Рішення

від 19.12.2024 по справі 352/905/24

ТИСМЕНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 352/905/24

Провадження № 2/352/362/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2024 року м. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді Олійника М.Ю.

за участю:

секретаря судового засідання Кукули О.С.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усуненні перешкод у користування земельною ділянкою та встановлення земельного сервітуту,

В С Т А Н О В И В :

1.Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , в якому просила суд усунути перешкоди у користуванні її земельною ділянкою площею 0,2014 га з кадастровим номером 2625884101:02:001:0084, шляхом звільнення проїзду та зобов`язання не чинити перешкоди при користуванні заїздом, а також встановити земельний сервітут на земельній ділянці площею 0,1349 га кадастровий номер 2625884101:02:001:1322 на право проходу і проїзду на велосипеді та на право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху, площею 0,1005 га.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що вона є власником земельної ділянки площею 0,2014 га з кадастровим номером 2625884101:02:001:0084, розташованої за адресою АДРЕСА_1 . Суміжна земельна ділянка площею 0,1349 га, кадастровий номер 2625884101:02:001:1322, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , належала ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Єдиним спадкоємцем на майно померлої є ОСОБА_4 . Окрім того, ОСОБА_4 є власницею домоволодіння розташованого на вказаній земельній ділянці. З врахуванням місця розташування земельних ділянок, доступ до земельної ділянки ОСОБА_1 можливий лише через земельну ділянку ОСОБА_4 . Дотримуючись правил добросусідства та за усною домовленістю з попередньою власницею, ОСОБА_1 здійснювала проїзд до своєї земельної ділянки через земельну ділянку, кадастровий номер 2625884101:02:001:1322. Проте ОСОБА_4 почала чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою, перекриваючи проїзд, шляхом встановлення на дорозі автомобіля та трактора. Неодноразові звернення позивача про звільнення проїзду з метою заїзду трактора для обробітку огороду чи заїзду автомобіля позивача до власної земельної ділянки, відповідачка ігнорувала. Позивач звернулася до Єзупільської селищної ради із заявою в якій просила при погодженні проекту технічної документації земельної ділянки ОСОБА_4 врахувати необхідність заїзду до її земельної ділянки для сезонного обробітку. Актом від 07 березня 2023 року земельно-погоджувальна комісія вирішила передбачити в технічній документації ОСОБА_4 встановлення безоплатного постійного сервітуту. Проектною організацією «Західземпроект» були виконані рекомендації комісії та нанесено відповідний заїзд, площею 0,0105 га, на земельну ділянку ОСОБА_4

03 травня 2024 року від відповідача надійшов відзив на позов, в якому вона просила відмовити в задоволенні позову. Зазначила, що дійсно нею з метою оформлення своїх спадкових прав, враховуючи, що земельній ділянці, яку вона успадкувала не був присвоєний кадастровий номер, на її замовлення ТОВ «Компанія «Західземпроект» виготовлена технічна документація із землеустрою. В подальшому сформовано земельну ділянку площею 0,1349 га та присвоєно кадастровий номер 2625884101:02:001:1322. 15 вересня 2023 року державним реєстратором була проведена державна реєстрація прав власності на земельну ділянку за її померлою матір`ю ОСОБА_5 . Відповідач ОСОБА_1 є власницею суміжної земельної ділянки з кадастровим номером 2625884101:02:001:0084, що має самостійний заїзд з АДРЕСА_1 . Враховуючи дружні стосунки та правила добросусідства, вона дійсно іноді дозволяла ОСОБА_1 проїхати до її земельної ділянки, але з`їздом вказана ділянка ніколи не була, а являється частиною належної їй земельної ділянки, яку використовують сини позивача для паркування автомобілів, щоб не залишати їх на проїжджій частині. Відповідно доводи позивача про те, що ОСОБА_4 чинить їй перешкоду у користуванні земельною ділянкою не відповідають дійсності. Стосовно вимог про встановлення сервітуту ОСОБА_4 зазначила, що ні кадастровий план, а ні технічна документація не передбачає наявності на належній їй земельній ділянці сервітуту. Земельні ділянки позивача і відповідача за своїм цільовим призначенням (для обслуговування житлових будинків) взагалі не передбачають проїзду до них. Встановлення сервітуту призведе до порушення права власності відповідача. Вимагаючи встановлення сервітуту, маючи власний заїзд по АДРЕСА_1 , позивач діє недобросовісно. Отже, підстави для задоволення позову відсутні.

2.Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 19 березня 2024 року суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 10 червня 2023 року суд задовольнив клопотання сторін про виклик і допит свідків, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснила, що тривалий час користувалася проїздом, але з часом стосунки з сусідами зіпсувалися і сім`я ОСОБА_4 почала чинити їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою, шляхом перекриття проїзду. Просила задовольнити позовні вимоги і встановити сервітуту, оскільки дістатися технікою для обробітку огороду через АДРЕСА_1 вона не має можливості.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засідання просила задовольнити позовні вимоги на підставах, викладених у позові. Додатково пояснила, що земельна ділянка ОСОБА_1 була оформлена в 2005-2006 роках. При погодженні меж земельної ділянки, попередній власник суміжної ділянки ОСОБА_5 , не заперечувала наявності проїзду, який має довжину 62 метри та розмішений на обох земельних ділянках. До відповідача у справі ОСОБА_4 як до спадкоємця, перейшли всі права та обов`язки спадкодавця ОСОБА_5 . В подальшому при виготовленні технічної документації на земельну ділянку ОСОБА_4 , не був врахований проїзд до земельної ділянки ОСОБА_1 , на що остання звернула увагу селищної ради, тому земельно-погоджувальна комісія рекомендувала передбачити на земельній ділянці ОСОБА_4 відповідний сервітут. Проте ОСОБА_4 через неприязні відносини відмовляється внести відомості про сервітут до технічної документації. Позивач ОСОБА_1 в свою чергу позбавлена можливості належним чином обробляти свій город, оскільки розташування господарських будівель на її земельній ділянці робить неможливим заїзд на город зі сторони АДРЕСА_1 .

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засідання просив відмовити в задоволенні позову через його необґрунтованість. Пояснив, що матері позивача була виділена земельні ділянка площею 0,16 га, а при виготовленні технічної документації площа земельної ділянки виявилася 0,1394 га. Жодних обмежень, окрім охоронної зони навколо об`єкта енергетичної системи, на земельній ділянці ОСОБА_4 не передбачено. Наголосив, що земельні ділянка ОСОБА_1 знаходиться на АДРЕСА_1 та призначена для обслуговування житлового будинку, відповідно має окремий самостійний заїзд. Отже, встановлення сервітуту для проїзду через земельну ділянку ОСОБА_4 є неможливим і призведе до непропорційного порушення права користування належною їй земельною ділянкою.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що проживає в с. Побережжя по сусідству з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Їй відомо, що всі люди, які отримали земельні ділянки та побудували будинки по АДРЕСА_1 , мали заїзд з головної дороги по вул. Шевченка. Так само, ОСОБА_1 мала заїзд до своєї ділянки з АДРЕСА_2 . На теперішній час власники земельних ділянок по АДРЕСА_1 зробили собі окремі заїзди з цієї вулиці, але трактором можливо проїхати на город лише через вул. Шевченка.

Свідок ОСОБА_7 суду повідомила, що проживає по АДРЕСА_1 з 1968 року. У всіх власників земельних ділянок по АДРЕСА_1 був заїзд через віл. Шевченка, оскільки по вул. Франка була погана дорога. ОСОБА_1 завжди мала заїзд з вул. Шевченка до своєї земельної ділянки, але останнім часом ОСОБА_8 забороняє проїжджати ОСОБА_1 на її город з вул. Шевченка. Вказані обставини їй відомі зі слів мешканців села. ОСОБА_1 зробила собі заїзд через вул. Франка, але їй не відомо, чи можливо по вказаному заїзду проїхати на город трактором.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що проживає по сусідству з ОСОБА_4 по АДРЕСА_2 . Їй відомо, що біля земельної ділянки ОСОБА_4 завжди була дорога, якою користувалася ОСОБА_1 з метою обробітку свого огороду. Вона бачила як ОСОБА_8 заборонив чоловіку ОСОБА_1 проїхати на город вказаною дорогою, поставив на проїзді автомобіль і сказав, що це його земельна ділянка, хоча він є його хресним батьком. Чоловік ОСОБА_1 був змушений виїжджати з городу через вул. Франка.

Свідок ОСОБА_10 пояснила, що проживає по АДРЕСА_1 по сусідству з ОСОБА_1 . Вона, як і ОСОБА_1 тривалий час користувалася проїздом через земельну ОСОБА_4 з вул. Шевченка, до належних їм земельних ділянок по АДРЕСА_1 . Останнім часом ОСОБА_8 забороняє користуватися проїздом. Власники земельних ділянок по АДРЕСА_1 зробили собі окремі заїзди через вказану вулицю, але для обробітку огороду необхідний заїзд через вул. Шевченка.

Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що працює в Єзупільській селищній раді, тому вона була присутня, коли земельно-погоджувальна рада виїжджала на земельні ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . В лютому 2023 року селищна рада вирішила затвердити технічну документацію ОСОБА_4 без погодження із суміжним землекористувачем ОСОБА_1 , оскільки остання відмовилася підписувати акт погодження меж. В подальшому ОСОБА_1 звернулася до селищної ради із заявою, в якій повідомила, що при формуванні земельної ділянки ОСОБА_4 не був врахований наявний проїзд до її земельної ділянки. Виїхавши на місце, земельно-погоджувальна комісія встановила, що твердження ОСОБА_1 відповідають дійсності, тому, враховуючи, що земельна ділянка ОСОБА_4 вже була сформована, комісія рекомендувала врегулювати земельний спір шляхом передбачення в технічній документації на вказану земельну ділянку заїзду до земельної ділянки ОСОБА_1 . Вказаний заїзд необхідний ОСОБА_1 для обробітку городу. Чи наявний заїзд на земельну ділянку ОСОБА_1 з АДРЕСА_1 їй не відомо.

Свідок ОСОБА_12 суду повідомив, що є сином ОСОБА_4 , яка має у власності земельну ділянку, суміжними землекористувачем якої є ОСОБА_1 . Дотримуючись правил добросусідства, його мати дозволяла ОСОБА_1 проходити через свою земельну ділянку з АДРЕСА_2 . В свою чергу, ОСОБА_1 дозволяла проходити їм, через належну їй земельну ділянку на АДРЕСА_1 . Коли ОСОБА_1 приватизувала належну їй земельну ділянку, вона заборонила проходити через її подвір`я. А коли його мати ОСОБА_4 почала оформлювати свою земельну ділянку, ОСОБА_1 відмовилася погоджувати межі між їхніми земельними ділянками. На теперішній час у ОСОБА_1 є заїзд на належну їй земельну ділянку з АДРЕСА_1 .

Заслухавши пояснення учасників справи, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов такого висновку.

3.Фактичні обставини встановлені судом та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,2014 га з кадастровим номером 2625884101:02:001:0084, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується державним актом серії ЯД № 800321 виданим 10 жовтня 2006 року, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (а.с. 8).

ОСОБА_4 є землекористувачем суміжної земельної ділянки площею 0,1349 га, кадастровий номер 2625884101:02:001:1322, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Вказана земельна ділянка належала ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 12, 72). Єдиним спадкоємцем на майно померлої ОСОБА_5 є ОСОБА_4 , що підтверджується ухвалою суду від 01 жовтня 2020 року у справі №352/1202/20 (а.с. 73) та власницею домоволодіння розташованого на вказаній земельній ділянці (а.с. 75).

Зазначені земельні ділянки розташовані на паралельних вулицях І.Франка та АДРЕСА_2 , та межують між собою городами, що не заперечується сторонами.

ТОВ «Компанія «ЗахідЗемпроект» на замовлення ОСОБА_4 зроблено технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку площею 0,1349 га, кадастровий номер 2625884101:02:001:1322, без погодження із сусіднім землекористувачем ОСОБА_1 (а.с. 18, 77-114).

ОСОБА_1 звернулася до Єзупільської селищної ради із заявою в якій просила при погодженні проекту технічної документації земельної ділянки ОСОБА_4 врахувати необхідність заїзду до її земельної ділянки для сезонного обробітку. За зверненням ОСОБА_1 про необхідність при погодженні проекту технічної документації земельної ділянки ОСОБА_4 врахувати необхідність заїзду до її земельної ділянки для сезонного обробітку, актом земельно-погоджувальної комісії Єзупільської селищної ради від 07 березня 2023 року, комісія вирішила передбачити в технічній документації ОСОБА_4 встановлення безоплатного постійного сервітуту площею 0,1349 га (а.с. 18-19).

ОСОБА_1 було надіслано ОСОБА_4 лист-пропозицію укладання договору сервітуту та проект договору про встановлення земельного сервітуту (а.с. 25-28).

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, ОСОБА_4 стверджує, що ОСОБА_1 має самостійний заїзд з АДРЕСА_1 , до належної їй земельної ділянки площею 0,2014 га з кадастровим номером 2625884101:02:001:0084, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується викопіюванням з генерального плану та відповідною фото таблицею (а.с. 130-140).

4.1. Релевантні норми права та висновки суду щодо частини позовних вимог про встановлення земельного сервітуту.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно з частинами першою, третьою статті 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 404 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому позивачу слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

Залежно від способу визначення суб`єкта сервітуту вони поділяються на земельні та особисті. Вказаний критерій дозволяє відобразити специфіку суб`єктів сервітуту, тобто осіб, на користь яких встановлений сервітут. Під земельним сервітутом варто розуміти речове право користування чужим майном у тому чи іншому відношенні. Тобто, земельний сервітут представляє собою право здійснювати один або декілька певних видів «користування» чужою земельною ділянкою. Земельному сервітуту притаманна властивість слідування. Сутність слідування полягає в тому, що перехід права власності на земельну ділянку до іншої особи не є підставою для припинення сервітуту. Тобто, сервітут немовби «приєднаний» до земельної ділянки, слідує за нею при зміні власника незалежно від волі останнього (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2021 року в справі № 748/582/19 (провадження № 61-3898св20)).

Закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому необхідно довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити будь-яким іншим способом (постанова Верховного Суду від 20 березня 2024 року по справі № 463/2640/21 (провадження № 61-8712св23)).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно ч.1, 2 ст.80, ч.1 ст.81 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Системний аналіз наведених процесуальних норм дозволяє дійти висновку, що кожна сторона зобов`язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги чи навпаки на заперечення існування такої обставини, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів, здійснює їх оцінку.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 вказувала, що не може потрапити на город з метою його сезонного обробітку, тому їй необхідний прохід/проїзд через земельну ділянку ОСОБА_4 , з АДРЕСА_2 , яким вона фактично і користувалася багато років. Іншої можливості доступу технікою до земельної ділянки для обробітку городу вона та члени її сім`ї не має.

На підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_1 надала суду акт земельно-погоджувальної комісії Єзупільської селищної ради від 07 березня 2023 року.

Вказаний акт дійсно містить рекомендацію передбачити в технічній документації ОСОБА_4 встановлення безоплатного постійного сервітуту площею 0,1349 га, проте не враховує інші варіанти доступу ОСОБА_1 до її земельної ділянки, зокрема, через АДРЕСА_1 , на якій вона і розміщена.

Відповідач ОСОБА_4 , в свою чергу, заперечувала проти встановлення сервітуту, оскільки ОСОБА_1 має доступ до належної їй земельної ділянки з АДРЕСА_1 .

З наданих і досліджених судом письмових доказів, а також з показань свідків, судом було встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_1 розташована в АДРЕСА_1 з якої має окремий заїзд.

Водночас, закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому позивачу слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

Отже, в ході судового розгляду вказаної справи позивач ОСОБА_1 не довела, а також не надала доказів, на підтвердження неможливості використання свого майна без обтяження сервітутом земельної ділянки відповідача, не обґрунтована необхідність встановлення земельного сервітуту, не навела обґрунтованих доводів, у зв`язку з чим повинен бути встановлений сервітут і що задоволення її потреб неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 просить встановити земельний сервітут через земельну ділянку відповідача способом, який є обтяжливим для ОСОБА_4 , у той час коли цей спосіб не є єдиним можливим та може бути задоволений іншим способом, а саме доступом до земельної ділянки позивача з АДРЕСА_1 , без встановлення земельного сервітуту.

Таким чином, дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, встановивши обставини справи, суд дійшов висновку про недоведеності позивачем ОСОБА_1 безальтернативного способу захисту свого права власника земельної ділянки іншим способом, аніж встановлення земельного сервітуту, оскільки для його встановлення закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки, як і не довела найменш обтяжливого способу встановлення такого сервітуту для землекористувача суміжної земельної ділянки, проти якого заперечувала відповідач ОСОБА_4 , а тому відсутні підстави для задоволення позову в частині встановлення земельного сервітуту.

4.2. Релевантні норми права та висновки суду щодо частини позовних вимог про усунення перешкод у користуванні власністю.

Стаття 41 Конституції України визначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Аналогічні положення міститься й у статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до статті 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Згідно зі статтями 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Відповідно до ст. 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ч. 3 ст. 106 ЗК України власник земельної ділянки, землекористувач має право вимагати від власника суміжної земельної ділянки сприяння у встановленні спільних меж, а також встановлення або відновлення межових знаків, у разі якщо вони відсутні, зникли, перемістилися або стали невиразними. У разі відсутності згоди власника суміжної земельної ділянки встановлення спільних меж здійснюється за рішенням суду.

Власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані дотримуватися меж земельних ділянок (ч.6 ст. 106 ЗК України).

Основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації (ч. 1 ст. 107 ЗК України).

За змістом пунктів г, е, є ч. 1ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Згідно з абз. 15 ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» про самовільне зайняття земельної ділянки будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Позивач ОСОБА_1 просила суд усунути перешкоди у користуванні її земельною ділянкою площею 0,2014 га з кадастровим номером 2625884101:02:001:0084, шляхом звільнення проїзду та зобов`язання не чинити перешкоди при користуванні заїздом.

В ході судового розгляду позивач та свідки стверджували, що ОСОБА_1 тривалий час користувалася заїздом до свого городу через земельну ділянку ОСОБА_4 на АДРЕСА_2 , але останнім часом їй чиняться перешкоди.

Проте, суд звертає увагу, що належним чином право сервітуту за ОСОБА_1 закріплено не було, окрім того, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його встановлення, тому відмовив в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Отже, за відсутності сервітуту, також відсутні підстави стверджувати про порушення права користування земельної ділянкою (фактично сервітутом).

Таким чином, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою також не підлягають задоволенню.

5.Висновки суду щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Представник відповідача ОСОБА_3 подав клопотання про розподіл судових витрат, а саме: просив стягнути з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_4 понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 грн.

Згідно з вимогами ст. 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюються судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2-5 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи і витраченого адвокатом часу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 справа № 755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Також при вирішенні питання про розподіл судових витрат відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України суд повинен врахувати, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, дії сторони щодо досудового вирішення спору.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

З урахуванням конкретних обставин справи, зокрема ціни позову, суд може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. При визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Так, на підтвердження понесених витрат представник відповідача Волосянко Р.О. надав такі докази: копію договору №15/03-2024 про надання правничої допомоги від 29 березня 2024 року, укладеного між Адвокатським бюро «Романа Волосянка» та ОСОБА_4 , предметом якого є надання консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв по суті справи, представництво в суді тощо (т. 1 а.с. 218-220); копію додаткової угоди до договору №15/03-2024 про надання правничої допомоги від 29 березня 2024 року, згідно з умовами якої, розмір вартості наданих адвокатом послуг за надання правової допомоги у цивільній справі № 352/905/24 складає 25 000 грн (т. 1 а.с. 221-222); копію акту приймання-передачі наданих послуг від 26 серпня 2024 року (т. 1 а.с. 223); копію платіжної інструкції №0.0.3556822171.1 від 29 березня 2024 року на суму 5 000 грн (т. 1 а.с. 224); копію квитанції від 16 серпня 2024 року на суму 10 000 грн (т. 1 а.с. 225); копію квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №5108-28-002/С від 28 серпня 2024 року на суму 3000 (т. 1 а.с. 226); копію квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №16841849 від 28 серпня 2024 року на суму 2000 (т. 1 а.с. 227); копію платіжної інструкції №0.0.4078404912.1 від 18 грудня 2024 року на суму 5 000 грн.

За результатами вирішення клопотання представника відповідача про розподіл судових витрат та дослідження поданих на їх підтвердження доказів, суд встановив, що відшкодування заявлених представником відповідача витрат у розмірі обумовленого сторонами угоди гонорару в сумі 25 000 грн з посиланням на включення у такий всіх видів правової допомоги, без урахування складності справи, інших істотних обставин, витраченого адвокатом часу, суперечить принципу розподілу судових витрат. Розмір таких витрат є дещо завищеним.

Відтак, з огляду на подані представником відповідача процесуальні документи, доказове наповнення матеріалів справи та їх об`єм, враховуючи складність справи та виконані роботи, тривалість судових засідань, принципи співмірності та розумності судових витрат, реальності адвокатських витрат, суд доходить висновку, що обґрунтованими і пропорційними до предмета спору є витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

За таких обставин з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 підлягають стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмір 15 000 грн, що відповідатиме критерію розумної необхідності цих витрат.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 141, 259, 263-265 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усуненні перешкод у користування земельною ділянкою та встановлення земельного сервітуту відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Третя особа: Єзупільська селищна рада, код ЄРДПОУ 04356142, місцезнаходження: вул. Степана бандери, 50, смт Єзупіль Івано-Франківського району, Івано-Франківської області.

Дата складення повного судового рішення 23 грудня 2024 року.

Суддя Максим ОЛІЙНИК