Ухвала

від 17.12.2024 по справі 501/4762/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/1882/24

Справа № 501/4762/24 1-кс/501/773/24

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника підозрюваної ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Іллічівського міського суду Одеської області від 15.11.2024 року, відносно

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Кам`янка Ізмаїльського району Одеської області, громадянка України, яка має вищу освіту, працює на посаді завідувача педіатричним відділенням № 2 КНП «Дитяча міська клінічна лікарня № 3» ОМР, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судима,

підозрюваної у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 42024162160000045 від 31 жовтня 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України,-

установив

Зміст оскарженого судового рішення

Оскарженою ухвалою слідчого судді задоволено клопотання слідчого СВВП №1Одеського РУП№2ГУНП вОдеській області ОСОБА_10 ,та відносно ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 11.01.2025 року, з визначенням розміру застави у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на на 01 січня 2024 року (3028,00 грн), а саме 242240,00 грн., з покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:

-не відлучатися з Одеського району Одеської області без дозволу слідчого, прокурора, слідчого судді та суду;

-повідомляти слідчого, прокурора, слідчого суддю та суд про зміну свого місця проживання;

-здати на зберігання до ВП №1 Одеського РУП №2 ГУНП в Одеській області паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Своє рішення слідчий суддя мотивував тим, що прокурором надано матеріали (докази), якими обґрунтовується підозра та які є достатніми для переконання що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду клопотання ризикам.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді захисник підозрюваної ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу, в якій вважає оскаржувану ухвалу необґрунтованою, просить її скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого та обрати підозрюваній запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що пред`явлена підозра необґрунтована та не стосується ОСОБА_8 ; ризики, на які посилається слідчий у клопотанні недоведені; оскаржувана ухвала не містить в собі обґрунтувань щодо неможливості застосування до підозрюваної більш м`якого запобіжного заходу.

Крім того зазначає, що підозрювана має міцні соціальні зв`язки, постійне місце проживання, є особою похилого віку; вона є єдиним годувальником сім`ї.

Позиції учасників апеляційного провадження

Захисник ОСОБА_7 в судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити ухвалу слідчого судді без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників апеляційного розгляду, перевіривши доводи викладені в апеляційній скарзі та дослідивши матеріали провадження за клопотанням слідчого, апеляційний суд дійшов висновку про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції

Згідно з ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції, переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 2 КПК основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Слід зазначити, що найбільш значущою гарантією прав людини, встановленою ст.29 Конституції України, є право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суддя-доповідач апеляційного суду вважає за необхідне застосувати Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Відповідно до ст.5 Конвенції, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури встановленої законом: п.с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчинені нею правопорушення, або обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи

Згідно з приписами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно з положеннями ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.176 цього Кодексу.

Вирішуючи питання про наявність обґрунтованої підозри,поняття якої не міститься в національному законодавстві, слід виходити з його визначення наведеного в практиці Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що наявність «обґрунтованої підозри» у вчиненні правопорушення передбачає «наявність фактів або інформації, які могли б переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла-таки вчинити злочин». Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об`єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п.32,Series A, № 182), (Erdagoz v.Turkey(Ердагоз проти Туреччини).

15 листопада 2024 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, за кваліфікуючими ознаками прохання надати та одержання службовою особою неправомірної вигоди для себе та третьої особи за вчинення такою службовою особою в інтересах третьої особи, будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Органом досудового розслідування ОСОБА_8 підозрюється у наступному.

Наказом від 30 травня 2024 року № 101-к директора КНП «Дитяча міська клінічна лікарня № 3» Одеської міської ради, лікаря-педіатра ОСОБА_8 призначено на посаду завідувача педіатричного відділення № 2 КНП «Дитяча міська клінічна лікарня № 3» з 31 травня 2024 року.

Відповідно до ст.ст. 19, 68 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статуту комунального некомерційного підприємства «Дитяча міська клінічна лікарня № 3» Одеської обласної ради (код ЄДРПОУ 02774438), затвердженого рішенням міського голови Одеської міської ради від 12 листопада 2021 року № 861/2021-ОР (надалі Статут) підприємство є закладом охорони здоров`я, заснованим на комунальній власності територіальної громади м. Одеси та створене для здійснення некомерційної господарської діяльності відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України. Підприємство є неприбутковим.

Відповідно до підпункту 1.8. Статуту КНП «Дитяча міська клінічна лікарня № 3» Одеської обласної ради (код ЄДРПОУ 02774438) у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами та інструкціями Міністерства охорони здоров`я України, нормативними актами інших центральних органів виконавчої влади, рішеннями Одеської міської ради та її Виконавчого комітету, розпорядженнями міського голови, наказами Уповноваженого органу цим статутом.

Відповідно до підпункту 2.3. Статуту місцезнаходження підприємства: 65025, місто Одеса, вулиця Академіка Заболотного, 26 та згідно підпункту 2.4. до складу підприємства без статусу юридичної особи входять філії розташовані у місті Одесі за наступними адресами: вулиця Дача Ковалевського, 81 та вулиця Дача Ковалевського, 101/1.

Відповідно до підпункту 3.2. Статуту метою діяльності підприємства є медична практика з надання екстреної медичної допомоги; медична практика з надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги дитячому населенню; надання пацієнтам відповідно до законодавства на безвідплатній та відплатній основі послуг вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги; організація, у разі потреби, надання пацієнтам медичної допомоги більш високого рівня спеціалізації на базі інших закладів охорони здоров`я шляхом направлення пацієнтів до цих закладів у порядку, встановленому законодавством; надання інтенсивної медичної допомоги хворим дітям; надання стаціонарної і консультативно-діагностичної медичної допомоги дитячому населенню.

Посадовою інструкцією завідувача педіатричного відділення № 2 КНП «Дитяча міська клінічна лікарня № 3», затвердженої директором КНП «Дитяча міська клінічна лікарня № 3» Одеської міської ради встановлено, що метою діяльності та основним завданням завідувача педіатричного відділення № 2, лікаря-педіатра є надання кваліфікованої медичної допомоги хворим дітям, що надійшли на лікування до відділення, використовуючи сучасні методи діагностики, лікування і реабілітації, дозволені для вживання в медичній практиці та здійснення керівництва роботою медичного персоналу відділення.

Відповідно до пункту 1.3 завідувач педіатричного відділення № 2 КНП «Дитяча міська клінічна лікарня № 3» керується: посадовою інструкцією; чинним законодавством про охорону здоров`я та нормативними документами, що регламентують діяльність органів управління та закладів охорони здоров`я; Кодексом законів про працю України; правилами внутрішнього трудового розпорядку; розпорядженнями головного лікаря; Законом України «Про охорону праці», правилами та нормами охорони праці, пожежної безпеки та електробезпеки, інструкціями з охорони праці та пожежної безпеки, що діють у відділенні.

Також, п.п. 2.5. - 2.7, 2.11., 2.23., 3.12. 3.14. посадової інструкції ОСОБА_8 наділена повноваженнями розробляти план обстеження хворого, уточнювати об`єм й раціональні методи обстеження пацієнта з метою здобуття в мінімально короткі терміни повної та достовірної діагностичної інформації; на підставі клінічних спостережень й обстеження, збору анамнезу, даних клініко-лабораторних та інструментальних досліджень встановлювати (або підтверджувати) діагноз; відповідно до встановлених правил й стандартів призначати та контролювати необхідне лікування, організовувати необхідні діагностичні, лікувальні, реабілітаційні й профілактичні процедури та заходи; вирішувати питання прийому та виписки хворих свого відділення, перевіряти та підписувати разом із лікуючим лікарем історії хвороби з занесенням до них етапних епікризів та епікризів під час виписки чи під час переводу хворих з відділення; перевіряти правильність та обґрунтованість надання листів непрацездатності особам з догляду за хворими дітьми; здійснювати постійний контроль за роботою лікарів-педіатрів відділення, за правильністю діагнозів, що були ними поставлені; розробляти та затверджувати графік роботи працівників відділення; відстороняти від роботи осіб, що не пройшли періодичний медичний огляд; відстороняти від роботи осіб, що порушують правила, норми та інструкції з охорони праці, пожежної безпеки й виробничої санітарії; відстороняти від роботи осіб, що порушують правила внутрішнього трудового розпорядку.

Крім того, п.п. 4.1., 4.3., 4.9. посадової інструкції ОСОБА_8 в тому числі несе відповідальність за неналежне виконання, або невиконання своїх посадових обов`язків, за невикористання, або неповне використання своїх функціональних прав, що передбачені цією посадовою інструкцією, а також правилами внутрішнього трудового розпорядку; за правопорушення, скоєні в процесі здійснення своєї діяльності; за неякісне ведення медичної документації та недостовірність інформації що вносить до неї.

Згідно з Приміткою до ст. 364 КК України, службовими особами у статтях 364, 368, 368-2, 369 цього Кодексу є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, якими особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

У розумінні Примітки до ст. 364 КК України, службові особи КНП «Дитяча міська клінічна лікарня № 3» Одеської міської ради під час прийняття ними рішень постійно наділені організаційно-розпорядчими функціями вирішенні питання прийому та виписки хворих, при перевірці правильності діагнозів, що були поставлені лікарями-педіатрами та при складанні та видачі медично-облікових документів.

Таким чином, ОСОБА_8 будучи завідувачем педіатричним відділенням № 2 КНП «Дитяча міська клінічна лікарня № 3» Одеської міської ради наділена організаційно-розпорядчими функціями та у розумінні Примітки до ст. 364 КК України є службовою особою.

Незважаючи на обізнаність з вищевказаним вимогами законодавства, ОСОБА_8 використовуючи надане їй службове становище для власного злочинного збагачення вчинила службовий корупційний злочин за наступних обставин.

Так, завідувач педіатричним відділенням № 2 КНП «Дитяча міська клінічна лікарня № 3» Одеської міської ради ОСОБА_8 , в період часу між 20 жовтня 2024 року та 30 жовтня 2024 року, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи у своєму робочому кабінеті у приміщенні КНП «Дитяча міська клінічна лікарня № 3» Одеської міської ради за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, буд. 81, реалізуючи свій злочинний умисел, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення, діючи за попередньою змовою групою осіб з невстановленими працівниками та службовими особами КНП «Дитяча міська клінічна лікарня № 3» Одеської міської ради, виказала громадянці ОСОБА_11 прохання надати особисто для неї та для невстановлених працівників та службових осіб КНП «Дитяча міська клінічна лікарня № 3» Одеської міської ради неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів у сумі 500,00 (п?ятсот) доларів США за фіктивне шпиталізування малолітніх дітей громадянина ОСОБА_12 , та виготовленням документів із зазначенням відомостей про те що, ОСОБА_12 перебуває на стаціонарному лікуванні разом із своїми дітьми.

В подальшому, 12 листопада 2024 року, приблизно 15:00 год, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_8 , 17:37 год, перебуваючи у своєму робочому кабінеті у приміщенні КНП «Дитяча міська клінічна лікарня № 3» Одеської міської ради за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, буд. 81, в ході спілкування із громадянкою ОСОБА_11 , особисто зменшила суму неправомірної вигоди до 400,00 (чотирьохсот) доларів США, шляхом демонстрації ОСОБА_11 чотирьох пальців лівої руки та надала вказівку щодо прибуття ОСОБА_11 та ОСОБА_12 разом з дитиною до приміщення КНП «Дитяча міська клінічна лікарня № 3» Одеської міської ради після 18:00 год наступного дня для оформлення фіктивного шпиталізування.

Надалі, 13 листопада 2024 року, приблизно о 18:00 год, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, діючи на виконання вказівки ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та його малолітній син ОСОБА_13 прибули до приміщення КНП «Дитяча міська клінічна лікарня № 3» Одеської міської ради за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, буд. 81 де невстановлені працівники та службові особи КНП «Дитяча міська клінічна лікарня № 3» Одеської міської ради оформили фіктивне шпиталізування ОСОБА_13 разом з батьком - ОСОБА_12 .

У подальшому, 14 листопада 2024 року, приблизно о 18:15 год, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи біля адреси свого мешкання за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_8 отримала від громадянки ОСОБА_11 особисто для себе та невстановлених працівників та службових осіб КНП «Дитяча міська клінічна лікарня № 3» Одеської міської ради неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів у сумі 400,00 доларів США (що відповідно до офіційного курсу Національного банку України становило 16536,52 (шістнадцять тисяч п?ятсот тридцять шість гривень п`ятдесят дві копійки) гривень за вчинення в інтересах ОСОБА_12 дій з використанням наданого їй службового становища, а саме: за фіктивне шпиталізування малолітніх дітей громадянина ОСОБА_12 та виготовлення документів із зазначенням відомостей про те що ОСОБА_12 перебуває на стаціонарному лікуванні разом із дітьми.

14 листопада 2024 року ОСОБА_8 було затримано на підстав ст. 208 КПК України.

Обґрунтованість підозри ОСОБА_8 підтверджується комплексомзібраних укримінальному провадженнідоказів,зокрема: протоколами допитів та додаткових допитів свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ; протоколом обшуку від 14 листопада 2024 року за місцем мешкання ОСОБА_8 , за адресою АДРЕСА_1 ; постановою про визнання предметів речовим доказом та долучення до матеріалів кримінального провадження; протоколом затримання ОСОБА_8 в порядку ст. 208 КПК України; протоколами оглядів речей та документів, вилучених в ході обшуку від 14 листопада 2024 року.

Апеляційний суд вважає, що на даному етапі досудового розслідування надані стороною обвинувачення докази є достатніми для висновку про обґрунтованість підозри ОСОБА_8 .

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», зазначив що факти, які викликають підозру, не обов`язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред`явлення обвинувачення, що являється завданням наступних етапів кримінального процесу.

Апеляційний суд наголошує, що на даній стадії кримінального провадження, судом не встановлюється винуватість чи не винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їй злочину, а лише вирішується питання про наявність ризиків для обрання відповідного запобіжного заходу, а тому суд не може давати остаточну оцінку допустимості та належності доказів, а також їх сукупності для висновку про винуватість особи, або її невинуватість, оскільки справа не розглядається судом по суті пред`явленого обвинувачення.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до положень ч.2 ст.94 КПК, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою згідно положень ч.1 ст.94 КПК.

Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи сторони захисту в частині відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК, які зазначені в оскарженій ухвалі слідчого судді, з огляду на таке.

Так, підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК.

Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.

При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» -слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.

Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

Стосовно ризику втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв`язків, будь-яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Апеляційний судприходить довисновку,що обставиниданого кримінальногопровадження,дають достатніпідстави припускати,що ОСОБА_8 ,яка підозрюєтьсяу вчиненнітяжкого корупційногозлочину,передбаченого ч.3ст.368КК України,за якийпередбачено покаранняу видіпозбавлення воліна строк від п`яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна, розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке їй загрожує у разі доведеності її вини за результатами розгляду кримінального провадження, може здійснити спроби переховування від органу досудового розслідування чи суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.

У разі визнання ОСОБА_8 винною за вироком суду до неї неможливе застосування звільнення від реального відбування покарання на підставі ст.75 КК України.

Крім того, у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України підозрювана має можливість безперешкодно покинути територію України, оскільки не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1) ч.1 ст.177 КПК, не можна вважати недоведеним.

Ризик, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме що підозрювана може знищити, сховати або спотворити документи, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження, апеляційний суд також вважає доведеним, з огляду на те, що остання займає посаду завідувача педіатричним відділенням № 2 КНП «Дитяча міська клінічна лікарня № 3» Одеської міської ради та відповідно до своєї посадової інструкції має доступ до документів, які щонайменше перебувають у віданні підпорядкованого відділення.

Ризик незаконного впливу на свідків у певному кримінальному провадженні обумовлюється тим, що відповідно до передбаченої КПК процедури показання свідків отримуються спочатку на стадії досудового розслідування шляхом їх допиту слідчим чи прокурором, а згодом після направлення обвинувального акту до суду такі показання отримуються та перевіряються на стадії судового розгляду шляхом безпосереднього допиту особи в судовому засіданні (статті 23, 224, 352 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК), оскільки жоден доказ не має наперед встановленої сили. Тобторизик впливу на свідків існує аж до моменту безпосереднього надання під час судового розгляду показань свідками, тому заборона спілкуватися з певними особами як наслідок можливості ймовірного впливу на них це об`єктивна необхідність забезпечення показань учасників кримінального провадження, які мають доказову силу.

Апеляційний суд погоджується і висновком слідчого судді про те, що ОСОБА_8 за рахунок займаної посади та реалізації своїх повноважень має змогу впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків).

Апеляційний суд звертає увагу на те, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.

Разом з тим, апеляційний суд приймає до уваги відомості, передбачені ст.178 КПК України, а саме, що ОСОБА_8 має стійкі соціальні зв`язки, заміжня, є особою похилого віку, раніше не судима, однак зауважує, що зазначені соціальні фактори не спростовують викладені в ухвалі висновки слідчого судді та не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків.

Обставини, передбачені ч.2 ст.183 КПК України, які могли бути перешкодою для застосування відносно підозрюваної ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зокрема за станом здоров`я, слідчим суддею встановлені не були та у суді апеляційної інстанції стороною захисту не доведені.

Вищенаведене в сукупності з встановленими ризиками свідчить про те, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів аніж тримання під вартою на даному етапі досудового розслідування не зможе запобігти заявленим слідчим ризикам та не дозволить контролювати місце перебування ОСОБА_8 , яка у випадку застосування до неї більш м`якого запобіжного заходу цілком ймовірно може вдатись до спроб зникнути з поля зору правоохоронного органу.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_9 про недоведеність існування ризиків, які передбачають необхідність застосування до підозрюваної ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є непереконливими, адже при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про те, що на теперішній час існують ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, та на підставі повного та всебічного дослідження всіх обставин провадження дійшов обґрунтованого висновку про неможливість застосування до ОСОБА_8 більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.

Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст.183 КПК України, розмір застави визначається у таких межах:

1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні нетяжкого злочину, - від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Апеляційний суд вважає, що слідчий суддя з урахуванням наявності обґрунтованої підозри ОСОБА_8 у вчиненні тяжкого корупційного злочину, обставин інкримінованого злочину, з огляду на майновий та сімейний стан підозрюваної, встановлені ризики, обґрунтовано визначив заставу у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, в межах п.2 ч.5 ст.183 КПК України, оскільки саме такий розмір застави, у разі його внесення, буде достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваною покладених на неї обов`язків, зможе забезпечити її належну процесуальну поведінку та запобігти заявленим у клопотанні слідчого ризикам.

Разом з тим, як убачається із апеляційної скарги, 16.11.2024 року застава за ОСОБА_8 була внесена громадянином ОСОБА_16 у розмірі, визначеному оскарженою ухвалою слідчого судді.

За таких обставин, доводи захисника ОСОБА_7 про наявність підстав для застосування до ОСОБА_8 більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою та із визначенням розміру застави, є необґрунтованими, а слідчий суддя дослідив всі обставини, з якими закон пов`язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не виявив перешкод для застосування такого запобіжного заходу, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, а визначений розмір застави є необхідним та достатнім для забезпечення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Частиною 3 ст.407 КПК України встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити ухвалу без змін;

2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги захисника ОСОБА_9 у зв`язку з чим вважає за необхідне залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу слідчого судді без змін.

Керуючись статтями 177, 178, 183, 194, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -

постановив

Апеляційну скаргу захисника підозрюваної ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Іллічівського міського суду Одеської області від 15.11.2024 року про застосування відносно ОСОБА_8 , підозрюваної у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 42024162160000045 від 31 жовтня 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до11.01.2025року,із визначеннямрозміру застави залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4