Ухвала

від 19.12.2024 по справі 922/1874/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/1874/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т. М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,

розглянувши матеріали касаційної скарги та касаційної скарги (нова редакція) Харківської міської ради (далі - Рада, скаржник)

на рішення Господарського суду Харківської області від 26.09.2024,

постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2024

та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2024

постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2024

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Балакірєва 17»

до Харківської міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради;

2) Департамент житлово-комунального господарства Харківської міської ради

про стягнення 577 146,07 грн,

ВСТАНОВИВ:

Рада 13.12.2024 через «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2024, рішення Господарського суду Харківської області від 26.09.2024 у справі №922/1874/24 та передати справу повністю на повний новий розгляд до Господарського суду Харківської області. Крім того, в прохальній частині касаційної скарги просить зупинити виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 26.09.2024 у справі №922/1874/24 до закінчення їхнього перегляду в касаційному порядку, розглянути та задовольнити клопотання про передачу справи №922/1874/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, забезпечити розгляд справи №922/1874/24 в усіх судових засіданнях в цьому касаційному провадженні у режимі відеоконференції та доручити Господарському суду Харківської області або Східному апеляційному господарському суду забезпечити проведення всіх судових засідань у розгляді справи №922/1874/24 у режимі відеоконференції, а також повідомити Раду про дату та час судового засідання з розгляду даної касаційної скарги (з викликом представників сторін).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №922/1874/24 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Ємця А.А.

Крім того, Рада 16.12.2024 через «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою (нова редакція), в якій просить, зокрема, скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2024, рішення Господарського суду Харківської області від 26.09.2024, додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2024, та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2024 у справі №922/1874/24 і справу повністю передати на повний новий розгляд до Господарського суду Харківської області. Крім того, в прохальній частині касаційної скарги просить зупинити виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2024, рішення Господарського суду Харківської області від 26.09.2024, додаткової постанови Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 та додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2024 у справі № 922/1874/24 до закінчення їхнього перегляду в касаційному порядку, розглянути та задовольнити клопотання про передачу справи №922/1874/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, забезпечити розгляд справи №922/1874/24 в усіх судових засіданнях в цьому касаційному провадженні у режимі відеоконференції та доручити Господарському суду Харківської області або Східному апеляційному господарському суду забезпечити проведення всіх судових засідань у розгляді справи №922/1874/24 у режимі відеоконференції, а також повідомити Раду про дату та час судового засідання з розгляду даної касаційної скарги (з викликом представників сторін).

Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 16.12.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №922/1874/24 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Ємця А.А.

Відповідно до частини першої та другої статті 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження. У разі доповнення чи зміни касаційної скарги особа, яка подала касаційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до касаційної скарги іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу. В іншому разі суд не враховує такі доповнення чи зміни.

Згідно з частинами першою та другою статті 288 ГПК України: касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення; якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення; учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР), Східний апеляційний господарський суд у справі №922/1874/24 переглянув рішення Господарського суду Харківської області від 26.09.2024 та прийняв 26.11.2024 постанову, повний текст якої складено 04.12.2024, а також переглянув додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2024 та прийняв 26.11.2024 постанову, повний текст якої складено 05.12.2024.

Отже, строк за приписами частини першої статті 288 ГПК України на оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2024, якою переглянуте рішення Господарського суду Харківської області від 26.09.2024 у справі №922/1874/24 закінчується 24.12.2024 тоді, як строк на оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2024, якою переглянуте додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2024 у справі №922/1874/24 закінчується 25.12.2024.

Водночас Рада з касаційною скаргою (нова редакція), як зазначено вище, звернулася 16.12.2024 через «Електронний суд» та у якій викладено новий предмет оскарження та додано докази надсилання її копії іншим учасникам справи.

За таких обставин враховуючи, що касаційну скаргу (нова редакція) Рада подала в межах строку на касаційне оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2024, якою переглянуте рішення Господарського суду Харківської області від 26.09.2024 у справі №922/1874/24 та касаційне оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2024, якою переглянуте додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2024 у справі №922/1874/24, а її копію направлено іншим учасникам справи, Суд враховує її як зміну та доповнення первісної касаційної скарги, подану у строки з дотриманням статей 288, 289 ГПК України.

Верховний Суд вважає зазначити про те, що Рада у касаційній скарзі (нова редакція) лінгвістично визначило предмет оскарження, зокрема, як додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 у справі №922/1874/24, та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2024 у справі №922/1874/24. Водночас беручи до уваги те, що постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2024, переглянуте додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2024 у справі №922/1874/24, Суд вважає, що Рада у касаційній скарзі (нова редакція) просить, зокрема, скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2024, якою переглянуте додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2024 у справі №922/1874/24 так і саме додаткове рішення місцевого суду від 07.10.2024.

З матеріалів касаційної скарги та ЄДРСР вбачається, що Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Балакірєва 17» (далі - ОСББ «Балакірєва 17») звернулося до суду про стягнення Ради заборгованості зі сплати внесків за управління та утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової територій у розмірі 577 146,07 грн.

Господарський суд Харківської області рішенням від 26.09.2024 у справі №922/1874/24, залишеним без змін Східним апеляційним господарським судом постановою від 26.11.2024, позов задовольнив повністю. Стягнув з Ради на користь ОСББ «Балакірєва 17» заборгованість зі сплати внесків за управління та утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової територій у розмірі 577 146,07 грн та 6 925,76 грн судового збору.

Зі змісту судових рішень вбачається, що: ОСББ «Балакірєва 17» забезпечує утримання будинку та прибудинкової території за адресою: м. Харків, вул. Станіслава Партали (Балакірєва), буд. 17. Зазначений житловий будинок перебуває на балансі ОСББ «Балакірєва 17»; протоколом №1 від 08.02.2020 установчих зборів співвласників багатоквартирного будинку затверджено розмір внеску на управління та утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової територій на 2020 рік у розмірі 4,81грн за 1 м2 загальної площі квартир; відповідно до протоколу №2/20 від 26.12.2020 загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку ОСББ «Балакірєва 17» затверджено розмір внеску на управління та утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової територій з 01.01.2021 року - 5,49 грн з 1 м2 загальної площі квартир або нежитлових приміщень для перших поверхів та 5,99 грн з 1 м2 загальної площі квартир або нежитлових приміщень для поверхів вище першого; за Радою зареєстровано право власності на 28 квартир в будинку за адресою: м. Харків, вул. Станіслава Партали (Балакірєва), буд. 17, загальною площею 1 997,80 м2. Зазначені обставини підтверджені інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно; спірні правовідносини стосуються сплати внесків за управління та утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової територій з лютого 2020 року по 01 травня 2024 року; оскільки відповідач є власником 28 квартир загальною площею 1 997,80 м2 в будинку за адресою м. Харків, вул. Станіслава Партали (Балакірєва), буд. 17, а отже зобов`язаний здійснювати внески на управління та утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової територій; суд відхилив посилання відповідача на те, що Рада не є користувачем, а є органом приватизації - розпорядником вказаних квартирами, оскільки будь-яких підстав для не виконання обов`язків по утриманню майна, встановлених статтею 322 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», у Ради не має, з яким погодився суд апеляційної інстанції. Щодо заяви відповідача про наслідки спливу позовної давності, то суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що позивачем такий строк не пропущений з урахуванням продовження таких строків у зв`язку з COVID-19 та зупиненням перебігу строків позовної давності у зв`язку з введенням в України воєнного стану.

Господарський суд Харківської області додатковим рішення від 07.10.20242

у справі №922/1874/24, залишеним без змін Східним апеляційним господарським судом постановою від 26.11.2024, заяву ОСББ «Балакірєва 17» про ухвалення додаткового рішення (вх.№ 24662 від 01.10.2024) задовольнив частково. Ухвалив у справі №922/1874/24 додаткове рішення. Стягнув з Ради на користь ОСББ «Балакірєва 17» 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Видав наказ після набрання додатковим рішенням законної сили. В решті заяви відмовив.

Зі змісту судових рішень вбачається, що: позивачем заявлено до розподілу 115 000 грн витрат на професійну правничу допомогу; місцевий господарський суд врахував заперечення відповідача щодо розміру заявлених позивачем витрат, врахував співмірність заявлених витрат зі складністю справи, реальністю наданих послуг, витраченому адвокатом часу та задовольнив заяву позивача частково у розмірі 25 000 грн. Апеляційний суд дійшов висновку, що під час ухвалення додаткового рішення у даній справі Господарським судом Харківської області установлені всі суттєві обставини справи, надано їм належну оцінку, правильно застосовані норми матеріального права та дотримано вимоги процесуального права, враховано правові висновки Верховного Суду дійшов до висновку, що правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного додаткового рішення у даній справі не установлені.

Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги Ради в контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Відповідно до статті 244 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

З огляду на те, що додаткове судове рішення як похідне від первісного судового акта є його невід`ємною складовою, і інший порядок оскарження додаткового судового рішення ГПК України не визначений, касаційне оскарження додаткового рішення здійснюється за правилами, встановленими цим Кодексом для основного рішення.

Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2021 у справі №905/1623/20.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028,00 гривень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у справі №922/1874/24 є стягнення 577 146,07 грн, а, отже, ціна позову у цій справі безумовно не перевищує та є меншою п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2024 рік - 1 514 000,00 грн).

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» -«г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Рада у поданій касаційній скарзі (нова редакція) з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що постанова Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 та рішення господарського суду Харківської області від 26.09.2024 у справі № 922/1874/24, та додаткова постанова Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2024 у справі № 922/1874/24 підлягають касаційному оскарженню, оскільки попередніми судами в оскаржуваних судових рішеннях не вірно застосовано та не враховано норми статей 19, 57, 58, 142, 143, 144, 145, 146 Конституції України, статей 257, 262, 267, 317, 319, 321, 327, 328 ЦК України, статей 9, 15, 30, 58, 64 Житлового кодексу Української РСР, статей 4, 6, частини третьої статті 16, статей 24, 59, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та неврахування правових висновків, викладених в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.10.2020 у справі №504/2797/16-а (питання віднесення рішень органу місцевого самоврядування до нормативно-правових актів) та постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі №3-604гс16, від 05.10.2016 у справі №916/2129/15, від 23.11.2016 у справі №916/2144/15, від 25.01.2017 у справі №916/2131/15, від 15.03.2017 у справі №916/2130/15 (питання реалізації органом місцевого самоврядування права власності від імені територіальної громади виключно у спосіб, передбачений законом), постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/73/17, від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (щодо офіційного визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, набуття права власності, набуття та розпорядженням власністю в тому числі і комунальної).

Також скаржник у скарзі посилається на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України та зазначає, що судами прийнято рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (у відзиві міської ради та апеляційній скарзі міська рада обґрунтовувала судам першої та апеляційної інстанції необхідність залучення до розгляду справи, однак судами проігноровано та незалучено до розгляду справи користувачів квартир, яким ці квартири передані відповідно до рішень виконавчого комітету Харківської міської ради та які користуються цими квартирами).

Скаржник у скарзі посилається й на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК та зазначає на відсутності висновку Верховного Суду щодо обов`язку власника нерухомості сплачувати внески за управління та утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, якщо нерухоме майно - квартири перебувають у комунальній власності згідно та для виконання вимог ЦК України, Житлового кодексу Української РСР, Законів України «Про приватизацію державного житлового фонду», «Про місцеве самоврядування в Україні» без мети отримання прибутку для його збереження/розпорядження, забезпечення житлом та його приватизації відповідно до вимог чинного законодавства України, оскільки є органом приватизації.

Крім того, скаржник у касаційній скарзі з посиланням на підпункти «а», «б», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України зазначає, що постанова Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2024, рішення Господарського суду Харківської області від 26.09.2024 у справі №922/1874/24 та додаткова постанова Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2024, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2024 у справі №922/1874/24 підлягають касаційному оскарженню, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, Рада відповідно до цього кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваним судовим рішенням при розгляді іншої справи (№906/884/19), скарга становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для територіальних громад України в тому числі і для Харківської міської територіальної громади в особі Ради, а саме:

судами поверхнево досліджено надані відповідачем заперечення та документи, за основу оспорюваних постанови та рішення взято до уваги лише твердження та докази позивача. Судами в оскаржуваних постанові від 26.11.2024 та рішенні від 26.09.2024 взагалі проігноровано та не досліджено те, що Рада є власником комунального майна Харківської міської територіальної громади рухомого та нерухомого майна. Квартири (28 квартир) в будинку за адресою: м. Харків, вул. Станіслава Партали (Балакірєва), буд. 17, зареєстровані за Харківською міською територіальною громадою в особі Харківської міської ради на виконання вимог Цивільного кодексу України, Житлового кодексу Української РСР, Законів України «Про приватизацію державного житлового фонду», «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншого чинного законодавства для забезпечення відповідних категорій мешканців, які мають відповідну потребу житлом. Таким чином, в цьому випадку, на думку скаржника, Харківська міська рада не є користувачем вказаних у позовній заяві квартир, а є, на його думку, в розумінні чинного законодавства України органом приватизації - розпорядником вказаних квартир, а тому судове рішення від 26.09.2024 та постанова від 26.11.2024 у цій справі впливають на майнові та адміністративні права Ради щодо здійснення приватизації комунального майна та здійснення державного контролю за його використанням;

