Постанова

від 18.12.2024 по справі 753/716/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 753/716/21

провадження № 61-3279св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Окунєв Ігор Сергійович, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2023 року у складі судді Гусак О. С. та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 січня 2024 року у складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Микитюк О. Ю., Трояновської Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про виділення в натурі частки із спільної часткової власності.

В обґрунтування позову посилалася на те, що на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року у справі № 752/19822/14-ц вона є власницею 20/100 частин нежитлового приміщення у будинку АДРЕСА_1 .

Загальна площа нежитлових приміщень будинку становить 935,6 кв.м.

Відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 28296657 від 17 лютого 2016 року, інформацію про право власності позивачки на 20/100 частин приміщення, що становить 197,10 кв.м, внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Співвласниками інших частин будинку АДРЕСА_1 є: ОСОБА_2 , якому належить 16,25/100 частин, ОСОБА_3 , якій належить 30/100 частин, ОСОБА_4 , якій належить 24/100 частин, та ОСОБА_5 , якій належить 9,75/100 частин цього будинку.

Згідно з висновком технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна № б/н від 15 жовтня 2020 року, що складений ТОВ «Консалтингова компанія агенція з нерухомості», за технічними показниками частка у розмірі 20/100 нежитлових приміщень АДРЕСА_1, розташованих по АДРЕСА_1 , яка складається з частини першого поверху загальною площею 212,4 кв.м та належить позивачці на праві власності, є відокремленою, має окремий вихід і може бути виділена в натурі.

Позивачка зазначила, що відповідно до порядку користування, який склався між співвласниками будинку, вона фактично володіє та користується відокремленою частиною першого поверху приміщення, площею 212,4 кв.м, що складається з: основного приміщення, загальною площею 154,3 кв.м; коридору, загальною площею 5,3 кв.м; вбиральні, загальною площею 2,9 кв.м; основного приміщення, загальною площею 9,8 кв.м; підсобного приміщення, загальною площею 7,6 кв.м; підсобного приміщення, загальною площею 19,7 кв.м; тамбура, загальною площею 2,8 кв.м.

Загальна площа належних їй нежилих приміщень змінилася за рахунок внутрішніх перепланувань без втручання у несучі конструкції та інженерні системи загального користування. Тому, на думку позивачки, для проведення таких робіт не потрібно отримувати дозвільні документи, а об`єкт після їх виконання не підлягає прийняттю в експлуатацію.

З огляду на невідповідність площі нежилих приміщень, якими вона фактично володіє та користується (212,4 кв.м) та площі належних їй 20/100 часток приміщення, вирахуваної арифметично (187,12 кв.м (20/100 від 935,6 кв.м)), а також з метою усунення зазначених розбіжностей, вважає, що наявні підстави для задоволення її позовних вимог.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 , уточнивши в подальшому позов, просила суд:

- визнати за нею право власності на частину першого поверху нежитлових приміщень АДРЕСА_1, розташованих по АДРЕСА_1 , площею 187,12 кв. м, що становить 20/100 від загальної площі будинку 935,6 кв. м;

- визнати за нею право власності на частину першого поверху нежитлових приміщень АДРЕСА_1 , площею 25,28 кв.м, на яку за рахунок проведеного перепланування збільшилась площа належної їй частки у цьому будинку;

- виділити в натурі належну їй частку нежитлових приміщень АДРЕСА_1, розташованих по АДРЕСА_1 , яка складається з частини першого поверху загальною площею 212,4 кв.м, до складу якої входять: основне приміщення, загальною площею 154,3 кв.м; коридор, загальною площею 5,3 кв.м; вбиральня, загальною площею 2,9 кв.м; основне приміщення, загальною площею 9,8 кв.м; підсобне приміщення, загальною площею 17,6 кв.м; підсобне приміщення, загальною площею 19,7 кв.м; тамбур, загальною площею 2,8 кв.м.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки ОСОБА_1 було здійснено перепланування нежитлового приміщення без погодження з іншими співвласниками, за рахунок приміщень, які належать іншим співвласникам, без відповідного проекту та дозволів, а тому таке перепланування, відповідно до положень статті 376 ЦК України, є самочинним.

Позивачка не довела підстав для визнання за нею права власності на спірні приміщення площею 212,4 кв.м.

При цьому суд зазначив, що ОСОБА_1 не заявляла вимог про виділ їй в натурі частки нежилого приміщення у розмірі, яка належить їй відповідно до рішення Голосіївського районного суду від 22 грудня 2015 року у справі № 752/19822/14-ц, що набрало законної сили, не надала доказів про можливість виділу їй в натурі належної їй частки, та відмовилася від проведення судової будівельно-технічної експертизи при вирішенні судом питання про необхідність її проведення для визначенні технічної можливості такого виділу.

Разом із тим, суд вважав обґрунтованими доводи відповідачки ОСОБА_3 про те, що позивачці у спірному приміщенні належить частка площею 186,4 кв.м відповідно до рішення Голосіївського районного суду від 22 грудня 2015 року, що набрало законної сили, однак остання незаконно здійснила переобладнання спірної часткової власності за рахунок приміщень інших співвласників, збільшивши таким чином площу спірного приміщення, на яке вона просить визнати право власності, зокрема за рахунок приміщення № 3 площею 9,8 кв.м, яке належить ОСОБА_3 на підставі чинного договору купівлі-продажу, й за рахунок інших приміщень, які відносяться до приміщень загального користування, а тому таке перепланування є незаконним та є самочинним будівництвом, яке в силу закону не може бути предметом виділу.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2023 року підсудність цієї справи було визначено Житомирському апеляційному суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 29 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2023 року - без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 10 000 грн судових витрат за надання правничої допомоги при апеляційному розгляді справи.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції по суті вирішення спору, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Апеляційний суд також дійшов висновку про часткове задоволення вимог заяви ОСОБА_3 про відшкодування судових витрат, понесених при апеляційному розгляді справи, та стягнув з позивачки на користь відповідачки витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн, прийнявши до уваги складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт та час витрачений на їх виконання.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

06 березня 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Окунєва І. С. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 січня 2024 року.

В касаційній скарзі заявниця просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення у справі, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що вказані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

21 червня 2024 року ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Шайка С.В. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обгрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2024 року відкрито провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

03 квітня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 30 травня 1997 року, укладеного між ТОВ «ТД Олніма» та ОСОБА_3 , остання є власницею 30/100 нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 281,4 кв.м.

Згідно з пунктом 1 цього договору ТОВ «ТД Олніма» продало, а ОСОБА_3 купила 30/100 долей нежитлового приміщення в будинку АДРЕСА_1 , площею 281,4 кв.м. У власність покупця переходить нежилі приміщення: торгового залу 3 - 133.2 кв.м, кладові 12 - 11.0 кв.м., 11 - 9,8 кв.м, 10 - 11,1 кв.м, 1/2 частина мойки 4 - 14,6 кв.м, клітка сходів заднього виходу на першому поверсі V - 13,8 кв.м, 1/2 частина клітки сходів центрального входу га другому поверсі, 14,1 кв.м, частина коридорів на другому поверсі 2.2.1 - 52.2 кв.м, кладова 2 - 1,7 кв.м, на першому поверсі частина площадки ІІ (центрального входу) - 8,2 кв.м, вбиральні 37, 38 - 1,9 кв.м, ліфтова 3 - 9,8 кв.м.

Відповідно до рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року (справа № 752/19822/14-ц), залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 06 липня 2016 року, в порядку поділу в натурі спільної часткової власності виділено у власність ОСОБА_1 20/100 частин будинку АДРЕСА_1 й визнано за нею право власності на це майно.

У резолютивній частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/19822/14-ц, яке стало підставою для державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на 20/100 часток будинку АДРЕСА_1 , відсутня вказівка на розмір цієї частки у кількісному вимірі (її площу), проте із змісту мотивувальної частини цього рішення її площа становить 186,40 кв.м.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру право власності на нерухоме майно на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року, що набрало законної сили 06 липня 2016 року, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 20/100 нежитлового будинку, загальною площею 935,9 кв.м у АДРЕСА_1 , що становить 197,1 кв.м.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 27 листопада 2023 року, внесено зміни до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 20/100 частин будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 851736480000) від 23 січня 2016 року, номер запису про право власності: 13302336, шляхом виключення з розділу «Додаткові відомості» запису такого змісту «нежилі приміщення загальною площею 197,1 кв.м, літ. «А».

Відповідно до технічного паспорта, виготовленого 27 квітня 2012 року КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа приміщень частини першого поверху складає 197,1 кв. м. Також у ньому зроблено примітку, що загальна площа нежитлових приміщень збільшена на 10,7 кв.м в результаті проведення реконструкції та самочинного приєднання приміщень: тех. приміщення № 3 площею 9,8 кв.м та частину коридору № 1, загальною площею 2,3 кв.м.

Іншими співвласниками спірного нежитлового приміщення є ОСОБА_2 (частка становить - 26/100, площею 239,9 кв.м) та ОСОБА_4 (частка становить - 24/100, площею 228,2 кв.м), що сторонами не заперечується.

Згідно з висновком технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна № б/н від 15 жовтня 2020 року, складеним ТОВ «Консалтингова компанія агенція з нерухомості», частка у розмірі 20/100 нежитлових приміщень АДРЕСА_1, розташованих по АДРЕСА_1 , яка складається з частини першого поверху загальною площею 212,4 кв.м та належить ОСОБА_1 на праві власності, є відокремленою, має окремий вихід і може бути виділена в натурі.

Висновком експерта Українського незалежного інституту судових експертиз будівельно-технічної експертизи № 261/01-2023 від 30 січня 2023 року встановлено, що арифметична 20/100 частка із загальної площі будинку АДРЕСА_1 в 935,6 кв.м, яка на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_1 , становить 187,12 кв.м, що не відповідає фактичній частці в 212,4 кв.м (площі по фактичному користуванню). Різниця становить 25,28 кв. АДРЕСА_2 , що знаходиться в фактичному користуванні ОСОБА_1 , становить 212,4 кв.м (згідно техпаспорту від 15 жовтня 2020 року, що не включає частину площі загального користування - приміщення площею 5,7 кв.м через яку здійснюється доступ до приміщень). За результатами аналізу схем планувального рішення приміщень першого поверху будинку АДРЕСА_1 , які станом на час проведення дослідження знаходяться в користуванні ОСОБА_1 у період з 30 березня 1999 року по 15 жовтня 2020 року (та станом на час проведення дослідження, а отже і станом на 2022 рік), що зображено відповідно на малюнках № 1-10, можливо зазначити, що у період з 30 березня 1999 року по 15 жовтня 2020 року (та станом на час проведення дослідження, а отже і станом на 2022 рік) в зазначених приміщеннях були проведені роботи: в період з 30 березня 1999 року по 27 квітня 2012 року до основних (окремих) приміщень було приєднано (встановлено перегородку з дверним прорізом) частину коридору (МЗК); в період з 27 квітня 2012 року по 21 січня 2016 року, що зображено відповідно на малюнках № 7-8, можливо зазначити про те, що змін в планувальному рішенні приміщень не відбувалось; в період з 21 січня 2016 року до моменту проведення обстеження (2023 рік) по 2020 рік (а отже і станом на 2022 рік) та по 2016 рік були проведенні внутрішні (в межах використання) будівельні роботи з перепланування приміщень - були демонтовані перегородки, в результаті чого були створені нові приміщення. В результаті чого загальна площа приміщень збільшилась.

Відповідно до висновку експерта № 2-10/03 будівельно-технічної експертизи від 10 березня 2023 року, згідно наданих документальних даних, за період з 31 березня 1999 року по 26 квітня 2012 року загальна площа нежитлових приміщень, що знаходяться на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_1 та відповідно до Інформаційної довідки речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 53459471 від 17 лютого 2016 року, що належить ОСОБА_1 , збільшилась на 10,7 кв.м за рахунок: включення до складу приміщень технічного приміщення 3 площею 9,8 кв.м, яке відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 591343 від 30 травня 1997 року було продано ОСОБА_3 ; збільшення площі коридору 1 на 2,1 кв.м. Згідно наданих документальних даних, за період 18 лютого 2016 року по 14 жовтня 2020 року загальна площа приміщень, якими користується ОСОБА_1 , що знаходяться на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_1 , згідно технічного паспорту від 15 жовтня 2020 року збільшилась на 26,0 кв.м за рахунок включення до площі приміщення 1 площі технічного приміщення 3 площею 9,8 кв.м, яке відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 591343 від 30 травня 1997 року було продано ОСОБА_3 ; включення до площі приміщення 6 частини площі коридору 1; здійснення будівельних робіт (в тому числі демонтаж стін та перегородок). Згідно наданих документальних даних приміщення № 3 площею 9,8 кв.м, на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_3 , було включно до приміщень, які відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 53459471 від 17 лютого 2016 року належать ОСОБА_1 та яким відповідно до технічного паспорту від 15 жовтня 2020 року користується ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстнації та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтями 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїммайном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.Право власності єнепорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Частиною першою статті 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (частини перша-третя статті 358 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Така правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 02 травня року у справі № 914/904/17, від 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17, від 11 квітня 2019 року у справі № 910/8880/18, та висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постанові від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19).

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У справі, яка переглядається, встановлено, що правовою підставою набуття ОСОБА_1 права власності на 20/100 частин нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року, яке набрало законної сили 06 липня 2016 року (справа № 752/19822/14-ц).

Відповідно до цього судового рішення у порядку поділу спільної часткової власності виділено у власність ОСОБА_1 20/100 частин будинку АДРЕСА_1 та визнано за нею право приватної власності на це нерухоме майно. Також у мотивувальній частині цього рішення вказано, що загальна площа 20/100 частин вказаного будинку становить 186,4 кв.м.

На підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року, що набрало законної сили 06 липня 2016 року (справа № 752/19822/14-ц), за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 20/100 нежитлового будинку загальною площею 935,9 кв.м у АДРЕСА_1 , що становить 197,1 кв.м.

