Постанова

від 21.12.2007 по справі 37/269-07

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

37/269-07

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10  жовтня  2007 року                                                          справа №37/269-07

Колегія суддів у складі:                           головуючого судді О.В.Шевель,

                                                                                              судді А.І.Бухана,

                                                                                              судді В.О. Демченка

при секретарі Парасочці Н.В.,

за участю представників:

позивача                    -          Горіної В.В.

відповідача                  -          Матляка О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судового засідання                         № 5 Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вхідний № 2932Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від             30 серпня 2007 року по справі № 37/269-07

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецгазсервіс", м. Красноград

до  Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю  "Мрія", с. Петрівка

про стягнення 265188,00 грн.

встановила:

Рішенням господарського суду Харківської області від 30 серпня 2007 року по справі №37/269-07 (суддя Доленчук Д.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача основної суми боргу у розмірі 200000,00 грн., інфляційних у розмірі 20200,00 грн., пені у розмірі 28428,00 грн. та 3% річних від простроченої суми боргу у розмірі 6544,00 грн., 2551,10 грн. держмита та 113,52 грн. судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.

Відповідач з даним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 30 серпня 2007 року  та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій в повному обсязі; розстрочити стягнення 200000,00 грн. на користь позивача до 01 вересня 2008 року. Разом з тим його уповноважений представник у судовому засіданні повідомив про те, що яких-небудь інших документів, які можуть мати відповідне відношення до розгляду поданої апеляційної скарги у нього немає, і розгляд справи може здійснюватися на підставі наявних у ній матеріалів.

Позивач у запереченнях на апеляційну скаргу проти доводів, викладених в апеляційній скарзі заперечує, вважає рішення місцевого господарського суду таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Разом з тим його уповноважений представник, через канцелярію господарського суду 08 жовтня 2007 року, надав письмові пояснення,  в яких повністю підтримує вимоги апеляційної скарги, та у судовому засіданні повідомив про те, що яких-небудь інших документів, які можуть мати відповідне відношення до розгляду поданої апеляційної скарги у нього немає, і розгляд справи може здійснюватися на підставі наявних у ній матеріалів.

Дослідивши матеріали справи, викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши пояснення позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд Харківської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених обставин спору, за якими встановив, що

12 січня 2006 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір про надання позички № 12/01, відповідно до умов якого позивач зобов'язувався надати відповідачу позичку у розмірі 200000,00 грн. на строк до 31 березня 2006 року, а відповідач - повернути її протягом двох календарних днів після спливу строку користування позичкою. Остаточною датою користування позичкою вважається 31 березня 2006 року.

На виконання п.3.1, вказаного Договору, 13 січня 2006 року позивач перерахував на поточний рахунок СТОВ «Мрія»200000,00 грн., що підтверджується відповідним платіжним дорученням № 12 від 13.01.2006 року.

Однак, після спливу строку користування позичкою відповідач не виконав умови п. 5.1. договору щодо її повернення та не перерахував відповідну суму грошей на поточний рахунок позивача протягом двох днів - до 02 квітня 2006 року.

30 березня 2007 року позивач звернувся до відповідача з претензією № 29 щодо повернення позички, але відповідач на претензію відповіді не надав.

Станом на 12.07.2007 р. надану відповідачу позичку в сумі 200000,00 грн. позивачу не повернуто.

Згідно з п. 4.2. договору, останнім днем користування позичкою вважалося 31 березня 2006 року.

Відповідно до п. 5.1. Договору, відповідач зобов'язувався протягом двох календарних днів з моменту закінчення строку надання позички повернути позичку позивачу шляхом перерахування грошових коштів на його поточний рахунок.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За таких обставин господарський суд приходить к висновку, що позивна вимога позивача про стягнення з відповідача на свою користь суми основну боргу в розмірі 200000,00 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до п. 6.2. договору, при порушенні відповідачем строку повернення позички, він повинен сплатити на поточний рахунок позивача штраф у розмірі 0,1 % від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Згідно з ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, аналізуючи положення п. 6.2. договору, суд першої інстанції дійшов висновку, що в договорі йдеться мова саме про пеню, а не про штраф.

Враховуючи положення ст. 4 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір нарахованої пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Період за яким позивачем була нарахована відповідачу пеня, а саме з 03.04.2006 року по 17.05.2007 року, господарський суд визнав таким, який визначено не вірно, оскільки позов було подано позивачем до господарського суду 12.07.2007 року, а відповідно до п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік, у зв'язку з чим суд приходить к висновку, що пеня повинна бути нарахована відповідачу з 12.07.2006 року по 17.05.2007 року.

У зв'язку з тим, що період на який нараховується пеня складає 309 днів та облікова ставка НБУ на цей період (з 12.07.2006 року по 17.05.2007 року) складає 8,5 % річних (лист НБУ від 06.06.2006 року за № 14-011/1373-6039), суд першої інстанції визнав суму пені відповідно до подвійної облікової ставки НБУ повинна складати 28428,00 грн.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що позивна вимога позивача про стягнення з відповідача на свої користь суми пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 28428,00 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, оскільки відповідач прострочив виконання свого зобов'язання щодо повернення позички, він зобов'язаний сплатити суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що позивна вимога позивача про стягнення з відповідача на свої користь суми трьох процентів річних у розмірі 6544,00 грн. та суми інфляційних, з урахуванням встановлених на час прострочення відповідачем зобов'язання індексів інфляції, у розмірі 20200,00 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

В задоволенні клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення господарський суд відмовив, оскільки позивач проти вказаного клопотання відповідача заперечував та вказував на те, що розстрочка виконання рішення по даній справі буде сприяти погіршенню фінансового стану позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача основної суми боргу у розмірі 200000,00 грн., інфляційних у розмірі 20200,00 грн., пені у розмірі 28428,00 грн. та 3% річних від простроченої суми боргу у розмірі 6544,00 грн.

Проте викладені вище висновки господарського суду на думку колегії суддів  не  повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм не надана  повна, правильна  та належна  правова оцінка, через що наявні  підстави для задоволення апеляційної скарги і  часткового скасування прийнятого по справі судового рішення, оскільки відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Як свідчать матеріали справи, господарський суд Харківської області не забезпечив повного додержання вимог статті 43 Господарського процесуального Кодексу України, всебічно, повно та об'єктивно не дослідив усі  фактичні обставини справи та оцінив наявні у ній докази  в їх сукупності, керуючись при цьому чинним законодавством України.

Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд Харківської області не звернув належної уваги на те, що правових підстав для стягнення з відповідача пені за невиконаним ним прийнятих на себе зобов'язань по укладеному договору позички не має, оскільки як нормами чинного Цивільного кодексу України, так і умовами укладеного між сторонами договору така відповідальність відповідача не передбачена.

Враховуючи викладене та керуючись статтями  6, 8, 19, 124, 129 Конституції України статтями 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, -

постановила:

Рішення господарського суду Харківської області від  30 вересня 2007 року            № 37/269-07, змінити.

В частині стягнення з відповідача пені 28428,00 грн. відмовити.

В частині стягнення з відповідача на користь позивача 284,28 грн. державного мита та 12,65 грн. судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відмовити.

Відмовити у задоволенні клопотання відповідача про розстрочку.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя                                  

О.В.Шевель

     суддя                     

А.І.Бухан

    суддя                    

В.О.Демченко