Рішення

від 12.12.2024 по справі 568/343/24

РАДИВИЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №568/343/24

Провадження №2/568/142/24

12 грудня 2024 р. м.Радивилів

Радивилівський районний суд Рівненської області у складі головуючого судді Делалової О.М., за участю секретаря судового засідання Мельничук Л.І., представника позивача прокурора Стрільчук Н.О., представника відповідача адвоката Шевчука В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Радивилів в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовомКерівника Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Крупецька сільська рада Дубенського району Рівненської області про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації та продажу на земельних торгах,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор звернувся до суду з позовом в якому просить припинити громадянці російської федерації ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 0,26 га, кадастровий номер 5625888200:01:001:0004, що розташована на території с. Ситне, колишнього Радивилівського (на даний час Дубенського) району Рівненської області, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області та продажу на земельних торгах.

В обґрунтування вимог посилається на те, що відповідач, будучи громадянкою російської федерації, на підставі договору купівлі-продажу від 03 грудня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Радивилівського районного нотаріального округу Рівненської області Гордійчуком В.І., набула право власності на вказану вище земельну ділянку, право власності на яку зареєстровано 03 грудня 2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Разом із цим, перебування у приватній власності відповідача зазначеної земельної ділянки суперечить ст.ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст. ст. 80, 81, 145 Земельного кодексу України (далі- ЗК).

У разі переходу до особи права власності на земельну ділянку, яка за ЗК не може перебувати в її власності, ця земельна ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У випадку, коли земельна ділянка цією особою не відчужена, вона відповідно до статті 145 ЗК підлягає конфіскації за рішенням суду.

Враховуючи, що відповідач, будучи іноземним громадянином, упродовж року після набуття права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення (з 03 грудня 2020 року по даний час) не відчужив її, є підстави для її конфіскації у власність держави.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в даних спірних правовідносинах є бездіяльність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції держави - Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області.

Представник відповідача адвокат Шевчук В.М. подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, пославшись на таке. Так дійсно 03.12.2019р. відповідач купила земельну ділянку площею 0,26 га. у ОСОБА_2 , яка належала останній на праві приватної власності. На його думку, ця подія відбулася правомірно, як укладення угоди у відповідності до законодавства України.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийнято майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно достатті 656 ЦК Українипредметом договору купівлі - продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому, майнові права, право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Як зазначає прокурор, правочин було здійснено у письмовій формі та відбувалася процедура нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Отже відповідач на законних підставах набув право власності на земельну ділянку у спосіб визначений законодавством. Цей договір купівлі-продажу станом на сьогодення ніким не оспорювався та не визнаний недійсним.

Підставою недійсності правочину, а саме договору купівлі-продажу, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першоютретьою, п`ятою та шостоюстатті 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлено ним.

Звертає уваги, що серед підстав не названо ч.4ст. 203 ЦК України, яка містить вимогу відповідності правочину форму, установленій для нього законом. Отже, недодержання форми правочину не означає автоматичного визнання його недійсним. Водночас правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином висновок в позові керівника Дубенської окружної прокуратури не має логічної думки вважати, що право власності набуто незаконно.

З огляд на це, пояснює, що цей припис не містить у складі будь-якої заборони іноземцю купити землю сільськогосподарського призначення в межах населеного пункту. Текст позову також не має посилань на існування заборони на купівлі-продаж земельних ділянок у власність громадян інших держав.

Окрім цього хибність висновку прокурора полягає у застосування приписів частини 4статті 81 ЗК Українидо цих правовідносин щодо власної земельної ділянки. Так «4. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню». Законодавець чітко прописує коли землі сільськогосподарського призначення підлягають відчуженню. Тільки після прийняття у спадок (це перехід права власності), інших умов законодавство не містить. А застосування частини 1статті 145 ЗК Україниу обґрунтуванні правової позиції прокурора замовлено, на його думку, обмеженим тлумаченням земельного законодавства, саме сукупності положень вищезгаданих нормЗК України, які до предмету позову не мають ніякого відношення. За таких обставин вважає, що позовні вимоги не мають правового навантаження до обставин, які наведені прокурором в тексті позову.

Також, вважає, що прокурор звернувся до суду із пропуском строку позовної давності. Зазначив, що відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно містять дані про статус ОСОБА_1 як іноземного громадянина громадянки російської федерації. Початок перебігу позовної давності у цьому спорі слід враховувати коли про порушене право довідалася чи могла довідатися саме держава в особі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області. При цьому в порядку інформаційної взаємодії між Державним реєстром речових прав на нерухоме майно до ДЗК своєчасно надійшли відомості про набуття іноземним громадянином ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення. Тому Головному управлінню Держгеокадастру в Рівненській області ще з 03 грудня 2019 року було відомо про можливі порушення права власності держави на землю з часу спливу одного року з дати отримання зазначеної інформації, тобто з після 03.12.2020р. пішов обраховуватися строк позовної давності. Прокурор же звернувся до суду із позовом лише в лютому 2024 року.

Дубенською окружною прокуратурою Рівненської області подано відповідь на відзив, в якій зазначене таке.Статтею 14 Конституції Українивизначено, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Основним з таких законів єЗемельний кодекс.

Відповідно до ст. 81 ЗУ України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності, приватизації земельних ділянок, що раніше були надані їм в користування, прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості належної їм земельної частки (паю).

Частиною 2статті 81 ЗК Українивизначено, що іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати право власності лише на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомості, які належать їм на праві власності.

Відповідно до частини п`ятоїстатті 22 ЗК Українинабуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимогстатті 130 цього Кодексу, якою не передбачено набуття іноземними громадянами земель сільськогосподарського призначення.

Водночас, відповідно до ч.1ст. 145 ЗК України, якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.

У разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду. Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах (ч.ч.2,4ст. 145 ЗК України).

З матеріалів, долучених до позовної заяви достовірно встановлено, що відповідач станом на дату набуття права власності на спірну земельну ділянку був громадянином російської федерації і до теперішнього часу громадянства України не отримував.

Водночас, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.12.2019 відповідач придбав у ОСОБА_2 спірну земельну ділянку сільськогосподарського призначення, якою відповідач, як іноземний громадянин, відповідно до вимогстатті 81 ЗК Українипостійно володіти не може.

З огляду на вказане, на підставі ч.1статті 145 ЗК Українидо закінчення річного строку після державної реєстрації права власності на зазначену земельну ділянку, тобто до 03.12.2020 відповідач, як нерезидент України повинен був виконати вимоги законодавства щодо відчуження цього об`єкту нерухомості, що ним, однак, самостійно в добровільному порядку вчинено не було.

У разу не відчуження іноземцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення у встановлений строк застосовуються наслідки, передбачені статтями140,143,145 ЗК Україниу вигляді примусового припинення права власності на такі земельні ділянки шляхом їх конфіскації у власність держави.

Порушення зазначених інтересів держави полягає у недотриманні відповідачем, як громадянином іншої держави, визначеного статтями13,14,41 Конституції України, ст.ст.80,145 ЗК Українипорядку відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення протягом року з моменту переходу права власності на неї у встановленому порядку.

На теперішній час відповідач всупереч законодавчій забороні безперешкодно володіє та розпоряджається спірною земельною ділянкою, розташованою на території України.

Прокурор подав відповідь на відзив в якому наголошував на незаконності перебування у власності іноземного громадянина спірної земельної ділянки. Зазначив, що правопорушення вчинене відповідачем є триваючим, а тому вимога про конфіскацію спірних земельних ділянок може бути пред`явлена упродовж усього часу їх незаконного перебування у власності ОСОБА_1 та до моменту припинення у законному порядку титулу дійсного власника майна. Крім того зауважив, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин, під час дії якого строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину в період з 02 квітня 2020 року по 01 липня 2023 року. А тому строк позовної давності не пропущено.

Представник прокуратури у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримала повністю з підстав, наведених у позовній заяві та відповіді на відзив. Суду пояснила, що до ОСОБА_1 в даному випадку не можуть бути застосовані принципи щодо добросовісності набуття, оскільки сам факт набуття іноземним громадянином земельних ділянок сільськогосподарського призначення вже є незаконним, спираючись на норми ЗК. Права ОСОБА_1 жодним чином не будуть порушені, оскільки їй буде повернуто після продажу земельної ділянки її вартість, а також остання не позбавлена можливості набути спірну земельну ділянку у користування не умовах оренди.

Представник Головного управління Держгеокадастру в Рівненській області, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, у поданих поясненнях на позов просив розгляд справи проводити у його відсутність та позовні вимоги задовольнити.

Представник третьої особи Крупецької сільської ради Дубенського району Рівненської області в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, до суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги вважає обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.

Відповідач у судове засідання не з`явився, свої інтереси в суді довірив представляти адвоката Шевчука В.М.

Представник відповідача адвокат Шевчук В.М. у судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Дослідивши всі обставини у справі та перевіривши їх доказами, суд прийшов до таких висновків.

Приписи ст. 131-1 Конституції України, ст. 56 ЦПК України, ст.23Закону України«Про прокуратуру» наділяють прокурора повноваженнями на представництво в суді інтересів держави у випадках, а саме: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Оскільки Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області у відповідності до положень ст.145 Земельного кодексу України, Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», «Положення про Головне управління Держгеокадастру в області» здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, наділене правом на подання такого роду позовів, на лист прокурора про виявлені порушення із вимогою вжити заходів щодо їх усунення, у тому числі в судовому порядку, повідомило окружну прокуратуру про неподання позову щодо усунення даних порушень у зв`язку з відсутністю коштів для сплати судового збору та не заперечує проти звернення з позовом органів прокуратури, станом на 27.02.2024 (день надходження позову до суду) самостійно не реалізувало своє процесуальне право, тому у відповідності до положень ст.23 Закону України «Про прокуратуру», ст.56ЦПК України є всі підстави для підтвердження представництва прокурором інтересів держави в суді, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18 за схожих обставин.

В силу статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний, публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Згідно із ст.13Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом (ст.41 Конституції України).

Правовий статус та порядок використання, зокрема, земель сільськогосподарського призначення визначено Земельним кодексомУкраїни (далі -ЗК України).

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.1ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Судом установлено, що згідно із Договором купівліпродажу земельної ділянки від 03 грудня 2019 року, зареєстрованого в реєстрі за №2495, посвідченого 03.12.2019 приватним нотаріусом Радивилівського районного нотаріального округу Рівненської області Гордійчуком В.І., ОСОБА_1 , яка є громадянкою російської федерації, придбала у ОСОБА_2 , громадянки України, земельну ділянку розміром 0,26 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства; категорія земель землі сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 5625888200:01:001:0004, розташовану в с. Ситне, Радивилівського району, Рівненської області (а.с. 20-21).

Право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 5625888200:01:001:0004, площею 0,26 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства зареєстровано в Державному реєстрі речових прав 03.12.2019, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1620724556258, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 367388260 від 26.02.2024 (а.с. 17-19).

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженоїнаказом Державногокомітету Україниіз земельнихресурсів №548від 23.07.2010 (який діяв на час укладення договору купівлі-продажу) землі для ведення особистого селянського господарства належали до земель сільськогосподарського призначення.

Судом також установлено, що ОСОБА_1 як на час набуття за договором купівлі - продажу права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення (цільове призначення для ведення особистого селянського господарства), так і на теперішній час була та є громадянкою російської федерації, що не є спірним у цій справі та підтверджується інформацією Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області від 18.01.2024р. (а.с. 22).

Відповідно до положень ч.1ст.2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов`язки, що і громадяни України, якщо інше не передбаченоКонституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Суб`єктами права приватної власності на землю, згідно зіст. 80 ЗК Українивизначено, зокрема, громадян та юридичні особи. Проте, з урахуванням змісту частини другоїстатті 81 ЗК України(в редакцій чинній як на час укладення договору купівліпродажу земельної ділянки 27.12.2013 та і на теперішній час) суб`єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства.

Зокрема, іноземні громадяни та особи без громадянства, відповідно до частини другоїстатті 81 ЗК Україниможуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Одночасно, відповідно до частини п`ятоїстатті 22 ЗК України(в редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку) землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Відповідно дост. 35 ЗК України(в редакцій чинній як на час укладення договору купівліпродажу земельної ділянки 03.12.2019 та і на теперішній час) іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи, можуть мати земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва на умовах оренди.

Виходячи з положень ч.4ст.81 ЗК України(в редакцій чинній як на час укладення договору купівліпродажу земельної ділянки 03.12.2019 та і на теперішній час) іноземці, особи без громадянства, можуть отримувати землі сільськогосподарського призначення лише в спадок, при цьому, такі землі протягом року підлягають відчуженню.

