Ухвала

від 19.12.2024 по справі 296/5511/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 296/5511/23

провадження № 61-16191ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Лідовця Р. А. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 22 липня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1

до Корольовського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державного підприємства «СЕТАМ», ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача -

AT «Укрексімбанк», про визнання недійсним правочину щодо реалізації майна

на електронних торгах,

ВСТАНОВИВ:

У червня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Корольовського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державного підприємства «СЕТАМ», ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача -

AT «Укрексімбанк», про визнання недійсним правочину щодо реалізації майна

на електронних торгах.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 22 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду

від 11 листопада 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Корольовського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, AT «Укрексімбанк», про визнання недійсним правочину щодо реалізації майна на електронних торгах від 07 жовтня 2019 року відмовлено.

У грудні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 22 липня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нове.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не може бути прийнята судом касаційної інстанції, оскільки в порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, заявником у касаційній скарзі не вказано підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

Абзацом першим частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Аналізуючи вищезазначені норми, Верховний Суд зауважує, що, у випадку подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції заявник, зокрема посилається на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, наводить постанову Верховного Суду, не зазначаючи при цьому, у який спосіб суд має відступити від його висновку та чим обґрунтована необхідність такого відступу.

Посилаючись як на підставу касаційного оскарження на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник має вказати від якого саме висновку Верховного Суду, застосованого судом апеляційної інстанції, необхідно відступити та у який спосіб, в якій постанові викладений цей висновок та чим обґрунтована необхідність такого відступу.

Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

Отже, заявнику необхідно надіслати на адресу суду уточнену редакцію касаційної скарги, в якій повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) та надіслати копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.

Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.

Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення її недоліків.

Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 22 липня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року залишити без руху та надати строк для виконання вимог ухвали протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя Р. А. Лідовець