суд першої інстанції вважав, що позивач ОСОБА_2 є спадкоємцем за заповітом, прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_4 шляхом подачі нотаріусу заяви про прийняття спадщини, оформити спадщину не може, оскільки при реєстрації заповіту, складеному спадкодавцем була допущена помилка у прізвищі, тому свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно, яке залишилося після смерті спадкодавця, не можуть бути видані, а отже, іншим чином захистити свої права та інтереси, окрім як звернутися до суду з даним позовом позивач не може.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За змістом статті 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Стаття 1223 ЦК України передбачає, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Частина перша статті 1241 ЦК України встановлює, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до статей 1261, 1262 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки, а у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Згідно зі статтею 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

За приписами частини першої статті 67 Закону України «Про нотаріат», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.

Згідно з роз`ясненнями в пункті 23 постанови Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

Згідно роз`яснень, викладених в пункті 3.1. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що листом від 21 жовтня 2021 року за №972/0214 державним нотаріусом Сквирської районної державної нотаріальної контори Київської області Старовит-Сидорянською І.В. повідомлено, внаслідок того, що при реєстрації заповіту, складеного спадкодавцем була допущена помилка в прізвищі, свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_4 не можуть бути видані.

Так, 14 травня 2004 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений секретарем Домантівської сільської ради Сквирського району Київської області Котюк Н.В., що зареєстрований в реєстрі за №16, в якому заповіла ОСОБА_2 , все своє майно, де б воно не було, з чого б воно не складалося, а також будь-які належні їй речові права на чуже майно та права будь-якої належної їй інтелектуальної власності.

За даними інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 21 жовтня 2021 року, 16 липня 2006 року об 11:11 год. Київська обласна філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України зареєструвала заповіт ОСОБА_4 , посвідчений 14 травня 2004 року Домантівською сільською радою Сквирського району Київської області за №16 (номер заповіту у спадковому реєстрі 40224874).

Верховний Суд у постанові від 23 листопада 2023 року у справі №470/686/21, вважаючи підставним позов про визнання права власності в порядку спадкування з огляду на те, що заповіт не внесено до реєстру заповітів, вважав, що нереєстрація посадовою особою органу місцевого самоврядування в сільській раді та неподання заповіту для реєстрації його у Спадковому реєстрі є порушенням, допущеним секретарем сільської ради, яке не впливає на волевиявлення спадкодавця щодо розпорядження власним майном, а лише свідчить про недобросовісне виконанням секретарем сільської ради своїх обов`язків щодо вчинення нотаріальних дій.

За обставинами цієї справи, заповіт ОСОБА_4 від 14 травня 2004 року внесено до Спадкового реєстру, інших перешкод окрім наявності у реєстрі технічної помилки/ описки у прізвищі спадкодавиці позивачем не зазначено.

Згідно з ст. 1251 ЦК України, у редакції на час складення заповіту, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Пунктом 5 наказу Міністерства юстиції України від 17 жовтня 2000 року за №51/5, яким затверджено Положення про Спадковий реєстр, у редакції на час складення заповіту, всі заповіти, складені та посвідчені, змінені або скасовані в установленому законодавством порядку, заведені спадкові справи та видані свідоцтва про право на спадщину з 01 грудня 2000 року підлягають обов`язковій реєстрації в Спадковому реєстрі у порядку, передбаченому Положенням про Єдиний реєстр.

Пункт 1.3 вказаного положення визначав, що Адміністратором Єдиного реєстру є державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, що має повний прямий доступ до комп`ютерної бази даних і відповідає за її створення та ведення, матеріально-технічне та технологічне забезпечення, за збереження і захист даних, що містяться в Єдиному реєстрі. Та відповідно до п. 7.9 адміністратор у повному обсязі несе відповідальність за втрату інформації або помилки в ній, допущені персоналом Адміністратора.

Чинне Положення про Спадковий реєстр, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 липня 2011 року за №1810/5 визначає, що реєстраторами Спадкового реєстру (далі - Реєстратор) є:

1.3.1. Державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси, що мають доступ до Спадкового реєстру через інформаційну мережу Мін`юсту щодо посвідчених заповітів, спадкових договорів, а також змін до них, скасування заповітів та розірвання спадкових договорів, заведених спадкових справ, а також змін до них, та виданих свідоцтв про право на спадщину.

1.3.2. Державне підприємство «Національні інформаційні системи» та його регіональні філії щодо:

заповітів, посвідчених посадовими особами органів місцевого самоврядування;

заповітів, спадкових договорів, посвідчених консульськими установами України, а також змін до них, скасування заповітів та розірвання спадкових договорів, заведених такими установами спадкових справ та виданих ними свідоцтв про право на спадщину;

заповітів, посвідчених (складених та/або прийнятих на зберігання) і зареєстрованих в іноземних державах згідно з Конвенцією, запити про реєстрацію яких в Україні на прохання заповідача подані Мін`юсту, а також змін до них, скасування заповітів та розірвання спадкових договорів.

Згідно з п.2.10 Положення №1810/5, реєстратор для підтвердження факту внесення відомостей до Спадкового реєстру готує відповідний витяг.

Державна нотаріальна контора, приватний нотаріус готують витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі у двох примірниках, один з яких залишається у справах нотаріуса (державної нотаріальної контори), а другий видається заявникові (заповідачеві, відчужувачеві, набувачеві та/або спадкоємцеві), або надсилається територіальному органу Міністерства юстиції, який надіслав заповіт та заяву про його державну реєстрацію.

Державний нотаріальний архів готує витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі у двох примірниках, один з яких залишається на зберіганні в архіві, а другий надсилається заявникові (заповідачеві, відчужувачеві).

Державне підприємство "Національні інформаційні системи" та його філії готують витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі в одному примірнику, який надсилається заявнику (посадовій особі органу місцевого самоврядування, посадовій особі МЗС та представництва МЗС на території України, національному органові іноземної держави - через Мін`юст) в електронній формі з використанням системи взаємодії.

Відповідно до п.2.11 Положення №1810/5, заявник забезпечує достовірність і повноту відомостей у заяві, складеній за формою, наведеною в додатках 1 - 9.

Достовірність відомостей, що вносяться до Спадкового реєстру на підставі поданої заяви, забезпечують особи, які вносять такі відомості.

Згідно з п.2.12 Положення №1810/5, заявник у разі виявлення у витязі помилки письмово повідомляє про це Реєстратора, який перевіряє відповідність відомостей у Спадковому реєстрі інформації, наведеній у заповіті, спадковому договорі, спадковій справі, свідоцтві про право на спадщину або у заяві про внесення відомостей до Спадкового реєстру. Якщо факт невідповідності інформації підтверджено, Реєстратор безоплатно виправляє допущену помилку в день надходження повідомлення та виготовляє новий витяг у порядку, передбаченому цим Положенням.

Способи захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України та зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі №923/364/19 та від 16 червня 2020 року у справі №904/1221/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц та інші).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі №378/596/16-ц, від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20).

У даному випадку законодавство визначає позасудовий порядок виправлення технічних помилок/ описок у Спадковому реєстрі, а тому відсутні підстави для визнання права власності на спадкове майно за ОСОБА_2 у судовому порядку.

Отже, за результатами апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За правилами пункту 2 частини другої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанцій не відповідає фактичним обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Ураховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 1 673,20 грн.

Керуючись ст. ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 04 жовтня 2023 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 , про визнання права власності на спадкове майно.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції 1 673 (одна тисяча шістсот сімдесят три гривні) 15 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 20 грудня 2024 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова