Ухвала

від 20.12.2024 по справі 520/31184/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

20.12.2024 р.№ 520/31184/24

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Рубан В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження заяву представника відповідача про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ) до Київського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Куликівська, буд. 12,м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ34952440) про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Київський відділ державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому, з урахуванням уточнень, просить суд: визнати протиправною та скасувати Постанову від 17.10.2024 року про накладення штрафу по ВП № 67094856 складену Старшим державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ткаченко Арсентієм Олександровичем.

Ухвалою від 21.11.2024р. позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою від 02.12.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі.

16.12.2024р. до суду надійшло клопотання відповідача про закриття провадження у справі.

В обґрунтування клопотання вказано, що відповідач вважає, що провадження по цій справі має бути закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, оскільки справу належить розглядати за правилами цивільного судочинства, судом який видав виконавчий документ, під час примусового виконання якого прийнято оскаржуване рішення державного виконавця.

Суд, дослідивши вказане клопотання та матеріали справи, зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Процесуальні відносини, пов`язані з оскарженням рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, регулюються процесуальним законодавством різних судових юрисдикцій, зокрема Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 287), Цивільним процесуальним кодексом України (розділ VII), Господарським процесуальним кодексом України (розділ VI).

Стаття 287 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Так, згідно частини 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Таким чином, необхідною умовою для реалізації позивачем права на звернення до адміністративного суду з позовною заявою про оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби є відсутність іншого порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта.

Із змісту позовної заяви та доданих до неї документів слідує, що позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову від 17.10.2024 року про накладення штрафу по ВП № 67094856 складену Старшим державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ткаченко Арсентієм Олександровичем за невиконання у встановлений державним виконавцем строк рішення суду по цивільній справі № 952/23116/19 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення ОСОБА_2 до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 згідно виконавчого листа від 30.08.2021 року, виданого Київським районним судом м. Харкова.

У відповідності до частини 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ.

Згідно частини 1 статті 447 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 як боржник у виконавчому проваджені з примусового виконання виконавчого листа по цивільній справі № 952/23116/19, має право на звернення до Київського районного суду м. Харкова в порядку цивільного судочинства зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця під час виконання судового рішення у справі № 952/23116/19, ухваленого відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу України.

В той же час, згідно частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у справах № 820/4242/17 від 14.11.2018, № 826/5195/17 від 17.10.2018 дійшла висновку про те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Проте, суд вважає за необхідне, враховуючи позиції Великої Палати Верховного Суду, зазначити таке.

Пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина 2 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження").

Виходячи з системного аналізу частини 2 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", до адміністративного суду можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби, які супроводжують процес виконання наступних рішень:

- рішень інших органів (посадових осіб) (наприклад, виконавчих написів нотаріуса);

- постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору;

- постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів.

Тобто, безпосередньо до адміністративного суду, згідно частини 2 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" можуть бути оскаржені:

- постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, накладення штрафу, стягнення витрат на проведення виконавчих дій лише у тому разі, коли вони винесені у межах виконавчого провадження з приводу виконання рішень інших органів (посадових осіб), але не судових рішень;

- рішення, дії, бездіяльність державного виконавця щодо безпосереднього виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, накладення штрафу, стягнення витрат на проведення виконавчих дій як виконавчих документів, прийнятих у виконавчому провадженні щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Відтак, позовні вимоги щодо оскарження постанов про накладення штрафу, не виділених в окреме виконавче провадження та винесених в межах виконавчого провадження щодо виконання рішення суду, прийнятого, в даному випадку, в порядку цивільного судочинства повинні вирішуватися за загальними правилами, встановленими частиною 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", а саме судом який видав виконавчий документ.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини поняття "суд, встановлений законом" передбачає розуміння суду, як юрисдикційного органу, що вирішує питання, віднесені до його компетенції на підставі норм права, відповідно до встановленої процедури. Цей орган має бути встановлений законом. ЄСПЛ у рішеннях наголосив, що поняття "суд, встановлений законом", стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування "суду", але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді ("Coeme та інші проти Бельгії" №3249296, рішення від 22 червня 2000 року; "Gurov проти Молдови" №3645502, рішення від 11 липня 2006 року; "Олександр Волков проти України" №21722/11, рішення від 9 січня 2013 року; "DMD Group A.S. проти Словаччини" №1933403, рішення від 5 жовтня 2010 року; "Сокуренко і Стригун проти України" №№29458/04 та 29465/04, рішення від 20 липня 2007 року).

За вимогами частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства між собою - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, суб`єктний склад та характер спірних матеріальних правовідносин. Таким критерієм може бути також і пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2020 у справі №300/212/20.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства загальним місцевим судом.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуюче наведене, оскільки даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства провадження підлягає закриттю на підставі п.1.ч.1 ст. 238 КАС України.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що клопотання відповідача належить задовольнити, в зв`язку з чим, провадження по справі закрити.

Керуючись ст.ст. 6-9, 140, 238, 241-243, 248, 256, 295 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Клопотання відповідач - задовольнити.

Провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ) до Київського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Куликівська, буд. 12,м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ34952440) про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії - закрити.

Роз`яснити позивачу, що для захисту своїх прав та законних інтересів позивач має право звернутись до відповідного суду загальної юрисдикції, в порядку цивільного судочинства.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Суддя Рубан В.В.