Ухвала

від 19.12.2024 по справі 569/1769/23

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Рівненський апеляційний суд

У Х В А Л А

Іменем України

19 грудня 2024 року м. Рівне

Справа № 569/1769/23

Провадження № 11-кп/4815/694/24

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі:

судді-доповідача ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

з участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівне матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 10 грудня 2024 року про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62021240030000096 від 07.07.2021 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених за ч.2 ст.255-1, ч.ч.2, 3 ст.27, ч.3ст.307,ч.ч.2,3ст.27,ч.3ст.15,ч.3ст.307,ч.2ст.307,ч.ч.1,3,4ст.354 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 10 грудня 2024 року задоволено клопотання прокурора відділу нагляду на додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду Рівненської обласної прокуратури ОСОБА_7 та продовжено, зокрема ОСОБА_6 , обвинуваченому за ч.2 ст.27, ч.3 ст.307, ч.2 ст.27, ч.3 ст.15, ч.3 ст.307 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 07 лютого 2025 року з визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 454200 (чотириста п`ятдесят чотири тисячі двісті) гривень.

Не погодившись з ухвалою суду захисник ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвала суду в частині продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є необґрунтованою, тому підлягає скасуванню. Вказує, що ОСОБА_6 повідомив суд, що має намір сприяти судовому розгляду, а намір переховуватися або ухилятися від суду, знищити, сховати чи спотворити будь-яку з речей і документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків чи вчиняти інші злочини не має. Наголошує, що судом не було з`ясовано та не наведено переконливих аргументів на користь того, що застосування більш м`яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігти ризикам, визначеним в ст.177 КПК України.

Просить скасувати ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 10 грудня 2024 року, постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора та обрати обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч.4 ст.422-1 КПК України, у зв`язку з відсутністю клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін, апеляційний розгляд здійснюється без участі сторін кримінального провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду в межах апеляційної скарги.

Судове рішення стосовно продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою повинно відповідати вимогам ст.370 КПК України, тобто повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, та містити як чітке визначення законодавчих підстав для його продовження, так і дослідження та обґрунтування достовірності обраних підстав у контексті конкретних фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, врахування особи винного та інших обставин, в тому числі продовження існування ризиків, наведених у ч.1 ст.177 КПК України.

Згідно з положеннями ч.3 ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Відповідно до ст.197 КПК України, строк тримання під вартою може бути продовжений за умови доведення прокурором в клопотанні, поданому до суду в порядку ст.199 КПК України, обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Такий вид запобіжного заходу як тримання під вартою, за положеннями ч.1 ст.183 КПК України, є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Метою запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.176-178 КПК України, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року №4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» запобіжний захід тримання під вартою має застосовуватися лише за крайньою необхідністю і, як останній захід, при наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний чи обвинувачуваний буде намагатися ухилятися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме встановленню істини у справі, продовжуватиме злочинну діяльність.

Дані вимоги закону при розгляді клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою місцевим судом були дотримані в повній мірі.

Вирішуючи подане клопотання, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та прийшов до вірних висновків про існування ризиків, вказаних в клопотанні.

Так, ОСОБА_6 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні та замаху на вчинення особливо тяжкого злочину, за які, в разі доведення вини останнього, передбачено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років з конфіскацією майна. Даний факт свідчить про існування ризику переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, а в умовах воєнного стану, який на теперішній час діє в Україні, ризик втечі лише збільшується. І хоч тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Разом з тим, крім тяжкості покарання, яке загрожує останньому, судом враховані дані про особу обвинуваченого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності за ч.1 ст.309 КК України, належних висновків для себе не зробив та знову обвинувачується у вчиненні злочину, що свідчить про те, що ризик вчинення іншого кримінального правопорушення продовжує існувати.

Також доведеним, на думку апеляційного суду, є ризик впливу на інших обвинувачених, оскільки ОСОБА_6 особисто знайомий з ними, а також зі свідками в даному кримінальному провадженні, які під час допитів надавали викривальні показання, тому він шляхом погроз, умовлянь чи іншим чином може впливати на них з метою відмови від давання свідчень або їх зміни на його користь.

Ці обставини свідчать про те, що стороною обвинувачення доведено, що належну процесуальну поведінку ОСОБА_8 не може забезпечити більш м`який запобіжний захід, тому місцевий суд дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою.

На переконання апеляційного суду, з моменту взяття обвинуваченого під варту та до моменту вирішення вказаного клопотання дані обставини не змінилися та не змінились обставини, які дають суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинуваченого може забезпечити більш м`який запобіжний захід.

Отже обставини, на які посилається апелянт, жодним чином не зменшують тих ризиків, які встановив місцевий суд та не можуть бути підставою для застосування до ОСОБА_6 більш м`якого запобіжного заходу.

Будь-яких інших доводів щодо незаконності рішення суду в апеляційній скарзі не наведено.

Також при постановленні ухвали судом першої інстанції, обвинуваченому надана можливість внесення застави, яка достатньою мірою гарантувала би виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, тому доводи захисника про те, що судом не було розглянуто можливості застосування інших запобіжних заходів, є необґрунтованими.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення, колегією суддів не встановлено.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що розгляд даного кримінального провадження триває вже значний період часу та загальний строк перебування обвинуваченого під вартою також значний. Вказані обставини є несумісними з ключовими принципами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому повинні бути враховані судом, у провадженні якого на даний час перебуває справа.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 10 грудня 2024 року про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62021240030000096 від 07.07.2021 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених за ч.2 ст.255-1, ч.ч.2, 3 ст.27, ч.3ст.307,ч.ч.2,3ст.27,ч.3ст.15,ч.3ст.307,ч.2ст.307,ч.ч.1,3,4ст.354 КК України залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3