Окрема думка

від 20.11.2024 по справі 192/1450/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна)

судді Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Гудими Д. А.

Справа № 192/1450/23

Провадження № 61-4192св24

1. 20 листопада 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову, згідно з якою касаційну скаргу ОСОБА_1 (далі - спадкоємиця) залишив без задоволення, а рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року - без змін.

2. Верховний Суд погодився із висновками судів першої й апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову позивачки. Мотивував тим, що спадкоємиця не довела поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини за спливом майже чотирьох років і наявності об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню цієї заяви у встановлений законом строк. Вважав, що необізнаність про смерть спадкодавиці, епідемія захворювання COVID-19, проживання спадкоємиці в іншому населеному пункті в межах однієї області зі спадкодавицею, похилий вік спадкоємиці та її стан здоров`я не є об`єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.

3. За обставин цієї справи з висновком колег не погоджуюся. Вважаю, що слід було звернути увагу на обставини, про які спадкоємиця вказала у касаційній скарзі, адже вони у сукупності, ймовірніше, вказують якраз на об`єктивні труднощі, які спричинили пропуск строку для прийняття спадщини, ніж на відсутність таких труднощів.

4. На мою думку, для задоволення цього позову були важливими декілька обставин:

4.1. Спадкоємиця не є родичкою спадкодавиці, тобто не належить до кола спадкоємців за законом. Тому до неї не можна застосовувати загальні правила, вироблені у судовій практиці щодо поведінки спадкоємця за законом, який за життя спадкодавця дізнався про те, що останній на ім`я цього спадкоємця за законом склав заповіт.

4.2. Спадкоємиця є особою поважного віку - 76 років (а. с. 13-14). Те, що вона колись дізналася зі слів її знайомої спадкодавиці про складення заповіту на ім`я спадкоємиці (об`єктивних доказів існування такого заповіту не мала), не зобов`язує останню перевіряти наявність такого заповіту та регулярно телефонувати до спадкодавиці (з якою немає родинних відносин) в інший населений пункт і цікавитися по суті тим, чи та ще не померла.

На жаль, за змістом постанови складається враження, що якщо особа, яка не має родинних відносин зі спадкодавцем, стає обізнаною про складений ним на її ім`я заповіт, у неї з`являються додаткові обов`язки цікавитися життям і здоров`ям такого спадкодавця, щоби фактично контролювати момент його смерті. Як на мене, такі обов`язки для людей, між якими немає родинних відносин, надмірні. Особливо у поважному віці, коли кожен може мати багато підстав перейматися, насамперед, власним здоров`ям.

4.3. Спадкоємиця, починаючи з листопада 2018 року, включаючи період після смерті спадкодавиці (3 липня 2019 року), до закінчення строку для прийняття спадщини (3 грудня 2019 року), проходила лікування та реабілітацію після тяжких захворювань. Вона мала компресійний перелом тіла L-1 - 1-2 компресія, остеохондроз, спондилоз попереково-крижового відділу хребта, протрузію дисків L1-2-3-4-5-S1.

Вказане підтверджують висновки комп`ютерної томографії попереково-крижового відділу хребта від 13 листопада 2018 року (а. с. 15) і від 11 грудня 2018 року (а. с. 16), діагноз лікаря ортопеда-травматолога від 11 грудня 2018 року (а. с. 17), висновок мультизрізової комп`ютерної томографії від 15 липня 2019 року (а. с. 18-19), довідка терапевта від 16 листопада 2023 року (а. с. 139) та довідка ортопеда-травматолога від 1 грудня 2023 року (а. с. 140).

Згідно з останнім обстеженням 1 грудня 2023 року (а. с. 140) лікар вказав, зважаючи на вік і фізичні особливості спадкоємиці, а також тяжкість її травми, що повна реабілітація та відновлення функцій хребта неможливі; рекомендував обмеження пересування та рухової активності.

Чи можна за таких обставин вважати, що спадкоємиця заради вчасного оформлення гіпотетичного спадку за заповітом мала більше підстав перейматися життям і здоров`ям ймовірної спадкодавиці (про те, що остання склала заповіт було відомо лише зі слів), ніж власним?

4.4. Спадкодавиця та її спадкоємиця за заповітом проживали на значній відстані: перша - у с. Дніпровське Солонянського району Дніпропетровської області, а друга - в місті Дніпрі цієї області. Згідно з відомостями з «Google maps» для того, щоб спадкоємиця доїхала громадським транспортом до спадкодавиці, потрібно лише у дорозі перебувати понад 4 години, а до Солонянської державної нотаріальної контори - майже 3 години.

Маючи об`єктивні дані про стан здоров`я спадкоємиці, навряд чи можна було вважати, що вона таки мала можливість відвідувати спадкодавицю, а після смерті останньої - відповідну нотаріальну контору.

4.5. Солонянська селищна рада, залучена до участі у справі як відповідач, не мала жодних заперечень проти надання спадкоємиці додаткового строку для прийняття спадщини. Інших спадкоємців спадкодавиця не мала. Тобто не було нікого, хто б заперечував проти права спадкоємиці на отримання спадкового майна навіть після спливу 4 років з дня смерті спадкодавиці. Також немає жодних даних про те, що була розпочата процедура оформлення відумерлої спадщини.

За таких обставин, беручи до уваги факти, наведені в інших пунктах цієї окремої думки, у цій справі обмежувальне тлумачення можливості надання додаткового строку для прийняття спадщини, на мій погляд, шкідливо вплинуло на обіг приватної власності.

У чому перевага для цивільного обороту того, що спадкоємиця не зможе оформити спадщину (хоча, крім судів, ніхто з повноважних суб`єктів проти цього не заперечував), а територіальна громада буде оформляти відповідне майно як відумерлу спадщину та надалі повторно відчужувати у приватну власність?

Чому для цивільного обороту не краще, якщо би була реалізована остання воля спадкодавиці, з якою спадкоємиця не мала ні родинних, ні інших близьких відносин?

У певному сенсі за цих специфічних обставин суди фактично позбавили спадкоємицю можливості отримати у власність майно - земельну ділянку з кадастровим номером 1225055100:02:001:0345 і площею 7,670 га на території Солонянської селищної ради, - за рахунок якого спадкоємиця могла б якось підтримувати її здоров`я у поважному віці.

5. З огляду на викладене вважаю, що у цій справі була така сукупність обставин, яка дозволяла без зміни відповідної практики Верховного Суду констатувати поважність причин пропуску спадкоємицею строку для звернення із заявою про прийняття спадщини (навіть після спливу чотирьох років з дня смерті спадкодавиці) через наявність об`єктивних, непереборних й істотних труднощів, які перешкоджали поданню цієї заяви у встановлений законом строк.

Суддя Д. А. Гудима