Постанова

від 10.12.2024 по справі 910/6738/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/6738/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Берднік І. С., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників сторін:

позивача - Гоцалюка М. О. (самопредставництво),

відповідача - Свиридова І. Б. (самопредставництво),

третьої особи на стороні позивача - Гецко Н. М. (адвоката),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 (колегія суддів: Шапран В. В. - головуючий, Буравльов С. І., Андрієнко В. В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 (суддя Спичак О. М.) у справі

за позовом Акціонерного товариства "Антонов"

до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Акціонерного товариства "Українська оборонна промисловість",

про стягнення 14 917 051,77 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У квітні 2023 року Державне підприємство "Антонов" (далі - ДП "Антонов"), правонаступником якого є Акціонерне товариство "Антонов" (далі - АТ "Антонов"), звернулося з позовом до Дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" (далі - ДГЗП "Спецтехноекспорт") про стягнення заборгованості в загальному розмірі 26 537 709,00 грн, з яких: 22 380 000,00 грн - основний борг, 673 239,49 грн - 3 % річних та 3 484 469,51 грн - інфляційні втрати.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що відповідач здійснив оплату за надані позивачем послуги з порушенням умов укладеного між сторонами договору про авіаційні перевезення № 6536UA не в повному обсязі, тому у відповідача виникла заборгованість.

1.3. 20.02.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог. Відповідно до цієї заяви позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором про авіаційні перевезення № 6536UA в загальному розмірі 14 917 051,77 грн, з яких: 7 460 000,00 грн - основний борг, 1 233 659,16 грн - 3 % річних та 6 223 392,61 грн - інфляційні втрати.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 01.05.2024, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 у справі № 910/6738/23, позов АТ "Антонов" задоволено частково.

Вирішено стягнути з ДГЗП "Спецтехноекспорт" на користь АТ "Антонов" суму основного боргу в розмірі 7 460 000,00 грн, 3 % річних у розмірі 1 233 555,30 грн, інфляційні втрати в розмірі 6 223 392,61 грн і судовий збір у розмірі 223 754,22 грн. В іншій частині у позові АТ "Антонов" відмовлено.

2.2. Суд першої інстанції виходив із того, що поданими позивачем доказами підтверджується надання позивачем відповідачу послуг з перевезення відповідно до умов договору про авіаційні перевезення № 6536UA за авіарейсом ADB3286 (за актом від 07.05.2022 № 6536UA-3286 здачі-приймання робіт (надання послуг)) на суму 7 460 000,00 грн. Доказів сплати грошових коштів у сумі 7 460 000,00 грн (за цим актом від 07.05.2022 № 6536UA-3286) станом на дату розгляду справи в суді відповідачем не надано. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги АТ "Антонов" в частині стягнення з ДГЗП "Спецтехноекспорт" суми основного боргу у розмірі 7 460 000,00 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що наявність та розмір заборгованості ДГЗП "Спецтехноекспорт" за договором про авіаційні перевезення № 6536UA в сумі 7 460 000,00 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не спростовані, тому висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 7 460 000,00 грн є обґрунтованим.

2.3. Розглядаючи заяву відповідача про застосування позовної давності до позовних вимог АТ "Антонов", суд першої інстанції послався на положення пунктів 12, 19 "Прикінцевих та перехідних положень" Цивільного кодексу України та зазначив, що, беручи до уваги дату звернення позивача до суду, позивач не пропустив строк позовної давності для звернення з цим позовом до суду.

Суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення частини 5 статті 315 Господарського процесуального кодексу України, зазначив, що відповідач не відповідає ознакам суб`єктів правовідносин, передбачених частиною 5 статті 315 Господарського процесуального України, тому шестимісячний строк для пред`явлення позову до відповідача не підлягає застосуванню. Застосування цієї статті можливе лише у разу пред`явлення позову саме до вантажовідправника, яким у цьому випадку ДГЗП "Спецтехноекспорт" не є. Суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з умовами договору про авіаційні перевезення № 6536UA кінцевим строком виконання грошового зобов`язання, який вказаний у пункті "d" статті 4 договору про авіаційні перевезення № 6536UA, є 05.05.2022, тому першим днем прострочення виконання відповідачем зобов`язання є 06.05.2022. Як зауважив суд апеляційної інстанції, зважаючи на викладене та беручи до уваги дату звернення позивача до суду - 28.04.2023, позивач не пропустив строк позовної давності для звернення з цим позовом до суду.

2.4. Враховуючи положення статті 625 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції здійснив власний розрахунок 3 % річних та зазначив, що обґрунтованим розміром 3 % річних є 1 233 555,30 грн, а не заявлені АТ "Антонов" до стягнення 3 % річних у розмірі 1 233 659,16 грн.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не врахував календарну кількість днів у 2024 році - 366 днів, тому обґрунтованим розміром 3 % річних, що підлягають стягненню з відповідача, є 1 233 555,30 грн.

2.5. Перевіривши розрахунки інфляційних втрат, суд першої інстанцій дійшов висновку про їх обґрунтованість, тому зазначив, що позовні вимоги ДП "Антонов" у частині стягнення з ДГЗП "Спецтехноекспорт" інфляційних втрат у розмірі 6 223 392,61 грн підлягають задоволенню в повному обсязі. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що позивачем правильно та з урахуванням до вимог чинного законодавства нараховано інфляційні втрати саме на прострочене грошове зобов`язання, визначене у гривнях, а не в іноземній валюті.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погодившись із судовими рішеннями у цій справі, ДГЗП "Спецтехноекспорт" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 у справі № 910/6738/23 повністю та передати справу № 910/6738/23 на новий розгляд.

3.2. ДГЗП "Спецтехноекспорт", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 908 Цивільного кодексу України, незастосування положень статей, 193, 306, 307, 315 Господарського кодексу України, статей 1, 98, 100 Повітряного кодексу України; приписів та норм авіаційних правил України, викладених у Правилах повітряних перевезень вантажів та Порядку та умовах повітряних перевезень небезпечних вантажів.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ДГЗП "Спецтехноекспорт" посилається на неврахування Північним апеляційним господарським судом висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 910/1801/21, від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22, від 25.01.2022 у справі № 911/782/21, від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 15.11.2019 у справі № 909/887/18, від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, від 01.06.2023 у справі № 914/596/22, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18 та від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ДГЗП "Спецтехноекспорт" посилається на порушення судами норм процесуального права, зокрема статей 86, 287, 290, 310 Господарського процесуального кодексу України, та зазначає про недослідження зібраних у справі доказів. Скаржник також посилається на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з висновками місцевого суду щодо відхилення клопотання ДГЗП "Спецтехноекспорт" про залучення до участі у справі третьої особи та щодо відхилення клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів про встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. ДГЗП "Спецтехноекспорт" також зазначає, що суди встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, зокрема, авіавантажної накладної № ADB-01605085 за рейсом ADB3286.

3.3. АТ "Антонов" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу ДГЗП "Спецтехноекспорт" без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 у справі № 910/6738/23 - без змін. АТ "Антонов" зазначає, що суди правильно визначили природу договору про авіаційні перевезення № 6536UA, тому вважає, що до спірних правовідносин суди правильно не застосували положення статті 315 Господарського кодексу України, оскільки відповідач є замовником, а не вантажовідправником.

3.4. Акціонерне товариство "Українська оборонна промисловість" (далі - АТ "Українська оборонна промисловість") у відзиві на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу ДГЗП "Спецтехноекспорт" без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 у справі № 910/6738/23 - без змін. АТ "Українська оборонна промисловість" вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що між Державним підприємством "Антонов" (перевізник) та ДГЗП "Спецтехноекспорт" (замовник) укладено договір про авіаційні перевезення № 6536UA, відповідно до умов якого перевізник бере на себе зобов`язання з надання послуг з авіаційного перевезення вантажів відповідно до положень і умов, що охоплені змістом або на які є посилання у цьому договорі, а замовник зобов`язується прийняти і оплатити надані перевізником послуги.

4.2. У статті 3 договору про авіаційні перевезення № 6536UA сторони визначили рейси, для яких зафрахтоване повітряне судно, дати рейсів, маршрут прямування.

