Рішення

від 09.12.2024 по справі 442/2597/24

ДРОГОБИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №442/2597/24

Провадження №2/442/759/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2024 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області у складі:

головуючої судді Павлів З.С.

з участю секретаря судового засідання Голяк В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дрогобичі цивільну справу за позовом Дрогобицького відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції до ОСОБА_1 , з участю: третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: та ОСОБА_4 та приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Мандзілевської Т.С., про визнання недійсною відмову від прийняття спадщини,

встановив:

Дрогобицький відділ державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням зміни предмету позову, просить визнати недійсною відмову ОСОБА_1 від прийняття спадщини за законом від 06.12.2021, спадкова справа №63/2021, визнати недійсними: - Свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене Приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Манзілевською Т.С., спадкова справа №63/2021, зареєстроване в реєстрі за №880; - Свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене Приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Манзілевською Т.С., спадкова справа №63/2021, зареєстроване в реєстрі за №881; - Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідчене Приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Манзілевською Т.С., спадкова справа №10/2022, зареєстроване в реєстрі за №878; - Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідчене Приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Манзілевською Т.С., спадкова справа №10/2022, зареєстроване в реєстрі за №879; врегулювати права і обов?язки спадкоємців та стягнути судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що в Дрогобицькому відділ Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває зведене виконавче провадження НОМЕР_11, про стягнення боргу з ОСОБА_1 , до складу якого входить 20 виконавчих проваджень на загальну суму 410328,14 грн., та 27456,43 євро, в тому числі на користь ОСОБА_2 - 10 виконавчих проваджень про стягнення залишку заборгованості на суму 389800,31 грн. та 27456,43 грн.

Виконавче провадження НОМЕР_12 з виконання виконавчого листа №2-123/09, виданного 23.10.2009 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області пор стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 1/3 частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 06.10.2009 і до досягнення ним повноліття, перебуває на виконанні з ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В процесі виконання даного виконавчого гровадження встановлено, що ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 до 2020 не проживав, а постійно перебував за межами України в Королівстві Іспанії.

3 24.02.2020 по 14.06.2021 боржник ОСОБА_1 значився зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 , у будинку де проживали його батьки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Відповідно до повідомлення боржника, на підставі договору про передачу житла в безоплатне користування (в оренду) від 30.06.2021, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , від являвся користувачем кімнати № НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 , а на підставі договору про передачу житла в безоплатне користування (в оренду) від 09.01.2023, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , від являється користувачем кімнати в будинку за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно пояснення ОСОБА_1 за кордоном відсутнє будь-яке нерухоме і рухом майно та кошти на банківських рахунках, що належать йому на праві власності. Згідно відповідей реєструючих органів нерухомого, рухомого майна, рахунки відкритих у банківських установах, належних на праві власності ОСОБА_1 не території України не виявлено. Транспортний засіб - АЗЛК-407, 1958 року випуску з 12.08.2021 перебуває у розшуку і місце його перебування не відоме.

3 грудня 2020 року ОСОБА_1 являється інвалідом 3-ї групи і перебуває на обліку у І ПФУ у Львівській області та отримує пенсію за інвалідністю.

В жовтні-листопаді 2021 року батьки ОСОБА_1 померли.

Згідно відповіді Приватного нотаріуса Дрогобицького РНО Манзілевської Т.С. на запит відділу ДВС від 28.07.2022, ОСОБА_1 не вступав у права спадкоємця після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 15.09.2022 зареєстрованого приватним нотаріусом Дрогобицькоо РНО Манзілевською Т.С. за ОСОБА_4 право приватної спільної часткової та приватної спільної часткової власності на будинок та приватної спільної часткової власності та приватної спільної часткової власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 на підставі свідоутвао про право на спадщину.

Закон закріплює право фізичної особи призначити спадкоємців шляхом складання заповіту і розподілити спадкове майно, майнові права та обов?язки на свій розсуд. Разом з тим, у статті 1241 Цивільного кодексу України визначено право певних осіб на отримання частки спадкового майна, незалежно від змісту заповіту закон гарантує визначену частку спадщини, яка називається обов?язковою часткою.

Таким чином, свобода спадкового розпорядження обмежується правом осіб, які закликаються до спадкування незалежно від волі спадкодавця в силу прямої вказівки закону. Перелік таких осіб, визначений вищевказаною статтею Цивільного кодексу України, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. До цього переліку входять лише особи, які належать до першої черги спадкоємців за законом і є малолітніми, неповнолітніми, повнолітніми непрацездатними дітьми спадкодавця (в тому числі усиновленими), непрацездатною вдовою (вдівцем), непрацездатними батьками (усиновителями) та дітьми, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені після відкриття спадщини. Непрацездатними вважаються жінки, які досягли 55 років та чоловіки - 60 років; інваліди І, ІІ, III груп, незалежно від того, чи призначена їм пенсія. Обов?язкова частка у спадщині визначається в розмірі половини від тієї частки, яка належала б кожному зі спадкоємців, що мають право на неї, при спадкуванні за законом, незалежно від змісту заповіту. Право на обов?язкову частку в спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців на її отримання, а також місця проживання спадкоємця. Позбавлення права на обов?язкову частку в спадщині закон не передбачає. Спадкоємець може відмовитись від отримання свідоцтва про право на спадщину на обов?язкову частку, подавши до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву. Якщо спадкоємцю, який має право на обов?язкову частку, в майні спадкодавця припадає частка, рівна обов?язковій або більша, то правила статті 1241 Цивільного кодексу України не застосовуються.

3 грудня 2020 року ОСОБА_1 являється інвалідом 3-ї групи, а отже є повнолітньою непрацездатною дитиною спадкодавців, який належить до першої черги спадкоємців. Відповідно до Свідоцтв про право на спадщину за законом, реєстр №880, №881, виданих 15.09.2022 Приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Манзілевською Т.С., посвідчено спадщину на частки у праві власності на житловий будинок та частки у праві власності на земельну ділянку, кадастровий №4610600000:01:076:0155 за адресою: АДРЕСА_1 за спадкоємцем ОСОБА_4 , у зв`язку із відмовою спадкоємця першої черги - сина спадкодавця ОСОБА_1 .

В межах виконавчих проваджень державними виконавцями вчинялись виконавчі дії, спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), а саме: винесення постанов про звернення стягнення на кошти, майно та доходи боржника, винесення постанов про тимчасові обмеження боржника, скерування до суду подань про розшук і привід боржника та примусове проникнення до житла, скерування до органів поліції повідомлень про кримінальне правопорушення за фактом умисного невиконання боржником рішень суду. Органом поліції внесено до ЄРДР відомості відносно ОСОБА_1 .

Отже, ОСОБА_1 обізнаний про наявність боргу перед ОСОБА_2 та державою, і передбачав негативні наслідки для себе у випадку виконання судових рішень про стягнення боргу шляхом звернення стягнення на його частку у спадковому майні, тому відповідно до Заяви про відмову від прийняття спадщини за законом в користь спадкоємця за законом іншої черги та Свідоцтв про право на спадщину за законом, відмовився від прийняття спадщини.

Боржник не здійснює жодних дій спрямованих на виконання рішень суду та рішень інших органів (посадових осіб), які об?єднані у зведене виконавче провадження НОМЕР_11, а навпаки вчиняє дії, щодо унеможливлення стягнення з нього боргів.

З таких підстав, з метою виконання виконавчих проваджень змушений звертатись до суду з даним позовом.

Процесуальні дії суду:

03.04.2024 судом здійснено запит до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України у Львівській області щодо місця реєстрації ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 03.04.2024 прийнято до розгляду на відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання на 29.04.2024. Залучено до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Витребувано від приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу Мандзілевської Т.С. спадкову справу після смерті ОСОБА_7 . Приватному нотаріусу Дрогобицького районного нотаріального округу Мандзілевської Т.С. надано спадкову справу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області до 29.04.2024.

Ухвалою суду від 03.04.2024 задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову: накладено арешт на: житловий будинок, цегляний, позначений на плані під літерою «А-2», житловою площею 77,9 кв.м., загальною площею 110,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, кадастровий номер №4610600000:01:076,0155, загальною площею 0,0369 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), місце розташування якої: АДРЕСА_1 , що належать на праві власності ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

25.04.2024 ОСОБА_1 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому позов заперечує, просить в задоволенні позову відмовити. Вважає заявлені позовні вимоги безпідставними. Правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем у даній справі, пов?язані із стягненням боргу в межах зведеного виконавчого провадження НОМЕР_11 і регулюються нормами Закону України «Про виконавче провадження». Правовідносини, які пов?язані із визнанням відмови ОСОБА_1 від прийняття спадщини за законом від 06.12.2021, спадкова справа 63/21 відтак, є спадковими, та регулюються ст. 1273, 1274, 1275 з урахуванням ст.ст. 1217, 1223, 1261, 1274 Цивільного кодексу України. Як підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за заповітом, виданими 15 вересня 2022 року приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Манзілевською Т.С., зареєстрованими в реєстрі за №878, та №879, спадкоємцем майна ОСОБА_6 , 1937 р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 на частки є його онук ОСОБА_4 . При цьому спадщина, на яку в зазначеній частці видані ці свідоцтва, складається з житлового будинку та земельної ділянки (кадастровий номер 4610600000:01:076:0155), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Із свідоцтв про право на спадщину за законом, виданими 15 вересня 2022 року приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Манзілевською Т.С., зареєстрованими в реєстрі за №880, та №881, спадкоємцем майна ОСОБА_7 , 1939 р.н., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 на частку у зв?язку з відмовою спадкоємця першої черги - сина спадкодавця ОСОБА_1 є її онук ОСОБА_4 . У відповідності до частини 2 ст.1274 Цивільного кодексу України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого з спадкоємців за законом незалежно від черги. Як підтверджується змістом заяви ОСОБА_1 про відмову від прийняття спадщини за законом в користь спадкоємця за законом іншої черги від 06 грудня 2021 року ОСОБА_1 , як єдиний спадкоємець першої черги за законом за своєю справжньою волею відмовився від прийняття спадщини (належної йому частини спадкового майна), яка (у) залишилась після смерті його матері ОСОБА_7 на користь спадкоємця п?ятої черги - онука померлої ОСОБА_4 . Отже, відмовившись від прийняття спадщини, відповідач ОСОБА_1 не вчинив жодної дії щодо прийняття вказаної спадщини, оскільки у визначений ст.1270 ЦК України такої заяви до нотаріуса не подав та не проживав і не був зареєстрований із спадкодавцем на час її смерті. Отже, виходячи із загального принципу презумпції правомірності правочину, враховуючи, що прийняття чи неприйняття спадщини - це право, а не обов`язок спадкоємця, та з огляду на те, що дії нотаріуса, який прийняв заяву відповідача ОСОБА_1 про відмову від спадщини за законом в користь спадкоємця за законом іншої черги від 06 грудня 2021 року, ніким не оскаржувалися, вважається, що нотаріус вчинив нотаріальну дію, яка відповідає вимогам чинного законодавства України без порушення порядку вчинення такої дії, що є підставою для відмови в позові. Разом з цим, вважає безпідставним покликання позивача на ту обставину, що згідно постанови Львівського апеляційного суду від 20.02.2024 у справі №442/4297/23 виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким позовом в порядку позовного провадження. Ухвалою вказаного суду від 17 лютого 2023 року, яка набрала законної сили на підставі постанови Львівського апеляційного суду від 14.08.2023, відмовлено у задоволенні вказаного подання з тих підстав, що відмовляючи в задоволенні подання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, суд першої інстанції вірно виходив з того, що боржник ОСОБА_1 не проживав разом із спадкодавцями ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на час їх смерті, а також не звертався до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті батьків у строки визначені ст.1270 ЦК України. Заперечує твердження позивача й про те, що відповідач ОСОБА_1 не здійснює жодних дій, спрямованих на виконання рішень судів та рішень інших органів (посадових осіб), які об?єднані у зведене виконавче провадження НОМЕР_11, а навпаки вчиняє дії щодо унеможливлення стягнення з нього боргів. Як підтверджується Розрахунком заборгованості по аліментах від 15.04.2024 боржником ОСОБА_1 систематично здійснюється сплата аліментів. У Постанові від 01 квітня 2020 року у справі N? 182/2214/16-ц Верховним Судом України зроблено висновок про те, що не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом. Критеріями, які Верховний Суд називає для кваліфікації договору, як фраудаторного, с, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред?явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов?язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов?язаннями перед кредитором. У постанові Касаційного цивільного суду Верховного суду від 24.02.2021 у справі №757/33392/16 зазначено, що правочини, що вчиняються на шкоду кредиторам ( фраундаторні правочини) можуть бути як односторонні, так і двосторонні чи багатосторонні правочини. Застосування конструкції фраундаторності при односторонньому правочинові має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати односторонній правочин, як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься те, що внаслідок вчинення одностороннього правочину відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна. Оскільки прийняття спадщини чи її неприйняття є правом, а не обов?язком спадкоємця, враховуючи те, що відмова від прийняття спадщини є безумовною та беззастережною, то така відмова не має ознак фундаторності, а, відтак, не може бути визнаною недійсною з цих підстав. Таким чином, вважає, що заявлені позивачем позовні вимоги не грунтуються на законі, що є підставою для відмови в позові.

01.05.2024 ОСОБА_2 подала до суду відповідь на відзив, в якому зазначає, що заперечення відповідача не підтверджені належними та допустимими доказами, суперечать чинному законодавству та дійсним матеріалам справи. Інформація про те, що відповідач не проживав за адресою: АДРЕСА_1 та був знятий з реєстрації не є належним чином підтверджена, не узгоджується і з іншими доказами, зокрема суперечить його покликанням на те, що він не може працевлаштуватись, оскільки «змушений доглядати за лежачими батьками». Вважає, що його вказівки про різні місця проживання є фіктивними та спрямовані на невиконання рішень судів. Звертає увагу суду на те, що боржник не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами. З таких підстав, просить позов задоволити.

Ухвалою суду від 27.05.2024 залучено до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_3 , залучено до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Мандзілевську Т.С. Підготовче судове засідання відкладено на 14.06.2024 року о 11/00 год.

На підставі ухвали суду від 16.06.2024 витребувано від приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу Мандзілевської Т.С. належним чином завірені копії спадкових справ після смерті ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Зобов`язано приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу Мандзілевської Т.С. надати в розпорядження суду належним чином завірені копії спадкових справ до 19.06.2024.Для належної підготовки справи для розгляду по суті продовжено строк підготовчого провадження до 30 днів. Підготовче судове засідання відкладено на 21.06.2024.

14.08.2024 представник позивача подала до суду заяву про зміну предмета позову.

Ухвалою суду від 16.08.2024 прийнято вищевказану заяву до розгляду, постановлено в подальшому розглядати справу з урахуванням заяви про зміну предмета позову. Підготовче судове засідання відкладено на 06.09.2024.

16.08.2024 ОСОБА_1 подав до суду відзив на заяву позивача про зміну предмета позову. Позов заперечує, покликаючись на обставини, викладені у попередньо поданому відзиві. Додатково зазначає, що прийняття чи неприйняття спадщини є правом, а не обов`язком спадкоємця, враховуючи те, що відмова від прийняття спадщини є безумовною та беззастережною, то така відмова не має ознак фаундаторності, а тому не може бути визнаною недійсною з цих підстав. Водночас, звертає увагу на те, що лише зацікавлена особа, яка вважає, що її право на спадкування порушено, може звернутись до суду з позовною заявою про визнання недійсним виданого свідоцтва про право на спадщину. Позивач не є такою особою, а тому вважає, що в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

27.08.2024 ОСОБА_2 подала до суду додаткові пояснення з приводу поданої позивачем заяви про зміну позовних вимог та відзиву на заяву позивача про зміну предмета позову. Зазначає, що факт фактичного не проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_1 , ніколи нічим не був підтверджений. Наявність відмітки в паспорті громадянина України про зняття 14.06.2021 з реєстрації за зазначеною адресою не є доказом того, що відповідач там фактично не проживав. Водночас, наводить ряд аргументів на підтвердження фактичного проживання відповідачем за вказаною адресою без реєстрації. Відповідач добре обізнаний і про виконавчі провадження, про суму боргу, яка в нього є по невиконанню вищевказаних виконавчих документів, а також й про кримінальні провадження відносно нього, проте, не вчинив жодних дій, спрямованих на хоча б часткове погашення боргу, прийнявши спадщину після смерті батьків. Вважає, що така поведінка боржника є недобросовісною. З урахуванням наданих пояснень, просить позов задоволити.

30.08.2024 ОСОБА_2 подала до суду додаткові пояснення з приводу відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 06.09.2024 підготовче провадження в справі закрито, призначено справу до судового розгляду на 18.10.2024.

18.10.2024 приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Манзілевська Т.С. подала до суду письмові пояснення. Вважає, що позов є безпідставним та в задоволенні такого слід відмовити. Вважає, що право на спадкування є безумовний, одним із основних принципів спадкування є принцип свободи спадкування, який реалізується у вигляді можливості спадкоємцями самостійно вирішувати питання про прийняття чи відмову від спадщини. Виходячи з норм спадкового права, для прийняття чи відмови від спадщини необхідне лише вільне волевиявлення дієздатної особи. І не має значення, що керує особою і які є для цього мотиви, коли вона відмовляється чи приймає спадщину. З жодного нормативного акту не випливає обов`язок прийняти спадщину, якщо для цього відсутня внутрішня воля особи. А отже, задоволення позову про відмову від спадщини лише з тих підстав, що у спадкоємця на момент відкриття спадщини є борг, свідчитиме про наявність примусу при прийнятті спадщини, що робить спадкування спірним, оскільки, відповідно до ст..231 ЦК України, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі є недійсним, а отже і не тягне правового наслідку у вигляді набуття права на спадкове майно. Крім цього, задоволення даного позову призвело б до перекручування норм спадкового права і свідчило б про існування обов`язку з боку особи прийняти спадщину та неможливості відмовитися від спадщини, якщо є якісь для цього підстави, що повністю суперечать чинному законодавству та нормам спадкового права. Вважає, що перелік підстав, в яких можна визнати недійсною відмову від прийняття спадщини, є вичерпним, виключним і розширеному тлумаченню не підлягає. Звертає увагу суду й на те, що припущення позивача про те, що ОСОБА_1 відмовився від прийняття спадщини, оскільки є боржником, не є доведеним. Також вважає безпідставним й покликання позивача на те, що оскаржувана заява є фраудаторним правочином. Ставлячи вимоги про визнання Свідоцтв про право на спадщину недійснми, позиач, як на підставу своїх вимог посилається на те, що іншими підставами для визнання Свідоцтв про право на спадщину недійсними можуть бути: визнання відмови від спадщини недійсною, а також порушення у зв`язку з видачею Свідоцтв прав інших осіб. Прав позивача, а також третіх осіб на його стороні - видача Свідоцтв про право на спадщину не порушує, оскільки жоден з них права на спадкування після смерті батьків ОСОБА_1 - не має. Факт неприйняття спадщини відповідачем встановлений постановою Верховного суд від 24.05.2024 по справі №442/6714/22, що свідчить, що у разі визнання недійсною відмови від прийняття спадщини, він не буде вважатись особою, яка її прийняла, і єдиною особою, яка прийняла спадщину буде ОСОБА_4 , як такий що єдиний подав заяву на прийняття спадщини.

12.11.2024 ОСОБА_2 подала до суду додаткові пояснення.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, просить такий задоволити.

Представник відповідача адвокат Зубрицька О.М. в судовому засіданні позов заперечила, покликаючись на його необґрунтованість та безпідставність. Просить в задоволенні такого відмовити.

Представник ОСОБА_2 адвокат Мукан Б.М. в режимі відео конференції позов підтримала, просить такий задоволити.

ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримала, покликаючись на обставини, викладені у письмових поясненнях, долучених до матеріалів справи.

ОСОБА_3 подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позов підтримує повністю, просить такий задоволити.

Приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Манзілевська Т.С. в судовому засіданні позов заперечила, покликаючись на обставини, викладені у письмових поясненнях, долучених до матеріалів справи. Просить в задоволенні позову відмовити.

ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, хоча був нвалежним чином повідомлений пор час та місце розгляду справи, не повідомив суду про причини неявки.

Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування.

Судом встановлено, що у Дрогобицькому відділі державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває зведене виконавче провадження НОМЕР_13 про стягнення боргу з ОСОБА_1 , до складу якого входять 22 виконавчих провадження.

Як вбачається з листа Дрогобицького відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області віл 29.04.2024 №23667 у Дрогобицькому відділі державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження АСВП НОМЕР_12 з виконання виконавчого листа N? 2-123/09 виданого 23.10.2009 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 06.10.2009 року і до досягнення ним повноліття. Стягнення заборгованості по аліментах здійснюється Головним управлінням ПФУ у Львівській області з пенсії боржника ОСОБА_1 . Кошти зараховуються на депозитний рахунок відділу ДВС, з якого перераховуються на банківський рахунок стягувача ОСОБА_2 . За період з 01.09.2023 по 26.04.2024 стягнуто та перераховано: Стягнуто у вересні 2023 - 1046,50 грн., комісія банку за перерахунок коштів в сумі 3,23 грн., перераховано 1041,27 грн. = 26,70 євро, залишок заборгованості 15833,55 євро Стягнуто у жовтні 1046,50 грн. - комісія банку, стягнена за перерахунок коштів в сумі 5.23 грн. перераховано 1041,27 грн. =27,20 свро, залишок заборгованості 15806,35 Стягнуто у листопаді 1046,50 грн. - комісія банку, стягнена за перерахунок коштів в сумі 5,23 грн., перераховано 1041,27 грн. = 26,97 евро, залишок заборгованості 15779,38 Стягнуто у грудні 1046,50 грн. - комісія банку, стягнена за перерахунок коштів в сумі 5,23 грн. перераховано 1041,27 грн. = 25,65 свро, залишок заборгованості 15753,73 Стягнуто у січні 2024 - 1046.50 грн Стягнуто у лютому 2024 - 1046.50 грн Стягнуто у березні 2024 - 1046,50 грн Стягнуто у квітні 2024 - 1046,50 грн. Кошти, які поступили у січні, лютому, березні, квітні 2024 на банківський рахунок відділу ДВС, станом на 29.04.2024 на рахунок стягувача не перераховано, у зв`язку з прийняттям 09.01.2024 Дрогобицьким міськрайонним судом ухвали про зобов`язання відділу ДВС здійснювати перерахування коштів на валютний рахунок ОСОБА_2 і до НБУ скеровано вимогу про роз`яснення порядку перерахування коштів.

Як вбачається з представлених письмових пояснень ОСОБА_1 неодноразово надав представнику позивача пояснення про неможливість проведення повного погашення наявної у нього заборгованості через відсутність коштів. Борг виплачує з відрахувань із заробітної плати та пенсії по інвалідності.

Як вбачається з Виклику державного виконавця від 21.07.2022 №23411 останнім зобов`язано ОСОБА_1 надати пояснення щодо прийняття спадщини після смерті батьків та щодо відмови від частки на користь інших осіб, достовірні відомості про доходи та місце роботи, на підтвердження чого надати довідку з місця роботи, документи щодо зареєстрованих осіб в житлових будинках, квартирах, що належать на праві приватної та/або спільної власності.

У відповідь ОСОБА_1 надав письмові пояснення від 29.07.2022 про те, що згідно із вимогами Цивільного кодексу України право на спадкування відноситься до особистих немайнових прав фізичної особи. Закону України «Про виконавче провадження» регулює питання звернення стягнення на кошти та інше майно боржника і ним не передбачено втручання в особисті немайнові права, яким є право на спадкування, тобто не передбачено перевіряти немайновий стан боржника. Водночас інформує про те, що його батьки ще за життя позбавили його права на спадкування, надавши таке право іншій особі. У трудових відносинах не перебуває. Згідно із тимчасовою довідкою №83 (замість пенсійного посвідчення) від 27.05.2022 є інвалідом третьої групи загального захворювання довічно у відповідності до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №073288 Відомості про доходи відображені в протоколі за період 01.01.2022-01.07.2022. (Довідка додається) У його приватній власності немає житлових будинків та квартир.

Судом встановлено, що у ОСОБА_1 були батьки: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . (Свідоцтво про народження НОМЕР_3 )

Згідно Свідоцтва про одруження серія НОМЕР_4 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебували у шлюбі, зареєстрованому 11.07.2002 Відділом реєстрації актів громадянського стану Дрогобицького міського управління юстиції Львівської області, актовий запис №218.

Зі Свідоцтва про смерть серія НОМЕР_5 вбачається, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .

За життя ОСОБА_6 зробив розпорядження щодо належного йому майна, а саме: заповів все належне йому майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось і все те майно, на яке він матиме право за законом і яке буде належати йому на момент смерті ОСОБА_4 .

ОСОБА_4 є сином ОСОБА_1 та, відповідно онуком ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Дане стверджується Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_6 , а також рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24.05.2022, яким встановлено факт, що ОСОБА_4 є внуком ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Як вбачається з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №101313892 ОСОБА_6 належала земельна ділянка, площею 0,0369 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 4610600000:01:076:0155.

Крім цього, ОСОБА_6 належав житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належав спадкодавцеві на підставі Договору про надання в безтермінове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності з числом кімнат від 1 до 5 включно, посвідченого Зумською Г.М., нотаріусом Другої Дрогобицької нотаріальної контори 18.11.1960 за реєстровим №4509 та Акту про закінчення будівництва і вводу в експлуатацію індивідуального будинковолодіння від 24.09.1987, затв. рішенням виконкому Дрогобицької міської ради депутатів трудящих від 24.09.1987 за №464, зареєстрованого Дрогобицьким міжміським бюро технічної інвентаризації 17.11.1987 у реєстровій книзі №35 за реєстровим №3483.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №309928453 ОСОБА_6 належить об`єкт незавершеного будівництва, готовність незавершеного будівництва житлового будинку - 75%, кадастровий номер 4621284200:02:001:0021 земельна ділянка площею 0,144 га для обслуговування житлового будинку, адреса: АДРЕСА_4 , за проектом передбачено житловий будинок з мансардою зовн.розм.9,60мх10.90м.

Як вбачається з довідки Відділ-центру надання адміністративних послуг Виконкому Дрогобицької міської ради №3268 від 29.11.2021 ОСОБА_6 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 станом на 31.10.2021 зареєстровані особи: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 з 07.12.1970.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №309928264 відоомстій про право власності, інші речові права, іпотеки, обтяження ОСОБА_7 - відсутні.

З представленої суду копії спадкової справи №10/2022, заведеної після смерті спадкодавця ОСОБА_6 вбачається, що після смерті останнього із заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_4 від імені якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_1 .

15.09.2022 ОСОБА_4 видано Свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6 , як спадкоємцю за заповітом на частки. Спадщина, на яку в зазначеній частці видано це свідоцтво, складається з: житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належав спадкодавцеві на підставі Договору про надання в безтермінове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності з числом кімнат від однієї до п?яти включно, посвідченого Зумською Г.М., нотаріусом Другої Дрогобицької нотаріальної контори 18 листопада 1960 року за реєстром №4509 та акту про закінчення будівництва і вводу в експлуатацію індивідуального будинковолодіння від 24 серпня 1987 року, затвердженого рішенням виконкому Дрогобицької міської ради депутатів трудящих від 24.09.1987 року за №464, зареєстрованого Дрогобицьким міжміським бюро технічної інвентаризації 17.11.1987 у реєстровій книзі під № 35 за реєстровим N? 3483. Житловий будинок - цегляний, позначений на плані під літерою «А-2», складається з чотирьох житлових кімнат, житловою площею 77,9 кв.м., та двох кухонь. Загальна площа житлового будинку становить 110,3 (сто десять цілих та три десятих) кв.м. До будинку відносяться: літня кухня літ. Б, вбиральня літ. В. Свідоцтво про право на спадщину на 3/4 (три четвертих) частки спадкового майна видано ОСОБА_4 . Свідоцтво про право на обов?язкову частку у спадщині на підставі статті 1241 Цивільного кодексу України на 1/4 (одну четверту) частку спадкового майна не видано. Право власності на 3/4 (три четвертих) частки у праві власності на житловий будинок підлягає державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно нотаріусом, яким вчинено нотаріальну дію.

15.09.2022 ОСОБА_4 видано Свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6 , як спадкоємцю за заповітом на частки. Спадщина, на яку в зазначеній частці видано це свідоцтво, складається із: земельної ділянки, кадастровий номер №4610600000:01:076:0155, загальною площею 0,0369 га, місце розташування (адміністративно - територіальна адреса) якої: АДРЕСА_1 , який належав особисто спадкодавцеві, право власності на яку, у зв?язку із проведенням державної реєстрації права власності на земельну ділянку без видачі документа, що посвідчує таке право, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.10.2017 за №22977825 на підставі рішення 21 сесії 7-го скликання Дрогобицької міської ради 04.05.2017 за №720 про передачу у власність земельної ділянки. Реєстраційний номер земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №1386952546106.

Згідно Свідоцтва про смерть серія НОМЕР_7 ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина та приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Манзілевською Т.С. заведено спадкову справу №63/2021.

Як вбачається довідки Відділу-центру надання адміністративних послуг виконкому Дрогобицької міської ради №3269 від 29.11.2021 на день смерті ОСОБА_7 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 14.11.2021 інші зареєстровані особи - відсутні.

06.12.2021 ОСОБА_1 своєю заявою, як єдиний спадкоємець - син померлої ОСОБА_7 , відмовився від прийняття спадщини за законом в користь спадкоємця п`ятої черги - онука померлої ОСОБА_4 .

У заяві зазначає, що інших спадкоємців немає. Її дочка ОСОБА_12 померла ІНФОРМАЦІЯ_8 . Дітей у неї не було. Чоловік померлої ОСОБА_7 - ОСОБА_6 помер раніше неї - ІНФОРМАЦІЯ_6 . Спадщину за законом після його смерті прийняла померла ІНФОРМАЦІЯ_9 дружина померлого ОСОБА_7 , оскільки постійно, в тому числі і на день смерті проживала разом із ним за однією адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з інформацією Львівського державного нотаріального архіву від 16.12.2021 №3595-01-21 від імені ОСОБА_7 ,наявний посвідчений Першою Дрогобицькою державною нотаріальною конторою Львівської області заповіт від 25.05.1995 за реєстровим №1-1754.

Зі змісту заповіту вбачається, що ОСОБА_7 заповідала належну їй частину житлового будинку із відповідною часткою господарських споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , своїй дочці ОСОБА_12 .

Як стверджується Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо запису про смерть №00034043839 ОСОБА_12 померла ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Відповідно до ст.1266 ЦК України у разі смерті спадкоємця до відкриття спадщини, його родичі спадкують частку за правом представлення.

Як вбачається з матеріалів справи, спадкоємці після смерті ОСОБА_12 - відсутні.

З представленої суду копії спадкової справи №63/2021, заведеної після смерті спадкодавця ОСОБА_7 вбачається, що після смерті останньої із заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_4 від імені якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_1 .

15.09.2022 ОСОБА_4 видано Свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво складається з: (однієї четвертої) частки у праві власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належав на підставі Договору про надання в безтермінове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності з числом кімнат від однієї до п?яти включно, посвідченого Зумською Г.М., нотаріусом Другої Дрогобицької нотаріальної контори 18 листопада 1960 року за реєстром №4509 та акту про закінчення будівництва і вводу в експлуатацію індивідуального будинковолодіння від 24 серпня 1987 року, затвердженого рішенням від 24.09.1987 року за №464 виконкому Дрогобицької міської ради депутатів трудящих чоловікові спадкодавця ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , спадкоємцем якого в розмірі (однієї четвертої) частки спадщини була дружина ОСОБА_7 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав, зареєстрований Дрогобицьким міжміським бюро технічної інвентаризації 17.11.1987 року у реєстровій книзі під №35 за реєстровим №3483. Житловий будинок - цегляний,позначений на плані під літерою «А-2», складається з 4 житлових кімнат, житловою площею 77,9 кв.м. та двох кухонь. Загальна площа будинку становить 110.3 кв.м. До будинку відносяться: літня кухня літ.Б, вбиральня літ.В.

Крім цього, 15.09.2022 ОСОБА_4 видано Свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво складається з: 1/4 (однієї четвертої) частки у праві власності на земельну ділянку, кадастровий номер №4610600000:01:076:0155, загальною площею 0,0369 (нуль цілих триста шістдесят дев?ять десятитисячних) га, місце розташування (адміністративно - територіальна адреса) якої: АДРЕСА_1 , право власності на яку, у зв?язку із проведенням державної реєстрації права власності на земельну ділянку без видачі документа, що посвідчує таке право, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.10.2017 року за №22977825 на підставі рішення 21 сесії 7-го скликання Дрогобицької міської ради 04.05.2017 за №720 про передачу у власність земельної ділянки, за чоловіком спадкодавця ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , спадкоємцем якого в розмірі (однієї четвертої) частки спадщини була дружина ОСОБА_7 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав. Реєстраційний номер земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №1386952546106. Дата державної реєстрації земельної ділянки - 24 травня 2017 року. Цільове призначення земельної ділянки - 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Категорія земель - землі житлової та громадської забудови. Вид використання - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Експлікація (склад) угідь: всього земель - 0,0369 га, у тому числі за земельними угіддями: 007.01 малоповерхова забудова - 0,025 га; 007.01 малоповерхова забудова - 0,0043 га; 007.01 малоповерхова забудова - 0,0076 га.

У відповідності до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статті 10 ЦПК України при розгляді справи суд керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - ЄСПЛ). Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15 ЦК України).

Згідно з частиною першою, пунктами 1 та 2 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права та визнання правочину недійсним.

Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу ЄСПЛ до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції). Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач, мотивував позов тим, що ОСОБА_1 , знаючи про невиконані ним зобов`язання за виконавчими провадженнями, в тому числі й зі сплати аліментів та за відсутності у нього будь-якого іншого майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення цієї заборгованості, відмовився від спадщини на користь іншого спадкоємця, внаслідок чого втратив платоспроможність перед стягувачем за вищевказаними виконавчими провадженнями.

Позивач та третя особа на стороні позивача ОСОБА_2 зазначали, що ОСОБА_11 будучи спадкоємцем першої черги, який має право на обов`язкову частку після смерті своїх батьків, фактично прийняв спадщину, оскільки на момент смерті як батька, так і матері проживав разом з ними. Відмовившись від своєї частки на спадкування, мав на меті не допустити звернення стягнення на його частку під час виконання виконавчих проваджень.

Як встановлено ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків від фізичної особи, яка померла до інших осіб спадкоємців.

Згідно ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або законом.

Відповідно до вимог ч.1 ст.1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи.

Згідно з вимогами ст.1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом має той з подружжя, який його пережив, а також діти та батьки спадкодавця.

У відповідності до статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Перелік осіб, які мають право на обов`язкову частку, що визначений ст. 1241 Цивільного кодексу України, є вичерпним і розширеного тлумачення не потребує.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 лютого 2014 року в справі № 1-1/2014 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 1241 Цивільного кодексу України (справа про право на обов`язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця), розкриваючи зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в абзаці першому частини першої ст. 1241 Цивільного кодексу України], ґрунтується на положеннях частини третьої статті 75 Сімейного кодексу України, який відносить до категорії „непрацездатні" осіб з інвалідністю I, II та III групи, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття „непрацездатний".

Відповідно до частини 1 статті 1267, частини 1 статті 1278 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Згідно з вимогами ч.3 ст.1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців з дня відкриття спадщини не заявив про відмову від неї, а згідно з ч. 5 цієї статті, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною та може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Згідно із частинами другою та п`ятою статті 1274 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229?231 і 233 цього Кодексу.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з частиною першою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Главою 16 Розділу IV визначено правові наслідки недодержання стороною при вчиненні правочину вимог закону.

Відмова від спадщини, яка була здійснена дієздатною фізичною особою, яка у момент такої відмови не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними може бути визнана судом недійсною за позовом самої особи, а у разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушено (стаття 225 ЦК України).

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (стаття 229 ЦК України).

Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним (стаття 230 ЦК України).

Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним (стаття 231 ЦК України).

Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину (стаття 233 ЦК України).

Аналіз змісту наведених норм свідчить, що суд може визнати недійсною відмову від прийняття спадщини з підстав, визначених частиною п`ятою статті 1274 ЦК України, у разі звернення до суду з таким позовом особою, яка вчинила такий правочин, а також, у передбачених законом випадках, зокрема, у разі смерті або визнання особи недієздатною, іншою особою.

За своєю сутністю відмова від прийняття спадщини є одностороннім правочином.

Відповідно до статті 214 ЦК України особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом.

Якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту.

У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21) вказано, що «правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків). Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини, відповідно, поділяються на: суворо односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особами. До них відноситься, зокрема, відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини; такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору».

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається якщо: недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі №759/24061/19, провадження № 61-8593св21).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися договору, правочину, акта органу юридичної особи, державної реєстрації чи документа.

В ЦК України закріплений підхід, за яким оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Разом з тим, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається судом недійсним, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/ використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19 (провадження №61-1272св20).

Верховним Судом у постанові від 22.02.2024 у справі №464/7832/21, провадження №2/442/759/2024 сформовано висновком про те, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року №2-р(II)/2021 у справі №3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Верховний Суд звертає увагу, що правочин, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний правочин), може бути як оплатний, так і безоплатний правочин. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно?правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див. постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св)).

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20, провадження № 61-2612св23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Тобто Велика Палата Верховного Суду у справі №369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 06 жовтня 2022 року у справі №904/624/19 виходив із обставин укладення фраудаторного правочину навіть до пред`явлення позову про стягнення боргу, зазначивши наступне: «…договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладення договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора».

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 910/12093/20.

У постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 205/2053/22 (провадження № 61-11099св23) розглядався спір про визнання недійсною відмови від прийняття спадщини. За обставинами цієї справи, відповідач, маючи невиконані зобов`язання зі сплати заборгованості перед позивачами, відмовився від прийняття спадщини на користь близького родича, що призвело до його неплатоспроможності перед кредиторами, оскільки він не має іншого майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення наявної заборгованості, тому такий правочин має ставитися під сумнів в частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторності. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову, виходив з того, що суди попередніх інстанцій повно встановили обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, проте неправильно визначилися з кваліфікацією оспорюваного правочину, оскільки виходили з недоведеності на час вчинення оспорюваного правочину обставин, зумовлених статтями 225, 229?231, 233 ЦК України, проте відмова відповідача від прийняття спадщини на користь близького родича, з урахуванням встановлених обставин, є правочином, який вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), підлягає визнанню недійсним з підстав, визначених частиною першою статті 215 ЦК України, тому не регулюється положеннями статті 1274 ЦК України, зокрема і її частиною п`ятою, оскільки з позовом до суду звернулися заінтересовані особи, права яких порушені оспорюваним правочином. Касаційний суд виснував, що воля відповідача під час вчинення цього правочину не відповідала зовнішньому її прояву про реальний перехід права власності на нерухоме майно та була направлена на приховання майна від виконання судових рішень про стягнення з нього грошових коштів, тому цей правочин є фраудаторним.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Як вбачається зі спадкової справи №10/2022, ОСОБА_1 діяв на підставі доручення від імені ОСОБА_4 . Приватний нотаріус Манзілевська Т.С. всупереч вимогам ст.69 Закону України «Про нотаріат», п.п. 5.5 п. 5 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом не перевірила коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині. ОСОБА_1 , в свою чергу, не повідомив нотаріуса про те, що він є інвалідом ІІІ групи та має право на обов`язкову частку в спадковому майні.

З таких підстав, суд вважає слушним покликання представника позивача на те, що ОСОБА_1 фактично бездіяв, тобто приховав факт обов`язкової частки у спадщині як після смерті батька, так і після смерті матері.

Відповідачем, як особою з інвалідністю, яка має право на обов`язкову частку спадщині, на думку суду, свідомо збудовано фраундаторну конструкцію, починаючи зі смерті його батька, з метою ненадання можливості державного виконавця звернути стягнення на належне йому майно з метою уникнення виконання рішення судів, які набули законної сили, в тому числі щодо сплати заборгованості за аліментами.

З таких підстав, суд вважає, що під час вчинення цього правочину воля ОСОБА_1 не відповідала зовнішньому її прояву про реальний перехід права власності на нерухоме майно та була направлена на приховання майна від виконання судових рішень, в тому числі й про стягнення аліментів, тому вчинення такого правочину є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Водночас, суд вважає за необхідне й застосувати до даних правовідносин й порушення принципу добросовісності.

Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов`язків. Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності необхідно оцінювати поведінку суб`єкта права як добросовісної або недобросовісної.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається (постанова Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 914/1954/20).

Сама собою суперечлива поведінка не заборонена. Заборона суперечливої поведінки не покликана покарати особу, яка діє суперечливо. Право блокується через очевидну несправедливість, що в конкретних ситуаціях може виникати в результаті суперечливої поведінки (рішення від 17 січня 2013 року у справі «Карабет та інші проти України» (KARABET AND OTHERS v. UKRAINE), заяви №38906/07 і 52025/07, пункт 276).

Сутність зловживання правом полягає у недобросовісному вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, зокрема всупереч меті останнього. Заборона зловживання правом по суті випливає з властивості рівнозваженості, закладеної у принципі юридичної рівності учасників цивільних правовідносин (постанова Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі № 311/2145/19).

Суд вважає, що така поведінка відповідача є недобросовісною, оскільки він усвідомлює та знає, що стягнення боргу по аліментах з його пенсії не є співмірним з самою сумою боргу та, фактично, унеможливлює виконання рішення судів, які набрали законної сили та призведе до невиконання таких.

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд виходить із основних принципів діяльності суду та його завдань та, відповідно, керується тим, що рішення у справі має бути не лише законним але й справедливим.

Тому, враховуючи те, що іншого способу відновити та частково забезпечити право стягувача на виконання рішень судів, суд не вбачає, наведені позивачем і ОСОБА_2 аргументи суд вважає достатніми, а тому позов підлягає задоволенню.

З урахуванням викладеного вимоги позивача про визнання недійсними: Свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідчене Приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Манзілевською Т.С., спадкова справа №63/2021, зареєстроване в реєстрі за №880; Свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідчене Приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Манзілевською Т.С., спадкова справа №63/2021, зареєстроване в реєстрі за №881; Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідчене Приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Манзілевською Т.С., спадкова справа №10/2022, зареєстроване в реєстрі за №878; Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідчене Приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Манзілевською Т.С., спадкова справа №10/2022, зареєстроване в реєстрі за №879; врегулювати права і обов?язки спадкоємців, які є похідними вимогами, підлягають задоволенню.

З приводу заявленої вимоги про врегулювання прав і обов`язків спадкоємців, суд вважає, що в задоволенні позову в цій частині слід відмовити, оскільки заявлена позовна вимог не є конкретною та, фактично належить до повноважень нотаріуса.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що ним не надається оцінка доказам щодо місця проживання, реєстрації ОСОБА_1 та, відповідно, не беруться до уваги пояснення ОСОБА_2 , оскільки питання місця постійного проживання ОСОБА_1 не є предметом даного спору.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати, а тому згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України з відповідача в користь позивача слід стягнути понесені ним і документально підтверджені судові витрати по оплаті судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог, а тому з відповідача слід стягнути 2422,40 грн. (1211,20 х2) в дохід держави.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст.12, 13, 76-83, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-265, 268, 280-283, 289, 354, 355 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позов задоволити частково.

Визнати недійсною відмову ОСОБА_1 від прийняття спадщини за законом від 06.12.2021, спадкова справа №63/2021.

Визнати недійсними:

- Свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене Приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Манзілевською Т.С., спадкова справа №63/2021, зареєстроване в реєстрі за №880;

- Свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене Приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Манзілевською Т.С., спадкова справа №63/2021, зареєстроване в реєстрі за №881;

- Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідчене Приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Манзілевською Т.С., спадкова справа №10/2022, зареєстроване в реєстрі за №878;

- Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідчене Приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Манзілевською Т.С., спадкова справа №10/2022, зареєстроване в реєстрі за №879;

В решті позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 2422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп). судових витрат в дохід держави.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 20.12.2024.

Учасники справи:

Позивач: Дрогобицький відділ державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції: Львівська область, м.Дрогобич, вул.22 Січня, 43.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_8 , адреса: АДРЕСА_3 .

Треті особи на стороні позивача: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_9 , адреса: АДРЕСА_5 .

ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_10 , адреса: АДРЕСА_5 .

Треті особи на стороні відповідача: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_6 .

Приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Манзілевська Тетяна Станіславівна, адреса: Львівська область, м.Дрогобич, вул.Бориславська 2.

Суддя Павлів З.С.