Постанова

від 19.12.2024 по справі 910/1823/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/1823/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючої, Булгакової І. В., Ємця А. А.,

за участю секретаря судового засідання - Іщука В. В.,

представників:

позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Холдинг» - Залізняка І. І.,

відповідача: Антимонопольного комітету України - Данилова К. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Холдинг»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 (колегія суддів: Гончаров С. А. (головуючий), Тищенко О. В., Вовк І. В.) та рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 (суддя Зеленіна Н. І.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Холдинг»

до Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним рішення від 24.11.2022 № 50-р/тк,

УСТАНОВИВ:

У лютому 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс Холдинг» (далі - позивач, Товариство, ТОВ «Альянс Холдинг») звернулося до суду з позовом до Антимонопольного комітету України (далі - відповідач, Комітет), в якому просило визнати недійсним рішення від 24.11.2022 № 50-р/тк у справі № 128-26.13/7-22 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» (далі - оспорюване рішення).

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюване рішення Комітет прийняв за неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і визнані встановленими; неправильного застосування норми матеріального та процесуального права.

Суди розглядали справу неодноразово.

Господарський суд міста Києва у рішенні від 17.07.2024, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом згідно з постановою від 09.10.2024, у задоволенні позову відмовив.

Висновки судів мотивовані відсутністю підстав для визнання оспорюваного рішення Комітету недійсним.

У поданій касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також на наявність підстав касаційного оскарження за пп. 3, 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати постановлені у справі рішення про відмову у позові та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, позивач вказав на:

відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування:

ст.ст. 8, 19, 129 Конституції України, ст.ст. 3, 4, 7, 16, 22, 22-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», ст. 1, п. 13 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон № 2210-ІІІ), ст. 316 ГПК України в контексті дотримання вказівок Верховного Суду у постанові від 06.02.2024 у цій справі та встановлення умов, за яких Комітет може запитувати у суб`єкта господарювання певну інформацію та, відповідно, щодо критеріїв, за наявності яких ненадання інформації на вимогу Комітету може бути підставою для притягнення до юридичної відповідальності;

ст.ст. 1, 35, 48, 52, 59 Закону № 2210-ІІІ, ст.ст 19, 23 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» та пп. 23, 26, 32 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Комітету від 19.04.1994 № 5 (далі - Правила розгляду справ), ст. 316 ГПК України щодо меж судової перевірки рішень Комітету, порядку встановлення наявності групи як єдиного суб`єкта господарювання у розумінні ст. 1 Закону № 2210-ІІІ;

безпідставне та неправильне застосування ст. 63 Закону № 2210-ІІІ як норми, що встановлює підставу для обміну інформацією та спеціальні (у порівнянні зі ст.ст. 50, 52 Закону № 2210-ІІІ) правила для притягнення до юридичної відповідальності, а також - на помилкове незастосування ст.ст. 8, 19, 41, 61, 129 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 321 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 16, 22, 22-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», ст.ст. 1, 50, 51, 52, 59 Закону № 2210-ІІІ, п. 32 Правил розгляду справ щодо підстав та порядку притягнення до юридичної відповідальності, в тому числі й за інформаційне порушення у вигляді неподання відповіді на вимогу Комітету.

Мотивуючи підставу касаційного оскарження за п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, позивач посилається на невиконання судами вказівок Верховного Суду у постанові від 06.02.2024 у цій справі, недослідження доказів у справі та ненадання оцінки аргументам позивача без зазначення мотивів їх відхилення, що, відповідно, є порушенням ст.ст. 2, 86, 210, 236, 238, 269, 282, 316 ГПК України та підставою для скасування оскаржуваних рішень згідно з п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України.

Верховний Суд в ухвалі від 25.11.2024 відкрив касаційне провадження у справі з підстав, передбачених пп. 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

06.12.2024 Комітет надіслав на поштову адресу Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому заперечив доводи касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи позивача, врахувавши заперечення відповідача у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.

У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 24.11.2022 Комітет прийняв рішення № 50-р/тк, яким визнав ТОВ «Альянс Холдинг» таким, що вчинило порушення, передбачене п. 13 ст. 50 Закону № 2210-ІІІ, у вигляді неподання інформації відповідача на вимогу державного уповноваженого Комітету від 28.09.2021 № 128-29/01-14074 у встановлений ним строк, за що на Товариство накладено штраф у розмірі 43 452 318,00 грн.

У рішенні Комітет встановив, що:

- на сайті польського антимонопольного регулятора розміщена інформація про укладання 5 іноземними компаніями, в тому числі SEP 71 B.V., та одним іноземним приватним акціонерним товариством угод щодо фінансування відповідного проєкту та розподілу повноважень між його учасниками;

- за наявною у Комітета інформацією, яка була підтверджена відповідачем в антимонопольній справі (лист від 12.09.2022 № 305), ТОВ «Альянс Холдинг» пов`язане відносинами контролю в розумінні ст. 1 Закону № 2210-ІІІ з компаніями SOI B.V. та SEP 71 B.V.;

- так, між ТОВ «Альянс Холдинг» та компанією SOI B.V. існує ланцюжок контролю, а компанія SEP 71 B.V. та Товариство входять в єдину мережу контролю, де в обох випадках головною особою є компанія S., яка не підконтрольна будь-якій іншій особі.

У зв`язку з цим Комітет з метою вжиття заходів державного контролю з виявлення порушень законодавства про захист економічної конкуренції в частині контролю за концентраціями та узгодженими діями суб`єктів господарювання надіслав ТОВ «Альянс Холдинг» вимогу від 28.09.2021 № 128-29/01-14074 про надання інформації щодо дій 5 іноземних компаній, в тому числі SEP 71 B.V., та одного іноземного приватного акціонерного товариства у вигляді укладення угод про фінансування відповідного проєкту та розподіл повноважень між його учасниками.

У вимозі Товариство зобов`язували у 15-денний строк з дня отримання вимоги надати інформацію, пояснення та копії документів, а саме:

1) підтвердити чи спростувати інформацію щодо укладення суб`єктами господарювання, пов`язаними з ТОВ «Альянс Холдинг» відносинами контролю, угод про фінансування проєкту;

2) у разі підтвердження такої інформації надати копії документів (угод, договорів, тощо та додатків до них з перекладом українською мовою, засвідчених в установленому порядку);

3) пояснення щодо необхідності чи відсутності необхідності отримання дозволу органів Комітету на зазначені дії відповідно до ст. 10 Закону № 2210-ІІІ з наданням підтверджуючих документів.

Також у вимозі зазначалося про обов`язок надання інформації на вимоги державного уповноваженого Комітету у визначений ним строк відповідно до ст. 22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» та відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а саме: неподання органу Комітету інформації в установлені строки, подання інформації в неповному обсязі у встановлені строки чи недостовірної інформації відповідно до пп. 13, 14, 15 ст. 50 та абз. 7 ч. 2 ст. 52 Закону № 2210-ІІІ.

До того ж Комітет інформував Товариство, що із супровідним листом надається неконфіденційна версія документів чи іншої інформації, зокрема, з виключеною, зачорненою чи в інший спосіб зміненою інформацією, яка забезпечує достатній її захист та досягнення цілей, передбачених пп. 2, 3 ч. 3 ст. 22-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України».

Крім того, у вимозі вказано, що неподання інформації з причин її відсутності у Товариства за умови, що таку інформацію воно може отримати у суб`єктів господарювання, пов`язаних з ним відносинами контролю, відповідно до вимог ст. 63 Закону № 2210-ІІІ буде кваліфіковано як порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Вказану вимогу Товариство отримало 01.10.2021.

У листах Комітету Товариство повідомило:

від 18.10.2021 № 609 - про направлення вимоги компанії SOI B.V. (Нідерланди), з якою пов`язане відносинами контролю, та звернулося до Комітету з клопотанням про продовження строку надання інформації, яке Комітет задовольнив та продовжив строк надання інформації до 30.11.2021, про що повідомив Товариство у листі від 27.10.2021;

від 29.11.2021 № 713 - за інформацією, отриманою від компанії SOI B.V., триває процес внутрішніх погоджень між відповідними бізнес-департаментами, залученими до проєкту, та повторно звернулося до Комітету з клопотанням про продовження строку надання інформації, яке Комітет задовольнив та продовжив строк надання інформації до 10.12.2021, про що повідомив Товариство у листі від 03.12.2021;

від 10.12.2021 № 729 - вимога була передана компанії SEP 71 B.V., проте ця компанія відмовилася надати інформацію щодо договорів фінансування проєкту та не надала відповіді на вимогу Комітету у встановлений строк.

Наведене стало підставою для прийняття рішення від 24.11.2022 № 50-р/тк про визнання Товариства таким, що вчинило порушення, передбачене п. 13 ст. 50 Закону № 2210-ІІІ, у вигляді неподання інформації на вимогу державного уповноваженого Комітету від 28.09.2021 № 128-29/01-14074 у встановлений ним строк та, як наслідок, накладення на Товариство штрафу у розмірі 43 452 318,00 грн.

На заперечення позивача стосовно того, що Товариство не володіє інформацією та документами, що запитувалися Комітетом, щодо проєкту, враховуючи що фінансовим інвестором проєкту є SEP 71 B.V., Комітет зазначив, що пов`язаність відносинами контролю покладає обов`язок здійснювати обмін інформацією, а відмова «материнської» компанії здійснити такий обмін з підконтрольною їй особою не звільняє цю особу від відповідальності, оскільки така відмова є виключно внутрішньо груповою комунікацією, тому як Товариство, так і SOI B.V., SEP 71 B.V. зобов`язані були забезпечити внутрішньогруповий обмін інформацією на підставі ст. 63 Закону № 2210-ІІІ.

Щодо заперечень Товариства про те, що воно немає будь-яких правових засобів примусити Компанію, яка знаходиться поза юрисдикцією України, надати запитувану інформацію та документи, Комітет вказав, що Україна є суверенною державою і має право встановлювати норми антимонопольного регулювання, а положення Закону № 2210-ІІІ поширюються на будь-які дії або бездіяльність, які мають фактичний або потенційний вплив на економічну конкуренцію на території України, тому SOI B.V., SEP 71 B.V. не звільняються від обов`язку забезпечити обмін інформацією з Товариством відповідно до положень національного законодавства.

Також Комітет відхилив заперечення Товариства про незастосування до нього відповідальності за неподання запитуваної інформації у разі об`єктивної неможливості надати таку інформацію у зв`язку з відсутністю її у володінні суб`єкта господарювання, посилаючись на ст.ст. 22, 22-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» та вказуючи, що такі пояснення не спростовують вчинення Товариством порушення, передбаченого п. 13 ст. 50 Закону № 2210-ІІІ, а Товариство мало забезпечити отримання такої інформації та надання її Комітету.

Посилаючись на те що позивач не є і ніколи не був учасником проєкту, не володіє запитуваною інформацією чи будь-якими документами, Товариство звернулося до суду із цим позовом.

Господарський суд міста Києва у рішенні від 18.05.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2023, у задоволенні позовних вимог відмовив з посиланням на те, що: Товариство пов`язане відносинами контролю з компаніями SOI B.V. та SEP 71 B.V. в розумінні приписів ст. 1 Закону № 2210-ІІІ; між Товариством та компанією SOI B.V. існує ланцюжок контролю, а компанія SEP 71 B.V. та позивач входять в єдину мережу контролю, де в обох випадках головною особою є компанія S., яка не підконтрольна будь-якій іншій особі; Товариство та компанії SOI B.V., SEP 71 B.V. входять до однієї групи, пов`язані відносинами контролю та їх дії розцінюються, як дії одного суб`єкта господарювання; компанії SOI B.V., SEP 71 B.V. зобов`язані були надати інформацію Товариству для підготовки відповіді на вимогу Комітету; Товариство та компанії SOI B.V., SEP 71 B.V. на підставі імперативного припису ст. 63 Закону № 2210-ІІІ були зобов`язані забезпечити обмін інформацією між собою, зокрема, шляхом надання відомостей, необхідних Товариству для надання відповіді на вимогу Комітету, з метою запобігання вчиненню ним порушення, передбаченого п. 13 ст. 50 Закону № 2210-ІІІ; невиконання вимог ст. 63 Закону № 2210-ІІІ компаніями SOI B.V., SEP 71 B.V. не звільняє Товариство від відповідальності за порушення, передбачене п. 13 ст. 50 Закону № 2210-ІІІ.

Верховний Суд у постанові від 06.02.2024 названі судові рішення скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції, вказавши що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі, а саме:

- не дослідили, чи була спрямована вимога про витребування інформації та документів на забезпечення захисту економічної конкуренції в Україні, ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин;

- не надали оцінки листу Товариства від 18.10.2021 № 609 про те, що воно не є та ніколи не було учасником проєкту, не володіє запитуваною інформацією та документами, який Комітет розглянув виключно як клопотання про продовження строку на надання відповіді на вимогу, отже, суди не встановили змісту цього листа в аспектів поставлених Комітетом питань, власника / власників (володільця) запитуваної інформації та не перевірили, чи були у Комітета визначені законом підстави вважати такий документ виключно клопотанням про продовження строку на надання відповіді на вимогу;

- не встановили, чи підлягають застосуванню до спірних правовідносин приписи ст.ст. 1, 63 Закону № 2210-ІІІ з урахуванням їх змісту, чи має позивач відношення до проєкту, стосовно якого запитувалась інформація, чи пов`язаний він відносинами контролю з іншими встановленими суб`єктами господарювання - учасниками проєкту, які дають йому фактичну та юридичну можливість мати у розпорядженні, володінні / користування чи доступі запитувану Комітетом інформацію;

- не з`ясували, чи існували у Комітету станом на час направлення вимоги Товариству обґрунтовані підстави вважати, що інформація та документи перебувають або можуть перебувати саме у володінні особи, в якої вони запитуються - ТОВ «Альянс Холдинг» та в чому саме вони полягали;

- з огляду на визначення Комітетом суб`єктом порушення саме ТОВ «Альянс Холдинг» суди не встановили, які саме обов`язки із забезпечення обміну інформацією згідно зі ст. 63 Закону № 2210-ІІІ були виконані чи не виконані безпосередньо суб`єктом порушення.

Отже, у постанові від 06.02.2024 Верховний Суд у логічній послідовності вказав судам попередніх інстанцій, які ключові обставини слід встановити при новому розгляді справи та яким вирішальним доказам надати оцінку.

Відмовляючи у задоволенні позову під час нового розгляду справи, Господарський суд міста Києва у рішенні від 17.07.2024, з яким погодився апеляційний суд у постанові від 09.10.2024, дійшов таких висновків:

- до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ст.ст. 1, 63 Закону № 2210-ІІІ, оскільки позивач у листуванні з пов`язаними відносинами контролю іноземними суб`єктами господарювання, зокрема, й у листі від 18.10.2021 № 609, не заперечує, що вони складають єдиний суб`єкт господарювання (групу) та проводять внутрішньо групову комунікацію, тому зібраними Комітетом доказами під час прийняття оспорюваного рішення підтверджується факт обміну інформацією між Товариством та пов`язаними із ним іноземними суб`єктами господарювання, в тому числі для цілей виконання вимоги відповідача;

- з листа від 10.12.2021 SEP 71 B.V. до Товариства вбачається, що запитувана інформація не була подана на вимогу Комітета виключно у зв`язку із тим, що вона є інформацією з обмеженим доступом та не може бути надана позивачу та/або Комітету, що не спростовує можливості виконання вимоги та вказує на те, що обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ, якщо ж документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення може надаватись інформація, доступ до якої необмежений.

Тому у випадку неможливості іноземними юридичними особами, пов`язаними з Товариством відносинами контролю, розкрити позивачу та/або безпосередньо Комітету інформацію з обмеженим доступом у зв`язку із зобов`язанням щодо збереження її конфіденційності, такі компанії відповідно до вимог ст. 63 Закону № 2210-ІІІ повинні надавати копії запитуваних документів, з яких шляхом ретушування вилучити відомості, доступ до яких обмежено. Однак група, а також позивач не обґрунтували неможливості подання інформації у неконфіденційній версії копій підтвердних документів згідно з пп. 2, 3 вимоги;

- позивач пов`язаний відносинами контролю з іноземними суб`єктами господарювання (що є учасниками проєкту), які дають йому фактичну та юридичну можливість мати у розпорядженні, володінні / користуванні чи доступі запитувану Комітетом інформацію у розумінні приписів Закону № 2210-ІІІ;

- Товариство та SEP 71 B.V. є єдиним суб`єктом господарювання групи S., на який покладено як обов`язок здійснювати обмін інформацією для цілей виконання вимог органу Комітету, так і надання цієї інформації юридичною та/або фізичною особою, яка входить до складу групи, незалежно від особи, яка є фактичним володільцем запитуваної інформації. При цьому незабезпечення групою суб`єктів господарювання належного обміну інформації не звільняє юридичну та/або фізичну особу зі складу такого суб`єкта господарювання від відповідальності, встановленої законом.

У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пп. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, необхідно з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, наявність / відсутність подібності правовідносин та наявність / відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норм матеріального права, наведених у касаційній скарзі, ураховуючи контекст спірних правовідносин, а саме притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності за порушення, передбачене п. 13 ст. 50 Закону № 2210-ІІІ, відсутні.

З огляду на відсутність таких висновків, необхідно встановити наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 3 ст. 311 ГПК України). Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (ч. 2 ст. 311 ГПК України).

За змістом ч. 5 ст. 310, ч. 1 ст. 316 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, та вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій при новому розгляді справи обмежились лише встановленням підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.ст. 1, 63 Закону № 2210-ІІІ та дослідженням причин, з яких відомості (інформацію / документи) на вимогу не було подано.

Разом з тим, направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 06.02.2024 виснував, що п. 13 ст. 50 Закону № 2210 визначає порушенням законодавства про захист економічної конкуренції неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки.

Отже, неподання інформації у встановлені органом АМК строки відповідно до визначеного ним змісту, обсягу та характеру (відповідно до її необхідності для виконання завдань органу) є актом невиконання правомірної вимоги державного органу, що тягне за собою встановлену чинним законодавством відповідальність.

У законодавстві України визначення поняття «дискреційні повноваження» наведено в Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Мін`юсту від 24.04.2017 № 1395/5. Так, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проєктом нормативно-правового акта.

Згідно з рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №К(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за цих обставин.

Водночас господарські суди у розгляді справ про визнання недійсними рішень АМК не повинні перебирати на себе непритаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, але зобов`язані перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм (наведена позиція Верховного Суду є сталою та послідовною у судовій практиці).

Встановлення змісту документа, який надходить на вимогу органу АМК в аспекті надання / неповного надання / ненадання інформації на таку вимогу належить до дискреційних повноважень органу АМК, разом з тим дискреційні повноваження не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу.

У цьому контексті Верховний Суд з посиланням на власні висновки у постанові від 09.03.2023 зі справи № 910/1546/22 зазначив, що Комітет, реалізуючи свої дискреційні повноваження на отримання документів та інформації, які необхідні йому для виконання завдань, діючи добросовісно та не допускаючи свавілля для запиту відповідної інформації у адресата, повинен мати обґрунтовані підстави вважати, що інформація та документи перебувають або можуть перебувати у володінні особи, в якої вони запитуються. В іншому випадку матиме місце порушення принципу справедливості юридичної відповідальності, зокрема, відповідальність несе лише та особа, яка скоїла правопорушення.

Саме такий підхід до реалізації повноважень Комітету на отримання в особи інформації відповідатиме «вимозі придатності», яка водночас є невід`ємною складовою принципу пропорційності і верховенства права. «Вимога придатності» характеризується метою, яка має бути досягнута способом, спрямованим на таке досягнення, та зв`язком, який повинен існувати між метою і заходом. Складовою придатності до того ж є реальність як самої поставленої мети, так і реальність способів її досягнення.

Отже, вимога Комітету (як і норма законодавства, на якій вона ґрунтується) не можуть встановлювати нездійсненні цілі та/або покладати обов`язки, які наперед неможливо виконати на практиці. Сама мета повинна бути досяжною, а практична неможливість її досягнення способами, які неможливо виконати, так само роблять непридатним і застосування принципу пропорційності.

Закон № 2210-ІІІ визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин (преамбула Закону).

З цього приводу колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Відповідно до ч. 2 ст. 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

За положеннями Закону України «Про Антимонопольний комітет України»:

Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель (ч. 1 ст. 1);

у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі: перевіряти, зокрема, суб`єкти господарювання щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати, зокрема, від суб`єктів господарювання, інформацію, в тому числі з обмеженим доступом (ч. 1 ст. 7).

Водночас згідно з ч. 2 ст. 2 Закону № 2210-ІІІ цей Закон застосовується до відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України.

Саме на виконання наведених положень законодавства Верховний Суд у постанові від 06.02.2024 вказав судам на необхідність при новому розгляді справи дослідити, чи була спрямована вимога про витребування інформації та документів на забезпечення захисту економічної конкуренції в Україні, ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин

Водночас зі змісту оскаржуваних рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій при новому розгляді справи залишили поза увагою такі висновки Верховного Суду та всупереч вказівкам суду касаційної інстанції при новому розгляді справи, насамперед, не дослідили, чи була спрямована вимога про витребування інформації та документів у Товариства на забезпечення захисту економічної конкуренції саме в Україні, ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 06.02.2024, скеровуючи справу на новий розгляд, виснував, що з`ясовуючи зміст документа, який судом / судами досліджується та оцінюється, необхідно виходити з його буквального та логічного змісту, адже форма не може превалювати над змістом такого документа. Застосування приписів ст. 1 Закону № 2210-ІІІ в контексті спірних правовідносин має враховувати, що відносини контролю для визначення групи повинні мати відповідний зв`язок зі здійсненням суб`єктами господарювання, пов`язаними відносинами контролю, господарської діяльності, правомірність якої є об`єктом контролю органів Комітету.

Проте наведеного суди попередніх інстанцій не врахували та при новому розгляді справи:

- не дослідили змісту листа від 18.10.2021 № 609 у наведеному судом касаційної інстанції аспекті;

- не навели мотивів прийняття / відхилення аргументів Товариства про те, що воно не є та ніколи не було учасником проєкту, не володіє запитуваною інформацією та документами, натомість посилалося на ймовірність володіння запитуваною інформацією та документами S.O.І. B.V., яке може звернутися із запитом про надання інформації та документів до суб`єкта господарювання групи S., що є стороною запитуваних Комітетом угод;

- не перевірили дії Комітету щодо розгляду листа від 18.10.2021 № 609 виключно як клопотання про продовження строку для надання відповіді на вимогу, незважаючи на акцентування Верховного Суду на тому, що встановлення цих обставин має вирішальне значення для правильного вирішення цієї справи з огляду на зміст інкримінованого Товариству порушення - неподання (взагалі) запитуваної у вимозі інформації та документів у встановлений органом Комітету строк.

Отже, як вбачається, суди попередніх інстанцій, порушивши положення ст.ст. 86, 236, 238, 269, 282, 310, 316 ГПК України під час нового розгляду справи, не врахували висновків Верховного Суду у постанові від 06.02.2024 та не виконали повністю вміщених у ній вказівок, не встановили ключових та визначальних у цій справі обставин, не дослідили вирішальних доказів та належним чином не відхилили доводів Товариства, наведених у позові та численних письмових поясненнях на спростування наявності підстав для притягнення його до відповідальності за порушення, передбачене п. 13 ст. 50 Закону № 2210-ІІІ, відповідно, висновки судів про відмову у задоволенні позову є передчасними.

З огляду на наведене знайшли своє підтвердження аргументи скаржника в касаційній скарзі про порушення судами попередніх інстанцій під час нового розгляду справи ст.ст. 86, 236, 238, 269, 282, 310, 316 ГПК України в аспекті невиконання та ігнорування без будь-якої мотивації обов`язкових вказівок, які містилися у постанові Верховного Суду від 06.02.2024 у цій справі, згідно з якою судові рішення попередніх інстанцій були скасовані, а справу № 910/1823/23 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст. 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238, 282 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходить при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Окрім того, унормовано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При ухвалені рішення суд вирішує питання, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Судові рішення у цій справі, постановлені за результатами нового розгляду справи, наведеним положенням процесуального законодавства не відповідають.

Слід також зазначити, що сукупна оцінка доказів може вважатися більш вірогідною для підтвердження обставин, встановлених Комітетом та перевірених судами, лише у тому випадку, коли вона повністю виключає можливість вірогідності у одночасному існуванні інших обставин. Тобто відповідно до основних завдань та виключних повноважень Комітету у питанні встановлення і доведення вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого п. 13 ст. 50 Закону № 2210-ІІІ, має бути здійснено останнім, у тому числі і через призму наведеного у ст. 61 Конституції України поняття «щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності». Саме такий підхід може свідчити про повноту з`ясування обставин, які мають значення для справи; доведеність обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; відповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, що водночас є підставою для притягнення до відповідальності.

Порушення попередніми судовими інстанціями норм процесуального права, в тому числі щодо невиконання обов`язкових вказівок Верховного Суду у постанові від 06.02.2024 у цій справі, унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (ст. 300 ГПК України).

З огляду на те що суди попередніх інстанцій під час нового розгляду справи порушили норми процесуального права, не встановили обставин, що є визначальними і ключовими для вирішенні цього спору, які у контексті обставин цієї справи мають своїм наслідком скасування оскаржуваних судових рішень та передачу справи на новий розгляд, Суд не формулює остаточних висновків з підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Зважаючи на приписи чч. 3, 5 ст. 310, ч. 1 ст. 316 ГПК України, постанова суду апеляційної інстанції від 09.10.2024 та рішення суду першої інстанції від 17.07.2024 у цій справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, висновки Верховного Суду у постанові від 06.02.2024 та зважити на вказівки суду касаційної інстанції у цій постанові повною мірою, дослідити зібрані у справі докази, дати їм та вагомим аргументам учасників справи належну правову оцінку і залежно від встановленого вирішити спір відповідно до закону. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Холдинг» задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі № 910/1823/23 скасувати.

3. Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: І. В. Булгакова

А. А. Ємець