4.3. Відповідно до статті 4 договору про авіаційні перевезення № 6536UA ціна 2 550 000,00 дол. США сплачується перевізнику у національній валюті України за курсом Національного банку України на дату виставлення рахунка на оплату та включає в себе ціну 255 000,00 дол. США за кожний рейс. Дата, до якої повинен бути переказаний платіж, - за можливості за 2 дні до дати рейсу, але в будь-якому випадку не пізніше 05.05.2022.

4.4. Додатковою угодою від 02.05.2022 № 1 до договору про авіаційні перевезення № 6536UA сторони погодили, що ціна 5 100 000,00 дол. США сплачується перевізнику у національній валюті України за курсом Національного банку України на дату виставлення рахунка на оплату та включає в себе ціну 255 000,00 дол. США за кожний рейс.

4.5. Цією додатковою угодою сторони збільшили кількість авіаційних рейсів до 20, вказавши їх реквізити, дати та маршрути прямування.

4.6. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що в переліку рейсів є і рейс ADB3286, дата рейсу - 03.05.2022.

4.7. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що виконання цього рейсу підтверджується відповідною авіанакладною від 05.05.2022 та відповідним Air cargo Manifest.

4.8. Як зазначили суди попередніх інстанцій, позивач долучив до позовної заяви копію акта від 07.05.2022 № 6536UA-3286 здачі-приймання робіт (надання послуг) за договором про авіаційні перевезення № 6536UA на суму 7 460 000,00 грн.

У цьому акті зазначено, що він складений за результатами надання позивачем послуг з авіаційного перевезення вантажу за авіаційним рейсом ADB3286.

Вказаний акт не підписаний відповідачем, натомість інші акти, копії яких наявні в матеріалах справи, підписані відповідачем (не входять до предмета спору).

4.9. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідно до листа відповідача від 12.01.2023 № 31.44/1252/147-23 цей акт надсилав позивач відповідачу, однак відповідач не підписав (не погодив) акт від 07.05.2022 № 6536UA-3286 здачі-приймання робіт (надання послуг), вказавши, що перевезення вантажів було здійснено без урегулювання підтверджуючих документів.

4.10. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що в матеріалах справи, окрім копій договору про авіаційні перевезення № 6536UA, додатків до цього договору, додаткової угоди № 1, рахунків фактур, платіжних інструкцій, листувань, також наявні 17 авіавантажних накладних, у тому числі авіавантажна накладна №за рейсом ADB3286.

В авіавантажній накладній №за рейсом ADB3286 зазначено, що вантажовідправником є компанія Bulcomers KS Ltd. У графі цієї авіавантажної накладаної "Власне ім`я, прізвище та підпис вантажовідправника або його агента" компанією засвідчено правильність оформлення цього документа.

4.11. Господарські суди попередніх інстанцій також зазначили, що відповідно до пункту "а" статті 1 додатку № 1 до договору про авіаційні перевезення № 6536UA "авіавантажна накладна" - це супровідний документ встановленої форми, який засвідчує укладання договору про повітряне перевезення вантажу, а також прийняття вантажу до перевезення.

Згідно з пунктом "b" статті 1 додатку № 1 до договору про авіаційні перевезення № 6536UA "договір" - це договір про авіаційні перевезення № 6536UA, який включає в себе зокрема умови та положення, викладені в авіавантажній накладній.

Пунктом "b" статті 4 додатку № 1 до договору про авіаційні перевезення № 6536UA стосовно вантажу на борту ПС передбачено, що замовник несе відповідальність за видачу та надання всіх авіавантажних накладних і решти документації та її належного змісту, які необхідні замовнику чи будь-якій іншій особі, що пов`язана з вантажем, здійснити або забезпечити виконання умов чи зобов`язань, викладених у цьому договорі, або у випадку порушення будь-яких умов, законів, митних правил та регулювань, зазначених у договорі.

Відповідно до пункту "а" статті 6 додатку № 1 до договору про авіаційні перевезення № 6536UA ДП "Антонов" не дозволяє перевезення вантажів на повітряному судні Ан-124-100, якщо у зв`язку із цим не було виписано авіавантажну накладну чи то в стандартній на ДП "Антонов" формі, чи у формі, положення та умови якої не накладають на ДП "Антонов" як перевізника більш обтяжливі зобов`язання, ніж ті, які зазначені у власній стандартній авіавантажній накладній ДП "Антонов". Якщо замовник не є вантажовідправником, будь-які дії, вжиті замовником щодо авіавантажної накладної, вважаються як такі, що виконані агентом вантажовідправника.

Згідно з пунктом "b" статті 1 договору про авіаційні перевезення № 6536UA відповідач є замовником.

4.12. Спір у цій справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для стягнення коштів за надані позивачем послуги з авіаційного перевезення вантажу за авіарейсом ADB3286 (за актом від 07.05.2022 № 6536UA-3286 здачі-приймання робіт (надання послуг)), а також стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення з огляду на таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги АТ "Антонов" про стягнення заборгованості за договором про авіаційні перевезення № 6536UA, а також 3 % річних та інфляційних втрат. Підставою позову є невиконання відповідачем умов договору про авіаційні перевезення № 6536UA в частині сплати за надані позивачем послуги з авіаційного перевезення вантажу за авіарейсом ADB3286 за актом від 07.05.2022 № 6536UA-3286 здачі-приймання робіт (надання послуг).

5.4. Спірні правовідносини виникли у зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем договору про авіаційні перевезення № 6536UA.

5.5. Колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

5.6. Положеннями статей 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

5.7. Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

5.8. Згідно із частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України у разі якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

5.9. Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

5.10. За змістом статті 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

5.11. Згідно із частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту та відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами (статутами) та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

5.12. Відповідно до пункту 1 розділу 1 Авіаційних правил України "Правила повітряних перевезень вантажів", затверджених наказом Державної авіаційної служби України від 19.11.2021 № 1795 (далі - Правила повітряних перевезень вантажів), ці авіаційні правила поширюються на всіх суб`єктів авіаційної діяльності та визначають умови повітряних перевезень вантажів і є обов`язковими для виконання усіма суб`єктами авіаційної діяльності.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІІ Правил повітряних перевезень вантажів умови договору перевезення не повинні суперечити положенням Конвенції про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень, вчиненої 28 травня 1999 року в м. Монреалі (далі - Монреальська конвенція), Повітряному кодексу України, цим Авіаційним правилам та резолюціям Міжнародної асоціації повітряного транспорту (ІАТА).

5.13. Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 98 Повітряного кодексу України документами на повітряне перевезення є транспортна накладна (авіаційна вантажна накладна) у паперовому або електронному вигляді - при перевезенні вантажу.

5.14. Транспортна накладна (авіаційна вантажна накладна) - оформлений вантажовідправником чи від його імені документ, у тому числі його електронний аналог (у разі застосування), який засвідчує укладення договору про перевезення і прийняття вантажу до перевезення на умовах, визначених у такому договорі (пункт 101 частини 1 статті 1 Повітряного кодексу України).

5.15. Авіаційна вантажна накладна (Air Waybill) - документ, оформлений вантажовідправником чи від імені вантажовідправника, у тому числі його електронна копія (у разі використання), який є підтвердженням укладання договору перевезення між авіаперевізником та вантажовідправником на перевезення та прийняття вантажу до перевезення на умовах, визначених у ньому, а також є квитанцією на отримання вантажу; вантажний маніфест (Cargo Manifest) - документ, який містить перелік усього вантажу, що перевозиться на повітряному судні за відповідним маршрутом (пункт 4 розділу І Правил повітряних перевезень вантажів).

5.16. Агент з обробки вантажу - агент, що виконує хоч одну операцію з обробки замовлень на перевезення вантажу, оформлення документів на вантаж, приймання вантажу, пакування, відбору, зберігання, збирання вантажу, включаючи операції щодо об`єднаного вантажу, завантаження, розвантаження, наземну обробку (пункт 4 розділу І Правил повітряних перевезень вантажів).

5.17. З урахуванням наведених положень нормативно-правових актів суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги АТ "Антонов", виходив із того, що поданими позивачем доказами підтверджується надання позивачем відповідно до умов договору про авіаційні перевезення № 6536UA відповідачу послуг з перевезення за авіарейсом ADB3286 (за актом від 07.05.2022 № 6536UA-3286 здачі-приймання робіт (надання послуг)) на суму 7 460 000,00 грн. Суд установив, що доказів сплати цих грошових коштів станом на дату розгляду справи у суді відповідач не надав. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ДП "Антонов" в частині стягнення з ДГЗП "Спецтехноекспорт" суми основного боргу в розмірі 7 460 000,00 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що наявність та розмір заборгованості ДГЗП "Спецтехноекспорт" за договором про авіаційні перевезення № 6536UA в сумі 7 460 000,00 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не спростовані, тому висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 7 460 000,00 грн є правильним.

5.18. Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ДГЗП "Спецтехноекспорт" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою. ДГЗП "Спецтехноекспорт", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.19. Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.20. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ДГЗП "Спецтехноекспорт" посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій у справі № 910/6738/23 норм матеріального права, а також неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07.07.2022 у справі № 910/1801/21, від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22, від 25.01.2022 у справі № 911/782/21, від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 15.11.2019 у справі № 909/887/18, від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, від 01.06.2023 у справі № 914/596/22, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18 та від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18.

5.21. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.22. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

5.23. ДГЗП "Спецтехноекспорт" у касаційній скарзі посилається на те, що господарські суди попередніх інстанцій не встановили правової природи правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем, не визначили правового статусу сторін відповідно до виду правовідносин та сфери спеціального регулювання, застосували лише загальні норми Цивільного кодексу України. На думку скаржника, це призвело до ухвалення незаконних та необґрунтованих рішень, які фактично не враховують спеціального нормативного регулювання спірних правовідносин із установленням обсягу прав та обов`язків сторін, змісту зобов`язання. Зокрема, ДГЗП "Спецтехноекспорт" вважає, що суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин положення статей 306- 307, 315 Господарського кодексу України.

5.24. Як зазначає скаржник, у постановах Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 910/1801/21 та від 08.03.2021 у справі № 910/9525/19 Суд виснував, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст. З`ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, суди мають виходити з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, з приводу якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно. Під предметом договору цивільно-правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони. Визначення правової природи договору як правочину нерозривно пов`язано з оцінкою дій сторін, спрямованих на набуття (зміну, припинення) ними певних прав та обов`язків. Досліджуючи дійсні правовідносини сторін, суди повинні проаналізувати його правову природу (суть умов договору) та ті дії, які сторони мали вчинити або вчинили на виконання зобов`язань, їх відповідність умовам договору.

Колегія суддів установила, що Верховний Суд у постанові від 07.07.2022 у справі № 910/1801/21 зазначив, що місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки на користь позивачки штрафу, оскільки встановив невиконання відповідачкою зобов`язання, передбаченого договором про надання рекламних послуг у соціальних мережах.

У постанові від 08.03.2021 у справі № 910/9525/19 Верховний Суд, ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову про тлумачення умов пункту 4.2 договору від 12.03.2009 № 1/92-09 про спільне використання аеродрому державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Львів", зазначив про відсутність порушеного права, яке потребує захисту в обраний позивачем спосіб (про тлумачення змісту правочину).

5.25. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду, як стверджує скаржник, зазначала про функції спеціальної норми.

Колегія суддів установила, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 сформулювала правову позицію щодо застосування, зокрема, частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, частин 10 та 11 статті 265 Цивільного процесуального кодексу України. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що приписи частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України є нормами процесуального права, які не регулюють відносини господарсько-правової відповідальності за невиконання договірного зобов`язання, тому не можна вважати, що частина 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України є спеціальною нормою по відношенню до загальної норми, передбаченої частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

5.26. У постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 911/782/21, на яку посилається скаржник, Верховний Суд сформулював такий висновок:

"А за наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм необхідно керуватися принципом lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною".

Колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 911/782/21 Верховний Суд відхилив твердження позивача про потребу застосування норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України щодо нарахування пені за договором про надання послуг з передачі електричної енергії, та зазначив, що положення постанови НКРЕКП є спеціальними щодо правового регулювання спірних правовідносин у справі № 911/782/21.

5.27. У постанові Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 807/257/14, на яку посилається скаржник, викладено такий висновок:

"У разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною".

Колегія суддів установила, що в постанові від 29.01.2019 у справі № 807/257/14 Верховний Суд сформулював висновок про те, що у випадку колізії між загальною нормою та спеціальною нормою слід застосовувати спеціальну норму.

5.28. У постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 903/449/17, на яку посилається скаржник, Верховний Суд дійшов такого висновку:

"Поряд з цим, слід зауважити, що достеменне встановлення правової природи правовідносин, зокрема виду Договору, на підставі якого здійснювалось спірне перевезення, впливає на визначення сфери регулювання, застосування відповідного виду відповідальності та певних строків позовної даності, про застосування яких заявлено відповідачем".

Колегія суддів зазначає, що в постанові від 03.05.2018 у справі № 903/449/17 Верховний Суд виходив із того, що перевезення вантажу, яке є предметом спору у цій справі, за своєю правовою природою є міжнародним перевезенням вантажу автомобільним транспортом. Проте Суд зазначив, що господарські суди попередніх інстанцій не встановили правової природи правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем, не визначили правового статусу сторін відповідно до виду правовідносин та сфери спеціального регулювання, застосувавши при цьому лише загальні норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

5.29. У постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц та в постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 910/9525/19, на які посилається скаржник, Верховний Суд сформулював такі висновки:

"Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party)".

Колегія суддів зазначає, що у справі № 753/11000/14-ц (за позовом про стягнення боргу за договором купівлі-продажу квартири), у справі № 910/9525/19 (за позовом про тлумачення змісту договору про спільне використання аеродрому Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Львів") викладені висновки щодо застосування частини 1 статті 637 та статті 213 Цивільного кодексу України.

5.30. У постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18 та від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18, на які посилається скаржник, Верховний Суд сформулював загальні висновки про застосування статей 2, 13 Господарського процесуального кодексу України щодо необхідності застосування категорій та стандартів доказування з дотриманням принципу змагальності. Верховний Суд виснував, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

5.31. Скаржник також вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду викладені в постановах від 01.07.2021 у справі № 917/549/20 (щодо обов`язку суду надати оцінку доказам, що входять до предмета доказування) та від 01.06.2023 у справі № 914/596/22 (щодо необхідності застосування категорій та стандартів доказування з дотриманням принципу змагальності).

Колегія суддів зазначає, що у справах № 917/549/20 та № 914/596/22, на які посилається скаржник, Верховний Суд виснував, зокрема, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, і судом оцінюється належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

5.32. Скаржник у касаційній скарзі також посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 (щодо застосування строків позовної давності), а також у постанові Верховного Суду від 15.11.2019 у справі № 909/887/18 (щодо належності доказів у господарському процесі).

При цьому скаржник, зазначаючи про висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 та в постанові Верховного Суду від 15.11.2019 у справі № 909/887/18, не зазначає конкретну норму (норми) права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку, на думку скаржника, неправильно застосували господарські суди попередніх інстанцій. Водночас Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу та встановлювати, які саме висновки Верховного Суду та щодо застосування якої саме норми права не було враховано судами під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 30.04.2024 у справі № 914/4115/21, від 30.01.2024 у справі № 904/4921/22, від 31.10.2023 у справі № 908/722/20, від 19.09.2023 у справі № 912/1263/22.

5.33. Колегія суддів зазначає, що у справі № 910/6738/23, яка розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що між позивачем та відповідачем було укладено договір про авіаційні перевезення № 6536UA. При цьому суди також установили істотні умови цього договору, зокрема, його предмет, ціну за авіаційні перевезення.

Визначивши, що предметом позову у цій справі є стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з авіаційного перевезення вантажу авіарейсом ADB3286 за актом від 07.05.2022 № 6536UA-3286 здачі-приймання робіт (надання послуг), господарські суди попередніх інстанцій установили, що позивач долучив до позовної заяви копію цього акта № 6536UA-3286 від 07.05.2022 за договором про авіаційні перевезення № 6536UA на суму 7 460 000,00 грн; у цьому акті міститься інформація про те, що він складений за результатами надання позивачем послуг з авіаційного перевезення вантажу за авіаційним рейсом ADB3286.

Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що цей акт позивач надсилав відповідачу, однак відповідач не підписав (не погодив) акт від 07.05.2022 № 6536UA-3286 здачі приймання робіт (надання послуг), вказавши, що перевезення вантажів було здійснено без врегулювання підтверджуючих документів (лист відповідача від 12.01.2023 № 31.44/1252/147-23).

Водночас, як установили суди, у статті 3 договору про авіаційні перевезення № 6536UA сторони визначили рейси, для яких зафрахтоване повітряне судно, дати рейсів та маршрут прямування. Додатковою угодою від 02.05.2022 № 1 до договору про авіаційні перевезення № 6536UA сторони збільшили кількість авіаційних рейсів до 20, вказавши їх реквізити, дати та маршрут прямування. У переліку рейсів є і рейс ADB3286, дата рейсу - 03.05.2022. Виконання вказаного рейсу, як зазначили суди, підтверджується відповідною авіанакладною від 05.05.2022 та "Air cargo Manifest".

Суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення Повітряного кодексу України, Правил повітряних перевезень вантажів, Конвенції про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень (Монреальська конвенція від 28.05.1999), умови додатку № 1 до договору про авіаційні перевезення №6536UA, встановив, що у спірній авіавантажній накладній №за рейсом ADB3286 зазначено, що вантажовідправником є компанія Bulcomers KS Ltd. Тому суд дійшов висновку, що оскільки замовник (відповідач) не є вантажовідправником, то відповідно до умов пункту "а" статті 6 додатку № 1 до договору про авіаційні перевезення № 6536UA будь-які дії, вжиті відповідачем щодо авіавантажної накладної, вважаються такими, що виконані агентом вантажовідправника. Вказане свідчить, як зазначив суд апеляційної інстанції, що за дії щодо доставки вантажу, його підготовки до завантаження, видачі, надання авівавантажних накладних та решти документації, які необхідні замовнику, у тому числі погодженні цих документів, несе не вантажоодержувач, а саме замовник, яким є відповідач у справі.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач на підставі пункту "а" статті 6 додатку № 1 до договору про авіаційні перевезення № 6536UA надав повноваження з доставки вантажу, його підготовки до завантаження, видачі, надання авівавантажних накладних та решти документації, які необхідні замовнику, у тому числі погодженні цих документів вантажовідправнику -компанії Bulcomers KS Ltd.

Тому суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що у випадку, якщо відповідач не узгодив із вантажовідправником своїх дій (чи навпаки) стосовно підготовки вантажу до відправлення, завантаження тощо, вказане може бути предметом можливих претензій та спору між замовником та вантажовідправником та ніяким чином не впливає на правове становище авіаперевізника.

За наведених обставин, , поданими позивачем доказами, підтверджується надання позивачем відповідачу відповідно до умов договору послуг з перевезення за авіарейсом ADB3286 за актом від 07.05.2022 № 6536UA-3286 здачі-приймання робіт (надання послуг).

5.34. Отже, господарські суди попередніх інстанцій установили правову природу спірних правовідносин; встановили правовий статус сторін - зазначили, що відповідач не є вантажовідправником відповідно до умов пункту "а" статті 6 додатку № 1 до договору про авіаційні перевезення № 6536UA. При цьому суди застосували під час кваліфікації спірних правовідносин як загальні норми Цивільного кодексу України, так і спеціальні норми Господарського кодексу України, Повітряного кодексу України, Правил повітряних перевезень вантажів, а також врахували зміст договору про авіаційні перевезення № 6536UA та зміст додатків до нього.

Зважаючи на те, що у спірних правовідносинах відповідач не є ані вантажовідправником, ані вантажоодержувачем, що підтверджується умовами договору про авіаційні перевезення № 6536UA та авіавантажними накладними, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що посилання відповідача на частину 5 статті 315 Господарського кодексу України як на підставу для застосування строків позовної давності, є необґрунтованими. При цьому, як зауважив суд апеляційної інстанції, застосування цієї статті можливе лише у разу пред`явлення позову саме до вантажовідправника, яким у цьому випадку ДГЗП "Спецтехноекспорт" не є.

5.35. За таких обставин, доводи скаржника про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 910/1801/21, від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22, від 25.01.2022 у справі № 911/782/21, від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 15.11.2019 у справі № 909/887/18, від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, від 01.06.2023 у справі № 914/596/22, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18 та від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18, а також про безпідставне незастосування до позовних вимог позовної давності, встановленої частиною 5 статті 315 Господарського кодексу України, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, на які посилається скаржник.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.36. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ДГЗП "Спецтехноекспорт" посилається на порушення судами норм процесуального права, зокрема, статей 86, 287, 290, 310 Господарського процесуального кодексу України та зазначає про недослідження зібраних у справі доказів.

ДГЗП "Спецтехноекспорт" також зазначає, що суди встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, зокрема, авіавантажної накладної № ADB-01605085 за рейсом ADB3286.

Скаржник також посилається на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з висновками місцевого суду щодо відхилення клопотання ДГЗП "Спецтехноекспорт" про залучення до участі у справі третьої особи та щодо відхилення клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів про встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

5.37. Перевіривши такі доводи скаржника, Верховний Суд визнає їх необґрунтованими з огляду на таке.

5.38. По-перше, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

5.39. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.40. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.41. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення в сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.42. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про недослідження судом зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 13.06.2024 у справі № 906/392/23, від 13.06.2024 у справі №906/211/23, від 14.05.2024 у справі № 916/2779/23.

5.43. По-друге, за змістом пункту 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права у разі встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

5.44. Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Отже, допустимість доказів визначається законністю джерел, умов і способів їх одержання.

5.45. Оскільки аргументи скаржника зводяться до того, що він вважає авіавантажну накладну ADB01605085 неналежним доказом виконання позивачем зобов`язань за договором про авіаційні перевезення № 6536UA, проте аргументів про недопустимість такого доказу не наводить, тому колегія суддів вважає, що такі доводи не можуть бути підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд.

5.46. По-третє, згідно з пунктом 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

5.47. Колегія суддів установила, що суд першої інстанції у підготовчому засіданні 13.03.2024 відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи - Bulcomers KS Ltd, про що постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати).

5.48. У підготовчому засіданні 27.03.2024 судом було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів, про що також постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати).

5.49. Суд апеляційної інстанції зазначив, що аналіз змісту клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи - Bulcomers KS Ltd свідчить про те, що воно не містить обґрунтованих підстав для такого залучення; відповідач не довів наявності правового зв`язку компанії Bulcomers KS Ltd зі сторонами спору та не навів обґрунтувань, яким чином прийняте в майбутньому рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки такої компанії. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що посилання відповідача на те, що суд не відобразив у рішенні фактичну відмову позивача від надання письмової відповіді на запитання підприємства в порядку, встановленому статтею 90 Господарського процесуального кодексу України, є також необґрунтованими, оскільки у позивача наявне право, передбачене пунктом 2 частини 5 статті 90 Господарського процесуального кодексу України, на відмову від надання відповіді на поставлені запитання, якщо вони не стосуються обставин, що мають значення для справи.

5.50. Оскільки суд першої інстанції розглянув клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи - Bulcomers KS Ltd та про витребування доказів, а суд апеляційної інстанції переглянув рішення в апеляційному порядку в межах доводів та вимог скаржника, викладених в апеляційній скарзі, тому доводи скаржника про порушення судами норм процесуального права є безпідставними.

5.51. З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не підтвердилися.

5.52. Колегія суддів зазначає, що інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.3. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, то Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

6.5. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, тому підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних рішення та постанови немає.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 у справі № 910/6738/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді І. С. Берднік

Ю. Я. Чумак