Постанова
від 19.12.2024 по справі 910/5625/23
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/5625/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О. А. - головуючий, Баранець О. М., Мамалуй О. О.

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А.

та представників:

позивача - Вакуленко Є. В.

відповідача 1 - Пономарьов А. О.

відповідача 2 - не з`явився

відповідача 3 - Ісаєнко О. В.

третьої особи - Нестеренко Т. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 (головуючий - Андрієнко В. В., судді Сітайло Л. Г., Шапран В. В.)

і рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 (суддя - Котков О. В.)

та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.05.2024 (суддя - Котков О. В.)

у справі № 910/5625/23

за позовом ОСОБА_3

до 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_4 , 3) ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Електромобіл"

про переведення прав та обов`язків покупця частки у статутному капіталі

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_3 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (відповідач 1), ОСОБА_4 (відповідач 2) та ОСОБА_2 (відповідач 3) про переведення на позивача прав та обов`язків покупців - ОСОБА_4 та ОСОБА_1 частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Електромобіл" у розмірі по 25% статутного капіталу кожного, а разом 50% статутного капіталу за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства від 26.01.2023.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником частки у статутному капіталі ТОВ "Електромобіл" у розмірі 50%. Відповідачі 1, 2 при відчуженні своїх часток на користь відповідача 3 не дотрималися процедури, установленої частиною третьою статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", п.13.3 статуту ТОВ "Електромобіл", чим порушили переважне право позивача на придбання часток відповідачів 1, 2, закріплене в частині першій статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 позов задоволено повністю.

4. Переведено на ОСОБА_3 права та обов`язки покупців - ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Електромобіл" у розмірі по 25% статутного капіталу кожного, а разом 50% статутного капіталу за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства від 26.01.2023. Вирішено перерахувати ОСОБА_4 з депозитного рахунку Господарського суду міста Києва грошову суму, яку за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства від 26.01.2023 було сплачено покупцем, що становить 10 000 грн, сплачені платіжною інструкцією № 0.0.2942864365.1 від 11.04.2023 та перерахувати ОСОБА_1 з депозитного рахунку Господарського суду міста Києва грошову суму, яку за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства від 26.01.2023 було сплачено покупцем, що становить 10 000 грн, сплачені платіжною інструкцією № 0.0.2942893289.1 від 11.04.2023.

5. Рішення обґрунтовано тим, що учасники Товариства з обмеженою відповідальністю "Електромобіл", які мали намір відчужити свою частку третій особі, були зобов`язані письмово повідомити про це решту учасників Товариства згідно з пунктом 13.3 Статуту, що свідчило б про дотримання ними умов статуту, які є обов`язковими в силу статті 6 Закону та про відчуження своєї частки у установленому законом і статутом порядку. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів письмового повідомлення позивача про намір ОСОБА_1 та ОСОБА_4 здійснити продаж належних їм часток у статутному капіталі ТОВ "Електромобіл". Вищевказана обставина свідчить про порушення переважного права ОСОБА_3 на придбання частки інших учасників вищенаведеного товариства.

6. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 09.05.2024 заяву ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/5625/23 задоволено частково.

7. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу - 20 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу - 20 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу - 20 000 грн. В іншій частині заяви відмовлено.

8. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.05.2024 залишено без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

9. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

10. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 т у справі № 909/1294/15, від 23.06.2020 у справі № 909/337/19, від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 910/12258/17, від 11.06.2018 у справі № 916/613/17, від 01.06.2021 у справі № 910/3527/20, від 21.03.2021 у справі № 923/785/19, від 01.06.2021 у справі № 910/2388/20, від 02.09.2020 у справі № 757/5252/17-ц.

11. Також в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суди першої і апеляційної інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

12. Разом з цим скаржник стверджує, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права щодо закриття підготовчого засідання та початку розгляду справи по суті, а також доводить, що місцевий господарський суд ухвалив рішення за відсутності ОСОБА_2 (відповідача 3).

13. Окрім цього, скаржник у касаційній скарзі, в якості підстав касаційного оскарження судових рішень, також посилається на пукти 2 і 3 частини другої статті 287 ГПК України.

14. ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2024, рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.05.2024 та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

15. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19, від 01.06.2021 у справі № 910/2388/20 та від 23.06.2020 у справі № 909/337/19.

