Рішення

від 10.12.2024 по справі 554/10946/19

ОКТЯБРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Дата документу 10.12.2024Справа № 554/10946/19 Провадження № 2/554/1386/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2024 року м. Полтава

Октябрський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого судді Тімошенко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Рябченко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Спілки споживчих товариств «Споживспілка Полтавської області» про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості по заробітній платі.

В обгрунтування позовної заяви посилався на те. що працював на ССТ "Споживспілка Полтавської області" на різних посадах.

Розпорядженням № 7-К від 04.06.2019 з підприємства-відповідача його звільнено 07.12.2018.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 07.10.2019 у справі 554/5628/19, яке залишено без змін постановою Полтавського апеляційного суду від18.11.2019 звільнення за прогули визнано незаконним.

Судом скасовано вищевказане розпорядження № 7-К від 04.06.2019. Змінено дату і формулювання звільнення на «20 травня 2019 року за невиконання роботодавцем законодавства про працю, за ч.3 ст. 38 КЗпП України».

Рішенням суду встановлено, що відповідачем, як роботодавцем позивача, вчинено щодо ряд порушень законодавства про оплату праці.

Внаслідок цього позивач подав декілька однакових заяв про звільнення за ч.3 ст.38 КЗППУ із 20.05.2019 і в цих заявах неодноразово вимагав провести остаточний розрахунок за всіма виплатами згідно статті 116 КЗпПУ.

Заяви про звільнення протиправно не були розглянуті і задоволені Відповідачем, а крім цього ним не було проведено повний остаточний розрахунок за всіма виплатами.

Зважаючи на це суд задовольнив вимоги в частині зміни дати і формулювання підстави звільнення.

Суд також частково задовольнив вимоги про стягнення компенсації за

невикористані дні відпусток, яка в порушення ст.116 КЗППУ не була виплачена позивачу при звільненні.

Тому, є підстави для стягнення із Відповідача вихідної допомоги згідно ст. 44 КЗППУ і середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок згідно ст. 117 КЗППУ.

Згідно із ч.3 ст.38 КЗпПУ працівник має право у визначений ним строк

розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

В ст. 44 КЗпПУ при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п.6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним

договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Таким чином, в разі звільнення працівника за ч.3 ст.38 КЗППУ у роботодавця виникає обов`язок сплатити працівнику вихідну допомогу в розмірі не меншому, ніж тримісячний середній заробіток.

Обставина звільнення позивача з підприємства - відповідача за цією підставою із 20.05.2019 не є спірною, оскільки встановлена рішенням суду, допомога не виплачена.

З цих підстав звернувся до суду, надавши заяву про розгляд справи у його відсутності.

Представник відповідача прохав відмовити у задоволенні позовних вимог, надавши відзив на позовну заяву та в ході розгляду справи заяву про застосування строків позовної давності.

Посилаючись на те, що заявлена ОСОБА_1 сума невиплаченої частини вихідної допомоги при звільненні та сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не входять до фонду оплати праці та не є заробітною платою.

На підставі постанови Полтавського апеляційного суду від 18.11.2019р. Споживспілку зобов`язано звільнити ОСОБА_1 за ч. З ст. 38 Кодексу законів про працю України з 20.05.2019р. та видати у зв`язку з цим наказ про звільнення на тій же підставі, тобто за ч. З ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Тобто до моменту прийняття судом апеляційної інстанції рішення по справі №554/5628/19 підстав звільняти ОСОБА_1 за ч. З ст. 38 Кодексу законів про працю України у відповідача не було, оскільки на переконання роботодавця, позивачем було вчинено грубе триваюче порушення законодавства про працю (прогул за період з 07.12.2018р. по 03.06.2019р.), що не було враховано судом апеляційної інстанції під час розгляду даної справи.

Тому навіть зважаючи на прийняття судом апеляційної інстанції рішення, яке набрало законної сили в момент проголошення, обов`язок виплатити вихідну допомогу при звільненні виник у відповідача не 20.05.2019р., а саме 18.11.2019р., коли судом було встановлено та підтверджено порушення прав позивача.

Тобто період прострочення, який визначений позивачем в кількості 140 днів є необгрунтованим і неправомірним, тим більше станом на 20.05.2019р. були відсутні будь-які докази, які б давали підстави стверджувати, що споживспілкоюдопущено порушення прав ОСОБА_1 як найманого працівника відповідно до чинних положень Кодексу законів про працю України, інших законодавчих та підзаконних актів (так само станом на 20.05.2019р. не було проведено інспекційне відвідування (невиїзне інспектування) юридичної особи, яка використовує найману працю Управління Держпраці у Полтавській області стосовно дотримання відповідачем положень трудового законодавства стосовно позивача).

Крім того, ОСОБА_1 у позовній заяві не вказує конкретного розміру заборгованості середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, а також вихідної допомоги при звільненні, що дає підстави вважати позовні вимоги в цій частині необгрунтованими.

З цих підставі прохали відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, зі слідуючих підстав.

Розпорядженням Споживспілки №7-к від 04.06.2019р. «Про припинення трудового договору (контракту)» позивача було звільнено з 07.12.2018р. за прогул без поважних причин за п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 07.10.2019р. по справі №554/5628/19, яке залишено без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 18.11.2019р. по справі №554/5628/19 позовні вимоги ОСОБА_1 до Споживспілки задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано розпорядження Споживспілки №7-К від 04.06.2019р. про звільнення позивача з 07.12.2018р. з посади помічника голови правління з економічної та інформаційної безпеки за прогул без поважних причин за п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Змінено дату та формулювання підстави звільнення ОСОБА_1 із Споживспілки із «07 грудня 2018 року за прогул без поважних причин за п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України» на «20 травня 2019 року за невиконання роботодавцем законодавства про працю, за ч. З ст. 38 Кодексу законів про працю України».

Зобов`язано Споживспілки видати наказ про звільнення позивача 20.05.2019 р. за невиконання роботодавцем законодавства про працю за ч. З ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Стягнуто з Споживспілки на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку у сумі 369,38 грн. та моральну шкоду у сумі 1000 грн., у задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Згідно з ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Згідно статті 116 КЗпПУ при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно статті 117 КЗпПУ в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Верховний суд в постанові від 23.01.2018 в справі 202/2519/16-ц вказує:

«Суд апеляційної інстанції вищевказаних обставин та норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не врахував та дійшов неправильного висновку про те, що суми вихідної допомоги при припинені трудового договору - є іншими виплатами, що не належать до фонду оплати праці, а тому не є заборгованістю по заробітній платі, а є одноразовою виплатою, що не входить до складової частини саме заробітної плати, в результаті чого не застосував вимоги статті 117 КЗпП України, помилково скасувавши рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову

щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Оскільки законом встановлено, що в день звільнення працівнику виплачуються всі суми, що йому належать, висновок апеляційного суду про відсутність підстав для застосування статті 117 КЗпП України з огляду на те, що вихідна допомога не входить до структури заробітної плати, є помилковим.

Встановивши, що в день звільнення позивачу не були виплачені всі суми, що належали йому від підприємства, необхідно застосувати положення статті 117 КЗпП України та стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку.

Верховний суд України в постанові від 06.12.2017 в справі 212/5615/15-ц вказує: «Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат».

Верховний суд в постанові від 10.05.2018 в справі 331/1861/17 вказує:

«Посилання в касаційній скарзі на пропуск позивачем трьохмісячного строку

звернення до суду за вирішенням трудового спору, є безпідставними, оскільки за змістом положень частини другої статті 233 КЗпП України у поєднанні з

положеннями Закону України «Про оплату праці», право працівника на звернення до суду без обмеження будь-яким строком поширюється не лише на нараховану, але не виплачену заробітну плату, а й на фактично зароблену ним заробітну плату, виплату та нарахування якої роботодавцем чи уповноваженим ним органом не було проведено або проведено її нарахування з порушенням норм діючого законодавства в сфері оплати праці».

Отже, з цих норм і позицій можна дійти до наступних висновків:

1) вихідна допомога, передбачена статтею 44 КЗППУ є складовою заробітної

плати;

2) всі складові заробітної плати, а в т.ч. компенсація за невикористану відпустку і вихідна допомога мають бути виплачені в день звільнення;

3) працівник має право на отримання допомоги згідно ст.44 КЗППУ незалежно від того, чи здійснив роботодавець її нарахування, а позов може бути подано до суду без обмеження за будь-яким строком;

4) за несвоєчасну виплату заробітної плати, а в т.ч. компенсація за невикористану відпустку і вихідної допомоги у роботодавця настає обов`язок сплатити середній заробіток згідно статті 117 КЗППУ.

Згідно позиції Верховного суду у справі 826/15135/15 середній заробіток починає розраховуватись з дня наступного, за днем звільнення.

Згідно долученого до позову розрахунку середньоденний заробіток позивача склав 18,54 грн.

Таким чином, середній заробіток розраховується шляхом множення цієї суми на робочі дні починаючи з 21 травня 2019 року.

В цьому періоді 140 робочих днів (травень - 9; червень - 18; липень - 23; серпень - 21; вересень - 21; жовтень - 22; листопад - 21; грудень - 5).

Верховний суд України в постанові від 26.10.2016 у справі 6-1395цс16 проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разіпорушення роботодавцемзаконодавства прооплату праціпрацівник маєправо безобмежень будь-якимстроком звернутисьдо судузпозовом про стягнення -робітної плати, яка йому належить, тобто усіхвиплат,на якіпрацівник маєправозгідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від кого, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

На позовнівимоги простягнення вихідноїдопомоги строкдавності непоширюється відповідно статті233КЗППУ.

На вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП Українипільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першоїстатті 5 Закону № 3674-VI, не поширюється та застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першоюстатті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Зазначені правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц висловила наступні правові висновки.

Відшкодування, передбаченестаттею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

Відповідно до частини 1статті 9 ЦК Українитака спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченомустаттею 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Щодо доводівВідповідача вчастині моментувиникнення обов`язкувиплатитизаробітну плату і вихідну допомогу відповідач вказує, що на його думку оскільки позивач був звільнений законно за прогул в червні 2019 року і тільки постановою апеляційного суду від листопада 2019 формулювання звільнення було змінено, тому підстави для стягнення середнього заробітку за цей час відсутні, оскільки у відповідача не існувало в цей час обов`язку виплатити позивачу вихідну допомогу.

Отже, позивач вважається таким, що звільнений за ч.З ст.38 КЗпП України, з 20.05.2019 року.

Вихідна допомога складає 1140 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача.

Вимоги щодо стягнення середнього заробітку зачас затримкивиплати компенсаціїза невикористанувідпустку івихідної допомогиза коженробочий деньз 21.05.2019 року по 10.12.2024 року з розрахунку 18,54 гривень за день, також підлягають до задоволення.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентуєтьсястаттею 141 ЦПК України.

Відповідно до ч.6ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до довідки МСЕК позивач являється особою з інвалідністю другої групи, тому судові витрати підлягають стягненню з Спілки споживчих товариств «Споживспілка Полтавської області» на користь держави у сумі 768 грн. 40 коп.

Керуючись ст.ст.116,117,233 КЗпП України,ст. 5 ЦК України,ст.58 Конституції України,ст. ст.12,13,81,82,141,259, 263-265 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Спілки споживчих товариств «Споживспілка Полтавської області» про стягнення заборгованості по заробітній платі задовольнити.

Стягнути з Спілки споживчих товариств «Споживспілка Полтавської області» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку, що складає 1140,00 грн.

Стягнути зСпілки споживчихтовариств «СпоживспілкаПолтавської області»на користь ОСОБА_1 середнійзаробіток зачас затримкивиплати компенсаціїза невикористанувідпустку івихідної допомогиза коженробочий деньз 21.05.2019 року по 10.12.2024 року з розрахунку 18,54 гривень за день.

Стягнути з Спілки споживчих товариств «Споживспілка Полтавської області» на користь держави судовий збір у сумі 768 грн. 40 коп.

Копію повного судового рішення направити учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні протягом 2 (двох) днів з дня його складання.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 (тридцяти) днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОККП НОМЕР_1 .

Відповідач: Спілка споживчих товариств «Споживспілка Полтавської області», адреса: 36003, м. Полтава, вул. Дмитра Коряка,3, код ЄДРПОУ - 38803657.

Рішення суду виготовлено в нарадчій кімнаті в єдиному примірнику.

З текстом рішення суду можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення виготовлено 20.12.2024року.

Суддя Н.В.Тімошенко