Постанова

від 19.12.2024 по справі 380/29243/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/29243/23 пров. № А/857/17445/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів :Коваля Р.Й., Носа С.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Лемберг ЗІЗ на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Сидор Н.Т. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Лемберг ЗІЗ до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень,

в с т а н о в и в :

У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю Лемберг ЗІЗ (далі - ТзОВ Лемберг ЗІЗ, Товариство, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до Львівської митниці, в якому просило визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/100430/2 від 19.07.2023 та картку відмови в прийнятті митної декларації (далі - МД) №UA209230/2023/001925, рішення №UA209000/2023/100540/2 від 31.08.2023 та картку відмови в прийнятті МД №UA209230/2023/0022602, рішення №UA209000/2023/100394/2 від 06.07.2023 та картку відмови в прийнятті МД №UA209230/2023/001820.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.06.2024 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправним та скасовано рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/100394/2 від 06.07.2023 та картку відмови в прийнятті митної декларації №UA209230/2023/001820. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ТзОВ Лемберг ЗІЗ подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги Товариства повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей. Судом першої інстанції помилково зроблено висновок, що декларант (позивач) не надав митному органу копію додаткової угоди №01 від 12.12.2022 про продовження дії контракту №2021, оскільки така не вказана у переліку документів, що зазначені у картках відмови.

У відзиві на апеляційну скаргу представниця відповідача Флис Р.М. просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги Товариства задовольнити повністю, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що 01.12.2021 між ТзОВ Лемберг ЗІЗ (покупець) та Підприємством АРТ МАС КОМПАНІ Експорт-Імпорт (продавець) було укладено договір №2021 (далі - Договір №2021), за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупця товару у кількості та асортименті згідно з накладною, а покупецьприйняти та оплатити товару.

Згідно п.2.1 Договору №2021, ціна товару, що продається відповідно до цього контракту, визначається у доларах США, євро або злотих і визначається рахунком продавця, який є додатком до цього контракту.

У пункті 4.2 Договору №2021 передбачено, що термін оплати -передоплата.

Позивачем подано МД №23UA2092300076854U4 на суму 11713,19 польських злотих.

На підтвердження митної вартості товарів надано Договір №2021, рахунок-проформу №ZO 023403/23/H, банківський документ про оплату товару №NJBKLN7HO7P8ZI3, рахунок-фактуру (інфойс) №FEX/000190/23/H на суму 11713,97 польських злотих, пакувальний лист №FEX/000190/23H, міжнародну автотранспортну накладну (СМR) №60843604, копію МД країни відправлення 23PL445010E1873996, калькуляцію транспортних витрат, сертифікати про походження товару та договір про надання послуг митного брокера №60/2022.

Під час митного оформлення декларантом заявлено митну вартість товарів згідно п.1 ч.1 ст.57 Митного кодексу України (далі - МК України, МКУ) за основним методом (ціна договору) по ціні, вказаній в фактурі-рахунку (інвойс) №FEX/000190/23/H.

Відповідачем заявлено вимогу про надання додаткових документів згідно переліку у ч.3-4 ст.53 МКУ. Позивач повторно подав вищенаведені документи та просив завершити митне оформлення.

Львівська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/100430/2 від 19.07.2023 та картку відмови в прийнятті МД №UA209230/2023/001925.

Позивачем подано МД №23UA209230092279U4 на суму 20772,59 польських злотих.

На підтвердження митної вартості товарів надано Договір №2021, рахунок-проформу №ZO 027738/23/Н, банківський документ про оплату товару №NJBKLN8P07W05P4, рахунок-фактуру (інвойс) №FEX/000227/23/H, міжнародну автотранспортну накладну (CMR) №60877873, копію МД країни відправлення 23PL445010E2171894, калькуляцію транспортних витрат, сертифікати про походження товару та договір про надання послуг митного брокера №60/2022.

Під час митного оформлення декларантом заявлено митну вартість товарів згідно п.1 ч.1ст.57 МКУ за основним методом (ціна договору) по ціні, вказаній в фактурі-рахунку (інвойс) №FEX/000227/23/H.

Відповідачем заявлено вимогу про надання додаткових документів згідно з переліком у ч.3-4ст.53 МКУ. Позивач повторно подав вищенаведені документи та просив завершити митне оформлення.

Львівська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/100540/2 від 31.08.2023 та картку відмови в прийнятті МД №UA209230/2023/0022602.

16.05.2022 між ТзОВ Лемберг ЗІЗ (покупець) та підприємством EFEKT Plus (продавець) було укладено Торговий договір з іноземним підрядником №1605-22 (далі - Договір №1605-22), за умовами якого продавець продає, а покупець купує товар на прийнятих у цьому договору умовах. Найменування, кількість, ціна за одиницю, дата оплати та дата поставки зазначаються у Специфікації, яка оформлюється на кожну поставку та є невід`ємною частиною цього контракту.

Згідно п.4.1 Договору №1605-22, платіж здійснюється в євро. Платіж проводиться на умовах передоплати. Термін платежу зазначається у фактурі-проформі. Умовою поставки товару є надходження з цього приводу продавця всієї суми за цю партію.

Позивачем подано МД №23UA209230072006U7 на суму 27770,86 євро.

На підтвердження митної вартості товарів надано Договір №1605-22, рахунок-проформу №ZS-5/06/2023/EXRG, банківський документ про оплату товару №NJBKLN74ON6CDT, рахунок-фактуру (інвойс) №(S)FSE-1/07/2023/EXRG на суму 26770,86 євро, пакувальний лист №(S)FSE-1/07/2023/EXRG, міжнародну автотранспортну накладну (CMR) №735696921, копію МД країни відправлення 23PL402010E10209296, рахунок та оплату №13 від 05.07.2023, довідку про транспортні витрати від 06.07.2023 та договір про надання послуг митного брокера №60/2022.

Під час митного оформлення декларантом заявлено митну вартість товарів згідно п.1 ч.1ст.57 МКУ за основним методом (ціна договору) по ціні, вказаній в фактурі-рахунку (інвойсі) №(S)FSE-1/07/2023/EXRG.

Відповідачем заявлено вимогу про надання додаткових документів згідно з переліком у ч.3-4ст.53 МКУ. Позивач повідомив, що всі документи подано та просив завершити митне оформлення.

Львівська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/100394/2 від 06.07.2023 та картку відмови в прийнятті МД №UA209230/2023/001820.

Вважаючи оспорювані рішення митного органу протиправними, Товариство звернулося до адміністративного суду з вимогою про їх скасування.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки декларантом подано до митного оформлення зовнішньоекономічний договір, строк дії якого закінчився, за відсутності доказів подання додаткової угоди про продовження строку дії договору, суд дійшов висновку про неможливість визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Відтак, рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/100430/2 від 19.07.2023 та №UA209000/2023/100540/2 від 31.08.2023 прийняті митним органом у зв`язку з наявністю обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей у відповідності до чинного законодавства.

Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків, які не відповідають фактичним обставинам, суд першої інстанції дійшов з неповним їх з`ясуванням та з неправильним застосуванням норм матеріального права, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині та не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті.

Статтею 49 МКУ визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу (ч.1, 2 ст.51 МКУ).

Відповідно до ч.1 ст.53 МКУ, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно ч.2 ст.53 МКУ, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною третьою статті 53 МКУ передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно ч.3 ст.54 МКУ, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до ч.6 ст.54 МКУ, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові 11.02.2021 по справі №826/8228/16.

Відповідно до ч.1 ст.55 МКУ, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Таким чином, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У зв`язку з вказаним саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МКУ. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

За змістом розділу ІІІ (Митна вартість товарів та методи її визначення) МКУ, в аспекті реалізації процедур із визначення митної вартості товарів основоположну роль відіграє принцип обґрунтованості.

Так, зокрема, митний орган повинен дотримуватися вимог принципу обґрунтованості при: а) встановлені належного до застосування методу визначення митної вартості товарів; б) встановлені достатнього переліку документів для цілей визначення митної вартості товарів.

Відповідно, рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Отже, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які саме документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 09.07.2020 по справі №804/5445/17, від 31.03.2020 по справі №809/1858/16.

Судом встановлено, що під час митного оформлення товарів митному органу позивач разом із МД №23UA2092300076854U4 подав Договір №2021, рахунок-проформу №ZO 023403/23/H, банківський документ про оплату товару №NJBKLN7HO7P8ZI3, рахунок-фактуру (інфойс) №FEX/000190/23/H на суму 11713,97 польських злотих, пакувальний лист №FEX/000190/23H, міжнародну автотранспортну накладну (СМR) №60843604, копію МД країни відправлення №23PL445010E1873996, калькуляцію транспортних витрат, сертифікати про походження товару та договір про надання послуг митного брокера №60/2022.

Також, під час митного оформлення товарів митному органу позивач разом із МД №23UA209230092279U4 подав Договір №2021, рахунок-проформу №ZO 027738/23/Н, банківський документ про оплату товару №NJBKLN8P07W05P4, рахунок-фактуру (інвойс) №FEX/000227/23/H, міжнародну автотранспортну накладну (CMR) №60877873, копію МД країни відправлення №23PL445010E2171894, калькуляцію транспортних витрат, сертифікати про походження товару та договір про надання послуг митного брокера №60/2022.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що жодних розбіжностей чи суперечностей щодо поданих позивачем документи не містили.

Згідно ст.57 МКУ, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 МКУ за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Разом з тим, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У зв`язку з вказаним саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постанові від 07.05.2020 по справі № 1.380.2019.001625.

Колегія суддів зазначає, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (ч.6 ст.54 МК України).

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.03.2020 по справі №804/6243/14, від 07.05.2020 по справі №1.380.2019.00162, від 02.03.2021 по справі №380/842/20.

Верховний суд зазначив, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються та не можуть у зв`язку із цим бути підставою для відмови у визнанні митної вартості.

Частинами 4-5 статті 58 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Колегія суддів зазначає, що в оспорюваних рішеннях відсутнє обґрунтування того, яких саме документів не достатньо щоб перевірити правильність визначення митної вартості товару та які документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої позивачем інформації.

Колегія суддів вважає слушними доводи скаржника з приводу того, що оспорювані рішення прийняті у завершення процедури визначення митної вартості товару і саме в них митний орган вказує, що йому не надано доказів про строк дії контракту №2021 від 01.12.2021.

Проте, у запитах митного органу про надання додаткових документів, митний орган не вказує на цей недолік (неточність).

При цьому, колегія судів зазначає, що декларант разом із Договором №2021 подав митному органу додаткову угоду №01 від 12.12.2022, якою було продовжено строк його дії (така наявна в матеріалах справи та додана разом з апеляційною скаргою).

На думку колегії суддів, судом першої інстанції помилково зроблено висновок, що декларант не надав митному органу копію додаткової угоди №01 від 12.12.2022 про продовження дії Договору №2021, оскільки така не була вказана у переліку документів, що зазначені у картках відмови.

При цьому, колегія суддів зазначає, що картку відмови та перелік документів в ній формує саме митний орган, а не декларант.

Позивачем для підтвердження заявленої митної вартості за основним методом за ціною договору (контракту) подав разом із МД документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості за переліком, визначеним ч.2 ст.53 МКУ.

Подані декларантом відповідно до ч.2 ст.53 МКУ документи підтверджують складові митної вартості за першим (основним) методом, дозволяють ідентифікувати оцінюваний товар та містять об`єктивні дані, що піддаються обчисленню.

Колегія суддів зазначає, що вимога митного органу про надання додаткових документів, перелік яких визначено у ч.3 ст.53 МКУ та про надання яких вказано у повідомленні декларанту, може мати місце лише тоді, коли подані згідно з частиною другою цієї статті документи містять такі розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або відсутні відомості про всі числові значення складових митної вартості товарів.

На думку колегії суддів, відсутні підстави ставити під сумнів заявлену декларантом за першим методом митну вартість товарів, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення та додатково наданими документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості товару та інших витрат покупця, ознаки підробки. Надані до митного оформлення товару документи дозволяли визначити складові митної вартості імпортованого товару та їх числові значення.

Колегія суддів враховує позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 12.03.2019 по справі №826/2313/16 та 13.06.2019 по справі №820/6315/15, відповідно до якої, вимоги частини третьої та четвертої статті 53 та частини другої статті 58 МК України зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що під час митного оформлення декларантом надано всі на його думку необхідні документи, які чітко ідентифікували оцінюваний товар, містили об`єктивні і достовірні дані, що піддавалися обчисленню, та які підтверджували заявлену декларантом митну вартість товару за ціною договору, згідно з вимогами МКУ.

При цьому, відповідач не підтвердив належними доказами наявність у поданих декларантом документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Більше того, колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що відповідно до п.4 Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України №5 від 02.01.2019, Клієнти/користувачі (резиденти та нерезиденти) здійснюють валютні операції з купівлі безготівкової іноземної валюти/банківських металів та/або переказу іноземної валюти/банківських металів/національної валюти в разі наявності підстав/зобов`язань для проведення таких операцій, що підтверджуються відповідними документами, які подаються для здійснення купівлі до банків, для здійснення переказу - до банків або небанківських надавачів платіжних послуг. Для окремих видів валютних операцій цим Положенням установлюються особливості щодо документального їх підтвердження, які банки та їх клієнти мають дотримуватися під час проведення відповідних операцій.

Із вказаного Положення видно, що декларант не має можливості придбати іноземну валюту та здійснити переказ іноземної валюти нерезиденту (продавцю товару), без відповідних документів (контракту), що є діючий на момент вчинення банківських операцій з оплати товару.

Колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи є банківські документи, які були зазначені у картках відмови, про оплату товару.

Тобто, на момент придбання товару позивачем (декларантом) Договір №2021 діяв, оскільки була укладена додаткова угода №01 від 12.12.2022 про продовження строку його дії, яка була надана банку, який відповідно дозволив проведення банківських операцій щодо оплати товару.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в адміністративному судочинстві добросовісність (несвавільність, розумність, справедливість) рішення суб`єкта владних повноважень означає, що при його прийнятті повинен бути застосований певний стандарт поведінки посадових осіб такого суб`єкта, що характеризується законністю, транспарентністю та повагою до прав та інтересів суб`єктів приватного права (див.постанова Верховного Суду від 18.01.2023 по справі №500/26/22).

Вищевикладені обставини свідчать про не підтвердження під час розгляду справи правомірності рішення митного органу UA209000/2023/100430/2 від 19.07.2023 та картки відмови в прийнятті МД №UA209230/2023/001925, а також рішення №UA209000/2023/100540/2 від 31.08.2023 та картку відмови в прийнятті МД №UA209230/2023/0022602, у зв`язку з чим такі є протиправними та підлягають скасуванню.

Проте, суд першої інстанції не взяв до уваги вищенаведеного та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч.1ст.139 КАС України).

Як видно з матеріалів справи, позивач просив стягнути з відповідача понесені судові витрати в суді першої інстанції в сумі 6379,06 грн, судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 12885,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 7000,00 грн.

Судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір в суді першої інстанції у сумі 10736,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1341 від 12.12.2023 та відповідно до задоволених позовних вимог, сума яка підлягає стягненню з бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача становить 6379,06 грн.

За подання апеляційної скарги Товариство сплатило судовий збір у сумі 12885,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1716 від 03.07.2024, а тому вказана сума підлягає стягненню з бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

У поданій апеляційній скарзі представник позивача Цебак І.С. просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу за супроводження справи №380/29243/23 в апеляційній інстанції в розмірі 7000 грн.

Відповідно до ч.1ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч.1, 2 ст.134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною третьою статті 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат : 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч.3 ст.139 КАС України).

Згідно ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Аналіз вищенаведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

До апеляційної скарги представником позивача Цебаком І.С. на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката у суді апеляційної інстанції надано ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВС №1293889 від 04.07.2024, платіжну інструкцію №1717 від 03.07.2024 на суму 7000,00 грн, звіт про надану правову допомогу від 05.07.2024 та додаток №2 від 02.07.2024 до договору про надання правової допомоги №25/23 від 11.12.2023, згідно якої розмір гонорару становить 7000 грн

Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами 6, 7 статті 134 КАС України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Колегія суддів зазначає, що сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Колегія суддів враховує, що у відзиві на апеляційну скаргу представницею відповідача Флис Р.М. заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому заперечила щодо обґрунтованості та співмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Вказує, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката не відповідає критеріям, визначеним ч.5 ст.134 КАС України, є значно завищений. Також зазначає, що адвокат був обізнаним про позицію позивача та нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося.

Згідно ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує : 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Відповідно до практики ЄСПЛ, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі Lavents v. Latvia (заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Відповідно до п.3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Колегія суддів враховує, що дана справа є справою незначної складності та розглядалась у суді першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, предмет спору у цій справі не є складним, справа не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних.

Таким чином, колегія суддів з урахуванням заперечень відповідача вважає, що сума заявлена до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною зі складністю справи та обсягом наданих послуг, а тому підлягає зменшенню до 3000,00 грн, яку слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці користь позивача.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Згідно ч.1, 3, 4 ст.317 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції та ухвалює нове, коли має місце неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є суттєвими та складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Лемберг ЗІЗ задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року по справі №380/29243/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Лемберг ЗІЗ до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/100430/2 від 19 липня 2023 року та картку відмови в прийнятті митної декларації №UA209230/2023/001925 та рішення №UA209000/2023/100540/2 від 31 серпня 2023 року та картку відмови в прийнятті митної декларації №UA209230/2023/0022602.

У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року по справі №380/29243/23 - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (код ЄДРПОУ - 43971343) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Лемберг ЗІЗ (код ЄДРПОУ - 43333553) витрати зі сплати судового збору в сумі 19264 (дев`ятнадцять тисяч двісті шістдесят чотири) гривні 06 копійок та 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді Р. Й. Коваль С. П. Нос