16. Також в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень пункту 3 частини першої статті 3, частин першої-третьої статті 6, частини другої статті 212, частини першої статті 627 та статті 628 Цивільного кодексу України.

Позиція інших учасників справи

17. Відповідач 2 подав письмові пояснення на касаційну скаргу у якому останній погоджується з доводами касаційної скарги, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

18. Позивач подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційних скарг, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить відмовити у задоволенні касаційних скарг, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

19. Третя особа подала відзив на касаційні скарги у якому не погоджується з доводами касаційних скарг, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить відмовити у задоволенні касаційних скарг, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Розгляд заяв і клопотань

20. 17.12.2024 до Верховного Суду від представника відповідача 3 надійшло клопотання про долучення доказів, а саме Інформаційної довідки від 16.12.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна.

21. Верховний суд відхиляє зазначене клопотання, як необґрунтоване з огляду на таке.

22. Відповідно до частини першої статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

23. Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина сьома статті 300 ГПК України).

24. Так за приписами частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

25. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

26. З огляду на наведене Верховний Суд зазначає, що чинним процесуальним законодавством не передбачено подання учасником справи нових доказів на стадії касаційного провадження у справі, відповідно, подане представником відповідача 3 клопотання про долучення доказів є необґрунтованим.

27. 19.12.2024 до Верховного Суду від представника позивача надійшло клопотання про встановлення осіб, присутніх в судовому засіданні.

28. Наведене клопотання обґрунтовано тим, що громадянин ОСОБА_5 , який відвідує судові засідання у цій справі в якості вільного слухача, своєю присутністю та діями вчиняє тиск на представника позивача, адвоката - Вакуленко Є. В., у зв`язку з чим наявні підстави для видалення вказаної особи із зали судових засідань.

29. Верховний суд відхиляє зазначене клопотання з огляду на таке.

30. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (стаття 2 ГПК України).

31. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами (частина третя статті 2 ГПК України).

32. Засади гласності та відкритості судового процесу визначено Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

33. Зокрема, згідно з частиною третьою статті 11 названого Закону, розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, установлених законом. У відкритому судовому засіданні мають право бути присутніми будь-які особи. У разі вчинення особою дій, що свідчать про неповагу до суду або учасників судового процесу, така особа за вмотивованим судовим рішенням може бути видалена із зали судового засідання.

34. Разом з цим, відповідно до частин першої-четвертої статті 8 ГПК України розгляд справ у господарських судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Будь-яка особа має право бути присутньою у відкритому судовому засіданні. Від особи, яка бажає бути присутньою у судовому засіданні, забороняється вимагати будь-які документи, крім документа, що посвідчує особу. Особи, які бажають бути присутніми у судовому засіданні, допускаються до зали судових засідань до початку судового засідання або під час перерви. Суд може видалити із зали судових засідань осіб, які перешкоджають веденню судового засідання, здійсненню прав або виконанню обов`язків учасників судового процесу або судді, порушують порядок у залі суду.

35. Отже, присутність в судовому засіданні осіб, які не є учасниками справи, що розглядається, є правом таких осіб, що прямо передбачено законом та може бути обмежено виключно у разі порушення такими особами порядку ведення судового засідання, при цьому вирішення даного питання здійснюється на розсуд суду, а відтак, дослідивши доводи представника позивача, які наведені у поданому клопотанні Суд не знайшов підстав для видалення будь-кого із вільних слухачів із зали судових засідань.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

36. ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Електромобіл" б/н від 13.11.2019 та Актів приймання - передачі часток статутного капіталу ТОВ "Електромобіл" від 13.11.2019 є власником 50% статутного капіталу у ТОВ "Електромобіл".

37. На момент набуття позивачем права власності на 50% статутного капіталу ТОВ "Електромобіл", іншими учасниками цього товариства були ОСОБА_1 , якому належало 25% частки в статутному капіталі ТОВ "Електромобіл", та ОСОБА_4 , якій належало 25% частки в статутному капіталі ТОВ "Електромобіл".

38. В силу пункту 22.2 Статуту учасник Товариства має право здійснити відчуження часток у статутному капіталі Товариства, у порядку установленому законодавством та Статутом Товариства.

39. Відповідно до п.13.9 Статуту відчуження частки (частини частки) у статутному капіталі Товариства допускається лише за згодою інших Учасників Товариства.

40. Згідно з п. 13.10, 13.11 Статуту Учасник Товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі Товариства оплатно або безоплатно іншим Учасникам Товариства або третім особам. Учасник Товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі лише в тій частині, в якій вона є оплаченою.

41. Учасник Товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, зобов`язаний письмово повідомити про це інших Учасників Товариства та поінформувати про ціну та розмір частки, що відчужується, інші умови такого продажу. Якщо жоден з Учасників Товариства протягом 30 днів з дати отримання повідомлення про намір Учасника продати частку (частину частки) не повідомив письмово Учасника, який продає частку (частину частки), про намір скористатися своїм переважним правом, вважається, що такий Учасник Товариства надав свою згоду на 31 день з дати отримання повідомлення, і така частка (частина частки) може бути відчужена третій особі на умовах, які були повідомлені Учасникам Товариства (п. 13.3 Статуту).

42. Відповідно до п. 13.5 Статуту Учасник Товариства має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов`язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого Учасника Товариства є порушеним. Позовна давність за такими вимогами становить один рік.

43. 02.12.2022 між ОСОБА_4 (продавець 1), ОСОБА_1 (продавець 2) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено Договір № 7 купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Електромобіл", відповідно до пункту 1.1 якого продавець 1 та продавець 2 передають корпоративні права покупцю на належну продавцю 1 та продавцю 2 частку в Статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Електромобіл", а покупець приймає та зобов`язується сплатити продавцям вартість частки, згідно домовленості.

44. Згідно з п.2.2 Договору у результаті відчуження продавцем 1 та продавцем 2 частки на користь покупця, покупець набуває частку в розмірі 20 000,00 грн - номінальна вартість, що становить 50% Статутного капіталу Товариства.

45. В п.2.3.2 Договору визначено, що факт передачі частки в статутному капіталі Товариства від продавця 1 та продавця 2 до покупця засвідчується Актом приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства, який підписується сторонами. Підписи сторін на вищевказаному Акті приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, в день підписання акту приймання-передачі частки.

46. Згідно з Актом приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Електромобіл" від 02.12.2022, продавець 1 передав, а покупець прийняв частку в статутному капіталі ТОВ "Електромобіл", що становить 25% Статутного капіталу Товариства, що в грошовому виразі складає 10 000,00 грн, та продавець 2 передав, а покупець прийняв частку в статутному капіталі ТОВ "Електромобіл", що становить 25% Статутного капіталу Товариства, що в грошовому виразі складає 10 000,00 грн.

47. Зі змісту Акта вбачається, що цей Акт складено у відповідності до умов договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства від 02.12.2022.

48. Справжність підписів продавців та покупця на цьому Акті засвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клімовою Н. В. та зареєстровано в реєстрі за № 6364, 6365, 6366.

49. 20.01.2023 ОСОБА_2 листом повідомила ОСОБА_1 про неможливість виконання зобов`язань за договором № 7 від 02.12.2022 в частині здійснення розрахунків, у зв`язку з чим просила у 7-денний термін переоформити частки у Статутному капіталі ТОВ "Електромобіл" шляхом укладання договору купівлі-продажу на таких самих умовах, які передбачені договором № 7 від 02.12.2022.

50. У відповідь на лист від 20.02.2023 ОСОБА_1 листом від 22.01.2023 повідомив ОСОБА_2 , що не заперечує проти переоформлення частки у Статутному капіталі ТОВ "Електромобіл" у 7-денний термін.

51. 26.01.2023 між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець 1), ОСОБА_1 (покупець 2) укладено Договір № 7/1-23 купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Електромобіл", відповідно до п.1.1 якого продавець передає корпоративні права покупцю 1 та покупцю 2 на належну продавцю частку у Статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Електромобіл", а покупець 1 та покупець 2 приймають та зобов`язуються сплатити продавцю вартість частки, згідно домовленості.

52. Відповідно до п.2.2 Договору у результаті відчуження продавцем частки на користь покупця 1 та покупця 2, покупець 1 набуває частку в розмірі 10 000,00 грн - номінальна вартість, що становить 25% Статутного капіталу Товариства, покупець 2 набуває частку в розмірі 10 000,00 грн - номінальна вартість, що становить 25% Статутного капіталу Товариства.

53. За умовами п.2.3.2 Договору факт передачі частки в статутному капіталі Товариства від продавця до покупця 1 та покупця 2 засвідчується Актом приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства, який підписується сторонами. Підписи сторін на вищевказаному Акті приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, в день підписання Акта приймання-передачі частки.

54. Згідно з Актом приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Електромобіл" від 26.01.2023, продавець передав, а покупець 1 прийняв частку в статутному капіталі ТОВ "Електромобіл", що становить 25% Статутного капіталу Товариства, що в грошовому виразі складає 10 000,00 грн, та продавець передав, а покупець 2 прийняв частку в статутному капіталі ТОВ "Електромобіл", що становить 25% Статутного капіталу Товариства, що в грошовому виразі складає 10 000,00 грн.

55. Зі змісту Акта вбачається, що цей Акт складено у відповідності до умов договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства від 26.01.2023.

56. Справжність підписів продавця та покупців на цьому Акті засвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клімовою Н. В. та зареєстровано в реєстрі за № 438, 439, 440.

Позиція Верховного Суду

57. Перевіривши повноту встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах та заперечення, наведені у відзивах, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

58. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

59. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

60. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

61. Згідно із частинами першою - другою статті 96-1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

62. Згідно із частиною шостою статті 96-1 ЦК України, корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.

63. У корпоративних відносинах об`єктом захисту є корпоративні права учасника товариства.

64. До корпоративних прав учасників ТОВ належать, зокрема, право розпоряджатись своєю часткою у статутному капіталі товариства.

65. Згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються, зокрема, майнові права та обов`язки, в тому числі і частка в статутному капіталі господарського товариства.

66. Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи врегульовано статтею 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

67. Відповідно до вимог частин першої, другої статті 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам. Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Відповідне положення може бути внесене до статуту або виключене з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства.

68. Відчуження частки в статутному капіталі товариства має своєю метою припинення права власності на цю частку в особи, яка відчужує її, щоб певна інша особа (один учасник чи кілька учасників цього товариства або треті особи) набула право на цю частку.

69. Підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі, зокрема до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою. Відчуження відбувається на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо

Подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15.

70. Правила застосування механізму переважного права учасника на придбання частки у статутному капіталі, яка продається, встановлено статтею 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

71. За змістом частини першої статті 20 вказаного Закону учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, яка продається третій особі.

72. Переважне право - це право (правомочність), яке забезпечує першочерговість перед іншими (третіми) особами на вчинення певної юридичної дії. Метою застосування інституту переважного права у корпоративних правовідносинах є збереження складу учасників товариства.

73. Частинами третьою, четвертою статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" встановлено, що учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, зобов`язаний письмово повідомити про це інших учасників товариства та поінформувати про ціну та розмір частки, що відчужується, інші умови такого продажу. Якщо жоден з учасників товариства протягом 30 днів з дати отримання повідомлення про намір учасника продати частку (частину частки) не повідомив письмово учасника, який продає частку (частину частки), про намір скористатися своїм переважним правом, вважається, що такий учасник товариства надав свою згоду на 31 день з дати отримання повідомлення, і така частка (частина частки) може бути відчужена третій особі на умовах, які були повідомлені учасникам товариства. Якщо учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, отримав від іншого учасника письмову заяву про намір скористатися своїм переважним правом, такі учасники зобов`язані протягом одного місяця укласти договір купівлі-продажу пропонованої до продажу частки (частини частки).

74. Статутом товариства може встановлюватися інший порядок реалізації переважного права учасників товариства, розподілу відчужуваної частки (частини частки) між іншими учасниками товариства, відмови від реалізації переважного права учасників товариства. Статутом може встановлюватися, що учасники товариства не мають переважного права. Статутом також може бути передбачений обов`язок учасника товариства, який має намір продати частку (частину частки) третій особі, провести спершу переговори щодо її продажу з іншими учасниками товариства. Відповідні положення можуть бути внесені до статуту, змінені або виключені з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства (частина шоста статті 20 вказаного Закону).

75. Суди попередніх інстанцій встановили, що в силу пункту 22.2 Статуту учасник Товариства має право здійснити відчуження часток у статутному капіталі Товариства, у порядку установленому законодавством та Статутом Товариства.

76. Відповідно до п.13.9 Статуту відчуження частки (частини частки) у статутному капіталі Товариства допускається лише за згодою інших Учасників Товариства.

77. Згідно з п. 13.10, 13.11 Статуту Учасник Товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі Товариства оплатно або безоплатно іншим Учасникам Товариства або третім особам. Учасник Товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі лише в тій частині, в якій вона є оплаченою.

78. Учасник Товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, зобов`язаний письмово повідомити про це інших Учасників Товариства та поінформувати про ціну та розмір частки, що відчужується, інші умови такого продажу. Якщо жоден з Учасників Товариства протягом 30 днів з дати отримання повідомлення про намір Учасника продати частку (частину частки) не повідомив письмово Учасника, який продає частку (частину частки), про намір скористатися своїм переважним правом, вважається, що такий Учасник Товариства надав свою згоду на 31 день з дати отримання повідомлення, і така частка (частина частки) може бути відчужена третій особі на умовах, які були повідомлені Учасникам Товариства (п. 13.3 Статуту).

79. Згідно статті 6 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасники Товариства зобов`язані дотримуватись статуту.

80. Отже, в учасників Товариство з обмеженою відповідальністю "Електромобіл", які мали намір відчужити свою частку третій особі, існував обов`язок письмово повідомити про це решту учасників Товариства згідно з вимогами Статуту Товариства, що свідчило б про дотримання ними умов статуту, які є обов`язковими в силу статті 6 Закону та про відчуження своєї частки у встановленому законом і статутом порядку.

81. Слід звернути увагу, що частина третя статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" вимагає від учасника товариства, який має намір продати свою частку (частину частки), інформувати інших учасників у відповідному письмовому повідомленні про ціну та розмір частки, що відчужується, та інші умови, не унормовуючи, що такі "інші умови" є істотними. Тобто по суті продавець має ознайомити учасників з договором купівлі-продажу, який він планує укласти, адже інформація про певні умови може істотно вплинути на рішення учасника щодо використання ним його переважного права.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/3527/20.

82. При цьому, Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачає обов`язкове письмове повідомлення учасника про намір продажу частки третій особі. За відсутності такого письмового повідомлення учасник не може вважатися повідомленим належним чином, у тому числі усно. Факт належного повідомлення учасника не може встановлюватися показаннями свідків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2021 у справі № 923/875/19.

83. Разом з цим, договір купівлі - продажу за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця з передачі у власність покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару.

84. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 909/3527/15 міститься висновок, якщо особа укладає правочин щодо відступлення (передачі) частки іншій особі і отримує за це кошти, то це звичайний договір купівлі-продажу.

85. Неправомірна поведінка учасника ТОВ є підставою для застосування способів захисту права, коли захист здійснює особа чиї права чи інтереси порушені.

86. Частиною четвертою статті 362 ЦК України встановлено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця.

87. Подібні положення містяться також і у частині п`ятій статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", відповідно до якої учасник товариства має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов`язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним.

88. У пунктах 71-73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/2388/20 міститься висновок, що зазначена норма встановлює спеціальний спосіб судового захисту учасника товариства з обмеженою відповідальністю, переважне право якого порушене: такий учасник може звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав і обов`язків покупця.

89. Позов про переведення прав та обов`язків покупця за договором за своєю суттю відповідає такому способу захисту прав та інтересів, як зміна правовідношення (пункт 6 частини другої статті 16 ЦК України), та найкраще відповідає змісту порушеного переважного права, способу (характеру) його порушення, наслідкам, які спричинило порушення, а також є найпростішим шляхом, який забезпечує для позивача відновлення та реалізацію відповідного переважного права. Положення про способи захисту порушеного переважного права особи відображені також у пункті 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 909/337/19. Продаж учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки з порушенням переважного права іншого учасника (учасників) товариства не зумовлює недійсність відповідного правочину. Наслідком такого порушення є право учасника (учасників) вимагати в судовому порядку переведення на нього (на них) прав та обов`язків покупця частки.

90. Задовольняючи позовні вимоги у цій справі суди попередніх інстанцій виходили з того, що учасники Товариства з обмеженою відповідальністю "Електромобіл", які мали намір відчужити свою частку третій особі, були зобов`язані письмово повідомити про це решту учасників Товариства згідно з пунктом 13.3 Статуту, що свідчило б про дотримання ними умов статуту, які є обов`язковими в силу статті 6 Закону та про відчуження своєї частки у установленому законом і статутом порядку. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів письмового повідомлення позивача про намір ОСОБА_1 та ОСОБА_4 здійснити продаж належних їм часток у статутному капіталі ТОВ "Електромобіл". Вищевказана обставина свідчить про порушення переважного права ОСОБА_3 на придбання частки інших учасників вищенаведеного товариства.

91. При цьому вартість продажу відповідних часток Товариства судами попередніх інстанцій була встановлена на підставі Акта приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Електромобіл" від 26.01.2023, відповідно до якого продавець передав, а покупець-1 прийняв частку в статутному капіталі ТОВ "Електромобіл", що становить 25% Статутного капіталу Товариства, що в грошовому виразі складає 10 000,00 грн., та продавець передав, а покупець-2 прийняв частку в статутному капіталі ТОВ "Електромобіл", що становить 25% Статутного капіталу Товариства, що в грошовому виразі складає 10 000,00 грн.

92. Так, за висновками судів попередніх інстанцій, саме акт приймання-передачі є підтвердженням того, що частка у статутному капіталі Товариства переходить до іншого власника і саме на цій підставі вносяться відповідні зміни до ЄДР. У розумінні Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" акт приймання-передачі частки є двостороннім правочином який, у свою чергу, підтверджує волевиявлення сторін, а також юридичні наслідки - факт набуття прав і обов`язків новим учасником юридичної особи.

93. Разом з цим, суди встановили, що ОСОБА_3 на виконання приписів пункту 4 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" позивачем було внесено на депозитний рахунок Господарського суду міста Києва грошові кошти у розмірі 20 000,00 грн. (вартість спірної частки), що підтверджується платіжними інструкціями № 0.0.2942864365.1 від 11.04.2023 року на суму 10 000,00 грн. та № 0.0.2942893289.1 від 11.04.2023 року на суму 10 000,00 грн.

94. Однак Верховний Суд не може в повному обсязі погодитись із наведеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

95. Згідно усталеної практики Верховного Суду, залежно від встановлених судами обставин конкретної справи, документ, який сторони справи іменують як "акт приймання-передачі", може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Встановлення правової природи акта приймання-передачі - це питання дослідження як змісту такого акта приймання-передачі, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Отже, суд досліджує акт в кожному конкретному випадку та надає йому оцінку в залежності від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи має він юридичні наслідки, в залежності від чого суд робить висновок щодо того, чи є акт правочином.

96. Разом з цим, згідно з пунктом 4 глави VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошові кошти в розмірі, сплаченому покупцем на виконання договору купівлі-продажу частки (частини частки), визначеному в ухвалі суду. Невиконання вимоги про внесення грошових коштів на депозитний рахунок суду є підставою для залишення позову без розгляду. Суд у своєму рішенні вирішує питання про перерахування грошових коштів, внесених на депозитний рахунок суду, покупцю або про їх повернення.

97. Велика Палата Верховного Суду у п.91 постанови від 01.06.2021 у справі № 910/2388/20 зазначила, що запроваджений Законом "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" механізм внесення відповідної суми грошових коштів на депозитний рахунок суду є гарантією захисту прав та інтересів первісного покупця частки, проданої з порушенням переважного права учасника товариства. Адже у випадку задоволення позову покупцю частки повертаються в повному обсязі сплачені ним грошові кошти на виконання умов договору. Таким чином, судовому захисту підлягає як право учасника, переважне право якого було порушено, так і право первісного покупця частки, права якого будуть захищені внаслідок задоволення первісного позову.

98. У випадку відсутності договору купівлі-продажу частки суд встановлює вартість відчуженої частки за допомогою інших доказів, наданих сторонами.

99. Так, основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

100. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

101. Згідно із статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

102. Допустимість доказів за статтею 77 ГПК України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

103. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

104. Верховний Суд звертає увагу, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

105. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

106. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

107. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

108. У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

109. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

110. Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

111. Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

112. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

113. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний

Відповідні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 30.06.2022 у справі № 927/774/20.

114. За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

115. Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

116. Стандарт "вірогідності доказів" не нівелює обов`язок суду щодо оцінки доказів в порядку приписів статті 86 ГПК України з урахуванням надання оцінки допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

117. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

118. Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у статті 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 908/2846/19, від 27.05.2021 у справі № 910/702/17, від 17.11.2021 у справі № 910/2605/20.

119. Натомість, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій не врахували наведеного, взагалі не дослідили та не надали належної правової оцінки укладеному між сторонами Договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства від 26.01.2023, зокрема і в частині обумовленої сторонами вартості відчужуваної частки, оплатності/неоплатності цього договору, у зв`язку з чим дійшли передчасних висновків стосовно вартості спірної частки та виконання позивачем положень Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", щодо внесення позивачем на депозитний рахунок суду грошових коштів в розмірі, сплаченому покупцем на виконання договору купівлі-продажу частки.

120. Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

121. Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, який передбачений статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.

122. Верховний Суд також звертає увагу на заборону формалізму як одну із вимог принципу пропорційності, який зобов`язує суди не допускати декларативного підходу в оцінці доказів.

123. Відповідно до пунктів 2, 4 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, серед іншого, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін.

124. За змістом статей 7, 13 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

125. Такі принципи господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків.

126. Однак, оскаржувані судові рішення таким вимогам процесуального закону не відповідають.

127. Суд акцентує увагу, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, чого в даному випадку судами не дотримано.

128. Разом з цим, в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України, Верховний Суд позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

129. З огляду на викладене доводи касаційних скарг частково знайшли своє підтвердження, наявні підстави для скасування оскаржуваних рішення і постанови та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції, адже суди не врахували наведені вище норми чинного законодавства, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору.

130. Верховний Суд зазначає, що право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право особи на обґрунтоване рішення. У справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001 ЄСПЛ зазначив, що лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя.

131. У Рішенні ЄСПЛ "Мала проти України" від 17.11.2014 суд погодився з доводами заявниці про наявність порушення статті 6 Конвенції у випадку ненадання судом оцінок аргументові заявниці, що мав ключове значення для результатів провадження.

132. Аналогічно, у даній справі, ненадання судами попередніх інстанцій належної оцінки всім обставинам справи та наявним доказам, Суд вважає таким процесуальним порушенням, яке виключає справедливість постановлених судових рішень в розумінні статті 6 Конвенції.

133. У зв`язку з зазначеним, Верховний Суд дійшов висновку, що недоліки у вирішенні спору, яких припустились суди попередніх інстанцій, свідчать про передчасність здійснених висновків у даній справі щодо задоволення позову.

134. Разом з цим, відповідно до частини першої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

135. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені (частини третя, п`ята статті 244 ГПК України).

136. Отже, додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта та є його невід`ємною складовою.

137. Таким чином, скасування первісного судового рішення за результатом розгляду апеляційної (касаційної) скарги є самостійною підставою для скасування додаткового судового рішення до нього.

Подібні висновки містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31.05.2021 у справі № 911/132/14, від 06.12.2023 у справі № 910/10294/22.

138. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішень судів попередніх інстанцій по суті спору, це є самостійною підставою для скасування також і додаткового рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

139. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

140. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

141. З огляду на викладене, Верховний Суд вбачає правові підстави для часткового задоволення касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом скасування оскаржуваних рішення і постанови по суті спору, та додаткового рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

142. Так, під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене у цій постанові, належним чином оцінити всі доводи сторін, установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку, та вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного розгляду цієї справи.

Розподіл судових витрат

143. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює і не ухвалює нове рішення (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України), розподіл судових витрат Касаційним господарським судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 09.05.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 у справі № 910/5625/23 скасувати.

3. Справу № 910/5625/23 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. А. Кролевець

Судді О. М. Баранець

О. О. Мамалуй

СудКасаційний господарський суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення19.12.2024
Оприлюднено23.12.2024
Номер документу123928280
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/5625/23

Ухвала від 16.01.2025

Господарське

Господарський суд міста Києва

Смирнова Ю.М.

Постанова від 19.12.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Кролевець О.А.

Ухвала від 21.11.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Кролевець О.А.

Ухвала від 08.10.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Кролевець О.А.

Ухвала від 08.10.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Кролевець О.А.

Ухвала від 17.09.2024

Господарське

Господарський суд міста Києва

Котков О.В.

Ухвала від 05.09.2024

Господарське

Господарський суд міста Києва

Котков О.В.

Ухвала від 03.09.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Кролевець О.А.

Ухвала від 03.09.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Кролевець О.А.

Постанова від 05.08.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Андрієнко В.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні