Постанова

від 17.12.2024 по справі 385/846/24

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 грудня 2024 року м. Кропивницький

справа № 385/846/24

провадження № 22-ц/4809/1550/24

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Мурашка С. І., Чельник О. І.,

за участю секретаря судового засідання Савченко Н. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування Гайворонської міської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області (суддя Панасюк І. В.) від 22.08.2024,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог

05.06.2024 неповнолітня ОСОБА_1 та її законний представник - батько ОСОБА_3 звернулися з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення її батьківських прав відносно дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов обґрунтовано тим, що з часу, коли позивачці виповнилося три роки, її батько перестали спільно проживати. При цьому відповідачка залишила малолітню позивачку проживати з батьком, з того часу вона з матір`ю не жила.

Рішенням Виконавчого комітету Гайворонської міської ради від 16.09.2022 № 180 за згодою матері визначено місце проживання позивачки з батьком.

З ініціативи батька позивачка відвідувала матір за місцем її проживання, але під час цих зустрічей позивачка відчувала байдужість з боку матері, а тому позивачка відмовилася від їх подальших зустрічей і не бажає спілкуватися з матір`ю.

Мати самоусунулася від її виховання: не шукає зустрічей з нею, не бере участь в її утриманні, не спілкується з нею у необхідному обсязі, не цікавилася її навчанням та станом здоров`я.

Позивачка вважає, що позбавлення відповідачки батьківських прав відповідатиме її, дитини, інтересам так, як за такої умови відповідачка не матиме юридичної змоги без згоди батька вивезти її за межі України, а ще у майбутньому відповідачка не зможе набути право на утримання від позивачки.

2.Короткий зміст рішення суду

Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 22.08.2024 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітньої дитини ОСОБА_1 .

Суд дослідив надані сторонами у справі докази, негативний висновок органу опіки та піклування й дійшов висновку, що хоча ставлення відповідачки до дочки ОСОБА_4 , яке викликане неприязними відносинами між відповідачкою та родичами дитини, не можна вважати загальноприйнятим, та все ж немає підстав вважати, що вона ухилялася від виконання своїх обов`язків щодо виховання дочки, а тому до неї не може бути застосована крайня міра впливу на батьків - позбавлення батьківських прав. До відповідачки раніше не застосовувалися будь-які заходи впливу, зокрема у формі попередження, або накладення адміністративного стягнення.

3.Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Позивачка у справі ОСОБА_1 та її законний представник - батько ОСОБА_3 звернулися до Кропивницького апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 22.08.2024, просять суд апеляційної інстанції скасувати вказане рішення місцевого суду й ухвалити нове, який позбавити відповідачку батьківських прав відносно позивачки.

Скаргу обґрунтовано тим, що орган опіки та піклування, який брав участь у справі, а також суд не були незалежними у прийнятті рішень. Голова Гайворонської міської ради ОСОБА_5 чинив тиск на орган опіки та піклування з метою надання цим органом негативного висновку. Стосовно суду, то головуючий у справі ОСОБА_6 перебуває у дружніх відносинах з тим же головою Гайворонської міської ради Волуком Р. Т., представником відповідача - адвокатом Медвідь В. Л. та представником позивача у суді першої інстанції - адвокатом Марущаком О. Є. Останній в інтересах позивача не звернувся до суду про стягнення аліментів, а під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції виявляв ознаки підтримки позиції протилежної сторони.

У справі достатньо доказів, які підтверджують, що відповідачка самоусунулася від виконання батьківських обов`язків щодо своєї дитини - дочки ОСОБА_1 ,продовж років не цікавиться життям дитини, її навчанням, розвитком, не займається вихованням, не бере участь у її утриманні.

4.Відзив на апеляційну скаргу від відповідача та третьої особи у встановлений судом строк до суду апеляційної інстанції не надійшов.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).

5.Короткий зміст пояснень учасників справи, висловлених у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції

Апелянти ОСОБА_1 та її законний представник - батько ОСОБА_3 підтримали апеляційну скаргу,

Відповідач у справі ОСОБА_2 повідомлена судовою повісткою-повідомленням про час, дату та місце розгляду справи, але у призначений час в судове засідання не з`явилася. Надіслала суду заяву в якій просила розглянути справу за її відсутності (а. с. 130).

6.Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини:

ОСОБА_1 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Києві. Її батьками зареєстровані: ОСОБА_3 - батько, ОСОБА_7 - мати.

ОСОБА_1 проживає разом з батьком - ОСОБА_3 та знаходиться на його утриманні, навчається в КЗ «Гайворонський ліцей №1» Гайворонської міської ради в 10 класі, фізично здорова.

У 2022 році (точну дату не встановлено) ОСОБА_2 надала письмову згоду на визначення місця проживання дочки ОСОБА_1 разом з батьком ОСОБА_3 , з яким останні 10 років їхня донька проживає разом та перебуває на його повному утримані.

ОСОБА_2 проживає окремо від дочки ОСОБА_1 .

Рішенням Виконавчого комітету Гайворонської міської ради від 16.09.2022 № 180 визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання батька - ОСОБА_3 .

Згідно з характеристикою учениці КЗ «Гайворонський ліцей №1» ОСОБА_1 вона має успіхи у навчанні, загально розвинена, має широке коло друзів. Мати не бере участі у вихованні дочки. Утриманням та вихованням дитини займається батько та баба, які приділяють належну увагу вихованню дитини, цікавляться її навчанням та поведінкою, відвідують класні та загальношкільні збори.

Відповідно до акта обстеження умов проживання від 20.05.2024 № 246 ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним проживають: дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та баба дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Умови проживання на високому рівні, сім`я проживає у власному приватному будинку, забезпечена меблями, побутовою технікою, продуктами харчування та паливом. Для виховання та розвитку дитини створені всі необхідні умови, дитина має власну кімнату, забезпечена одягом, взуттям комп`ютерною технікою.

Згідно з висновком органу опіки та піклування Гайворонської міської ради від 26.06.2024 позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_1 не відповідає інтересам дитини.

7.Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скаргиза наявними у ній доказами, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним нормам закону, а томувимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню.

8.Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

8.1.Норми права та їх джерела, практика їх застосування

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її добробуту, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції про права дитини покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ст. 18 цієї ж Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з приписами ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на піклування батьків.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини встановленні ст. 150 СК України, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства».

Відповідно до частин 1 - 5 статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами (ч. 1 - 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Отже, сутність батьківського виховання можна узагальнено визначити, як створення батьками умов та застосування засобів впливу на свідомість, почуття і волю дитини з метою формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості, вироблення у дитини позитивних навичок і звичок, її соціалізацію.

Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом (ч. 1 ст. 152 СК України).

Згідно з ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави для позбавлення батьківських прав визначені ч. 1 ст. 164 СК України, яка встановлює, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (ст. 165 СК України).

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У справі «Хант проти України» (07.12.2006) ЄСПЛ наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (п. 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (п. 58).

У справі «Мамчур проти України» (17.07.2015) ЄСПЛ також аналізував питання «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками й виснував: «При визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, в найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки з сім`єю, окрім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або явно дисфункціональна; і по-друге, в найкращих інтересах дитини забезпечити її розвиток в безпечному, надійному і стабільному середовищі та в середовищі, що не є дисфункціональним» (п. 76).

У справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» ЄСПЛ звернув увагу, що суди не розглянули, чи можна було розв`язати стверджувану проблему у стосунках між заявником і його донькою за допомогою інших заходів, які б реалізували на практиці гарантії взаємного спілкування батьків і дитини.

8.2.Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції

8.2.1. Щодо суті справи

Зважаючи на зазначені позивачем підстави позову до спірних правовідносин сторін у справі застосовується п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України згідно з яким мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

У пунктах 15, 16, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 N 3 роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. […] Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. […] Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує

своїх батьківських обов`язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин. […] Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконання ним батьківських обов`язків.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.04.2024 у справі № 553/449/20 зазначено: «[…] - очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. У цій справі подібні ризики були відсутні. Простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька призвела до розриву зв`язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері, то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька батьківських прав щодо його доньки. Особливо в ситуації, коли батько наполегливо вказував, що він хоче відновити та розвивати стосунки зі своєю донькою; - апеляційний суд, крім факту, що батько не підтримував з донькою відносини з 2015 року, не встановив будь-яких інших фактів, які могли б виправдати позбавлення батька батьківських прав. Судами не було встановлено, що батько не відповідав вимогам, необхідним для виховання дітей, або що він коли-небудь заподіював шкоду своїй доньці, або що він становив загрозу для здоров`я та розвитку дитини, або що спілкування із батьком могло порушити відповідні права дитини. Касаційний суд, з урахуванням змісту ч. 4 ст. 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», підкреслює, що в цій справі ні позивачка не посилалася на підставу наявності домашнього насильства, ні суди не встановили, таких фактів, проаналізувавши надані докази. Тобто у цій справі ні життя, ні фізична недоторканність, ні здоров`я, ні психологічний стан дитини не були зачеплені, і відсутні інші виняткові обставини. За вісім років відсутності спілкування з батьком дитина дійсно встановила міцні родинні зв`язки зі своєю матір`ю, вітчимом. Для дитини це є її сім`я, і вона не пам`ятає батька. Однак у цих відносинах не було нічого, що могло б виправдати позбавлення її можливості відновити зв`язок зі своїм біологічним батьком. З метою захисту найкращих інтересів дитини очевидно, що дитині краще залишатися в сім`ї, з якою у неї вже склався відповідний зв`язок. Втім цього недостатньо, щоб виправдати позбавлення батька будьякого спілкування з дитиною і можливості такого спілкування в майбутньому. Таким чином, позбавлення батька всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності».

З аналізу зазначених норм права та практики їх застосування можна виснувати, що позбавлення батьківських прав є виключною (крайньою) мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки, передбачені ст. 166 СК України, як для батька чи матері, так і для дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити вину поведінку батьків у кращу сторону неможливо.

Суд першої інстанції встановив і сторони не оспорюють, що батьки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , у шлюбі між собою не перебувають, проживають окремо. Їх неповнолітня дочка ОСОБА_4 з 2011 року проживає з батьком та перебуває на його утриманні. До ухвалення місцевим судом рішення у цій справі вимог до ОСОБА_2 по стягнення аліментів на утримання дочки ОСОБА_4 пред`явлено не було. Мати не відвідує навчальний заклад дочки, її навчанням не цікавиться.

У позовній заяві позивачка вказала, що під час зустрічей з матір`ю вона відчувала, що мати уникає контакту та спілкування з нею, а тому відмовилася від подальших зустрічей з матір`ю.

17.12.2024 у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивачка повторила свої твердження, що мати не виявляла до неї інтерес, на який вона розраховувала. Позивачка не була задоволена рівнем залученості матері у її життя, а тому на початку поточного [2024] року відмовилася від подальшого спілкування з матір`ю.

Отже, з 2011 року позивачка і відповідачка у справі проживали окремо, але, за свідченням самої позивачки, між ними існувало спілкування, вони зустрічалися, хоч якість цього спілкування і не задовольняло позивачку. Очевидно, що між матір`ю і дитиною не склалися тісні зв`язки через окреме проживання та, як встановив суд першої інстанції, конфлікт матері з найближчим оточенням дитини.

При цьому саме позивачка припинила спілкування з матір`ю, отже не можна вважати, що відповідачка у будь-якій формі уникала спілкування з дочкою.

Об`єктивно встановити причини невдоволення позивачки характером спілкування зі своєю матір`ю, образи на неї встановити у цій справі не вдалося, але колегія суддів апеляційного суду зауважує, що батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому тимчасове погіршення їх особистих стосунків не являється підставою для позбавлення цих прав.

При цьому апеляційний суд звертається до висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 04.04.2024 у справі № 553/449/20, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи й суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, а тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини.

До того ж припинення спілкуванням між сторонами сталося, згідно з поясненнями позивачки, у 2024 році, тому наразі не можна вважати, що відбулося незворотне відчуження матері й дитини.

Відповідачка не оспорює рішення суду першої інстанції, а отже погоджується з висновком суду про те, що вона не вжила всіх необхідних заходів для того, щоб у ситуації, яка склалася, її дочка ОСОБА_4 відчувала піклування та захист матері, що вона є частиною материної сім`ї й може покладатися на її підтримку.

Однак, факти у цій справі не дають підстав вважати доведеними твердження позивачки про те, що відповідачка є матір`ю, яка повністю збайдужіла до своєї дитини та всіляко уникає виконання батьківських обов`язків.

Зокрема, надання відповідачкою письмової згоди на визначення місця проживання дочки ОСОБА_4 з батьком, що відповідало бажанню дитини, а також активне заперечення відповідачки проти задоволення позову про позбавлення її батьківських прав є проявом того, що вона не втратила інтерес до дитини і прогрес у їх стосунках можливий.

Отже, відповідачка заслуговує на другий шанс в інтересах перш за все самої дитини, особливо під наглядом органу опіки та піклування, що відповідає позитивному зобов`язанню держави щодо охорони дитинства і материнства, сприяння возз`єднанню сім`ї у найстисліші розумні строки.

На користь висновку про можливість позитивної зміни у ставленні відповідачки до дочки вказує також те, що вона має простіше місце роботи (різноробоча ТОВ «Гарт», а. с. 46 на звороті), де характеризується позитивно (а. с. 49), проживає разом з дочкою - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками якої згідно зі свідоцтвом про народження є ОСОБА_3 звернулися з позовом до ОСОБА_7 (а. с. 47, 50 на звороті). Тобто, загалом відповідачка характеризується позитивно.

Суд зважив на важливість для дитини присутності в її житті обох батьків.

При цьому позивач та її законний представник (батько) не навели, а орган опіки та піклування та суд першої інстанції не встановили обставин на користь того, що позбавлення відповідачки батьківських прав відповідало б інтересам дитини.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком місцевого суду, що фактів, які б вказували на наявність загрози для інтересів дитини, у випадку збереження за відповідачкою її батьківських прав, не встановлено.

Доводи апеляційної скарги такий висновок не спростовують.

Щодо доводів позивачки, повторені нею у позовній заяві та апеляційній скарзі, про те, що відповідачка не бере участь у її утриманні, то невиконання відповідачкою добровільно встановленого ст. 180 СК України обов`язку не може асоціюватися з ухилення від виконання батьківського обов`язку виховувати дитину та/або забезпечити здобуття нею певного рівня освіти. З урахуванням встановленого ст. 164 СК України вичерпного переліку підстав для позбавлення батьківських прав, ця обставина не може бути самостійною і достатньою для задоволення позову про позбавлення батьківських прав.

Утримуючи самостійно дитину з 2011 року, ОСОБА_3 не звертався до суду про стягнення з відповідачки аліментів на їх дитину. Докази того, що він приймав участь в утриманні ОСОБА_10 у справі відсутні, що може вказувати на певну домовленість батьків з питання утримання дітей, правомірність якої суд апеляційної інстанції не оцінює.

Колегія суддів апеляційного суду не бере до уваги довід апеляційної скарги про те, що відповідачка не виконує судовий наказ Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 04.09.2024 у справі № 385/128/24 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на її утримання так, як це судове рішення було ухвалене після ухвалення місцевим судом рішення у справі про позбавлення батьківських прав, яке оскаржується, а тому цієї обставини не існувало на час постановлення судом оскаржуваного рішення.

Стосовно тієї обставини, що відповідачка не має контакту з навчальним закладом, у якому здобуває повну загальну освіту її дочка ОСОБА_4 , то це не є достатнім для позбавлення її батьківських прав, адже дитина не позбавлена можливості на здобуття освіти. Навпаки, вона її здобуває.

Звісно, батьки повинні цікавитися процесом здобуття їх дітьми освіти, приймати у ньому участь, створювати необхідні для цього умови. Однак пасивність у цьому питанні відповідачки не призвела до неможливості реалізації позивачкою права на повну загальну освіту, а отже тяжкі наслідки для дитини не настали.

Щодо оцінки судом першої інстанції обґрунтованості висновку органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення відповідачки батьківських прав стосовно неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , то, на думку колегії суддів апеляційного суду, така оцінка відповідає встановленим судом обставинам у цій справі. Водночас сам висновок органу опіки та піклування ґрунтується на результатах обстеження житлово-побутових умов дитини, співбесіді з батьками, перевірці зібраних документів та не суперечить іншим доказам у справі.

Аргумент апеляційної скарги про необ`єктивність висновку органу опіки та піклування через, нібито, тиск на цей орган з боку голови Гайворонської міської ради, то він не має відповідного обґрунтування, а докази у справі його не підтверджують.

Підсумовуючи, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що в цій справі не доведено наявність передбачених законодавством підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, як крайнього заходу впливу на матір, зобов`язану виховувати свою дитину та забезпечувати здобуття нею освіти, за винне невиконання свого обов`язку.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає балансу прав та інтересів батьків і дітей, з перевагою на користь найкращих інтересів дитини.

8.2.2. Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права (порушення принципу незалежності та безсторонності суду)

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 і являється частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Незалежність судових установ - невід`ємна складова верховенства права, необхідна для функціонування судової системи. Вона є гарантією дотримання прав людини і основоположних свобод, завдяки якій кожна людина може довіряти системі правосуддя.

Натомість безсторонність, як правило, означає відсутність упередженості та необ`єктивності.

Для захисту прав сторін на розгляд справи незалежним, безстороннім і справедливим судом у цивільному процесуальному праві держави існує інститут відводу складу суду.

Підстави для відводу судді передбачені ч. 1 ст. 36 ЦПК України, зокрема, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи (п. 3 ч. 1 ст. 36 цього Кодексу), або є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді (п. 5 ч. 1 ст. 36 цього Кодексу).

З матеріалів справи відомо, що позивачка та її представники, зокрема законний представник, правом заявити відвід судді Панасюку І. В. не скористалися, відвід не заявили.

Згідно з практикою ЄСПЛ для того, щоб встановити, чи є суд незалежним, здебільшого від органів влади і сторін у справі, розглядають, у тому числі такі питання: порядок призначення суддів установи та строк їхніх повноважень; наявність гарантій від стороннього впливу; питання про те, чи суд виглядає незалежним.

В апеляційній скарзі не наведено доводів на користь того, що можна було б розцінити як залежність (відсутність незалежності) судді чи суду (як установи) від Гайворонської міської ради, її виконавчого органу чи голови.

Стосовно безсторонності судді, то згідно з усталеною практикою ЄСПЛ існування безсторонності для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: 1) суб`єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або, чи був він об`єктивним у цій справі, та 2) об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (наприклад, рішення у справах: «Фей проти Австрії», «Веттштайн проти Швейцарії»).

Також у своєму рішенні «Газета «Україна-центр» проти України»» ЄСПЛ наголошував, що відповідно до усталеної практики Суду існування безсторонності для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції повинно визначатись на підставі суб`єктивного і об`єктивного критеріїв. У контексті суб`єктивного критерію особиста безсторонність судді презюмується, поки не доведено протилежного. У контексті об`єктивного критерію слід визначити чи існували переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо безсторонності суддів. З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть бути важливими, або іншими словами, «правосуддя має не тільки чиниться, також має бути видно, що воно чиниться». На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти в громадськість (п. п. 28-32).

Презумпція особистої неупередженості судді діє, допоки не з`являться докази на користь протилежного.

Згідно з об`єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути побоювання учасників справи щодо відсутності безсторонності у певного судді об`єктивно виправдані.

Таким чином, аналіз практики ЄСПЛ свідчить, що підставами для відводу судді є одночасне існування як суб`єктивного, так і об`єктивного критеріїв.

У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, твердження апеляційної скарги про те, що головуючий у суді першої інстанції суддя Панасюк І. В. перебуває у дружніх відносинах з головою Гайворонської міської ради Волуком Р. Т., представником відповідача - адвокатом Медвідь В. Л. та представником позивача - адвокатом Марущаком О. Є. не підтверджено жодним доказом. На чому апелянти ґрунтують таке твердження ні в скарзі, ні в судовому засіданні ними не зазначено.

Також апелянти не обґрунтовують своє твердження про заінтересованість названого голови Гайворонської міської ради ОСОБА_5 у вирішені цієї справи (в чому полягає такий інтерес особи) та використання ним особистих зв`язків з головуючим суддею у справі. До того ж вони не наводять доказів існування позапроцесуальних (особистих) відносин між суддею та головою місцевої ради.

Щодо твердження про дружні стосунки головуючого судді з будь-ким із представників сторін у справі, то матеріали справи таких даних не містять.

Порушень норм процесуального права з боку суді першої інстанції, які б виявляли небезсторонність суду, привели або могли привести до неправильного вирішення справи колегією суддів апеляційного суду не встановлено.

Таким чином, презумпція особистої неупередженості судді Панасюка І. В., який розглянув справу, як суд першої інстанції, апелянтами не спростована.

Саме собою рішення суду по суті справи, з яким не погоджується сторона, не є доказом необ`єктивності, упередженості суду.

Згідно з п. 4 ч. 1, абз. 2 ч. 2, п. 2 ч. 3 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

Колегія суддів апеляційного суду вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про небезсторонність та упередженість суду першої інстанції.

9.Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки. Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

10.Про судові витрати

Одним із принципів цивільного судочинства, закріплених у п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд апеляційної інстанції залишає вимоги апеляційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанцій немає.

З цієї ж причини немає підстав для присудження апелянту компенсації судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 - 384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 22.08.2024 - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст цієї постанови складено 23.12.2024.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 3 ст. 394 ЦПК України.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді: С. І. Мурашко

О. І. Чельник