Відповідно до технічного паспорта, виготовленого 27 квітня 2012 року КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа приміщень частини першого поверху складає 197,1 кв. м. Також у ньому зроблено примітку, що загальна площа нежитлових приміщень збільшена на 10,7 кв.м в результаті проведення реконструкції та самочинного приєднання приміщень: тех. приміщення № 3 площею 9,8 кв.м та частину коридору № 1, загальною площею 2,3 кв.м.

Відповідно до висновку експерта № 2-10/03 будівельно-технічної експертизи від 10 березня 2023 року, згідно наданих документальних даних, за період з 31 березня 1999 року по 26 квітня 2012 року загальна площа нежитлових приміщень, що знаходяться на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_1 та відповідно до Інформаційної довідки речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 53459471 від 17 лютого 2016 року, що належить ОСОБА_1 , збільшилась на 10,7 кв.м за рахунок: включення до складу приміщень технічного приміщення 3 площею 9,8 кв.м, яке відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 591343 від 30 травня 1997 року було продано ОСОБА_3 ; збільшення площі коридору 1 на 2,1 кв.м. Згідно наданих документальних даних, за період 18 лютого 2016 року по 14 жовтня 2020 року загальна площа приміщень, якими користується ОСОБА_1 , що знаходяться на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_1 , згідно технічного паспорту від 15 жовтня 2020 року збільшилась на 26,0 кв.м за рахунок включення до площі приміщення 1 площі технічного приміщення 3 площею 9,8 кв.м, яке відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 591343 від 30 травня 1997 року було продано ОСОБА_3 ; включення до площі приміщення 6 частини площі коридору 1; здійснення будівельних робіт (в тому числі демонтаж стін та перегородок). Згідно наданих документальних даних приміщення № 3 площею 9,8 кв.м, на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_3 , було включно до приміщень, які відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 53459471 від 17 лютого 2016 року належать ОСОБА_1 та яким відповідно до технічного паспорту від 15 жовтня 2020 року користується ОСОБА_1 .

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 27 листопада 2023 року, внесено зміни до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 20/100 частин будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 851736480000) від 23 січня 2016 року, номер запису про право власності: 13302336, шляхом виключення з розділу «Додаткові відомості» запису такого змісту «нежилі приміщення загальною площею 197,1 кв.м, літ. «А».

Встановивши, що ОСОБА_1 було здійснено перепланування спірного нежитлового приміщення без погодження з іншими співвласниками, за рахунок приміщень, які їй не належать, без відповідного проекту та дозволів, а тому таке перепланування, відповідно до положень статті 376 ЦК України, є самочинним, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивачка не довела підстав для визнання за нею права власності на спірні приміщення загальною площею 212,4 кв.м та для виділу їй в натурі частки нежитлових приміщень АДРЕСА_1 , яка складається з частини першого поверху загальною площею саме 212,4 кв.м.

При цьому суди правильно зазначили, що ОСОБА_1 вимог про виділ їй в натурі частки приміщень площею 186,4 кв.м, яка належить їй відповідно до рішення Голосіївського районного суду від 22 грудня 2015 року у справі № 752/19822/14-ц, не заявляла.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи заявниці про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Щодо витрат, пов`язаних з розглядом справи у суді апеляційної інстанції

21 січня 2024 року ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Шайка С. В. звернулася до Житомирського апеляційного суду із заявою про відшкодування витрат за надання професійної правничої допомоги в апеляційному суді у сумі 20 000 грн.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України визначено, що одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Встановлено, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу відповідачкою ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Шайка С. В. надано договір про надання правової допомоги від 15 листопада 2023 року, за умовами якого останній надавав стороні правничу допомогу при розгляді справи в апеляційному суді; звіт від 23 січня 2024 року на виконання договору про надання правової допомоги від 15 листопада 2023 року; акт виконаних робіт від 23 січня 2024 року, відповідно до якого адвокатом надані правничі послуги (підбір та аналіз судової практики, підготовка процесуальних документів по справі (відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання), представництво інтересів у апеляційному суді, тощо), ціна яких становить 20 000 грн .

Вказана сума коштів сплачена відповідачкою, що підтверджується платіжною інструкцією № @2PL349152 від 22 січня 2024 року.

Урахувавши докази на підтвердження надання правничої допомоги, складність справи та об`єм виконаних адвокатом робіт, реального часу, необхідного для виконання таких послуг, прийнявши до уваги заперечення позивачки, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для зменшення понесених ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу з 20 000 грн до 10 000 грн. Визначена судом сума є співмірною з наданими учаснику справи послугами, що відповідає принципу розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального

і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Окунєвим Ігорем Сергійовичем, залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 травня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов