Постанова

від 19.12.2024 по справі 815/71/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 815/71/16

адміністративне провадження № К/9901/39716/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Юрченко В.П., Бившевої Л.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Южному Головного управління ДФС в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2016 (суддя Кравченко М.М.)

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.12.2016 (судді Яковлєв О.В., Бойко А.В., Танасогло Т.М.)

у справі № 815/71/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ СТІВІДОРІНГ І К»

до Державної податкової інспекції у м. Южному Головного управління ДФС в Одеській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ СТІВІДОРІНГ І К» звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Южному Головного управління ДФС в Одеській області в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.12.2015 №0000562200, № 0000552200.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки всі операції за період, що перевірявся, мали реальний фактичний характер та підтверджені належними первинними документами.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.12.2016, адміністративний позов задоволено.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що під час проведення перевірки ТОВ «ТЕРМІНАЛ СТІВІДОРІНГ І К» на підтвердження взаємовідносин з контрагентами ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020», ПП «СПЕЦ-МОНТАЖ-СЕРВІС», ТОВ «КАМІЛА» надав всі передбачені законодавством первинні документи: договори з додатками, податкові накладні, видаткові накладні, акти виконаних робіт, рахунки та акти КБ-2в, платіжні доручення та інші, належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи, які відповідають вимогам Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, податковий орган звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Вимоги касаційної скарги обґрунтовано тим, що за результатами проведеної позапланової виїзної документальної перевірки позивача контролюючим органом обґрунтовано встановлено численні порушення норм податкового законодавства під час здійснення ним господарської діяльності. При цьому, під час перевірки податковим органом виявлено, що факт здійснення господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» не підтверджений належними доказами, більш того, відносно директора вказаного контрагента є вирок суду у кримінальній справі, що підтверджує фіктивність діяльності його підприємства. Також, зазначено, що господарські операції позивача з контрагентами ПП «Спец-монтаж-сервіс» та ТОВ «КАМІЛА» не підтверджені належними доказами, а вже надані підприємством первинні бухгалтерські документи складені з порушенням норм чинного законодавства та жодним чином не спростовують висновки податкового органу про порушення позивачем норм податкового законодавства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27.07.2017 (суддя Усенко Є.А.) відкрив касаційне провадження №К/800/2931/17 у цій справі за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Южному Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.12.2016 у справі № 815/71/16.

У запереченні на касаційну скаргу позивач погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Відповідно до пункту 4 частини першої розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», від 03.10.2017 №2147-VIII матеріали касаційної скарги з Вищого адміністративного суду України передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 №460-ІХ, відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону, та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України та відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи {частина третя статті 3 КАС України}.

Перевіривши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 15 липня 2015 року по 10 грудня 2015 року співробітниками Державної податкової інспекції у м. Южному Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ СТІВІДОРІНГ І К» з питань дотримання вимог податкового законодавства, за період з 01 січня 2012 року по 31 травня 2015 року, валютного та іншого законодавства, за період з 01 січня 2012 року по 31 травня 2015 року, за результатами якої 17 грудня 2015 року складено акт № 000073/15-33-22/31154105.

Вказаним актом встановлено наступні порушення: п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2, п. 138.4, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 146.12 ст. 146 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств, на загальну суму 3 987 762,00 грн; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість, на загальну суму 4 121 830,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом 29 грудня 2015 року складено та направлено товариству наступні податкові повідомлення-рішення: № 0000552200, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток, у розмірі 5 981 643,00 грн (3 987 762,00 грн - за основним платежем, 1 993 881,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями); № 0000562200, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість, у розмірі 6 182 745,00 грн (4 121 830,00 грн - за основним платежем, 2 060 915,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Так, оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням № 0000552200 від 29 грудня 2015 року, збільшено грошове зобов`язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств, на суму 3 987 762,00 грн, а також нараховано штрафні (фінансові) санкції, на суму 1 993 881,00 грн.

В даному випадку, підставою для вищевказаного збільшення податкових зобов`язань платнику податків став висновок контролюючого органу про завищення товариством витрат, що враховуються під час визначення об`єкту оподаткування податком на прибуток у 2013 - 2014 роках, так як такі витрати сформовані за наслідком проведених господарських операцій, що не мали реального характеру.

При цьому, оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням № 0000562200 від 29 грудня 2015 року збільшено грошове зобов`язання зі сплати податку на додану вартість, у сумі 4 121 830,00 грн, а також нараховано штрафні (фінансові) санкції, на суму 2 060 915,00 грн.

В свою чергу, підставою для вищевказаного збільшення податкових зобов`язань платнику податків став висновок контролюючого органу про заниження податку на додану вартість, що підлягав сплаті до бюджету у 2013 - 2014 роках, так як проведені господарські операції позивача з його контрагентами не мали реального характеру та не пов`язані з його господарською діяльністю.

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами, оскільки платники податків при здійсненні господарської діяльності не обмежені чинним законодавством у праві самостійно обирати найбільш оптимальний варіант ведення господарської діяльності, зокрема, не позбавлений права укладати договори із сторонніми особами щодо реалізації своїх окремих функцій.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України (в редакції на час здійснення спірних господарських операції у 2013 та 2014 роках) - витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодекс крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1. ст.139 ПК України, визначено, що витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Відповідно п. 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16, що затверджене наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31 грудня 1999 року, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Так, згідно п. 185.1 ст. 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників ПДВ з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов`язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв`язку).

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи, тобто податкові, видаткові накладні, рахунки, довіреності, акти виконаних робіт, акти прийому - передачі товарів, робіт, послуг оформлені на паперових носіях та при наявності таких обов`язкових реквізитів: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, необхідною умовою для визнання реальними проведені господарські операції є встановлення факту придбання товарів (отримання послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У справах з приводу оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, адміністративним судом не вирішується питання щодо притягнення особи до відповідальності, а перевіряється виключно законність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень у таких справах, за наслідками чого суд може визнати протиправним і скасувати оскаржуване рішення або відмовити у цьому.

З матеріалів справи встановлено, що між ТОВ «ТЕРМІНАЛ СТІВІДОРІНГ І К» (в особі покупця) та ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» (в особі постачальника) укладено договір поставки нафтопродуктів № 0502/13-ДТ-1 від 05 лютого 2013 року, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати в погоджені строки нафтопродукти, відповідно до накладних, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити отримані нафтопродукти (а.с. 165 -169 т. 3).

Виконання умов вказаного договору підтверджується податковими накладними, платіжними дорученнями, банківськими виписками, паспортами продукції, сертифікатами якості.

При цьому, відповідно до укладеного договору поставку нафтопродуктів здійснено залізничним транспортом на станцію Берегова Одеської залізниці, відповідно до наступних залізничних накладних: № 42202515 від 19 лютого 2013 року, № 42240440 від 21 лютого 2013 року, №34521518 від 25 квітня 2013 року, № 41055096 від 21 жовтня 2013 року, № 41468133 від 08 листопада 2013 року.

Крім того, отримані за вказаним договором нафтопродукти в подальшому реалізовані позивачем наступним контрагентам: ТОВ «МЬОБІУС КОНСТРАКШН ЮКРЕІН» (код ЄДРПОУ 33663346), згідно договору поставки нафтопродуктів № 7/12/4-ВР від 07 грудня 2012 року; ТОВ «ОДЕСЬКА ТАНКЕРНА КОМПАНІЯ» (код ЄДРПОУ 33314246), згідно договору купівлі-продажу нафтопродуктів № 20-09/11 від 20 вересня 2011 року; ТОВ «ОКТАН» (код ЄДРПОУ 22506013), згідно договору поставки нафтопродуктів № 14-11/2012 від 14 листопада 2012 року; ТОВ «ЕДВАНШ» (код ЄДРПОУ 38296981), згідно договору постави нафтопродуктів № 3/13-ДТ-1 від 04 березня 2013 року; ТОВ «ПРОМ-ГАЗ-ІНВЕСТ» (код ЄДРПОУ 37403355), згідно договору поставки нафтопродуктів № 05/03-13 від 05 березня 2013 року; ТОВ «НІАГАРА» (код ЄДРПОУ 30940468), згідно договору поставки нафтопродуктів № 15/04-13 від 15 квітня 2013 року.

Таким чином, факт отримання товариством нафтопродуктів за вказаним договором підтверджується наданими первинними бухгалтерськими документами, які вказують на товарність проведеної операції.

При цьому, фактичною підставою для нарахування товариству податкових зобов`язань за результатом вказаної господарської операції став факт існування вироку Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2015 року, у справі № 646/3810/15-к, яким директора ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» визнано винним у придбанні суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло велику шкоду третій особі, відповідно до ч. 2 ст. 205 КК України.

Зі вказаного вироку суду вбачається, що між ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» (в особі постачальника) та ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (в особі покупця) укладено договір поставки нафтопродуктів № 14/4260/12 від 22 серпня 2012 року, згідно якого покупцем зроблено передоплату за нафтопродукти, проте не отримано останні, внаслідок чого ПАТ «НАК «Нафтогаз України» отримало велику майнову шкоду.

Разом із тим, позивач відношення до вказаних господарських операцій, які стали підставою для притягнення до кримінальної відповідальності директора ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» не має, оскільки у господарських відносинах з ПАТ «НАК «Нафтогаз України» у вказаний період не перебував, відповідно до довідки ПАТ «НАК «Нафтогаз України» від 24 лютого 2016 року №14-1036/1.2-16.

Крім того, у вищевказаному вироку суду відсутній висновок про надання ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» податкової вигоди третім особам, зокрема позивачу.

Натомість, товариством надано належно оформлені первинні документи фактичної поставки (залізницею) та оплати товару за спірними угодами, а також використання придбаного товару у господарській діяльності (перепродаж), тоді як податковим органом не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди.

Крім того, станом на дату укладення договору ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» знаходилося в переліку юридичних осіб, що зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, будь-які відомості про відсутність юридичної особи за зареєстрованим місцезнаходженням, ліквідацію, банкрутство ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» або інші недоліки в правовому статусі контрагента позивача в ЄДРПОУ були відсутні, відповідно до витягу з ЄДРПОУ від 01 березня 2016 року № 21740517.

При цьому, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку обов`язку донарахування йому певних податкових зобов`язання від дотримання вимог законодавства іншими суб`єктами господарювання.

За таких обставин суди попередніх інстанцій вірно встановили передчасність висновку податкового органу про відсутність факту реального проведення господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» у перевіряємий період без детального дослідження наданих позивачем первинних бухгалтерських документів.

Між ТОВ «ТЕРМІНАЛ СТІВІДОРІНГ І К» (в особі замовника) та ТОВ «КАМІЛА» (в особі виконавця) укладено договір про надання послуг з очистки резервуарів № 1/14-З від 28 березня 2014 року, а також договір на утилізацію відходів очистки резервуарів № 1/14-У від 28 березня 2014 року.

На підставі вказаних договорів ТОВ «КАМІЛА» надано послуги по зачистці резервуарів для зберігання нафтопродуктів, вивезення та утилізації відходів з даних резервуарів, внаслідок чого замовником сплачено винагороду, у сумі 1 760 186,15 грн, в т.ч. ПДВ 293 364,37 грн.

На підтвердження виконання умов вказаного договору надано платіжні доручення та податкові накладні (т.2 а.с.1-91).

В свою чергу, вивезення відходів за вказаними договорами виконавцем ТОВ «КАМІЛА» відбувалось з орендованої підприємством бункерувальної бази ТОВ «Трансбункер-Юг», яка знаходиться на території ДП МТП «Южний» зі спеціальним пропускним режимом, а тому ТОВ «ТЕРМІНАЛ СТІВІДОРІНГ І К» замовлені та оформлені у МТП «Южний» перепустки для пропуску транспортних засобів та співробітників ТОВ «КАМІЛА» на територію порту, що підтверджується листом ДП МТП «Южний» від 23 лютого 2016 року № 1180/01/103/16 із завіреними копіями таких перепусток.

Факт отримання товариством послуг (робіт) за вказаними договорами підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які складено у відповідності до вимог законодавства та які вказують на реальність проведених операцій.

В даному випадку, фактичною підставою для нарахування товариству податкових зобов`язань за результатом вказаної господарської операції став висновок податкового органу, що господарські операції ТОВ «КАМІЛА» з контрагентами ПП «Р-Транскор», ПП «Калотта», ТОВ «Метіс Капітал», ТОВ «Каракал Груп», ТОВ «Біла Черемшина», ТОВ «ВАН ТАКС» не мали реального характеру.

Суди попередніх інстанції дійшли вірного висновку щодо безпідставності вказаних посилань податкового органу, так як позивач не перебував у господарських відносинах зі вказаними контрагентами у перевіряємий період.

