Ухвала

від 13.11.2024 по справі 278/3246/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №278/3246/24

У Х В А Л А

13 листопада 2024 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Дубовік О. М., за участю секретаря судового засідання Кравчук Д. В., розглянувши цивільну справу за позовною заявою першого заступника керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Житомирської обласної державної адміністрації (Житомирська обласна військова адміністрація), Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомир до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ВЧ МО В/Ч НОМЕР_1 про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні землями оборони шляхом визнання недійсним договору дарування, припинення права володіння земельною ділянкою та зобов`язання повернути її державі, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Житомирського районного суду Житомирської області перебуває вище вказана цивільна справа за позовом заступника керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересахдержави вособі Міністерства оборони України, Житомирської обласної державної адміністрації (Житомирська обласна військова адміністрація), Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомир, де просить суд усунути перешкоди у розпорядженні та користуванні землями оборони шляхом визнання недійсним договору дарування, припинення права володіння земельною ділянкою та зобов`язання повернути її державі.

12.11.2024року представником ОСОБА_1 адвокатомСищуком В.В.подано клопотанняпро залишенняпозову першого заступника керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону без розгляду, оскільки доводи прокурора про бездіяльність органів уповноважених на здійснення захисту інтересів держави є надуманими; прокурор належно не обґрунтував необхідність звернення з цим позовом саме прокурором, не вказав на наявність підстав такого звернення. Відтак, прокурор за даних обставин не набув право на звернення до суду з цим позовом.

Окрім того вважає, що прокурором невірно визначені позивачами Житомирська обласна військова адміністрація та Міністерство оборони України, які не є уповноваженими органами у спірних правовідносинах. На думку заявника, таким органом є Кабінет Міністрів України.

Також посилається на те, що стороною позивача недоведена бездіяльність КЕВ м. Житомира, який має юриста й можливість реалізувати надані йому права самостійно.

У судовому засіданні прокурор заперечував щодо задоволення зазначеного вище клопотання.

Представник ЖОДА просила відмовити у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Сищука В. В. про залишення позову без розгляду.

Представник КЕВ м. Житомир просив відмовити у задоволенні вказаного вище клопотання.

Представник Міністерства оборони України також просив відмовити у задоволенні клопотання.

Інші учасники процесу в судове засідання не з`явились; про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку, що не перешкоджає розгляду клопотання по суті.

Суд, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши зміст клопотання, прийшов до наступних висновків.

Щодо позивачів МОУ та Житомирської ОВА.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, § 35).

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру", згідно якої представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України: прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта статті 56).

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 27, 76 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначила, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття "компетентний орган" у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи,через яківона діє,не маютьвласних праві обов`язків,а наділеніповноваженнями (компетенцією)представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Також Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Згідно з Рішенням Конституційного суду України від 08.04.99 у справі №1-1/99 прокурори та їх заступники подають до господарського суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій, незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган,на який державоюпокладено обов`язокщодо здійсненняконкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

При цьому, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча бодного зних (аналогічний висновок міститься в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19). Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду у справі № 912/9/20 від 25.02.2021 та у справі № 923/449/18 від 19.08.2020.

Пред`являючи даний позов, прокурор визначив позивачами МО України, Житомирську ОВА та КЕВ м. Житомир та обґрунтував, чому вони є "органом, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах".

Зокрема, законами України «Про управління об`єктами державної власності», «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», «Про оборону України» встановлено, що повноваження в частині управління військовим майном здійснюється центральним органом виконавчої влади - Міністерством оборони України.

Збройні Сили України перебувають у підпорядкуванні Міністерства оборони України, яке згідно ст. 10 Закону України «Про Збройні Сили України» забезпечує їх життєдіяльність, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України.

Відповідно до п. 1, 2 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №671 від 26.11.2014, Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.

Міноборони є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили, у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Відповідно до п.п.3)-4), 5-1), 9) п.5 Положення, Міноборони з метою організації своєї діяльності, зокрема: здійснює контроль за ефективним використанням та збереженням об`єктів державної власності, які належать до сфери управління Міноборони; організовує планово-фінансову роботу в апараті Міноборони, на підприємствах, в установах і організаціях, які належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку. Забезпечує в установленому порядку самопредставництво Міноборони в судах та інших органах через осіб, уповноважених діяти від його імені, у тому числі через посадових (службових) осіб юридичної служби Міноборони або інших уповноважених осіб, а також забезпечує представництво інтересів Міноборони в судах та інших органах через представників.

Отже, Міністерство оборони, як центральний орган виконавчої влади, є уповноваженим державою органом у спірних правовідносинах, яке безпосередньо зацікавлене у збереженні земель оборони, їх використання за призначенням для виконання визначених функцій.

У процесі земельної реформи прийнято низку законів та підзаконних нормативно-правових актів, які змінили землеустрій у державі. Так, згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» унесені зміни до значної кількості законодавчих актів України, зокрема ЗК України тощо. Згідно правових норм цього Закону, що набрали законної сили з 27.05.2021, розширено права як органів місцевого самоврядування, так і районних, обласних державних адміністрацій, та , одночасно, позбавлено значної частини повноважень Кабінету Міністрів України, обмежено повноваження органів Держгеокадастру на розпорядженнями землям тощо.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 ЗК України, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Таким чином, наразі уповноваженим органом, що здійснює функції власника держави на землі оборони є Житомирська обласна державна адміністрація.

Слід відмітити, що на виконання Закону України «Про правовий режим воєнного стану» для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку Указом Президента України №68/2022 від 24.02.2022 створено, поміж іншого, Житомирську обласну військову адміністрацію. Зокрема, у ст. 1 цього Указу визначено, що у зв`язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.

Спеціальними законами, що регулюють вказані у позовній заяві правовідносини, є Земельний кодекс України та Закон України «Про використання земель оборони».

Статтею 13 ЗК України визначені повноваження КМУ, зокрема до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, поміж іншого, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Частиною 8 статті 122 ЗК України визначено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування, які не входять до складу адміністративно-територіальних одиниць, передає у постійне користування земельні ділянки, примусово вилучені у державну власність відповідно до Закону України "Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів", а також передає у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, передає у постійне користування земельні ділянки у випадку, передбаченому абзацом другим частини другої статті 149 цього Кодексу.

Водночас, згідно з положеннями ч. 2 ст. 84, ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України право власності на землі оборони реалізується державою через відповідні обласні державні адміністрації.

Згідно ст. 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначені Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля тощо. Місцеві державні адміністрації вирішують й інші питання, віднесені законами до їх повноважень.

Статтею 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Приписами статті 17 Земельного кодексу України також визначено повноваження державних адміністрацій у розпорядженні землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

За таких обставин, уповноваженим органом на захист інтересів держави у даному спорі щодо земель оборони є Житомирська обласна державна адміністрація.

Разом з цим, факт не звернення суб`єкта владних повноважень до суду з позовом який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що вказаний орган неналежно виконує свої повноваження, відтак у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом.

Щодо бездіяльності КЕВ м. Житомир

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 тощо.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурором до позовної заяви додано повідомлення від 08.03.2024 №33-760вих-23, адресоване позивачам, у тому числі й КЕВ м. Житомир, яке засвідчує про інформування ним про порушення інтересів держави та надано строк до 20.03.2024 для вжиття відповідних заходів.

Також, лист КЕВ м. Житомир від 13.03.2024 №749 засвідчує, що не вбачає підстав для проявлення позову до вирішення касаційного провадження №61-14251ск23. Указану правову позицію та подальшу пасивне поведінку щодо вирішення вказаного спору прокурором оцінено як бездіяльність уповноваженого органу у спірних правовідносинах, а зволікання у вирішенні питань обороноздатності держави є неприпустимим.

У правовій позиції Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 визначено, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Факт незвернення суб`єктавладних повноваженьдо судуз позовом який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що вказаний орган неналежно виконує свої повноваження, відтак у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом.

Так, Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу № 903/129/18 (постанова від 15.10.2019), зробила обґрунтований висновок про те, що сам факт не звернення до суду уповноваженого органу з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити порушені інтереси, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо захисту своїх інтересів, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для вжиття заходів представницького характеру.

Більш того, на цей час Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок, згідно з яким бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (постанова від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

При цьому Велика Палата Верховного Суду відзначила, що «розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо».

Окрім того, суд наголосив, що правовий спір між компетентним органом, в особі якого прокурор в інтересах держави подав позов, і відповідачем не є спором між прокурором і цим органом. Його також не можна вважати процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що прокурор не зобов`язаний доводити протиправний характер бездіяльності компетентного органу та її причин, а тому йому достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

З огляду на зазначене, твердження представника Жигалло А. М. про те, що КЕВ м. Житомир має юридичну службу та має всі можливості для вирішення даного спору не спростовує доводів прокурора, що попри вказане, останнє проявило бездіяльність у вирішенні спірних правовідносин.

Таким чином, у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Сищука В. В. про залишення позовної заяви першого заступника керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону без розгляду, слід відмовити.

Ураховуючи той факт, що вчинені усі потрібні дії для забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд вважає за потрібне закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

Керуючись ст. ст.200, 258,259,260 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Сищука Віктора Володимировича про залишення позовної заяви першого заступника керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Житомирської обласної державної адміністрації (Житомирська обласна військова адміністрація), Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомир до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ВЧ МО В/Ч НОМЕР_1 про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні землями оборони шляхом визнання недійсним договору дарування, припинення права володіння земельною ділянкою та зобов`язання повернути її державі - відмовити.

Закрити підготовчепровадження тапризначити справудо судовогорозгляду посуті на 10:00 год 22.01.2025 року.

Апеляційна скарга на ухвалу суду в частинівідмови узадоволенні клопотанняпро залишенняпозовної заявибез розгляду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі вирішення питання без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбаченоЦПК України. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею.

Ухвала суду в частинізакриття підготовчогопровадження оскарженню не підлягає.

Повну ухвалу складено та підписано 20.12.2024 року.

СуддяО.М. Дубовік