Постанова

від 19.12.2024 по справі 562/3408/23

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2024 року

м. Рівне

Справа № 562/3408/23

Провадження № 22-ц/4815/1178/24

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Боймиструк С.В.,

судді: Хилевич С.В., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Хлуд І.П.,

за участю: ОСОБА_1

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 06 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи Служба у справах дітей Здолбунівської міської ради, Орган опіки та піклування Рівненської міської ради про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в:

В лютому 2024 року неповнолітня ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом в якому просить суд ухвалити рішення, яким позбавити відповідача ОСОБА_1 , який є її батьком, батьківських прав відносно неї.

В обґрунтування своїх вимог позивач ОСОБА_2 зазначила, що 22 червня 2007 року між її матір`ю та батьком було укладено шлюб, який було розірвано рішенням Здолбунівського районного суду від 14.07.2016р. Час від часу після розлучення батько відвідував їх. Проте, метою зустрічей було не спілкування з нею, а ініціювання конфлікту. Він постійно ображав маму, психологічно чинив тиск на них, а у 2016 році викрав її речі, що змусило маму подати позов про позбавлення його батьківських прав. Рішенням Здолбунівського районного суду від 02.10.2019р. в позові про позбавлення батьківських прав було відмовлено. Постановою Рівненського апеляційного суду рішення Здолбунівського районного суду було змінено та вирішено попередити ОСОБА_1 про необхідність зміни ставлення до виховання дочки ОСОБА_2 та покладено на службу у справах дітей Здолбунівської РДА контроль за виконанням ОСОБА_1 своїх батьківських прав. Крім того, рішенням Здолбунівського районного суду від 23.11.2018р. було встановлено спосіб участі батька у її вихованні. Проте, ні під час окремого проживання, ні після набрання вказаним рішенням суду законної сили, так і до дня звернення її до суду, відповідач ОСОБА_1 не виявив жодного бажання проводити час з нею та приділяти їй належну увагу, хоча має достатньо часу. Не вітає її з днем народження, не піклується про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, не допомагає матеріально, не спілкується з нею. ЇЇ вихованням фактично займається мати, несе всі витрати на її утримання. Вважає, що батько ухиляється від виконання своїх обов`язків.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 06 серпня 2024 року у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи Служба у справах дітей Здолбунівської міської ради, Орган опіки та піклування Рівненської міської ради про позбавлення батьківських прав відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апелянт зазначає, що одного голослівного бажання відповідача приймати участь у вихованні недостатньо для відмови у задоволенні заявленого позову, а відповідач жодним доказом не довів своє бажання виконувати та реалізовувати батьківські права та обов`язки.

Вказує, що відповідач добровільно аліменти не сплачує, маючи періодично заборгованість. Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 23 листопада 2018 року у справі №562/1522/17 відповідачу визначено способи участі його у вихованні позивачки, які ним не реалізуються. Постановою Рівненського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року в справі №562/1273/17, частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_4 та вирішено попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання, а також покласти на службу у справах дітей Здолбунівської районної державної адміністрації контроль за виконанням відповідачем своїх батьківських обов`язків відносно позивачки.

Однак жодних висновків з попереднього судового рішення відповідач не зробив та свою поведінку не змінив, тому підстав вчергове попереджати його про необхідність змінити ставлення до виховання не було.

Також вважає, що суд помилково відхилив висновок органу опіки та піклування, яким підтверджується незацікавленість відповідача у вихованні та участі у житті позивачки.

Посилалась на рішення ВС від 23.11.2022 року у справі №149/2510/21-ц, яким скасовано судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та задоволено позов про позбавлення батьківських прав через те, що батько не змінив своє ставлення після попередження його про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Апелянт ОСОБА_2 та треті особи Служба у справах дітей Здолбунівської міської ради, Орган опіки та піклування Рівненської міської ради в судове засідання не зявились, хоч завчасно були повідомлені про час і місце розгляду, клопотань по справі не подавали, тому колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без іх участі.

ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Відповідно до положень статті 367 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є батьками неповнолітньої ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження НОМЕР_1 від 26 січня 2009 року).

Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради №08-344 від 16.02.2024 року ОСОБА_1 доцільно позбавити батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_2 .

Розрахунком заборгованості по аліментах у ВП НОМЕР_2 № НОМЕР_3 від 19.12.2023 року станом на 28.02.2023 року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів становить 5691,25 грн. Станом на 30.11.2023 року заборгованість зі сплати аліментів становить 10746,75 грн.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Відповідно до частини першої та шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Будь яких доказів наявності виключних обставин, які б давали підстави для позбавлення батьківських справ відповідача суду не надано. Матеріали справи не містять даних про порушення відповідачем громадського порядку, зловживання спиртними та (або) наркотичними засобами, негативну характеристику особистих якостей та способу життя.

Щодо висновку органів опіки про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, то колегія суддів погоджується з оцінкою місцевого суду.

У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) вказано, що «звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (ст. 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення від 03 грудня 1986 року)».

Висновок органів опіки недостатньо обґрунтований, зроблений без наведення достатніх доказів про ухилення відповідача від батьківських обов`язків, не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, не відображає позицію відповідача щодо виконання ним своїх батьківських обов`язків, не містить обґрунтувань про те, яким чином позбавлення батьківських прав сприятиме інтересам дитини.

Крім того, вказаний висновок має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду, який оцінює всі надані докази в сукупності.

Щодо посилань на постанову Рівненського апеляційного суду у справі №562/1273/17 від 25 лютого 2020 року, якою попереджено ОСОБА_4 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини ОСОБА_2 слід вказати наступне.

Як слідує з відповіді Здолбунівської райдержадміністрації №0-145/20-02/30 від 09.14.2020 ОСОБА_1 звертався до служби у справах дітей щодо побачень та спілкування з малолітньою донькою (а.с. 60).

Також з відповіді Здолбунівської райдержадміністрації №0-331/20 від 23.10.2020 вбачається, що у поясненнях на запрошення працівників служби у справах дітей відповідач вказував на запровадження карантину та необхідності дотримуватись заходів безпеки для збереження здоров`я дитини. Крім того, 06.08.2020 року на комісії з питань захисту прав дитини гр.. ОСОБА_1 повідомив членів комісії, що доньку любить, але не може повноцінно приймати участь у вихованні через перешкоди, що створює мати ОСОБА_4 (а.с. 59).

Таким чином, суд першої інстанції з огляду на положення частини 6 статті 19 СК України, правильно не погодився з висновком органів опіки, оскільки документи на яких він ґрунтується вказують на прояв інтересу відповідача до участі у житті дитини вже після прийняття постанови Рівненського апеляційного суду у справі №562/1273/17.

Крім того, відповідач надав докази сплати аліменти на утримання своєї доньки після збільшення їх розміру, що, у свою чергу, свідчить про те, що він намагається зберегти родинні зв`язки з нею. Наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підтвердженням його ухилення від виховання дитини і його винної поведінки, та не може бути само по собі підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Проте таких обставин, у справі, що переглядається в апеляційному порядку, не встановлено.

За наявних доказів та встановлених обставин не можна стверджувати, що такі висновки суперечать висновкам ВС на які покликається апелянт.

За змістом статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування по доводам апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 374, 375,382, 384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 06 серпня 2024 року залишити без задоволення.

Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 06 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19 грудня 2024 року.

Судді: Боймиструк С.В.

Хилевич С.В.

Шимків С.С.