З огляду на вказане, законодавцем уЗемельному Кодексі Українизакріплено заборону на набуття іноземними громадянами у власність земель сільськогосподарського призначення, окрім випадків спадкування з подальшим обов`язковим відчуженням, а тому суд відхиляє доводи відповідача про те, що землі сільськогосподарського призначення, набуті за договорами купівлі-продажу, можуть перебувати у власності іноземних громадян.

Виходячи з контексту вищенаведених норм права, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_1 , як громадянин іноземної держави, не може мати у власності землю сільськогосподарського призначення.

Частиною 1статті 145 ЗК України(в редакції, чинній на момент набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку) було передбачено, що якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.

Отже, незалежно від підстав набуття особою права власності на земельну ділянку, яка заЗК Українине може перебувати у власності такої особи, у відповідності до ч.1ст. 145 ЗК Українитака земельна ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.

Тож, відповідач ОСОБА_1 , як нерезидент України, протягом з року з моменту набуття права власності на спірну земельну ділянку, тобто до 03.12.2020 повинна була виконати вимоги законодавства щодо відчуження спірного об`єкта нерухомості.

Однак, в строк до 03.12.2020 ОСОБА_1 в добровільному порядку відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення не провела, що не є спірним у цій справі.

Статтею 145 ЗК України(в редакції, чинній на момент розгляду справи) встановлені підстави припинення права власності на земельну ділянку особи, якщо земельна ділянка не може належати їй на праві власності та/або у зв`язку з порушенням обов`язку щодо її відчуження протягом установленого законом строку, та передбачено що, у разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду (ч.2).Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику (ч.4).

Отже, за відсутності добровільного відчуження іноземним громадянином ОСОБА_1 протягом року після набуття права власності та по теперішній час спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення, право власності на неї підлягає припиненню шляхом її конфіскації за рішенням суду на користь держави, а сама земельна ділянка продажу на земельних торгах, що відповідатиме нормам чинного законодавства.

Зазначений спосіб захисту прав відповідає положенням ч.5 ст.22 (в редакції, чинній станом на 03.12.2019), ч. ч. 2, 4ст.145 ЗК України(в редакції чинній на момент розгляду справи).

Задоволення такого позову призведе до відновлення порушених прав та законних інтересів держави, виходячи з того, що стан збереження земель сільськогосподарського призначення має загальнонаціональне значення.

З урахуванням викладеного, посилання представника відповідача на правомірність набуття ОСОБА_1 спірної земельної ділянки та віднесення її до добросовісного набувача, не гуртується на нормах закону.

Щодо заявленого представником відповідача клопотання про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як встановлено частиною першою статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини четвертої статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257,258,362,559,681,728,786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Зазначені зміни вступили в силу з 02 квітня 2020 року.

З урахуванням того, що останнім днем звернення до суду з позовом у межах трирічного строку позовної давності було 03.12.2023, а Закон N540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року, з огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин, який діяв до 01 липня 2023 року строк позовної давності не є пропущеним.

За таких обставин, позов належить задовольнити в повному обсязі.

Згідно з частиною першою, пунктами 1, 2 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду із позовом Рівненською обласною прокуратурою було сплачено судовий збір за пред`явлення позову у сумі 3 028 грн., який з урахуванням задоволення позову підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст.13, 56, 76, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заявуКерівника Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Крупецька сільська рада Дубенського району Рівненської області про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації та продажу на земельних торгах - задовольнити.

Припинити громадянці російської федерації ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 5625888200:01:001:0004, площею 0.26 га, розташовану за адресою: Рівненська область, Радивилівський (нині Дубенський) район, с. Ситне, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області та продажу на земельних торгах.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Рівненської обласної прокуратури (реквізити отримувача: 33028, м. Рівне, вул. 16 Липня, 52, МФО 820172, р/р UA228201720343130001000015371 в ДКСУ в м. Київ, код за ЄДРПОУ 02910077, код класифікації видатків бюджету 2800) сплачений судовий збір в розмірі 3 028,00 грн.

Рішення може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складено 20.12.2024р.

Суддя О.М. Делалова