Крім того, допущенні контрагентами позивача порушення норм податкового законодавства не є підставною для нарахування додаткових податкових зобов`язань останньому, так як чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку обов`язку донарахування йому певних податкових зобов`язання від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб`єктами господарювання.

Також є необгрунтованими посилання податкового органу на факт зміни назви та видів діяльності ТОВ «КАМІЛА» через тривалий час після проведення господарських операцій з позивачем, так як відсутній будь-який причинно-наслідковий зв`язок між позивачем та вказаними подіями.

Між ТОВ «ТЕРМІНАЛ СТІВІДОРІНГ І К» (в особі замовника) та ПП «Спец-Монтаж-Сервіс» (в особі підрядника) укладено договори № 01-10-2013 від 01 жовтня 2013 року № 11-11-2014 від 11 листопада 2014 року, відповідно до умов яких підрядник виконував ремонтні роботи на території орендованої позивачем бункеровальної бази ТОВ «Трансбункер-Юг» в порту Южний.

В даному випадку, розрахунки за виконані ремонтні робот проводилися у безготівковій формі, на підставі чого виписані позивачу податкові накладні, що наявні в матеріалах справи.

Крім того, факт виконання вказаного договору підтверджено зібраними в матеріалах справи актами форми КБ-2, рахунками на оплату, платіжними дорученнями, завіреними копіями документів щодо оформлення та видачі перепусток ПП «Спец-Монтаж-Сервіс» для пропуску на територію ДП МТП «Южний» (т.1 а.с.118-280), т.6 а.с. 2-108, т.4 а.с.222, т.5 а.с.84, т.3 а.с.67-110).

Більш того, ПП «Спец-Монтаж-Сервіс» має ліцензію Державної архітектурно-будівельної інспекції України серії АД № 031753, строком дії з 29 лютого 2012 року до 28 лютого 2017 року, що підтверджує факт наявності основних засобів у контрагента.

Також, факт реального виконання ПП «Спец-Монтаж-Сервіс» робіт за вказаними договорами підтверджується наданим позивачем технічним висновком, виконаним ТОВ «Науково-виробничий центр «ЕКОСТРОЙ+» Інженерної академії України від 23 березня 2016 року.

Суди попередніх інстанції дійшли вірного висновку, що проведені господарські операції позивача з ПП «Спец-Монтаж-Сервіс» у перевіряємий період підтверджені належним чином складеними первинними бухгалтерськими документами, що підтверджують реальність проведених господарських операцій.

В даному випадку, податковий орган безпідставно посилається на отриману податкову інформацію щодо порушення вказаним контрагентом позивача норм податкового законодавства, так як чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку обов`язку донарахування йому певних податкових зобов`язання від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб`єктами господарювання.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій. Сума ПДВ для включення до податкового кредиту, крім того, повинна бути підтверджена податковою накладною, виписаною постачальником на операцію з постачання товару (послуг) і зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податків при визначенні податкових зобов`язань з ПДВ, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

У справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які, за висновком контролюючого органу, є фіктивними, сталою є практика правозастосування Верховним Судом, яка, якщо її узагальнити, полягає в тому, що правові наслідки у вигляді виникнення у платника податків права на формування в податковому обліку сум податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податків, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Верховний Суд вказує, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Отже, підсумовуючи викладене, висновок судів попередніх інстанції, що господарські операції позивача з ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020», ПП «СПЕЦ-МОНТАЖ-СЕРВІС», ТОВ «КАМІЛА» були здійснені з метою провадження господарської діяльності та мали реальний характер, а тому у ДПІ не було законних підстав для нарахування ТОВ «ТЕРМІНАЛ СТІВІДОРІНГ І К» грошового зобов`язання за цими операціями, є правильним.

У постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 Велика Палата Верховного Суду висновувала, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Так само Велика Палата Верховного Суду у цій постанові зазначила, що посилання контролюючого органу на аналіз зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації не є допустимим доказом у розумінні процесуального закону.

Фактично доводи ДПІ, викладені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, не спростовують правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права. Натомість, зводяться лише до переоцінки доказів у справі, що, згідно з положеннями статті 341 КАС України, виходить за межі повноважень касаційного суду.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Касаційний перегляд справи здійснено в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС України.

Керуючись статтями 52, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Южному Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.12.2016 у справі № 815/71/16 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя: І.А. Васильєва

Судді В.П. Юрченко

Л.І. Бившева