Постанова

від 18.12.2024 по справі 921/320/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

?

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 921/320/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Мачульський Г. М., Рогач Л. І.

секретар судового засідання - Денисевич А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 (колегія суддів: Якімець Г. Г., Бойко С. М., Бонк Т. Б.) та рішення Господарського суду Тернопільської області від 22.07.2024 (суддя Хома С. О.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" до Державного підприємства "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу", про стягнення боргу у сумі 7 904 296,25 грн,

за участю представника позивача - Верхацького І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (далі - ТОВ "ГК "Нафтогаз України") звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Державного підприємства "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу" (далі - ДП "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу") про стягнення заборгованості в сумі 7 904 296,25 грн, з яких: 4 658 393,99 грн - основний борг, 2 336 909,58 грн - пеня, 465 839,40 грн - штраф, 278 949,42 грн - інфляційні втрати та 164 203,86 грн - 3% річних, у зв`язку з несвоєчасним та неповним проведенням відповідачем розрахунку за отриманий ним на підставі договору купівлі-продаж природного газу від 21.06.2022 № 101/ПГ-3273-ОГРМ природний газ.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

2. 21.06.2022 між ТОВ "ГК "Нафтогаз України" (продавець) та ДП "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу" (покупець) укладено договір купівлі-продаж природного газу № 101/ПГ-3273-ОГРМ та додаток 1 до нього, а також додаткові угоди від 01.09.2022 № 1, від 17.11.2022 № 2, якими вносилися зміни в основний договір щодо ціни газу, відповідно до умов якого (включаючи усі зміни та доповнення) продавець, за умови дотримання положень цього договору та вимог Положення покупцем, зобов`язується передати у власність покупцю природний газ в обсягах, у строки та на умовах, що погоджені сторонами у цьому договорі, а покупець зобов`язується прийняти і своєчасно оплатити вартість обсягу природного газу у розмірі, строки та у порядку, що визначені цим договором.

3. У пункті 6.3 договору сторони погодили, що за порушення покупцем строків проведення розрахунків за природний газ, визначених договором, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, покупець, на письмову вимогу продавця не пізніше ніж 15 днів з моменту її отримання, зобов`язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а у випадку порушення покупцем строків оплати за природний газ більше ніж на 5 робочих днів, покупець зобов`язаний сплатити на користь продавця додатково штраф, розмір якого становить 10 % від суми простроченого платежу.

4. Судами встановлено, що на виконання умов договору протягом червня 2022 року - січня 2023 року позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 4 702 054 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 30.06.2022 (обсяг 20,86000 тис. куб. м) на суму 154 781,20 грн, від 31.07.2022 (обсяг 21,85000 тис. куб. м) на суму 162 127,00 грн, від 31.08.2022 (обсяг 24,52000 тис. куб. м) на суму 181 938,40 грн, від 30.09.2022 (обсяг 31,87000 тис. куб. м) на суму 236 475,40 грн, від 31.10.2022 (обсяг 96,00000 тис. куб. м) на суму 712 320,00 грн, від 30.11.2022 (обсяг 166,00000 тис. куб. м) на суму 1 231 720,00 грн, від 31.12.2022 (обсяг 221,00000 тис. куб. м) на суму 1 639 820,00 грн, від 31.01.2023 (обсяг 51,60000 тис. куб. м) на суму 382 872,00 грн, які підписані представниками сторін електронними підписами без заперечень.

5. Відповідач у порушення взятих зобов`язань не розрахувався повністю за поставлений природний газ у строки, передбачені договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість в сумі 4 658 393,99 грн, яку відповідач не сплатив.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

6. 22.07.2024 Господарський суд Тернопільської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2024, про задоволення позову частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 4 658 393,99 грн - основного боргу, 1 635 836,71 грн - пені, 326 087,58 грн - штрафу, 278 949,42 грн - інфляційних втрат та 164 203,86 грн - 3 % річних. У задоволенні решти позовних вимог, зокрема 701 072,87 грн пені та 139 751,82 грн штрафу, суд відмовив у зв`язку зі зменшенням розміру штрафу та пені на 30 %.

7. Рішення суду мотивоване тим, що позивач свої зобов`язання за договором виконав в повній мірі та передав відповідачу природний газ протягом червня 2022 року - січня 2023 року на загальну суму 4 702 054 грн, а відповідач здійснив лише часткову оплату за переданий йому природний газ в сумі 43 660,01 грн, відтак залишок боргу склав 4 658 393,99 грн, доказів оплати якого відповідачем до матеріалів справи не подано. Разом з цим, суд погодився із розрахунками пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат, які долучені позивачем до позовної заяви. Однак, оцінюючи можливість зменшення розміру пені та штрафу, суд врахував, що позивачем доказів, які б свідчили про погіршення його фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання останньому збитків в результаті дій відповідача, не надано. Врахувавши наведене, а також взявши до уваги необхідність дотримання балансу інтересів обох сторін, суд дійшов висновку, що справедливим та доцільним є зменшення розміру пені та штрафу на 30 %.

Короткий зміст касаційних скарг

8. ТОВ "ГК "Нафтогаз України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 701 072,87 грн та штрафу в розмірі 139 751,82 грн, прийняти в цій частині нове рішення - про задоволення позову.

9. Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду ТОВ "ГК "Нафтогаз України" визначило пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), наполягаючи на необхідності відступу від правових висновків щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) при вирішенні питання про зменшення пені та штрафу, які викладені у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, у зв`язку із тим, що порушується питання справедливості та рівності учасників перед законом.

10. У поданій касаційній скарзі скаржник відзначає, що дискреційне право суду на зменшення розміру штрафних санкцій не є абсолютним та має бути обмежено принципами розумності, співмірності та справедливості. Зокрема, суд при прийнятті рішення повинен чітко з`ясувати питання щодо співвідношення розміру неустойки та розміру нанесених збитків, а також встановити наявність інших обставин, які мають істотне значення. Окрім того, зазначені норми чітко не визначають відсоток зменшення штрафних санкцій, що призводить до того, що в подібних справах судами приймаються різні рішення в яких визначаються різні розміри зменшення штрафних санкцій у відсотковому значенні. Зменшуючи розмір штрафних санкцій, суди, у тому числі апеляційний суд у цій справі, фактично створюють дисбаланс у договірних відносинах, порушуючи принципи обов`язковості договору та невідворотності покарання; нівелюється відповідальність порушника, чим учасники договірних зобов`язань стимулюються до подальшої неправомірної поведінки.

11. Скаржник наголошує на тому, що зменшення розміру пені та штрафу на 30 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін. Беручи до уваги ті обставини, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком та підставою для зменшення пені та штрафу, суд не надав належної уваги ступеню виконання зобов`язання боржником, не виконавши при цьому вимоги закону щодо оцінки майнового стану сторін, які беруть участь у зобов`язанні, та інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу, що призвело до порушення статті 233 ГК України статті 551 ЦК України.

Короткий зміст відзиву на касаційні скарги

12. У відзиві на касаційну скаргу ДП "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу" просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення господарського суду та постанову апеляційного суду - без змін, наполягаючи на дотриманні судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки їх висновки повністю відповідають правовим позиціям Верховного Суду, а підстави для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у касаційній скарзі, відсутні.

Позиція Верховного Суду

13. Касаційне провадження у даній справі відкрито на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.

14. В силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

15. Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

16. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

17. Так, у справі, що переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, зменшили розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу) на 30 % на підставі статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України.

18. У поданій касаційній скарзі скаржник вважає, що є обґрунтовані підстави для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, щодо застосування положень статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України у взаємозв`язку із положеннями норм статей 526, 627 ЦК України, статті 193 ГК України.

19. Верховний Суд у наведених скаржником постановах при вирішенні питання щодо можливості зменшення розміру штрафу/пені у відповідності до норм статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України дійшов висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

20. При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій.

21. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

22. Верховний Суд, зокрема, відзначив і те, що питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст та умови конкретних правовідносин, наявність/відсутність наданих сторонами доказів у сукупності, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії.

23. Отже, у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18 (на які вказує скаржник) містяться висновки щодо застосування положень статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України.

24. Оцінюючи вищенаведене, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що при вирішенні питання щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, котрі водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку, передбаченому статтями 86, 210, 237 ГПК України.

25. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22 тощо).

Щодо наявності/відсутності обґрунтованої необхідності для відступлення від наведених правових висновків Верховного Суду

26. При касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

27. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13 відзначено, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

28. Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

29. Верховний Суд неодноразово зазначав, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема:

1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції);

2) ухвалення рішення Конституційним Судом України;

3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права;

4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами;

5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

30. Крім того, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

31. Водночас, як свідчить зміст касаційної скарги, позивач у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України не навів вагомих і достатніх аргументів, які б свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновків Верховного Суду, викладених у наведених скаржником постановах, а саме: не довів наявності причин для такого відступу: неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту.

32. Посилання скаржника на приписи пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України є загальними, абстрактними, містять ознаки формального характеру та фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо зменшення розміру штрафних санкцій судами на підставі положень статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, що вочевидь не свідчить про обґрунтовану необхідність для відступу від висновків Верховного Суду.

33. При цьому колегія суддів відзначає таке.

34. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (статті 549 ЦК України).

35. Відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

36. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

37. Схоже правило міститься в частині третій статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

38. Отже, за змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

39. Під час вирішення судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частиною третьою статті 551 ЦК України, статтею 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

40. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

41. Відповідно до змісту статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

42. При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

43. Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

44. Застосоване у статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Водночас вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18, від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19, від 04.10.2021 у справі № 922/3436/20, від 10.11.2022 у справі № 910/15705/21, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21, від 22.05.2024 у справі № 911/95/20).

45. За таких обставин та з урахуванням вищенаведеного у колегії суддів відсутні підстави для відступу від правових висновків, викладених Верховним Судом у зазначених скаржником постановах, або для передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у відповідності до вимог статті 302 ГПК України.

46. Ураховуючи вищенаведене правове регулювання спірних правовідносин, з огляду на сталу та послідовну судову практику застосування норм статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій у межах виключних дискреційних повноважень суду у даному конкретному випадку за наслідками оцінки наданих сторонами доказів та обставин справи у їх сукупності, на власний розсуд зменшили розмір штрафних санкцій, заявлений позивачем до стягнення (до переоцінки чого Верховний Суд вдаватись не може), що є виключним правом суду, визначеним статтею 233 ГК України та частиною третьою статті 551 ЦК України.

47. У свою чергу, касаційна скарга не обґрунтована підставами, які б могли свідчити про мотивовану необхідність для відступу від наведених правових висновків Верховного Суду (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту тощо).

48. Фактично доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться до власного суб`єктивного тлумачення скаржником норм права (статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України), які були застосовані судами попередніх інстанцій у спірних правовідносинах. У той же час, такі доводи позивача не містять фундаментальних обґрунтувань, щодо підстав для відступу від правових висновків, які містяться у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18.

49. Отже, з огляду на викладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

50. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

51. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

52. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у цій постанові.

53. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, як таких, що ухвалені із додержанням норм права.

Судові витрати

54. Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 22.07.2024 (в оскаржуваних частинах) у справі № 921/320/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач