Постанова

від 19.12.2024 по справі 725/1232/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2024 року м. Чернівці

справа № 725/1232/24

провадження №22-ц/822/968/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Перепелюк І. Б.

суддів: Височанської Н.К., Одинака О.О.

секретар Собчук І.Ю.

розглянувши апеляційнускаргу ОСОБА_1 нарішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 18 вересня 2024 року в цивільній справі за позовом Колективного підприємства «Рембудмонтаж» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат, відсотків річних,

встановив:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Колективне підприємство «Рембудмонтаж» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат, відсотків річних.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 29.12.2014 року по справі №2-2236/12 частково задоволено позов КП «Рембудмонтаж» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Рембудмонтаж» 197 183,74грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 2316,11грн. витрат зі сплати судового збору. В добровільному порядку відповідач рішення суду про відшкодування матеріальної шкоди не виконує, у зв`язку з чим впродовж тривалого часу відбувається виконання рішення у примусовому порядку. Внаслідок невиконання відповідачем рішення суду сума коштів (матеріальна шкода), стягнута на користь позивача, зазнала інфляційного впливу. Таке ставлення відповідача до виконання рішення суду є підставою для покладення на нього обов`язку щодо відшкодування інфляційних втрат та 3% річних. Згідно довідки Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції станом на 01.01.2024 року наявна заборгованість відповідача перед позивачем становить 186270,67грн. Таким чином за період 01.04.2017 року по 01.10.2023року позивач вважає, що має право на нарахування інфляційних втрат на суму боргу та три процента річних, які є особливою мірою відповідальності відповідача, як боржника, за прострочення виконання грошового зобов`язання, з метою захисту майнового права та інтересу позивача, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати позивачу.

Згідно розрахунку інфляційних втрат та 3% річних за період з 01.04.2017 року по 14.05.2024 року (сума боргу 171 828,75грн.), який додається, інфляційні втрати позивача складають 184 643,32 грн., 3% річних складають 42 364,28 грн.

Позивач просив стягнути з відповідача на його користь інфляційні втрати позивача у розмірі 184 643,32 грн. та 3% річних у розмірі 42 364,28 грн., судовий збір та витрати на правничу допомогу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівців від 18 вересня 2024 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Колективного підприємства «Рембудмонтаж» інфляційні втрати в розмірі 184 643,32 грн. та 3% річних у розмірі 42 364,28 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Колективного підприємства «Рембудмонтаж» 3222,07грн. судового збору та 20 000 грн. витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційнійскарзі ОСОБА_1 проситьрішення Першотравневогорайонного судум.Чернівціввід 18вересня 2024року змінити, та позовні вимоги задовольнити частково в межах строків з 15.02.2021 року до 15.02.2024 року інфляційні втрати у розмірі 87 895.8.1 гри. та 3% річних у розмірі 17 952.97 грн. В решті позовних вимог відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Вапеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає, що судом порушені норми процесуального та неправильно застосовані норми матеріального права.

Задовольняючи позовні вимоги Колективного підприємства «Рембудмонтаж» за період 01.04.2017 року по 01.10.2023 року, суд першої інстанції встановив, що позивач має право на нарахування інфляційних втрат на суму боргу та три процента річних, які є особливою мірою відповідальності відповідача, як боржника, за прострочення виконання грошового зобов`язання, з метою захисту майнового права та інтересу позивача, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати позивачу.

Суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин положення Закону № 540-ІХ від 30.03.2020р., яким Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено розділом 12 наступного змісту «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID -19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину», та положення Закону № 2120-ІХ від 15.03.2022р. відповідно до якого, Прикінцеві та перехідні положення ЦК доповнено розділом 19 наступного змісту : «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786. 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

З даним твердженням суду першої інстанції відповідач не погоджується, вважає, що підстав для застосування зазначених норм немає.

Апелянт зазначає, що стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 8 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц). Таким чином норми права продовження строків встановлені Законом № 540-ІХ від 30.03.2020р. та Законом № 2120-1X від 15.03.2022р. не підлягають до застосування у спірних правовідносинах.

Окрім того, оскаржуваним рішенням стягнуто на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн. З даним висновком суду апелянт не погоджується, посилаючись на те, що не враховано критерій розумності їхнього розміру, вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають зменшенню до 2500 гривень.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 29.12.2014року по справі №2-2236/12 частково задоволено позов Колективного підприємства «Рембудмонтаж» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Колективного підприємства «Рембудмонтаж» 197 183,74грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 2 316,11грн. судового збору.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до ч.1ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно доч.ч.1,2,5ст.263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних, які є особливою мірою відповідальності відповідача, як боржника, за прострочення виконання грошового зобов`язання, з метою захисту майнового права та інтересу позивача, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати позивачу.

За змістом ст. ст. 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною другою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Згідно із статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно з вимогами статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на вищенаведені норми права,грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема, і відшкодування шкоди, встановленого рішенням суду.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження№ 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

Крім того, Верховним Судом у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 535/757/17 (провадження № 61-30148св18) зроблено аналогічний висновок щодо подібних правовідносин.

Отже, у розумінні наведених положень закону позивач, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, три проценти річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обчисленні трьох процентів річних за основу має братися прострочена сума.

Судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 29.12.2014 року по справі №2-2236/12 частково задоволено позов КП «Рембудмонтаж» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Рембудмонтаж» 197 183,74грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 2316,11грн. судового збору.

Станом на 02.05.2024р. заборгованість відповідача перед позивачем складає 171828,75грн.

Згідно розрахунку інфляційних втрат та 3% річних за період 01.04.2017р. по 14.05.2024р. (сума боргу 171828,75грн.), який додається, інфляційні втрати позивача складають 184 643,32 грн., 3% річних складають 42 364,28 грн. Всього 227 007,60 грн.

В апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову та продовження строків встановлені Законом № 540-ІХ від 30.03.2020р. та Законом № 2120-1X від 15.03.2022р. не підлягають до застосування у спірних правовідносинах.

Колегія суддівне погоджуєтьсяз такимидоводами апелянтаз наступнихпідстав.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARA-CoV-2» карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) був встановлений в Україні з 12.03.2020 року та діяв до 30.06.2023 року. Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Указом Президента України№64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому строк дії воєнного стану в Україні продовжено. Згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022 року Прикінцеві та перехідні положення Цивільного Кодексу України доповнено розділом 19 наступного, яким встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Враховуючи зазначене, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених частиною другоюстатті 625 ЦК України, для стягнення за вказаний період інфляційних втрат та 3 % річних, враховуючи наявну суму боргу.

Щодо витрат на правничу допомогу понесених в суді першої інстанції.

У частині першій статті 59Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зістаттею 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до статті30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19). В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зроблено висновки, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У зазначеній постанові також вказано, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом з тим, чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотриманнявимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зацікавлена сторона повинна вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Судом встановлено, що позивачу правничу допомогу в суді першої інстанції надавав адвокат Бартусевич В.М. на підставі ордеру №1028178 від 12 серпня 2021 року; договору про надання правової допомоги від 12 серпня 2021 року; Додаткової угоди №4 до договору про надання правової допомоги від 1 лютого 2024 року; Акту приймання-передачі наданих послуг від 29.05.2024 року. Гонорар за надання правничої допомоги у зазначеній справі встановлений у фіксованому розмірі 20000грн.

З матеріалів справи вбачається, що представник відповідача надав клопотання, в якому просив зменшити розмір відшкодування витрат на професійну (правничу) допомогу до 2500 грн.

Суд першої інстанції, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг та виконаної роботи, дійшов висновку, що позивачем підтверджено обсяг наданих адвокатом правничих послуг на суму 20 000 грн.

Не погоджуючись із розміром зазначених витрат, апелянтом належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності або недоведеності цих витрат не надано.

Доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують і зводяться до суб`єктивного тлумачення чинних норм законодавства України та незгоди з висновками суду першої інстанцій.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно дост.375 ЦПК України, є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. ст.367,368,374,375,381,382 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 18 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 20 грудня 2024 року.

Судді І.Б. Перепелюк

Н.К. Височанська

О.О. Одинак