Постанова

від 20.12.2024 по справі 380/27686/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/27686/23 пров. № А/857/13945/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Носа С. П.,

суддів Кухтея Р. В., Коваля Р. Й.;

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Військово-медичного клінічного центру Західного регіону та ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року у справі №380/27686/23 (головуючий суддя Кравців О. Р., м. Львів) за позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону про визнання протиправною бездіяльність, стягнення середнього заробітку,-

ВСТАНОВИВ:

23 листопада 2023 року Львівським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону про визнання протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Західного регіону щодо непроведення повного розрахунку (невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 по 28.02.2018) ОСОБА_1 у день виключення його зі списків особового складу медичного центру (18.12.2020) і в подальшому з 19.12.2020 по 21.10.2023; зобов`язання Військово-медичний клінічний центр Західного регіону нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки повного розрахунку (невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 по 28.02.2018) з 19.12.2020 по 19.01.2023.

В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що при звільненні з військової служби відповідач не провів повний розрахунок з грошового забезпечення, а саме своєчасно не виплатив індексацію грошового забезпечення. Оскільки відповідачем на день звільнення зі служби не проведено повного розрахунку при звільненні зі служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з Військово-медичного клінічного центру Західного регіону на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 15195 грн. 39 коп. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідачем - Військово-медичним клінічним центром Західного регіону, подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу, яка віднесена до публічної служби. Порядок проходження військової служби урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на осіб, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки та відповідальність. Виходячи з наведеного, на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Сил України та інших військових формуваннях, КЗпП України не поширюється. На час звільнення позивача з військової служби спірні суми йому ще не належали, а вина відповідача у їх не виплаті була відсутня, що виключає відповідальність останнього, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Крім того, не погодившись з прийнятим рішенням, позивачем - ОСОБА_1 , також подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог даної апеляційної скарги вказано про неврахування судом першої інстанції при вирішенні даної справи судової практики Верховного Суду в даній категорії справ. Так, судом не враховано норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, що призвело до заниження суми стягнення.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено у справі незначної складності, суд апеляційної інстанції в порядку ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а оскаржуване рішення змінити з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу з 1993 року по 2020 рік в Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону.

Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 06.11.2020 звільнений з військової служби у відставку, а на підставі наказу начальника Військово-медичного клінічного центру Західного регіону №243 від 18.12.2020 виключений із списків особового складу Центру та всіх видів забезпечення з 18.12.2020.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.12.2022 у справі №380/14053/22, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.05.2023, зобов`язано Військово-медичний клінічний центр Західного регіону нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, з урахуванням базового місяця січень 2008 року в повному обсязі відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням проведених виплат.

На виконання рішення суду відповідач здійснив 21.10.2023 нарахування індексації грошового забезпечення в сумі 82370,85 грн., що підтверджується випискою по рахунку позивача та повідомленням відповідача від 24.10.2023 №550/7030.

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 30.10.2023, в якій просив здійснити виплату середнього грошового забезпечення за час затримки здійснення повного розрахунку при звільненні.

Відповідач листом від 07.11.2023 повідомив позивача про відсутність підстав здійснення такої виплати.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції частково погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством. Разом з тим, спеціальними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статтей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення позивача.

Отож, обов`язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, передбачений у статті 117 КЗпП України.

При цьому, звільнення позивача зі служби відбулося без проведення остаточного з ним розрахунку.

Так, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.

Частинами 1 і 2 ст. 51 Бюджетного кодексу України прямо визначено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Витрати на безоплатне або пільгове матеріальне і побутове забезпечення, на яке згідно із законодавством України мають право окремі категорії працівників бюджетних установ, військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу, поліцейські, а також у частині медичної допомоги і санаторно-курортного лікування та відпочинку для оздоровлення - члени сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, пенсіонери з числа військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських та члени їхніх сімей, здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань на функціонування цих бюджетних установ.

Встановлено, що Військово-медичним клінічним центром Західного регіону не було проведено з ОСОБА_1 під час звільнення зі служби остаточний розрахунок та не виплачено в повному розмірі всі виплати, тому позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку.

19.07.2022 набрав чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022 (далі Закон №2352-IX), яким викладено в новій редакції норму ст.117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

Відповідно до наказу т.в.о. начальника Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (по стройовій частині) №243 від 18.12.2020, позивача з 18.12.2020 року виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Остаточний розрахунок з позивачем проведено на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.12.2022 у справі №380/14053/22. Відповідач 21.10.2023 нарахував та виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення, у розмірі 82370,85 грн., що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку, наявною в матеріалах справи.

Таким чином, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-IX 19 липня 2022 року, та після набрання чинності цим законом.

Період з 18.12.2020 до 18.07.2022 регулювався редакцією статті 117 КЗпП України, яка не встановлювала обмеження строку щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. До цього періоду, в разі існування істотного дисбалансу між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосувати принцип співмірності.

Проте, період з 19.07.2022 до 21.10.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

У постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 суд касаційної інстанції вказав, що до періоду після 19 липня 2022 року практику Верховного Суду щодо пропорційності виплат застосовувати недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Остаточний розрахунок з позивачем мав бути проведений 18.12.2020 року в день звільнення. Натомість, належні до виплати суми в загальному розмірі 82370,85 грн. були виплачені лише 21.10.2023. Таким чином, першим днем затримки є 19.12.2020. Щодо кінцевого строку проведення розрахунку, то такий проведено 21.10.2023, а тому останнім днем є 20.10.2023.

Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні слід розділити: з 19.12.2020 по 18.07.2022 577 днів та з 19.07.2022 по 20.10.2023 459 днів.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку № 100).

Відповідно до картки особового рахунку позивача, виданої відповідачем, грошове забезпечення позивача у жовтні 2020 року становило 22838,45 грн. та у листопаді 2020 року 22838,45 грн.

Кількість календарних днів служби позивача у жовтні листопаді 2020 року становила 61 день.

Відтак, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 748,80 грн./день (22838,45 грн. + 22838,45 грн./61 календарний день).

З огляду на зазначене, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 19.12.2020 по 18.07.2022 становить 432 057,60 грн. (748,80 грн. х 577 днів).

При задоволенні позову суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Зокрема, істотність частки індексації в порівнянні з середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 82370,85 грн./ 432 057,60 грн. (сума індексації / середній заробіток за час затримки розрахунку) = 0,19.

Таким чином сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 19.12.2020 по 18.07.2022 становить: 748,80 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,19 (частка одноразової грошової допомоги) х 577 (кількість днів затримки розрахунку, які підлягають відшкодуванню) = 82 090,94 грн.

Отже з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу в розмірі 82 090,94 грн.

В свою чергу за період з 19.07.2022 по 20.10.2023, з урахуванням законодавчого обмеження компенсації 6-місячним строком (з 19.07.2022 по 18.01.2023 184 дні), та правових висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах, належна сума за час затримки розрахунку позивачу становить 137 779,20 грн. (184 дні* 748,80 грн.).

Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який належить до виплати позивачеві, складає 219 870,14 грн. (82 090,94 грн. + 137 779,20 грн.).

При цьому, слід звернути увагу на те, що розмір невчасно виплаченої індексації грошового забезпечення становить 82370,85 грн., водночас середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 219 870,14 грн., що значно перевищує розмір невчасно виплаченої суми індексації грошового забезпечення.

З огляду на неспівмірність суми середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку при звільнені зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, апеляційний суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та зазначеним критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у такому розмірі.

Згідно картки особового рахунку військовослужбовця (позивача), грошове забезпечення позивачу при звільненні в грудні 2020 нараховано в розмірі 656 151,10 грн.

Отже, з урахуванням несвоєчасно виплаченої суми індексації грошового забезпечення, загальний розмір належних позивачу при звільнені виплат мав складати 738 521,95 грн. (656151,10 грн. + 82370,85 грн. індексація грошового забезпечення), що становить 100%.

Відсоток, який складає невиплачена при звільненні сума 82370,85 грн., у співвідношенні до загальної суми становить 11,15% (82370,85 грн. * 100 / 738521,95 грн.).

Відповідно, відсоток середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за несвоєчасно виплачену суму індексації грошового забезпечення від загальної суми становитиме 24 515,52 грн. (219 870,14 * 11,15% / 100).

Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за несвоєчасно виплачену суму індексації грошового забезпечення слід перерахувати та виплатити позивачу в сумі 24 515,52 грн.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19.12.2020 по 19.01.2023 у сумі 24 515,52 грн.

Враховуючи дані обставини колегія суддів вважає, що винесене судом першої інстанції рішення, яким задоволено частково позовні вимоги, слід змінити в частині суми стягнення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 241, 250, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Західного регіон залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року у справі №380/27686/23 змінити, замінивши у другому абзаці резолютивної частин слова та цифри « 15195 (п`ятнадцять тисяч сто дев`яносто п`ять) грн. 39 коп.» на слова та цифри « 24 515 (двадцять чотири тисячі п`ятсот п`ятнадцять) грн. 52 коп».

В решта частині оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя С. П. Нос судді Р. В. Кухтей Р. Й. Коваль