суди в оскаржуваних рішенні та постанові посилаються на висновки викладені у постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 906/884/19, які не можуть бути застосовані у подібних правовідносинах. У постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі №906/884/19 та її висновках наведено про міську раду, як власника майна (нежитлові приміщення) яке передано в оренду для отримання прибутку від використання комунальної власності, а у справі №922/1874/24 міська рада є власником комунального майна (28 квартир в будинку по вул. Станіслава Партали, 17, м. Харків), яке зареєстровано за міською радою для збереження/розпорядження, забезпечення житлом та його приватизації на виконання вимог Цивільного кодексу України, Житлового кодексу Української РСР, Законів України «Про приватизацію державного житлового фонду», «Про місцеве самоврядування в Україні», -

таким чином, на думку скаржника, касаційна скарга у справі №922/1874/24 стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для територіальних громад міст та селищ України в тому числі і для Ради, як представника Харківської міської Територіальної громади, а також є необхідність відступити від Висновків викладених у постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 906/884/19.

Розглянувши наведені міркування у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

У поданій касаційній скарзі скаржник хоча й послався на випадок передбачений підпунктом «а» підпункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, проте не навів жодних та належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, який передбачає випадок як виключення із загального правила для відкриття касаційного провадження у справі, з огляду на те, що ціна позову у цій справі менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами «а»-«г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Скаржником у касаційній скарзі не наведено жодних аргументів та доводів, які б відповідали вказаним вище критеріям, та не наведено жодних доказів якісного і кількісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі, та є обґрунтована, вмотивована необхідність відступити від правової позиції, викладеної Верховними Судом у постанові від 02.09.20220 у справі №906/884/19 через призму критеріїв відступу від правової позиції Верховного Суду, висловлених у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №910/8091/20, від 24.06.2021 у справі №914/2614/13, від 12.11.2024 у справі №905/738/23 та ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №5017/1221/2012, від 14.09.2021 у справі №757/7499/17-ц, від 17.11.2021 у справі №522/2493/18, від 22.12.2021 у справі №753/8945/19.

Верховний Суд виходить з того, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Верховний Суд виходить з того, що скаржником у касаційній скарзі аргументовано не наведено випадку щодо оскарження судових рішень у справі №922/1874/24 за підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, а в цій частині зводяться до тлумачення обставин справи.

Твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України судом також відхиляються, як необґрунтовані, виходячи за такого.

Верховний Суд виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення «виняткове значення» справи для учасника, слід розуміти, що в цьому випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Доводи скаржника, що ця справа має виняткове значення для територіальних громад України в тому числі і для Харківської міської територіальної громади в особі Ради не є аргументованими і переконливими, адже постановлення судового рішення не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом, а обґрунтування щодо даних правовідносин зводяться лише до незгоди із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду даної справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійсненні судами, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції.

Верховний Суд зазначає, що положення про те, що особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи означає, що особа, яка звертається з касаційною скаргою, має обґрунтувати зазначені обставини та додати докази на їх підтвердження.

При цьому тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

Зазначення у скарзі, що Рада відповідно до ГПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваним судовим рішенням при розгляді іншої справи (№906/884/19), оскільки суди в оскаржуваних рішенні та постанові (рішення Господарського суду Харківської області від 26.09.2024, постанова Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 у цій справі) посилаються на висновки викладені у постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі №906/884/19, які не можуть бути застосовані у подібних правовідносинах недостатньо для висновку про наявність підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України. До того ж твердження скаржника, що висновки викладені у постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі №906/884/19, які не можуть бути застосовані у подібних правовідносинах та існує необхідність відступити від висновків викладених у постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі №906/884/19 можуть розглядатись та кваліфікуватись як підстава для відкриття касаційного провадження визначені пунктами 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України, а не обґрунтуванням наявності випадку, передбаченим підпунктом «б» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, з міркувань викладених вище та зводиться до переоцінки доказів та встановлення обставин справи, що в силу статті 300 ГПК України не відносить до повноважень Верховного Суду.

Отже, скаржник в порушення підпункту «б» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не обґрунтував яким чином відповідно до цього кодексу позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваним судовим рішенням при розгляді іншої справи (№906/884/19).

Водночас касаційна скарга на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 у справі №922/1874/24 взагалі не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ. Верховний Суд звертається до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 21.05.2021 у справі №905/1623/20.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, стягнення заборгованості, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.

Отже, Верховний Суд констатує, що доступ до правосуддя у скаржника відбувся та справу розглянуто двома попередніми судовими інстанціями.

Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак застосування наявності/відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був прередбачувальним, скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

У постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

Отже обставин, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 26.09.2024, постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2024, постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 у справі №922/1874/24, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження, клопотання скаржника не розглядаються.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою та касаційною скаргою (нова редакція) Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 26.09.2024, постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2024 постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 у справі №922/1874/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець