Справа № 354/632/15-ц
Провадження № 22-ц/4808/39/24
Головуючий у 1 інстанції Ваврійчук Т.Л.
Суддя-доповідач Максюта
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 грудня 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,
суддів Пнівчук О.В., Томин О.О.,
секретаря Шемрай Н.В.,
з участю прокурора Верешка М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки у державну власність, за апеляційною скаргою Поляницької сільськоїрадиНадвірнянського району Івано-Франківської області на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Ваврійчук Т.Л. 04 липня 2023 року в м. Яремче Івано-Франківської області, повний текст якого складено 07 липня 2023 року,
в с т а н о в и в:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року першим заступникомпрокурора Івано-Франківськоїобласті вінтересах державив особіДержавного агентствалісових ресурсівУкраїни,ДП «Ворохтянськелісове господарство»подано позов до Поляницької сільськоїради, ОСОБА_1 провизнання недійснимдержавного актуна правовласності наземельну ділянкута поверненняземельної ділянкиз чужогонезаконного володінняу державнувласність(а.с.1-7, том 1).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вивченням виданого ОСОБА_1 державного акту на право власності на земельну ділянку серії IV-ІФ №028126 від 29.11.2002 року, який є речовим доказом у кримінальній справі №248436, встановлено, що у вказаному акті зазначено, що він виданий на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №41 від 15.11.2002 року. Однак в ході дослідження протоколу засідання виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 15.11.2002 року встановлено, що за результатами даного засідання було прийняте рішення №40, яким вирішено питання передачі у приватну власність земельних ділянок, однак в зазначеному рішенні відсутні будь-які відомості про розгляд питання щодо безоплатної передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1500 га, а рішення №41 відсутнє.
Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року у кримінальній справі №248436 (судовий №1-6/2011) звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28 ч.1 ст.366, ч.3 ст.28 ч.2 ст.364 КК України, ОСОБА_5 за вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.28 ч.1 ст.366 КК України.
В ході розгляду даної справи встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради щодо безоплатної передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в установленому законом порядку не приймалося та є підробленим. ОСОБА_1 із відповідною заявою до сесії сільської ради не звертався, зазначене питання на розгляд сесії сільської ради не виносилось. Судом встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701 від 10.11.2001 року та знаходиться у кварталі НОМЕР_1 , ділянки 49,57 Поляницького лісництва, що підтверджується матеріалами лісовпорядкування та таксаційною книгою. Впродовж 2002-2003 років члени організованої групи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків землі державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом сільської ради не приймались, дозволу на таке вилучення постійний землекористувач не надавав.
Таким чином, внаслідок передачі у приватну власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1 у ДП «Ворохтянське лісове господарство» незаконно вилучено земельну ділянку площею 0,1500 га. Оскільки рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №41 від 15.11.2002 року є фіктивним, воно не підлягає визнанню недійсним у суді, а спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у державну власність у особі постійного землекористувача ДП «Ворохтянське лісове господарство».
В обґрунтування повноважень прокурора на представництво інтересів держави у даній справі зазначено, що незважаючи на те, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду та роз`яснено право на його пред`явлення у порядку цивільного судочинства, постійним землекористувачем не вжито жодних заходів щодо повернення спірної ділянки у державну власність, що стало підставою для звернення прокурора до суду із вказаним позовом. Перед зверненням до суду прокурором у відповідності до вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» направлено відповідне повідомлення постійному землекористувачу.
Із врахуванням заяви про зміну предмету позову, прокурор просив: поновити строки позовної давності; визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-ІФ №028126 від 29.11.2002 року площею 0,1500 га; витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1500 га, яка розташована в с. Поляниця Яремчанської міської ради з чужого незаконного володіння у власність держави в особі землекористувача ДП «Ворохтянське лісове господарство» (а.с. 1-7, том 1; а.с.30-32, том 2).
Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 28.06.2022 року позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в даній справі в частині позовних вимог в інтересах держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду (а.с.207-211, том 2).
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду
Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 04 липня 2023 року суду позов задоволено частково. Витребувано ізнезаконного володіння ОСОБА_1 земельнуділянку площею0,1500га,що розташованау с.Поляниця Надвірнянськогорайону Івано-Франківськоїобласті увласність державив особіДержавного агентствалісових ресурсівУкраїни.У задоволеннірешти позовнихвимог відмовлено.Стягнуто з ОСОБА_1 на користьдержави 1281,00гривень збору(а.с.50-65, том 3).
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що факт вибуття спірної земельної ділянки з володіння держави поза її волею доведений позивачем, а відповідач ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку з порушенням вимог законодавства. Відтак є правові підстави витребування від ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки. При вирішенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку суд дійшов висновку, що такі вимоги не є ефективним способом захисту, тому відмовив в їх задоволенні. Щодо повноважень прокурора, Держлісагенство є органом державної влади, тобто суб`єктом владних повноважень, що надає право прокурору звертатись до суду із позовом в інтересах держави в особі зазначеного суб`єкта владних повноважень. Щодо клопотання про застосування строків позовної давності до вказаних позовних вимог суд зазначив, що прокурор у порядку статті 49 ЦПК України змінив позовні вимоги, і такі звернуті до відповідача ОСОБА_1 . Із врахуванням того, що у даній справі не заявлено жодних позовних вимог до Поляницької сільської ради, дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності за заявою вказаного учасника справи.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги
Не погодившись з даним рішенням, Поляницькою сільськоюрадоюНадвірнянського району Івано-Франківської області подана апеляційна скарга (а.с.74-86, том 3).
Апелянт вказує, що частина 4 статті 56 ЦПК України покладає на прокурора обов`язок, серед іншого, при зверненні до суду із позовами в інтересах держави зазначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Прокурор у позові, що є предметом даного судового розгляду, таким органом визначив Державне агентство лісових ресурсів України.
Зазначає, що вирішуючи даний спір, слід з`ясувати, до компетенції якого органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта належить повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, чи належить до повноважень Державного агентства лісових ресурсів України повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і, відповідно, який орган має бути належним позивачем у спірних правовідносинах.
Зазначає, що відповідно до ч.2 ст.8 Лісового кодексу України, право власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Радою Міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Водночас, частиною 2 ст.5 Лісового кодексу України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Отже, застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.
Згідно Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 року №521, до компетенції Держлісагенства не відноситься здійснення повноважень у сфері земельних відносин.
Відповідно до ч.1,2 ст.84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
За положеннями ст..122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Згідно з частинами 1,2,5,6 статті 149 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішення Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
В той же час, ні ст.122, ні ст. на землю.149, ні інша норма Земельного кодексу України не наділяє Державне агентство лісових ресурсів України повноваженнями в сфері управління державною власністю на землю.
Крім того, Указом Президента від 13.04.2011 року №459/2011 затверджено Положення про Державну інспекцію сільського господарства України. Згідно цього Положення та Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», саме Держсільгоспінспекція України організовує та здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 року №910-р функцію державного нагляду і контролю Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру почала здійснювати з 30.11.2016 року. До цього відповідні функції продовжувала здійснювати Державна інспекція сільського господарства України.
На думку апелянта, оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.
Державне агентство лісових ресурсів України є суб`єктом владних повноважень, інтереси якого може представляти прокурор, однак на законодавчому рівні не наділене повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, відповідно не є органом, який може бути належним позивачем у спірних правовідносинах. Відсутність у Державного агентства лісових ресурсів України права на розпорядження спірною земельною ділянкою прокурором не спростовано.
Щодо відмови в задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю позовних вимог, зазначає, що Поляницька сільська рада як власник земель в межах населеного пункту вправі розпоряджатися ними.
Відповідно до рішення Поляницької сільської ради від 11.01.2001 року №3 Ворохтянському державному лісогосподарському господарству 10.11.2001 року видано Державний акт на право постійного користування землею. Крім того, рішенням Івано-Франківської обласної ради №57-3/2002 від 27.08.2002 року збільшено площе населеного пункту с. Поляниця Яремчанської міської ради до 1730 га, в тому числі 1077,82 га земель, які перебувають у постійному користуванні Ворохтянського державного лісогосподарського підприємства.
Оскільки в постійному користуванні лісгоспу перебували землі комунальної власності Поляницької сільської ради, то остання також вправі була вилучати землі у користувача та розпоряджатись ними у встановленому порядку.
Зазначає, що прокурором не надано належних, достовірних та достатніх доказів того, що саме спірна земельна ділянка знаходиться на землях, що перебувають у постійному користуванні Державного агентства лісових ресурсів України. Крім згадування кримінальної справи, прокурор посилається тільки на Державний акт на право постійного користування землею від 10.11.2001 року, виданий Поляницькою сільською радою землекористувачу ДП «Ворохтянське лісове господарство».
Слід звернути увагу, що після кожного збільшення меж села Поляниця у постійного користувача ДП «Ворохтянське лісове господарство» у встановленому порядку відбувалось ряд вилучень земель (крім тих, про які йде мова в кримінальній справі). Дані земельні ділянки в подальшому надавались безоплатно у власність громадянам та продавались на земельних аукціонах.
Однак, межі земельної ділянки ДП «Ворохтянське лісове господарство» в натурі (на місцевості) не встановлювалися (відновлювалися), а сама ділянка не внесена до Державного земельного кадастру. На думку апелянта, враховуючи наведене, даний Державний акт не може бути належним та достатнім доказом в даній справі.
Доказів накладення (перетину) між собою земельної ділянки відповідача (з відповідним кадастровим номером) та земельної ділянки ДП «Ворохтянське лісове господарство» (без присвоєного кадастрового номера) або іншого порушення прав позивача з вини відповідача прокурором не надано.
Звертає увагу суду на те, що належним доказом у справі, який би підтвердив накладення земельних ділянок, може бути висновок земельно-технічної експертизи. Проведення такої експертизи є неможливим, оскільки для проведення експертизи необхідно надати оригінали або завірені якісні копії відповідної право встановлювальної та технічної документації із землеустрою на земельну ділянку. Проте, жодної технічної документації на землі ДП «Ворохтянське лісове господарство» прокурором суду не надано. Не надано також технічної документації на земельну ділянку первинного відповідача у даній справі (фізичної особи, якій первинно виділялась земельна ділянка).
Прокурором з 2015 року не доведено факту знаходження спірної в даній справі земельної ділянки на землях ДП «Ворохтянське лісове господарство», не спростовано тверджень відповідача про недоведеність вказаного факту.
Наголошує, що постанова Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року в кримінальній справі №1-6/2011, на яку посилається прокурор, не може мати преюдиційного значення щодо обставин, які підлягають доказуванню в даній справі.
Зазначає, що на підтвердження знаходження спірної в даній справі земельної ділянки на землях ДП «Ворохтянське лісове господарство» прокурор посилається також на лист ДП «Карпатигеодезкартографія» від 01.10.2004 року (про фізичних осіб, яким вже були виготовлені державні акти на право власності на землю з розбивкою на квартали та ділянки), що був отриманий прокуратурою під час розслідування кримінальної справи.
Проте, інформація, викладена в даному листі та постанові Галицького районного суду, не дозволяє достеменно встановити факт знаходження спірної земельної ділянки на землях лісгоспу (не вказано достатніх особових даних про фізичну особу, не наведено кадастрових номерів земельних ділянок, не зазначено на підставі чого проведено розбивку на квартали та ділянки).
Також вказує, що в даній справі прокурором в порядку ст.49 ЦПК України подано заяву про зміну предмету позову, в якій заявлено вимоги про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та витребування у держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство». Враховуючи, що судом в цій справі позов, поданий прокурором до ДП «Ворохтянське лісове господарство» було залишено без розгляду, то суд не міг вирішувати вказані вимоги прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України.
За наведених підстав просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Судові витрати за подання апеляційної скарги стягнути з Державного агентства лісових ресурсів України (а.с.74-86, том 3).
Позиція інших учасників справи
Івано-Франківською обласною прокуратурою подано відзив на апеляційну скаргу. Вважають доводи, викладені в апеляційній скарзі такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, жодним чином не спростовують висновків суду, які лягли в основу оспорюваного рішення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін (а.с.124-135, том 3).
Іншими учасниками справи відзив на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч.3ст.360 ЦПК Українине перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Рух справи у суді апеляційної інстанції
Ухвалою Івано-Франківськогоапеляційного судувід 30листопада 2023року клопотанняпредставника Поляницькоїсільської радиНадвірнянського району Івано-Франківської області про зупинення провадження задоволено. Зупинено апеляційне провадженняу справі354/632/15-цза апеляційноюскаргою Поляницькоїсільської радиНадвірнянського району Івано-Франківської області на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 04 липня 2023 року за позовом Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки у державну власність, до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом справи № 354/681/15-ц (а.с.205-206, том 3).
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року поновлено провадження у справі та призначено до розгляду (а.с.242, том 3).
Позиція Івано-Франківського апеляційного суду
У судове засідання не з`явилися представники Державного агентства лісових ресурсів України, Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , про день та час розгляду справи повідомлені належним чином шляхом направлення поштової кореспонденції на електронну адресу, тому числі через електронний суд) та рекомендованою кореспонденцією.
Від відповідача ОСОБА_1 повертається вся поштова кореспонденція. Згідно відповіді №956747 від 10.12.2024 року з Єдиного державного демографічного реєстру, адреса реєстрації ОСОБА_1 АДРЕСА_1 . На зазначену адресу апеляційним судом направлялася рекомендована кореспонденція, яка поверталася із зазначенням : «адресат відсутній за вказаною адресою».
Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому апеляційний суд розглянув справу за їх відсутності.
Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 263,264 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним i обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такіпитання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимогиі заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення длявирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносинисторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягаєзастосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або впозові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Вислухавши пояснення прокурора Верешка М.В., доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою, виходячи з таких підстав.
Фактичні обставини справи
Спірні відносини у даній справі виникли у 2002-2003 роках.
Судом встановлено, що 10.11.2001 року Поляницькою сільською радою у відповідності до рішення №3 від 11.01.2001 року видано Ворохтянському державному лісогосподарському підприємству державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701 на земельну ділянку площею 4358,5 га для ведення лісового господарства. Вказаний державний акт зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №00001(а.с.23-24, том 1).
Відповідно до Статуту ДП «Ворохтянське лісове господарство» у редакції станом на 13.07.2011 року, ДП «Ворохтянське лісове господарство» створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України №57 від 26.05.1995 року, засноване на державній власності та належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України, який відповідно до Указу Президента України №1085/2010 від 09.12.2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» реорганізовано у Державне агентство лісових ресурсів України (а.с.229-234, том 1).
29.12.2002 року ОСОБА_1 , жителю м. Івано-Франківськ, виданий державний акт на право власності на землю серії ІV-ІФ №028126 на земельну ділянку площею 0,1500 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану на території Поляницької сільської ради. В вказаному державному акті зазначено, що він виданий на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №41 від 15.11.2002 року та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право власності на землю за №000058. Кадастровий номер земельній ділянці присвоєний не був (а.с.8-9, том 1).
Дослідженням протоколу №13 засідання виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 15.11.2002 року встановлено, що на вказаному засіданні розглядались наступні питання: 1) Про стан боротьби із злочинністю на території села за 2001-2002 рік(рішення №39); 2) Про вилучення, надання та передачу земельних ділянок у приватну власність(рішення №40); 3) Про переоформлення торгової точки(рішення №41); 4) Про відкриття торгової точки у власному житловому будинку(рішення №42); 5) Про призначення головою господарства(рішення №43); 6) Про розпорядження, видані в період між засіданням виконкому; 7) Про наступне засідання виконкому (а.с.132-133, том 1).
Як встановлено із рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №40 від 15.11.2002 року «Про вилучення, надання, передачу земельних ділянок у приватну власність та надання дозволу на виготовлення проекту відводу» на підставі рішення сільської ради від 16.04.2002 року «Про делегування сільвиконкому повноважень в галузі регулювання земельних відносин» та розглянувши заяви громадян про вилучення, надання та передачу земельних ділянок у приватну власність, виконком відповідно до п.п.1-3, 6, 7 вказаного рішення вирішив вилучити земельні ділянки у громадян згідно ст.ст.140,141 ЗК України(додаток №1); надати громадянам земельні ділянки згідно ст.ст.40, 119, 120 ЗК України(додаток №2); передати безоплатно у приватну власність земельні ділянки громадянам згідно ст.118 ЗК України(додаток №3); вилучити земельні ділянки площею 2,6 га в Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ згідно ст. 149 ЗК України та віднести їх до земель запасу Поляницької сільської ради (а.с.10-11, том 1).
Дослідженням додатків №1,2,3 до рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №40 від 15.11.2002 року встановлено, що зазначеним рішенням питання передачі безоплатно у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1500 га у с. Поляниця не вирішувалось (а.с.129-123, том 1).
У лютому 2004 року начальником напрямку спецпідрозділу УСБУ в Івано-Франківській області порушена кримінальна справа за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру та Яремчанського міського управління земельними ресурсами за ознаками злочину, передбаченого ст.364 КК України за фактом незаконного вилучення та безоплатної передачі у приватну власність 13,1428 га земель рекреаційного призначення у с. Поляниця (а.с.238, том 1).
15.03.2004 року слідчим з ОВС СВ прокуратури Івано-Франківської області розпочато досудове розслідування у кримінальній справі №248436 за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії, кадастру, Яремчанського управління земельних ресурсів при передачі на протязі 2002-2003 років у приватну власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування індивідуальних житлових будинків 64 громадянам загальною площею 13,1 на землях рекреаційного призначення, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України (а.с.239, том 1).
23.03.2004 року слідчим з ОВС прокуратури Івано-Франківської області порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, які протягом 2002-2003 років без розгляду та вирішення на сесіях Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, незаконно вилучили із власності Ворохтянського держлісгоспу 40.69 га земель лісового фонду в межах с. Поляниця, без згоди державних органів лісового господарства, незаконного змінили їх цільове призначення, перевівши із земельних угідь лісового фонду у землі житлової та громадської забудови та безоплатно надали їх у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам (а.с.239, том 1).
Вказану кримінальну справу об`єднано в одне провадження із кримінальною справою №248436.
21.09.2004 року начальником відділу нагляду за додержанням законів при проведенні слідства органами прокуратури Івано-Франківської області порушено відносно ОСОБА_2 кримінальну справу №248436 за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України за фактом незаконного безоплатного вилучення у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ 40,69 га земельних угідь лісового фонду вартістю 3714997 грн. без відшкодування держлісгоспу втрат щодо вартості лісових та деревно-чагарникових насаджень в сумі 1432753,24 грн., незаконної зміни їх цільового призначення, переведення в землі житлової та громадської забудови та надання під будівництво індивідуальних житлових будинків окремим громадянам, що спричинило державним інтересам тяжкі наслідки, а також за фактом складення та видачі завідомо неправдивих рішень виконкому Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року. які він завірив печаткою Поляницької сільської ради про ніби-то колегіальне вирішення членами виконкому даних питань (а.с.240, том 1).
Постановою слідчого з ОВС прокуратури Івано-Франківської області від 25.03.2005 року ДП «Ворохтянське лісове господарство» було визнане цивільним позивачем у кримінальній справі №248436 про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України. Згідно поданої позовної заяви розмір завданих збитків визначено у сумі 6944718,90 грн (а.с.241, том 1).
18.05.2005 року прокурором Івано-Франківської області був затверджений обвинувальний висновок у кримінальній справі №248436 про обвинувачення сільського голови с. Поляниця ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.2 ст.366 КК України, начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, головного бухгалтера ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, начальника відділення Державного казначейства в м. Яремча ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.2 ст.364 КК України, який скеровано на розгляд до Галицького районного суду Івано-Франківської області (а.с.244-250, том 1).
Дана кримінальна справа розглядалась судами неодноразово, 20.04.2011 року Галицьким районним судом Івано-Франківської області ухвалений обвинувальний вирок, залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.04.2012 року та набрав законної сили, однак в подальшому дані судові рішення були скасовані судом касаційної інстанції (справа №1-6/11) (а.с.12-22, том 1).
В ході розгляду вказаної кримінальної справи ДП «Ворохтянське лісове господарство» 11.08.2009 року, 19.10.2009 року, 08.10.2010 року зверталось до Галицького районного суду Івано-Франківської області із клопотаннями про уточнення заявлених позовних вимог, остаточний розмір яких визначено у сумі 971 258,61 грн (а.с.98, 243-244, том 1).
Окрім цього, з досліджених матеріалів справи встановлено, що 07.02.2005 року прокуратурою Івано-Франківської області були внесені протести на рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року в частині пунктів щодо вилучення в Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельних ділянок та віднесення їх до земель запасу сільської ради із зміною їх цільового призначення із земель лісового фонду на землі житлової та громадської забудови (а.с.13-19, том 2).
01.03.2005 року прокуратура Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України, який в подальшому був реорганізований у Державне агентство лісових ресурсів України та ДП «Ворохтянське лісове господарство», зверталась до господарського суду Івано-Франківської області із позовом про визнання недійсними п.п.5,6,7 рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №32 від 12.09.2002 року, який ухвалою суду від 10.05.2005 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2005 року залишено без розгляду (справа №А-5/79) (а.с.19-21, том 2).
Окрім цього, ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 10.05.2005 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.06.2005 року залишено без розгляду позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України та ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №27 від 10.07.2003 року (справа №А-5/78) (а.с.21-22, том 2).
Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року (справа №1-6/11, провадження №1/341/6/15) у відповідності до ст.49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364, ч.3 ст.28, ч.1 ст.366 КК України, ОСОБА_3 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364 КК України, ОСОБА_4 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364 КК України, ОСОБА_5 за вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.28 ч.1 ст.366 КК України. Цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду. Вказана постанова суду не оскаржувалась та набрала законної сили 11.03.2015 року (а.с.1222, том 1).
Як встановлено із вказаної постанови суду, з метою протиправного вилучення з державної власності земель державного лісового фонду Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ та їх незаконної передачі у приватну власність фізичним особам шляхом зловживання владою та службовим становищем і службового підроблення офіційних документів, сільський голова с. Поляниця ОСОБА_2 у листопаді 2001 року створив та очолив організовану групу, до якої завербував спеціаліста 1 категорії Яремчанського міського відділу земельних ресурсів, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради Борисевича В.М. а також начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцьку О.М. Так, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зловживаючи владою та службовим становищем, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с.Поляниця Яремчанської міськради, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи листи виконавчого комітету Поляницької сільської ради про вилучення з державної власності та передачу сільській раді в землі запасу земельних ділянок державного лісового фонду № 25 від 26.11.2001, № 28 від 27.05.2002, № 28 від 27.08.2002, № 132 від 19.09.2002, № 171 від 07.10. без зазначення року, № 25 від 15.03.2003, № 24 від 26.05.2003, № 32 від 26.06.2003, які ОСОБА_2 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради та направив на адресу керівників Ворохтянського ДЛГ.
В подальшому, всупереч вимог ст.ст.20, 118, 123, 149, 151, 156, 207 Земельного кодексу України, пункту 12 Перехідних Положень Земельного кодексу України, ст.42 Лісового кодексу України, генерального плану забудови с.Поляниця, затвердженого рішенням сесії сільської ради від 30.01.2001, «Правилам забудови населених пунктів області» від 12.11.2002, ст.ст. 3, 19 Закону України «Про планування та забудову територій» ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за погодженням з ОСОБА_4 , склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи - рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 4 від 14.02.2002, № 32 від 12.09.2002, № 36 від 10.10.2002, № 40 від 15.11.2002, № 6 від 13.02.2003, № 27 від 10.07.2003 «Про вилучення земельних ділянок» Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови, які ОСОБА_2 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради, після чого ознайомив з ними начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_4 .
Надалі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , за погодженням з ОСОБА_4 , склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи додатки до рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 4 від 14.02.2002, № 32 від 12.09.2002, № 36 від 10.10.2002, № 40 від 15.11.2002, № 6 від 13.02.2003, № 27 від 10.07.2003 «Про надання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків» фізичним особам, в тому числі ОСОБА_1 -0,1500 га, які ОСОБА_2 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради, після чого ознайомив з ними начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцьку О.М. На підставі зазначених документів землепроектними організаціями було виготовлено технічну документацію на земельні ділянки державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Яремчанського ДЛГ та передано її для погодження начальнику відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_4 , яка при наявних порушеннях в матеріалах технічної документації, які не відповідали вимогам п.1.16. Інструкції «Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі», затвердженої наказом Держкомзему України № 43 від 04.05.1999, в порушення ст. 26 п. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 12, 118 п. 2б, ст. 198 Земельного кодексу України, при відсутності технічного завдання на виконання робіт, журналів польових вимірювань, висновків та погоджень відділу архітектури та відділу земельних ресурсів про наявні обмеження на використання земельної ділянки, погоджень сусідніх землекористувачів, а в окремих випадках - без виготовлення проекту відведення земельних ділянок, при наявних обмеженнях відділу архітектури стосовно їх використання, незаконно погодила матеріали технічної документації.
Окрім цього, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 склали, підписали, завірили печатками Поляницької сільської ради та Яремчанського міського відділу земельних ресурсів та незаконно видали державні акти про право власності на земельні ділянки, в результаті чого незаконно вилучено з державної власності 40,69 га земель державного лісового фонду вартістю 3714997,00 грн. Також, упродовж 2002-2003 років ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом Поляницької сільської ради не приймались у результаті чого незаконно вилучено з державної власності 5,452 га земель державного лісового фонду. Усього внаслідок злочинних дій ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 упродовж 2001-2004 років незаконно вилучено з державної власності всього 46,142 га земель державного лісового фонду, чим заподіяно збитків охоронюваним законом державним інтересам на загальну суму 6944718,89 грн. та спричинено тяжкі наслідки.
У відповідності до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до висновку проведеної у кримінальній справі №248436 комісійної судово-земельної експертизи від 11.03.2005 року, сільський голова с. Поляниця ОСОБА_2 звертався із листами протягом 2001-2003 років у Ворохтянський держлісгосп про одержання згоди на вилучення земельних ділянок лісового фонду площею 27,87 га. Ворохтянський держлісгосп своїми листами не заперечував проти вилучення земельних ділянок і надавав попереднє погодження на передачу земельних ділянок лісового фонду в землі запасу с. Поляниця. Проте виконком сільської ради с. Поляниця прийняв рішення про вилучення в Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельних ділянок лісового фонду загальною площею 40,69 га без дотримання процедури вилучення, надання та зміни цільового призначення земель лісового фонду, зокрема рішення №4 від 14.02.2002 року, яким вилучено земельні ділянки площею 4,89 га(кв. АДРЕСА_2 (0,45га); рішення №32 від 12.09.2002 року, яким вилучено ділянки площею 0,60 га(кв. АДРЕСА_3 виділ АДРЕСА_4 );рішення №36 від 10.10.2002 року, яким вилучено ділянки загальною площею 14,10 га(кв. АДРЕСА_5 (2,0га); рішення №6 від 13.02.20903 року, яким вилучено ділянки загальною площею 11,8 га(кв. АДРЕСА_6 діл. НОМЕР_2 (8,5га); рішення №40 від 15.11.2002 року, яким вилучено ділянки площею 2,6 га; рішення №27 від 10.07.2003 року, яким вилучено в Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельні ділянки площею 6,7 га(кв. АДРЕСА_7 виділ 56(2,4га), виділ 57(1,0га), виділ 58(0,5га), віднесено до земель запасу сільської ради, змінено цільове призначення з переведенням з лісового фонду на землі житлової та громадської забудови (а.с.124-127, том 1).
При цьому відсутні відповідні рішення виконкому чи сесії сільської ради про вилучення окремих земельних ділянок лісового фонду, які фактично роздані громадянам у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків, а саме:кв. АДРЕСА_8 площею 0,478 га, кв.24 діл. НОМЕР_1 площею 0,335 га, кв.8 діл. НОМЕР_3 площею 0,7157 га, кв.24 діл. НОМЕР_4 площею 0,3 га та кв.32 діл. НОМЕР_5 площею 0,3 га. Загальна площа вказаних земель становить 5,452 га. Під час зміни цільового призначення земель Ворохтянського держлісгоспу та наданні їх громадянам під будівництво індивідуальних житлових будинків порушено вимоги ст.ст.12,20,118,123,149,151 ЗК України, п.34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.42 ЛК України; наявна технічна документація не відповідає вимогам Інструкції про порядок складання, видачу, реєстрацію і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку, затвердженої Держкомземом України №43 від 04.05.1999 року; відсутня державна землевпорядна експертиза проектної документації; всі рішення виконкому про безоплатне надання земельних ділянок у власність громадянам під будівництво індивідуальних житлових будинків на вилучених землях Ворохтянського держлісгоспу не відповідають генеральному плану забудови с. Поляниця, затвердженому рішенням сесії сільської ради від 30.01.2001 року, «Правилам забудови населених пунктів області» від 12.11.2002 року, ст.ст.31 Закону України «Про планування та забудову територій», ст.21 Закону України «Про основи містобудування». Виготовлена землевпорядними організаціями технічна документація на вилучені земельні ділянки не відповідає вимогам Інструкції про порядок складання, видачу, реєстрацію і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку, а саме: рішення про передачу земельних ділянок у власність громадянам приймались виконавчим комітетом, а не сесією сільської ради(п.34ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.1 ЗК України); відсутнє технічне завдання на виконання робіт, журнали польових вимірювань та висновки та погодження земельного відділу та відділу архітектури про наявні обмеження на використання земельної ділянки (п.1.6 Інструкції по видачі державних актів); відсутнє погодження сусідніх землекористувачів(п.2а ст.198 ЗК України); земельні ділянки надані громадянам у власність із земель запасу сільської ради без виготовлення проекту відведення земельних ділянок(ст.118 ЗК України). На вилучених у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ землях лісового фонду незаконної рубки лісу не встановлено.
Із змісту листа Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру за вих. №464 від 01.10.2004 року встановлено, що працівниками ДП «Карпатигеодезкартографія» виготовлялась технічна документацію громадянам, яким були надані земельні ділянки на території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу. Під №43 у додатку №1 «Список громадян, яким виготовлені державні акти на право власності на землю в с.Поляниця з розбивкою на квартали та ділянки» у вказаному листі зазначено прізвище ОСОБА_1 , якому надана ділянка площею 0,1500 га, у кварталі 9, ділянки 49,57. Підприємством також зазначено, що розбивка на квартали та ділянки була здійснена спільно з Ворохтянським держлісгоспом (а.с.128-131, том 1).
27.08.2015 року прокуратура Івано-Франківської області в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» направила на адресу ДП «Ворохтянське лісове господарство» повідомлення за вих. №05/1-542вих-15 в якому вказала про те, що з моменту винесення постанови Галицького районного суду від 04.03.2015 року у кримінальній справі №248436, якою встановлено що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради щодо безоплатної передачі ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,1500 га не приймалося, а було підроблене, а вказана земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» та знаходиться у кварталі 9 виділ 49,57 Поляницького лісництва, лісгоспом не вжито жодних заходів щодо повернення вказаної земельної ділянки у державну власність. Із урахуванням наведеного прокурор, зважаючи на відсутність належного реагування з боку уповноважених державних органів, повідомив про наявність підстав для звернення до суду з позовом в інтересах держави, в особі Держлісагентства та ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним державного акту та повернення земельної ділянки (а.с.25-26, том 1).
Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор, звертаючись із позовом, вказав, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної форми власності, перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», її вилучення, зміна цільового призначення та передача у приватну власність проведені всупереч в установленого законом порядку, а тому зазначена ділянка вибула з володіння держави в особі постійного землекористувача поза волею останнього, а відтак підлягає поверненню у державну власність.
У позовній заяві, а також у заяві про зміну позовних вимог в порядкустатті 49 ЦПК Українивід 02.11.2020прокурор проситьпоновити строкипозовної давності(том1,а.с.1-7; том2, а.с. 30-32).
В матеріалах справи наявна заява представника Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області Л.Мотюк про застосування строків позовної давності (а.с. 96-97, том 1).
Застосовані норми права
Відповідно достатті 14 Конституції Україниземля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частиною першою статті167, частиною першою статті170 ЦК Українидержава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
За змістом положень частин першої та четвертоїстатті 56 ЦПК України, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор може звертатися до суду із заявами про захист державних чи суспільних інтересів.
Відповідно до частини першоїстатті 18 ЗК Українидо земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.
Статтею 19 ЗК Українивизначено категорії земель, зокрема, це землі лісогосподарського призначення.
Згідно з частинами другою та третьоюстатті 1 Лісового кодексу Україниліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Згідно з частиною третьоюстатті 1 Земельного кодексу Українивикористання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За змістом частин першої та другоїстатті 3 ЗК Україниземельні відносини регулюютьсяКонституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Відповідно до частини другоїстатті 18 ЗК Україникатегорії земель України мають особливий правовий режим.
Відповідно до частини першоїстатті 57 ЗК Україниземельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам.
Відповідно до статей55,56 ЗК Україниу редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
Порядок використання земель лісового фонду визначається законом.
Чинне та той час земельне законодавством дозволяло органу місцевого самоврядування вилучати для суспільних та інших потреб земельні ділянки, надані у постійне користування, але при дотриманні чітко визначеної законодавством процедури.
Так, у відповідності до частин першої, другоїстатті 149 ЗК Україниу редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
За змістом положеньстатті 20 ЗК Україниу діючій на той час редакції, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, законодавством чітко передбачалося, що при передачі громадянам чи юридичним особам земельної ділянки, в тому числі, лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства мають передувати рішення органу місцевого самоврядування про вилучення цієї земельної ділянки та про зміну її цільового призначення.
Окрім процедури вилучення земель лісового фонду, яка мала передувати передачі землі у власність, земельним законодавством також визначався чіткий порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, що закріплений устатті 118 Земельного кодексу України.
Так, за змістом частин шостої-десятої вказаної статті у редакції чинній на час виникнення правовідносин, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.
Відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.
Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідного органу місцевого самоврядування.
Сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.
Отже, рішення про передачу земельної ділянки у власність є обов`язковою умовою набуття особою права власності на земельну ділянку.
Відповідно до частин першої, другоїстатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За змістомстатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою, другоюстатті 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частин першої, другоїстатті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.
Щодо витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у власність держави
Відповідно до статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Стаття 1 Першого протоколу містить три норми. Перша норма містить загальний характер та проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма передбачає випадки позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам; третя норма визначає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети.
Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.
Порядок передачі земель лісового фонду та зміна цільового призначення земельних ділянок чітко визначений у законодавстві чинному на час надання відповідачу ОСОБА_1 спірної земельної ділянки. Так, за змістом положень статей20,149 ЗК Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, при передачі громадянам чи юридичним особам земельної ділянки, в тому числі, лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства мають передувати згода землекористувача на таке вилучення, рішення органу місцевого самоврядування про вилучення цієї земельної ділянки та про зміну її цільового призначення.
Також устатті 118 ЗК Україниу редакції чинній на час виникнення правовідносин, визначено чіткий порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Так, за змістом частин шостої-десятої вказаної статті громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.
Відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.
Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідного органу місцевого самоврядування.
Сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.
Устатті 21 ЗК Українив редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначалися наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель. А саме, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.
Також статтями154,155 ЗК Українипередбачалася відповідальність органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю, за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок.
Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України.
Відповідно достатті 387 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
За змістом положеньстатті 388 ЦК Україниякщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, власник має право витребувати це майно від набувача.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Відповідно до частини першоїстатті 170 ЦК Українидержава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного суду у постанові від 23.11.2021 №359/3373/16-ц, належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимогстатті 388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16 (провадження N 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі N 911/3681/17 (провадження N 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі N 910/1809/18 (провадження N 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі N 200/606/18 (провадження N 14-125цс20, пункт 74) та інших.
У постановіВеликої ПалатиВерховного Судувід 23листопада 2021року усправі №359/3373/16-ц(провадження№ 14-2цс21)Велика Палатазробила висновок,що "вимогапро витребуванняземельної ділянкилісогосподарського призначенняз незаконноговолодіння (віндикаційнийпозов) в порядкустатті 387 ЦК Україниє ефективним способом захисту права власності".
Щодо застосування строку позовної давності.
Відповідно до частини першоїстатті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом частин третьої, четвертоїстатті 267 ЦК Українипозовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 зазначає, що для цілей застосування частин третьої та четвертоїстатті 267 ЦК Українипоняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. У спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи теж заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).
У постанові від 03 травня 2022 (справа № 352/469/18, провадження № 61-19360св21) Верховний Суд зазначає, що позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, може певний її орган.
На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність. Вказаний висновок щодо застосування норм права висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частини першоїстатті 261 ЦК Україниперебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що обчислення позовної давності у разі звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Крім того, у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом порушених прав суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.
Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18): «позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів».
Відповідно до частини четвертоїстатті 267 ЦК Українисплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У позовній заяві, а також у заяві про зміну позовних вимог в порядкустатті 49 ЦПК Українивід 02.11.2020 прокурор просить поновити строки позовної давності (т.1, а.с. 1-7, т.2, а.с. 30-32).
Вирішуючи питання про поновлення строків позовної давності, суд керується нормамиЦПК України, практикою ЄСПЛ та висновками Верховного Суду.
Відповідно до частини п`ятоїстатті 267 ЦК України, у разі якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц Верховний Суд стосовно застосування приписів частини п`ятоїстатті 267 ЦК Українизауважив, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункти 23.6., 23.7. постанови).
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
У справі, що переглядається, місцевим судом вірно встановлено порушення відповідачами порядку вилучення та отримання безоплатно у приватну власність земельної ділянки із лісового фонду, що доводиться матеріалами кримінальної справи №1-6/11, постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року, і наслідки недотримання встановленого законодавством порядку у вигляді витребування такої ділянки від набувача.
Що стосується посилань апелянта на те, що прокурором не доведено, що належна відповідачу земельна ділянка з відповідним кадастровим номером є однією з тих, про які йде мова у вказаній постанові в кримінальній справі, а інформація, викладена в листі ДП «Карпатгеодезкартографія» та постанові Галицького районного суду від 04.03.2015 року, не дозволяє достеменно встановити факт знаходження спірної земельної ділянки на землях лісгоспу, то такі не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Так, Листом Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів України від 01.10.2004 року №464 зазначено, що земельна ділянка площею 0,1500 га, яка надана безоплатно у приватну власність відповідачу ОСОБА_1 , розташована у кварталі НОМЕР_1 , ділянки НОМЕР_6 території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу. А згідно з матеріалами кримінальної справи рішення про вилучення земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, зокрема, ОСОБА_1 0,15 га, не приймалося. Тобто вказану земельну ділянку незаконно вилучено з державної власності.
Наведене підтверджує, що ОСОБА_1 відноситься до переліку громадян, яким земельна ділянка надана у приватну власність із земель лісового фонду, що перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу, без прийняття рішення про її вилучення у встановленому законом порядку.
І такі обставини відповідачами не спростовані.
Більше того, з огляду на відсутність рішення про вилучення спірної земельної ділянки із земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу, безпідставні доводи сільської ради, що вона мала право вилучати землі у користувача та розпоряджатись ними у встановленому порядку.
А останньою не надано жодних доказів на спростовання факту відсутності відповідних рішень органу місцевого самоврядування про вилучення спірної земельної ділянки у Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу згідно з порядком, визначеним законом.
Твердження про те, що вищевказаний Лист і матеріали кримінальної справи не є належними доказами, оскільки долучені з порушенням процесуального порядку, також не є обґрунтованими, оскільки при поданні позову позивач посилався на встановлені при розгляді кримінальної справи обставини, а її матеріали витребувані для перевірки доводів позовної заяви та долучених до неї доказів оригіналам.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що прокурор не надав належних, достовірних та достатніх доказів того, що спірна земельна ділянка знаходиться на землях, що перебувають у постійному користуванні держлісгоспу, межі земельної ділянки, вказаної у Державному акті серії ІІ-ІФ №002721 від 10.11.2001 року, в натурі (на місцевості) не встановлювалися (не відновлювалися), а сама земельна ділянка не внесена до Державного земельного кадастру, то апеляційний суд зазначає наступне.
Порядок передачі земель лісового фонду та зміна цільового призначення земельних ділянок чітко визначений у законодавстві, чинному на час надання відповідачу ОСОБА_1 спірної земельної ділянки.
Так, за змістом положень статей 20, 149 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, при передачі громадянам чи юридичним особам земельної ділянки, в тому числі, лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства мають передувати згода землекористувача на таке вилучення, рішення органу місцевого самоврядування про вилучення цієї земельної ділянки та про зміну її цільового призначення.
У статті 118 ЗК України передбачалася чітка процедура набуття на праві власності у порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Матеріалами справи, зокрема, Листом Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів України від 01 жовтня 2004 року №464, відповідно до якого земельна ділянки, площею 0,1500 га, яка надана безоплатно у приватну власність ОСОБА_1 , розташована у кварталі НОМЕР_1 , ділянки НОМЕР_6 території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу; висновком комісійної судово-земельної експертизи від 11.03.2005 року, проведеної у рамках кримінальної справи №248436 про те, що рішення виконкому чи сесії сільської ради про вилучення земельної ділянки лісового фонду у кварталі АДРЕСА_9 відсутні; постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року, ухваленою за результатами розгляду вказаної кримінальної справи, де зазначається, що посадовими особами Поляницької сільської ради незаконно надано, у тому числі, ОСОБА_1 , у приватну власність під будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку державного лісового фонду площею 0,15 га, яка перебувала у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського лісового господарства, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом такої ради не приймались, доведено, що спірна земельна ділянка у встановленому порядку органом місцевого самоврядування не вилучалась, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, а рішення Поляницької сільської ради №41 від 15.11.2002 року та Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-ІФ №028126 не відповідають положенням законодавства.
Технічної документації по складанню державного акту на право власності на землю на ім`я ОСОБА_1 суду також надано не було, як і інших документів, які б свідчили про дотримання вимог законодавства при передачі відповідачу спірної земельної ділянки у власність з дотриманням процедури, визначеної законодавством.
При цьому судом вірно зазначено, що ні орган місцевого самоврядування, ні відповідач ОСОБА_1 не мали перешкод бути обізнаними про порядок вилучення та отримання безоплатно у приватну власність земельної ділянки, у тому числі, із лісового фонду, і про наслідки недотримання встановленого законом порядку.
Доказів того, що після збільшення меж с. Поляниця у постійного землекористувача ДП «Ворохтянське лісове господарство» у встановленому порядку відбулося вилучення земельної ділянки, яка згодом була передана ОСОБА_1 , ані в суді першої, ані апеляційної інстанції не надано, як і не надано доказів нечинності Державного акту серії ІІ-ІФ №002701 від 10.11.2001 року, виданого ДП «Ворохтянське лісове господарство» саме Поляницькою сільською радою.
Такі доводи зводяться до припущень та сумнівів, які також спростовані матеріалами кримінальної справи, в рамках якої і встановлені усі обставини порушення закону при вилученні земель, які включають і спірну земельну ділянку. А зміна площі населеного пункту с. Поляниця жодним чином не вплинула на право постійного користування землею ДП «Ворохтянське лісове господарство».
Слушними є заперечення прокурора в даному випадку стосовно того, що ані після вступу в силу Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 05.02.2004 року, ані після зміни меж населеного пункту с. Поляниця розмежування земель державної та комунальної власності не було проведено, і це знайшло підтвердження в ході судового розгляду. Межі земельної ділянки с. Поляниця в натурі не встановлені, право власності Поляницької сільської ради на збільшену площу землі у встановленому ст. 125 ЗК України та ст. 14 зазначеного Закону не зареєстровано. І земельні ділянки, за рахунок яких у 2002 та 2008 роках збільшені межі населеного пункту с. Поляниця, по даний час перебувають у державній власності.
Крім того, відповідно до положень ст. 22 ЗК України в редакції, чинній на момент отримання вказаного державного акту лісгоспом, право власності на землю або користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі №522/14900/19 вказано, що: «можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі №925/1351/19 (провадження №12-35гс21)).
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №914/3224/16 (провадження №12-128гс19)).
Судом першої інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави поза її волею, внаслідок злочинних дій.
Тому колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що на підставі ч. 3 статті 388 ЦК України є правові підстави витребування від ОСОБА_1 земельної ділянки, яка вибула з володіння держави поза її волею та була набута у порядку безоплатної приватизації на підставі рішення Поляницької сільської ради, що не мала права відчужувати цю ділянку.
Також не заслуговують на увагу посилання апелянта про те, що Державне агентство лісових ресурсів України не наділене повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, тому не є органом, який може бути належним позивачем у спірних правовідносинах, не є учасником кримінальної справи №1-6/11, а суд помилково дійшов висновку про повернення спірної земельної ділянки Державному агентству лісових ресурсів України.
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Судом встановлено, що Державне агентство лісових ресурсів України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, одним із основних завдань якого є здійснення державного управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління.
Ворохтянське державне лісогосподарське підприємство, яке володіло землями для ведення лісового господарства, до складу яких входила і спірна земельна ділянка, належало до сфери управління Державного комітету лісового господарства України, яке у 2010 році реорганізовано у Державне агентство лісових ресурсів України.
Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано устатті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру».
Частина перша цієї статті (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду) визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до абзацу першого частини третьоїстатті 23 зазначеного Законупрокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
В судовому процесі, зокрема цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.
Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин.
У справі, яка переглядається, перший заступник прокурора Івано-Франківської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України. Таким чином, позивачем у зазначеній справі є держава, представництво інтересів якої в особі зазначеного вище органу державної влади здійснює прокурор. Прокурор обґрунтовував порушення прав держави як власника земельної спірної ділянки зокрема тим, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави з порушенням вимог закону, у зв`язку з чим просив витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,15 га.
Аналіз змісту обґрунтування заявлених у справі позовних вимог дає підстави для висновку, що прокурор заявив позов не в інтересах конкретного органу державної влади (Державного агентства лісових ресурсів України) чи державного підприємства (ДП «Ворохтянське лісове господарство»), а в інтересах держави, як матеріального позивача у справі.
Отже, вимоги прокурора про витребування земельної ділянки на користь держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» заявлені не в інтересах цього державного підприємства чи Державного агентства лісових ресурсів України, а в інтересах держави.
Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 619/77/15-ц (провадження № 61-9722св23),в якій суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційної скарги про те, що при вирішенні справи щодо захисту права власності держави на спірну земельну ділянку позов прокурора міг бути поданий виключно в інтересах держави в особі належних уповноважених державних органів, а Державне агентство лісових ресурсів України є неналежним позивачем.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що лист Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів України від 01 жовтня 2004 року № 464 є недопустимим доказом і не міг братись до уваги судом.
Обставини щодо фізичних осіб, у тому числі ОСОБА_1 , яким були виготовлені державні акти на право власності на землю з розбивкою на квартали та ділянки, яка перебувала у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», встановлені не лише на підставі листа Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів України від 01 жовтня 2004 року № 464.
Так, зі змісту постанови Галицького районного суду Івано-Франківської області від04 березня 2015 року (справа №1-6/11, провадження №1/341/6/15) вбачається, що упродовж 2002-2003 років члени організованої групи незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом Поляницької сільської ради не приймались, у тому числі ОСОБА_1 - 0,15 га, у результаті чого незаконно вилучено з державної власності 5,452 га земель державного лісового фонду.
Таким чином судом правомірно та обґрунтовано витребувано спірну земельну ділянку від відповідача у власність держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України.
Щодо строків позовної давності, колегія суддів виходить з такого.
У позовній заяві, а також у заяві про зміну позовних вимог в порядкустатті 49 ЦПК Українивід 02.11.2020 року прокурор просить поновити строки позовної давності.
Поляницькою сільською радою Надвірнянського району Івано-Франківської області подано заяву про застосування позовної давності. Відповідачем ОСОБА_1 така заява не подавалась.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі № 362/44/17).
За змістом ч.1 ст.261ЦКУкраїни позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 року у справі №488/2807/17 вказала, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі його учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України), тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один із них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою саме до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого виснувати про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.
У вказаній справі прокурором відповідно до поданої в порядку ст.49 ЦПК України заяви про зміну предмету позову заявлено вимоги про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-ІФ №028126 від 29.11.2002 року площею 0,1500 га, виданого ОСОБА_1 та витребування у нього вказаної земельної ділянки, яка розташована в с. Поляниця Яремчанської міської ради з чужого незаконного володіння у власність держави.
Хоча відповідачем ОСОБА_1 не подавалася заява про застосування строку позовної давності, разом з тим від представником Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області заявлено про застосування строку позовної давності.
У зв`язку з цим суд приходить до висновку про необхідність надання оцінки як заяві прокурора про поновлення строку позовної давності, так і заяві сільської ради про застосування строку позовної давності.
Заслуговують на увагу доводи прокурора про поновлення строку позовної давності
Верховний Суд у постановах від 07.09.2021 року у справі №906/730/18 та від 30.11.2021 року у справі №910/256/20 наголосив, що позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Тому на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було дотримано або пропущено з поважних причин. При цьому суд повинен встановити початок перебігу позовної давності, його переривання чи зупинення, суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження обставин дотримання/недотримання строків позовної давності, має зробити висновок про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права. При цьому саме об`єктивні причини повинні бути враховані судом, які вказують на об`єктивні перешкоди для особи своєчасно звернутися за захистом порушеного права.
Таким чином, позовна давність не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, однак, враховуючи норми ЦПК України та зазначені вище висновки Верховного Суду, суд зобов`язаний дослідити причини пропуску прокурором строку звернення до суду із цим позовом, встановити чи є вони поважними, тобто такими що унеможливили звернення прокурора раніше, а відтак, прийти до висновку, чи підлягають захисту порушені права та інтереси держави в рамках цієї справи.
Слід зазначити, що законодавство не містить переліку поважних причин пропуску позовної давності та не деталізує безпосередньо процедуру застосування ч.5 ст.267 ЦК України.
У постанові Верховного Суду від 29.12.2020 у справі №909/1165/19 зазначено, що чинне законодавство не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.
При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.
Подання позову з іншими матеріально-правовими підставами не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.
У цій справі прокурор в інтересах держави звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним державного акту та витребування з чужого незаконного володіння у власність держави земельну ділянку лісового фонду у кварталі 9 ділянки 49,57, яка була незаконно вилучена у постійного користувача ДП «Ворохтянське лісове господарство» внаслідок зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради.
Судом встановлено, що у ході досудового слідства у кримінальній справі №248436 (судовий номер 1-6/2011) по факту зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради у зв`язку із незаконним вилученням із власності Ворохтянського держлісгоспу 46,142 га земель лісового фонду та безоплатною передачею їх земель у приватну власність громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків ДП «Ворохтянське лісове господарство» 25.03.2005 року був поданий цивільний позов про стягнення з сільського голови та інших винних осіб на користь Ворохтянського державного лісогосподарського підприємства завдану шкоду у розмірі 6944718,90грн. і вказане підприємство було визнане цивільним позивачем у кримінальній справі.
Вказаний цивільний позов, який неодноразово уточнювався Ворохтянським держлісгоспом у ході судового розгляду даної кримінальної справи, залишено без розгляду.
Факт незаконного надання у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом Поляницької сільської ради не приймались, в тому числі ОСОБА_1 - площею 0,1500 га, про який йдеться у постанові Галицького районного суду від 14.03.2015 року, безпосередньо стосувався обґрунтованості цивільного позову ДП «Ворохтянське лісове господарство», заявленого в рамках цієї кримінальної справи.
Постановою Галицького районного суду від 14.03.2015 року, яка стала остаточною у вищезгаданій кримінальній справі з 2005 року, цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» про стягнення завданих збитків залишено без розгляду з підстав закриття кримінальної справи за строками давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Відповідно доч.2ст.265ЦКУкраїни якщосуд залишивбезрозгляду позов,пред`явленийукримінальномупровадженні,час віддня пред`явленняпозовудонабрання законноїсилисудовимрішенням,якимпозовбуло залишенобезрозгляду,незараховуєтьсядо позовноїдавності. Якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців.
Судом встановлено, що ДП «Ворохтянське лісове господарство» після залишення без розгляду поданого ним цивільного позову постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року у визначений законом строк до суду із позовними вимогами, спрямованими на захист порушеного права як постійного землекористувача земельними ділянками лісового фонду на території Поляницького лісництва, не звернулося, не були подані відповідні позови і Держлісагентством, яке підтвердило це у долученому до справи листі.
В обґрунтування підставності звернення до суду прокурор у позовній заяві вказав необхідність захисту інтересів держави та невжиттям ДП «Ворохтянське лісове господарство» та Держлісагентством з моменту прийняття Галицьким районним судом постанови від 04.03.2015 року заходів представницького характеру щодо повернення спірної земельної ділянки у державну власність.
Таким чином, вказаний цивільний позов безпосередньо пов`язаний із цивільним позовом ДП «Ворохтянське лісове господарство» про стягнення завданих збитків, який був увесь час предметом судового розгляду в рамках кримінального провадження та залишений без розгляду постановою суду від 14.03.2015 року.
При цьому не має жодного значення та обставина, що прокурор визначив інший спосіб захисту інтересів держави та інше коло учасників, адже, враховуючи особливості вступу прокурора у справи в інтересах держави у сукупності із правом позивача обирати на власний розсуд спосіб захисту порушеного права, цивільний позов прокурора безпосередньо пов`язаний із фактом пред`явлення цивільного позову ДП «Ворохтянське лісове господарство», навіть з іншим предметом, і, навіть, в рамках кримінального провадження, оскільки по суті переслідується одна мета захист інтересів держави.
Зважаючи на те, що постійним землекористувачем у кримінальній справі був поданий цивільний позов на захист інтересів держави, який розглядався разом з цією кримінальною справою у період з травня 2005 року по березень 2015 року, а отже, у прокурора не було підстав вважати, що порушуються інтереси держави та що захист таких інтересів не здійснюють або неналежним чином здійснюють уповноважені органи.
Отже до 14.03.2015 року у прокурора не було визначених законодавством підстав для звернення до суду із вказаним позовом в інтересах держави, і такі підстави виникли лише після залишення позову ДП «Ворохтянське лісове господарство» без розгляду постановою Галицького районного суду від 14.03.2015 року, якою закрито кримінальну справу, та відсутність звернення впродовж шести місяців з відповідним позовом до суду ні зазначеним підприємством, ні Держлісагентством, давало вагомі підстави прокурору вважати про наявність загрози порушення інтересів держави.
Вищезазначене вказує про те, що у даній справі існували об`єктивні обставини, які унеможливили звернення прокурора до суду із даним позовом раніше, а саме відсутність підстав, визначених законодавством для звернення прокурора до суду з позовною заявою в інтересах держави, а відтак причини пропуску позовної давності є поважними.
Крім того, позовна вимога, яка задоволена судом, стосується витребування земельної ділянки у ОСОБА_7 , тому у цьому спорі не має значення заява іншого учасника справи про застосування строку позовної давності.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд належно дослідив і проаналізував надані письмові докази, визначив характер спірних правовідносин, і по суті спору зробив висновок, який повністю відповідає обставинам справи.
Інші доводи апеляційної скарги також не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, а фактично зводяться до незгоди з таким рішенням.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргуПоляницької сільськоїрадиНадвірнянськогорайону Івано-Франківськоїобласті залишитибез задоволення,а рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 04 липня 2023 року без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: І.О. Максюта
О.В. Пнівчук
О.О. Томин
Повний текст постанови складено 19 грудня 2024 року.
Суд | Івано-Франківський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 10.12.2024 |
Оприлюднено | 23.12.2024 |
Номер документу | 123934145 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Івано-Франківський апеляційний суд
Максюта І. О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні