Рішення

від 31.10.2024 по справі 208/5423/18

БАГЛІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА

№ 208/5423/18

№ 2/207/39/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року м. Кам`янське

Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Юрченко І.М.

при секретарі: Сівачук А.А.

за участю

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представника третьої особи Шипіленка Р.О.

представника третьої особи Переверзева І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Кам`янське цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Приватного підприємства «Світлана-2000», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніка-97», ОСОБА_5 , Кам`янський ВП ГУНП у Дніпропетровській області, Заводський відділ державної виконавчої служби у місті Кам`янське, Верхньодніпровський ВП Жовтоводського ВП ГУНП у Дніпропетровській області про поділ майна подружжя, визнання права власності,

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська знаходиться вищезазначена справа.

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, в якому, з урахуванням останньої заяви про уточнення позовних вимог від 04.06.2024р. просить суд:

1.Визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_6 наступне майно:

- 21/50 частки Торговельного комплексу, загальною площею 345,2 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- Статутний капітал Приватного підприємства «Світлана-2000» у розмірі 600000 грн.

2. Припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на вказане майно.

3. В порядку розподілу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на:

- 21/100 частки Торговельного комплексу, загальною площею 345,2 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- 1/2 статутного капіталу приватного «Світлана-2000» у розмірі 300000 грн.

4. В порядку розподілу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_4 право власності на:

- 21/100 частки Торговельного комплексу, загальною площею 345,2 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- 1/2 статутного капіталу приватного «Світлана-2000» у розмірі 300000 грн.

5. Корпоративні права приватного підприємства «Світлана-2000» залишити у спільній сумісній власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

В обґрунтування позову позивач зазначила, що 11 грудня 1993 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб у Дніпровському відділі ЗАГС м. Дніпродзержинська, про що зроблено актовий запис №1220.

Однак, сімейне життя в них не склалося і вони припинили шлюбні відносини. 30 вересня 2014 року рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська у справі №208/7697/14 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був розірваний. Рішення набрало чинності 14 жовтня 2014 року.

В період шлюбу та за час спільного проживання було придбано у власність нерухоме майно, яке належить на праві власності ПП «Світлана-2000», яке було засноване 21.10.1998р. колишній чоловіком позивачки ОСОБА_4 .

До складу цього майна, серед іншого, входить 21/50 частки Торговельного комплексу, загальною площею 345,2 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

У позові позивачка вказує, що відповідно до ст. 60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Позивачка посилається на рішення Конституційного Суду України від 19.09.2012р. №17-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України, в аспекті конституційного звернення положення частини 1 статті 61 СК України, в якому зазначено, що вказану норму треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Звідси, як вказує ОСОБА_3 , вбачається, що спірне нерухоме майно ПП «Свіглана-2000» належить позивачці та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності.

Представник позивача адвокат Шишкін В.М. в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, просив його задовольнити.

Представник Відповідача ОСОБА_4 адвокат Зарудній І.В. в задоволенні позову просив відмовити, посилаючись на необґрунтованість позовних вимог. Зазначив, що вказане в позові майно належить ПП «Світлана». Статутний капітал ПП «Світлана» не є спільною сумісною власністю подружжя та не може бути поділений. Окрім цього позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження дійсного розмірі статутного капіталу ПП «Світлана» станом на час розгляду справи.

Представник відповідача ПП «Світлана-2000» директор Усенко С.О. у судове засідання не з`явилася, просила розглянути справу за її відсутності.

Представник третьої особи ТОВ «НІКА-97» адвокат Шипіленко Р.О. позовні вимоги не визнав у повному обсязі, надавши суду свої письмові пояснення по справі. У судовому засіданні пояснив, що відповідно до правової позиції, висловленої в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №760/20948/16-ц від 10 квітня 2024 року зазначено, що в разі внесення одним із подружжя як вкладу в статутний капітал товариства коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства, набуває право на частку учасника цього товариства. Інший з подружжя, який був співвласником коштів, унесених у статутний капітал товариства, з метою захисту свого права при поділі спільного сумісного майна подружжя набуває право вимагати виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Разом з цим позивачка таких вимог не заявила та не надала суду експертного висновку щодо дійсної вартості статутного капіталу ПП «Світлана» на час розгляду справи. В останнє судове засідання не з`явився, просив розглянути справу за його відсутності та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи ОСОБА_5 адвокат Переверзев І.В. надав суду пояснення, в яких зазначив, що заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Суд, заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та зібрані в ній письмові докази приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

01 січня 2004р. набрав чинності Господарський кодекс (ГК), в якому приватне підприємство визначається як підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох фізичних осіб, а також на основі приватної власності юридичної особи (ст. 113).

Суд зазначає, що якщо приватне підприємство є власником переданого або придбаного ним майна (тобто діє на основі приватної власності саме юридичної особи, а не на основі приватної власності одного або кількою фізичних осіб), то подружжя не має права власності на таке майно, адже не може існувати ситуації, за якої на одне й те саме майно є різні власники - і юридична особа (приватне підприємство), і його засновник та другий з подружжя.

Якби ж приватне підприємство не було власником майна (наприклад, майно передано підприємству на праві господарського відання чи оперативного управління, або підприємство діяло б на основі приватної власності однієї або декількох фізичних осіб), то були б підстави для постановки питання про право другого з подружжя на майно такого підприємства, хоча б його засновником (а отже і власником) позначалось лише одне з подружжя. І лише до таких випадків можливе застосування Рішення Конституційного Суду України №17-рп/2012, на яке покликається позивачка у своїй позовній заяві.

Судом встановлено, що 21/50 частки Торговельного комплексу, загальною площею 345,2 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , перебувають у власності ПП «Світлана-2000», а не знаходиться у підприємства на праві господарського відання чи оперативного управління.

Таким чином, при вирішенні позовної вимоги ОСОБА_3 про визнання вказаного нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, суд виходить з того, що це майно не належить відповідачу ОСОБА_4 , а тому не може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

При цьому суд зауважує, що підхід щодо визначення правового режиму майна юридичної особи у спорах про поділ спільного майна подружжя зазнавав трансформації.

До 2012 року правовий підхід у справах з подібних правовідносин спирався на Постанову Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».

Доленосним для трансформації підходів стало вищеозначене рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі №17-рп/2012, яким КСУ установив: «Статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя».

Разом з тим, такий висновок Конституційного Суду України піддавався багаторазовим тлумаченням з боку Верховного суду України та Верховного Суду, зокрема, в аспекті розуміння логіки КСУ при формуванні наведеного висновку.

У межах питання про правовий режим майна, придбаного за рахунок спільних коштів подружжя, яке є внеском до статутного капіталу юридичної особи, слід звернутись до постанови Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №756/10797/15. У цій постанові викладено правову позицію, згідно з якою грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується у право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. Таким чином, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства.

Також, слід враховувати постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18, за змістом п. 8.40 якої з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу таке майно належить на праві власності самому товариству, і воно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, у момент, коли Торговельний комплекс, загальною площею 345,2 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , перейшов у власність приватного підприємства «Світлана-2000», він втратив ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що виключає можливість задоволення позовної вимоги про визнання цього торговельного комплексу об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та, як наслідок, визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 права власності за кожним на 21/100 частки Торговельного комплексу.

Що стосується вимоги ОСОБА_3 про визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя статутного капіталу ПП «Світлана-2000» та його поділу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Тлумачення положень статті 61 СК України свідчить про те, що спільною сумісною власністю, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя воли були набуті.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За правилами частини 1 статті 69, частини 1 статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя в судовому порядку, тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до частини 1 статті 62 Господарського кодексу України підприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи (частина 1 статті 113 цього ж Кодексу).

Частиною 1 статті 63 Господарського кодексу України визначено вид та організаційно-правову форму підприємств за ознакою форми власності. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 червня 2019 року у справі №917/1338/18 погодилась із висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №917/1887/17, що характеристика юридичної особи як приватного підприємства - це характеристика того, на підставі якої власності його створено.

У постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що приватне підприємство - це не окрема організаційно-правова форма юридичної особи, а класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності.

Отже, у постановівід 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 Велика Палата Верховного Суду фактично відступила від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 06 березня 2018 року у справі № 907/167/17 про те, що приватне підприємство є окремою організаційно-правовою формою суб`єкта господарювання.

За ознакою наявності чи відсутності учасників юридичні особи поділяються на товариства та установи, у зв`язку з чим приватне підприємство є товариством, оскільки воно має хоча б одного учасника.

Відповідно до частини 1 статті 84 Цивільного кодексу України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку. Отже, якщо приватне підприємство створене для ведення підприємницької діяльності й розподілу прибутку між учасниками (засновниками), то таке приватне підприємство є підприємницьким товариством.

Встановлення виду підприємницького товариства, до якого належить приватне підприємство, а саме, що приватне підприємство є господарським товариством (зокрема, товариством з обмеженою або додатковою відповідальністю) або кооперативом (зокрема, сільськогосподарським кооперативом, сільськогосподарським кооперативним об`єднанням), у кожному конкретному випадку зумовлюватиме застосування до спірних правовідносин відповідного законодавства, зокрема законів України «Про господарські товариства», «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», «Про кооперацію», «Про сільськогосподарську кооперацію».

При визначенні виду підприємницького товариства, до якого належить ПП «Світлана-2000», необхідно виходити з того, що ПП «Світлана-2000» створено для ведення підприємницької діяльності, метою якого є отримання прибутку шляхом надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Підприємство має статутний капітал, поділений на частки, його учасники не несуть відповідальність за зобов`язаннями приватного підприємства. З огляду на наведене, ПП «Світлана-2000» фактично є господарським товариством (товариством з обмеженою відповідальністю).

Відповідно до частини 1 статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Отже, юридичній особі може належати майно на праві власності.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями; юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.Тому засновники (учасники) наділяють юридичну особу майном, на яке вона набуває право власності.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 115 ЦК України господарське товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Відповідно до частини другої статті 19 Закону України «Про кооперацію» джерелами формування майна кооперативу є, зокрема, вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї. Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» джерелами формування майна сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського кооперативного об`єднання є, зокрема, вступні внески та вклади (у тому числі додаткові вклади), членські та цільові внески його членів.

При цьому часткою в статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов`язків, пов`язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку розподілу майна товариства в процесі його ліквідації.

Відповідно до частини 8 статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю» вартість частки учасника визначається виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника.

Таким чином, у разі внесення одним із подружжя (колишнього подружжя), який є учасником господарського товариства, грошових коштів чи майна у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, саме товариство стає їх власником, тоді як право іншого з подружжя на спільні кошти/майно трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частки у статутному капіталі товариства.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_3 просила поділитимайно, що є спільною сумісною власністю подружжя, у тому числі, шляхом виділення їй у власність 1/2 частини статутного капіталуПП «Світлана-2000».

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином,суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд доходить висновкупро відсутність правових підстав для визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину статутного капіталу ПП«Світлана-2000».

Ухвалюючи таке рішення, суд зважає нанеобхідність урахування правового висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від29червня 2021 року у справі № 916/2813/18 про те, щоу разі внесення одним із подружжя (колишнього подружжя), який є учасником господарського товариства, грошових коштів чи майна у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, саме товариство стає їх власником, тоді як право іншого з подружжя на спільні кошти/майно трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частки у статутному капіталі товариства, оскільки у вказаній категорії спорів позивач наділений правом вимагати компенсації половини вартості частки (іншого з подружжя) у статутному капіталі товариства, а не визнання права власності на частку у статутному капіталі.

Зазначене дає підстави для висновку, що у спірних правовідносинах позивач ОСОБА_3 наділена правом вимагати компенсації половини вартості частки учасника (іншого з подружжя), а не частини внеску (частки) до статутного капіталу приватного підприємства, однак з такими вимогами вона до суду не зверталася, що не позбавляє її права на звернення до суду з позовом про стягнення з колишнього подружжя грошової компенсанції вартості частки у статутному капіталі ПП «Світлана-2000».

Крім того, 10 квітня 2024 року Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі №760/20948/16-ц сформулювала висновок про те, що в разі внесення одним із подружжя як вкладу в статутний капітал товариства коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства, набуває право на частку учасника цього товариства. Інший з подружжя, який був співвласником коштів, унесених у статутний капітал товариства, з метою захисту свого права при поділі спільного сумісного майна подружжя набуває право вимагати виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі.

Також, у постанові від 1 травня 2024 року у справі №334/9558/15 Касаційний цивільний суд, застосувавши наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду, виснував, що інший з подружжя, який був співвласником майна, внесеного у статутний капітал товариства, з метою захисту свого права при поділі спільного сумісного майна подружжя, набуває право вимагати виплату вартості частки члена подружжя у статутному капіталі.

Отже, якщо спільно нажите нерухоме майно на момент розлучення перебуває у власності підприємства, дружина має право звернутися до суду з позовною заявою про поділ майна шляхом стягнення з чоловіка половини вартості вказаного нерухомого майна. При цьому не має значення, чи володіє її колишній чоловік на момент поділу майна часткою в такому підприємстві.

На підставі вищезазначеного, беручи до уваги усталену практику Верховного Суду у подібних правовідносинах, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.12,13,81,82, 223, 263,264,265,268, 352,354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Приватного підприємства «Світлана-2000», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніка-97», ОСОБА_5 , Кам`янський ВП ГУНП у Дніпропетровській області, Заводський відділ державної виконавчої служби у місті Кам`янське, Верхньодніпровський ВП Жовтоводського ВП ГУНП у Дніпропетровській області про:

- визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 21/50 частки Торговельного комплексу, загальною площею 345,2 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; статутного капіталу Приватного підприємства «Світлана-2000» у розмірі 600000 грн.;

- припинення права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на вказане майно;

- визнання за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) права власності на: 21/100 частки Торговельного комплексу, загальною площею 345,2 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 статутного капіталу приватного «Світлана-2000» у розмірі 300000 грн.;-

-визнання за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 )права власностіна:21/100частки Торговельногокомплексу,загальною площею345,2кв.м,розташованого заадресою: АДРЕСА_1 ;1/2 статутного капіталу приватного «Світлана-2000» у розмірі 300000 грн.;

залишення корпоративних прав приватного підприємства «Світлана-2000» у спільній сумісній власності ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ), відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення суду складений та підписаний 08 листопада 2024 року.

Суддя І.М. Юрченко